Корінецьке

Коріне́цьке — село в Чернігівській області України, входить до складу Талалаївської селищної громади. За адміністративним поділом до липня 2020 року село входило в склад Талалаївського району, а після укрупнення районів входить до Прилуцького району. Розташоване на річці , лівій притоці річки Ромен, за 10 км від залізничної станції Талалаївки. Населення — 456 осіб, площа — 1,386 км².

село Корінецьке
Країна	Україна
Область	Чернігівська область
Район	Прилуцький район
Громада	Талалаївська селищна громада
Основні дані
Засноване	1629
Населення	456
Площа	1,386 км²
Густота населення	329 осіб/км²
Поштовий індекс	17220
Телефонний код	+380 4634
Географічні дані
Географічні координати	50°54′47″ пн. ш. 33°10′58″ сх. д. / 50.91306° пн. ш. 33.18278° сх. д. / 50.91306; 33.18278Координати: 50°54′47″ пн. ш. 33°10′58″ сх. д. / 50.91306° пн. ш. 33.18278° сх. д. / 50.91306; 33.18278
Середня висота над рівнем моря	126 м
Водойми	річка
Найближча залізнична станція	Талалаївка
Відстань до залізничної станції	10 км
Місцева влада
Адреса ради	17220, село Корінецьке, вулиця Центральна, 10
Карта
Корінецьке
Корінецьке
Мапа

Поблизу села збереглися кургани II—I тисячоліття до нашої ери.

Історія

Перша писемна згадка про село належить до 1629 року. Село утворилося з поселення біля водяного млина, який належав у середині XVII століття мірошнику села Липового Тимошу Василевичу. Назву одержало від річки Коренецької. Місцевість славилася плантаціями тютюну. При дерев'яній Покровській церкві діяла школа. Корінецьке було вільним військовим селом і у 1654—1732 роках село входило до Красноколядинської сотні Прилуцького полку. У 1666 році в селі було 15 господарств селян, з них 6 господарств «орали на 4-х волах» та 9 господарств — «на 2-х волах»; козаки не показані.

На початку XVIII століття красноколядинський сотник Марко Ангеліовський та Крупицький монастир скупили майже все селянське населення. Усі придбані Ангеліовським землі були затверджені за ним у 1733 році універсалом гетьмана Данила Апостола. Після смерті Ангеліовського землі перейшли до його дочки Наталки, одруженої з військовим товаришем В. Купчинським.

У 1740 році було селян, записаних на царську казну, — 5 дворів (5 хат); підсусідків: Крупицького монастиря — 5 дворів (5 хат), військового товариша В. Купчинського — 7 бдв.бездворих хат і священника Кольчевського — 3 бездворі хати; козаків — 42 двори (45 хат).

У 1780 році — 3 двори (5 хат) селян «підданих Крупицького монастиря»; підсусідки: удови військового товариша Осипа Купчинського — 9 дворів (15 хат) та військового товариша Остапа Косяровського — 5 дворів (6 хат), священника Григорія Кольчевського — 3 двори (7 хат); 21 двір (60 хат) козаків. Діяла дерев'яна Покровська церква (перша церква збудована до 1666 року), при ній церковно-парафіяльна школа.

Після скасування полкового устрою село у 1782 році відійшло до Роменського повіту Чернігівського намісництва.

Є на мапі 1812 року.

У 1859 році у казеному та володарскому селі Коренецька (Коренецьке) була церква та 135 дворів де жило 1060 осіб ( 498 чоловічої та 562 жиночої статі).

У 1866 році — 135 дворів, 1 062 мешканців; за переписом 1897 року дворів 168, мешканців 1 186.

У складі СРСР

Радянську владу встановлено у січні 1918 року. У 1924 році відкрито початкову школу, хату-читальню. Комсомольську організацію створено в 1928 році, партійну — в 1947 році. З 1929 року діяв клуб. 1930 року організовано першу артіль «Спільна праця».

Після 1945 року приєднано хутори Романівка(Романів) та Саливонів (Саловоновка), Количевський

Під час німецько-радянської війни село з 13 вересня 1941 року по 13 вересня 1943 року в німецькій окупації і було повністю спалене. На фронтах війни воювали 210 мешканців села, з них 63 нагороджені орденами й медалями СРСР. 138 чоловік загинули. На братській могилі воїнів, що загинули в бою за відвоювання села, встановлено надгробний пам'ятник. У 1967 році відкрито пам'ятник воїнам-односельцям, що загинули під час війни.

5 лютого 1965 року указом Президії Верховної Ради Української РСР передано Корінецьку сільраду Роменського району до складу Бахмацького району Чернігівської області.

Станом на початок 1970-х років в селі було 214 дворів, мешкало 686 осіб. Розміщувалась садиба колгоспу «Україна», за яким було закріплено 2 390 га сільськогосподарських угідь, у тому числі 1 841 га орної землі. Господарство спеціалізувалося на вирощуванні нетелів, вирощувало цукровий буряк, зернові й технічні культури. На той час діяли восьмирічна школа, в якій навчалося 162 учні і працювало 13 вчителів, клуб, бібліотека (8 тисяч примірників), відділення зв'язку, фельдшерсько-акушерський пункт, ясла-садок і пологовий будинок.

Село на початку 1960-х рр. електрифіковано, радіофіковане. 1980 року до села прокладене шосе. Станом на 1988 рік в селі мешкало 513 жителів.

У складі України

З 1991 року село у складі України. У 1996 році в селі було 17 дворів, мешкало 473 жителя.

До 2017 року було центром сільської ради.

Див. також

• Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Чернігівська область)

Примітки

1. (PDF) (укр.). Український науково-дослідницкий інститут архівної справи та документознавства. Архів оригіналу (PDF) за 21 січня 2022. Процитовано 7 грудня 2021.
2. . www.etomesto.ru. Архів оригіналу за 7 грудня 2021. Процитовано 7 грудня 2021.
3. ИнфоРост, Н. П. . elib.shpl.ru. Архів оригіналу за 12 грудня 2021. Процитовано 7 грудня 2021.
4. . www.etomesto.ru. Архів оригіналу за 7 грудня 2021. Процитовано 7 грудня 2021.
5. . www.etomesto.ru. Архів оригіналу за 7 грудня 2021. Процитовано 7 грудня 2021.
6. . www.etomesto.ru. Архів оригіналу за 7 грудня 2021. Процитовано 7 грудня 2021.
7. . www.etomesto.ru. Архів оригіналу за 7 грудня 2021. Процитовано 7 грудня 2021.
8. . Архів оригіналу за 1 липня 2018. Процитовано 6 листопада 2016.

Література

• Лазаревський О. М. Описание старой Малороссии. Том 3. Полк Прилуцкий. Київ, 1902(рос.);
• Історія міст і сіл Української РСР. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР. — 15 000 прим.
• Чернігівщина : енциклопедичний довідник / за ред. А. В. Кудрицького. — Київ : «Українська радянська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1990. — 1007 с. — .
• Шкоропад Д. О., Савон О. А. Прилуччина : енциклопедичний довідник / за ред. Г. Ф. Гайдая. — Ніжин : Аспект-Поліграф, 2007. — 560 с. — .