У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна Український правопис Украї нський право пис 1933 ро ку український

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Український правопис.

Украї́нський право́пис 1933 ро́ку — український правопис, прийнятий у 1933 році в тодішній столиці УРСР, у місті Харкові. Розпочався процес штучного зближення української та російської мовних традицій ортографії. Деякі норми, які були відхилені через відсутність у російському правописі, повернуто до українського правопису 2019 року.

Напередодні реформи

На 1920-ті роки припав розквіт українського мовознавства, проведено значну роботу з унормування української літературної мови, наукової термінології, словників. Робота науковців відзначилася виданням Українського правопису 1928 року, що вперше став офіційним та уніфікованим для всієї України. Побачили світ Академічний російсько-український словник за ред. Агатангела Кримського. Проте кодифікація 1928—1929 років, що поєднувала в одному правописному кодексі наддніпрянську і наддністрянську мовні норми, виявилася незадовільною за тих політичних обставин і потребувала змін.

Початок репресій і зросійщення

Але на початку 1930-х на Україну накочується хвиля тотального планового зросійщення, що відбувалося під гаслами боротьби з українським націоналізмом.

«Нова доба» радянської політики в стосунку до української культури, а також і до мови розпочалася після постанови ЦК ВКП(б) 3 квітня 1932 року «Про придушення націоналізму в Україні» й запровадження в усьому комуністичних ідей. Щоб це зробити, в Україну послали Павла Постишева, що й прибув до столиці, м. Харкова, у січні 1933 р. Він ґвалтом чистив Україну від «націоналістів». 7 липня 1933 р. учинив самогубство Микола Скрипник, не витерпівши цькувань. Репресовано членів президії Правописної комісії Всеволода Ганцова, А. Приходька, С. Пилипенка (Олексу Синявського й А. Кримського репресували пізніше). У правописі шукали «націоналістичного шкідництва», потрібного для боротьби з українським національним відродженням.

Викорінення питомих рис української мови

Руйнувати та спиняти розквіт української мови взагалі, а літературної зокрема, більшовики взялися спочатку чужими руками — за це взявся був Андрій Хвиля (справжнє прізвище Олінтер) та Н. Каганович. Вони власне перші вчинили галас, ніби в українському мовознавстві — буржуазно-шовіністична шкідницька метода, що й закріпив А. Хвиля своєю сумної пам'яті книжкою «Викорінити, знищити коріння українського націоналізму на мовному фронті», Харків, 1933 р., друковано 15 000 примірників.

А. Хвиля, голова новоствореної 1933 р. Правописної комісії при Народному Комісаріаті освіти, твердив:

Правопис, ухвалений М. Скрипником 6 вересня 1928 р., скеровував розвиток української мови на польську, чеську буржуазну культуру. Це ставило бар'єр між українською та російською мовою, гальмувало вивчення грамоти широкими трудящими масами <…>. Комісія, створена при НКО, переглянула „Український правопис“ <…>. Основні виправлення стосувалися ліквідації всіх правил, що орієнтували українську мову на польську та чеську буржуазні культури, перекручували сучасну українську мову, ставили бар'єр між українською та російською мовами <…>. Викинуто встановлені націоналістами мертві консервативні норми, що перекручують сучасну українську мову, живу мову практики трудящих мас України.

Без жодних дискусій, конференцій зазначена Комісія «переробила» й 1933 р. видала нові правила. З абетки викинуто літеру ґ, докорінно змінено правопис іншомовних слів, внесено зміни в парадигми відмінюваних лексем. У правила внесено близько 126 поправок, повністю змінено розділ про правопис іншомовних слів. Нові правописні правила опубліковано спочатку в журналі «Політехнічна освіта» (933, № 6), наприкінці 1933 р. вони вийшли окремою книжкою «Український правопис».

Зі звинуваченням у вбитті клину між російською й українською мовними практиками:

Усунуто форми двоїни (дві книзі, три вербі, чотири хаті, дві руці та ін.).
Скасовано вжиток знахідного відмінка в формах: бачу молодиці, веду хлопці, дивлюся на піонерки.
З паралельно вживаних форм бабів і баб, хатів і хат, губів і губ, статтів і статей залишено лише найближчі до російського варіанта.
З паралельних словотвірних варіантів становисько — становище, огнисько — огнище, гноїсько — гноїще надано перевагу утворенням з наростком (суфіксом) -ище.
Паралельні форми давального й місцевого відмінків однини іменників другої відміни святові — святу, серцеві — серцю, сонцеві — сонцю, у русі — у рухові обмежено формами на -у(ю), спільними з російськими.
Чергування префіксів (прийменників) з — с перед глухими приголосними к, п, т, х було поширено на ф:

Правопис 1928 року	Правопис 1933 року
зфалшувати	сфальшувати
зфотографувати	сфотографувати

Напис іншомовних слів бакханка, барбаризм за латинським зразком повернуто до східноукраїнських варіантів, вироблених під упливом церковнослов'янської та російської мови: вакханка, варваризм, також як і претенсія, іхтіосавр, бронтосавр (взаконено претензія, іхтіозавр, бронтозавр), радіюс, консиліюм, медіюм, Маріюпіль (взаконено радіус, консиліум, медіум, Маріуполь).

Спрощено вжиток закінчень давального відмінка однини чоловічого роду (-ові, -еві/-єві). Згідно з попереднім правописом в іменниках чоловічого роду слід було вживати закінчень -ові, -еві/-єві, а вжиток закінчення -у/-ю обмежено. Подальші реформи спростили й узагальнили вжиток цих форм, надаючи перевагу аналогічному російському закінченню -у/-ю.
Усталено тверде написання низки прикметників:

Правопис 1928 року	Правопис 1933 року
західній	західний
східній	східний
трикутній	трикутний

Закінчення -и в родовому відмінкові однини для іменників жіночого роду зі двома приголосними на кінці основи було замінено на -і, що збігалося з історичним розвитком української мови (Шевельов):

Правопис 1928 року	Правопис 1933 року
до смерти	до смерті
без совісти	без совісті
без чести	без честі

Узгоджено з етимологією написання голосних, що чергуються:

Правопис 1928 року	Правопис 1933 року
випроваджати	випроводжати
голодівка	голодовка
манастир	монастир
мариво	марево
салітра	селітра
соняшний	сонячний
шаравари	шаровари

У непрямих відмінках українські прізвища дістали нових закінчень:

Прізвище	Правопис 1928 року	Правопис 1933 року
Гончар	до Гончаря	до Гончара
Кравців	до Кравцова	до Кравціва
Мазурок	до Мазурка	до Мазурока
Швець	до Шевця	до Швеця

Упорядковано географічні назви. Відповідно до правопису 1928 року назви міст треба було передавати «на письмі в їх народно-історичній формі» (§ 81), а правопис 1933 року вимагає передавати так, «як прийнято їх радянськими державними органами» (§ 89):

Правопис 1928 року [ 31 березня 2017 у Wayback Machine.]	Правопис 1933 року
Басарабія	Бессарабія
Берестя	Брест
Білгород	Бєлгород
Бердянське	Бердянськ
Букарешт	Бухарест
Єйське	Єйськ
Дін	Дон
Кахівка	Каховка
Кремінчук	Кременчук
Лубні	Лубни
Луганське	Луганськ
Мелітопіль	Мелітополь
Маріюпіль	Маріуполь
Мукачів	Мукачеве
Прилука	Прилуки
Рівне	Ровно
Ромен	Ромни
Ростів	Ростов
Севастопіль	Севастополь
Симферопіль	Симферополь
Сальське	Сальськ
Таганріг	Таганрог
Тираспіль	Тирасполь
Новозибків	Новозибков
Озівське море	Азовське море
Острогозьке	Острогозьк
Пинське	Пінськ

Назви міст стали кінчатися на -ськ, -цьк (а не -ське, -цьке): Волочинське, Старобільське, Пинське, Зінов'ївське, Луцьке і т. ін.

Відмінювати стали такі назви як іменники: зі Старобільська, під Волочинськом, а не як прикметники: зі Старобільського, під Волочинським.

Прикметники, утворені від назов міст перемиський, радомиський, обернуто на перемишльський, радомишльський.

Практиковано уникання іменників у тих випадках, коли вони не повторюють російського вживання: прийменник до у парах до школи, до Києва послідовно замінювано на прийменник у — у школу, у Київ.
Зникли з ужитку в УРСР конструкції з неособовими дієприкметниками: випуск машин припинено, злочинця затримано; натомість процвітає суржикування: випуск машин припинений, злочинець затриманий.
Штучно розділено прикметник дружній на два прикметники: дружний та дружній, різницю між ним можна встановити, лише зіставивши їх з російськими відповідниками дружный і дружественный. Ту ж операцію пророблено й зі словом багатир. З одного слова штучно зроблено два: багатир (багатий) та богатир (витязь, лицар, герой).
Запровадження нової, скопійованої з російської, термінології в усіх галузях знання:

Питома українська форма	Російська форма	Накинута форма
Великий Віз	Большая Медведица	Велика Ведмедиця
городина	овощи	овочі
садовина	фрукты	фрукти
дієйменник	инфинитив	інфінітив
живе срібло	ртуть	ртуть
родзинки	изюм	ізюм
стоп	сплав	сплав
риска	тире	тир

Стандартизовано імена людей відповідно до східноукраїнської традиції:

Правопис 1928 року	Правопис 1933 року
Агатангел	Агафангел
Тадей	Фадей і Тадей
Теодосій	Феодосій
Олександер	Олександр

Оскільки з алфавіту було вилучено літеру ґ, іншомовні власні назви з h і g почали подавати тільки однією літерою г, незалежно від вимови (§ 76):

Правопис 1928 року	Правопис 1933 року
Ґаронна	Гаронна
Ґете	Гете
Гаммерфест	Гаммерфест

Лексику зі грецької мови з літерою θ (кирилична фіта) змінили за східноукраїнським зразком:

Правопис 1928 року	Правопис 1933 року
анатема	анафема
Атени	Афіни
Методій	Мефодій
Теофанія	Феофанія

Звукосполучення ія в чужомовних словах, затверджене правописом 1928 року, замінено на поширене в тогочасній практиці іа:

Правопис 1928 року	Правопис 1933 року
варіянт	варіант
комедіянт	комедіант
Сіям	Сіам

Німецький дифтонг еі, що звучить як ай, дістав традиційного написання ей:

Правопис 1928 року	Правопис 1933 року
Айнштайн	Ейнштейн
Гайне	Гейне
капельмайстер	капельмейстер

У запозичених словах з м'яким л стверджено східноукраїнську вимову л:

Правопис 1928 року	Правопис 1933 року
Ля-Манш	Ла-Манш
лямпа	лампа
пляц	плац

Упорядковано правопис іншомовних слів:

Правопис 1928 року		Правопис 1933 року
a.	генеза	генезис
	криза	кризис
	теза	тезис
б.	Геллада	Еллада
	гієроґліф	іерогліф
	гістерія	істерія
	гураґан	ураган
в.	Арабія	Аравія
	Бакх	Вакх
	Теби	Фіви
г.	амнестія	амністія
г.	хемія	хімія
ґ.	метода	метод
	роля	роль
	спіраля	спіраль
д.	міністер	міністр
	Олександер	Олександр
	циліндер	циліндр
е.	евнух	євнух
	Европа	як і було Европа (§ 79, с. 62)
	епархія	єпархія
	Еспанія	Іспанія
є.	ґолф	гольф
	мусулманин	мусульманин
	носталгія	ностальгія
	шелф	шельф
ж.	авдиторія	аудиторія
	авдієнція	аудіенція (§ 82, с. 63)
	клявза	кляуза
з.	вуаль чол.роду	вуаль жін. роду
	деталь чол.роду	деталь жін. роду
	емаль чол. роду	емаль жін. роду
	модель чол.роду	модель жін. роду
і.	евфорія	ейфорія
	невтральний	нейтральний
	неврологія	нейрологія
ї.	авул	аул
	богдохан	богдихан
	Букарешт	Бухарест
	вермічелі	вермішель
	данець; & данський	датчанин; & датський
	маштаб	масштаб
	моххамеданин	магометанин
	претенсія	претензія

Унормовано наголоси:

Правопис 1928 року	Правопис 1933 року
доне́змогу	донезмо́ги
душни́й	ду́шний
за́їзд	заї́зд
о́сідок	осі́док
по́душка	поду́шка

Нищення термінознавства та словникової справи

Після фізичної розправи з мовознавцями термінологічна справа зазнала чергового удару. Створено спеціальні бригади, що переглядали словники й вилучали «націоналістичні» слова, терміни; насильницькими методами усю термінологію (технічну, наукову) приведено в повну відповідність до російської. Навіть у мовознавстві впроваджено російську граматичну термінологію, відкидаючи весь здобуток українських науковців.

«Правописна» реформа насправді перетворилася на боротьбу з самобутніми й оригінальними рисами української мови. Для цього борець з «націоналізмом» у мовознавстві Андрій Хвиля, сам репресований згодом за націоналізм, висував такі вимоги до партійних органів нагляду за термінологічною діяльністю:

припинити негайно видання всіх словників;
переглянути словники й усю термінологію;
провести уніфікацію технічної термінології з тією термінологією, що є в Радянському Союзі й уживана й на Україні;
переглянути кадри на мовному фронті й вигнати з цього фронту буржуазно-націоналістичні елементи;
переглянути правопис.

Українську лексику поставлено в залежність від російської, йшло планомірне усунення питомої української лексики й заміна її російською. Наприклад:

Правопис 1928 року	Правопис 1933 року
гуртовий	оптовий
дбайливий	бережливий
досить	достатньо
зазіхання	посягання
обставати за /обстоювати/ що	ратувати за що

Питоме українське слово закотистий (закотистий комір) вилучено зі словників і запроваджено слова відкладний (відкладний комір), бо воно повторює російську форму отложной (отложной воротник).

Коли було репресовано укладачів Правопису 1933 року, в обставинах страху й мовного хаосу всі періодичні видання, а також видавництва в УРСР регулярно діставали від провідного партійного видання «Комуніст» списки слів, яких треба було уникати.

Точнісінько таку саму мовну політику застосовано й до білоруської мови. Так само 1933 року впроваджено новий білоруський правопис — «наркомівку», до білоруської мови впроваджено близько 30 фонетичних і морфологічних особливостей, живцем узятих з російської мови. Розпочалось активне зросійщення білоруської лексики шляхом скеровування лексикографічної практики.

Текст

Хвиля, А., ред. (1933). . Харків: Радянська школа. Архів оригіналу за 29 грудня 2019. Процитовано 5 вересня 2020. (Альтернативне посилання: [1] [ 29 серпня 2021 у Wayback Machine.].)

Див. також

Примітки

«Правопис 1928—1929 років, дарма що старанно опрацьований видатними мовознавцями, був нереальний, приречений на невдачу. Від самого початку його прийняли вельми неприхильно, дотримувалися неохоче. Бажане поєднання двох правописно-мовних традицій не відбулося, та ледве чи й могло відбутися при збереженні їх обох у своєрідному, штучно накиненому компромісі.». Ю. Шевельов. Українська мова в першій половині двадцятого століття 1900—1941. // Там само. — С. 171. «Учительство посилало численні делегації до комісара освіти М. Скрипника й просило перегляду правил писання іншомовних слів.» Огієнко І. Історія української літературної мови [ 13 травня 2013 у Wayback Machine.]. — К., 2001.
Огієнко І. Історія української літературної мови. — К., 2001. — (Перше видання — Вінніпег, 1949 [ 1 червня 2019 у Wayback Machine.])
Українська мова у ХХ сторіччі: історія лінгвоциду. Документи і матеріали. За ред. Л. Масенко.-К.: Києво-Могилянська академія, 2005—399с.
«В історичному розвитку бачимо, як послідовно й поступово в цьому типі відміни іменників усуваються в різних відмінках форми на -и, — спершу в давальному й місцевому однини, пізніше в називному відмінку множини, а в новіші часи — і в останньому бастіоні форм на -и, в родовому відмінку однини. Хоч київські нормалізатори виходили, імовірно, не з історичних тенденцій української мови, а просто взорувалися на російській мові (…), але їхня норма тут збіглася з історичною тенденцією, яка полягає в тому, щоб максимально наблизити відмінювання іменників жіночого роду на приголосний до відмінювання іменників типу земля» Ю. Шевельов. Так нас навчали правильних проізношеній / Шевельов Ю. Мовознавство. — К., 2008. — Кн. 1. — С. 319—320. [ 1 червня 2019 у Wayback Machine.]
Поширений мовний огріх при вимові -ія- за новими правилами 1928 року відмічався в порадниках того часу: «…в словах іншомовного походження вимова іа, треба ж ія» Порада Й. Горецького цит. за: Жовтобрюх М. Нарис історії українського радянського мовознавства (1918—1941), К., 1991 [ 1 червня 2019 у Wayback Machine.], С. 68.
«З найдавнішого часу, як показують наші пам'ятки, ми не мали звички вимовляти чужі слова з ґ та з ль, але вимовляли їх по-своєму (цебто й по-грецькому): Платон, Іларіон, Лонгин, грек, Іспанія, Ірина (а не Плятон, Іляріон, Льонгін, ґрек, Еспанія, Ірена) й т. ін. Це так звана грецька система вимови чужих слів, і власне вона сильно защепилася в нашій мові за княжих часів, і позостається в народі панівною аж до часу теперішнього.» Огієнко Іван. Історія української літературної мови. К., 2001. [ 13 травня 2013 у Wayback Machine.]
«…завсіди пишеться іа, іе, іу, еа, крім позиції в кінці слова…» (§ 79, С. 61)

Джерела

Караванський С. Секрети української мови. Науково-популярна розвідка з додатком словничків репресованої та занедбаної української лексики. — К. : УКСП «Кобза», 1994. — 152 с. — .
Німчук В.
Огієнко І. Історія української літературної мови. — Київ, 2001. — (Перше видання — Вінніпег, 1949). [ 30 жовтня 2013 у Wayback Machine.]
Українська мова у ХХ сторіччі: історія лінгвоциду. Документи і матеріали [ 15 лютого 2018 у Wayback Machine.] / за ред. Л. Масенко. — К. : Києво-Могилянська академія, 2005. — 399 с. — .

Посилання

1933 ій рік в історії української мови [ 2 листопада 2013 у Wayback Machine.]
Мовознавчі репресії 1933 року [ 2 листопада 2013 у Wayback Machine.]

[1] «Правопис 1928—1929 років, дарма що старанно опрацьований видатними мовознавцями, був нереальний, приречений на невдачу. Від самого початку його прийняли вельми неприхильно, дотримувалися неохоче. Бажане поєднання двох правописно-мовних традицій не відбулося, та ледве чи й могло відбутися при збереженні їх обох у своєрідному, штучно накиненому компромісі.». Ю. Шевельов. Українська мова в першій половині двадцятого століття 1900—1941. // Там само. — С. 171. «Учительство посилало численні делегації до комісара освіти М. Скрипника й просило перегляду правил писання іншомовних слів.» Огієнко І. Історія української літературної мови [ 13 травня 2013 у Wayback Machine.]. — К., 2001.

[3] Огієнко І. Історія української літературної мови. — К., 2001. — (Перше видання — Вінніпег, 1949 [ 1 червня 2019 у Wayback Machine.])

[lingvocyd-4] Українська мова у ХХ сторіччі: історія лінгвоциду. Документи і матеріали. За ред. Л. Масенко.-К.: Києво-Могилянська академія, 2005—399с.

[5] «В історичному розвитку бачимо, як послідовно й поступово в цьому типі відміни іменників усуваються в різних відмінках форми на -и, — спершу в давальному й місцевому однини, пізніше в називному відмінку множини, а в новіші часи — і в останньому бастіоні форм на -и, в родовому відмінку однини. Хоч київські нормалізатори виходили, імовірно, не з історичних тенденцій української мови, а просто взорувалися на російській мові (…), але їхня норма тут збіглася з історичною тенденцією, яка полягає в тому, щоб максимально наблизити відмінювання іменників жіночого роду на приголосний до відмінювання іменників типу земля» Ю. Шевельов. Так нас навчали правильних проізношеній / Шевельов Ю. Мовознавство. — К., 2008. — Кн. 1. — С. 319—320. [ 1 червня 2019 у Wayback Machine.]

[6] Поширений мовний огріх при вимові -ія- за новими правилами 1928 року відмічався в порадниках того часу: «…в словах іншомовного походження вимова іа, треба ж ія» Порада Й. Горецького цит. за: Жовтобрюх М. Нарис історії українського радянського мовознавства (1918—1941), К., 1991 [ 1 червня 2019 у Wayback Machine.], С. 68.

[7] «З найдавнішого часу, як показують наші пам'ятки, ми не мали звички вимовляти чужі слова з ґ та з ль, але вимовляли їх по-своєму (цебто й по-грецькому): Платон, Іларіон, Лонгин, грек, Іспанія, Ірина (а не Плятон, Іляріон, Льонгін, ґрек, Еспанія, Ірена) й т. ін. Це так звана грецька система вимови чужих слів, і власне вона сильно защепилася в нашій мові за княжих часів, і позостається в народі панівною аж до часу теперішнього.» Огієнко Іван. Історія української літературної мови. К., 2001. [ 13 травня 2013 у Wayback Machine.]

[8] «…завсіди пишеться іа, іе, іу, еа, крім позиції в кінці слова…» (§ 79, С. 61)