Святійший правлячий синод або Святійший урядуючий синод рос дореф Святѣйшій Правительствующій Сѵнодъ рос Святейший прави

Святійший правлячий синод, або Святійший урядуючий синод (рос. дореф. Святѣйшій Правительствующій Сѵнодъ, рос. Святейший правительствующий синод) — вищий орган церковно-державного управління Російською церквою в синодальний період (1721—1917 рр.).

Святійший правлячий синод
Святійший урядуючий синод
Будинок Сенату й Синоду в м. Санкт-Петербурзі
Тип	керівний орган
Засновано	25 січня 1721
Розпущено	1918
Правовий статус	найвищий керівний орган РПЦ
Країна	Російська імперія
Штаб-квартира	Санкт-Петербург
Розташування	Санкт-Петербург
Місце діяльності	Російська імперія
Членство	10-12
Офіційні мови	російська
Ключові особи	обер-прокурор
Материнська організація	Сенат Російської імперії

Святійший синод був вищою адміністративною та судовою інстанцією Російської церкви. Йому належало право, зі схвалення верховної влади Російської імперії, відкривати нові кафедри, обирати і ставити єпископів на посади, встановлювати церковні свята та обряди, канонізувати святих, здійснювати цензуру щодо творів богословського, церковно-історичного та канонічного змісту. Йому належало право суду першої інстанції щодо єпископів, обвинувачених в скоєнні антиканонічних діянь, також Синод мав право виносити остаточні рішення зі шлюборозлучних справ, справ про зняття з духовних осіб сану, про віддання мирян анафемі; питання духовної просвіти народу також входили у відання Синоду.

Історія

16 (27) жовтня 1700 року помер патріарх Адріан. Цар Петро I призначив утвореного «малоросійського» митрополита Рязанського Стефана (Яворського) екзархом, тобто охоронцем патріаршого престолу. З його компетенції Петро вилучив кадрові та адміністративні питання. 24 січня (4 лютого) 1701 року було відновлено «Монастирський приказ», ліквідований ще 19 (29) грудня 1677 року , у відання якого перейшло управління всіма церковними вотчинами.

В 1718 році Петро I виказав думку, що «для кращого наперед управління вважаю має бути зручним духовна колегія»; Петро I доручив псковському єпископові Феофану Прокоповичу скласти для майбутньої колегії Статут, що отримав назву Духовний Регламент.

Протягом 1720 р. відбулося підписання Регламенту (Устав) архієреями і архімандритами монастирів. 25 січня (5 лютого) 1721 року документ було ухвалено.

14 (25) лютого 1721 року Духовна колегія, що отримала назву Святійшого урядуючого синоду, була офіційно відкрита^[].

Іменним указом від 14 (25) січня 1725 року, «Монастирський приказ» було перетворено на Камер-контору.

За часів Катерини I Синод на деякий час перестав називатися «Урядуючим», а отримав назву «Духовний».

У 1888 р. став виходити журнал «Церковні відомості» (рос. Церковные ведомости), як офіційне друковане видання Святійшого Синоду.

До 1901 р. члени Синоду і присутні в Синоді при вступі на посаду повинні були складати присягу.

До 1 вересня 1742 р. Синод також був і єпархіальною владою для колишньої «Патріаршої області», перейменованої на «Синодальну».

У ведення Синоду були передані патріарші прикази: духовний, казенний і палацовий, перейменовані в синодальні, монастирський приказ, приказ церковних справ, канцелярія розкольницьких справ і друкарська контора. У Санкт-Петербурзі була заснована тивунська контора (рос. Тиунская Изба); в Москві — духовна дикастерія, канцелярія синодального правління, синодальна контора, приказ інквізиторських справ, канцелярія розкольницьких справ.

Всі установи Синоду були закриті протягом перших двох десятиліть його існування, крім синодальної канцелярії, московської синодальної контори і друкарської контори, що проіснували до 1917 року.

Члени Святішого синоду складу зимової сесії 1916/1917 років відіграли одну з провідних ролей в поваленні імператорської влади в Росії.

Склад синоду

Спочатку, згідно Духовному регламенту, Синод складався з одинадцяти членів: президента, двох віце-президентів, чотирьох радників і чотирьох асесорів; в його склад входили архієреї, настоятелі монастирів і особи білого духовенства.

З 1726 р. президент Синоду став називатися пріоритетним членом, а інші — членами Святійшого синоду і просто присутніми.

Пізніше номенклатурний склад Синоду багаторазово змінювався. На початку XX ст. член Синоду отримував звання, що довічно залишалося за ним навіть в разі, якщо особа не брала участі ніколи на засіданні Синоду. До того ж митрополити Петербурзький, Київський, Московський, екзарх Грузії були, як правило, постійними членами Синоду, а митрополит Петербурзький з них майже завжди був пріоритетним членом Синоду.

Головуючі члени

Група членів Святійшого синоду (26 липня 1911 р.)

Правовий статус

Відповідно до , Синод визначався як «соборний, що володіє в російській православній церкві всіма видами вищої влади і має зносини із закордонними православними церквами уряд, через який діє в церковному управлінні верховна самодержавна влада, котра його заснувала».

У такій якості був визнаний східними патріархами та іншими автокефальними церквами. Члени Святійшого урядуючого синоду призначалися імператором. Представником імператора в Синоді був Обер-прокурор Святійшого Синоду.

Після скасування Петром I (1701 р.) патріаршого управління церквою, з 1721 р. аж до серпня 1917 р. (номінально існував до 1 (14) лютого 1918 р.) заснований ним Святійший Правлячий Синод був вищим державним органом церковно-адміністративної влади в Російській імперії, що заміняв патріарха щодо загальноцерковних функцій та зовнішніх зносин, а також собори всіх єпископів помісної церкви, тобто Помісний собор.

Синод діяв від імені імператора Росії, розпорядження якого у церковних справах були остаточними і обов'язковими для Синоду.

Див. також

Священний синод Російської православної церкви

Примітки

(рос.)Цыпин В. А., «Церковное право». — Изд. 2-е. — М.: Изд-во МФТИ, 1996 г. — 442 с. — .
(рос.)Указ Императора Петра I «Объ учрежденіи Монастырскаго приказа…».24 января (4 февраля) 1701 года
(рос.)Указ царя и великого князя Фёдора Алексеевича «Объ уничтожденіи Монастырскаго приказа». 19 (29) декабря 1677 года
(рос.)Указ № 3718 // Полное собрание законов Российской империи, с 1649 года. Собрание Первое. — Санкт-Петербург, 1830. — Том 6. — С. 314-346
(рос.)Указ Императора Петра I Объ именованіи Монастырскаго приказа Синодального Правительства Камеръ-Конторою. 14 (25) января 1725 года
Бабкін М. А. Духовенство Російської православної церкви і повалення монархії (початок XX ст. — кінець 1917 р.). М., Вид. Державної публічної історичної бібліотеки Росії. 2007. —532 с. (рос.)
Російське духовенство і повалення монархії в 1917 році. (Матеріали та архівні документи з історії Російської православної церкви) / Упоряд., авт. передмови і коментарів М. А. Бабкін. М., Вид. Індрік. 2008. Изд. 2-е виправлене і доповнене. —632 с. (рос.)
Бабкін М. А. Святійший синод російської Православної церкви і повалення монархії // Вестник Санкт-Петербургского университета. История. СПб., 2017. Т. 62. Вып. 3. С. 522—544. (рос.)
Babkin M. The Russian Orthodox Church Clergy and the Overthrow of the Monarchy: «Priesthood» vs. «Kingdom» // Social Sciences. Minneapolis, 2017. Vol. 48. № 4. Pp. 52–66. (англ.)
(рос.)Свод Законов Основн. Т. 1. Ч. 1. Ст. 43.

Джерела

(рос.)Гущина С. И., «Святейший Синод в системе высших и центральных государственных учреждений пореформенной России, 1856—1904». СПб.: Наука, 2003; 2-е изд., стер. СПб.: Наука, 2006. 276 с.
(рос.)Барсов Т. В., Святейший Синод в его прошлом. — СПб, 1896. — 446 с.
(рос.)Кедров Н. И., Духовный регламент в связи с преобразовательною деятельностью Петра Великого. — М., 1886.
(рос.)Тихомиров П. В., Каноническое достоинство реформ Петра Великого по церковному управлению. // «Богословскій Вѣстникъ, издаваемый Императорскою Московскою Духовною Академіею». 1904, № 1 и 2.
(рос.)Прот. А. М. Иванцов-Платонов, О русском церковном управлении. — СПб., 1898.
(рос.)Тихомиров Л. А., Монархическая государственность. Ч. III. Гл. 35. Бюрократия в Церкви.
(рос.)Прот. В. Г. Певцов, Лекции по церковному праву. — СПб., 1914.
(рос.)Прот. Георгий Флоровский. Пути русского богословия. — Париж, 1937.
(рос.)Смолич И. К., История русской церкви. 1700—1917 гг. В 8 кн. = Geschichte der Russische Kirche. Гл. II. Церковь и Государство. Архів оригіналу за 28 листопада 2012. Процитовано 11 лютого 2018. — Лейден, 1964.
(рос.)Шавельский Г. И., Русская церковь пред революцией. — М.: Артос-Медиа, 2005. — С. 56—147. — .
(рос.)Высшие и центральные государственные учреждения России. 1801—1917. Т. 1. / Отв. сост. Д. И. Раскин, отв. ред. Н. П. Ерошкин. — СПб.: Наука, 1998. — С. 134—147. — ; 5-02-028386-X.
(рос.)О жалованьи членам Св. Синода. Материалы. Архів оригіналу за 28 листопада 2012. Процитовано 11 лютого 2018./ Сообщ. Г. В. Есиповым // «Русскій Архивъ», 1870. — Изд. 2-е. — М., 1871. — Стб. 1953—1959.
(рос.) Монархісти Києва про політичної позиції Святійшого синоду Російської православної церкви. 1905—1907 рр. / Публікація, вступна стаття і коментарі М. А. Бабкіна // Питання історії. М., 2007. № 8. С. 53—64.
(рос. дореф.) Збірник діючих і руководственных церковних і церковно-громадських постанов по Відомству Православного сповідання / Упоряд. Т. В. Барсів. СПб., Синодальна друкарня. 1885. — 663 с., Додатки. — CLXXVIII с.
(рос. дореф.) Повне зібрання постанов і розпоряджень по відомству Православного сповідання. СПб., Синодальна друкарня. 1879.
(рос. дореф.) Царська і патріарші граматы про заснування Святійшого синоду, з викладенням Православного сповідання Східно-Кафоличної Церкви. СПб., Синодальна друкарня. 1838. -72 с.
(рос. дореф.) Всеподданнейший звіт обер-прокурора Св. синоду по відомству Православного сповідання за 1900—1914 рр. СПб., Пг., Синодальна друкарня. 1903—1916.
(рос. дореф.) Відомості про едіноверческом церкви, особливо про розподілі їх у Москві, повчання в них произнесенныя, з додаванням царської грамоти, і грамот вселенських патріархів про заснування Святійшого Всеросійського Синоду і викладу православного сповідання Кафоличної Східної Церкви. М., Синодальна друкарня. 1858.
(рос. дореф.) Циркулярні укази Святійшого урядуючого синоду. 1867—1900 рр. /Упоряд. А. А. Зав'ялов. СПб., Изд. В. Л. Тузова. 1901. -444 с.
(рос. дореф.) Зі спогадів секретаря при Святішому Синоді Ф. Ф. Ізмайлова. 1829—1840 рр. /Публ. Ф. Тернівського // Мандрівник. СПб., 1882. Т. 3. С. 73-88.
(рос. дореф.) Микола Любимов, протопресвітер. Щоденник про засідання новосформованого Синоду (12 квітня — 12 червня 1917 р.) // Російська Церква в роки революції (1917—1918 рр.) Збірник. Матеріали з історії Церкви. Кн. 8. М., Крутицкое патріарше подвір'я. 1995. С. 15-120.
(рос.)Російське духовенство і повалення монархії в 1917 році. (Матеріали та архівні документи з історії Російської православної церкви) / Упоряд., авт. передмови і коментарів М. А. Бабкін. 2008. Изд. 2-е виправлене і доповнене. — 632 с.; іл.
(рос.)«До Святійшого Синоду нерідко доходили несприятливі відомості…». Законопроект Святійшого Синоду про скасування права заповіту ченців. 1911 р. / Публікація, вступна стаття і коментарі М. А. Бабкіна // Іпатіївський вісник. Науково-богословський журнал. Кострома, 2018. № 6. [№ 1 (6).] С. 87–103.

Посилання

Горчаков М. И. Синод правительствующий // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. — Т. XXX. — С. 38—43. (рос. дореф.)
(рос.)Фирсов С. Л., Святейший Правительствующий Синод
(рос.)Закржевский А. Г. Святейший Синод и русские архиереи в первые десятилетия существования «церковного правительства» в России. Архів оригіналу за 28 листопада 2012. Процитовано 11 лютого 2018.
(рос.)Всеподданнейший отчёт обер-прокурора Святейшего Синода по ведомству православного исповедания за 1913 год. — Пг., 1915. — 316+142 с.
(рос.)Указ об учреждении Синода. 09.02.1721. // Проект «100 главных документов российской истории».

[Цыпин-1] (рос.)Цыпин В. А., «Церковное право». — Изд. 2-е. — М.: Изд-во МФТИ, 1996 г. — 442 с. — .

[2] (рос.)Указ Императора Петра I «Объ учрежденіи Монастырскаго приказа…».24 января (4 февраля) 1701 года

[3] (рос.)Указ царя и великого князя Фёдора Алексеевича «Объ уничтожденіи Монастырскаго приказа». 19 (29) декабря 1677 года

[4] (рос.)Указ № 3718 // Полное собрание законов Российской империи, с 1649 года. Собрание Первое. — Санкт-Петербург, 1830. — Том 6. — С. 314-346

[5] (рос.)Указ Императора Петра I Объ именованіи Монастырскаго приказа Синодального Правительства Камеръ-Конторою. 14 (25) января 1725 года

[6] Бабкін М. А. Духовенство Російської православної церкви і повалення монархії (початок XX ст. — кінець 1917 р.). М., Вид. Державної публічної історичної бібліотеки Росії. 2007. —532 с. (рос.)

[7] Російське духовенство і повалення монархії в 1917 році. (Матеріали та архівні документи з історії Російської православної церкви) / Упоряд., авт. передмови і коментарів М. А. Бабкін. М., Вид. Індрік. 2008. Изд. 2-е виправлене і доповнене. —632 с. (рос.)

[8] Бабкін М. А. Святійший синод російської Православної церкви і повалення монархії // Вестник Санкт-Петербургского университета. История. СПб., 2017. Т. 62. Вып. 3. С. 522—544. (рос.)

[9] Babkin M. The Russian Orthodox Church Clergy and the Overthrow of the Monarchy: «Priesthood» vs. «Kingdom» // Social Sciences. Minneapolis, 2017. Vol. 48. № 4. Pp. 52–66. (англ.)

[10] (рос.)Свод Законов Основн. Т. 1. Ч. 1. Ст. 43.