Azərbaycanca
Беларускі
Dansk
Deutsch
Española
Français
Indonesia
Italiana
日本語
Қазақ
Lietuvos
Nederlands
Português
Русский
සිංහල
แบบไทย
Türkçe
Українська
中國人
United State
Afrikaans
Засе́лення і осво́єння Доне́ччини — процес колонізації територій сучасних Донецької, Луганської, частини Харківської, Дніпропетровської та Запорізької областей українськими козаками та селянами з середини XVI до кінця XVIII ст.
Татарський період
До початку XVI ст. територія Донеччини знаходилася на території так званого Дикого Поля — степу, територією якого кочували представники різних кочових народів — переважно, татар.
Заселення Донеччини
Зібрані й систематизовані факти з історії заселення Донеччини XVI—XVIII століття дозволяють виділити в цьому процесі з урахуванням характеру й результатів такі періоди:
- XVI — перша половина XVII століття (заселення козацтвом)
- друга половина XVII — початок XVIII століття (народна колонізація)
- середина XVIII століття (заселення Слов'яносербії)
- остання чверть XVIII століття (роздача земель Запорізької Січі)
Заселення українським та донським козацтвом
На першому етапі основна роль у формуванні постійного місцевого населення належала українському та донському козацтву. Починаючи з другого десятиріччя XVI століття виштовхнуте з насиджених місць під час польсько-литовської війни за Сіверщину її населення проникає на територію Дикого поля на перших порах з метою , а згодом поступово переходить до .
Найбільш раннім проявом осілості на території краю був Святогірський печерний монастир. З середини XVI століття, у зв'язку з організацією Запорозької Січі та походамиД. Вишневецького разом з російськими військами на укріплені міста Кримського ханства в пониззях Дніпра, Азов, регіон все більше опиняється під впливом українського і донського козацтва, яке поступово відтісняє з регіону кримських та ногайських татар, розставляючи вздовж шляхів, якими запорожці добиралися на Дон, а донські козаки на Запорожжя, та пікети. Згодом вони переростають в зимівники, а ті — в слободи та села.
Після відновлення Запорозької Січі (створення Нової Січі) у середині XVIII ст. більша частина території Донеччини входила до земель Кальміуської паланки Війська Запорозького Низового.
Домаха
На початку XVII століття на потайному водному шляху (Дніпро-Самара-Вовча-Кальміус), яким запорозькі і донські козаки користувалися для виходу в Чорне море під час блокування османським флотом Дніпровського лиману, при гирлі Кальміусу, на місці венеціансько-генуезького форпосту , запорожці збудували свій укріплений пост на узбережжі Азовського моря і назвали його Домахою. Таким чином вони поширили свій вплив на територію не лише , але й північного Приазов'я. З українських козаків у XVI столітті здебільшого формувалася сторожова і станична служба Московської держави, що інформувала через воєвод порубіжних міст центральну владу про наміри кримських і ногайських татар.
Торський острог
У 40-х рр. XVII століття соляні промисли на р. Торі, які забезпечували сіллю населення не тільки Лівобережної України, але й південних повітів Московської держави, все більше починають привертати увагу царського уряду. У 1645 р. за наказом царя козаки при переправі збудували острожок і зобов'язані були виставляти з весни й до першого снігу поперемінно по 20 чоловік, а в квітні 1648 р. московський цар розпорядився побудувати на Торі містечко і поселити в ньому українців, котрі, рятуючись від наступу феодального гніту, стали переселятися в межі Росії. Однак події національно-визвольної війни під керівництвом Б. Хмельницького та міські бунти в південних містах Росії, з яких козаки та служилі люди повинні були будувати містечко на Торі, не дозволили цього зробити.
Народна колонізація
Другий етап характеризується поєднанням стихійної народної колонізації із заходами Росії по зміцненню свого впливу в регіоні.
Народна колонізація особливо посилилась після Андрусівського перемир'я, за яким територія України була поділена по Дніпру між Польщею та Росією. Повернення польської шляхти у свої маєтки на Правобережній Україні спричинило масовий перехід учасників національно-визвольної війни на Лівобережну Україну і в межі Росії. Царський уряд вирішив скористатися цим для заселення новозбудованих міст на шляхах, якими татари досягали центральних районів Росії, у тому числі й міст, що будувалися за його розпорядженням в Подонців'ї і повинні були служити прикриттям її центральних районів.
Уже в 1656 р. вихідцями з Правобережної України було відновлено зруйнований татарами на початку XVII ст. Цареборисів, зведений в 1599 р. для координації дій прикордонної служби Московської держави і прикриття Ізюмського шляху. В 1660 р. вийшов царський указ про поселення на Торі «черкас», що виявили бажання перейти на службу до Московської держави. Однак відправлена з Білгорода на Тор спеціальна експедиція з 676 черкасами через неоперативні дії її керівництва цього завдання не виконала. Повідомлення керівника експедиції, що після прибуття на Тор вони «окопались», дозволяє стверджувати, що там не було ніяких укріплень. Лише влітку 1663 р. на Маяцькому городищі було споруджене перше на правобережжі Дінця укріплене містечко і поселено в ньому вихідців із Слобідської України, що формувалась у той час в межах Російської держави з черкас на умовах козацького самоврядування.
Тор
Під прикриттям Маяцького острога в 1664 р. на Торі завели казенне солеваріння і утримували охорону та спеціалістів по обслуговуванню варниць. Оскільки Маяцький острог, який знаходився близько 5 верст від соляних варниць, не міг бути надійним притулком для солеварів від нападів татар, то в 1676 р. вирішено було збудувати містечко Соляне (Тор — з 1784 р. Слов'янськ) й поселити в ньому черкас. Однак і після зведення Торського острогу загроза нападів не зникла, тому за розпорядженням російських співправителів Івана й Петра в 1684 р. розпочалося будівництво цілої системи укріплень від Сіверського Дінця по до Сухого Торця, по його лівому березі й Казенному Торцю до впадіння останнього в Сіверський Донець, щоб захистити всі збудовані в межиріччі Дінця і Тору поселення, соляні промисли та Святогірський монастир. Так звана Торська укріплена лінія була своєрідним продовженням зведеної слобідськими полками в 1679—1681 рр. Ізюмської, що поклала початок формуванню Ізюмського слобідського полку, до якого згодом і приписали всі згадані поселення. В ході її будівництва при старій козацькій пристані на Торі збудували укріплене містечко, яке назвали просто Городок, а з початку XVIII століття за ним закріплюється назва Райгородок.
Бахмут
Ріст чисельності населення на Слобідській Україні в південних повітах Росії збільшував попит на сіль і місцеві солепромисловці відшукують соляні джерела в різних місцях регіону. Оскільки ропа бахмутських соляних джерел виявилася найбільш якісною, то після зруйнування в 1697 р. татарами соляних варниць і частково острога на Торі спонукали місцевих солеварів і маячан переселятися на р. Бахмут. В 1701 р. тут уже згадується слобода, а в 1702 р. вони звернулися до Петра І за дозволом побудувати острог. Очевидно, поки в державних установах виясняли, що за люди поселились на Бахмуті, то при черговій перевірці навесні 1703 р. виявилось, що там уже знаходились не тільки соляні варниці, але й острожок, що поклав початок місту Бахмуту. З кінця 1708 р., зі створенням Азовської губернії, Бахмут став центром однойменного повіту, до якого увійшли усі населені пункти Подонців'я від Айдару до Осколу, а в 1713—1738 рр. — прикордонним містом між Росією і Османською імперією.
Перенесення московсько-османського кордону в 1713 р. з узбережжя Азовського моря на Азовсько-Донецько-Дніпровський вододіл, а з нього в межиріччя Самари й Орелі негативно позначилось на заселенні краю. Незважаючи на численні заходи російського уряду по зміцненню на цій дільниці кордону, особливо міст Бахмут і Тор, до початку 40-х рр. відмічалось, особливо у Бахмутській провінції, скорочення чисельності населення. І лише після повернення в межі Росії запорожців, її переможної війни 1735—1739 рр. з Османською імперією і повернення кордону на узбережжя Азовського моря намітилось активніше заселення регіону.
Заселення Слов'яносербії
Щоб більш надійно забезпечити південні кордони в середині XVIII століття, царський уряд не тільки зводить на південних рубежах нові оборонні лінії, але й укріпляє старі міста, в тому числі Бахмут і Тор. Вздовж кордону розміщує військові поселення, які він формував не тільки з служилих людей центральних районів Росії (однодвірців), але й з іноземців, що мали досвід збройної боротьби проти османсько-татарської агресії.
Так, в 1754 р. між Бахмутом і Луганню появилось військово-землеробське поселення Слов'яносербія. Однак, оскільки воно не виправдало всіх сподівань уряду щодо прискорення заселення регіону, було розроблено в 1764 р. спеціальний план заселення Слов'яносербії, який передбачав роздачу незаселених земель у приватне володіння служилого дворянства, але й надавав дворянство тим, хто поселить на відведених йому землях 300 і більше чоловік. Зрозуміло, що це стимулювало заселення краю.
Роздача земель Запорізької Січі
Особливо активізувався процес колонізації в останній чверті XVIII ст., у зв'язку з масовою роздачею запорозьких земель після ліквідації Нової Січі.
Якщо в 1777 р. на території краю числилось 114 поселень, то через 20 років їх було вже враховано 493, серед яких 383 складали приватновласницькі. Найбільша кількість сіл належала місцевій чиновницькій та військовій верхівці: Шабельським, Прерадовичам, Шевичам, Штеричам, Міоковичам та ін. Поруч з ними мали тут цілі земельні латифундії, лісові та млинові «дачі» відомі такі особистості, як Григорій Потьомкін (йому Катерина ІІ віддала секуляризовані села Святогірського монастиря), генерал-поручик , під керівництвом якого була зруйнована Нова Січ, відомий консультант графа Потьомкіна Фалєєв, генерал-прокурор В'яземський, представники відомих в Росії дворянських родин — Трубецькі, та інші, в селах яких нараховувалось по декілька тисяч кріпаків.
Переважну більшість з населення сіл складали вихідці з різних районів України, в тому числі й колишні запорожці, які при роздачі запорозьких володінь приватним особам отримували від них здебільшого на 10—12 років звільнення від всяких повинностей. Крім українців, уряд всяким чином намагався поселити тут служилих росіян, створюючи в регіоні цілі однодвірські та слободи.
Незначну частину складали іноземні поселяни. Найбільше їх проживало в межиріччі Бахмута та Лугані, тобто в межах організованої урядом в 1754 р. Слов'яносербії, заселеної, крім українців, вихідцями з Балкан. Численну групу складали переселені до Азовської губернії наприкінці 1778 р. кримські християни (греки, вірмени, грузини та молдовани).
Наприкінці XVIII ст. населення регіону представляли понад 30 етносів, серед яких у 1779 р. українці становили понад 61,3 % від загальної чисельності населення. За ними йшли росіяни (20,5 %), греки (7,3), вірмени (6,1), молдовани (2,5), а на решту припадало трохи більше 2 % від загальної кількості населення краю.
Див. також
Джерела
- Пірко В. О. Заселення Донеччини у XVI—XVIII ст. (короткий історичний нарис і уривки з джерел)[недоступне посилання з квітня 2019] / Український культурологічний центр. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2003. — 180 с.
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет
Zase lennya i osvo yennya Done chchini proces kolonizaciyi teritorij suchasnih Doneckoyi Luganskoyi chastini Harkivskoyi Dnipropetrovskoyi ta Zaporizkoyi oblastej ukrayinskimi kozakami ta selyanami z seredini XVI do kincya XVIII st Tatarskij periodDo pochatku XVI st teritoriya Donechchini znahodilasya na teritoriyi tak zvanogo Dikogo Polya stepu teritoriyeyu yakogo kochuvali predstavniki riznih kochovih narodiv perevazhno tatar Zaselennya DonechchiniZibrani j sistematizovani fakti z istoriyi zaselennya Donechchini XVI XVIII stolittya dozvolyayut vidiliti v comu procesi z urahuvannyam harakteru j rezultativ taki periodi XVI persha polovina XVII stolittya zaselennya kozactvom druga polovina XVII pochatok XVIII stolittya narodna kolonizaciya seredina XVIII stolittya zaselennya Slov yanoserbiyi ostannya chvert XVIII stolittya rozdacha zemel Zaporizkoyi Sichi Zaselennya ukrayinskim ta donskim kozactvom Na pershomu etapi osnovna rol u formuvanni postijnogo miscevogo naselennya nalezhala ukrayinskomu ta donskomu kozactvu Pochinayuchi z drugogo desyatirichchya XVI stolittya vishtovhnute z nasidzhenih misc pid chas polsko litovskoyi vijni za Sivershinu yiyi naselennya pronikaye na teritoriyu Dikogo polya na pershih porah z metoyu a zgodom postupovo perehodit do Najbilsh rannim proyavom osilosti na teritoriyi krayu buv Svyatogirskij pechernij monastir Z seredini XVI stolittya u zv yazku z organizaciyeyu Zaporozkoyi Sichi ta pohodamiD Vishneveckogo razom z rosijskimi vijskami na ukripleni mista Krimskogo hanstva v ponizzyah Dnipra Azov region vse bilshe opinyayetsya pid vplivom ukrayinskogo i donskogo kozactva yake postupovo vidtisnyaye z regionu krimskih ta nogajskih tatar rozstavlyayuchi vzdovzh shlyahiv yakimi zaporozhci dobiralisya na Don a donski kozaki na Zaporozhzhya ta piketi Zgodom voni pererostayut v zimivniki a ti v slobodi ta sela Pislya vidnovlennya Zaporozkoyi Sichi stvorennya Novoyi Sichi u seredini XVIII st bilsha chastina teritoriyi Donechchini vhodila do zemel Kalmiuskoyi palanki Vijska Zaporozkogo Nizovogo Domaha Na pochatku XVII stolittya na potajnomu vodnomu shlyahu Dnipro Samara Vovcha Kalmius yakim zaporozki i donski kozaki koristuvalisya dlya vihodu v Chorne more pid chas blokuvannya osmanskim flotom Dniprovskogo limanu pri girli Kalmiusu na misci veneciansko genuezkogo forpostu zaporozhci zbuduvali svij ukriplenij post na uzberezhzhi Azovskogo morya i nazvali jogo Domahoyu Takim chinom voni poshirili svij vpliv na teritoriyu ne lishe ale j pivnichnogo Priazov ya Z ukrayinskih kozakiv u XVI stolitti zdebilshogo formuvalasya storozhova i stanichna sluzhba Moskovskoyi derzhavi sho informuvala cherez voyevod porubizhnih mist centralnu vladu pro namiri krimskih i nogajskih tatar Torskij ostrog U 40 h rr XVII stolittya solyani promisli na r Tori yaki zabezpechuvali sillyu naselennya ne tilki Livoberezhnoyi Ukrayini ale j pivdennih povitiv Moskovskoyi derzhavi vse bilshe pochinayut privertati uvagu carskogo uryadu U 1645 r za nakazom carya kozaki pri perepravi zbuduvali ostrozhok i zobov yazani buli vistavlyati z vesni j do pershogo snigu popereminno po 20 cholovik a v kvitni 1648 r moskovskij car rozporyadivsya pobuduvati na Tori mistechko i poseliti v nomu ukrayinciv kotri ryatuyuchis vid nastupu feodalnogo gnitu stali pereselyatisya v mezhi Rosiyi Odnak podiyi nacionalno vizvolnoyi vijni pid kerivnictvomB Hmelnickogo ta miski bunti v pivdennih mistah Rosiyi z yakih kozaki ta sluzhili lyudi povinni buli buduvati mistechko na Tori ne dozvolili cogo zrobiti Narodna kolonizaciya Drugij etap harakterizuyetsya poyednannyam stihijnoyi narodnoyi kolonizaciyi iz zahodami Rosiyi po zmicnennyu svogo vplivu v regioni Narodna kolonizaciya osoblivo posililas pislya Andrusivskogo peremir ya za yakim teritoriya Ukrayini bula podilena po Dnipru mizh Polsheyu ta Rosiyeyu Povernennya polskoyi shlyahti u svoyi mayetki na Pravoberezhnij Ukrayini sprichinilo masovij perehid uchasnikiv nacionalno vizvolnoyi vijni na Livoberezhnu Ukrayinu i v mezhi Rosiyi Carskij uryad virishiv skoristatisya cim dlya zaselennya novozbudovanih mist na shlyahah yakimi tatari dosyagali centralnih rajoniv Rosiyi u tomu chisli j mist sho buduvalisya za jogo rozporyadzhennyam v Podonciv yi i povinni buli sluzhiti prikrittyam yiyi centralnih rajoniv Uzhe v 1656 r vihidcyami z Pravoberezhnoyi Ukrayini bulo vidnovleno zrujnovanij tatarami na pochatku XVII st Careborisiv zvedenij v 1599 r dlya koordinaciyi dij prikordonnoyi sluzhbi Moskovskoyi derzhavi i prikrittya Izyumskogo shlyahu V 1660 r vijshov carskij ukaz pro poselennya na Tori cherkas sho viyavili bazhannya perejti na sluzhbu do Moskovskoyi derzhavi Odnak vidpravlena z Bilgoroda na Tor specialna ekspediciya z 676 cherkasami cherez neoperativni diyi yiyi kerivnictva cogo zavdannya ne vikonala Povidomlennya kerivnika ekspediciyi sho pislya pributtya na Tor voni okopalis dozvolyaye stverdzhuvati sho tam ne bulo niyakih ukriplen Lishe vlitku 1663 r na Mayackomu gorodishi bulo sporudzhene pershe na pravoberezhzhi Dincya ukriplene mistechko i poseleno v nomu vihidciv iz Slobidskoyi Ukrayini sho formuvalas u toj chas v mezhah Rosijskoyi derzhavi z cherkas na umovah kozackogo samovryaduvannya Tor Pid prikrittyam Mayackogo ostroga v 1664 r na Tori zaveli kazenne solevarinnya i utrimuvali ohoronu ta specialistiv po obslugovuvannyu varnic Oskilki Mayackij ostrog yakij znahodivsya blizko 5 verst vid solyanih varnic ne mig buti nadijnim pritulkom dlya solevariv vid napadiv tatar to v 1676 r virisheno bulo zbuduvati mistechko Solyane Tor z 1784 r Slov yansk j poseliti v nomu cherkas Odnak i pislya zvedennya Torskogo ostrogu zagroza napadiv ne znikla tomu za rozporyadzhennyam rosijskih spivpraviteliv Ivana j Petra v 1684 r rozpochalosya budivnictvo ciloyi sistemi ukriplen vid Siverskogo Dincya po do Suhogo Torcya po jogo livomu berezi j Kazennomu Torcyu do vpadinnya ostannogo v Siverskij Donec shob zahistiti vsi zbudovani v mezhirichchi Dincya i Toru poselennya solyani promisli ta Svyatogirskij monastir Tak zvana Torska ukriplena liniya bula svoyeridnim prodovzhennyam zvedenoyi slobidskimi polkami v 1679 1681 rr Izyumskoyi sho poklala pochatok formuvannyu Izyumskogo slobidskogo polku do yakogo zgodom i pripisali vsi zgadani poselennya V hodi yiyi budivnictva pri starij kozackij pristani na Tori zbuduvali ukriplene mistechko yake nazvali prosto Gorodok a z pochatku XVIII stolittya za nim zakriplyuyetsya nazva Rajgorodok Bahmut Rist chiselnosti naselennya na Slobidskij Ukrayini v pivdennih povitah Rosiyi zbilshuvav popit na sil i miscevi solepromislovci vidshukuyut solyani dzherela v riznih miscyah regionu Oskilki ropa bahmutskih solyanih dzherel viyavilasya najbilsh yakisnoyu to pislya zrujnuvannya v 1697 r tatarami solyanih varnic i chastkovo ostroga na Tori sponukali miscevih solevariv i mayachan pereselyatisya na r Bahmut V 1701 r tut uzhe zgaduyetsya sloboda a v 1702 r voni zvernulisya do Petra I za dozvolom pobuduvati ostrog Ochevidno poki v derzhavnih ustanovah viyasnyali sho za lyudi poselilis na Bahmuti to pri chergovij perevirci navesni 1703 r viyavilos sho tam uzhe znahodilis ne tilki solyani varnici ale j ostrozhok sho poklav pochatok mistu Bahmutu Z kincya 1708 r zi stvorennyam Azovskoyi guberniyi Bahmut stav centrom odnojmennogo povitu do yakogo uvijshli usi naseleni punkti Podonciv ya vid Ajdaru do Oskolu a v 1713 1738 rr prikordonnim mistom mizh Rosiyeyu i Osmanskoyu imperiyeyu Perenesennya moskovsko osmanskogo kordonu v 1713 r z uzberezhzhya Azovskogo morya na Azovsko Donecko Dniprovskij vododil a z nogo v mezhirichchya Samari j Oreli negativno poznachilos na zaselenni krayu Nezvazhayuchi na chislenni zahodi rosijskogo uryadu po zmicnennyu na cij dilnici kordonu osoblivo mist Bahmut i Tor do pochatku 40 h rr vidmichalos osoblivo u Bahmutskij provinciyi skorochennya chiselnosti naselennya I lishe pislya povernennya v mezhi Rosiyi zaporozhciv yiyi peremozhnoyi vijni 1735 1739 rr z Osmanskoyu imperiyeyu i povernennya kordonu na uzberezhzhya Azovskogo morya namitilos aktivnishe zaselennya regionu Zaselennya Slov yanoserbiyi Dokladnishe Slov yanoserbiya Shob bilsh nadijno zabezpechiti pivdenni kordoni v seredini XVIII stolittya carskij uryad ne tilki zvodit na pivdennih rubezhah novi oboronni liniyi ale j ukriplyaye stari mista v tomu chisli Bahmut i Tor Vzdovzh kordonu rozmishuye vijskovi poselennya yaki vin formuvav ne tilki z sluzhilih lyudej centralnih rajoniv Rosiyi odnodvirciv ale j z inozemciv sho mali dosvid zbrojnoyi borotbi proti osmansko tatarskoyi agresiyi Tak v 1754 r mizh Bahmutom i Lugannyu poyavilos vijskovo zemlerobske poselennya Slov yanoserbiya Odnak oskilki vono ne vipravdalo vsih spodivan uryadu shodo priskorennya zaselennya regionu bulo rozrobleno v 1764 r specialnij plan zaselennya Slov yanoserbiyi yakij peredbachav rozdachu nezaselenih zemel u privatne volodinnya sluzhilogo dvoryanstva ale j nadavav dvoryanstvo tim hto poselit na vidvedenih jomu zemlyah 300 i bilshe cholovik Zrozumilo sho ce stimulyuvalo zaselennya krayu Rozdacha zemel Zaporizkoyi Sichi Osoblivo aktivizuvavsya proces kolonizaciyi v ostannij chverti XVIII st u zv yazku z masovoyu rozdacheyu zaporozkih zemel pislya likvidaciyi Novoyi Sichi Yaksho v 1777 r na teritoriyi krayu chislilos 114 poselen to cherez 20 rokiv yih bulo vzhe vrahovano 493 sered yakih 383 skladali privatnovlasnicki Najbilsha kilkist sil nalezhala miscevij chinovnickij ta vijskovij verhivci Shabelskim Preradovicham Shevicham Shtericham Miokovicham ta in Poruch z nimi mali tut cili zemelni latifundiyi lisovi ta mlinovi dachi vidomi taki osobistosti yak Grigorij Potomkin jomu Katerina II viddala sekulyarizovani sela Svyatogirskogo monastirya general poruchik pid kerivnictvom yakogo bula zrujnovana Nova Sich vidomij konsultant grafa Potomkina Falyeyev general prokuror V yazemskij predstavniki vidomih v Rosiyi dvoryanskih rodin Trubecki ta inshi v selah yakih narahovuvalos po dekilka tisyach kripakiv Perevazhnu bilshist z naselennya sil skladali vihidci z riznih rajoniv Ukrayini v tomu chisli j kolishni zaporozhci yaki pri rozdachi zaporozkih volodin privatnim osobam otrimuvali vid nih zdebilshogo na 10 12 rokiv zvilnennya vid vsyakih povinnostej Krim ukrayinciv uryad vsyakim chinom namagavsya poseliti tut sluzhilih rosiyan stvoryuyuchi v regioni cili odnodvirski ta slobodi Neznachnu chastinu skladali inozemni poselyani Najbilshe yih prozhivalo v mezhirichchi Bahmuta ta Lugani tobto v mezhah organizovanoyi uryadom v 1754 r Slov yanoserbiyi zaselenoyi krim ukrayinciv vihidcyami z Balkan Chislennu grupu skladali pereseleni do Azovskoyi guberniyi naprikinci 1778 r krimski hristiyani greki virmeni gruzini ta moldovani Naprikinci XVIII st naselennya regionu predstavlyali ponad 30 etnosiv sered yakih u 1779 r ukrayinci stanovili ponad 61 3 vid zagalnoyi chiselnosti naselennya Za nimi jshli rosiyani 20 5 greki 7 3 virmeni 6 1 moldovani 2 5 a na reshtu pripadalo trohi bilshe 2 vid zagalnoyi kilkosti naselennya krayu Div takozhIstoriya Donechchini Donshina Doslidniki prirodi shodu UkrayiniDzherelaPirko V O Zaselennya Donechchini u XVI XVIII st korotkij istorichnij naris i urivki z dzherel nedostupne posilannya z kvitnya 2019 Ukrayinskij kulturologichnij centr Doneck Shidnij vidavnichij dim 2003 180 s ISBN 966 7804 56 9