Лутугине

Луту́гине (до 1925 — Шмідтівка) — місто в Україні, адміністративний центр Лутугинської міської громади Луганського району Луганської області. Розташоване на правому березі річки Вільхової, за 22 км від міста Луганська, залізнична станція на лінії «Лиха — Родакове». Через місто проходить автошлях Н21 Луганськ — Красний Луч. Населення — 17,7 тис осіб.

Лутугине
Герб Лутугиного Прапор Лутугиного
Основні дані
Країна	Україна
Область	Луганська область
Район	Луганський район
Громада	Лутугинська міська громада
Код КАТОТТГ:	UA44060030010090701
Засноване	1897
Статус міста	з 3 січня 1965 року
Населення	▼17 738 (01.01.2017)
Поштові індекси	92000—005
Телефонний код	+380-6436
Координати	^H G O
Водойма	р. Вільхівка, Лутугинське водосховище
Назва мешканців	луту́гинець, луту́гинка, луту́гинці
День міста	4 жовтня
Відстань
Найближча залізнична станція	Лутугине
До обл./респ. центру
- автошляхами	23,1 км
До Києва
- автошляхами	796 км
Лутугине у Вікісховищі Карта Лутугине Лутугине

Ця стаття про місто. Про залізничну станцію див. Лутугине (станція).

Історія

Населений пункт виник в кінці XIX століття в період підйому промислового виробництва в Російській імперії. Навколишні землі, багаті покладами кам'яного вугілля, вапна, піску, привернули увагу іноземних і місцевих капіталістів. Так у 1896 році у зв'язку з будівництвом Бельгійським акціонерним товариством залізничної станції і доменних печей заводу прокатних валків поблизу сіл Успенки та Коноплянівки виникло невелике заводське селище. Вісімнадцять років селище при заводі було безіменним але пізніше воно отримало назву — Шмідтівка — на честь німецького підприємця Шмідта. В кінці 1925 року селище, а залізничну станцію перейменували в селище Лутугинно, на честь відомого вченого-геолога і громадського діяча Леоніда Лутугіна.

У передвоєнні роки значно змінився зовнішній вигляд міста. Виросли нові вулиці, завершилася електрифікація і радіофікація населеного пункту. Місто входило до складу Успенського району, у селі Успенка в приміщенні пошти знаходився перший радіовузол, інших засобів електрозв'язку до 1945 року в місті не було.

У роки сталінських репресій щонайменше 53 особи були заарештовані за засуджені та політичними статтями.

У роки радянсько-німецької війни 1217 лутугинців билися на фронтах на стороні Радянського Союзу. Післявоєнний період в історії міста Лутугиного характеризується прискореними темпами розвитку промисловості, розгортанням житлового та культурного будівництва та подальшим розвитком радіофікації міста та району.

3 січня 1965 року за Указом Президії Верховної Ради УРСР було створено Лутугинський район. 12 листопада 1965 року селище Лутугине отримало статус міста і тоді ж стало центром адміністративного району.

Сучасна історія

Докладніше: Бої за Лутугине

Під час війни на сході України у місті точилися запеклі бої.

27 липня 2014 року українські збройні сили звільнили Лутугине, котре проросійські збройні формування контролювали з квітня 2014-го.

1 вересня українські війська під натиском регулярних російських частин відійшли з міста.

25 вересня з'явилася інформація, що російські бойовики і місцеві «ополченці» розстріляли 40 жителів за допомогу українській армії: в той час, коли бойовики увійшли до міста, у них уже були «розстрільні списки». Очевидці свідчили, що розстріл проводився в межах міста, тіла присипали землею, місце поховання утрамбовували важкою технікою.

Населення

За переписом 2001 р., населення становило 18 883 особи (українців — 58 %, росіян — 38 %, вірмен — 2 %, білорусів — 1 %).

Національний склад

Національний склад населення за даними перепису 2001 року:

Національність	Відсоток
українці	66,63%
росіяни	31,00%
білоруси	0,70%
вірмени	0,41%
молдовани	0,12%
татари	0,11%
поляки	0,10%
інші/не вказали	0,93%

Мовний склад

Рідна мова населення за даними перепису 2001 року:

Мова	Чисельність, осіб	Відсоток
Російська	10 664	56,93%
Українська	7 933	42,35%
Вірменська	48	0,26%
Білоруська	11	0,06%
Румунська	4	0,02%
Інші/Не вказали	73	0,38%
Разом	18 733	100%

За даними перепису 2001 року 42,35 % населення міста вказали українську мову рідною, 56,93 % — російську, 0,72 % — інші мови.

Економіка

Станом на 2013 рік, 46,3 % становить продукція чорної металургії у загальному обсязі промислового виробництва. Найбільше підприємство — «Лутугинський державний науково-виробничий валковий комбінат», відоме в багатьох країнах світу своєю якістю. Комбінат виробляє валки різних типів і розмірів для промисловості й валки для вироблення борошна.

Також у місті працює шахта «Лутугинська» державного підприємства «Луганськвугілля».

Соціальна інфраструктура

• Центральна районна лікарня
• Районний будинок культури ім. Т. Г. Шевченка
• Лутугинський районний військовий комісаріат
• 2 автозаправки
• Декілька церкв
• Стадіон ФК «Лутугине»
• Ринок
• Декілька аптек
• Дитячі майданчики
• Парк шахти «Лутугинська»
• Сквер біля музичної школи та памятника Лутугину
• Центральний сквер
• Памятник геологу Лутугину
• Памятник Леніну

Освіта

• Школа № 1
• Школа № 2
• Лугугинська гімназія (під час бойових дій у гімназію влучив снаряд та повністю зруйнував її)
• Лутугинський професійний коледж
• Музична школа
• Дитячо-юнацька спортивна школа
• 2 дитячі садки
• Ясла

Магазини

• АТБ
• ТЦ «Лутугине»
• Магазин «Шахтар»
• Багато невеличких магазинів

Транспорт

Через місто проходить автошлях Н21 Луганськ — Хрустальний.

Автостанція «Лутугине». Від автостанції ходять пасажирські автобуси до Луганська, населених пунктів Лутугинського району, а також по Луганській області.

Залізнична станція Лутугине. Ходять дизель-поїзди до Луганська та Родакового. Проходять вантажні поїзди .

Забудова

Більша частина будинків — приватні. Іноді трапляються двоповерхові.

Багато п'ятиповерхівок. Одна дев'ятиповерхівка.

Спорт

ФК «Лутугине» базується на стадіоні «Металург».

Дитячо-юнацька спортивна школа.

Стадіони двох шкіл та гімназії.

Відомі люди

• Калінеску Тетяна Василівна — доктор економічних наук, завідувачка кафедри оподаткування Східноукраїнського національного університету ім. Володимира Даля, професор, академік Академії економічних наук України.
• Швайка Ігор Олександрович — український громадський діяч, юрист, голова Харківської обласної організації ВО «Свобода», народний депутат 7-го скликання.

Галерея

• Бульвар у центрі Лутугиного. Удалині — Будинок культури імені Тараса Шевченка і пам'ятник Леніну
• Пам'ятник геологу Л. Лутугіну
• Православний храм у районі ГРЕ (колишньої геологорозвідувальної експедиції). Перебудований з будинку культури
• Внутрішній вигляд храму

Примітки

1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
2. Національний банк репресованих
3. . Архів оригіналу за 1 жовтня 2015. Процитовано 25 вересня 2014.
4. С. В. Гаврилов, В. П. Сафронов (2016). . esu.com.ua. Інститут енциклопедичних досліджень НАН України. Архів оригіналу за 24 вересня 2017. Процитовано 24.09.2017.
5. Національний склад міст. Datatowel.in.ua (укр.). Процитовано 27 квітня 2024.
6. Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
7. Банк даних — перепис 2001
8. . Архів оригіналу за 3 грудня 2011. Процитовано 12 листопада 2011.

Посилання

• Офіційний сайт Верховної Ради України^{[недоступне посилання з липня 2019]}
• Сили АТО увійшли в Шахтарськ, Торез, Лутугине і звільнили Степанівку, бої тривають [ 8 серпня 2014 у Wayback Machine.]

Література

• Василь Пірко // Донецьк: Укр. центр, 1998. — 124 с.
• Петро Лаврів. Історія південно-східної України. Львів. «Слово», 1992. 152 с.
• Алфьоров М. А. Урбанізаційні процеси в Україні в 1945–1991 рр: Монографія/ М. А. Алфьоров — Донецьк: Донецьке відділення НТШ ім. Шевченка, ТОВ «Східний видавничий дім» 2012. — 552 с.
• Алфьоров М. А. Міграційні процеси та їх вплив на соціально-економічний розвиток Донбасу (1939 — 1959 рр.) : монографія / М. А. Алфьоров; Укр. культурол. центр, Донец. від-ня Наук. т-ва ім. Шевченка. — Донецьк, 2008. — 192 c.