Митченки

Митче́нки — село в Україні, у Батуринській територіальній громаді Ніжинського району Чернігівської області.

село Митченки
Країна	Україна
Область	Чернігівська область
Район	Ніжинський район
Громада	Батуринська міська громада
Код КАТОТТГ	UA74040010110011334
Основні дані
Засноване	1636
Населення	980 (2012 рік)
Площа	470 км²
Густота населення	2,71 осіб/км²
Поштовий індекс	16530
Телефонний код	+380 4635
Географічні дані
Географічні координати	51°17′22″ пн. ш. 32°56′41″ сх. д. / 51.28944° пн. ш. 32.94472° сх. д. / 51.28944; 32.94472Координати: 51°17′22″ пн. ш. 32°56′41″ сх. д. / 51.28944° пн. ш. 32.94472° сх. д. / 51.28944; 32.94472
Середня висота над рівнем моря	128 м
Водойми	річки: Сейму, Митча
Місцева влада
Адреса ради	16530, Чернігівська обл., Бахмацький р-н, с. Митченки, вул. Клубна, 10
Карта
Митченки
Митченки
Мапа

Географія

Село Митченки розташоване на невеличкій річці Митча (Тютча), що починається неподалік від села і впадає в Сейм, є його лівою притокою.

Середня висота населеного пункту - 128 м над рівнем моря. Село знаходиться в зоні помірного помірно-континентального клімату.

Село Митченки знаходиться за 7 км від центру громади — м.Батурина, на автошляху Р61.

Біля села знаходиться гідрологічний заказник місцевого значення Митченківське.

Історія

Витоки

Засноване на землях Яреми Вишневецького в часи Речі Посполитої (1636). За іншими даними, вже існувало 1606 року.

На думку історика Олександра Лазаревського - заселене після 1625 р., одночасно з Батурином. Село знаходиться на старому Батуринському шляху — дорозі з Батурина до Конотопа.

Доба козаччини

У 1648—1781 роках входило до складу Батуринської сотні Ніжинського полку Гетьманської України.

За описом 1654 р. у селі була дерев'яна церква Покрови Пресвятої Богородиці. Жителів: козаків – 155, «міщан» – 187 дворів.

За матеріалами Слідства про маєтності Ніжинського полку (1729-1730), у часи Дем'яна Ігнатовича, Івана Самойловича, Івана Мазепи та Івана Скоропадського Митченки були ранговим гетьманським володінням.

За універсалом від 2 березня 1709 р. Митченки були надані гетьманом Іваном Скоропадським гадяцькому полковнику Івану Чарнишу. Пізніше, 1718 р., Чарниш виклопотав на Митченки й царську грамоту, підписану державним канцлером Головкіним. Чарниш став найтяжчим державцем для своїх «підданих», з яких він стягував тяжкі податки, користаючись своїм становищем (особливо після того, як став генеральним суддею).

Частина селян с. Митченки була приписана до Батуринської волості і в її складі у 1726—1727 роках належала царському фаворитові Меншикову.

Іван Чарниш помер у Москві у вигнанні († 1728 р.). Його близькі, а потім далекі нащадки володіли селом до 1769 р.

За даними Генерального опису, у кінці 1760-х років у селі Митченки було дві дерев'яні церкви: Великомучениці Варвари та Покрови Пресвятої Богородиці, 359 козацьких і 14 селянських дворів. У селі були володіння екс-гетьмана Кирила Розумовського та дрібних власників — компанійського сотника Клима Демидовського, військового канцеляриста Герасима Висоцького, військового товариша Федора Козловського, значкового товариша Івана Жиловича, таємного радника Григорія Теплова, священника Олександра Ладинського, священника Данила Пучківського.

У 1782 році, після запровадження волосного правління, Митченки увійшли до складу Батуринської волості Коропського повіту Новгород-Сіверського намісництва.

ХІХ століття

У селі Митченки проживали козаки, кріпаки, ремісники, купці, чумаки і 13 єврейських сімей, кожна з яких тримала крамницю. Більшу частину населення в селі становили козаки, а тому Митченки вважалося козацьким селом. Кріпаки працювали до 3-5 днів на тиждень у місцевих поміщиків: Зорницького, Мельника, Константинова, Стефановського, Кирея.

У 1866 році в селі нараховувалося 367 дворів, у яких проживало 3175 осіб, а в 1897 році – 740 дворів з населенням 4649 осіб.

На прикінці ХІХ століття в селі працювало три церковнопарафіяльні школи при Спасо-Преображенській, Покровській, Варварівській церквах з трирічним навчанням та одна Земська школа з чотирирічним терміном навчання (відкрита в 1864 році після заснування Земств).

1828 — Петро Прокопович заснував у селі першу в Європі Школу бджолярства, яку 1830 року перевів до с. Пальчики. Будинок колишньої школи розібрали 1975 року, але збереглися її детальні креслення.

У 1836—1917 рр. у селі діяв дзвоноливарний завод (один із 25, що працювали в Російській імперії). За цей час у Митченках відлили близько 30—35 дзвонів різних ваг — від 30 до 300 пудів. Один із найвідоміших майстрів — Никифор Антонович Котляр (Котляров).

У селі зберігся «гамазин» (зерновий склад), побудований 1805 року. Таких споруд в Україні нині є одиниці.

ХХ століття

ХХІ століття

Братське кладовище часів Другої світової війни у с. Митченки.

12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 730-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Чернігівської області», увійшло до складу Батуринської міської громади.

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Бахмацького району, село увійшло до складу Ніжинського району Чернігівської області.

Населення

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:

Мова	Відсоток
українська	98,59%
російська	0,94%
білоруська	0,47%

Школа

У селі функціонує Митченківська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів. Школа знаходиться в приміщенні, збудованому в 1937 році. Школу побудували з матеріалу від розібраної місцевої церкви, що викликало протест релігійної громади.

2011 до першого класу не пішло жодної дитини. Кількість учнів у більшості класів 2012–2013 навчального року - 7-10 дітей.

Станом на 2016-2017 навчальний рік у школі працює 16 вчителів, 1 вихователь дошкільної групи та 1 бібліотекар. Діє 9 класів, у яких навчаються 76 учнів та 17 дошкільнят віком 3-6 років у дошкільній групі.

Церкви

Покровська

Храм Покрови Богородиці в Митченках стояв при дорозі, у кінці села з боку Батурина. Існував принаймні з середини 17 століття. Ця церква згоріла в 1746 р. Священик Яків Романов побудував було на тому ж місці, без благословення вищого духовенства комору, куди переніс іконостас і просив дозволу здійснювати служіння. Але за самовілля піддався суду і був зісланий з села. У 1800 р. з Рувимського Сосницького монастиря в село Митченки перевезений деревя'ний храм коштом намісника Іоанна Прокоповича (батька пасічника Петра Прокоповича й за допомогою прихожан та освячений на честь Покрови Богородиці.

Варварівська

Дерев'яна церква, побудована в 1746 р. на зручному для прихожан місці. Будівельником був батуринський сотник Олексій Демидовський. У 1763 р. у священники церкви Святої Великомучениці Варвари виссвячено місцевого дяка Єремію Лебедівського.

У церкві зберігалася частка святих мощей в срібному невеликому хресті. Ці частинки надіслані до церкви в 1858 р.: «1858 года декабря 15 дня Мы нижеподписавшиеся Надежда Михаилова Стефановская и Петр Василиев Стефановский, по обоюдному согласию, движимые христианским чувством, жертвуем в вечное и потомственное владение в церковь Св. Великомучен. Варвары, у село Митченки, Конотопскаго уезда, Черниговской губернии серебренный крест с одинадцатью св. мощами разных угодников, у числе коих мощей есть часть древа животворащаго креста, Николая Угодника, волосы св. Анастасії і других, кої значатся в описании каждой св. части, і уложены в крест, і каждая часть особо надписана каждаго угодника. – Желаем, чтобы это приношение было вписано в церковную книгу и подлинная бумага хранилась в церкви, и приносим записать имена наших сродников в поминовение, как живых, так и мертвых. Петр Стефановский, Надежда Стефановская. 1858 года декабря 15 дня. В церковь Св. Великомученицы Варвары в село Митченки».

Вознесенська

Існувала в 1707-1767 рр.

Священик і парафіяни в 1767 р. писали: «церков Вознесения Господня, с 1707 г. от постройки своеї без починки состоявшая, ноября 25 1767 г. в четвертом часу ночи запалилась, вся на пепел сгоріла; на престол св. дары, антиминс, євангеліє, крести, сосуди, аппарати, книги круга церковного: все от мала до велика погоріло».

Прохання прихожан про дозвіл побудувати новий храм і видати грамоту для збору пожертвувань в Запоріжжі було задоволене, але храм так іне був відбудований.

Відомі люди

Котляр Никифор Антонович - колезький реєстратор, церковний староста Покровської Митченської церкви. Уродженець містечка Нових Млинів Сосницького повіту, мешкав у Митченках.

Мав хист до винахідництва й механіки. Майстер-самоучка, що досяг мистецтва лити дзвони в 200 і навіть 300 пудів вагою, лити мідні винокурні котли, труби різних форм і величини, самовари червоної і жовтої міді, робити залізні речі: замки, землеробські знаряддя і різні інструменти. Він відлив до 50 штук дрібновагових і великовагових дзвонів в різні церкви різних повітів Чернігівської губернії, у тому числі кілька - в церкви Полтавської губернії. З них особливо примітний дзвін вагою в 270 пудів, відлитий в Путивльський Печерський монастир.

Відомі уродженці села

• Прокопович Петро Іванович (10 липня 1775 — †3 квітня 1850) — видатний український бджоляр, основоположник раціонального бджільництва. У селі збереглася хата, де він народився, та хата на вул. Шкодинці (нині Мельникова), де мешкав П.Прокопович, а згодом його зять і нащадки (теперішній власник — Володимир Михайлович Садівничий). Довгий час зберігалися клуня (згоріла 1946) та стодола (розібрана 1948) П. Прокоповича. У селі досі живе нащадок П.Прокоповича — Костянтин Іванович Корнач.
• Великдан Степан Петрович (1819—1879) — український пасічник, організатор наукового пасічникарства, останній директор Школи пасічників Петра Прокоповича. Симпатик українського руху, кореспондент журналу Пантелеймона Куліша «Основа».
• (1871 - ?) - вчитель танців, український громадський діяч у Харбіні (Китай)
• Білоножко Степан Юхимович — генерал-полковник армії СРСР, командувач Туркестанського військового округу СРСР (1969—1978).
• Брайко Петро Овсійович (1919–2018) — полковник армії СРСР, Герой Радянського Союзу, 1934 року закінчив семирічку у рідному селі, 1937 року — Конотопський педагогічний технікум. У 1940 році отримав омріяну військову освіту у Московському прикордонному інституті. Під час війни перебував у партизанському загоні Сидора Артемовича Ковпака. З 1967 року займається літературною діяльністю (повісті «Жінка і смерть», «Увага! Ковпак», «Знайомий почерк», «Портрет комісара»).

Примітки

1. . Архів оригіналу за 10 травня 2012. Процитовано 30 квітня 2011.
2. . Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 3 січня 2016.
3. Архів оригіналу за 10 березня 2022. Процитовано 14 травня 2020.
4. Василенко Н. Генеральное следствие о маетностях Нежинского полка 1729 – 1730 гг. – Чернигов, 1901. С.20.
5. Лазаревский А. Обозрение Румянцевской описи Малороссии. Вип. 2: Полки Киевский і Нежинский. Чернигов : Губ. тип., 1867. С. 319.
6. Черниговскія Епархіальныя извѣстія. — 1865. Прибавленія. — с. 546 (1 сентября).
7. Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Чернігівської області. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 10 липня 2022.
8. Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
9. Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
10. Відділ освіти Бахмацької РДА [ 14 травня 2021 у Wayback Machine.]
11. Офіційний сайт Митченківського НВК

Посилання

Погода в селі [ 20 грудня 2011 у Wayback Machine.]