Катерина Вюртемберзька (1738—1835)

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Катерина Вюртемберзька.

Фредеріка Катерина Софія Доротея Вюртемберзька (нім. Friederike Katharina Sophie Dorothea von Württemberg), також знана як Катерина Вестфальська (нім. Katharina von Westphalen), 21 листопада 1783 — 29 листопада 1835) — єдина королева-консорт Вестфалії, уроджена принцеса з Вюртемберзького дому, донька короля Вюртембергу Фрідріха I та принцеси Брауншвейг-Вольфенбюттельської Августи Кароліни, друга дружина короля Вестфалії Жерома Бонапарта.

Катерина Вюртемберзька
нім. Katharina von Württemberg
Катерина Вюртемберзька Портрет Катерини пензля Франсуа Кінсона, близько 1710—1720 року
1-а королева-консорт Вестфалії
Початок правління:	22 серпня 1807
Кінець правління:	26 жовтня 1813
Попередник:	не було
Наступник:	не було
Дата народження:	21 листопада 1783(1783-11-21)
Місце народження:	Санкт-Петербург
Країна:	Російська імперія
Дата смерті:	29 листопада 1835(1835-11-29) (52 роки)
Місце смерті:	Лозанна, Швейцарія
Поховання	Людвігсбург
Чоловік:	Жером Бонапарт
Діти:	Жером, Матильда, Наполеон Жозеф
Династія:	Вюртемберзький дім, Бонапарти
Батько:	Фрідріх I
Мати:	Августа Кароліна Брауншвейг-Вольфенбюттельська
Катерина Вюртемберзька у Вікісховищі

Після 1817 року мешкала із чоловіком у вигнанні, переважно у Австрії, Італії та Швейцарії.

Біографія

Ранні роки

Народилась 21 листопада 1783 року у Санкт-Петербурзі, під час відвідин батьками її тітки Софії Доротеї, дружини цесаревича Павла. Була другою дитиною та старшою донькою в родині спадкоємного принца Вюртембергу Фрідріха та його першої дружини Августи Кароліни Брауншвейг-Вольфенбюттельської. Мала старшого брата Вільгельма та молодшого — Пауля. Менша сестра Софія померла немовлям.

Портрет пензля невідомого майстра

Шлюб батьків був нещасливим. 1786 року Августа звернулася до імператриці Катерини II з проханням надати їй притулок. Правителька його задовольнила, й узяла принцесу під свій захист. Фрідріха, який від 1783 року обіймав посаду генерал-губернатора Фінляндії, вона вислала з дітьми з території Росії. Матір надалі мешкала у замку Лоде в Естляндії і померла за загадкових обставин у вересні 1788 року, до офіційного розлучення.

Дітей виховувала бабуся Фредеріка у Монбельярі. Ім'я Августи при вюртемберзькому дворі було заборонено. Катерина згодом не згадувала про матір ані у своєму щоденнику, ані у листуванні з батьком, але завжди відгукувалася з теплом про бабусю. Принцеса провела з нею десять років і отримала чудову освіту. У 1795 році її дідусь Фрідріх II Ойген став герцогом Вюртембергу, і родина переїхала до Штутгарту.

Батько у травні 1797 року оженився вдруге з британською принцесою Шарлоттою, а у грудні того ж року — успадкував вюртемберзький трон. Катерина добре ладнала із мачухою, яка взялася опікуватися дітьми. 1800 року родина була змушена втекти до Відня від наступу французьких військ. Згодом Фрідріх підтримав Наполеона і отримав від нього змогу реорганізувати у 1805 році свої землі у королівство, захопивши нові території. Однією з умов було одруження Катерини із молодшим братом Бонапарта.

Перед цим два шлюбні проєкти принцеси були скасовані. Сама дівчина воліла стати настоятелькою жіночого монастиря. Батьківській волі підкорилася неохоче, оскільки зверхньо ставилася до простого походження нареченого. Втім, після їхньої особистої зустрічі, змінила своє ставлення, бо юнак їй дуже сподобався. Жером же повідомив брату Люсьєну, що принцеса «досить гарненька і, здається, в неї дуже добрий характер».

Письменник Моріц фон Кайзенберг так змальовував зовнішність Жерома: «Граційний, худорлявий юнак із темним волоссям і чорними очима. У його зовнішності є щось міцне, кістка вилиці виступає, а зухвалість юності проступає під декількома легкими зморшками, що вже утворилися біля очей. Підборіддя та сильна шия нагадують його брата, на якого він не схожий в іншому».

Шлюб був призначений на осінь 1806 року, однак відклався, бо вибухнула Четверта коаліційна війна, і Жером супроводжував брата-імператора у його кампанії до Пруссії.

Королева-консорт Вестфалії

Подружжя на портреті С. Вейґандта, 1810

У 24 роки принцеса стала дружиною 22-річного Жерома Бонапарта. Шлюб за довіреністю уклали 12 серпня 1807 року у Штутгарті. Особистий — 22 серпня у палаці Тюїльрі. Вінчання пройшло у Парижі 23 серпня. На церемонії були присутніми імператор Наполеон I та імператриця Жозефіна. Весілля стало гламурною світською подією столиці. З приводу укладення шлюбу була викарбувана пам'ятна медаль. Для Жерома це був другий шлюб, перший, з американкою Елізабет Паттерсон, від якої він мав сина, анулювали за велінням Наполеона. Попри політичні передумови союзу, пара зблизилася і мала щасливе подружнє життя. Хоча Жером заводив численних коханок і навіть мав тривалі романи, Катерина закривала на це очі. Вона була дуже прив'язана до чоловіка та ласкаво кликала його «Фіфі».

Для брата імператор 16 серпня створив королівство Вестфалія, залежне від Франції. Землі нової держави простиралися між Рейном та Ельбою, столицею було місто Кассель. Молодята вирушили до своїх володінь 23 листопада. Після напруженої подорожі поганими дорогами вони досягли Вайсенштайна 7 грудня, але за три дні покинули замок через холоднечу. Оселилися у Кассельському міському палаці, який Катерина назвала жахливою старою сторожовою вежею.

Молоде королівське подружжя прибуло до нової батьківщини з найкращими намірами, Вестфалія мала стати зразковою державою, населення спочатку було налаштоване доброзичливо. Але, хоча Жером запровадив у країні кодекс Наполеона, скасував кріпосне право, визнав євреїв рівноправними громадянами тощо, загалом він мало цікавився державними справами, натомість віддаючи перевагу публічному інсценуванню своєї королівської гідності, тривалим церемоніям та пишним святкуванням. Між іншим, він замовив величезні державні портрети себе та дружини. Людвіг ван Бетховен отримав запрошення стати придворним капельмайстром. Оскільки місцеві палаци перебували у розграбованому стані, пара одразу почала робити замовлення на якісні меблі та коштовне столове срібло у провідних паризьких виробників. Місцеві ремісники, які прагли отримати роботу, мали орієнтуватися на французькі моделі.

Дорогі звички Жерома здобули йому зневагу Наполеона. Вестфальський двір ніс витрати, зіставні з імператорським двором, і Бонапарт, зрештою, відмовився фінансово підтримувати брата. Державний борг Вестфалії у 1809 році перевищував 112 000 000 талерів.

Палац на пагорбі Наполеона

Жером під час свого правління отримав прізвисько Веселий король (нім. König Lustig), в той час як Катерину називали Вестфальською індичкою. Жінка звикла до екстравагантного способу життя при дворі, замовляла гардероб у Парижі, а її зачіска відповідала останнім модам. Втім, королеву хвилювало зростаюче ожиріння, яке вона успадкувала від батька. Із надмірною вагою намагалася боротися за допомогою верхової їзди і танців. Також дуже переймалася, що не може завагітніти.

У 1808 році відвідала Бад-Лібенцелль у Вюртемберзі для лікування термальними водами. Звістка про її приїзд сприяла тому, що уряд королівства провів часткове оновлення курорту.

Віддавала перевагу замку Вільгельмсталь, який, на її честь, від 1807 року називався Катаріненталь. Його будівля була оточена ландшафтним садом. Вела усамітнене життя у своїх покоях, де займалася письмом, читанням і музикою. Вела щоденник у період від зими 1810/1811 до 1816 року, коли помер її батько. Отримана освіта зблизила її з другою дружиною Наполеона, Марією Луїзою, яка відчувала себе загубленою при французькому дворі.

24 листопада 1811 року у Кассельському палаці трапилася велика пожежа, третина будівлі була знищена. Подружжя чудом вціліло. Після цього переїхали до палацу Бельвю у Касселі. Тимчасовою резиденцією був також Палац на пагорбі Вільгельма, який в той час йменувався Палац на пагорбі Наполеона (нім. Napoléonshöhe). Інтер'єри замку були перероблені у стилі ампір.

Портрет пензля Антуана-Жана Гро, 1808

Загалом королева залишалася поза політикою, однак Жером обговорював з нею усі важливі рішення. Іноді вона супроводжувала його в інспекційних поїздках королівством. 1812 року, коли чоловік брав участь у російській кампанії, здійснювала регентство в країні, яке було добросовісним та передбачливим. На з'їзді князів у Дрездені особисто вела переговори з імператором щодо зменшення тягара на державу.

Після поразки в Росії зимою 1813 року, Жером звернувся до Наполеона з проханням дозволити Катерині вирушити до Парижа, побоюючись наступу союзних армій. З другої спроби Наполеон дав дозвіл. У березні королева назавжди залишила Вестфалію. Її чоловік ненадовго повернувся до армії, але після Лейпцизької битви, він 26 жовтня виїхав з Касселя та вирушив до Франції, забираючи дорогою всі коштовності з королівських замків. Ще за два дні до Касселю увійшли російські війська, і держава остаточно перестала існувати. В Комп'єні подружжя зустрілося після восьмимісячної розлуки. У січні королева радісно повідомила батька про свою вагітність.

Під час війни Катерина разом із дружиною маршала Бернадота переховувалися у Жюлі Кларі в її замку у Мортефонтені, а коли союзні війська взяли Париж — ховалися у місцевому будинку Дезіре Кларі.

У березні 1814 року подружжю довелося розлучитися, оскільки Жером супроводжував Марію Луїзу в Блуа, а Катерина виїхала до батьківських володінь. Коли жінка залишала Париж, по дорозі до Фонтенбло, її пограбувала озброєна банда, якою командував колишній шуан, маркіз де Мобрей. Королева втратила свої діаманти, гроші та цінні речі. Після цього Катерина звернулася до імператора Олександра I, тодішнього господаря Парижа, який доводився їй кузеном. Більшу частину краденого повернули.

Король Фрідріх I сподівався, що донька залишить Жерома, як це зробила Марія Луїза з Наполеоном, однак Катерина вирушила за ним. Відома її обурена відповідь на пропозицію розлучитися з Жеромом: «Вийшовши заміж за короля, не знаючи його, я покохала його, сьогодні я ношу його сина у своїй утробі, він ощасливив мене в ці сім років своєю люблячою та милою поведінкою, але навіть якби він був найгіршим із чоловіків для мене і зробив би мене нещасною, я не кинула би його в біді і не заслуговувала би ані твоєї, ані його поваги, якби повелася так».

Життя у вигнанні

Діти подружжя, портрет М. Ж. Стапло, 1825, музей Феша

Пара отримала дозвіл австрійського уряду оселитися у Штирії. 16 червня 1814 року вони прибули до Еггенбергу, де за кілька днів зустріли сестру Жерома, Елізу, яка рушила до Італії. Чоловік Катерини супроводив родичку до Удіне, де отримав від Меттерніха заборону рушити далі, і був змушений повернутися до Трієсту. 20 серпня до нього, після виснажливої подорожі, приєдналася Катерина.

У Трієсті пара зупинилася на віллі Касіс у підніжжя пагорба Сан-Віто. Там за чотири дні, у серпні 1814 року народився їхній первісток. Всього у пари було троє дітей:

• Жером (1814—1847) — 2-й принц Монфорт, полковник вюртемберзького війська, одруженим не був, дітей не мав;
• Матильда (1820—1904) — дружина князя Сан-Донато Анатолія Демидова, згодом — художника Клавдія Марселя Попелена, дітей не мала;
• Наполеон Жозеф (1822—1891) — був одружений з Клотільдою Савойською, мав трьох дітей.

Із початком Ста днів Катерина допомогла чоловікові виїхати до Франції. Сама вона була заарештована за наказом імператора Австрії Франца II та неохоче повернулася до родини у Вюртемберг. Там вона у березні 1815 року оселилася у замку Гоппінген. Батько перевіряв її кореспонденцію, пересуватися принцеса могла лише під охороною.

Після другого зречення Наполеона Бонапартам було заборонено проживати у Франції. Жером таємно залишив Париж 27 червня, і, після довгого скитання Швейцарією та Францією, у серпні 1815 приєднався до Катерини. Оскільки Гоппінгенський замок неможливо було належним чином вартувати, Фрідріх I призначив їм місцем проживання замок над Ельвангеном, з умовою не віддалятися від нього та не тримати на службі французів. З вересня 1815 Жером і Катарина мешкали там разом зі своїм однорічним сином у колишніх кімнатах князя-єпископа на другому поверсі головного корпусу. Для облаштування зі Штутгартської резиденції їм привезли безліч предметів меблів. Також у 1815—1816 роках замок зазнав невеликої перебудови, вікна та галереї були засклені.

Портрет пензля Ф. С. Штірнбранда

У липні 1816 року король Фрідріх дарував Жерому титул принца де Монфор. У серпні 1817 року сім'я отримала дозвіл від короля навідати Кароліну Бонапарт, що мешкала в Австрії у замку Фросдорф, У тому ж році вони придбали замок в Шонау у Нижній Австрії, яким володіли до 1829 року, та замок Вальд, що належав їм досить недовго. У 1822—1826 роках володіли маєтком Святий Крістоф біля притоку річки Шварца у Глоггвіці.

У 1819 році сімейство повернулося до вілли Касіс у Трієсті, а наступного року — придбало її. Неокласична резиденція, яка належала родині до 1827 року, отримала назву Вілла Принца Бонапарта. Катерина схвально описувала домівку, відначаючи її перголи, великий сад та вид на затоку. В маєтку була створені каплиця, театр, поле для гольфу. Фасад будівлі змінили відповідно смаків Бонапарта, інтер'єри обставили розкішними меблями. Попри скорочення коштів, подружжя продовжувало вести розкішне життя. Мали невеликий двір. Вілла стала місцем зустрічі вищого суспільства не лише Трієста, а й Європи в першій половині ХІХ століття.

Фрейліна Катерини, фрау фон Буттлар, писала у своєму щоденнику про сім'ю Монфор у вигнанні: «Король та його сім'я дуже щасливо живуть разом; зазвичай він називає її Трінет, а вона його Сісі або Фіфі. Їм подобається дражнити один одного».

Канцлер Клемент фон Меттерніх виступав проти того, аби члени родини Бонапартів мешкали у головному порту Австрійської імперії. Те, що матір Жерома, Летиція Рамоліно, мешкала у Римі, де їй від 1818 року належало палаццо Бонапарт на п'яцца Венеція, а також факт допомоги папського уряду, сприяли тому, що сімейство Жерома, а також інші члени родини Наполеона, перебралися до Риму. 1823 року колишній король Вестфалії придбав у свого брата Люсьєна палаццо Нуньєс у Римі. Люсьєн під час свого володіння зібрав у будинку колекцію зі 130 картин, зробив капітальний ремонт, а також збудував невеликий театр. Сам він надалі мешкав у Каніно. Ще один брат, Луї, мешкав у Флоренції, куди переїхав з Риму у 1821. Королева Гортензія з сином та невісткою перебували на римській віллі Паоліна.

У 1827 році родина переїхала до палаццо Наннеріні у Фермо в очікуванні готовності нової вілли в Порто-Сан-Джорджо, будівництво якої тривало три роки під наглядом архітектора Іренео Алеандрі. Порто-Сан-Джорджо було обране для резиденції завдяки гостинності місцевої аристократії та волі Катерини, яка закохалася у природу та ландшафти цього району. У 1829—1831 роках мешкали там на своїй віллі Катерина, збудованій за зразком королівського палацу. Господарка писала в одному з листів: «Містечко чарівне, і всі селища, які я відвідала, лише посилюють це враження; крім того, сусіди роблять Порто Фермо ще приємнішим». Родина була змушена залишити цю домівку за наказом папської влади після революційних подій 1831 року.

Троянда «Катерина Вюртемберзька»

В останні роки Катерина багато хворіла. Лікарі радили змінити клімат, і сімейство оселилося в невеликому замку Монрепо неподалік від Лозанни. Втім, стан жінки не покращився, і вона померла в оточенні родини 29 листопада 1835. Її останні слова були звернуті до чоловіка: «Я відчуваю, що наближається смерть, я не боюся її. Більше за все на світі я кохала тебе, Жером». Була похована у замковій кірсі Людвігсбургу. Її серце спочиває в Домі Інвалідів у Парижі.

Вшанування

• На честь королеви названа мохова троянда «Катерина Вюртемберзька», виведена у 1843 році.

Цікаві факти

• Суперінтендантом бібліотеки Жерома у Касселі служив Якоб Грімм.

Генеалогія

Карл Александр

Марія Августа Турн-унд-Таксіс

Фрідріх Вільгельм

Софія Прусська

Карл I

Філіпіна Шарлотта Прусська

Фредерік Уельський

Августа Саксен-Готська

Фрідріх II Ойген

Фредеріка Бранденбург-Шведтська

Карл Брауншвейзький

Августа Великобританська

Фрідріх I

Августа Брауншвейг-Вольфенбюттельська

Катерина

Примітки

1. Köttelwesch, Sabine. Kurzvortrag Königin Katharina von Westphalen. 2006-10-12. [1] [ 11 березня 2022 у Wayback Machine.] (нім.)
2. Жером Бонапарт [2] [ 14 червня 2021 у Wayback Machine.] (нім.)
3. Профіль на Thepeerage.com [3] [ 5 березня 2022 у Wayback Machine.] (англ.)
4. Запрошення Бетховену від Жерома Бонапарта [4] (англ.)
5. La Grande Armée by Georges Blond, translated by Marshall May, стор. 303.
6. Balneologische Zeitung: Correspondenzbl. d. Deutschen Gesellschaft für Hydrologie, Том 3. Rathgeber, 1856. [5] [ 11 березня 2022 у Wayback Machine.] (нім.)
7. Helmut Schiek. Bad Liebenzell in alten Ansichten. [6]^{[недоступне посилання]} (нім.)
8. Замок Вільгельмсталь [7] [ 8 грудня 2020 у Wayback Machine.]
9. Парк і палац Вільгельмсталь [8] [ 18 травня 2021 у Wayback Machine.] (нім.)
10. Регіональна вікі. Жером Бонапарт [9] [ 27 листопада 2021 у Wayback Machine.] (нім.)
11. Історія Палацу на пагорбі Вільгельма [10] [ 7 травня 2021 у Wayback Machine.] (нім.)
12. Крило Вайссенштайн [11] [ 15 квітня 2021 у Wayback Machine.] (нім.)
13. Lindwall, Lilly: Desideria. Bernadotternas anmoder.[Desideria. The Ancestral Mother of the Bernadottes] Stockholm. Åhlén och Åkerlunds Förlag A.-B. 1919.
14. Жером Бонапарт [12] [ 5 березня 2021 у Wayback Machine.] (італ.)
15. Locanda Grande [13] [ 23 квітня 2021 у Wayback Machine.] (італ.)
16. Замок над Ельвангеном [14] [ 25 лютого 2021 у Wayback Machine.] (нім.)
17. Замок над Ельвангеном [15] [ 8 грудня 2021 у Wayback Machine.] (нім.)
18. Biographie nouvelle des contemporains: ou Dictionnaire historique et ..., Том 3 Librairie historique, 1821. [16] (фр.)
19. Історія замку Фросдорф [17] [ 31 липня 2019 у Wayback Machine.] (нім.)
20. Австрійські замки. Фросдорф [18] [ 14 березня 2022 у Wayback Machine.] (нім.)
21. Офіційний сайт замка Шонау [19] [ 26 вересня 2020 у Wayback Machine.] (нім.)
22. Замок Вальд [20] [ 28 грудня 2021 у Wayback Machine.] (нім.)
23. Маєток Святий Крістоф [21] [ 8 червня 2019 у Wayback Machine.] (нім.)
24. Вілла Неккер [22] [ 4 березня 2021 у Wayback Machine.] (італ.)
25. Трієст. Вілла Неккер [23] [ 7 березня 2021 у Wayback Machine.] (італ.)
26. Палаццо Нуньєс-Торлонія [24] [ 6 січня 2022 у Wayback Machine.] (італ.)
27. Туризм у Римі. Палаццо Нуньєс-Торлонія [25] (італ.)
28. Наполеонівський музей у Римі. Луї, Гортензія та Жером [26] [ 30 вересня 2020 у Wayback Machine.] (італ.)
29. Наразі — палаццо Монсіньяні-Сассателлі.
30. Музеї Фермо. Палаццо Монсіньяні-Сассателлі [27] [ 15 червня 2021 у Wayback Machine.] (італ.)
31. “La Villa Bonaparte a Porto San Giorgio”, di Fabio Mariano [28] [ 28 жовтня 2020 у Wayback Machine.] (італ.)
32. Також знана як вілла Бонапарта
33. Вілла Бонапарт у Порто-Сан-Джорджіо за проєктом Алеандрі [29] [ 13 квітня 2021 у Wayback Machine.] (італ.)
34. Замкова кірха Людвігсбургу [30] [ 23 квітня 2021 у Wayback Machine.] (англ.)
35. Дім Інвалідів у Парижі [31] [ 5 березня 2022 у Wayback Machine.] (англ.)
36. Троянда «Катерина Вюртемберзька» [32] [ 17 липня 2018 у Wayback Machine.] (нім.)
37. «Катерина Вюртемберзька» [33] (нім.)

Література

• Mémoires et correspondance du roi Jérôme et de la reine Catherine, 7 Bände, Paris 1861–1866
• Briefwechsel der Königin Katharina und des Königs Jérome von Westphalen sowie des Kaisers Napoleon I. mit dem König Friedrich von Württemberg, hrsg. von August von Schlossberger, 3 Bände, Stuttgart 1886–1887 (Bd. 1 [ 12 березня 2022 у Wayback Machine.], Bd. 2 [ 5 грудня 2015 у Wayback Machine.], Bd. 3 [ 12 березня 2022 у Wayback Machine.])
• Correspondance inédite de la reine Catherine de Westphalie née Princesse de Wurtemberg avec sa famille et celle du Roi Jérôme, les souverains étrangers et divers personnages, hrsg. von Albert Du Casse, Paris 1893
• La reine Cathérine de Westphalie. Son journal et sa correspondance, hrsg. von Albert Du Casse, in: Revue Historique, Jg. 12 (1887), Band 35, стор. 323–335; Jg. (1888), Band 37, стор. 79–99, Band 38, стор. 89–111 und 346–365; Jg. 14 (1889), Band 39, стор. 76–90; Jg. 17 (1892), Band 49, стор. 58–69 та 322–342
• Comtesse Anna Potocka. Voyage d’Italie (1826-1827). Lettres inédites de Caroline, Reine de Naples, de Catherine, reine de Westphalie etc., hrsg. von Casimir Stryienski, Paris 1899.
• Gertrude Kircheisen, Napoleon und die Seinen, Band 1, Die Mutter, Joseph und Julie, Lucien uns seine beiden Frauen, Louis und Hortense, Jérôme, Elisabeth Patterson und Katharina von Württemberg, München 1914
• Uta Keppler, Wahn und Würde. Das Leben der Katharina von Württemberg an der Seite Jérôme Bonapartes. Ein biographischer Roman, Tübingen 1979
• Uta Keppler, „Für mich gab's nur Jérôme.“ Katharina von Württemberg und Jérôme Bonaparte. Ein biographischer Roman, Irdning/Steiermark 1985
• Sabine Köttelwesch, Katharina von Westphalen (1783–1835), in: Helmut Burmeister und Veronika Jäger (Hrsg.), König Jérôme und der Reformstaat Westphalen, Hofgeismar 2006, стор. 73–94, ISSN 0440-7520.
• Sabine Köttelwesch, York-Egbert König: „Ich bin vollkommen glücklich, er gefällt mir unendlich.“ Katharina von Westphalen. Gemahlin des Jérôme Bonaparte und Königin in Kassel, Gudensberg-Gleichen 2008.

Посилання

• Вюртемберзький дім [ 27 листопада 2019 у Wayback Machine.] (англ.)
• Профіль на Geneanet.org (англ.)
• Профіль на Genealogics.org (англ.)
• Профіль на Thepeerage.com [ 5 березня 2022 у Wayback Machine.] (англ.)
• Генеалогія Катерини Вюртембезької [ 29 січня 2015 у Wayback Machine.] (англ.)
• Генеалогія Жерома Бонапарта [ 17 лютого 2020 у Wayback Machine.] (англ.)
• Гессенські біографії. Катерина Бонапарт [ 21 лютого 2022 у Wayback Machine.] (нім.)
• Документи, пов'язані з королевою Катериною [ 10 березня 2022 у Wayback Machine.] (нім.)
• Портрет короля Жерома та королеви Катерини пензля Себастьяна Вейгандта [ 6 березня 2021 у Wayback Machine.] (нім.)
• Стаття про Катерину Вюртемберзьку в енциклопедії «Треккані» [ 13 березня 2022 у Wayback Machine.] (італ.)