Свеви

Све́ви, або све́би (лат. Suevi, Suebi; грец. Σούηβοι, Souēboi) — велика група германських племен пізньої античності й раннього середньовіччя. У І столітті до н. е. мешкали на схід від Рейну, в межиріччі Ельби та Одри, в так званій Свебії. Традиційно практикували германське язичництво. Були носіями свевської мови — масиву говірок близьких до сучасної верхньонімецької. 409 року частина свевів мігрувала до Іспанії, де заснувала власне королівство. У VII столітті воно було підкорене вестготами. Інша частина свевів (алемани, бавари і тюринги) лишилася в Німеччині, давши назви Швабії, Баварії й Тюрингії. Свеви відіграли істотну роль в етногенезі австрійців, німців, іспанців , португальців, західних слов'ян.

Бронзова фігурка германця зі свевським вузлом.

Етимологія

Свеви між Віадуою (Одрою) і Альбісом (Ельбою) на карті Європи (125)

Слово «свеви» виводять від прагерманського слова *swēbaz, або кореня *swē-. Він означає «свій, свої» і є спільним для індоєвропейських мов (лат. sui, пол. swoi, санскр. swa тощо). Альтернативне тлумачення назви «свеви» — «вільний», «свобідний», як у випадку зі свеями.

Від імені свебів походить німецький топонім Швабія.

Історія

Рання історія

Вперше описані Цезарем, який у 58 до н. е. завдав поразки свевам на чолі з Аріовістом, після того, як вони перейшли Рейн (близько 71 до н. е.) і намагалися влаштуватися в Галлії.

Під час численних походів цих племен частина їх залишалася в місцях вторгнення свевів. Так, північні свеви як частина семнонів осіли в Північній Німеччині, а неккарські свеви — залишки маркоманів — у римській провінції Верхня Германія (Germania Superior). Свевські племена відігравали провідну роль у державі Маробода (8 до н. е. — 17 н. е.)

Тацит вважав свевами всі племена між Дунаєм і Балтійським морем, яке він так і називав Mare Suebicum (Свевське море). Згодом (після Тацита) назва «свеви» витісняється в джерелах назвами окремих племен свевської групи, але не зникає остаточно. Вона часто додається до квадів, що заснували на початку V століття своє королівство в Північно-Західній Іспанії («Північне королівство»). Нащадками свевів (зокрема, ^[de]) були, мабуть, алемани (шваби). Значна частина населення Свебеї, якщо судити за даними археології та ономастики, взяла активну участь в етногенезі слов'ян.

Свевське королівство

Докладніше: Свевське королівство

Іспанія бл. 500 року:

   Свевське королівство

   Вестготське королівство

Наприкінці 406 року свеви у союзі з аланами і вандалами перейшли замерзлий Рейн у районі Майнца і рушили вглиб Західно-Римської імперії через Галлію. Подолавши опір франкських союзників імперії, вони провели у незахищених провінціях три роки. Восени 409 року союзники дісталися Піренеїв, без перешкод подолали їх і вдерлися до Римської Іспанії. Вони прагнули стати федератами Риму, але через конфлікт між імператорами Гонорієм і Констянтином ІІІ не могли отримати бажаного. В результаті свеви, алани і вандали пограбували іспанські провінції, що призвело до голоду і канібалізму серед місцевого населення.

Державу свевів завоював у 585 році Леовігільд, після чого вона стала частиною Вестготської держави.

• Міграція свевів
• Свевський меч
• село Суевос, Галісія
• Свевські фібули
• Свевська кераміка. Музей Лобденгау, м. Ладенбург, Німеччина

Правителі

Мова

Свеви були носіями так званої свевської мови — масиву говірок близьких до сучасної верхньонімецької мови, поширеної в Південній Німеччині, Швейцарії та Австрії.

Свевську мову пов'язують із «ельбською німецькою», сукупністю германських діалектів, що поширилися на теренах Східної Німеччини з Балтики. У період пізньої античності цими діалектами розмовляли в Південній Німеччині. На їхній основі постала верхньонімецька мова.

Частково близькими до розмовних свебських говірок вважаються швабський і алеманський діалекти німецької, а також баварський і ^[de]. Лангобардська мова так само споріднена з свевською.

Див. також

• Бури (плем'я)

Примітки

1. Тацит. Германія, ІІ:4, XXXVIII:1-3.
2. Westrin, T. H., ed. (1918). Sveber [ 19 грудня 2019 у Wayback Machine.]. Project Runeberg. Nordisk familjebok. Edition 2. Volume 27 (in Swedish). p. 890.
3. Peterson, Lena. (PDF). Lexikon över urnordiska personnamn. Institutet för språk och folkminnen, Sweden. с. 16. Архів оригіналу (PDF) за 18 травня 2011. Процитовано 11 жовтня 2007. {{}}: Cite має пустий невідомий параметр: |df= ()
4. Room, Adrian (2006). Placenames of the World: Origins and Meanings of the Names for 6,600 Countries, Cities, Territories, Natural Features and Historic Sites: Second Edition. Jefferson, North Carolina, and London: McFarland & Company, Inc., Publishers: 363, 364. ISBN . {{}}: Проігноровано |contribution= ()
5. Swabia [ 18 серпня 2018 у Wayback Machine.] // Encyclopædia Britannica Online.
6. Colins, 2004, p. 12.
7. Colins, 2004, p. 11-13; Orosius. Historiarum adversum paganos libri VII, VII. 40; Hydatius. The Chronicle of Hydatius and the Consularia Constantinopolitana (Burgess, R. W., 1993) p. 80.
8. Colins, 2004, p. 13.
9. Colins, 2004, p. 14; Orosius. Ibid. VII. 41; Hydatius. Ibid. p. 81.
10. Robinson, Orrin. Old English and its Closest Relatives. 1992. p. 194—195.

Джерела

• Collins, Roger. Visigothic Spain, 409—711. Oxford: Blackwell Publishing, 2004.
• Livermore H. V. History of Portugal. Cambridge: University Press, 1947.
• Livermore H. V. A New History of Portugal. Cambridge: University Press, 1969.
• Ісидор Севільський Історія свевов [ 15 лютого 2008 у Wayback Machine.]

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Свеви