Ця стаття містить перелік посилань але походження окремих тверджень залишається незрозумілим через брак внутрішньотексто

Доне́цько-Криворі́зька Радя́нська Респу́бліка (ДКРР; рос. Донецко-Криворожская советская республика, ДКСР) — короткочасна радянська республіка, проголошена 12 лютого 1918 року на четвертому обласному з'їзді Рад робітничих депутатів Донецького і Криворізького басейнів у Харкові, та формально існувала трохи більше місяця. На Другому всеукраїнському з'їзді рад утворення ДКРР визнали непотрібним, а на території України продовжила існування єдина Українська Народна Республіка Рад, яку на тому ж з'їзді проголосили де-юре незалежною державою.

Донецько-Криворізька Радянська Республіка

самопроголошена республіка РСФРР

12 лютого 1918 – 17 лютого 1919

Прапор

Донецько-Криворізька Радянська Республіка

Столиця

Харків, Луганськ

Мови

російська мова

Форма правління

соціалістична республіка

Голова Ради народних комісарів

Сергєєв Федір Андрійович (Артем)

Історичний період

Перша світова війна

- Заснування

30 січня 1918

- Окупація військами Центральних держав.

28 квітня 1918

- Ліквідація

17 лютого 1919

Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Донецько-Криворізька Радянська Республіка

Історія

Передісторія

Приміщення Дворянського зібрання в Харкові

М. О. Скрипник стверджував, що ідеї «відділення Донецького басейну від України» виникли і «бродили в головах деяких наших товаришів» ще в серпні-жовтні 1917 року.

У суботу, 9 грудня, у приміщенні Дворянського зібрання в Харкові відкрився III екстрений з'їзд Рад Донецько-Криворізької області, який був у спішному порядку зібраний, щоб обговорити ставлення до Центральної Ради та «українське питання». На думку автора передмови до матеріалів по ДКР в «Літописі революції» X. Мишкіс, крім усього іншого, цей з'їзд «повинен був вирішити питання про організацію республіки» — Донецько-Криворізької республіки.

За словами Бош, меншовицька фракція на з'їзді пропонувала обмежитися прийняттям «постанови, яким Донецько-Криворізька область оголошує себе автономною областю, незалежної ні від української центральної влади, ні від російської», а Харківську Раду вважати «вищим органом влади в області».

Після проголошення Четвертого універсалу Центральної Ради, що оголошував створення незалежної України з поширенням її кордонів на Донецько-Криворізьку область, у середовищі місцевих політичних кіл з'явилася ідея проведення опитування населення, яка була підтримана виконкомом Донецько-Криворізької області (на той момент в ньому перебувало 7 більшовиків і 13 меншовиків та есерів). Резолюція закликала до проведення референдуму про політичне майбутнє регіону.

На референдумі з приводу належності тих чи інших регіонів до України наполягало тоді і радянське керівництво Росії. Про це недвозначно заявив представник ленінського Раднаркому Йосип Сталін у переговорах по прямому дроту з одним з лідерів Центральної Ради Миколою Поршем 17 листопада 1917.

За словами Магідова вже восени 1917 року виникла ідея створення Донецької республіки Рад. Також пленум виконкому Ради в Харкові відкинув Третій універсал і зажадав референдум про самоврядування краю. На екстреному з'їзді меншовиків 3-4 грудня 1917 депутати з Харкова Семен Семків і Арон Сандомирський запропонували виділити Донбас в «особливу самоврядну область»^[]

Усі ці заяви свідчать про те, що до кінця 1917 — початку 1918 в регіональних організаціях провідних політичних партій Донецько-Криворізької області (включаючи і більшовиків, і меншовиків, і лівих есерів) склався певний консенсус з приводу декількох принципових положень: 1) Донецько-Криворізький регіон, включаючи ті райони Донбасу, які перебували в Області Війська Донського, повинен становити єдине адміністративне ціле; 2) Донецько-Криворізький регіон не може бути відірваний від Росії; 3) долю адміністративної належності Донецько-Криворізького регіону повинні визначити самі його жителі на референдумі або плебісциті.

IV обласний з'їзд рад Донецько-Криворізької області

14 лютого 1918 (Дата опублікування в газеті).

Обласний з'їзд Рад робітничих і солдатських депутатів постановив утворити Раду Народних Комісарів Донецького і Криворізького басейнів.

Обласний з'їзд виділив область в Донецьку Республіку.

Обласний з'їзд ухвалив націоналізувати вугільну промисловість, муніципалізувати в містечках, селищах та містах будинки великих власників.

Прийняти постанову про введення для шахтарів щорічних двомісячних відпусток.

Обласна Рада народного господарства зміцнює свій вплив і незабаром приступить до організації постачання рудників товарами споживання через магазини приватних торгівців, які будуть секвеструвати.

На черзі — знищення приватної торгівлі в шахтах.

Пролетаріат починає оволодівати апаратами виробництва та обміну. Ми йдемо вперед.

«Донецький пролетар» (Харків) М 72, 14 лютого 1918.

На момент проголошення ДКРР окремі уродженці і партійні діячі Донбасу входили до складу уряду Української Радянської Республіки: серед них голова ЦВК України Медведєв Ю. Г., народний секретар праці Скрипник М. А. члени ЦВК, Острогорский М. І. Смоляков Л. А., Тиняков Ю. Д. (загинув в Донбасі на початку 1918 року).

Берестейський мир

3 березня підписали Берестейський мир між Петроградом і Берліном. У ДКР ще до звісток про вторгнення німців переважали прихильники «війни до переможного кінця». Чималу роль у визначенні позиції еліти ДКРР зіграв глава ВРНГ Н. Осинський (Валеріан Оболенський). Одне з об'єднаних засідань комітету ДКРР і виконкому Рад, 26 лютого, було спеціально присвячене виробленню позиції щодо Берестейського миру. Вийшло воно досить бурхливим і мало не переросло в бійку. Зважаючи на бурхливий характер дебатів, уся більшовицька делегація покинула зал засідань. У результаті була прийнята есерівська резолюція, яка засуджує ідею укладення миру.

У республіці Донбас у березні прокотилася хвиля протирадянських маніфестацій. Залізничники ст. Авдіївка вимагають установчих зборів. У Люботині, Слов'янську — збройний виступ куркульства. У Катеринославі — демонстрації за установчі збори, спроби роззброєння червоної гвардії.

В останні дні лютого більшовицький актив ДКРР провів нічне засідання без Артема, який знаходився у Петрограді, щоб виробити свою позицію з приводу Берестейського миру. Основним доповідачем був нарком ДКРР Межлаук, він закликав засудити договір. Позицію реалістів на цьому засіданні представляв тільки Ворошилов, який заявив: «в даний момент ми не в змозі воювати». За пропозицією Оболенського більшовики ДКРР о першій ночі ухвалили резолюцію, в якій взагалі взяли відповідальність на себе за організацію опору німцям. У його ж відсутність обласний комітет ДКРР під головуванням Васильченка ухвалив резолюцію з засудженням підписання Берестейського миру. Як би не обробляли Артема, на партійному з'їзді 6 березня 1918, він повністю встав на сторону Леніна.

Нарком Васильченко перед наступом німецьких сил на територію ДКРР заявив, що Берестейський мир не стосується ДКРР: "Щасливий результат для місцевої радянської влади оратор бачить в тому що недавно Проголошена Донецька республіка. Дії того пункту мирного договору, який стосується України, природно не поширюється, на Харків і Донецький басейн ".

У лютому Артем особисто направив ноту кайзеру Німеччини, в якій пояснював, що регіон не входить до складу України, і попереджав, що в разі вторгнення в суверенну республіку робітники піднімуться зі зброєю проти окупантів.

6 квітня відбулось останнє засідання Ради Народних комісарів у Харкові, на якому Артем висловив свою позицію у ставленні до Центральної Ради:

«Рада, що вторглася в межі Донецької республіки, пропонує Радянській владі припинити братовбивчу війну, Рада вважає демократичним світом такий світ, яким територія нашої республіки буде наповнена військами Ради, і воля народу буде розчавлена силою німецьких штиків. Але миру без визнання Донецької республіки обома сторонами бути не може ».

В. Ленін у своєму листі до Г. Орджонікідзе 14 березня 1918 р. висловив свою позицію щодо ДКРР:

«Що стосується Донецької республіки, передайте товаришам Васильченку, Жакову і іншим, що як би вони не ухитрялися виділити з України свою область, вона, судячи з географії Винниченка, все одно буде включена в Україну, і німці будуть її завойовувати. Зважаючи на це абсолютно безглуздо з боку Донецької республіки відмовлятися від єдиного з рештою України фронту оборони (виділено. - Н.К.). Межлаук в Пітері, і він погодився визнати Донецький басейн автономною частиною України; Артем також згоден з цим; тому завзятість деяких товаришів з Донецького басейну схожа на нічим не обґрунтований і шкідливий каприз, абсолютно неприпустимий в нашому партійному середовищі. Втлумачте все це, тов. Серго, кримсько-донецьким товаришам і добийтеся створення єдиного фронту оборони. Ленін».

Керуючись ленінськими вказівками, 17—19 березня 1918 на Другому Всеукраїнському з'їзді Рад Артем заявив, що Донецько-Криворізька область є складовою частиною України. Після з'їзду ДКРР припинила своє існування.

Автономія у складі Української РР

За підсумками II Всеукраїнського з'їзду Рад робітничих, селянських і солдатських депутатів який проходив з 15 по 19 березня в Катеринославі було ухвалено Резолюцію про «Про державний устрій» в якій мова не говорилося про ліквідацію Донецько-Криворізької Радянської республіки в ній повідомлялася що Українська Народна Республіка Рад оголошується федеративною республікою. А усі адміністративні утворення на території України в межах III — го і IV-го Універсалів УЦР стають автономною частиною Української Радянської Республіки.

Фрагмент резолюції:

" Прагнучи об'єднати для боротьби з контрреволюційній Центральною радою всіх трудящих на всій території України, заволодіти якою прагне Центральна рада, тобто Україна в рамках 3-го і 4-го Універсалів, трудящі маси України розглядають Українську Радянську Республіку як республіку федеративну, що об'єднує всі радянські об'єднання - вільні міста і республіки, як автономні частини Української Федеративної Радянської Республіки. "

При цьому офіційного рішення про входження ДКРР до складу Української Радянської Республіки не з боку Народного секретаріату УРР ні з боку Ради народних комісарів ДКРР не було. При цьому керівництво ДКРР не заперечувало проти військового союзу між Україною і ДКРР про це повідомлялося в декреті Раднаркому ДКРР від 16 березня «Декрет військових дій» в якому говорилося що загальне керівництво збройними силами ДКР передається Антонову-Овсієнку як головнокомандувачу збройних сил України.

У зв'язку з участю Артема в Всеукраїнському з'їзді рад на який він прибув особисто без харківських делегатів і без обговорення своєї участі в з'їзді з Раднаркомом ДКРР і в зв'язку з рішенням ЦК РКП (б) про об'єднання України і Дон-Кривбасу в уряді ДКРР все це призвело до урядової кризи і відставки трьох впливових діячів уряду — Васильченко, Филова і Жакова.

29 березня наркоми ДКРР Васильченко, Філов, Жаков написали заяви про вихід зі складу Раднаркому на знак протесту проти об'єднання Донецьку республіку з Україною. 6 квітня відбулося останнє засідання Харківської ради.

Будинок Ради народних комісарів ДКР у місті Луганськ.

8 квітня Артем з товаришами залишив Харків і після бою під Змієвом попрямував до Луганська. 9 квітня прибув до Луганська. 20 квітня в Микитівці Вседонецька військова нарада постановила розпочати евакуацію в Царицин. 22 німці зайняли Юзівку. 26 квітня війська більшовики під керівництвом Ворошилова і Артема почали 68 денний похід на Царицин. 3 липня після тривалого походу прибули під Царицин.

Зовнішня політика

ДКРР мала контакти з іноземними державами та їх представниками. Справа втому що в Харкові до 1917 року було кілька консульств: Франції, Персії, Бельгії, Швеції, Великої Британії. З початком революції деякі консульства припинили свою роботу, але у зв'язку з тим, що в Донбасі були великі підприємства, в які вклали гроші (в першу чергу Франція, Бельгія, Британія), консульства продовжували роботу і намагалися захищати інвестиції своїх громадян. Достовірно відомо, що з керівництвом ДКРР активно контактував консул Франції. Обласний комітет кілька разів приймав звернення консула Бельгії, пов'язані з тим же — захистом прав бельгійських інвесторів в Донбасі.

Українська Радянська Республіка

Донська радянська республіка

У відозві Донського обласного ВРК про створення Донської Радянської Республіки від 23 березня 1918 року, обласний ВРК доручив Донському РНК встановити дипломатичний зв'язок з Донецько-Криворізькою республікою. Невідомо чи були встановлені дипломатичні відносини між двома республіками, але Луганський РНК як обласний орган влади в ДКРР на початку квітня відправляв Ростов-на-Дону дипломатичну місію з метою переговорів з РНК Донської республіки про приєднання Бахмутського, Слов'яносербського повіту до Донської республіки. Дипломатичну місію очолив Вобліков Борис Григорович.

Члени першого повітового виконкому Юзівки.

Визнання республіки

Раднарком РРФСР не визнав Донецько-Криворізьку Радянську Республіку ні самостійною республікою, ні частиною Російської Федерації. А в телеграмах представникам РНК в Україні С. Орджонікідзе і В. Антонову-Овсієнку В. Ленін вимагав суворого дотримання суверенітету Радянської України, невтручання в діяльність ЦВК Рад України, тактовності в національному питанні, турботи про зміцнення співробітництва Української і Російської Радянських республік.

Територія

Донецько-Криворізька Радянська Республіка номінально охоплювала Сумщину, Харківщину, Донеччину, Катеринославщину з Олександрівськом, Херсонщину з Кривим Рогом, Єлисаветградом та частину Області Війська Донського по лінії залізниці Ростов-Лиха (фактично все Лівобережжя) з Таганрогом і Олександро-Грушевським (тепер — Шахти, Росія) зі столицею у Харкові.

На I з'їзді Ради робітничих депутатів Донецької та Криворізької області, була проведена адміністративна реформа, територію поділили на 12 районів. У кожен район входило 10-20 місцевих рад. Зрештою обласний з'їзд прийняв положення про організаційну структуру СДКо, яка була розбита на 11 районів: Харківський, Катеринославський, Олександрівсько-Грушевський, Юзівський, Рівненсько-Должанський, Криворізький, і Ростово-Донський, Новочеркаський, Таганрозький, Луганський, Чистяківський. Ці території в результаті і склали ДКРР (в обігу уряду ДКР від 7 квітня 1918).

У Раднаркомі ДКРР також розробили план адміністративного поділу на наступні економічні райони: Харківський, Катеринославський, Верхньодніпровський, Нижньодніпровський, Бахмутський, Александрогрушевскій, Таганрозький, Ростовський, Маріупольський, Криворізький.

Влада

З'їзд Рад Донецько-Криворізької області

I з'їзд: 25 квітня по 6 травня 1917 р.

II з'їзд: 6 жовтня 1917 р.

III з'їзд. 9 грудня 1917 р.

IV з'їзд: 27 січня 1918 р.

Обласний виконавчий комітет Донецько-Криворізької області — голова Васильченко Семен Пилипович

Рада народних комісарів Донецько-Криворізької Радянської республіки — голова Сергєєв Федір Андрійович

Губернські, обласні органи влади

Харківська губернська Рада — Буздалін Сергій Феоктистович (1.12.1917—4.1918).

Катеринославська губернська Рада — Квірінг Еммануїл Йонович (12.1917—2.1918), Татько Арсеній Петрович (2—4.1918),

Центральний Військово-революційний комітет Донбасу — Харечко Тарас Іванович (17.12.1917—05.1918)

Рада народних комісарів Луганської області — Лутовінов Юрій Хрисанфович (03.1918—09.04.1918)

Повітові, міські та сільські Ради.

Реакція на створення

Резолюція Харківської організації есерів автор Черневський: «За деяких умов, грубого порушення принципу федерації в цьому не можна угледіти т. к. Донецька республіка може бути автономною всередині федеративної одиниці, для нас не обов'язково об'єднання національності в одну територіальну одиницю. В автономній області (Донецької республіці) національне життя ми зможемо здійснювати згідно нашої програми.»
Грузман Шулим Айзикович, голова Горлівського Щербинівського райкому РСДРП (б) зі слів очевидців, «був здивований, почувши про цей крок, проте підтримав його».
Юзівський комітет більшовиків. Лідер юзівських більшовиків Федір Зайцев згадував: «Наша парторганізація і Рада цілком поділяли ідею організації такої республіки»
5 березня 1918 700 шахтарів Богураевскіх рудників що знаходиться в облості Війська Донського прийняли резолюцію: «1. Збори вітають Раду народних комісарів Донецького і Криворізького басесейнов. 2. Збори висловлюють глибоку впевненість, що тов. Артем та інші підуть тим шляхом, який намітив Ленін.»
8 березня Бахмутська повітова Рада заявила: «З'їзд Рад Р. К. та С. Д. вітає Донецьку пролетарську республіку, як частину федеративної Російської республіки Рад, вітає Раду народних комісарів, вимагає від неї неухильного проведення в життя декретів, висунутих Жовтневою революцією».
Катеринославська рада народного господарства прийняла резолюцію, в якій вітала «відділення Донецького і Криворізького басейнів в автономну республіку»
Відозва Горлівсько-Щербинівського ради Донецької Республіки Рад

Критика

ВУЦВК і Народний секретаріат радянської УНР висловилися проти утворення ДКРР в особі Миколи Скрипника який заявив: «Створення ДКРР це удар в спину російській мирній делегації, яка дає бій німецьким імперіалістам.»
Голова Ради робітничих депутатів Донецької та Криворізької облості лівий есер Лазар Голубовський: «Ми повинні висловитися проти утворення Донецької республіки, в основі якої чисто економічна ознака.»

Федір Сергєєв — голова Ради народних комісарів ДКРР

(Партія Українських есерів) заявила у своїй резолюції: «Заслухавши питання про утворення Донецької республіки і беручи до уваги, що виділення Донецького басейну є актом протидержавним, що з економічної точки зору немає ніякої необхідності в цій республіці, Виконавчий Комітет Ради селянських депутатів, твердо стоячи на платформі соціалізму і на принципі націй на самовизначення, висловлюємося проти створення Донецької республіки, включаючи Донецький басейн і Харківську губернію»
Рішення Катеринославської Ради яка «висловилася проти створення Донецької республіки»
Свердлов у телеграмі від 17 лютого на ім'я Артема говорить: «Харьков. Совдеп. Сергееву-Артему. Виділення вважаємо шкідливим …»
Межалук при зустрічі з Артемом заявив: «За вказівкою т. Леніна ми попрямували до т. Сталіна, який повідомив нам, що ЦК вважає неправильним виділенням ДКРР зі складу Українська Народної Республіки Рад»
Антонов-Овсієнко: «Це відділення робочих районів від України, якраз в момент, коли її Радянський уряд в Києві особливо потребувало політичної організаційної під тримки (виступ проти Центральної Ради на Брест-Литовських переговорах з німцями), мені видається і досі серйозним державним промахом».

Ліквідація

На II Всеукраїнському з'їзді Рад у Катеринославі, що відбувався з 17 по 19 березня 1918 року Артем, виконуючи настанови Леніна про необхідність створення «єдиного фронту боротьби трудящих України проти ворогів внутрішніх і зовнішніх» заявив, що Донецько-Криворізька Радянська Республіка становить складову частину Радянської України. Керівники республіки взяли участь у роботі з'їзду і увійшли до складу ВУЦВК та Народного Секретаріату.

Військові формування ДКРР влилися до збройних сил (єдиний фронт оборони) радянської України, були підпорядковані їхньому командувачу Володимиру Антонову-Овсієнку.

17 лютого 1919 було прийнято постанову Ради Оборони РРФСР про ліквідацію Донецько-Криворізької радянської республіки.♙

Рада оборони РРФСР під головуванням Леніна прийняв короткий постанову про долю Донецької республіки: «Просити т. Сталіна через Бюро ЦК провести знищення Кривдонбасу». На це Сталін заявив:

…Ніякого Донкривбасу не буде і не повинно бути, пора б кинуть займатися дурницями.

Після ліквідації Донецько-Криворізької республіки, колишні землі Області Війська Донського, що входили до її складу, стали частиною Донецької губернії Української СРР. 1924 року Таганрог, Шахти, Каменськ-Шахтинський з навколишніми землями були передані до складу Росії, а в Україні залишилися такі міста сучасних Донецької і Луганської областей, як Макіївка, Харцизьк, Амвросіївка, Хрустальний та Сорокине.

Доля народних комісарів ДКР

Територія ДКР в часи її найбільшого поширення.

Загинули:
- 1921 року в Тульській губернії за загадкових обставин загинув голова Раднаркому ДКР Артем (Ф. Сергєєв)
Розстріляні:
- 1931 р. нарком ДКРР І. Кожевников
- 1936 р. нарком ДКРР М Жаков
- 1937 р. нарком ДКРР С. Васильченко
- 1938 р. 9 лютого нарком ДКРР А. Каменський
- 1938 р. 23 жовтня нарком ДКРР В. Філов
- 1938 р. 29 липня наркоми ДКРР В. Межлаук, і М. Рухимович.
- 1939 р. 28 липня нарком ДКРР Йосип Варейкіс
Помер природною смертю:
- 1972 року Б. Магидов, єдиний нарком першого складу уряду

Див. також

Примітки

Гриценко А. П. Другий всеукраїнський з'їзд рад [ 21 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003—2019. — .
Солдатенко В. Ф. Донецько-Криворізька Радянська Республіка [ 9 березня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003—2019. — .
Скрипник, Вибрані твори, с. 161;
Матеріали та документи про Донецько-Криворізьку республіку, с. 246.
Бош, Евгения: Год борьбы. стр. 135—136.
Борьба за власть Советов в Донбассе, стр. 236—237.
Сталин, т. 17, стр. 56–57.
Борьба за всласть советов в Донбассе. Сталино 1957. с. 296
Артем на Украине. Документы и материалы. — Харьков, 1961.
Антонов-Овсеенко В. А. Записки о гражданской войне: стр 14, 2 т. — М., 1924—1933. (рос.)
Наш Юг, 27 феврля 1918 г.
Донецько-Криворізька радянська республіка: історико-політичний аспект: автореф. дис … канд. іст. наук / О. О. Поплавський. — Дніпропетровськ: Б.в., 2010. — 20 с.
Артем на Украине. Документы и материалы. — Харьков, 1961.
Из истории гражданской войны в СССР / Сб. документов и материалов.
1918— 1922. В 3-х т. — М.: Сов. Россия, 1960. — Т. 1. — 831 с.
Великая Октябрьская Социалистическая революция на Украине: февраль 1917 ‒ апрель1918: сборник документов и материалов в трех томах. ‒ Т. 3: Борьба за распостранение и упрочнение советской власти на Украине: декабрь 1917 ‒ апрель 1918. Стр 324
Ревгук В. Я. Донецько-Криворізька республіка. Харків ХГУ 1974 Стр 161
Борьба за власть Советов на Дону 1917—1920 гг.: Сборник документов. Ростов-на-Дону, 1957. Стр. 286
Николаенко И. Гражданская война в Луганске / И.Николаенко // Летопись Революции. — 1928. — № 1. Стр 208
. Архів оригіналу за 8 жовтня 2018. Процитовано 11 вересня 2020.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title ()
. Архів оригіналу за 8 січня 2018. Процитовано 11 вересня 2020.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title ()
. Архів оригіналу за 4 січня 2022. Процитовано 11 вересня 2020.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title ()
Fridgut. т 2, стр. 352.
Кихтев, стр. 222 «Комунисты Донбасса в период подготовки и проведения Великой Октябрьской социалистической революции». Киев ГИПЛ УССР 1954.(рос.)
Ревгук В. Я. Донецько-Криворізька республіка. Харків ХГУ 1974
Антонов-Овсеенко В. Строительство Красной Армии в революции.
— М.: Красная Новь, 1923. — 64 с.
15 мифов и правда о Донецко-Криворожской республике. // Еженедельник «2000», № 8(547) 25.02.-3.03.2011.

Джерела та література

В. І. Шабельніков. Проблеми історії Донецько-Криворізької республіки: історігорафічний аспект // Вісник Маріупольського державного університету. Сер.: Історія. Політологія, — Маріуполь, С. 53—61. 2013
Солдатенко В. Ф. Донецько-Криворізька республіка: історія і уроки. В кн.: Регіональна політика України: концептуальні засади, історія, перспективи. К., 1995.
Солдатенко В. Ф. Донецько-Криворізька Радянська Республіка [ 25 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 450. — .
Солдатенко В. Ф. Донецько-Криворізька Радянська Республіка [ 30 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2023. — .
Озерський Ю. А., Гавриленко О. А. Військовий комісар Донецько-Криворізької республіки // Деякі питання історії української держави. — Харків: Харківськ. політехн. ін-т, 1993. — С. 78-87.
Роздобудько І. Як фактор входження Таганрогу та Східного Донбасу до складу Донецько-Криворізької республіки вплинув на процес перебування цих земель у складі Української РСР. // Донщина та далі на Схід. [ 17 березня 2015 у Wayback Machine.]
Салтан А. Н. Зачем ЛУГАНДОНии нужна «реанимация» истории Донецко-Криворожской республики? [Электронный ресурс]. — Режим доступа к статье: http://sled.net.ua/lugandoniya/dkr/2015/25/04 [ 4 квітня 2016 у Wayback Machine.]. — Заглавие с экрана. — 25. 04.15.
Салтан А. Н. Товарищ Артем — удельный князь Донкривбасовский? [Электронный ресурс]. — Режим доступа к статье: http://sled.net.ua/tovarish/artem/udelniy/knyaz/donkrivbassovskiy/2015/10/05 [ 16 вересня 2016 у Wayback Machine.]. — Заглавие с экрана. — 10. 05.15.
Великая Октябрьская Социалистическая революция на Украине: февраль 1917 ‒ апрель 1918: сборник документов и материалов в трех томах. ‒ Т. 3: Борьба за распостранение и упрочнение советской власти на Украине: декабрь 1917 ‒ апрель 1918 / Составит.: И. В. Демкин, А. З. Мищенко, С. О. Розин, Е. П. Шаталина; Под ред. С. М. Короливского. Центральный государственный архив Октябрьской революции и социалистического строительства УССР. ‒ К.: Государственное издательство политической литературы УССР, 1957. ‒ 1000 с.

Посилання

Донецько-Криворізька Радянська Республіка [ 30 липня 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 2 : Д — Й. — 744 с. — .
Солдатенко В. Донецько-Криворізька республіка. Історія сепаратистського міфу // Історична правда. — 11 лютого 2011. [ 14 лютого 2011 у Wayback Machine.]
Енциклопедія історії України, Том 2 [ 7 січня 2012 у Wayback Machine.]

Це незавершена стаття з історії України.
Ви можете проєкту, виправивши або дописавши її.

[:0-1] Гриценко А. П. Другий всеукраїнський з'їзд рад [ 21 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003—2019. — .

[2] Солдатенко В. Ф. Донецько-Криворізька Радянська Республіка [ 9 березня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003—2019. — .

[3] Скрипник, Вибрані твори, с. 161;

[4] Матеріали та документи про Донецько-Криворізьку республіку, с. 246.

[5] Бош, Евгения: Год борьбы. стр. 135—136.

[6] Борьба за власть Советов в Донбассе, стр. 236—237.

[7] Сталин, т. 17, стр. 56–57.

[8] Борьба за всласть советов в Донбассе. Сталино 1957. с. 296

[9] Артем на Украине. Документы и материалы. — Харьков, 1961.

[10] Антонов-Овсеенко В. А. Записки о гражданской войне: стр 14, 2 т. — М., 1924—1933. (рос.)

[11] Наш Юг, 27 феврля 1918 г.

[12] Донецько-Криворізька радянська республіка: історико-політичний аспект: автореф. дис … канд. іст. наук / О. О. Поплавський. — Дніпропетровськ: Б.в., 2010. — 20 с.

[13] Артем на Украине. Документы и материалы. — Харьков, 1961.

[14] Из истории гражданской войны в СССР / Сб. документов и материалов.
1918— 1922. В 3-х т. — М.: Сов. Россия, 1960. — Т. 1. — 831 с.

[:1-15] Великая Октябрьская Социалистическая революция на Украине: февраль 1917 ‒ апрель1918: сборник документов и материалов в трех томах. ‒ Т. 3: Борьба за распостранение и упрочнение советской власти на Украине: декабрь 1917 ‒ апрель 1918. Стр 324

[16] Ревгук В. Я. Донецько-Криворізька республіка. Харків ХГУ 1974 Стр 161

[17] Борьба за власть Советов на Дону 1917—1920 гг.: Сборник документов. Ростов-на-Дону, 1957. Стр. 286

[18] Николаенко И. Гражданская война в Луганске / И.Николаенко // Летопись Революции. — 1928. — № 1. Стр 208

[:2-19] . Архів оригіналу за 8 жовтня 2018. Процитовано 11 вересня 2020.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title ()

[20] . Архів оригіналу за 8 січня 2018. Процитовано 11 вересня 2020.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title ()

[21] . Архів оригіналу за 4 січня 2022. Процитовано 11 вересня 2020.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title ()

[22] Fridgut. т 2, стр. 352.

[23] Кихтев, стр. 222 «Комунисты Донбасса в период подготовки и проведения Великой Октябрьской социалистической революции». Киев ГИПЛ УССР 1954.(рос.)

[24] Ревгук В. Я. Донецько-Криворізька республіка. Харків ХГУ 1974

[25] Антонов-Овсеенко В. Строительство Красной Армии в революции.
— М.: Красная Новь, 1923. — 64 с.

[26] 15 мифов и правда о Донецко-Криворожской республике. // Еженедельник «2000», № 8(547) 25.02.-3.03.2011.