Олесницький Євген

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Олесницький.

Євген Григорович Олесницький гербу «Дембно» («Дубно» 5 березня 1860, с. Великий Говилів, тепер Теребовлянський район, Тернопільська область, Україна — 26 жовтня 1917, Відень) — український правник, політик, громадський діяч, публіцист, письменник, організатор кооперативного руху. Голова товариства «Сільський господар». Тесть Михайла Рудницького.

д-р Євген Григорович Олесницький
д-р Євген Григорович Олесницький
Посол до Австрійського парламенту
17.06.1907 — 30.03.1911
Посол до Австрійського парламенту
17.07.1911 — 26.10.1917
Посол до Галицького сейму
1901
Попередник	Кароль д'Абанкур
Наступник	Станіслав Павліковський
Посол до Галицького сейму
1901 — 1910
Попередник	Кароль Дідушицький
Наступник	Євген Петрушевич
голова Товариства «Просвіта»
1906 — 1910
Попередник	Юліан Романчук
Наступник	Кивелюк Іван
Народився	5 березня 1860(1860-03-05) с. Великий Говилів, Копичинецький повіт, Королівство Галичини та Володимирії, нині Теребовлянський район Тернопільської області.  Україна
Помер	26 жовтня 1917(1917-10-26) (57 років) м. Відень
Відомий як	правник, політик, громадський діяч, публіцист, письменник, організатор кооперативного руху
Громадянство	Австрійська імперія →  Австро-Угорщина
Національність	українець
Alma mater	Львівський університет
Політична партія	Українська Національно-Демократична Партія
Рід Олесницькі
Батько	о. Григорій Олесницький
Мати	Софія Познанська
Діти	Софія (1888—1902)
Професія	адвокат
Звання	доктор права (1887, Львів)
Релігія	греко-католик
Нагороди
Роботи у Вікіджерелах
Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис

Народився 5 березня 1860 року в с. Великий Говилів (Копичинецький повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія), в родині священика УГКЦ. Батько — Григорій Олесницький (1816—1905), священик у Великому Говилові з 1840 року; мати — Софія Познанська, дочка священика УГКЦ у Бірках Малих біля Скалата (нині с. Малі Бірки, Чортківського р-ну Тернопільської обл.); батьки одружилися у 1838 р.

Навчався в Першій тернопільській гімназії (у цей час був активістом Тернопільської гімназійної «Громади», в 1876 році закінчив 6 клас, у 1878 році був учнем. 8-го, його однокласником був Вавжинець Тессейр) та на правничому факультеті Львівського університету (на університетські студії у Львові вписався безпосередньо після відомого «соціалістичного процесу» І. Франка, М. Павлика й товаришів).

Член редакції «Діла» (1885—1890 роки).

Восени 1890 року, коли проживав у батьків у Великому Говилові, де готувався до адвокатського іспиту, дістав листа зі Стрия, підписаного багатьма українцями міста й повіту. Вони запрошували Є. Олесницького відкрити свою адвокатську канцелярію в Стрию. Прийшов теж окремий лист від професора , який дуже заохочував його приїхати до Стрия. В січні 1891 дістав подібного листа від о. Олекси Бобикевича — стрийського громадського діяча, який був також дуже зацікавлений у приїзді Є. Олесницького.

Організував будівництво Народного дому в Стрию, засновував читальні «Просвіти» в селах. Член повітової ради Стрийського повіту в 1893—1912 рр. (член комітету — 1897—1902 рр., заступник голови — 1903——1912 рр.).

Діяч народовецької партії, пізніше один із засновників Української Національно-Демократичної Партії.

Активно боровся з курсом «нової ери», підтримував зв'язки з Наддніпрянщиною.

Посол до Галицького сейму (1900—1910 роки; 1910 року склав мандат, замість нього було обрано доктора Евгена Петрушевича) і голова (до складання мандату); у 1907—1917 — посол до Райхсрату (віденського парламенту) від двомандатного 57 округу (судові округи Меденичі, Стрий, Сколе, Жидачів, Ходорів, Миколаїв, Глиняни, Бібрка, а також села Горожанна Мала, Горожанна Велика, Колодруби, Новосілки Опарські, Лівчиці, Підзвіринець, Повергів, Монастирець, Ричигів, Тершаків і Татаринів (судовий округ Комарно), Вербіж, Кагуїв і Гонятичі (судовий округ Щирець)). У парламенті з 1907 р. входив до Руського клубу; "Український клуб" — з 1911 р. до 12 лютого 1913 року (розпуск); з 8 листопада 1916 р. входив до Української парламентської репрезентації.

Відіграв провідну роль у створенні «Маслосоюзу» — молочарського руху, що об'єднував селян у спілки для створення їм сильнішого економічного підґрунтя.

З політичних процесів були друковані численні оборони Є. Олесницького. Найважливіші з них: оборона посла Теофіла Окуневського в коломийському процесі за зневагу намісника Бадені, оборони в справах виборів у Черневі, Курнині, Викторові, Стрию, Комарному тощо.

Незадовго до своєї смерті намісник Галичини граф Анджей Потоцький приїхав автомобілем до Стрия на зустріч із Євгеном Олесницьким, запропонував йому уневажнення мандатів москвофілів, посаду віце-маршалка Галицького сейму, нову посаду другого віце-президента Крайової шкільної ради для українського шкільництва тощо. Угода була зірвана вбивством Потоцького (Євген Олесницький пережив інфаркт, наступний — через рік).

У 1908 році Євген Олесницький був нагороджений командорським хрестом ордена Франца Йосифа. З 1909 року — дійсний член НТШ.

Єдиний з українських політиків, хто удостоївся честі бути прийнятим престолонаслідником Францом Фердинандом і конферувати з ним про майбутнє України. Ця зустріч була таємною і присвяченою обговоренню перспектив українського руху в Росії. Є. Олесницький повертався з тривалої мандрівки по Росії, підготував поширений реферат про стан і перспективи українського руху, його можливу користь для Австро-Угорської імперії.

З 1915 — член Загальної Української Ради, утвореної у Відні з галичан і наддніпрянців, а після її саморозпуску 6 листопада 1916 р. — до Української парламентської репрезентації.

Видавнича, літературна та публіцистична діяльність

У «Дрібній бібліотеці», яку видавав гурток молодих соціалістів, з'явився у його перекладі і його коштом переклад із Добролюбова — «Значінье авторітету в вихованьу. Переклав з россійського Євгеній Олесницький» (1879, ч. 10), перший літературний твір Олесницького. За цією першою книжкою почалась його досить різнорідна літературна діяльність, що тривала аж до переселення до Стрия, тобто у 1878—1891 рр. (не припинялася й пізніше).

Як студент університету, працював у різних видавництвах. Коли 1881 року обрано його головою товариства «Дружній Лихвар», праця цієї спілки відразу пожвавішала. Передусім вирішено було видати антологію в 10-і роковини існування товариства. Авторів, яких твори мали ввійти до антології, запропонував Є.Олесницький.

Разом з ним на ширшу громадську арену виступили два майбутні письменники, Андрій Чайковський і Володимир Коцовський. Власним накладом Є.Олесницького вийшла у Львові 1884 року як число 2 «Русько-Української Бібліотеки» повість Володимира Барвінського (Василя Барвінка) «Сонні мари молодого питомця».

1884—1885 — видав інші книжечки того видавництва власним накладом (загалом 17 книжок). У цій своїй праці Олесницький наслідував німецьке видавництво «Рекляма». Як остання книжка того видавництва вийшла коштом Олесницького повість «Люборацькі — Семейна хроніка Ан. Свидницького».

Довгий час видавав «Українську Бібліотеку» (дешеві книжки для народа). Зокрема, 1886 року видав збірку всіх творів С. Руданського, які сам зібрав (37 співомовок).

Відкривши канцелярію в Стрию, не покидав публіцистичної та письменницької праці. Разом з Петром Огоновським очолював з 1906 Товариство «Просвіта». За допомогою доктора Володимира Охримовича почав тут видавати двотижневик «Стрийський Голос».

Свою працю обґрунтовував теоретично в статтях, що з'являлися майже в усій галицько-українській пресі та давав у них теоретичні основи для розвитку економічної й політичної думки в Галичині.

Почав був займатися також політичною історією. На жаль, весь зібраний ним матеріал загинув під час російської окупації 1914. Але продовжував збирати матеріал у Відні.

Цієї праці не покидав до останньої хвилини свого життя. Ще перед смертю читав рукопис двох публікацій, які мали вийти по-німецьки про українську справу. Писав особливо багато на правничі теми й не було, мабуть, ні одного важливішого закону, про який не появилася б його розвідка в «Ділі», «Часописі Правничій» чи окремим виданням.

Перед смертю почав надиктовувати спогади, які довів до 1895 року. Вперше надруковані у 2 томах видавництвом «Діла» у 1935. Перевидані у Стрию (2007) та Львові (2011).

Вшанування пам'яті

Помер 26 жовтня 1917 року у Відні, похований у Стрию, разом з передчасно померлою дочкою (надгробок різця Григорія Кузневича).

Вулицю в Стрию, на якій жив Євген Олесницький, названо його іменем. На будинку, в якому він мешкав і де знаходилася його канцелярія (нині це Стрийський краєзнавчий музей «Верховина»), 1998 року встановили бронзову таблицю з барельєфом «Стрийської трійці»: Євгена Олесницького, о. Олекси Бобикевича та о. Остапа Нижанківського.

Євген Олесницький став прототипом головного героя повісті Івана Франка «Перехресні стежки» — адвоката Євгенія Рафаловича.

У 2020 році Є. Олесницькому присвятили пам'ятник на Тернопільщині, який визнали витвором мистецтва. Ідея виникла у старости села Василя Балука під час роботи у іншій країні. Він спілкувався з українцями із Львівщини, а саме м. Стрий. Адже там певний період жив Євген Олесницький. Пан Василь Балук переконався, що цю історичну постать забувати не можна. Він вивчав біографію, запропонував проєкт громаді, а люди підтримали. Фінансово допомогли жителі села та меценати. Увесь процес тривав майже 10 місяців. Авторами пам'ятника є Роман Вільгушинський та Іван Жовнич. Це відомі тернопільські майстри скульптури й архітектури. Василь Балук не здивований, що пам'ятник визнали твором мистецтва, а жителі пишаються цією працею. Василь Балук коментує — пам'ять про людей, що багато вклали у майбутнє рідної землі, є обов'язковою у всі часи.

Сім'я

Докладніше: Олесницькі гербу Дембно

• Батько — Григорій Ілліч Олесницький (1816—1905), греко-католицький парох у селі Великий Говилів.
• Брат — Іван Григорович Олесницький (1850—1926), греко-католицький парох у Переволоці.
• Племінник — Ярослав Іванович Олесницький (1875—1933), адвокат, дипломат. Голова дипломатичного представництва УНР у Великій Британії.
• Племінник — Григорій Іванович Олесницький (1890—1952), адвокат у Підкамені і Золочеві, помер у США
• Донька — Софія Євгенівна Олесницька

Твори (статті, виступи, рецензії, спогади)

Статті

• Справозданє інспектора промислового за р. 1888 // Дѣло, 16, 18, 22 травня 1889 (псевдонім — ω)
• Фінанси Галичини // Дѣло, 19.03.1890 (псевдонім — ω)
• Пятьдесятьлїтний ювілей українського театру в Галичинї. // Дїло, 23, 24 березня 1914
• Своя хата // Дїло, 01.04.1914
• Українські збігцї в зальцбурськім князівстві. // Дїло, 09.01.1915
• † Володимир Шухевич // Дїло, 24.04.1915 (некролог)

Виступи, відчити, реферати

• Володимир Навроцкій, єго значенє і заслуги. Відчит д-ра Евгенія Олесницького, виголошений в памятний день шестих роковин смерти бл. п. Вол. Навроцкого // Діло, 9, 11, 12, 13 червня 1888
• Справозданє видїлу «Рускої Бесїди» у Львові з управи руским народним театром за час від 15 липня 1887 до 1 цвітня 1889. // Дѣло, 25.04.1889 (реферат)
• Справозданє видїлу «Руської Бесїди» з управи Русько-народним театром за час від 10 цвітня 1889 до 11 червня 1890 // Дѣло, 14.06.1890 (реферат)
• Річ д-ра Евгенія Олесницкого виголошена на загальних зборах «Підгірскої Ради» в Стрию дня 5-го н. ст. падолиста 1891 для умотивованя резолюції в справі беспосередних виборів з курії сельскої. // Дѣло, 12.11.1891
• Промова в австрійській Державній Раді (парламенті) // Дїло, 10.01.1914

Рецензії

• Історія літератури руської. Часть ІІ. (віддїл І. і ІІ.) Львів. 1889. // Дѣло, 24.07.1889 (рецензія; псевдонім — ω)

Спогади

• Стрийщина на зламі XIX—XX століть у спогадах Євгена Олесницького // Vox Populi, 27.08.2012

Примітки

1. Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму… — С. 165.
2. Окаринський В. Землі нинішньої Тернопільщини в Новий час (кінець XVIII ст.—1914 р.) // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 1 : А — Й. — С. 78. — .
3. Sprawozdanie C. K. Wyższego Gimnazyum w Tarnopolu za rok szkolny 1876. — Lwów, 1876. — S. 38. (пол.)
4. Sprawozdanie Dyrekcyi C. K. Wyższego Gimnazyum w Tarnopolu za rok szkolny 1887. — Tarnopol : drukarnia J. Pawłowskiego, 1878. — S. 58. (пол.)
5. Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму… іл. — С. 113
6. Franz Adlgasser. Kurzbiografie Olesnickyj, Evhen Dr. iur. на сайті Parlament Österreich Republik. Parlamentarier 1848—1918.(нім.)
7. Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму… — С. 167.
8. Hof- und Staatshandbuch der Österreichisch-Ungarischen Monarchie für das Jahr 1918. — Wien, 1918. — S. 165.
9. «Стрийська трійця». Олекса Бобикевич. Львівська газета. 8 жовтня 2012.
10. «Стрийська трійця». Євген Олесницький. Львівська газета. 26 серпня 2012.
11. Новий пам'ятник на Теребовлянщині визнали витвором мистецтва - iternopolyanyn.com. iternopolyanyn.com (укр.). Процитовано 29 жовтня 2020.
12. . Архів оригіналу за 29 березня 2016. Процитовано 17 липня 2019.

Джерела та література

• Чуйко І. С. Громадська та парламентська діяльність Євгена Олесницького (1860—1917 pp.) // Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України. — Львів, 2007.
• .
• Євген Олесницький. Сторінки з мого життя. — Львів : Медицина і право, 2011. — 432 с., іл.
• «Стрийська трійця». Євген Олесницький // Львівська газета. — 2012. — 26 серпня.
• Феномен «стрийського тигра» або «Маслосоюз» — економічне диво початку 20 століття // Новий Стрий. — 2012.
• Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму. — Львів : Тріада плюс, 2010. — 228 с., іл. — (Львівська сотня).
• Чорновол І. П. Олесницький Євген // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 581. — .
• Курас І. Ф. Провідники духовності в Україні
• 150 років від дня народження Євгена Олесницького (1860—1917) // ЦК ДонНТУ «Софійність»^{[недоступне посилання з липня 2019]}
• Мороз Володимир. Як майбутній бурмістр Тернополя на “подарунках” маєток робив: спогади політика // 20minut.ua, 20.11.2016

Посилання

• Олесницький Євген // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1962. — Т. 5, кн. X : Літери Ол — Пер. — С. 1207. — 1000 екз.
• .
• .