Жульє н Дювів є фр Julien Duvivier 8 жовтня 1896 Лілль Франція 30 жовтня 1967 Париж Франція французький режисер німого п

Жульє́н Дювів'є́ (фр. Julien Duvivier; 8 жовтня 1896, Лілль, Франція — ^†30 жовтня 1967, Париж, Франція) — французький режисер німого, пізніше — звукового кіно. Володар головного призу Венеціанського кінофестивалю (двічі: у 1935 та 1937 роках) та головної премії японського кінофестивалю Kinema Junpo (тричі: 1935, 1939 та 1940 роки). Сформував образ і приніс всесвітню славу Жану Габену. Його «Пепе ле Моко» (фр. «Pépé le Moko», 1936 рік) визнано одним з перших фільмів у стилі нуар.

Жульєн Дювів'є
фр. Julien Duvivier

Дата народження	8 жовтня 1896(1896-10-08)
Місце народження	Лілль, Франція
Дата смерті	30 жовтня 1967(1967-10-30) (71 рік)
Місце смерті	Париж, Франція
Поховання	^d
Громадянство	Франція
Професія	кінорежисер, сценарист, продюсер
Роки активності	1919 — 1967
IMDb	ID 0245213
Жульєн Дювів'є у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Дювів'є.

Життєпис

Навчався у Лілльському університеті, курсу не закінчив. Переїхав до Парижу. Дебютував як актор в театрі «Одеон» під керівництвом Андре Антуана (1916 рік). З 1918 року працював у кіно, співпрацював з Л. Фейядом, М. Л'Ерб'є. Як режисер свій перший фільм «Гасельдама, або Ціна крові» знімає у 1919-му. У роки німого кіно зняв більше двадцяти, головним чином комерційних, фільмів, з яких успіх мав лише «Вірую, або Трагедія Лурда». Останній для режисера в епоху німого кіно фільм «Дамське щастя» (фр. Au bonheur des dames, 1930 рік) був добре зустрінутий критикою.

Популярність і слава прийшли до Жульєна Дювів'є лише разом зі звуком, у 1930-і роки, що висунуло його в один ряд з такими метрами французького «поетичного реалізму», як Жан Ренуар, Марсель Карне та Жак Фейдер. Перша звукова стрічка Дювів'є — «Давид Гольдер», — вийшла у 1930 році. Він не лише продовжує знімати якісне кіно, але й озвучує деякі свої роботи з періоду німого кінематографу.

У 1934 році режисер уперше запрошує у свій фільм «Марія Шапделен» (фр. Maria Chapdelaine) Жана Габена — колишнього артиста вар'єте, що вже мав невеликий досвід роботи в кіно. Це поклало початок довгій творчій співпраці. Якщо ролі у фільмах «Рота» (фр. La Bandera, 1935) та «Голгофа» (фр. Golgotha, 1935) закріпили популярність Дювів'є і Габена у Франції, то стрічки (фр. La belle équipe, 1936 рік) та «Пепе ле Моко́» (фр. Pépé le Moko, 1936) приносять їм всесвітню популярність. Ці фільми були зняті режисером в художній манері поетичного реалізму, затребуваного у Франції в середині 1930-х років. Істориками і кінокритиками підкреслюється алюзія «Славної компанії» на суспільно-політичні реалії у Франції в час парламентських виборів 1936 року. Дювів'є, що зовсім не дотримується лівих поглядів, зобразив у фільмі не лише перемогу Народного фронту, але й швидкий розпад, який дійсно трапився з цим союзом наприкінці 1930-х років. У 1937 році режисер знімає романтичну драму «Бальний записник» (фр. Un carnet de bal) — спогади такої собі пані Лідії Макміллан Мерл Оберон про свої романтичні захоплення за минулі сорок років.

У 1938 році Жульєна Дювів'є було запрошено працювати до США на студію MGM, де він випускає фільм-біографію Йоганна Штрауса . Наступного року повертається до Франції та знімає декілька фільмів: — історію про літніх театральних акторів, «Віз-примара» (іноді — «Примарний візок», фр. La Charrette fantôme, 1939 рік) — фільм жахів за новелою «Візник» Сельми Лагерлеф. 1940 року Дювів'є готує до випуску фільм «Батько та син» (фр. Untel père et fils) — сімейний драму в історичний декорація війни 1871 року. В умовах режиму Віші тема франко-пруського протистояння не могла бути допущеною цензурою на екран і фільм було заборонено. Дювів'є поїхав до Сполучених Штатів. Прем'єра стрічки відбулася у США в 1943 році під назвою «Серце нації» (англ. The Heart of a Nation), у Франції — лише у 1945 році.

У свій «американський» період Жульєн Дювів'є знімає 5 фільмів, серед яких два рімейки : «Лідія» (англ. Lydia, 1941 рік) — на «Бальний записник», та «Самозванець» (англ. «The Impostor», 1944 рік) — на «Пепе ле Моко». Серед оригінальних та найвдаліших робіт — фільм-антологію з 6 історій «Казки Манхеттена» (англ. Tales of Manhattan) з Шарлем Буає, Рітою Гейворт, Джинджер Роджерс та ще багатьма популярними акторами Голлівуду того періоду.

По поверненню до Франції Дювів'є відчуває деяку настороженість з боку співвітчизників, що пережили окупацію на батьківщині. Його стрічка 1946 року «Паніка» (фр. «Panique»), пізніше визнана найпохмурішою й нігілістичною з усіх його робіт, була холодно сприйнята глядачами і критикою. Режисер частіше воліє працювати за кордоном: «Анна Кареніна» (англ. Anna Karenina) знята у 1948 році у Великій Британії, «Блек Джек» у 1950 році — в Іспанії. Жоден з його наступних фільмів успіху середини 1930-х років не повторив. Серед найкращих стрічок Дювів'єе останнього періоду — психологічна драма на матеріалі руху Опору «Марі-Жовтень» (англ. Marie Octobre, 1959) та збірка новел «Диявол і десять заповідей» (фр. Le Diable Et Les Dix Commandements, 1962).

У 1967 році Жульєн Дювів'є потрапляє в автомобільну аварію, що спровокувала у нього серцевий напад, від якого режисер помер. За свою кар'єру видатний кінематографіст зняв понад 70 фільмів.

Фільмографія (вибіркова)

Режисер

Рік	Українська назва	Оригінальна назва	Примітки
1919		Haseldama
1925		Poil de carotte
1926		L'Homme a l'Hispano
1930		David Golder
1930		Аu bonheur des dames	за романом Еміля Золя
1932		Poil de carotte
1934		Le Paquebot «Tenacity»	премія Токійського кінофестивалю за найкращий зарубіжний фільм
1934		Marie Chapdelaine
1935		Golgotha
1935	Рота	La Bandera
1936		La Belle Équipe	премія Токійського кінофестивалю за найкращий зарубіжний фільм
1936	Ґолем	Le Golem
1937	Пепе ле Моко	Pepe le Moko	премія Токійського кінофестивалю за найкращий зарубіжний фільм
1937		^[fr]	премія за найкращий зарубіжний фільм на Венеційському МКФ, премія Токійського кінофестивалю за найкращий зарубіжний фільм
1938		The Great Waltz
1939		La Fin du jour
1942		Tales of Manhattan
1946	Паніка	Panique	за романом Жоржа Сіменона «Заручини мосьє Іра»
1948	Анна Кареніна	Anna Karenina	за однойменним романом Льва Толстого
1949		Au royaume des cieux
1951		^[fr]
1952		Le petit monde de Don Camillo	номінація на премію BAFTA
1952		La Fête à Henriette
1953		Le retour de Don Camillo
1954		L'affaire Maurizius
1955		Marianne de ma jeunesse
1956		Voici les temps des assassins
1957		L'Homme à l'imperméable	за романом Д. Х. Чейза, номінація на Золотого ведмедя Берлінського МКФ
1959		^[fr]	за романом
1959		Marie-Octobre
1960		Boulevard	за однойменним романом Робера Сабатьє
1962	Диявол і десять заповідей	Le Diable et les Dix Commandements
1962		La Chambre ardente
1963		Chair de poule
1967	Диявольськи Ваш	Diaboliquement vôtre

Визнання

Нагороди і номінації Жульєна Дювів'є
Рік	Категорія	Фільм	Результат
Венеційський кінофестиваль
1932	Приз глядацьких симпатій	Давид Гольдер	Номінація
1934	Кубок Муссоліні за найкращий іноземний фільм	Пакетбот «Тенасіті»	Номінація
1935	Кубок Муссоліні за найкращий іноземний фільм	Марія Шапделен	Номінація
1935	Спеціальна згадка	Марія Шапделен	Перемога
1937	Кубок Муссоліні за найкращий іноземний фільм	Бальний записник	Перемога
1939	Кубок Муссоліні за найкращий іноземний фільм	Під кінець дня	Номінація
1946	Приз міжнародного журі кінокритиків за найкращий фільм	Паніка	Перемога
1949	Золотий лев	У царстві небесному	Номінація
Премія Kinema Junpo
1935	Найкращий фільм іноземною мовою	Пакетбот «Тенасіті»	Перемога
1939		Бальний записник	Перемога
1940		Пепе ле Моко	Перемога
Нью-Йоркське коло кінокритиків
1939	Найкращий режисер		2 місце
Німецька кінопремія
1953	Срібний кубок за просування демократичних цінностей	Маленький світ Дона Камілло	Перемога
Берлінський кінофестиваль
1957	Золотий ведмідь	Людина в непромокальному плащі	Номінація

Література

Leprohon P. Julien Duvivier, 1896–1967. Paris, 1968
Chirat R. Julien Duvivier. Lyon: SERDOC, 1968.
Desrichard Y. Julien Duvivier: cinquante ans de noirs destins. Courbevoie: Durante; Paris: BiFi, 2001
Bonnefille E. Julien Duvivier: le mal aimant du cinéma français. Paris: Harmattan, 2002
М.М. Черненко (составитель). Дювивье Жюльен // Режиссерская энциклопедия. Кино Европы / Г.Н. Компаниченко. — М. : Научно-исследовательский институт киноискусства, 2002. — С. 64-65. — .

Примітки

http://www.imdb.com/name/nm0245213/awards [ 29 березня 2004 у Wayback Machine.] Лист нагород і номінацій на IMDb
http://www.villagevoice.com/2009-04-29/film/julien-duvivier-at-the-moma/ [ 22 жовтня 2014 у Wayback Machine.] Скотт Фондас, «Салют автору „Старой волны“» // «The Village Voice» (29 квітня 2009 року).
http://canadiancinephile.com/2009/04/26/pepe-le-moko/^{[недоступне посилання з квітня 2019]} Джордан Річардсон, «Пепе ле Моко» // WordPress.com (26 квітня 2009 року).
Сюзана Хейворд, «Історія Французького кіно» ISBN 0-415-30783 — X
Повний перелік нагород на номінацій Жульєна Дювів'є на сайті IMDb(англ.)

Посилання

Жульєн Дювів'є на сайті IMDb (англ.)
Жульєн Дювів'є на сайті AlloCiné (фр.)
Жульєн Дювів'є^{[недоступне посилання з липня 2019]} на сайті Французької сінематеки
Фільмографафія Жульєна Дювів'є [ 23 вересня 2015 у Wayback Machine.] на сайті Cinémathèque.fr

[1] ttp://www.imdb.com/name/nm0245213/awards [ 29 березня 2004 у Wayback Machine.] Лист нагород і номінацій на IMDb

[VV-2] ttp://www.villagevoice.com/2009-04-29/film/julien-duvivier-at-the-moma/ [ 22 жовтня 2014 у Wayback Machine.] Скотт Фондас, «Салют автору „Старой волны“» // «The Village Voice» (29 квітня 2009 року).

[3] ttp://canadiancinephile.com/2009/04/26/pepe-le-moko/^{[недоступне посилання з квітня 2019]} Джордан Річардсон, «Пепе ле Моко» // WordPress.com (26 квітня 2009 року).

[4] Сюзана Хейворд, «Історія Французького кіно» ISBN 0-415-30783 — X

[5] Повний перелік нагород на номінацій Жульєна Дювів'є на сайті IMDb(англ.)