Лангобардська мова мертва мова західногерманської підгрупи германських мов якою говорило плем я лангобардів яке оселилос

Лангобардська мова — мертва мова західногерманської підгрупи германських мов, якою говорило плем'я лангобардів, яке оселилось на території сучасної Італії в 6 столітті. Починає зникати вже у 7 столітті під натиском народної латини, якою тоді послуговувалось в побуті населення Апеннінського півострова. Багато топонімів Італії та деякі слова італійської мови походять з лангобардської. Побутує думка, що сучасні цімбрська та мова мокено, які відносять до австро-баварського мовного континууму є нащадками цієї мови. Це дає підстави висувати версії про те, що лангобардська мова була діалектом австро-баварської.

Лангобардська мова
Рунічний напис на так званій Пфорценській пряжці, письмова пам'ятка ймовірно лангобардською мовою
Поширена в	Італія, Панонія
Носії	0 (зникла в 11 столітті)
Писемність	руни
Класифікація	Індоєвропейська сім'я Германська група Західногерманська підгрупа (?) Верхньонімецька мова (?) Лангобардська мова
Офіційний статус
Коди мови
ISO 639-3	lng

Характеристика

Лангобардські тексти дійшли до наших часів фрагментарно. Головними прикладами є окремі слова в текстах латиною. Наприклад найстаріший збірник законів лангобардів «Едикт Ротарі», написаний латиною лише з поодинокими вставками особливих лангобардських термінів. Також прикладами можуть служити особові імена з латинських текстів Королівства лангобардів.

З вищезгаданих джерел неможливо визначити яким був синтаксис чи морфологія мови. Її віднесли до західногерманських, базуючись лише на фонетичних особливостях. Так з них можна побачити, що лангобардська проявляє ранні ознаки давньоверхньонімецького зсуву приголосних. Враховуючи цю ознаку і було прийнято вважати лангобардську мову, як верхньонімецьку. Так наприклад, у «Історії лангобардів» 8 століття Павла Диякона:

/ts/ < /t/ : stolesazo «скарбник»
pert < bert: Aripert, Godepert
perg < berg: Perctarit, Gundperga
prand < brand: Ansprand, Liutprand

Тексти окремо лангобардською записувались рунічним письмом. При транслітерації латинськими літерами виділяють такі:

a, b, c, d, e, f, g, h, i, j, k, l, m, n, o, p, q(u), r, s, ʒ, t, þ, u, w, z

Літера qu читається як [кв], ʒ як [с], h як [х] на початку слова та як [кс] в інших випадках. Серед першоджерел є короткі написи в старшим футарком, наприклад «Бронзова капсула Шретцгайма»:

на кришці - arogisd
на дні - alaguþleuba : dedun

Що перекладають як «Арогісл/гаст. Алагут (та) Леуба зробили це». Рідше - «Алогіс та Арагут займались коханням».

Також 2 фібули, знайдені у селі Бізоньє, регіону Дьйор-Мошон-Шопрон Угорщини.

Фібула А: godahid unj[a] - Ґодахі(л)д (з) приємністю
Фібула Б: (k?)arsiboda segun - Благословіння Арсідоби.

Є також ряд латинських текстів, що містять лангобардські власні назви. Та лангобардські юридичні тексти, які містять терміни, взяті з юридичної лексики народної мови. Серед них:

Походження народу лангобардів/Origo gentis Langobardorum
Історія лангобардів/Historia Langobardorum
Historia langobardorum codicis gothani
Едикт Ротарі/Edictum Rothari

У 2006 році Емілія Денчева стверджувала, що напис «Перніцькому мечі» може бути зроблений лангобардською мовою.

Вплив на італійську мову

Багато слів, насамперед іменників, італійської мови були отримані від лангобардів. Число запозичень з лангобардської є найбільшим серед запозичень з давніх германських. Наприклад:

військові терміни - sguattero - поварчук, молодший кухар, spalto - бастіон;
будівництво: palco - фасад, panca - лавка, scaffale - полиця, stamberga - кам'яний будинок, stucco - алебастр;
побутові речі - gruccia -милиця, palla - м'яч, greppia - шпаргалка, trappola - пастка, la spranga - бар;
частини тіла людини - guancia - щока, schiena - спина, stinco - гомілка, nocca - ніжка, zazzera - довге волосся;
дієслова - scherzare - жартувати, russare - хропіти, tuffare - падати, spaccare - розколювати, strofinare - рубати;
прикметники - ricco - багатий, stracco - стомлений;

Див також

Література

Bach, Adolf (1965). Geschichte der deutschen Sprache (вид. 8). Heidelberg: Quelle & Meyer. {{}}: Cite має пустий невідомий параметр: |1= ()
Bruckner, Wilhelm (1896). Die Sprache der Langobarden. Strassburg: Trübner. {{}}: Cite має пустий невідомий параметр: |1= ()
Dentschewa, Emilia (2006). (PDF). Beiträge zur Geschichte der deutschen Sprache und Literatur. 128: 1—11. doi:10.1515/BGSL.2006.1. Архів оригіналу (PDF) за 6 лютого 2011. {{}}: Cite має пустий невідомий параметр: |df= ()
Hutterer, Claus Jürgen (1999). Langobardisch. Die Germanischen Sprachen. Wiesbaden: Albus. с. 336—341. ISBN .
(1952). Nordgermanen und Alemannen: Studien zur germanische und frühdeutschen Sprachgeschichte, Stammes- und Volkskunde (вид. 3rd). Bern, Munich: Francke. с. 115—121. {{}}: Cite має пустий невідомий параметр: |1= ()
Meyer, Wilhelm (1877). Sprache und Sprachdenkmäler der Langobarden. Paderborn: Ferdinand Schöningh.
Onesti, Nicoletta Francovich (2000). Vestigia longobarde in Italia (468-774). Lessico e antroponimia (вид. 2). Rome: Artemide. ISBN .
(1996). Italy and the Lombards. The Barbarian West 400-1100 (вид. 3rd revised). London: Hutchinson. с. 43–63. ISBN .

Посилання

Sources of Lombard history [ 10 лютого 2018 у Wayback Machine.](англ.)
The Lay of Hildebrand, read in reconstructed Lombardic language [ 10 грудня 2016 у Wayback Machine.](англ.)