Новоросійська катастрофа

Новоросійська евакуація, Новоросійська катастрофа — евакуація Збройних сил півдня Росії та біженців із Новоросійська в березні 1920 року. Евакуація здійснювалася в обстановці паніки, під час якої загинуло і наклало на себе руки кілька сотень людей. Усього вдалося вивезти близько 33 тисяч людей. Червона армія захопила 22 000 полонених, кілька бронепоїздів, тисячі коней та інші матеріальні засоби. З бійцями і козаками Червоної армії, що залишилися, перейшли на бік Червоних Кубанськими козаками і зеленоармійцями були знищені тисячі офіцерів, солдатів, козаків Білої армії та цивільних осіб.

Новоросійська евакуація
Дата й час	березень 1920
Новоросійська евакуація у Вікісховищі

Передісторія

У ході спільних військових невдач і відступу військ ВРЮР взимку 1920 авторитет головнокомандувача А. І. Денікіна сильно впав. Лунали відкриті голоси про передачу командування генералу П. Н. Врангелю. Війська ВРЮР Новоросії під командуванням М. М. Шиллінга під час відступу залишили Одесу. Бездарно організована, за свідченням мемуаристів та істориків, Одеська евакуація 2-8 лютого 1920 року призвела до втрати особового складу, величезної кількості військового майна та запасів, що дісталися РСЧА. Війська, що не потрапили на кораблі, прорвалися з боєм, і в ході Бредовського походу пішли з боями до Польщі. відчував сильні проблеми з вугіллям і з транспортами, командувач віце-адмірал Д. В. Ненюков і начштабу контр-адмірал були звільнені Денікіним за симпатії до Врангеля. Союзний Англійський флот надавав дуже обмежену допомогу. Єдиним стабільним плацдармом білих біля Європейської Росії залишався Крим, відносно малими силами під керівництвом генерала Я. О. Слащова. Все це було добре відомо як командуванню, так і військам та обивателям, що підганяло панічні настрої.

У Новоросійську на той час лютувала епідемія тифу, що викликало побоювання та карантинні заходи в портах прибуття. Ще в січні від цього захворювання помер колишній депутат Державної думи В. М. Пуришкевич. Уже в березні тиф забрав полковника Олександра Блейша, який не встиг приступити до командування Марківською дивізією.

25 лютого було втрачено Туапсе. Це портове місто захопили зеленоармійці — повстанці з числа нелояльного білим місцевого населення, а також дезертири з РККА і ВРЮР, що ухилялися від призову, і незадоволені примусовою мобілізацією..

Хронологія подій

До 11 березня 1920 року передова проходила лише за 40-50 кілометрів від Новоросійська. Донська та армії, на той час повністю дезорганізовані, відходили у великому безладді. Оборону тримали лише залишки Добровольчої армії, на той час зведені в Добровольчий корпус, але вони ледве стримували тиск РККА. Козаки не зуміли пробитися на Тамань, і в результаті багато хто з них опинився в Новоросійську з єдиною метою — потрапити на кораблі. Усього угруповання Збройних сил на Півдні Росії в районі Новоросійська напередодні евакуації становило 25 200 багнетів і 26 700 шабель. Тим часом пароплавів не вистачало. Частина з них запізнювалася через штормову погоду, частина не змогла вчасно прийти на допомогу через карантин, установлений в іноземних портах (усі судна, які прибували з Росії з черговою партією біженців, довго тримали в карантині через страшну епідемію тифу, тому вони не встигали зробити необхідну кількість рейсів).

Командування розпорядилося про першочергове завантаження поранених і хворих військовослужбовців, але насправді перевезти лазарети не було можливим, оскільки не було транспорту. Більше того, військові, що стікалися в Новоросійськ, почали самовільно займати пароплави, а чиновники більше дбали про вивезення майна, яке можна було продати після закінчення війни.

11 березня до Новоросійська з Константинополя прибув головнокомандувач англійськими військами в регіоні генерал Джордж Мілн та командувач Середземноморським флотом адмірал Е. Сеймур. Генералу Денікіну було повідомлено, що англійці зможуть вивезти лише 5000-6000 людей. Вночі англійські військово-морські судна вперше відкрили вогонь по горах, що оточували Новоросійськ. Обстріл був спровокований тим, що зелені увірвалися до міської в'язниці та звільнили кілька сотень заарештованих, які втекли з ними в гори.

13 березня з'явилися перші ознаки паніки. 16 березня ліквідовано . 17 березня сталося падіння Катеринодара, куди негайно увійшли частини 9-ї радянської армії.

22 березня близько 22 години Червона армія зайняла станцію Абінську і рушила далі у бік Новоросійська. Дороги були забиті покинутими у непролазному бруді підводами, автомобілями, візками та військовою технікою. Придатною для пересування залишилася лише залізниця — нею і пройшов штабний поїзд Денікіна у супроводі бронепоїздів. Уздовж цієї дороги рухалися наступаючі частини С. М. Будьонного, для швидкості пересування залишили позаду важке озброєння і артилерію. Білі війська планувалося перевезти до Криму. Кожному корпусу за планом виділявся пароплав. Коней та артилерію залишали.

• Навантаження на судна
• Навантаження на судна
• Покинуті танки англійського виробництва
• А. І. Денікін приймає парад моряків англійської ескадри

25 березня 1920 року частини Червоної армії за допомогою партизанів відтіснили добровольців від станції Тонельної і через перевал вийшли до приміської станції Гайдук. Усі залізничні колії на станції були забиті товарними та пасажирськими вагонами, що змусило білогвардійців залишити тут три бронепоїзди. Війська вантажилися спішно, набиваючи кораблі надміру, бо людей було багато, а кораблів — обмежена кількість.

У ніч проти 26 березня у Новоросійську палили склади, цистерни з нафтою та підривали снаряди. Евакуація велася під прикриттям та та ескадри союзників під командуванням адмірала Е. Сеймура, яка обстрілювала гори, не даючи червоним наблизитися до міста.

Головнокомандувач А. І. Денікін перебував у Новоросійську на цементному заводі, під охороною англійців. Він писав у мемуарах: «Новоросійськ, переповнений понад будь-яку міру, що став буквально непроїжджим, залитий людськими хвилями, гудів, як розорений вулик. Ішла боротьба за „місце на пароплаві“ — боротьба за порятунок… Багато людських драм розігралося на стогнах міста у ці страшні дні. Багато звіриного почуття вилилося назовні перед навислою небезпекою, коли оголені пристрасті заглушали совість і людина людині ставала лютим ворогом».

На світанку 26 березня до Цемеської бухти увійшов італійський транспорт «Барон Бек». Люди кидалися, не знаючи, де він причалить. Паніка досягла апогею, коли натовп кинувся до трапу останнього судна.

Третій донський калмицький полк, сформований із сальських козаків — донських калмиків, не прийняв пропозицію червоних про капітуляцію і разом із 3-м Дроздовським полком прикривав евакуацію. 3-й Дроздовський полк, спочатку забутий на березі, був вивезений на міноносці .

Більше пощастило 80-му Зюнгарському полку, що складався із сальських козаків — донських калмиків, що провадив ар'єргардні бої і прикривав відхід великої партії донських, кубанських і терських козаків до Адлера та їх подальше навантаження на судна. Більшість донських, кубанських і терських полків, притиснута до берега, прийняла умови капітуляції і здалася в полон частинам Червоної армії. 80-й Зюнгарський полк не прийняв умов капітуляції, не склав зброю і в повному складі разом із залишками донських частин було евакуйовано до Криму. У Криму 80-й Зюнгарський полк у парадному строю пройшов перед новим головнокомандувачем ВРЮР П. М. Врангелем.

• Генерал А. І. Денікін на борту посильного судна (колишнього міноносця) "Капітан Сакен"
• Війська на транспортах
• Війська на транспортах
• Біженці з Новоросійська в Туапсе

Червоні 14 (27) березня увірвалися до Новоросійська. За оцінкою радянських істориків, Червона армія захопила 22000 полонених денікінців, переважно козаків, які перетворилися на той час на деморалізований натовп. Червоній армії дісталися величезні табуни коней та багато військової техніки.

Під час евакуації існувала частівка, відзначена мемуаристом:

Погрузили всіх сестер.

Дали місце санітарам,

Офіцерів, козаків

Залишали комісарам.

Багато з покинутих на березі козаків було мобілізовано до Червоної армії, частини якої вступали до Новоросійська, для відправлення на Польський фронт. Відразу вступили в переговори з цього приводу з червоних козаки 7-го Донського полку «Молодої армії». 13 молодших офіцерів і 170 козаків цього полку було зараховано до Червоної армії та зведено у два ескадрони на чолі зі своїми ж офіцерами.

Генерал П. М. Врангель у листопаді 1920 року зміг врахувати уроки Одеської та Новоросійської евакуацій та Кримська евакуація пройшла набагато організованіше.

Посадовці, які займалися евакуацією

• Командувач, генерал А. І. Денікін і начальник штабу І. П. Романовський (самі евакуювалися 14 (27) березня серед останніх на судні «Капітан Сакен»)
• Останнім комендантом Новоросійська (з лютого до березня 1920 р.) був генерал-майор .
• Комісію з організації евакуації очолював генерал О. П. Кутепов.
• З 20 березня питаннями евакуації військ до Криму займався начальник служби повідомлень генерал-майор флоту .
• Начальником Чорноморської губернії та управління Міністерства внутрішніх справ Південно-Російського уряду був М. С. Каринський.

• Міноносець , Білий флот
• Міноносець , Білий флот
• Крейсер , Франція (шеститрубний, у центрі), крейсер «Етна», Італія (біла, ліворуч) та російські міноносці у порту Новоросійська.
• Броненосний крейсер «Жуль Мішле», Франція
• Лінкор , Англія
• Лідер міноносців HMS Montrose
• Лідер міноносців HMAS Stuart, Англія
• Крейсер , США
• Міноносець , Греція

Кораблі та судна, що брали участь в евакуації

Росія

• «Аю-даг» (вивіз штаб генерала Кутепова)
• «Росія» (вивіз 4000 донських козаків генерала Сидоріна).
• «Дооб» (вивіз частини )
• «Капітан Сакен» (Денікіна та штаб)
• посилальне судно «Льотчик» (колишній міноносець (№256))
• допоміжний крейсер «Цесаревич Георгій»
• підводний човен «Утка» (типу «Барс»)
• госпітальний транспорт «Херсон»
• «Віолетта»
• транспорт «Катеринодар» (вивіз частини )

Італія

• «Барон Бек» (Baron Beck)
• крейсер «Етна»

Великобританія

• лінкор
• «Ганновер» (Hannover) (був захоплений у німців після Першої світової війни).
• торговий пароплав Bremerhaven (був захоплений у німців після Першої світової війни).
• крейсер «Каліпсо»
• авіатранспорт ^[en]
• лідери есмінців , та 4 міноносці

Франція

• броненосний крейсер
• броненосний крейсер
• ескадрений міноносець
• канонерський човен

Греція

• ескадрений міноносець

США

• міноносець
• крейсер

Розправа із полоненими

Ось типові спогади про ті події:

Момент полону нас більшовиками не піддається опису; деякі відразу воліли покінчити рахунки з життям. Мені запам'ятався капітан , що стояв неподалік мене з дружиною і двома дітьми трьох і п'яти років. Перехрестивши та поцілувавши їх, він кожному з них стріляє у вухо, хрестить дружину, у сльозах прощається з нею; і ось, застрелена, падає вона, а остання куля у собі….

Дорога йшла повз лазарет. Поранені офіцери на милицях благали нас взяти їх із собою, не залишати червоним. Ми пройшли мовчки, похнюпившись і відвернувшись. Нам було дуже соромно, але ми й самі не були певні, чи вдасться нам сісти на пароплави.

Уночі ми — кілька людей зі штабу бригади — розмістилися у стодолі. Серед ночі сюди привели двох козаків, пограбували їх і тут же по-звірячому вбили. Мені наказали встати та йти за стодолу, де нас зібралося до 20 людей. Відвели вбік, вилаяли, наказали стояти на місці, а самі скинули на руку рушницю, дали залп — один, другий. Усі попадали, зокрема й я.

Примітки

1. Варнек П. А. Эвакуация Одессы Добровольческой армией в 1920 году // Военная быль : журнал. — 1970. — № 106 (16 червня).
2. Латышев С. Эвакуация кадет из Одессы в 1920 году // Гражданская война в России: Черноморский флот / Составитель Виталий Доценко. — М. : "ACT", 2002. — 544 с. — (Военно-историческая библиотека) — 5100 прим. — .
3. Белое дело: Т. 10: Бредовский поход (Избранные произведения в 16-ти кн.)
4. Дмитрий Окунев. «Люди падали в воду и тонули»: 100 лет Новороссийской катастрофе // Газета.Ru. — 2020. — Число 27. — Март. з джерела 23 липня 2022.
5. Деникин А. И. [militera.lib.ru/memo/russian/denikin_ai2/index.html Очерки русской смуты]. — Париж, 1921. — Т. 5.
6. Жуменко В. Белая борьба в России // Белая армия — фотопортреты офицеров —1917-1922. — 1-е. — Париж : YMCA-Press, 2007. — С. 14. — .
7. Очерки русской смуты Париж, 1921
8. Чернышов А. А. «Новики». Лучшие эсминцы Российского Императорского флота. — М. : Коллекция, Яуза, ЭКСМО, 2007. — С. 209.
9. Ипполитов Г. М. Деникин. — Москва: Молодая гвардия, 2006. — 665 с. — (Жизнь замечательных людей, Биогр вып. 2010). —
10. Какурин Н. Е. Гражданская война. 1918—1921 / Н. Е. Какурин, И. И. Вацетис; Под ред. А. С. Бубнова и др. — СПб.: ООО "Издательство «Полигон», 2002. — 672 с., С. 360. .
11. Калинин, Иван Михайлович. Под знаменем Врангеля: заметки бывшего военного прокурора / — Краснодар: Традиция, 2012
12. Трамбицкий Ю. А. Генерал-лейтенант А. И. Деникин // Белое движение. Исторические портреты / Сост. Кручинин А. С. — М.: «ACT» () «Астрель» (), 2003, 2006. — С. 97. — 336 с.
13. «Цесаревич Георгий». Вспомогательный крейсер Черноморского флота. Бывший пароход Русского Общества пароходства и торговли. Вооружен 3 75-мм. пушками. Экипаж — в основном из учащейся молодежи Армавира, Екатеринодара, Керчи и Ялты. В январе 1920 участвовал в эвакуации Одессы, в марте — апреле 1920 в составе 3-го отряда судов участвовал в десантной операции в Хорлах. Разоружен в мае 1920. Командиры: ст. лейтенант Н. Н. Машуков (1919), кап. 2-го ранга М. В. Домбровский. Сайт историка Сергея Владимировича Волкова [ 2010-09-11 у Wayback Machine.]
14. Baron Beck 11.1906/07.1907/09.1907 #107 05.1918 ex- n/u b= 09.1918, 1919 n/u, 1921 Aventino, e† 02.12.1942 37°43’N 11°16’E [ 2010-09-19 у Wayback Machine.](англ.)
15. Halpern, 2011, с. 187.
16. Волков С. В. {{{Заголовок}}}.

Література

• Halpern, Paul. Mediterranean Fleet 1920–1929. — Farnham, Surrey, UK : Ashgate, 2011. — (Navy Records Society Publications) — .

Джерела

• Вілліам Г. Я. Переможені
• Денікін А. І. [militera.lib.ru/memo/russian/denikin_ai2/4_11.html Нариси російської смути] Париж, 1921
• Мілюков П. Н. «Росія сьогодні та завтра»
• Раковський Р. М. У таборі білих (Від Орла до Новоросійська) Серія «Громадянська війна Півдні Росії» Константинополь: Преса, 1920. VI, 342 с., 1 л. карт.
• Карінський Н. С. Епізод з евакуації Новоросійська Архів російської революції. Т. 12 Берлін Слово 1923 288 с. // М., Терра-Політвидав, 1991.
• Шишков Л. 4-й гусарський Маріупольський Імператриці Єлисавети Петрівни полк (закінчення) // Військова билина.
• Басхаєв А. Н. «Калмики. Під ратним прапором Росії».
• Санжа Баликов — «Спогади про Зюнгарський полк». Альманах «Біла гвардія», № 8. Козацтво Росії у Білому русі. М., «Посів», 2005, стор 45-52. Публікація В. Ж. Цвєткова.

Художня література

• Барякіна Е. Ст. Аргентинець — М: Ріпол-класик . — 2011 р. —