Azərbaycanca
Беларускі
Dansk
Deutsch
Española
Français
Indonesia
Italiana
日本語
Қазақ
Lietuvos
Nederlands
Português
Русский
සිංහල
แบบไทย
Türkçe
Українська
中國人
United State
Afrikaans
Е́йдос (грец. εἶδος — якість, вид, вигляд, образ, мета, сутність, намір) — термін античної філософії і літератури, спочатку означав «видиме», «те що видно», але поступово набув глибшого змісту — «конкретна наявність абстрактного», «речова даність у мисленні»; в загальному значенні — спосіб організації та/або буття об'єкта.
Вперше вживається у Гомера на позначення «зовнішності». Згодом в філософських концепціях греків термін «ейдос» переосмислюється і вживається в сенсі «образу» чи «сутності».
Термін «ейдос» вживається також у «Діалогах» Платона, зокрема в та «Парменіді», де найчастіше перекладається терміном «ідея». В Аристотеля ейдос протиставляється матерії (hýlē ὕλη).
У середньовічних та сучасних філософів — категоріальна структура, що інтерпретує первинну семантику будь-якого поняття.
У феноменології Гуссерля термін «ейдос» позначає сутність.
Історія
Доплатонівська традиція
У досократівській натурфілософії (Мілетська школа, Геракліт, Емпедокл, Анаксагор , Демокрит) ейдос трактується як фіксація або організація речі, що перебуває в чуттєвому , тобто ейдос у найбільш конкретному розумінні — це організуюча, фіксуюча зовнішність, яка «дозволяє» речі власне існувати (бути видимою, мати вигляд, сприйматися як образ тощо).
Слово «ейдос» вперше з'являється в Гомерівському епосі, де позначає «зовнішність», а саме «прекрасну» зовнішність. У ранній натурфілософії ейдос трактується майже виключно як образ; Демокрит позначає терміном «ейдос» принципову початкову оформленість структурних одиниць світобудови (атом у Демокрита також позначається цим терміном). Парменід, закладаючи підвалини ідеалізму, розвиває розуміння ейдосу як власне вже сутність речі, але ще більш-менш видиму.
Отже в давньогрецькій філософії, мові і культурі загалом, в цьому сенсі поняття ейдосу виявляється фактично еквівалентним поняттю ідеї (грец. ἰδέα) — зовнішній вигляд, зовнішність). Співвідношення ейдосу з субстратним архе виступає фундаментальною семантичною опозицією античної філософії, і набуття річчю ейдосу мислиться як «оречевлення» цього ейдосу, перетворення абстрактності ейдосу в неабстрактність речі. Це задає семантичну пов'язаність поняття ейдосу з поняттям форми. І якщо феномен субстрату в античній культурі сполучається з матеріальним (відповідно — материнським, жіночим) початком, то феномен ейдосу — з ідеальним (батьківським, чоловічим).
Платонівська традиція
Якщо досократівська натурфілософія трактує термін ейдос як власне оформлення, чуттєве сприйняття речі, у Платона зміст поняття істотно трансформується. Насамперед, ейдос тепер трактується не як зовнішня, а як , тобто іманентний спосіб буття речі. Крім того, ейдос набуває онтологічно самостійного статусу, формуючи трансцендентний світ ідей (тобто власне світ ейдосів) як сукупність абсолютних і досконалих зразків можливих речей.
Досконалість ейдосу позначається у Платона через семантичну фігуру нерухомості його сутності (оусія, грец. οὐσία), спочатку рівною самій собі (пор. з буттям у еліатів, чия «самодостатність» фіксувалася як нерухомість). Способом буття ейдосу в такому випадку є його втіленість у багатьох речах відповідно до своєї функціональної структури як зразка, роду і власне образу.
У такому контексті взаємодія між об'єктом і суб'єктом у процесі пізнання інтерпретується Платоном як спілкування (койнонія, (грец. κοινόνία) між ейдосом об'єкта і душею суб'єкта, результатом чого є відбиток ейдосу в душі людини, т. зв. Ноемі (νόημα). Ейдос, за Платоном, — те, на що насправді спрямована мисленнєва здатність людини. Ейдос — те справжнє, що дається в міркуванні, безсторонньо до нашої думки про речі та до чуттєвих вражень, які відображають тільки матеріальне буття речі. На відміну від ідеї, ейдос вже не узагальнює, а, навпаки, вирізняє річ серед інших речей.
У філософії Арістотеля (384—322) ейдос мислиться як іманентний щодо матеріального субстрату речі й невіддільний від речі (в XIX ст. цей аспект у розумінні Аристотеля отримав назву гілеморфізму); тобто тут йдеться про саму форму речі. Будь-які трансформації речі трактуються Арістотелем як перехід від відсутності в речі того чи іншого ейдосу ( акциденційне небуття) до його набуття річчю (акциденційне становлення).
У систематиці Арістотеля (у сфері логіки та біології) термін «ейдос» вживається також в значенні «вид» як класифікаційна одиниця, в співвідношенні з «родом». В аналогічному значенні термін «ейдос» вживається також в античній історії (Геродот, Фукідід).
В стоїцизмі та неоплатонізмі ейдос набуває різноманітних значень, починаючи з «зовнішності тіла» і закінчуючи самостійною субстанційною ідеєю. Стоїцизм зближує поняття ейдосу з поняттям логосу, акцентуючи в ньому креативне, що організує початок («сперматичний логос»). Неоплатонізм трактує ейдос в платонівскому розумінні Єдиного як «думки» (за ), Нусу як деміургу Плотіна; численні ейдоси в аристотелівському трактуванні (як іманентні гештальти організації об'єктів) — продукти еманації.
У пізньому неоплатонізмі таке «апперцептуальне» розуміння ейдосу зникає (доступне до розуміння тут постає «симфонією богів», кожен з яких є носієм самосвідомості як одним з моментів своєї власної природи). Ейдос перетворюється на момент ейдетичного буття в суто платонівскому сенсі терміну, тобто ейдос — підсумок-предмет розуміння власного знання. Ейдос — частини буття, які перебували невіддільними від цілого, а в житті стали виділятися і виходити в результаті еманації. У цьому сенсі ейдос є підсумком, «творінням» життєвого процесу. Він ще не існує як щось саме-собою, тобто як обмежене в бутті (а саме таким є існування тіл і смертного). Ціле для нього — Нус. Однак він виступає підсумком розрізнення та поділу, перебуваючи вже не цілим, але особливим.
Ейдос, хоча встановлюється діалектичним міркуванням, не дедукується, тому що ейдоси, наперед-дані Нусу, є «відбитками» Єдиного у сущому (Римська школа), або результатами «виходу буття в життя» (Афінська школа). Оскільки ейдетичним є власне все, але як власне роздільне все, в ньому присутні ейдоси всього (всього природного, всіх живих істот тощо). Тобто, використовуючи приклад Плотіна, можна сказати, що ейдос, наприклад, носорога логічно не виводиться ні з Нуса як мислячого й можливого, ні із загальної ідеї живої істоти; цей ейдос даний спочатку як один із проявів творчої активності Єдиного.
Післяплатонівська традиція
У середньовічній філософії семантика ейдосу актуалізується як архетипна основа речей: archetipium, як прообраз речей у мисленні Божому (в ортодоксальній схоластиці); haecceitos, «дейктичність» речі, що передує «тожсамості» й актуалізується у вільному творчому волевиявленні Божому (Іоанн Дунс Скот); концепція species (образ, лат. еквівалент ейдосу) в пізньому скотизмі; презумпція visiones (уявних образів) у Миколи Кузанського та ін.
У пізньокласичній та некласичній філософії поняття ейдосу знаходить «друге дихання»: спекулятивні форми розгортання змісту Абсолютної ідеї до об'єктивації її в іншобуття природи у Гегеля; вчення про «світи розумних ідей» у Шопенгауера. В феноменології Гуссерля термін «ейдос», частково в латинському перекладі species означає найвищу розумову абстракцію, яка проте дана конкретно, наочно і цілком самостійно, тобто дорівнює сутності.
Примітки
- Виклад історії розвитку терміну зроблено за виданням: Новейший философский словарь, изд. третье испр. сост. и гл. ред. А. А. Грицанов — Книжный дом, Минск, 2003, с. 1210.
Джерело
- Новейший философский словарь, изд. третье испр. сост. и гл. ред. А. А. Грицанов — Книжный дом, Минск, 2003, с. 1210.
Література
- Шинкарук, В. І. (голова редкол.). 2002. Філософський енциклопедичний словник. Київ, Абрис, 1–742. (Ейдос: 185; Квантор: 277—278). .
- Ейдос // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — 742 с. — 1000 екз. — ББК (87я2). — .
- Щосьність // ФЕС, с.730
- Torsten Menkhaus: Eidos, Psyche und Unsterblichkeit: Ein Kommentar zu Platons «Phaidon». Frankfurt am Main/London 2003
- Ritter С., Neue Untersuchungen über Platon, Münch., 1910, S. 228—336.
- Hartmann N., Zur Lehre vom Eidos bei Platon und Aristoteles, B., 1941.
- Лосєв А. Ф., Очерки античного символизма и мифологии, М., 1930, с. 135—281.
- Лосєв А. Ф., История античной эстетики, [т. 3] — М., 1974, с. 318—361.
- Асмус В. Ф., Античная философия. М., 1988.
- Ю. Линник., Диалог. 1992.
Посилання
- Архетип: ейдос чи ідея. Від платонівської ідеї до ентелехії Аристотеля / М. Ю. Северинова // Культура і сучасність. — 2013. — № 1. — С. 131—138. [ 4 березня 2022 у Wayback Machine.]
- The Stanford Encyclopedia of Philosophy: Form vs. Matter [ 24 квітня 2018 у Wayback Machine.]
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет
E jdos grec eἶdos yakist vid viglyad obraz meta sutnist namir termin antichnoyi filosofiyi i literaturi spochatku oznachav vidime te sho vidno ale postupovo nabuv glibshogo zmistu konkretna nayavnist abstraktnogo rechova danist u mislenni v zagalnomu znachenni sposib organizaciyi ta abo buttya ob yekta Vpershe vzhivayetsya u Gomera na poznachennya zovnishnosti Zgodom v filosofskih koncepciyah grekiv termin ejdos pereosmislyuyetsya i vzhivayetsya v sensi obrazu chi sutnosti Termin ejdos vzhivayetsya takozh u Dialogah Platona zokrema v ta Parmenidi de najchastishe perekladayetsya terminom ideya V Aristotelya ejdos protistavlyayetsya materiyi hyle ὕlh U serednovichnih ta suchasnih filosofiv kategorialna struktura sho interpretuye pervinnu semantiku bud yakogo ponyattya U fenomenologiyi Gusserlya termin ejdos poznachaye sutnist IstoriyaDoplatonivska tradiciya U dosokrativskij naturfilosofiyi Miletska shkola Geraklit Empedokl Anaksagor Demokrit ejdos traktuyetsya yak fiksaciya abo organizaciya rechi sho perebuvaye v chuttyevomu tobto ejdos u najbilsh konkretnomu rozuminni ce organizuyucha fiksuyucha zovnishnist yaka dozvolyaye rechi vlasne isnuvati buti vidimoyu mati viglyad sprijmatisya yak obraz tosho Slovo ejdos vpershe z yavlyayetsya v Gomerivskomu eposi de poznachaye zovnishnist a same prekrasnu zovnishnist U rannij naturfilosofiyi ejdos traktuyetsya majzhe viklyuchno yak obraz Demokrit poznachaye terminom ejdos principovu pochatkovu oformlenist strukturnih odinic svitobudovi atom u Demokrita takozh poznachayetsya cim terminom Parmenid zakladayuchi pidvalini idealizmu rozvivaye rozuminnya ejdosu yak vlasne vzhe sutnist rechi ale she bilsh mensh vidimu Otzhe v davnogreckij filosofiyi movi i kulturi zagalom v comu sensi ponyattya ejdosu viyavlyayetsya faktichno ekvivalentnim ponyattyu ideyi grec ἰdea zovnishnij viglyad zovnishnist Spivvidnoshennya ejdosu z substratnim arhe vistupaye fundamentalnoyu semantichnoyu opoziciyeyu antichnoyi filosofiyi i nabuttya richchyu ejdosu mislitsya yak orechevlennya cogo ejdosu peretvorennya abstraktnosti ejdosu v neabstraktnist rechi Ce zadaye semantichnu pov yazanist ponyattya ejdosu z ponyattyam formi I yaksho fenomen substratu v antichnij kulturi spoluchayetsya z materialnim vidpovidno materinskim zhinochim pochatkom to fenomen ejdosu z idealnim batkivskim cholovichim Platonivska tradiciya Yaksho dosokrativska naturfilosofiya traktuye termin ejdos yak vlasne oformlennya chuttyeve sprijnyattya rechi u Platona zmist ponyattya istotno transformuyetsya Nasampered ejdos teper traktuyetsya ne yak zovnishnya a yak tobto imanentnij sposib buttya rechi Krim togo ejdos nabuvaye ontologichno samostijnogo statusu formuyuchi transcendentnij svit idej tobto vlasne svit ejdosiv yak sukupnist absolyutnih i doskonalih zrazkiv mozhlivih rechej Doskonalist ejdosu poznachayetsya u Platona cherez semantichnu figuru neruhomosti jogo sutnosti ousiya grec oὐsia spochatku rivnoyu samij sobi por z buttyam u eliativ chiya samodostatnist fiksuvalasya yak neruhomist Sposobom buttya ejdosu v takomu vipadku ye jogo vtilenist u bagatoh rechah vidpovidno do svoyeyi funkcionalnoyi strukturi yak zrazka rodu i vlasne obrazu U takomu konteksti vzayemodiya mizh ob yektom i sub yektom u procesi piznannya interpretuyetsya Platonom yak spilkuvannya kojnoniya grec koinonia mizh ejdosom ob yekta i dusheyu sub yekta rezultatom chogo ye vidbitok ejdosu v dushi lyudini t zv Noemi nohma Ejdos za Platonom te na sho naspravdi spryamovana mislennyeva zdatnist lyudini Ejdos te spravzhnye sho dayetsya v mirkuvanni bezstoronno do nashoyi dumki pro rechi ta do chuttyevih vrazhen yaki vidobrazhayut tilki materialne buttya rechi Na vidminu vid ideyi ejdos vzhe ne uzagalnyuye a navpaki viriznyaye rich sered inshih rechej U filosofiyi Aristotelya 384 322 ejdos mislitsya yak imanentnij shodo materialnogo substratu rechi j neviddilnij vid rechi v XIX st cej aspekt u rozuminni Aristotelya otrimav nazvu gilemorfizmu tobto tut jdetsya pro samu formu rechi Bud yaki transformaciyi rechi traktuyutsya Aristotelem yak perehid vid vidsutnosti v rechi togo chi inshogo ejdosu akcidencijne nebuttya do jogo nabuttya richchyu akcidencijne stanovlennya U sistematici Aristotelya u sferi logiki ta biologiyi termin ejdos vzhivayetsya takozh v znachenni vid yak klasifikacijna odinicya v spivvidnoshenni z rodom V analogichnomu znachenni termin ejdos vzhivayetsya takozh v antichnij istoriyi Gerodot Fukidid V stoyicizmi ta neoplatonizmi ejdos nabuvaye riznomanitnih znachen pochinayuchi z zovnishnosti tila i zakinchuyuchi samostijnoyu substancijnoyu ideyeyu Stoyicizm zblizhuye ponyattya ejdosu z ponyattyam logosu akcentuyuchi v nomu kreativne sho organizuye pochatok spermatichnij logos Neoplatonizm traktuye ejdos v platonivskomu rozuminni Yedinogo yak dumki za Nusu yak demiurgu Plotina chislenni ejdosi v aristotelivskomu traktuvanni yak imanentni geshtalti organizaciyi ob yektiv produkti emanaciyi U piznomu neoplatonizmi take apperceptualne rozuminnya ejdosu znikaye dostupne do rozuminnya tut postaye simfoniyeyu bogiv kozhen z yakih ye nosiyem samosvidomosti yak odnim z momentiv svoyeyi vlasnoyi prirodi Ejdos peretvoryuyetsya na moment ejdetichnogo buttya v suto platonivskomu sensi terminu tobto ejdos pidsumok predmet rozuminnya vlasnogo znannya Ejdos chastini buttya yaki perebuvali neviddilnimi vid cilogo a v zhitti stali vidilyatisya i vihoditi v rezultati emanaciyi U comu sensi ejdos ye pidsumkom tvorinnyam zhittyevogo procesu Vin she ne isnuye yak shos same soboyu tobto yak obmezhene v butti a same takim ye isnuvannya til i smertnogo Cile dlya nogo Nus Odnak vin vistupaye pidsumkom rozriznennya ta podilu perebuvayuchi vzhe ne cilim ale osoblivim Ejdos hocha vstanovlyuyetsya dialektichnim mirkuvannyam ne dedukuyetsya tomu sho ejdosi napered dani Nusu ye vidbitkami Yedinogo u sushomu Rimska shkola abo rezultatami vihodu buttya v zhittya Afinska shkola Oskilki ejdetichnim ye vlasne vse ale yak vlasne rozdilne vse v nomu prisutni ejdosi vsogo vsogo prirodnogo vsih zhivih istot tosho Tobto vikoristovuyuchi priklad Plotina mozhna skazati sho ejdos napriklad nosoroga logichno ne vivoditsya ni z Nusa yak mislyachogo j mozhlivogo ni iz zagalnoyi ideyi zhivoyi istoti cej ejdos danij spochatku yak odin iz proyaviv tvorchoyi aktivnosti Yedinogo Pislyaplatonivska tradiciya U serednovichnij filosofiyi semantika ejdosu aktualizuyetsya yak arhetipna osnova rechej archetipium yak proobraz rechej u mislenni Bozhomu v ortodoksalnij sholastici haecceitos dejktichnist rechi sho pereduye tozhsamosti j aktualizuyetsya u vilnomu tvorchomu voleviyavlenni Bozhomu Ioann Duns Skot koncepciya species obraz lat ekvivalent ejdosu v piznomu skotizmi prezumpciya visiones uyavnih obraziv u Mikoli Kuzanskogo ta in U piznoklasichnij ta neklasichnij filosofiyi ponyattya ejdosu znahodit druge dihannya spekulyativni formi rozgortannya zmistu Absolyutnoyi ideyi do ob yektivaciyi yiyi v inshobuttya prirodi u Gegelya vchennya pro sviti rozumnih idej u Shopengauera V fenomenologiyi Gusserlya termin ejdos chastkovo v latinskomu perekladi species oznachaye najvishu rozumovu abstrakciyu yaka prote dana konkretno naochno i cilkom samostijno tobto dorivnyuye sutnosti PrimitkiViklad istoriyi rozvitku terminu zrobleno za vidannyam Novejshij filosofskij slovar izd trete ispr sost i gl red A A Gricanov Knizhnyj dom Minsk 2003 s 1210 DzhereloNovejshij filosofskij slovar izd trete ispr sost i gl red A A Gricanov Knizhnyj dom Minsk 2003 s 1210 Literatura Shinkaruk V I golova redkol 2002 Filosofskij enciklopedichnij slovnik Kiyiv Abris 1 742 Ejdos 185 Kvantor 277 278 ISBN 966 531 128 X Ejdos Filosofskij enciklopedichnij slovnik V I Shinkaruk gol redkol ta in Kiyiv Institut filosofiyi imeni Grigoriya Skovorodi NAN Ukrayini Abris 2002 742 s 1000 ekz BBK 87ya2 ISBN 966 531 128 X Shosnist FES s 730 Torsten Menkhaus Eidos Psyche und Unsterblichkeit Ein Kommentar zu Platons Phaidon Frankfurt am Main London 2003 Ritter S Neue Untersuchungen uber Platon Munch 1910 S 228 336 Hartmann N Zur Lehre vom Eidos bei Platon und Aristoteles B 1941 Losyev A F Ocherki antichnogo simvolizma i mifologii M 1930 s 135 281 Losyev A F Istoriya antichnoj estetiki t 3 M 1974 s 318 361 Asmus V F Antichnaya filosofiya M 1988 Yu Linnik Dialog 1992 Posilannya Arhetip ejdos chi ideya Vid platonivskoyi ideyi do entelehiyi Aristotelya M Yu Severinova Kultura i suchasnist 2013 1 S 131 138 4 bereznya 2022 u Wayback Machine The Stanford Encyclopedia of Philosophy Form vs Matter 24 kvitnya 2018 u Wayback Machine