Маяцьке городище

Маяцьке городище — середньовічне городище IX—X ст, розташоване на високому мисі у Лискинському районі Воронезької області при впадінні річки Тиха Сосна у Дон. Тут тепер знаходиться музей-заповідник Дивногір'я.

Маяцьке городище
Країна	Росія
Адміністративна одиниця	Лискинський район
Входить до складу списку пам'яток культури	Q27601402?
Статус спадщини	^d^[1]
Вказівки, як дістатися	правый берег р. Тихая Сосна, при впадении неё в р. Дон
Маяцьке городище у Вікісховищі

Координати: 50°58′13″ пн. ш. 39°17′34″ сх. д. / 50.97030000002777683° пн. ш. 39.29290000002777816° сх. д. / 50.97030000002777683; 39.29290000002777816

Городище містить білокам'яну фортецю, поселення з могильником і гончарні майстерні. Пам'ятник Салтівської археологічної культури.

Історія вивчення

Перша згадка про городище датується 1648 р у будівельній книзі міста Коротояк під назвою «Маяцьке старовинне городище». Назва не зафіксована у переказах місцевого населення, і його етимологія не зрозуміла. Висувалося припущення, що воно пов'язане з маяком на цьому мисі для річкових суден, але після обстеження місця залишків маяка знайдено не було..

У 2-й половині XVII століття на мисі був заснований Успенський печерний чоловічий монастир, при будівництві якого була використана частина кам'яних блоків стін городища.

Знахідки з городища були введені у науковий обіг в 1890 році, коли було знайдено і опубліковано кілька речей з катакомбного поховання. Перші дослідження велися силами краєзнавців, яких цікавили тільки поховання.

Повноцінні розкопки проводили археологи О. І. Мілютін в 1906 році і М. О. Макаренко в 1908-1909 роках. З 1975 по 1982 рік дослідженням пам'ятника займалася радянсько-болгаро-угорська експедиція під керівництвом С. О. Плетньової. В 2008 році розкопки відновлені експедицією Бєлгородського Держ. Університету.

Матеріальна культура

Археологічні знахідки показують нам процес проникнення і з'єднання культур, і це проявляється на всій території Подоння і навіть всього Хазарського каганату. Через ці території проходили торгові шляхи. Знайдено намиста, виготовлені у Візантії, а також знахідки амфор тощо. Такі ж знахідки є і на території Маяцького поселення. Знайдено кухонний глиняний посуд з домішкою морського піску, по виду виготовлений ​​степовиками-брахікранами. Інші категорії предметів (від зброї до прикрас) також були поширені на всій території Хазарії.. Відсутність лісу призводило до широкого освоєння глини і каменю, саме ці матеріали стали головними при будівництві Маяцької фортеці. Метод створення місця для будови, «острів», ідентичний тому, який застосовувався при будівництві подібних споруд на нижньому Дону, у Саркелі, у , а також фортеці на Тихій Сосні. Особливості Маяцької фортеці, не властиві фортецям західніших районів лісостепової зони, дають можливість припускати, що будували у традиціях, прийнятих у центральному регіоні каганату. Можливо, за участю прийшлих архітекторів, добре знайомих з технологіями будівництва у Закавказзі, Криму та Дунайській Болгарії.

Фортеця була замком хозарського аристократа, надісланого центральною владою на кордон держави. Таким чином, сирцові фортеці, до яких і відноситься Маяцька, якоюсь мірою були і замками феодалів. Після археологічних робіт вчені прийшли до висновку, що у фортеці, крім сім'ї аристократа, жили прийшли з ним воїни, особиста охорона, булгари або хозари. Сліди аланських воїнів були знайдені на поселенні біля фортеці, це, найімовірніше, були декілька десятків воїнів, що жили на поселенні і виконували прикордонну службу під керівництвом хозарських командирів.

Епіграфіка

На стінах фортеці знайдені рунічні написи. Вони виконані т. з. «Донським» письмом, який поки, як і всі східноєвропейські руни, залишається не дешифрованим. Автор даної класифікації Кизласов вважав ці написи пам'ятником алано-булгарської писемності.. С. О. Плетньова припускала, що їм могли користуватися хозари, оскільки такі ж рунічні написи були знайдені у поволзьких курганах, тобто на землі, де ймовірно локалізуються хозари.

Призначення фортеці

Провідна гіпотеза розглядає Маяцьку фортецю і всю лінію з шести городищ з практично однотипними фортецями, побудованими досить щільно один до одного, як опорні пункти на кордоні між хазарськими (кочовими) і слов'янськими територіями (в археологічному сенсі це борщевська культура, яку ототожнюють з літописними в'ятичами.). З цієї точки зору, фортеці є пунктами збору данини, які також поєднували функції стоянок торговельних караванів. Між собою вони були пов'язані як водним шляхом, так і сухопутного дорогою, що проходила по правому березі і місцями збереглася до теперішнього часу

Існує альтернативна точка зору, згідно з якою фортеці були оборонною лінією, яка захищала північно-західний кордон Хозарії від слов'янської експансії. Однак цей погляд користується меншою популярністю, оскільки погано узгоджується з письмовими джерелами і ігнорує той факт, що фортеці занадто малі для захисту прилеглих до них величезних поселень. Втім, не всі шість фортець були укріплені досить для відбиття будь-яких професійних облог і нападів Таке, наприклад, найзахідніше з них - городище Червоне, з висотою його стін всього один метр і товщиною чотири метри.

Припинення життя Маяцького городища сталося у першій половині X ст., і збігається із занепадом Хазарського каганату, в результаті чого в степу почали домінувати печеніги. Вони відрізали цю територію від південних володінь держави і перетворили її у пасовища.

Антропологія населення

На підставі численних антропологічних знахідок можна припускати, що основним населенням Маяцького поселення були алани (змішаного лісостепового варіанту). У похованнях могильників знаходять черепи з брахікранними рисами, особливо у жінок Маяцького могильника, і у чоловіків, похованих на поселенні за територією городища. Виявлено також аланський тип з більш вираженою долихокранністю у чоловіків на могильнику і у жінок на поселенні. Є підтвердження присутності степовиків-брахікранів на території Маяцький фортеці, загальноприйнято пов'язується з булгарами или . або хозарами Знайдені черепи змішаного антропологічного типу - мезокранія - показують на змішання двох головних етнічних груп, що проживають в ту епоху на донських просторах. Попри явну брахікральну «домішку», виявлену антропологами за матеріалами Маяцького могильника і поселення, населення на Тихій Сосні, як і в інших регіонах варіанти, в основній масі було доліхокраний, тобто етнічно його слід пов'язувати з аланами. Особливий інтерес представляють деякі зміни в похоронних ритуалах. Так, ймовірно, що звичай поховання людей і тварин в круглих ямах, не властивий аланам, з'явився тут під впливом степового населення. Характерно, що на Маяцькому могильнику таких поховань немає зовсім, а на поселенні їх досить багато. Аналогічний обряд в більш розвиненому варіанті був типовий для будівельників Саркела, де він датується 30-50-ми роками. IX ст.

Духовна культура

Разом з проникненням чужих звичаїв у похоронну обрядовість в алан Маяцького поселення з'явилися і «вавілоноподібні» (квадрат у квадраті з вогнищем у центрі) святилища. На думку С. А. Плетньової, принципової різниці у релігійних уявленнях у степовиків (булгар і хозар) з аланами не було. Шанування вогню, поклоніння сонцю-небу були спільними. Варто відзначити, що у Хозарії IX ст. склалося оригінальне представлення, засноване на біполярності світобудови. Це переконливо простежується у дослідженні амулетів. Ідея біполярності пронизувала, ймовірно, суспільне життя і державну систему у каганаті. Так, у Хозарії правили каган і бек, армія ділилися на два крила — ліве і праве, самі хазари ділилися на білих і чорних. Не виключено, що і на Маяцькому мисі можна припускати існування, вірніше, «втілення» біполярності у протиставленні фортеці (фактично вже феодального замку), що належала хазарському аристократу, з аланським, в основній масі, поселенням.

Примітки

1. Указ Президента РФ № 176 от 20.02.1995
2. Макаренко, 1911, с.5;
3. С. А. Плетнева «Маяцкое поселение» 1998, с.3
4. А. З. Виников, С. А. Плетнева «На северных рубежах Хазарского Каганата» 1998.
5. А.И Милютин 1909, с. 154
6. . Архів оригіналу за 4 листопада 2014. Процитовано 9 червня 2013.
7. С. А. Плетнева 1996, с. 150—152
8. С. А. Плетнева, 1996, с.35
9. Большая советская энциклопедия : в 30 т. / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.)
10. Маяцкое городище // Энциклопедический словарь «История Отечества с древнейших времен до наших дней»
11. А. З. Винникова, С. А. Плетнева «На Северных Рубежах Хазарского Каганата» Издательство Воронеж. госуд. университ. 1998 с. 210—214
12. Кызласов И. Л. Рунические письменности евразийских степей. Графа «Письменность дон (донское письмо) 1984 год»
13. Ж. Войников книга «Алано-прабулгарское письмо»
14. Красильников, 1985
15. С. А. Плетнева, «Очерки Хазарской Археологии», 1999 с. 63
16. С. А. Плетнева, «Очерки Хазарской Археологии», 1999 с. 61
17. Т. С. Кондукторова ,1984-1991, с.145
18. Большая советская энциклопедия : в 30 т. / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.)
19. Плетнева 1996, с.152-154
20. Т. С. Кондукторова , 1991, с.170
21. С.А Плетнева, 1996 с. 80—92
22. Плетнева 1989, с.65-67.
23. В. Е. Флёрова, 1997, с.67-70.
24. Раппопорт, 1959, с. 17.
25. А. З. Виников, С. А. Плеенева 1998, с.211-212.