Е ціо Форту ніо Пі нца італ Ezio Fortunio Pinza 18 травня 1892 Рим Італія 9 травня 1957 Стемфорд США італійський оперний

Е́ціо Форту́ніо Пі́нца (італ. Ezio Fortunio Pinza; *18 травня 1892, Рим, Італія — †9 травня 1957, Стемфорд, США) — італійський оперний співак (бас), якого називають першим басом Італії XX століття.

Еціо Пінца
Ezio Pinza
Зображення
Основна інформація
Повне ім'я	Ezio Fortunio Pinza
Дата народження	18 травня 1892(1892-05-18)
Місце народження	Рим, Італія
Дата смерті	9 травня 1957(1957-05-09) (64 роки)
Місце смерті	Стемфорд, США
Причина смерті	інсульт
Роки активності	з 1926
Громадянство	Італія
Професія	співак
Освіта	^d
Співацький голос	бас
Інструменти	вокал^[d]
Жанри	опера
Колективи	Ла Скала, Метрополітен-опера
Лейбли	RCA Victor^[d]
Нагороди	^d (1950) зірка на голлівудській Алеї слави^[d]
Файли у Вікісховищі

Біографія

Навчався в Болонській консерваторії. 1914 року був призваний до армії та брав участь у воєнних діях упродовж усієї Першої світової війни. З 1919 року — в труппі Римської опери, відтак в оперному театрі Турина. 1922 року переходить до «Ла Скала». З 1925 по 1948 рік — соліст «Метрополітен-опера».

У травні 1948 року покидає оперну сцену, попри це з'являється в оперетах і в кіно, продовжує концертну діяльність, але 1956 року з огляду на хворобу серця зовсім припиняє виступати.

Працював із такими диригентами, як Артуро Тосканіні, Бруно Вальтер і .

Творчість

Еціо Пінца вирізнявся вельми різноманітним репертуаром, у якому були опери Вагнера, Моцарта, Верді, Белліні, Россіні та багатьох інших композиторів.

З-поміж ролей Пінца зазвичай особливо виділяють партію Дон Жуана в опері Моцарта й партію Пімена в «Борисі Годунові» Мусоргського, які він виконував у «Метрополітен-опера».

За деякими відомостями, на репетиції за участі Еціо Пінца диригент Артуро Тосканіні сказав: «Нарешті ми знайшли співака, який може співати!» Критика 1920-30-х рр. називала співака «молодим Шаляпіним», але й сам Федір Шаляпін, що виконував на одній сцені з Пінца Бориса Годунова, високо оцінював образ, що він створив.

Нагороди й премії

Іменем Еціо Пінца названа премія в царині оперного мистецтва, серед лауреатів якої — .

Дискографія

1936 — , диригент (Верховний жрець Дагона)
1936 — «Кармен», диригент (Ескамільйо)
1937 — «Дон Жуан», диригент Бруно Вальтер (Дон Жуан)
1937 — «Лючія ді Ламмермур», диригент (Раймонд Бідебент)
1937 — «Норма», диригент (Оровезо)
1937 — «Весілля Фігаро», диригент Бруно Вальтер (Фігаро)
1937 — «Аїда», диригент Етторе Паніцца (Рамфіс)
1939 — «Симон Бокканегра», диригент Етторе Паніцца ()
1939 — «Борис Годунов», диригент Етторе Паніцца (Борис Годунов)
1940 — «Богема», диригент Дженнаро Папі (Коллен)
1940 — «Фауст», диригент ()
1940 — «Весілля Фігаро», диригент Етторе Паніцца (Фігаро)
1941 — «Аїда», диригент Етторе Паніцца (Рамфіс)
1941 — , диригент — автор опери (Аркібальдо)
1941 — «Лакме», диригент Вільфрід Пеллетье (Нілаканта)
1942 — «Богема», диригент (Коллен)
1942 — «Дон Жуан», диригент Бруно Вальтер (Дон Жуан)
1943 — , диригент Томас Бічем (Батько)
1943 — «Фауст», диригент Томас Бічем (Мефистофель)
1943 — «Дон Жуан», диригент (Дон Жуан)
1943 — «Севільский цирульник», диригент Фернан Леже (Базиліо)
1943 — , диригент Бруно Вальтер (пріор)
1944 — «Весілля Фігаро», диригент Бруно Вальтер (Фігаро)
1944 — «Казки Гофмана», диригент Томас Бічем (Доктор Міракль, Коппеліус)
1944 — «Дон Жуан», диригент Джордж Селл (Дон Жуан)
1946 — «Борис Годунов», диригент (Борис Годунов)

Виноски

Сайт belcanto.ru [ 26 березня 2014 у Wayback Machine.](рос.)

Література

Ezio Pinza; Robert Magidoff Ezio Pinza: An Autobiography. — RINEHART & COMPANY, INC., 1958.
Илка Попова. Эцио Пинца / Встречи на оперной сцене (сс.83-88). Спб.2013. Электронная версия, исправленная и дополненная (пер. с болг. М. Малькова.)

Посилання

http://www.britannica.com/EBchecked/topic/461276/Ezio-Pinza [ 2 лютого 2014 у Wayback Machine.]
Оперна дискографія Е.Пінца [ 16 липня 2003 у Wayback Machine.]
Е.Пінца на сайті belcanto.ru [ 26 березня 2014 у Wayback Machine.]

[belc-1] Сайт belcanto.ru [ 26 березня 2014 у Wayback Machine.](рос.)