Едиге й Єдигей Ідигу Ідику Ідюкю близько 1345 1419 емір кипчацького племені мангитів з лівого кок ординського крила улус

Едиге́й, Єдигей, Ідигу, Ідику, Ідюкю (близько 1345—1419) — емір кипчацького племені мангитів з лівого (кок-ординського) крила улусу Джучі (старшого сина Чингісхана). Голова уряду («емір емірів») і беклярбек Золотої Орди за правління ханів Тимур-Кутлука (1396–1400), Пулада (1407–1410), Тимура (1410), (1414–1416) і Дервіша (1417–1419), фактичний розпорядник країни. Засновник династії, що очолила Ногайську Орду. Його прямими нащадками по чоловічій лінії були московські князі й .

Едигей

Болот Бейшеналієв в ролі Едигея
«Андрій Рубльов», 1966

Мангитський емір

1376 — 1419

Беклярбек Золотої Орди

1396 — 1419

Попередник:

Мамай

Народження:

1345
Туркестанська область

Смерть:

1419
Сарай-Бату, Золота Орда

Батько:

Q4076976?

Діти:

Q4280606?, ^d, Q4131679?, Q4314446? і Q4305680?

Біографія

Походив з племені мангит. Син Балтичака, беклярбека при , хану Білої Орди. Уперше згадується в джерелах 1376 як емігрант при дворі правителя Мавераннахру Тимура (Тамерлана) і прибічник кок-ординського царевича Тохтамиша, який розпочав боротьбу за ханський трон.

У середині 1380-х років організував змову проти хана Тохтамиша, маючи намір посадити на джучидському троні царевича Тимур-Кутлука, який спирався на знать Нижнього Поволжя. Змовників було викрито, й Едигей разом з Тимур-Кутлуком знову знайшов притулок у Тимура.

1391 року, під час походу Тимура проти Золотої Орди, Едигей вернувся у свої володіння, де заснував Мангитський юрт на р. Яїк (нині р. Урал), що за часів сина Едигея (1426—1440) дав початок Ногайській орді. Імовірно, він тоді й розгорнув ісламізацію підвладних йому східних степів.

Після остаточного розгрому Тохтамиша Тамерланом (1395) Едигей проголосив ханом Тимур-Кутлука. За кілька років йому вдалося подолати суперників Тимур-Кутлука в боротьбі за ханський трон і стабілізувати внутрішньополітичний стан Золотої Орди. Зокрема, 1399 Едигей і Тимур-Кутлук завдали нищівної поразки військам Вітовта і Тохтамиша у битві на Ворсклі.

1406, переслідуваний військом Едигея, Тохтамиш загинув біля татарської ставки (сучасна Тюмень, Росія) у Західному Сибіру.

1407 Едигей організував похід проти Тохтамишевича Джалал-ад-Діна, проголошеного ханом у Булгарі.

1408 напав на Московію, щоб примусити її знову платити данину, спустошив Серпухов, Дмитров, Ростов Великий, Переяславль, Нижній Новгород, спалив Москву, але захопити її не зміг.

У 1410-х роках вів тривалі й запеклі війни з Великим князівством Литовським, щоб повернути Орді українські землі Дніпровського правобережжя і лівобережжя.

Навесні 1416 року з великим військом напав на Київ, спалив Печерський монастир, старе місто, але Київський замок захопити не зміг. Битви з ординцями тривали до кінця року і, урешті-решт, ординці були змушені залишити Київщину та Поділля. Головною опорою Вітовта в боротьбі з Едигеєм стали , які мали своїх прихильників у Орді й сперечалися за права з підтримуваними Едигеєм Тимур-Кутлуковичами. Виснажений війнами, Едигей 1418 року запропонував Вітовтові мир і союз проти Тохтамишевичів. Загинув у битві з , сином Тохтамиша. Правління Едигея було спробою кок-ординської аристократії утримати Золотоординську державу від занепаду і децентралізації, повернути їй втрачені панівні позиції у Східній Європі. Після смерті Едигея Золота Орда остаточно розпалася на кілька ханств.

Ілюстрації походів Єдигея з «Лицевого литописного зводу»
Битва на Ворсклі 1399 року
Похід на Москву 1408 року
Спалення Києва 1416 року

Цікаві факти

Польський письменник-детективіст (Jerzy Edigey; справжнє прізвище — Корицький) узяв собі такий псевдонім, за однією з версій, на честь хана Едигея, від якого вів свій родовід за лінією матері.

Примітки

Єдигей // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
Шабульдо Ф. М. Едигей // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — 672 с. : іл. — .

Джерела

Шабульдо Ф. М. Едигей [ 10 листопада 2018 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — 672 с.
Kolankowski L. Dzieje Wielkiego Księstwa Litewskiego za Jagiełłonów, t. 1. Warszawa, 1930; Żdan M. Stosunki litewsko-tatarskie za czasów Witolda. В кн.: Ateneum Wileńskie, t. 7. Wilno, 1930;
Spuler B. Die Goldene Horde: Die Mongolen in Ruβland. 1223—1502. Leipzig, 1943;
М. Г. Распад Золотой Орды. Саранск, 1960;
Бартольд В. В. Отец Эдигея. В кн.:
Бартольд В. В. Сочинения, т. 2, ч. 1. М., 1963;
Федоров-Давыдов Г. А. Общественный строй Золотой Орды. М., 1973;
Греков И. Б. Восточная Европа и упадок Золотой Орды. М., 1975;
Єгоров В. Л. Историческая география Золотой Орды в XIII—XIV вв. М., 1985;
Горский А. А. Москва и Орда. М., 2000.

Посилання

«Єдигей» // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 1 : А — Л. — С. 361.

link=[1]

У Родоводі є генеалогічне дерево цієї людини

Едигей

[УРЕ-1] Єдигей // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.

[ЕІУ-2] Шабульдо Ф. М. Едигей // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — 672 с. : іл. — .