Azərbaycanca AzərbaycancaБеларускі БеларускіDansk DanskDeutsch DeutschEspañola EspañolaFrançais FrançaisIndonesia IndonesiaItaliana Italiana日本語 日本語Қазақ ҚазақLietuvos LietuvosNederlands NederlandsPortuguês PortuguêsРусский Русскийසිංහල සිංහලแบบไทย แบบไทยTürkçe TürkçeУкраїнська Українська中國人 中國人United State United StateAfrikaans Afrikaans
Підтримка
www.wikidata.uk-ua.nina.az

Стівен Джей Гулд англ Stephen Jay Gould нар 10 вересня 1941 Нью Йорк пом 20 травня 2002 там само відомий американський п

Стівен Гулд

Стівен Гулд

Стівен Джей Гулд (англ. Stephen Jay Gould; нар. 10 вересня 1941, Нью-Йорк — пом. 20 травня 2002, там само) — відомий американський палеонтолог, біолог-еволюціоніст та історик науки. Один з найвідоміших письменників науково-популярного жанру свого покоління. Більшу частину професійної діяльності Гулд присвятив викладанню в Гарвардському університеті і роботі в Американському музеї природознавства в Нью-Йорку.

Стівен Гулд
англ. Stephen Jay Gould
image
Стівен Гулд у своєму кабінеті (1997)
Стівен Гулд у своєму кабінеті (1997)
Ім'я при народженні англ. Stephen Jay Gould
Народився 10 вересня 1941(1941-09-10)
Квінз, Нью-Йорк, США
Помер 20 травня 2002(2002-05-20) (60 років)
Манхеттен, Нью-Йорк, США
·рак легень
Місце проживання image США
Країна image США[2][3]
Діяльність еволюціоніст, палеонтолог
Alma mater , Колумбійський університет
Галузь палеонтологія, історія науки, еволюція
Заклад Гарвардський університет, Американський музей природознавства
Науковий керівник d
Аспіранти, докторанти d
Членство Національна академія наук США
Американська академія мистецтв і наук
AAAS[4]
Відомий завдяки: автор теорії переривчастої рівноваги, а також концепції неперетинних магістерій
У шлюбі з d
Нагороди Медаль Дарвіна—Воллеса (2008)
Медаль Ліннея (1992)
Стипендія МакАртура (1981)
(1975)
Автограф image
image Стівен Гулд у Вікісховищі

Біографія

Гулд народився і виріс в нью-йоркському районі Квінз. Його батько, Леонард, був судовим стенографістом, а мати, Елеонора, — художницею. Коли Гулду було п'ять років, батько повів його до зали динозаврів в Американському музеї природознавства, де він вперше побачив тиранозавра. «Я не мав уявлення, що таке буває у світі — я був приголомшений» — згадував Гулд. В цей момент Гулд вирішив, що стане палеонтологом.

Вихований у світській єврейській родині, Гулд формально не сповідував якої-небудь релігії і волів називатися агностиком (Jewish agnostic). Його політичні погляди досить сильно відрізнялися від поглядів його батька, який був палким марксистом. Сам Гулд у 1981 році характеризував свої політичні погляди як «лівоцентристські» і при цьому відзначав вплив на нього політичних творів Чарлза Райта Міллса і Ноама Чомскі.

Протягом всієї своєї кар'єри він виступав проти будь-якої дискримінації, а особливо у формі псевдонауки на службі у расизму і сексизму. На початку 1960-х років, ще студентом, брав активну участь у русі за громадянські права і протестував проти дискримінації афроамериканців, за що зазнавав утисків з боку адміністрації. На початку 1970-х років Гулд вступив до академічної організації лівого напряму «Наука для людей» (англ. Science for the People), яка утворилась на ґрунті антивоєнного руху. Біологи-марксисти Річард Левонтін і Річард Левінс через активну громадську діяльність порівнювали Гулда з Дж. Б. С. Голдейном.

Гул був двічі одружений. Його першою дружиною була художниця Дебора Лі, з якою він познайомився під час навчання в Антіох-коледжі. Вони одружились 3 жовтня 1965 року, але пізніше розлучились. Вдруге Гулд одружився у 1995 році на скульпторці Ронді Роланд Ширер. У Гулда було двоє дітей від першого шлюбу: Джессі та Ейтан. Він також виховував двох дітей своєї другої дружини — Джейд і Лондона.

У липні 1982 року Гулду поставили діагноз: перітонеальна мезотеліома — смертельна форма раку, яка вражає епітелій, що вистилає поверхню черевної порожнини. Після важкого лікування, що тривало близько двох років, Гулд опублікував в журналі Discover статтю (англ. The Median Isn't the Message), в якій описував свою реакцію на звістку про те, що пацієнти, хворі на мезотеліому, в середньому живуть не більше восьми місяців після діагностування. Після цього він пояснює, що насправді стоїть за цим числом, і описує полегшення, яке відчув, коли зрозумів, що середні значення є не більш ніж зручними спрощеннями і не охоплюють всі можливі варіації. Медіана — це точка посередині часової шкали, і вона означає, що 50% пацієнтів не проживуть восьми місяців, проте інші проживуть довше, а можливо набагато довше. Все, що йому залишалось, це з'ясувати, де саме на цій шкалі розташований його власний випадок. Враховуючи, що діагноз йому поставили на досить ранній стадії хвороби, а він був молодий, оптимістично налаштований і мав доступ до новітніх засобів, Гулд дійшов висновку, що у нього хороші шанси опинитися в числі довгожителів. Після експериментального курсу лікування, що включав радіотерапію, хіміотерапію і хірургічну операцію, Гулд повністю одужав, а його стаття стала джерелом надії для багатьох ракових хворих.

Гулд неодноразово висловлювався на підтримку використання марихуани з лікарською метою. Під час своєї хвороби він курив марихуану, щоб позбавитись нудоти, викликаної лікуванням. На його думку, використання марихуани було одним з ключових факторів, що сприяли його одужанню. 1998 року він давав свідчення на судовому процесі , канадського активіста використання марихуани у медицині.

Стівен Д. Гулд помер 20 травня 2002 року від метастазної аденокарциноми легенів. Згідно з Гарвардською газетою, він помер «у своєму домі, в оточенні близьких — дружини Ронди, матері Елеонори і своїх улюблених книг».

Наукові дослідження

Гулд розпочав свою вищу освіту в Антіох-коледжі, Огайо, який закінчив у 1963 році, отримавши ступінь з геології. В цей період він також навчався за кордоном, у Лідському університеті у Великій Британії. 1967 року здобув ступінь Ph.D. в Колумбійському університеті під керівництвом Нормана Ньюелла, після чого був прийнятий на роботу до Гарвардського університету, де працював до смерті (1967–2002).

У 1973 році Гулд став професором геології і куратором палеонтології безхребетних в Музеї порівняльної зоології в Гарварді, а у 1983 році почав працювати в Американській асоціації сприяння прогресу науки, президентом якої він був у 1999–2001 роках. Крім цього, обіймав посади президента Палеонтологічного товариства (1985–1986) і Товариства з вивчення еволюції (1990–1991).

У 1989 році був обраний до Національної академії наук США.

На самому початку своєї наукової діяльності, у 1972 році, Гулд розробив разом з теорію переривчастої рівноваги, згідно з якою більша частина еволюційних змін відбувається за невеликі проміжки часу у порівнянні із набагато довшими періодами еволюційної стабільності. На думку Гулда, теорія переривчастої рівноваги проливала нове світло на центральні догми теорії еволюції. Думки теоретиків еволюції з цього приводу розділились. Частина з них вважала, що «хоча ця теорія являє безперечний інтерес», вона «лише модифікує теорію неодарвінізму у повній відповідності з тим, що було відомо раніше». Інші підкреслювали її теоретичну новизну, стверджуючи, що «еволюційний стазис був неочікуваним відкриттям для більшості теоретиків еволюції» і що він «справив сильний вплив на сучасну палеонтологію і еволюційну біологію».

image
Пазуха склепіння в Церкві Пресвятої Трійці у Фульнеку, Чехія.

Іншим напрямком наукової діяльності Гулда було виявлення біологічних обмежень та інших неселекційних сил, що визначають напрямок еволюції живих істот. 1979 року спільно з він опублікував статтю «Пазухи склепінь собору Святого Марка і парадигма Панглосса», в якій було введено новий еволюційний термін «пазуха склепінь», запозичений з царини архітектури. Гулд і Левонтін визначили «пазухи склепінь» як такі характеристики організму, які є неминучим побічним ефектом його інших характеристик і які не зазнали самі по собі впливу відбору в ході еволюції. Як приклад можна навести «маскулінізовані геніталії у самиць гієни, плечовий горб гігантського оленя (Megaloceros giganteus) і деякі ключові характеристики людської ментальності». Питання про відносну кількість «пазух склепінь» у порівнянні з адаптивними характеристиками організмів в природі дотепер залишається відкритим.

Свої основні дослідження Гулд проводив на равликах. Темою його перших робіт були сухопутні равлики з Бермудських островів (Poecilozonites), а його наступні роботи концентрувались довкола роду равликів Cerion з Карибських островів. Згідно з Гулдом, «Cerion є надзвичайно розгалуженим родом равликів, що нараховує 600 описаних видів різних форм. Варто зазначити, що в вузькобіологічному сенсі це скоріше підвиди, оскільки вони всі можуть перехресно розмножуватись, але у кожної з цих форм є власна назва, що відбиває реальний феномен неймовірного морфологічного різноманіття. Деякі з них виглядають як м'ячики для гольфу, деякі як олівці … Моя основна тема — це еволюція форми, тому питання, як за такої незначної генетичної різниці досягається таке різноманіття, є для мене надзвичайно цікавим. Вирішивши це окреме питання, ми напевно знайдемо яке-небудь загальне правило еволюції форми».

Гулд є одним з вчених, яких найчастіше цитують в галузі теорії еволюції. Його стаття про «пазухи склепінь», опублікована у 1979 році, цитувалась понад 1600 разів. У «Paleobiology», основному журналі його власної спеціалізації, тільки Чарлз Дарвін і Джордж Сімпсон цитувались частіше. Крім того, Гулд був визнаним істориком науки. Історик стверджував, що хоча він не має змоги оцінити внесок Гулда як ученого, він довгий час вважав його другим найвпливовішим істориком науки після Томаса Куна.

Незадовго до своєї смерті у 2002 році Гулд опублікував свою версію сучасної теорії еволюції, книгу «Структура теорії еволюції».

Громадська діяльність

Гулд став знаний як автор науково-популярних есе в журналі і книг на тему еволюції. Багато його есе були пізніше скомпільовані разом і видані у книжному форматі («З часів Дарвіна», «Великий палець панди»).

Гулд був апологетом теорії еволюції, що відбито у його численних публікаціях, в яких він послідовно передавав широкій аудиторії своє розуміння сучасної еволюційної біології. Багато писав про розвиток еволюційної ідеї в науці. Бувши любителем бейсболу, часто проводив аналогії саме з цим видом спорту.

Хоча Гулд безперечно належить до прихильників неодарвінізму, його погляди на деякі аспекти теорії еволюції відрізнялись від класичних. Так, наприклад, на думку Гулда роль природного відбору в еволюції живих істот була сильно перебільшена, а значення альтернативних механізмів еволюції було несправедливо зменшене. Крім того, він піддавав різкій критиці багато аспектів соціобіології і еволюційної психології. Багато зусиль Гулд віддав боротьбі з креаціонізмом і подібними теоріями. Так, наприклад, він свідчив як експерт проти закону про рівноправне вивчення теорії еволюції і так званого наукового креаціонізму в школах. Гулд ввід термін «неперетинні магістерії», щоб пояснити, чому, на його думку, наука і релігія не можуть коментувати один одного.

З плином часу Гулд став доволі відомим широкій аудиторії науковцем і часто виступав в телеефірі. Одного разу він навіть свого мультиплікаційного персонажа у популярному серіалі «Сімпсони». Родина Сімпсонів не забула його і після смерті. В епізоді під назвою «Папа отримує нову бляху» на початку титрів з'являється текст «Присвячується пам'яті Стівена Гулда» у супроводі кадру з відповідного епізоду.

Крім того, Гулд часто виступав у телепередачах, присвячених еволюції, бейсболу та інших.

Критика

Гулд отримав чимало компліментів за свою роботу з популяризації сучасних ідей біології, але разом з тим не уникнув й критики з боку тих, хто вважав, що його публікації, з різних причин, виходять за межі наукового консенсусу.

Одним з основних критиків Гулда був відомий англійський біолог-еволюціоніст . Мейнард Сміт вважав, що Гулд невірно оцінює ключову роль адаптації в біології. Крім того, він не погоджувався з думкою Гулда про те, що природний відбір на рівні видів грає істотну роль в еволюції. В рецензії на книгу Деніеля Деннета «Небезпечна ідея Дарвіна» Мейнард Сміт писав, що Гулд «показує не-біологам, по великому рахунку, невірну картину теорії еволюції». Слід відзначити, що Мейнард Сміт давав також позитивні оцінки творчості Гулда. В рецензії на «Великий палець панди» він писав, що «Стівен Гулд на сьогодні є найкращим письменником науково-популярного жанру. Хоча він часто доводить мене до шаленства, я маю надію, що він напише ще одне есе, подібне цьому». Крім того, Мейнард Сміт був серед тих, хто вітав пожвавлення у сфері еволюційної палеонтології, якому Гулд чимало сприяв.

Однією з причин, що викликали настільки гостру критику, було те, що у своїх роботах Гулд відводив природному відбору менш важливу роль в еволюції, ніж вважалось раніше. В результаті багато неспеціалістів зрозуміли з його ранніх публікацій, що теорія Дарвіна була спростована, чого Гулд зовсім не мав на увазі. Вирвані з контексту цитати з його робіт використовувались як «доказ» того, що самі науковці більше не розуміють, як саме еволюціонують організми. Останнє було вигідно креаціоністам, які використовували це як аргумент у їх боротьбі з теорією еволюції. У пізніших публікаціях Гулд доклав максимум зусиль, щоб виправити враження, що склалось, і виключити можливість хибного розуміння його ідей.

Соціобіологія людини та її похідна — еволюційна психологія — стояли у центрі полеміки, яку Гулд вів багато років з Вілсоном на іншими біологами. У своєму негативному ставленні до цих дисциплін Гулд знайшов підтримку Левонтіна, тоді як Докінз, Деннет і Стівен Пінкер підтримували Вільсона. Гулд і Докінз розійшлись також у поглядах з приводу важливості відбору на рівні генів. Докінз вважав, що еволюцію простіше за все розуміти в термінах конкуренції між генами, натомість Гулд вважав, що для розуміння процесів еволюції слід постулювати багаторівневий відбір, у тому числі відбір на рівні генів, клітинних ліній, організмів, популяцій, видів і клад. Критичні висловлювання на ці теми можна знайти у дев'ятій главі книги Докінза «Сліпий годинникар» і, у більш різкій формі у десятій главі книги Деннета «Небезпечна ідея Дарвіна». Слід відзначити, що Докінз не раз з похвалою відносився до тих публікацій Гулда, в яких не порушувались спірні теми. Пінкер звинувачував Гулда, Левонтіна та інших критиків еволюційної психології в радикальному підході до науки, при якому «політика, а не наука, визначає позицію науковця в питаннях людської природи». Гулд писав у відповідь, що соціобіологи так само підвладні впливу, нехай і підсвідомому, з боку своїх власних забобонів й інтересів.

Інтерпретацію Гулдом результатів досліджень скам'янілостей Кембрійського періоду, знайдених у сланцях Беджес, відображену у його книзі «Дивовижне життя», розкритикував Саймон Морріс у книзі «Тигель Творіння». Гулд підкреслював морфологічну різноманітність цієї фауни і роль випадковостей у виживанні та розквіті тих чи інших її представників. Морріс, у свою чергу, підкреслював філогенетичні зв'язки між кембрійськими формами цієї фауни і сучасними таксонами і наполягав на важливості конвергентної еволюції як механізму стандартизації морфологічних характеристик у подібних природних умовах. Палеонтолог Річард Фортесс відзначив, що до виходу книги «Дивовижне життя» Морріс поділяв багато із поглядів Гулда. Пізніше Морріс переробив свою інтерпретацію результатів цих досліджень, що привело його до більш прогресивного погляду на історію життя. Палеонтологи Дерек Бріггс і Річард Фортесс також піддавали критиці інтерпретацію Гулда, і відзначали, що кладистичний аналіз дозволив згрупувати велику кількість представників кембрійської фауни у групи, що поклали початок сучасним таксонам, і що ця тема залишається предметом інтенсивних досліджень в палеонтології.

Філософські твори

Неперетинні магістерії (Non-Overlapping Magisteria, NOMA)

У книзі «Каміння віків» Гулд висунув ідею, яку він описав як «просте і цілком звичайне вирішення … передбачуваного конфлікту між наукою і релігією». Він визначив термін «магістерія» як «сферу життя, в якій певний спосіб пізнання має адекватні інструменти для осмислення дискусії і прийняття рішень». У світлі цього визначення принцип NOMA виглядає так: «магістерія науки знаходиться у світі емпірики: що є Всесвіті (факти) і чому вона працює так, а не інакше (теорія). Магістерія релігії знаходиться у світі духовних цінностей і пошуків сенсу. Ці дві магістерії не перетинаються між собою і залишають мало місця додатковим магістеріям (наприклад, магістерія мистецтва і визначення краси)».

На його думку, наука і релігія не протистоять, а переплітаються складним орнаментом на всіх фрактальних рівнях самоподібності. У наведених в книзі прикладах він демонструє, що «принцип NOMA заслужив широку і повністю відкриту підтримку з боку, здавалося, найбільш традиціоналістських кіл», і що він «є розумною позицією спільного консенсусу, виробленого з багатьма зусиллями людьми доброї волі з обох магістерій».

Схожу позицію обіймає Національна академія наук США. У своїй публікації «Наука і креаціонізм» вона стверджує, що «науковці, як і багато інших людей, відчувають гармонію і складну організацію природи. Деякі науковці є глибоко релігійними людьми. Хай там що, наука і релігія займають дві різні ніші людського сприйняття. Вимога їх об'єднати позбавляє ореола і науку і релігію». Підписано президентом академії .

Річард Докінз у книзі «Бог як ілюзія» полемізує з Гулдом і вважає, що принцип NOMA не може бути достатньою причиною для захисту релігії від спроб наукового аналізу. На його думку, «гіпотеза Бога», тобто «існування надлюдського, надприродного інтелекту, який свідомо спроєктував і створив Всесвіт і все, що в ньому є, включно з нами», є науковою гіпотезою, яку варто перевіряти науковими методами.

Хибне вимірювання людини

У книзі «Хибне вимірювання людини» (1981) Гулд описує історію вимірювання інтелекту людини, починаючи з краніометрії, розробленої у XIX столітті, і висловлює скептицизм з приводу сучасних методів вимірювання коефіцієнта інтелекту (IQ) і супутніх психометричних екзаменів. Його основна теза полягає в тому, що всі ці методи засновані на необґрунтованому і недоведеному припущенні біологічного детермінізму. «Хибне вимірювання людини» викликала значний резонанс і отримала як широку підтримку, так і гостру критику з боку деяких психологів (Ганс Айзенк та ін.), частина з яких навіть звинувачувала його у підтасуванні фактів.

Особисті якості

Гулд завжди був толерантний до чужої думки. Його кредо виражене у словах з його книги «Структура теорії еволюції»:

image Я завжди надавав перевагу таким вказівникам до дії людини, які базуються на сумбурних гіпотетичних імперативах по типу «золотого правила», базованих на домовленостях, компромісах і взаємній повазі, перед кантівським категоричним імперативом абсолюної правоти, в ім'я якого ми часто вбиваємо і калічимо, доки не вирішимо, що ми слідували невірним конкретним шляхом при реалізації правильного узагальнення
Оригінальний текст (англ.)
I have always preferred, as guides to human action, messy hypothetical imperatives like the Golden Rule, based on negotiation, compromise and general respect, to the Kantian categorical imperatives of absolute righteousness, in whose name we so often murder and maim until we decide that we had followed the wrong instantiation of the right generality.
 image

Основні праці

  • Онтогенез і філогенез (Ontogeny and Phylogeny, 1977)
  • З часів Дарвіна (Ever Since Darwin, 1977)
  • Великий палець панди (The Panda's Thumb, 1980)
  • Хибне вимірювання людини (The Mismeasure of Man, 1981)
  • Курячі зуби і кінські пальці (Hen's Teeth and Horse's Toes, 1983)
  • Посмішка фламінго (The Flamingo's Smile, 1985)
  • Коловорот часу, стріла часу (Time's Arrow, Time's Cycle, 1987)
  • Морський їжак у бурю (An Urchin in the Storm, 1987)
  • Дивовижне життя (Wonderful Life, 1989)
  • Молодець, бронтозавр! (Bully for Brontosaurus, 1991)
  • Вісім маленьких поросят (Eight Little Piggies, 1993)
  • Динозавр у стогу сіна (Dinosaur in a Haystack, 1995)
  • Повний дім (Full House, 1998)
  • Гора молюсків Леонардо і дієта черв'яків (Leonardo's Mountain of Clams and the Diet of Worms, 1998)
  • Маючи сумніви у тисячолітті (Questioning the Millennium, 1999)
  • Каміння віків (Rocks of Ages, 1999)
  • Оманливе каміння Марракеша (The Lying Stones of Marrakech, 2000)
  • Структура теорії еволюції (The Structure of Evolutionary Theory, 2002)
  • Я приземлився (I Have Landed, 2002)
  • Їжак, лис і віспа магістра (The Hedgehog, the Fox, and the Magister's Pox, 2003), видана посмертно.

Див. також

Примітки

  1. Fellows List — June 1981 [ 29 вересня 2007 у Wayback Machine.] MacArthur Foundation
  2. http://www.nytimes.com/2006/01/22/magazine/22wwln_q4.html
  3. http://www.nndb.com/honors/151/000165653/
  4. NNDB — 2002.
    d:Track:Q1373513
  5. Shermer, Michael (2002), (PDF), Social Studies of Science, 32 (4): 489—525, архів оригіналу (PDF) за 20 вересня 2018, процитовано 21 грудня 2012.
  6. Michelle Green, 1986. «Stephen Jay Gould: driven by a hunger to learn and to write» People Weekly June 2.
  7. Stephen Jay Gould, 1997. «Nonoverlapping Magisteria» [ 2017-01-04 у Wayback Machine.] Natural History 106 (March): 16-22, 61.
  8. Stephen Jay Gould, 2002. The Structure of Evolutionary Theory Cambridge MA: Harvard University Press, p. 1018.
  9. Gasper, Phil (2002). «Stephen Jay Gould: Dialectical Biologist». [ 24 листопада 2015 у Wayback Machine.] International Socialist Review 24 (July-August).
  10. Richard Lewontin and Richard Levins (2002). «Stephen Jay Gould—what does it mean to be a radical?» [ 17 березня 2011 у Wayback Machine.] Monthly Review 54 (Nov. 1).
  11. Stephen Jay Gould, quoted in Lester Grinspoon, 1993. Marihuana, The Forbidden Medicine [ 26 листопада 2015 у Wayback Machine.], New Haven: Yale University Press, pp. 39-41.
  12. Jill Krementz, 2002. «Jill Krementz Photo Journal» [ 3 березня 2016 у Wayback Machine.] New York Social Diary June 2.
  13. The Harvard Gazette, «Paleontologist, author Gould dies at 60» [ 1 червня 2002 у Wayback Machine.] May 20, 2002.
  14. Masha Etkin, 2002. «A Tribute to Stephen Jay Gould '63» [ 14 жовтня 2007 у Wayback Machine.] Antiochian, Winter edition.
  15. Niles Eldredge and Stephen Jay Gould, 1972. «Punctuated equilibria: an alternative to phyletic gradualism» In T.J.M. Schopf, ed., Models in Paleobiology. San Francisco: Freeman, Cooper and Company, pp. 82-115.
  16. Stephen Jay Gould, 2002. The Structure of Evolutionary Theory, pp. 15—21.
  17. Richard Dawkins, 1982. The Extended Phenotype. Oxford University Press, p. 101.
  18. John Maynard Smith, 1984. «Paleontology at the high table». Nature 309: 401–402.
  19. Ernst Mayr, 1992.«Speciational Evolution or Punctuated Equilibria» [ 2018-09-07 у Wayback Machine.] In Albert Somit and Steven Peterson The Dynamics of Evolution. New York: Cornell University Press. p. 33.
  20. Там само, с. 24.
  21. «The spandrels of San Marco and the Panglossion paradigm: a critique of the adaptationist programme» [ 26 квітня 2009 у Wayback Machine.] Proc R Soc Lond B 205 (1161): 581–598.
  22. Interview, quoted in L. Wolpert and A. Richards, 1988. A Passion for Science. Oxford: Oxford University Press, p. 145.
  23. Michael Shermer, 2002. «This Viesh` of Science»[недоступне посилання з липня 2019] Social Studies of Science 32 (August): 492.
  24. «Thcience Studies», «The streak of streaks», and «Baseball's reliquary» [ 28 серпня 2008 у Wayback Machine.].
  25. Gould went on to develop this idea in some detail, particularly in the books Rocks of Ages (1999) and The Hedgehog, the Fox, and the Magister's Pox (2003).
  26. FOX. The Simpsons. "Lisa the Skeptic, " November 23, 1997.
  27. The Harvard Gazette, «Paleontologist, author Gould dies at 60,» [ 1 червня 2002 у Wayback Machine.] May 20, 2002.
  28. Michael Shermer, 2002. «This View of Science» [ 2018-09-20 у Wayback Machine.] Social Studies of Science 32/4 (August): 518.
  29. Leda Cosmides and John Tooby (1997) (NYRB, Nov. 30th 1995, p. 46).
  30. John Maynard Smith, 1981. «Did Darwin get it right?» London Review of Books. 3 (11): 10-11
  31. John Maynard Smith, 1995. «Genes, Memes, & Minds» The New York Review of Books 42 (Nov.): 46-48.
  32. John Maynard Smith, 1981. «Review of The Panda's Thumb» The London Review of Books. September, pp. 17-30
  33. Robert Wright, 1999. «The Accidental Creationist» [ 5 листопада 2009 у Wayback Machine.] The New Yorker (Dec. 13): 56—65.
  34. Stephen Jay Gould, «Evolution as fact and theory» [ 2019-03-17 у Wayback Machine.] Discover 2 (May 1981): 34—37.
  35. Gould, 1980. «Sociobiology and the Theory of Natural Selection» [Архівовано 15 липня 2007 у Archive.is] In G. W. Barlow and J. Silverberg, eds., Sociobiology: Beyond Nature/Nurture? Boulder CO: Westview Press, pp. 257–269
  36. Steven Pinker, 2002. The Blank Slate. New York: Penguin.
  37. Stephen Jay Gould , 1997. «Evolution: The Pleasures of Pluralism» New York Review of Books, June 26, pp. 47—52.
  38. Gould and Conway Morris debated the issue in a piece titled «Showdown on the Burgess Shale» [ 10 грудня 2010 у Wayback Machine.] published in Nat. Hist. 107 (10): 48—55
  39. Richard Fortey, 1998. «Shock Lobsters» [ 23 серпня 2009 у Wayback Machine.] London Review of Books, Vol. 20, October 1.
  40. Derek Briggs and Richard Fortey, 2005. «Wonderful strife» Paleobiology 31 (June): 94—112.
  41. Stephen Jay Gould, 1999. Rocks of Ages. Ballantine Books, p. 3.
  42. Там само, с. 5.
  43. Там само, с. 65.
  44. Там само, сс. 69—70.
  45. NAS, 1999. Science and Creationism: A View from the National Academy of Sciences[недоступне посилання з червня 2019] Second Edition, p. ix.
  46. Arthur Jensen, 1982. «The debunking of scientific fossils and strash` persons» [ 1 грудня 2011 у Wayback Machine.] Contemporary Education Reviesh` 1 (2): 121–135.
  47. The Structure of Evolutionary Theory, 2002
  48. Lutz D. Schmadel. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin, Heidelberg : Springer-Verlag, 2003. — 992 (XVI) с. — .

Посилання

  • Стівен Джей Гулд. Политика биологического детерминизма // Спільне. — 24.01.2011 (рос.)
  • The Unofficial Stephen Jay Gould Archive (англ.)
  • Excerpts from Gould Lectures at Stanford University (англ.)
  • Richard C. Lewontin sums up Gould's career in an obituary (англ.)
  • «Darwinian Fundamentalism» — Gould's response to Daniel Dennett and other critics (англ.)
  •  — Gould confronts the statistics of cancer and finds hope (англ.)
  • (англ.)
  • McLean v. Arkansas Creationism Trial — Plaintiff's transcript of Gould's testimony (англ.)
  • World of Genetics on Stephen Jay Gould — biographical information (англ.)
Ця стаття належить до української Вікіпедії.

Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет

Stiven Dzhej Guld angl Stephen Jay Gould nar 10 veresnya 1941 Nyu Jork pom 20 travnya 2002 tam samo vidomij amerikanskij paleontolog biolog evolyucionist ta istorik nauki Odin z najvidomishih pismennikiv naukovo populyarnogo zhanru svogo pokolinnya Bilshu chastinu profesijnoyi diyalnosti Guld prisvyativ vikladannyu v Garvardskomu universiteti i roboti v Amerikanskomu muzeyi prirodoznavstva v Nyu Jorku Stiven Guldangl Stephen Jay GouldStiven Guld u svoyemu kabineti 1997 Stiven Guld u svoyemu kabineti 1997 Im ya pri narodzhenni angl Stephen Jay GouldNarodivsya 10 veresnya 1941 1941 09 10 Kvinz Nyu Jork SShAPomer 20 travnya 2002 2002 05 20 60 rokiv Manhetten Nyu Jork SShA rak legenMisce prozhivannya SShAKrayina SShA 2 3 Diyalnist evolyucionist paleontologAlma mater Kolumbijskij universitetGaluz paleontologiya istoriya nauki evolyuciyaZaklad Garvardskij universitet Amerikanskij muzej prirodoznavstvaNaukovij kerivnik dAspiranti doktoranti dChlenstvo Nacionalna akademiya nauk SShA Amerikanska akademiya mistectv i nauk AAAS 4 Vidomij zavdyaki avtor teoriyi pererivchastoyi rivnovagi a takozh koncepciyi neperetinnih magisterijU shlyubi z dNagorodi Medal Darvina Vollesa 2008 Medal Linneya 1992 Stipendiya MakArtura 1981 1975 Avtograf Stiven Guld u VikishovishiBiografiyaGuld narodivsya i viris v nyu jorkskomu rajoni Kvinz Jogo batko Leonard buv sudovim stenografistom a mati Eleonora hudozhniceyu Koli Guldu bulo p yat rokiv batko poviv jogo do zali dinozavriv v Amerikanskomu muzeyi prirodoznavstva de vin vpershe pobachiv tiranozavra Ya ne mav uyavlennya sho take buvaye u sviti ya buv prigolomshenij zgaduvav Guld V cej moment Guld virishiv sho stane paleontologom Vihovanij u svitskij yevrejskij rodini Guld formalno ne spoviduvav yakoyi nebud religiyi i voliv nazivatisya agnostikom Jewish agnostic Jogo politichni poglyadi dosit silno vidriznyalisya vid poglyadiv jogo batka yakij buv palkim marksistom Sam Guld u 1981 roci harakterizuvav svoyi politichni poglyadi yak livocentristski i pri comu vidznachav vpliv na nogo politichnih tvoriv Charlza Rajta Millsa i Noama Chomski Protyagom vsiyeyi svoyeyi kar yeri vin vistupav proti bud yakoyi diskriminaciyi a osoblivo u formi psevdonauki na sluzhbi u rasizmu i seksizmu Na pochatku 1960 h rokiv she studentom brav aktivnu uchast u rusi za gromadyanski prava i protestuvav proti diskriminaciyi afroamerikanciv za sho zaznavav utiskiv z boku administraciyi Na pochatku 1970 h rokiv Guld vstupiv do akademichnoyi organizaciyi livogo napryamu Nauka dlya lyudej angl Science for the People yaka utvorilas na grunti antivoyennogo ruhu Biologi marksisti Richard Levontin i Richard Levins cherez aktivnu gromadsku diyalnist porivnyuvali Gulda z Dzh B S Goldejnom Gul buv dvichi odruzhenij Jogo pershoyu druzhinoyu bula hudozhnicya Debora Li z yakoyu vin poznajomivsya pid chas navchannya v Antioh koledzhi Voni odruzhilis 3 zhovtnya 1965 roku ale piznishe rozluchilis Vdruge Guld odruzhivsya u 1995 roci na skulptorci Rondi Roland Shirer U Gulda bulo dvoye ditej vid pershogo shlyubu Dzhessi ta Ejtan Vin takozh vihovuvav dvoh ditej svoyeyi drugoyi druzhini Dzhejd i Londona U lipni 1982 roku Guldu postavili diagnoz peritonealna mezotelioma smertelna forma raku yaka vrazhaye epitelij sho vistilaye poverhnyu cherevnoyi porozhnini Pislya vazhkogo likuvannya sho trivalo blizko dvoh rokiv Guld opublikuvav v zhurnali Discover stattyu angl The Median Isn t the Message v yakij opisuvav svoyu reakciyu na zvistku pro te sho paciyenti hvori na mezoteliomu v serednomu zhivut ne bilshe vosmi misyaciv pislya diagnostuvannya Pislya cogo vin poyasnyuye sho naspravdi stoyit za cim chislom i opisuye polegshennya yake vidchuv koli zrozumiv sho seredni znachennya ye ne bilsh nizh zruchnimi sproshennyami i ne ohoplyuyut vsi mozhlivi variaciyi Mediana ce tochka poseredini chasovoyi shkali i vona oznachaye sho 50 paciyentiv ne prozhivut vosmi misyaciv prote inshi prozhivut dovshe a mozhlivo nabagato dovshe Vse sho jomu zalishalos ce z yasuvati de same na cij shkali roztashovanij jogo vlasnij vipadok Vrahovuyuchi sho diagnoz jomu postavili na dosit rannij stadiyi hvorobi a vin buv molodij optimistichno nalashtovanij i mav dostup do novitnih zasobiv Guld dijshov visnovku sho u nogo horoshi shansi opinitisya v chisli dovgozhiteliv Pislya eksperimentalnogo kursu likuvannya sho vklyuchav radioterapiyu himioterapiyu i hirurgichnu operaciyu Guld povnistyu oduzhav a jogo stattya stala dzherelom nadiyi dlya bagatoh rakovih hvorih Guld neodnorazovo vislovlyuvavsya na pidtrimku vikoristannya marihuani z likarskoyu metoyu Pid chas svoyeyi hvorobi vin kuriv marihuanu shob pozbavitis nudoti viklikanoyi likuvannyam Na jogo dumku vikoristannya marihuani bulo odnim z klyuchovih faktoriv sho spriyali jogo oduzhannyu 1998 roku vin davav svidchennya na sudovomu procesi kanadskogo aktivista vikoristannya marihuani u medicini Stiven D Guld pomer 20 travnya 2002 roku vid metastaznoyi adenokarcinomi legeniv Zgidno z Garvardskoyu gazetoyu vin pomer u svoyemu domi v otochenni blizkih druzhini Rondi materi Eleonori i svoyih ulyublenih knig Naukovi doslidzhennyaGuld rozpochav svoyu vishu osvitu v Antioh koledzhi Ogajo yakij zakinchiv u 1963 roci otrimavshi stupin z geologiyi V cej period vin takozh navchavsya za kordonom u Lidskomu universiteti u Velikij Britaniyi 1967 roku zdobuv stupin Ph D v Kolumbijskomu universiteti pid kerivnictvom Normana Nyuella pislya chogo buv prijnyatij na robotu do Garvardskogo universitetu de pracyuvav do smerti 1967 2002 U 1973 roci Guld stav profesorom geologiyi i kuratorom paleontologiyi bezhrebetnih v Muzeyi porivnyalnoyi zoologiyi v Garvardi a u 1983 roci pochav pracyuvati v Amerikanskij asociaciyi spriyannya progresu nauki prezidentom yakoyi vin buv u 1999 2001 rokah Krim cogo obijmav posadi prezidenta Paleontologichnogo tovaristva 1985 1986 i Tovaristva z vivchennya evolyuciyi 1990 1991 U 1989 roci buv obranij do Nacionalnoyi akademiyi nauk SShA Na samomu pochatku svoyeyi naukovoyi diyalnosti u 1972 roci Guld rozrobiv razom z teoriyu pererivchastoyi rivnovagi zgidno z yakoyu bilsha chastina evolyucijnih zmin vidbuvayetsya za neveliki promizhki chasu u porivnyanni iz nabagato dovshimi periodami evolyucijnoyi stabilnosti Na dumku Gulda teoriya pererivchastoyi rivnovagi prolivala nove svitlo na centralni dogmi teoriyi evolyuciyi Dumki teoretikiv evolyuciyi z cogo privodu rozdililis Chastina z nih vvazhala sho hocha cya teoriya yavlyaye bezperechnij interes vona lishe modifikuye teoriyu neodarvinizmu u povnij vidpovidnosti z tim sho bulo vidomo ranishe Inshi pidkreslyuvali yiyi teoretichnu noviznu stverdzhuyuchi sho evolyucijnij stazis buv neochikuvanim vidkrittyam dlya bilshosti teoretikiv evolyuciyi i sho vin spraviv silnij vpliv na suchasnu paleontologiyu i evolyucijnu biologiyu Pazuha sklepinnya v Cerkvi Presvyatoyi Trijci u Fulneku Chehiya Inshim napryamkom naukovoyi diyalnosti Gulda bulo viyavlennya biologichnih obmezhen ta inshih neselekcijnih sil sho viznachayut napryamok evolyuciyi zhivih istot 1979 roku spilno z vin opublikuvav stattyu Pazuhi sklepin soboru Svyatogo Marka i paradigma Panglossa v yakij bulo vvedeno novij evolyucijnij termin pazuha sklepin zapozichenij z carini arhitekturi Guld i Levontin viznachili pazuhi sklepin yak taki harakteristiki organizmu yaki ye neminuchim pobichnim efektom jogo inshih harakteristik i yaki ne zaznali sami po sobi vplivu vidboru v hodi evolyuciyi Yak priklad mozhna navesti maskulinizovani genitaliyi u samic giyeni plechovij gorb gigantskogo olenya Megaloceros giganteus i deyaki klyuchovi harakteristiki lyudskoyi mentalnosti Pitannya pro vidnosnu kilkist pazuh sklepin u porivnyanni z adaptivnimi harakteristikami organizmiv v prirodi doteper zalishayetsya vidkritim Svoyi osnovni doslidzhennya Guld provodiv na ravlikah Temoyu jogo pershih robit buli suhoputni ravliki z Bermudskih ostroviv Poecilozonites a jogo nastupni roboti koncentruvalis dovkola rodu ravlikiv Cerion z Karibskih ostroviv Zgidno z Guldom Cerion ye nadzvichajno rozgaluzhenim rodom ravlikiv sho narahovuye 600 opisanih vidiv riznih form Varto zaznachiti sho v vuzkobiologichnomu sensi ce skorishe pidvidi oskilki voni vsi mozhut perehresno rozmnozhuvatis ale u kozhnoyi z cih form ye vlasna nazva sho vidbivaye realnij fenomen nejmovirnogo morfologichnogo riznomanittya Deyaki z nih viglyadayut yak m yachiki dlya golfu deyaki yak olivci Moya osnovna tema ce evolyuciya formi tomu pitannya yak za takoyi neznachnoyi genetichnoyi riznici dosyagayetsya take riznomanittya ye dlya mene nadzvichajno cikavim Virishivshi ce okreme pitannya mi napevno znajdemo yake nebud zagalne pravilo evolyuciyi formi Guld ye odnim z vchenih yakih najchastishe cituyut v galuzi teoriyi evolyuciyi Jogo stattya pro pazuhi sklepin opublikovana u 1979 roci cituvalas ponad 1600 raziv U Paleobiology osnovnomu zhurnali jogo vlasnoyi specializaciyi tilki Charlz Darvin i Dzhordzh Simpson cituvalis chastishe Krim togo Guld buv viznanim istorikom nauki Istorik stverdzhuvav sho hocha vin ne maye zmogi ociniti vnesok Gulda yak uchenogo vin dovgij chas vvazhav jogo drugim najvplivovishim istorikom nauki pislya Tomasa Kuna Nezadovgo do svoyeyi smerti u 2002 roci Guld opublikuvav svoyu versiyu suchasnoyi teoriyi evolyuciyi knigu Struktura teoriyi evolyuciyi Gromadska diyalnistGuld stav znanij yak avtor naukovo populyarnih ese v zhurnali i knig na temu evolyuciyi Bagato jogo ese buli piznishe skompilovani razom i vidani u knizhnomu formati Z chasiv Darvina Velikij palec pandi Guld buv apologetom teoriyi evolyuciyi sho vidbito u jogo chislennih publikaciyah v yakih vin poslidovno peredavav shirokij auditoriyi svoye rozuminnya suchasnoyi evolyucijnoyi biologiyi Bagato pisav pro rozvitok evolyucijnoyi ideyi v nauci Buvshi lyubitelem bejsbolu chasto provodiv analogiyi same z cim vidom sportu Hocha Guld bezperechno nalezhit do prihilnikiv neodarvinizmu jogo poglyadi na deyaki aspekti teoriyi evolyuciyi vidriznyalis vid klasichnih Tak napriklad na dumku Gulda rol prirodnogo vidboru v evolyuciyi zhivih istot bula silno perebilshena a znachennya alternativnih mehanizmiv evolyuciyi bulo nespravedlivo zmenshene Krim togo vin piddavav rizkij kritici bagato aspektiv sociobiologiyi i evolyucijnoyi psihologiyi Bagato zusil Guld viddav borotbi z kreacionizmom i podibnimi teoriyami Tak napriklad vin svidchiv yak ekspert proti zakonu pro rivnopravne vivchennya teoriyi evolyuciyi i tak zvanogo naukovogo kreacionizmu v shkolah Guld vvid termin neperetinni magisteriyi shob poyasniti chomu na jogo dumku nauka i religiya ne mozhut komentuvati odin odnogo Z plinom chasu Guld stav dovoli vidomim shirokij auditoriyi naukovcem i chasto vistupav v teleefiri Odnogo razu vin navit svogo multiplikacijnogo personazha u populyarnomu seriali Simpsoni Rodina Simpsoniv ne zabula jogo i pislya smerti V epizodi pid nazvoyu Papa otrimuye novu blyahu na pochatku titriv z yavlyayetsya tekst Prisvyachuyetsya pam yati Stivena Gulda u suprovodi kadru z vidpovidnogo epizodu Krim togo Guld chasto vistupav u teleperedachah prisvyachenih evolyuciyi bejsbolu ta inshih KritikaGuld otrimav chimalo komplimentiv za svoyu robotu z populyarizaciyi suchasnih idej biologiyi ale razom z tim ne uniknuv j kritiki z boku tih hto vvazhav sho jogo publikaciyi z riznih prichin vihodyat za mezhi naukovogo konsensusu Odnim z osnovnih kritikiv Gulda buv vidomij anglijskij biolog evolyucionist Mejnard Smit vvazhav sho Guld nevirno ocinyuye klyuchovu rol adaptaciyi v biologiyi Krim togo vin ne pogodzhuvavsya z dumkoyu Gulda pro te sho prirodnij vidbir na rivni vidiv graye istotnu rol v evolyuciyi V recenziyi na knigu Denielya Denneta Nebezpechna ideya Darvina Mejnard Smit pisav sho Guld pokazuye ne biologam po velikomu rahunku nevirnu kartinu teoriyi evolyuciyi Slid vidznachiti sho Mejnard Smit davav takozh pozitivni ocinki tvorchosti Gulda V recenziyi na Velikij palec pandi vin pisav sho Stiven Guld na sogodni ye najkrashim pismennikom naukovo populyarnogo zhanru Hocha vin chasto dovodit mene do shalenstva ya mayu nadiyu sho vin napishe she odne ese podibne comu Krim togo Mejnard Smit buv sered tih hto vitav pozhvavlennya u sferi evolyucijnoyi paleontologiyi yakomu Guld chimalo spriyav Odniyeyu z prichin sho viklikali nastilki gostru kritiku bulo te sho u svoyih robotah Guld vidvodiv prirodnomu vidboru mensh vazhlivu rol v evolyuciyi nizh vvazhalos ranishe V rezultati bagato nespecialistiv zrozumili z jogo rannih publikacij sho teoriya Darvina bula sprostovana chogo Guld zovsim ne mav na uvazi Virvani z kontekstu citati z jogo robit vikoristovuvalis yak dokaz togo sho sami naukovci bilshe ne rozumiyut yak same evolyucionuyut organizmi Ostannye bulo vigidno kreacionistam yaki vikoristovuvali ce yak argument u yih borotbi z teoriyeyu evolyuciyi U piznishih publikaciyah Guld doklav maksimum zusil shob vipraviti vrazhennya sho sklalos i viklyuchiti mozhlivist hibnogo rozuminnya jogo idej Sociobiologiya lyudini ta yiyi pohidna evolyucijna psihologiya stoyali u centri polemiki yaku Guld viv bagato rokiv z Vilsonom na inshimi biologami U svoyemu negativnomu stavlenni do cih disciplin Guld znajshov pidtrimku Levontina todi yak Dokinz Dennet i Stiven Pinker pidtrimuvali Vilsona Guld i Dokinz rozijshlis takozh u poglyadah z privodu vazhlivosti vidboru na rivni geniv Dokinz vvazhav sho evolyuciyu prostishe za vse rozumiti v terminah konkurenciyi mizh genami natomist Guld vvazhav sho dlya rozuminnya procesiv evolyuciyi slid postulyuvati bagatorivnevij vidbir u tomu chisli vidbir na rivni geniv klitinnih linij organizmiv populyacij vidiv i klad Kritichni vislovlyuvannya na ci temi mozhna znajti u dev yatij glavi knigi Dokinza Slipij godinnikar i u bilsh rizkij formi u desyatij glavi knigi Denneta Nebezpechna ideya Darvina Slid vidznachiti sho Dokinz ne raz z pohvaloyu vidnosivsya do tih publikacij Gulda v yakih ne porushuvalis spirni temi Pinker zvinuvachuvav Gulda Levontina ta inshih kritikiv evolyucijnoyi psihologiyi v radikalnomu pidhodi do nauki pri yakomu politika a ne nauka viznachaye poziciyu naukovcya v pitannyah lyudskoyi prirodi Guld pisav u vidpovid sho sociobiologi tak samo pidvladni vplivu nehaj i pidsvidomomu z boku svoyih vlasnih zaboboniv j interesiv Interpretaciyu Guldom rezultativ doslidzhen skam yanilostej Kembrijskogo periodu znajdenih u slancyah Bedzhes vidobrazhenu u jogo knizi Divovizhne zhittya rozkritikuvav Sajmon Morris u knizi Tigel Tvorinnya Guld pidkreslyuvav morfologichnu riznomanitnist ciyeyi fauni i rol vipadkovostej u vizhivanni ta rozkviti tih chi inshih yiyi predstavnikiv Morris u svoyu chergu pidkreslyuvav filogenetichni zv yazki mizh kembrijskimi formami ciyeyi fauni i suchasnimi taksonami i napolyagav na vazhlivosti konvergentnoyi evolyuciyi yak mehanizmu standartizaciyi morfologichnih harakteristik u podibnih prirodnih umovah Paleontolog Richard Fortess vidznachiv sho do vihodu knigi Divovizhne zhittya Morris podilyav bagato iz poglyadiv Gulda Piznishe Morris pererobiv svoyu interpretaciyu rezultativ cih doslidzhen sho privelo jogo do bilsh progresivnogo poglyadu na istoriyu zhittya Paleontologi Derek Briggs i Richard Fortess takozh piddavali kritici interpretaciyu Gulda i vidznachali sho kladistichnij analiz dozvoliv zgrupuvati veliku kilkist predstavnikiv kembrijskoyi fauni u grupi sho poklali pochatok suchasnim taksonam i sho cya tema zalishayetsya predmetom intensivnih doslidzhen v paleontologiyi Filosofski tvoriNeperetinni magisteriyi Non Overlapping Magisteria NOMA U knizi Kaminnya vikiv Guld visunuv ideyu yaku vin opisav yak proste i cilkom zvichajne virishennya peredbachuvanogo konfliktu mizh naukoyu i religiyeyu Vin viznachiv termin magisteriya yak sferu zhittya v yakij pevnij sposib piznannya maye adekvatni instrumenti dlya osmislennya diskusiyi i prijnyattya rishen U svitli cogo viznachennya princip NOMA viglyadaye tak magisteriya nauki znahoditsya u sviti empiriki sho ye Vsesviti fakti i chomu vona pracyuye tak a ne inakshe teoriya Magisteriya religiyi znahoditsya u sviti duhovnih cinnostej i poshukiv sensu Ci dvi magisteriyi ne peretinayutsya mizh soboyu i zalishayut malo miscya dodatkovim magisteriyam napriklad magisteriya mistectva i viznachennya krasi Na jogo dumku nauka i religiya ne protistoyat a pereplitayutsya skladnim ornamentom na vsih fraktalnih rivnyah samopodibnosti U navedenih v knizi prikladah vin demonstruye sho princip NOMA zasluzhiv shiroku i povnistyu vidkritu pidtrimku z boku zdavalosya najbilsh tradicionalistskih kil i sho vin ye rozumnoyu poziciyeyu spilnogo konsensusu viroblenogo z bagatma zusillyami lyudmi dobroyi voli z oboh magisterij Shozhu poziciyu obijmaye Nacionalna akademiya nauk SShA U svoyij publikaciyi Nauka i kreacionizm vona stverdzhuye sho naukovci yak i bagato inshih lyudej vidchuvayut garmoniyu i skladnu organizaciyu prirodi Deyaki naukovci ye gliboko religijnimi lyudmi Haj tam sho nauka i religiya zajmayut dvi rizni nishi lyudskogo sprijnyattya Vimoga yih ob yednati pozbavlyaye oreola i nauku i religiyu Pidpisano prezidentom akademiyi Richard Dokinz u knizi Bog yak ilyuziya polemizuye z Guldom i vvazhaye sho princip NOMA ne mozhe buti dostatnoyu prichinoyu dlya zahistu religiyi vid sprob naukovogo analizu Na jogo dumku gipoteza Boga tobto isnuvannya nadlyudskogo nadprirodnogo intelektu yakij svidomo sproyektuvav i stvoriv Vsesvit i vse sho v nomu ye vklyuchno z nami ye naukovoyu gipotezoyu yaku varto pereviryati naukovimi metodami Hibne vimiryuvannya lyudini U knizi Hibne vimiryuvannya lyudini 1981 Guld opisuye istoriyu vimiryuvannya intelektu lyudini pochinayuchi z kraniometriyi rozroblenoyi u XIX stolitti i vislovlyuye skepticizm z privodu suchasnih metodiv vimiryuvannya koeficiyenta intelektu IQ i suputnih psihometrichnih ekzameniv Jogo osnovna teza polyagaye v tomu sho vsi ci metodi zasnovani na neobgruntovanomu i nedovedenomu pripushenni biologichnogo determinizmu Hibne vimiryuvannya lyudini viklikala znachnij rezonans i otrimala yak shiroku pidtrimku tak i gostru kritiku z boku deyakih psihologiv Gans Ajzenk ta in chastina z yakih navit zvinuvachuvala jogo u pidtasuvanni faktiv Osobisti yakostiGuld zavzhdi buv tolerantnij do chuzhoyi dumki Jogo kredo virazhene u slovah z jogo knigi Struktura teoriyi evolyuciyi Ya zavzhdi nadavav perevagu takim vkazivnikam do diyi lyudini yaki bazuyutsya na sumburnih gipotetichnih imperativah po tipu zolotogo pravila bazovanih na domovlenostyah kompromisah i vzayemnij povazi pered kantivskim kategorichnim imperativom absolyunoyi pravoti v im ya yakogo mi chasto vbivayemo i kalichimo doki ne virishimo sho mi sliduvali nevirnim konkretnim shlyahom pri realizaciyi pravilnogo uzagalnennya Originalnij tekst angl I have always preferred as guides to human action messy hypothetical imperatives like the Golden Rule based on negotiation compromise and general respect to the Kantian categorical imperatives of absolute righteousness in whose name we so often murder and maim until we decide that we had followed the wrong instantiation of the right generality Osnovni praciOntogenez i filogenez Ontogeny and Phylogeny 1977 Z chasiv Darvina Ever Since Darwin 1977 Velikij palec pandi The Panda s Thumb 1980 Hibne vimiryuvannya lyudini The Mismeasure of Man 1981 Kuryachi zubi i kinski palci Hen s Teeth and Horse s Toes 1983 Posmishka flamingo The Flamingo s Smile 1985 Kolovorot chasu strila chasu Time s Arrow Time s Cycle 1987 Morskij yizhak u buryu An Urchin in the Storm 1987 Divovizhne zhittya Wonderful Life 1989 Molodec brontozavr Bully for Brontosaurus 1991 Visim malenkih porosyat Eight Little Piggies 1993 Dinozavr u stogu sina Dinosaur in a Haystack 1995 Povnij dim Full House 1998 Gora molyuskiv Leonardo i diyeta cherv yakiv Leonardo s Mountain of Clams and the Diet of Worms 1998 Mayuchi sumnivi u tisyacholitti Questioning the Millennium 1999 Kaminnya vikiv Rocks of Ages 1999 Omanlive kaminnya Marrakesha The Lying Stones of Marrakech 2000 Struktura teoriyi evolyuciyi The Structure of Evolutionary Theory 2002 Ya prizemlivsya I Have Landed 2002 Yizhak lis i vispa magistra The Hedgehog the Fox and the Magister s Pox 2003 vidana posmertno Div takozh8373 Stivenguld asteroyid nazvanij na chest naukovcya PrimitkiFellows List June 1981 29 veresnya 2007 u Wayback Machine MacArthur Foundation http www nytimes com 2006 01 22 magazine 22wwln q4 html http www nndb com honors 151 000165653 NNDB 2002 d Track Q1373513 Shermer Michael 2002 PDF Social Studies of Science 32 4 489 525 arhiv originalu PDF za 20 veresnya 2018 procitovano 21 grudnya 2012 Michelle Green 1986 Stephen Jay Gould driven by a hunger to learn and to write People Weekly June 2 Stephen Jay Gould 1997 Nonoverlapping Magisteria 2017 01 04 u Wayback Machine Natural History 106 March 16 22 61 Stephen Jay Gould 2002 The Structure of Evolutionary Theory Cambridge MA Harvard University Press p 1018 Gasper Phil 2002 Stephen Jay Gould Dialectical Biologist 24 listopada 2015 u Wayback Machine International Socialist Review 24 July August Richard Lewontin and Richard Levins 2002 Stephen Jay Gould what does it mean to be a radical 17 bereznya 2011 u Wayback Machine Monthly Review 54 Nov 1 Stephen Jay Gould quoted in Lester Grinspoon 1993 Marihuana The Forbidden Medicine 26 listopada 2015 u Wayback Machine New Haven Yale University Press pp 39 41 Jill Krementz 2002 Jill Krementz Photo Journal 3 bereznya 2016 u Wayback Machine New York Social Diary June 2 The Harvard Gazette Paleontologist author Gould dies at 60 1 chervnya 2002 u Wayback Machine May 20 2002 Masha Etkin 2002 A Tribute to Stephen Jay Gould 63 14 zhovtnya 2007 u Wayback Machine Antiochian Winter edition Niles Eldredge and Stephen Jay Gould 1972 Punctuated equilibria an alternative to phyletic gradualism In T J M Schopf ed Models in Paleobiology San Francisco Freeman Cooper and Company pp 82 115 Stephen Jay Gould 2002 The Structure of Evolutionary Theory pp 15 21 Richard Dawkins 1982 The Extended Phenotype Oxford University Press p 101 John Maynard Smith 1984 Paleontology at the high table Nature 309 401 402 Ernst Mayr 1992 Speciational Evolution or Punctuated Equilibria 2018 09 07 u Wayback Machine In Albert Somit and Steven Peterson The Dynamics of Evolution New York Cornell University Press p 33 Tam samo s 24 The spandrels of San Marco and the Panglossion paradigm a critique of the adaptationist programme 26 kvitnya 2009 u Wayback Machine Proc R Soc Lond B 205 1161 581 598 Interview quoted in L Wolpert and A Richards 1988 A Passion for Science Oxford Oxford University Press p 145 Michael Shermer 2002 This Viesh of Science nedostupne posilannya z lipnya 2019 Social Studies of Science 32 August 492 Thcience Studies The streak of streaks and Baseball s reliquary 28 serpnya 2008 u Wayback Machine Gould went on to develop this idea in some detail particularly in the books Rocks of Ages 1999 and The Hedgehog the Fox and the Magister s Pox 2003 FOX The Simpsons Lisa the Skeptic November 23 1997 The Harvard Gazette Paleontologist author Gould dies at 60 1 chervnya 2002 u Wayback Machine May 20 2002 Michael Shermer 2002 This View of Science 2018 09 20 u Wayback Machine Social Studies of Science 32 4 August 518 Leda Cosmides and John Tooby 1997 NYRB Nov 30th 1995 p 46 John Maynard Smith 1981 Did Darwin get it right London Review of Books 3 11 10 11 John Maynard Smith 1995 Genes Memes amp Minds The New York Review of Books 42 Nov 46 48 John Maynard Smith 1981 Review of The Panda s Thumb The London Review of Books September pp 17 30 Robert Wright 1999 The Accidental Creationist 5 listopada 2009 u Wayback Machine The New Yorker Dec 13 56 65 Stephen Jay Gould Evolution as fact and theory 2019 03 17 u Wayback Machine Discover 2 May 1981 34 37 Gould 1980 Sociobiology and the Theory of Natural Selection Arhivovano 15 lipnya 2007 u Archive is In G W Barlow and J Silverberg eds Sociobiology Beyond Nature Nurture Boulder CO Westview Press pp 257 269 Steven Pinker 2002 The Blank Slate New York Penguin Stephen Jay Gould 1997 Evolution The Pleasures of Pluralism New York Review of Books June 26 pp 47 52 Gould and Conway Morris debated the issue in a piece titled Showdown on the Burgess Shale 10 grudnya 2010 u Wayback Machine published in Nat Hist 107 10 48 55 Richard Fortey 1998 Shock Lobsters 23 serpnya 2009 u Wayback Machine London Review of Books Vol 20 October 1 Derek Briggs and Richard Fortey 2005 Wonderful strife Paleobiology 31 June 94 112 Stephen Jay Gould 1999 Rocks of Ages Ballantine Books p 3 Tam samo s 5 Tam samo s 65 Tam samo ss 69 70 NAS 1999 Science and Creationism A View from the National Academy of Sciences nedostupne posilannya z chervnya 2019 Second Edition p ix Arthur Jensen 1982 The debunking of scientific fossils and strash persons 1 grudnya 2011 u Wayback Machine Contemporary Education Reviesh 1 2 121 135 The Structure of Evolutionary Theory 2002 Lutz D Schmadel Dictionary of Minor Planet Names 5 th Edition Berlin Heidelberg Springer Verlag 2003 992 XVI s ISBN 3 540 00238 3 PosilannyaStiven Dzhej Guld Politika biologicheskogo determinizma Spilne 24 01 2011 ros The Unofficial Stephen Jay Gould Archive angl Excerpts from Gould Lectures at Stanford University angl Richard C Lewontin sums up Gould s career in an obituary angl Darwinian Fundamentalism Gould s response to Daniel Dennett and other critics angl Gould confronts the statistics of cancer and finds hope angl angl McLean v Arkansas Creationism Trial Plaintiff s transcript of Gould s testimony angl World of Genetics on Stephen Jay Gould biographical information angl Cya stattya nalezhit do dobrih statej ukrayinskoyi Vikipediyi

Дата публікації:
Топ