Azərbaycanca
Беларускі
Dansk
Deutsch
Española
Français
Indonesia
Italiana
日本語
Қазақ
Lietuvos
Nederlands
Português
Русский
සිංහල
แบบไทย
Türkçe
Українська
中國人
United State
Afrikaans
Пари́зька ми́рна конфере́нція 1919—1920 — міжнародна конференція, скликана державами-переможницями для вироблення і підписання умов з переможеними державами у Першій світовій війні 1914—1918.
Учасники
Паризька мирна конференція проходила з перервами від 18 січня 1919 до 21 січня 1920 року. На конференцію було запрошено делегації з 27 країн, з яких 10 брали безпосередню участь у війні, 14 формально знаходились у стані війни (фактично допомагали лише економічними засобами) і 3 новостворені держави. Найчисельнішою була американська делегація, число співробітників якої досягло 1300. Вперше в історії дипломатії переможені держави не брали участі в переговорах. На конференцію Німеччина і її колишні союзники були допущені лише тоді, коли були вироблені проекти мирних договорів з ними. Учасники конференції офіційно названі «Союзні та здружені держави» з самого початку роботи були поділені на чотири нерівноправні категорії:
- Країни учасники війни, що мають інтереси загального характеру і беруть участь у всіх засіданнях та в роботі всіх комісій (Велика Британія, Французька республіка, Королівство Італія, США, Японська імперія).
- Країни учасники війни, що мають інтереси часткового характеру (Бельгія, Бразильська республіка, Британські домініони, Румунське королівство, КСХС).
- Держави, які знаходяться в стані розриву дипломатичних відносин з Німеччиною і її союзниками (в основному латиноамериканські країни).
- Держави, що знаходяться в процесі утворення (Польська республіка, Чехословацька республіка та ін. запрошувались однією з п'яти великих держав на засідання, що їх стосувалися) Також без запрошення на конференцію прибула й делегація Української Народної республіки, проте її інтереси не врахували, оскільки великі держави вважали території України російською або польською. Радянську Росію до участі в роботі конференції не було запрошено.
Головну роль відігравала «Рада трьох» на чолі з прем'єр-міністром Великої Британії Ллойд-Джорджем, Французької республіки Клемансо і президентом США Вільсоном.
Також роль на конференції відігравала «Рада чотирьох»: ті ж самі та прем'єр Королівства Італія В. Е. Орландо. Крім «Ради чотирьох» найважливіші рішення приймались також «Радою десяти», яка складалась з глав урядів і міністрів закордонних справ США, Великої Британії, Французької республіки, Королівства Італія та Японської імперії. З самого початку роботи конференції проявились суперечності між найбільшими країнами з усіх питань, які розглядались. Засідання проходили у гострих дискусіях, які інколи загрожували зривом роботи конференції. Найгостріші суперечності проявились між Французькою республікою, США та Великою Британією при опрацюванні статей Версальського договору, статуту Ліги Націй. Президент США Вудро Вільсон наполягав на розгляді в першу чергу питання про створення Ліги Націй та її Статуту, в той час як Ж. Клемансо на передній план висував укладення договору з Німеччиною. 28.4.1919 після тривалих дискусій був прийнятий спільний американо-британський проект статуту, який не врахував пропозиції Французької республіки про створення штабу і збройних сил Ліги Націй. Статут Ліги Націй за пропозицією Вудро Вільсона включався як невід'ємна частина у всі мирні договори.
Наслідки
Внаслідок роботи конференції було підготовлено: Версальський мирний договір 1919 з Німеччиною (підписаний 28.06.1919), Сен-Жерменський мирний договір 1919 з Австрією (10.09.1919), Нейїський мирний договір з Болгарським царством (27.11.1919), Тріанонський мирний договір з Угорським королівством (4.06.1920), Севрський мирний договір з Османською імперією (10.08.1920). Підготовлені Паризькою мирною конференцією договори разом з угодами, прийнятими на Вашингтонській конференції 1921—1922, становили основу версальсько-вашингтонської системи.
Українська делегація і українське питання на конференції
Важливе місце в роботі конференції займали питання визнання держав, які перебували в процесі утворення. Покладаючи великі надії на справедливе післявоєнне вирішення національного питання на конференцію держав-переможиць, у Париж приїхали делегації з країн Балтії, Закавказзя і України. Українська делегація на конференції була спільною від Української Народної Республіки і Західної Області УНР, яку очолював Г. Сидоренко (з 22.8.1919 — граф М. Тишкевич). Заступником голови призначено В. Панейка — державного секретаря закордонних справ ЗО УНР. До складу делегації входили Д. Ісаєвич, О. Шульгин, А. Марголін, С. Шелухін, Б. Матюшенко, А. Галіп, М. Кушнір, С. Томашівський, Е. Петрушевич, О. Кульчицький, П. Дідушок, В. Прокопович, В. Тимошенко, В. Колосовський, М. Левитський, О. Севрюк, Ф. Савченко, Е. Каплан. В Парижі підтримку українській делегації надавали представники українців США та Канади — сенатор Д. Гаміл, І. Петрушевич, І. Кушнір, К. Білик, О. Мегас. Українська делегація отримала інструкції домагатися: визнання незалежності УНР, виводу з української території іноземних військ (польських, румунських та військ Антанти), надання допомоги Антантою в боротьбі проти більшовицької Росії та Добровольчої Армії ген. А. Денікіна. Весною 1919 в Париж прибула спеціальна делегація на чолі з Д. Вітовським та М. Лозинським, яка за дорученням Державного Секретаріату ЗУНР-ЗО УНР мала домагатися припинення агресії Польської держави проти Західно-Української Народної Республіки.
Від самого початку роботи конференції впливові російські кола в особі окремих міністрів колишнього Тимчасового Уряду, польська делегація провели , зображуючи представників України як колишніх австрійських союзників або пробільшовицьки настроєних політиків. Після виступу керівника польської делегації, який вимагав відновити кордони Польщі в межах 1772 року, і протестів української делегації було вислано до Варшави і Львова спеціальні місії для вивчення питання і припинення українсько-польської війни 1918-1919. У Парижі одночасно було створено міжнародну комісію на чолі з генералом Л. Ботою для опрацювання умов перемир'я. Уряд ЗО УНР прийняв запропоновані умови перемир'я (13 травня 1919), які, однак, були відкинуті польською стороною. Найбільш непримиренну позицію щодо визначення української державності займала французька делегація на чолі з Ж. Клемансо. Його плани про створення в післявоєнній Європі держав, які б були складовою частиною «санітарного кордону» проти більшовизму і одночасно під егідою Французької республіки стали майбутніми союзниками проти Німеччини, збігалися з намаганнями польської, чехо-словацької і румунської делегацій включити якнайбільше територій у склад своїх країн. Більш виважений підхід до вирішення українського питання, займала англійська делегація очолювана Ллойд Джорджем, який різко виступав проти анексії українських земель Польщею. В дискусії з Клемансо про визначення кордонів Польської республіки він висунув принцип: «не віддавати Польщі непольські території». Щодо намагання включити Галичину в склад Польської республіки Ллойд Джордж заявив: «Польща не повинна поглинати населення, яке не є і не хоче бути польським». За ініціативою британської делегації 8 грудня 1919 було прийнято «Декларацію Верховної Ради союзних і об'єднаних держав з приводу тимчасового кордону Польщі», яка залишала Польській республіці, землі населені переважно поляками (за винятком частини українських етнічних територій — Лемківщини, Посяння, Підляшшя, Холмщини; див. «Лінія Керзона»). Американська делегація формально виступала за надання автономії українському народові у складі новоутворених держав.
Незважаючи на окремі розходження в позиціях делегацій країн Антанти щодо вирішення українського питання, вони були єдиними в прагненні не допустити проникнення більшовизму в Європу. На їхню думку, протистояти цьому могли великі територіальні держави. Це привело до прийняття 25 червня 1919 рішення, згідно з яким Антанта визнавала за Польською республікою право окупувати Галичину, «щоб захистити цивільне населення від небезпеки більшовицьких банд». Проте Рада Послів Антанти не погодилась на включення Галичини в склад Польської республіки. Поразка українських армій у війні з поляками і більшовиками в 1919-1920 привела до ще більшого послаблення позицій української делегації в Парижі. З грудня 1919 делегація ЗУНР самостійно вела переговори на П.м.к. Члени делегації В. Панейко, М. Лозинський, В. Темницький, С. Томашівський та ін. намагалися порушувати питання про ліквідацію польського окупаційного режиму на західноукраїнських землях і визнання незалежності ЗУНР. Після укладення Ризького договору 1921 між Польською республікою і Радянською Росією, за яким західноукраїнські землі включались в склад Польської держави, український еміграційний уряд висловив протест у Лізі Націй. На неодноразові вимоги польського уряду Рада послів Антанти 14 березня 1923 прийняла остаточне рішення про приєднання Галичини до Польщі з умовою надання українському населенню автономії. Умова країн Антанти була чисто декларативною і її ніколи не виконувала польська влада.
За Сан-Жерменським мирним договором Буковина залишалась у складі Румунського королівства, а Закарпаття за Тріанонським договором передавалося Чехословацькій республіці. Всупереч запевнень переможців про справедливе вирішення міжнародних проблем в ім'я розвитку післявоєнного співробітництва, започаткована П.м.к. Версальська система договорів мала тенденційний і суперечливий характер, внаслідок чого українські землі на довгі роки були розділені кордонами чотирьох держав.
Див. також
Джерела та література
- Симоненко Р. Г.. Паризька мирна конференція 1919—1920 // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 65. — .
Література
- Дацків І. Дипломатія ЗУНР на Паризькій мирній конференції 1919 р. // Український історичний журнал. — К., 2008. — № 5 (482) (вер.—жовт.). — С. 121—137. — ISSN 0130-5247.
- Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. — Львів : Інститут українознавства НАН України; видавнича фірма «Олір», 1995. — 368 с.; іл. — .
- О. С. Пархомчук. Паризька мирна конференція 1919—20 // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с.
- Macmillan, Margaret. Peacemakers: The Paris Peace Conference of 1919 and Its Attempt to End War (2002), also published as Paris 1919: Six Months That Changed the World (2003) (англ.)
- Ллойд Джордж Д. Правда о мирных договорах. Т. 1—2. — М., 1957. (рос.)
- Никольсон Г. Как делался мир в 1919 г. — М., 1945. (рос.)
Посилання
- Паризька мирна конференція 1919—20 // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2002. — Т. 4 : Н — П. — 720 с. — .
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет
Pari zka mi rna konfere nciya 1919 1920 mizhnarodna konferenciya sklikana derzhavami peremozhnicyami dlya viroblennya i pidpisannya umov z peremozhenimi derzhavami u Pershij svitovij vijni 1914 1918 Rada chotirohUchasnikiParizka mirna konferenciya prohodila z perervami vid 18 sichnya 1919 do 21 sichnya 1920 roku Na konferenciyu bulo zaprosheno delegaciyi z 27 krayin z yakih 10 brali bezposerednyu uchast u vijni 14 formalno znahodilis u stani vijni faktichno dopomagali lishe ekonomichnimi zasobami i 3 novostvoreni derzhavi Najchiselnishoyu bula amerikanska delegaciya chislo spivrobitnikiv yakoyi dosyaglo 1300 Vpershe v istoriyi diplomatiyi peremozheni derzhavi ne brali uchasti v peregovorah Na konferenciyu Nimechchina i yiyi kolishni soyuzniki buli dopusheni lishe todi koli buli virobleni proekti mirnih dogovoriv z nimi Uchasniki konferenciyi oficijno nazvani Soyuzni ta zdruzheni derzhavi z samogo pochatku roboti buli podileni na chotiri nerivnopravni kategoriyi Krayini uchasniki vijni sho mayut interesi zagalnogo harakteru i berut uchast u vsih zasidannyah ta v roboti vsih komisij Velika Britaniya Francuzka respublika Korolivstvo Italiya SShA Yaponska imperiya Krayini uchasniki vijni sho mayut interesi chastkovogo harakteru Belgiya Brazilska respublika Britanski dominioni Rumunske korolivstvo KSHS Derzhavi yaki znahodyatsya v stani rozrivu diplomatichnih vidnosin z Nimechchinoyu i yiyi soyuznikami v osnovnomu latinoamerikanski krayini Derzhavi sho znahodyatsya v procesi utvorennya Polska respublika Chehoslovacka respublika ta in zaproshuvalis odniyeyu z p yati velikih derzhav na zasidannya sho yih stosuvalisya Takozh bez zaproshennya na konferenciyu pribula j delegaciya Ukrayinskoyi Narodnoyi respubliki prote yiyi interesi ne vrahuvali oskilki veliki derzhavi vvazhali teritoriyi Ukrayini rosijskoyu abo polskoyu Radyansku Rosiyu do uchasti v roboti konferenciyi ne bulo zaprosheno Golovnu rol vidigravala Rada troh na choli z prem yer ministrom Velikoyi Britaniyi Llojd Dzhordzhem Francuzkoyi respubliki Klemanso i prezidentom SShA Vilsonom Takozh rol na konferenciyi vidigravala Rada chotiroh ti zh sami ta prem yer Korolivstva Italiya V E Orlando Krim Radi chotiroh najvazhlivishi rishennya prijmalis takozh Radoyu desyati yaka skladalas z glav uryadiv i ministriv zakordonnih sprav SShA Velikoyi Britaniyi Francuzkoyi respubliki Korolivstva Italiya ta Yaponskoyi imperiyi Z samogo pochatku roboti konferenciyi proyavilis superechnosti mizh najbilshimi krayinami z usih pitan yaki rozglyadalis Zasidannya prohodili u gostrih diskusiyah yaki inkoli zagrozhuvali zrivom roboti konferenciyi Najgostrishi superechnosti proyavilis mizh Francuzkoyu respublikoyu SShA ta Velikoyu Britaniyeyu pri opracyuvanni statej Versalskogo dogovoru statutu Ligi Nacij Prezident SShA Vudro Vilson napolyagav na rozglyadi v pershu chergu pitannya pro stvorennya Ligi Nacij ta yiyi Statutu v toj chas yak Zh Klemanso na perednij plan visuvav ukladennya dogovoru z Nimechchinoyu 28 4 1919 pislya trivalih diskusij buv prijnyatij spilnij amerikano britanskij proekt statutu yakij ne vrahuvav propoziciyi Francuzkoyi respubliki pro stvorennya shtabu i zbrojnih sil Ligi Nacij Statut Ligi Nacij za propoziciyeyu Vudro Vilsona vklyuchavsya yak nevid yemna chastina u vsi mirni dogovori NaslidkiVnaslidok roboti konferenciyi bulo pidgotovleno Versalskij mirnij dogovir 1919 z Nimechchinoyu pidpisanij 28 06 1919 Sen Zhermenskij mirnij dogovir 1919 z Avstriyeyu 10 09 1919 Nejyiskij mirnij dogovir z Bolgarskim carstvom 27 11 1919 Trianonskij mirnij dogovir z Ugorskim korolivstvom 4 06 1920 Sevrskij mirnij dogovir z Osmanskoyu imperiyeyu 10 08 1920 Pidgotovleni Parizkoyu mirnoyu konferenciyeyu dogovori razom z ugodami prijnyatimi na Vashingtonskij konferenciyi 1921 1922 stanovili osnovu versalsko vashingtonskoyi sistemi Ukrayinska delegaciya i ukrayinske pitannya na konferenciyiTeritoriyi na yaki pretenduvala Ukrayinska Narodna Respublika Vazhlive misce v roboti konferenciyi zajmali pitannya viznannya derzhav yaki perebuvali v procesi utvorennya Pokladayuchi veliki nadiyi na spravedlive pislyavoyenne virishennya nacionalnogo pitannya na konferenciyu derzhav peremozhic u Parizh priyihali delegaciyi z krayin Baltiyi Zakavkazzya i Ukrayini Ukrayinska delegaciya na konferenciyi bula spilnoyu vid Ukrayinskoyi Narodnoyi Respubliki i Zahidnoyi Oblasti UNR yaku ocholyuvav G Sidorenko z 22 8 1919 graf M Tishkevich Zastupnikom golovi priznacheno V Panejka derzhavnogo sekretarya zakordonnih sprav ZO UNR Do skladu delegaciyi vhodili D Isayevich O Shulgin A Margolin S Sheluhin B Matyushenko A Galip M Kushnir S Tomashivskij E Petrushevich O Kulchickij P Didushok V Prokopovich V Timoshenko V Kolosovskij M Levitskij O Sevryuk F Savchenko E Kaplan V Parizhi pidtrimku ukrayinskij delegaciyi nadavali predstavniki ukrayinciv SShA ta Kanadi senator D Gamil I Petrushevich I Kushnir K Bilik O Megas Ukrayinska delegaciya otrimala instrukciyi domagatisya viznannya nezalezhnosti UNR vivodu z ukrayinskoyi teritoriyi inozemnih vijsk polskih rumunskih ta vijsk Antanti nadannya dopomogi Antantoyu v borotbi proti bilshovickoyi Rosiyi ta Dobrovolchoyi Armiyi gen A Denikina Vesnoyu 1919 v Parizh pribula specialna delegaciya na choli z D Vitovskim ta M Lozinskim yaka za doruchennyam Derzhavnogo Sekretariatu ZUNR ZO UNR mala domagatisya pripinennya agresiyi Polskoyi derzhavi proti Zahidno Ukrayinskoyi Narodnoyi Respubliki Vid samogo pochatku roboti konferenciyi vplivovi rosijski kola v osobi okremih ministriv kolishnogo Timchasovogo Uryadu polska delegaciya proveli zobrazhuyuchi predstavnikiv Ukrayini yak kolishnih avstrijskih soyuznikiv abo probilshovicki nastroyenih politikiv Pislya vistupu kerivnika polskoyi delegaciyi yakij vimagav vidnoviti kordoni Polshi v mezhah 1772 roku i protestiv ukrayinskoyi delegaciyi bulo vislano do Varshavi i Lvova specialni misiyi dlya vivchennya pitannya i pripinennya ukrayinsko polskoyi vijni 1918 1919 U Parizhi odnochasno bulo stvoreno mizhnarodnu komisiyu na choli z generalom L Botoyu dlya opracyuvannya umov peremir ya Uryad ZO UNR prijnyav zaproponovani umovi peremir ya 13 travnya 1919 yaki odnak buli vidkinuti polskoyu storonoyu Najbilsh neprimirennu poziciyu shodo viznachennya ukrayinskoyi derzhavnosti zajmala francuzka delegaciya na choli z Zh Klemanso Jogo plani pro stvorennya v pislyavoyennij Yevropi derzhav yaki b buli skladovoyu chastinoyu sanitarnogo kordonu proti bilshovizmu i odnochasno pid egidoyu Francuzkoyi respubliki stali majbutnimi soyuznikami proti Nimechchini zbigalisya z namagannyami polskoyi cheho slovackoyi i rumunskoyi delegacij vklyuchiti yaknajbilshe teritorij u sklad svoyih krayin Bilsh vivazhenij pidhid do virishennya ukrayinskogo pitannya zajmala anglijska delegaciya ocholyuvana Llojd Dzhordzhem yakij rizko vistupav proti aneksiyi ukrayinskih zemel Polsheyu V diskusiyi z Klemanso pro viznachennya kordoniv Polskoyi respubliki vin visunuv princip ne viddavati Polshi nepolski teritoriyi Shodo namagannya vklyuchiti Galichinu v sklad Polskoyi respubliki Llojd Dzhordzh zayaviv Polsha ne povinna poglinati naselennya yake ne ye i ne hoche buti polskim Za iniciativoyu britanskoyi delegaciyi 8 grudnya 1919 bulo prijnyato Deklaraciyu Verhovnoyi Radi soyuznih i ob yednanih derzhav z privodu timchasovogo kordonu Polshi yaka zalishala Polskij respublici zemli naseleni perevazhno polyakami za vinyatkom chastini ukrayinskih etnichnih teritorij Lemkivshini Posyannya Pidlyashshya Holmshini div Liniya Kerzona Amerikanska delegaciya formalno vistupala za nadannya avtonomiyi ukrayinskomu narodovi u skladi novoutvorenih derzhav Nezvazhayuchi na okremi rozhodzhennya v poziciyah delegacij krayin Antanti shodo virishennya ukrayinskogo pitannya voni buli yedinimi v pragnenni ne dopustiti proniknennya bilshovizmu v Yevropu Na yihnyu dumku protistoyati comu mogli veliki teritorialni derzhavi Ce privelo do prijnyattya 25 chervnya 1919 rishennya zgidno z yakim Antanta viznavala za Polskoyu respublikoyu pravo okupuvati Galichinu shob zahistiti civilne naselennya vid nebezpeki bilshovickih band Prote Rada Posliv Antanti ne pogodilas na vklyuchennya Galichini v sklad Polskoyi respubliki Porazka ukrayinskih armij u vijni z polyakami i bilshovikami v 1919 1920 privela do she bilshogo poslablennya pozicij ukrayinskoyi delegaciyi v Parizhi Z grudnya 1919 delegaciya ZUNR samostijno vela peregovori na P m k Chleni delegaciyi V Panejko M Lozinskij V Temnickij S Tomashivskij ta in namagalisya porushuvati pitannya pro likvidaciyu polskogo okupacijnogo rezhimu na zahidnoukrayinskih zemlyah i viznannya nezalezhnosti ZUNR Pislya ukladennya Rizkogo dogovoru 1921 mizh Polskoyu respublikoyu i Radyanskoyu Rosiyeyu za yakim zahidnoukrayinski zemli vklyuchalis v sklad Polskoyi derzhavi ukrayinskij emigracijnij uryad visloviv protest u Lizi Nacij Na neodnorazovi vimogi polskogo uryadu Rada posliv Antanti 14 bereznya 1923 prijnyala ostatochne rishennya pro priyednannya Galichini do Polshi z umovoyu nadannya ukrayinskomu naselennyu avtonomiyi Umova krayin Antanti bula chisto deklarativnoyu i yiyi nikoli ne vikonuvala polska vlada Za San Zhermenskim mirnim dogovorom Bukovina zalishalas u skladi Rumunskogo korolivstva a Zakarpattya za Trianonskim dogovorom peredavalosya Chehoslovackij respublici Vsuperech zapevnen peremozhciv pro spravedlive virishennya mizhnarodnih problem v im ya rozvitku pislyavoyennogo spivrobitnictva zapochatkovana P m k Versalska sistema dogovoriv mala tendencijnij i superechlivij harakter vnaslidok chogo ukrayinski zemli na dovgi roki buli rozdileni kordonami chotiroh derzhav Div takozhAmerikanska komisiya dlya mirnih peregovoriv Z yizd ponevolenih narodiv RosiyiDzherela ta literaturaSimonenko R G Parizka mirna konferenciya 1919 1920 Enciklopediya istoriyi Ukrayini u 10 t redkol V A Smolij golova ta in Institut istoriyi Ukrayini NAN Ukrayini K Naukova dumka 2011 T 8 Pa Prik S 65 ISBN 978 966 00 1142 7 Literatura Dackiv I Diplomatiya ZUNR na Parizkij mirnij konferenciyi 1919 r Ukrayinskij istorichnij zhurnal K 2008 5 482 ver zhovt S 121 137 ISSN 0130 5247 Litvin M Naumenko K Istoriya ZUNR Lviv Institut ukrayinoznavstva NAN Ukrayini vidavnicha firma Olir 1995 368 s il ISBN 5 7707 7867 9 O S Parhomchuk Parizka mirna konferenciya 1919 20 Ukrayinska diplomatichna enciklopediya U 2 h t Redkol L V Guberskij golova ta in K Znannya Ukrayini 2004 T 2 812s ISBN 966 316 045 4 Macmillan Margaret Peacemakers The Paris Peace Conference of 1919 and Its Attempt to End War 2002 also published as Paris 1919 Six Months That Changed the World 2003 angl Llojd Dzhordzh D Pravda o mirnyh dogovorah T 1 2 M 1957 ros Nikolson G Kak delalsya mir v 1919 g M 1945 ros PosilannyaParizka mirna konferenciya 1919 20 Yuridichna enciklopediya u 6 t red kol Yu S Shemshuchenko vidp red ta in K Ukrayinska enciklopediya im M P Bazhana 2002 T 4 N P 720 s ISBN 966 7492 04 4