Петро Степанович Котляре вський 12 23 червня 1782 17820623 с Вільхуватка Куп янського повіту Харківської губернії 21 жов

Петро Котляревський;
	Генерал від інфантерії
	Котляре́вський П. С.
Загальна інформація
Народження	12 (23) червня 1782; Вільхуватка, Куп'янський повіт, Воронізьке намісництво, Російська імперія
Смерть	21 жовтня (2 листопада) 1852 (70 років); Феодосія, Таврійська губернія, Російська імперія
Поховання	Феодосія
Військова служба
Роки служби	1796 — 1852
Приналежність	Російська імперія
Рід військ	піхота
Війни / битви	Російсько-перська війна (1796); Російсько-перська війна (1804—1813); Російсько-турецька війна (1806—1812)
Командування
	17-й єґерський полк
Нагороди та відзнаки

Петро Степанович Котляре́вський (12 (23) червня 1782(17820623), с. Вільхуватка Куп'янського повіту Харківської губернії — 21 жовтня (2 листопада) 1852) — російський генерал від інфантерії українського походження, завойовник території сучасного Азербайджану.

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Котляревський.

Життєпис

Докладніше: (Котляревські)

Народився 23 червня 1782 року в селі Вільхуватка Куп'янського повіту Воронізького намісництва. Представник української шляхти з роду (Котляревських). Син сільського священика, призначався до духовного звання, навчався в Харківському духовному училищі, але майже випадково був записаний до піхотного полку. Взимку (1792 року) їх будинок в Вільхуватці відвідав, ховаючись в дорозі від бурану, підполковник ^[ru], який служив на Кавказі, і через рік, домігшись згоди батька, він викликав 11-річного хлопчика до себе в Моздок. Хлопчик став рядовим . Лазарєв дбав про його навчання та військову освіту. У 1796 року, в віці 14 років, брав участь в штурмі Дербента під час (російсько-перської війни), що відбулася в кінці царювання імператриці Катерини II.

У 17 років отримав звання офіцера, був призначений ад'ютантом до Лазарева, тоді вже генерал-майора і шефа . Після трагічної загибелі Лазарєва (був зарізаний в покоях (цариці Маріам)), командувачем російських військ на Кавказі став князь Ціціанов, який запропонував Котляревському бути у нього ад'ютантом. Котляревський надав перевагу армійській службі й був направлений командувати ротою в 17-й Єгерський полк. Він швидко прославився рядом блискучих подвигів під час (війни) на Закавказзі, особливо перемогою над удесятеро сильнішим перським військом в і штурмом фортець Ленкорань та Ахалкалакі. За операцію при Ахалкалакі Петро Котляревський отримав чин генерал-майора, а за штурм Ленкорані був нагороджений орденом Святого Георгія 2-го ступеню. Під час того штурму генерал був поранений трьома кулями і змушений покинути військову службу.

Був одружений з Варварою Іванівною Енохіною (1799—1818), яка померла від важких пологів.

Після відставки Котляревський оселився в селі Олександрове біля Бахмута, де у 1822—1829 рр. побудував храм Святого Георгія. Часто жив у Феодосії, де познайомився з художником Іваном Айвазовським, який спроектував його усипальницю на горі Мітрідат. 1826 року Микола I надав Петру Степановичу чин генерала від інфантерії і запропонував посаду головнокомандувача на Кавказі в з Персією і Туреччиною, але Котляревський через важкі рани відмовився.

Помер 2 листопада 1852 року, похований у Феодосії; могила не збереглася.

Нагороди

Орден святої Анни 3-го ступеня — за мужність під час штурму Гянджі
Орден Святого Георгія 4-го ступеня — за перемогу при Мігрі. На початку 1810 року перси вторглися в Карабах. Назустріч їм був посланий Котляревський з наказом взяти фортеці Мігрі і Гюняй, встановивши кордон по річці Аракс.
Орден святого Георгія 3-го ступеня — за перемогу при Асландузі
Орден святого Георгія 2-го ступеня — за штурм Ленкорані, після цієї перемоги Котляревського перси змушені були піти на укладення сприятливого для Росії (Гюлістанского миру).

Вшанування пам'яті

Петра Котляревського часто називали «генералом-метеором» і «кавказьким Суворовим».

Ще за життя Котляревського князь М. С. Воронцов поставив йому пам'ятник в Гянджі — на тому самому місці, де «генерал-метеор» в юності пролив свою першу кров.
У знаменитій поемі («Кавказький бранець») Олександр Пушкін присвячує Петру Котляревському такі рядки:

Тебя я воспою, герой,

О Котляревский, бич Кавказа!
Куда ни мчался ты грозой —
Твой ход, как черная зараза,
Губил, ничтожил племена...
Ты днесь покинул саблю мести,
Тебя не радует война;
Скучая миром, в язвах чести,
Вкушаешь праздный ты покой
И тишину домашних долов... »

11 червня 2013 року на території санаторію МО України в Феодосії, на тому місці, де колись стояв будинок «Добрий притулок», в якому майже 30 років жив Котляревський, було відкрито пам'ятну дошку герою кавказької війни 1804—1813 років Це перша пам'ятна дошка генералу на території колишньої Російської імперії.
28 листопада 2020 у Феодосії, напроти (дачі Мілос), відкрито кінний ^[ru], скульптор ^[ru].
У Кабардино-Балкарії на честь генерала названа станиця — Котляревська, у якій в 1849 році збудовано церкву святого Петра Афонського, на честь генерала Петра Степановича Котляревського.

Література

Валерій і Наталя Лапікури про Григорія Сковороду, Жана Анрі Фабра, Петра Котляревського, Івана Кожедуба, Михайла Остроградського / (В. Лапікура, Н. Лапікура) — Київ : Грані-Т, 2008. — 120 сторінок — Серія «Життя видатних дітей». —
(В. Пікуль).Воин, метеору подобный [ 8 травня 2016 у Wayback Machine.](рос.)

Примітки

Котляревский Пётр Степанович [ 10 травня 2013 у Wayback Machine.] (рос.)
(PDF). Архів оригіналу (PDF) за 12 липня 2018. Процитовано 12 липня 2018.
. Архів оригіналу за 7 травня 2021. Процитовано 12 липня 2018.
Суворов^{[недоступне посилання з липня 2019]}(рос.)
Кавалери Св. Георгія 2-го класу [ 4 березня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
А. С. Пушкин. Кавказский пленник [ 30 квітня 2017 у Wayback Machine.](рос.)
В Феодосии увековечили память Петра Котляревского (рос.)
. Архів оригіналу за 7 травня 2017. Процитовано 3 травня 2017.
Анатолій Дзагалов. Православні храми на Тереку та українські переселенці [ 12 липня 2018 у Wayback Machine.] Краєзнавство. 2011. № 4. С. 150—161.

Посилання

Петро Котляревський: український завойовник Кавказу [ 12 липня 2018 у Wayback Machine.]
Петро Степанович Котляревський. Біографія [ 4 жовтня 2017 у Wayback Machine.]
(рос.)

[infodon-1] Котляревский Пётр Степанович [ 10 травня 2013 у Wayback Machine.] (рос.)

[2] (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 12 липня 2018. Процитовано 12 липня 2018.

[3] . Архів оригіналу за 7 травня 2021. Процитовано 12 липня 2018.

[4] Суворов^{[недоступне посилання з липня 2019]}(рос.)

[5] Кавалери Св. Георгія 2-го класу [ 4 березня 2016 у Wayback Machine.](рос.)

[6] А. С. Пушкин. Кавказский пленник [ 30 квітня 2017 у Wayback Machine.](рос.)

[7] В Феодосии увековечили память Петра Котляревского (рос.)

[8] . Архів оригіналу за 7 травня 2017. Процитовано 3 травня 2017.

[9] Анатолій Дзагалов. Православні храми на Тереку та українські переселенці [ 12 липня 2018 у Wayback Machine.] Краєзнавство. 2011. № 4. С. 150—161.