У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна Юрій Долгорукий значення У Вікіпедії є статті про інші значення цьо

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Юрій Долгорукий (значення).

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Юрій Володимирович (значення).

Ю́рій Володи́мирович (1090 — 15 травня 1157, дав.-рус. Гюрги Володи́мирович, Дюрги Володи́мирович) — князь із династії Рюриковичів, шостий син Володимира Мономаха та його другої дружини, дочки половецького хана, а за деякими даними — його першої дружини Гіти Уессекської. Великий князь київський (1149—1151, 1155—1157), князь суздальський (1108—1135, 1136—1149, 1151—1155) і переяславський (1132, 1135), родоначальник володимиро-суздальських князівської династії Юрійовичів. Відповідно до запису у Любецькому пом'янику (поз. 4) перед смертю став іноком Гавриїлом. Відомий під прізвиськом Долгорукий («Довгорукий») за те, що втручався у боротьбу за київський престол та міжусобиці на Русі, перебуваючи у далекому периферійному Володимиро-Суздальському князівстві. Отруєний на бенкеті у київського осьменика Петрили. Похований у Києві в Церкві Спаса на Берестові.

Юрій Долгорукий

Прапор

Великий князь Київський

1149 — 1151

Попередник:

Ізяслав II Мстиславич

Наступник:

Ізяслав II Мстиславич

1155 — 1157

Попередник:

Ізяслав III Давидович

Наступник:

Ізяслав III Давидович

Прапор

Князь переяславський

1132 — 1132

Попередник:

Всеволод Мстиславич

Наступник:

Ізяслав Мстиславич

1135 — 1135

Попередник:

В'ячеслав Володимирович

Наступник:

Андрій Добрий

Народження:

бл.1090
Київ

Смерть:

15 травня 1157
Київ

Поховання:

Церква Спаса на Берестові, Київ, Україна

Країна:

Київська Русь

Релігія:

православ'я

Рід:

Рюриковичі (Мономаховичі)

Батько:

Володимир Мономах

Мати:

Єфимія

Шлюб:

1) донька хана Аєпи;
2) Ольга

Діти:

Ростислав, Андрій, Гліб, Михайло, Всеволод, , Борис, Ольга, Василько, Мстислав

Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

Спас на Берестові в Києві, де похований Юрій Долгорукий

Прізвисько Долгорукий — «Довга рука», надана князю через його фізіологічні особливості (сутулість), через що його руки здавались довшими ніж у інших людей. За іншою гіпотезою прізвисько «Долгорукий» надано деякими літописцями після його смерті за постійні втручання із загарбницькою метою у справи Київського князівства.

Ще за життя Володимира Мономаха за Юрієм Довгоруким було закріплено Ростово-Суздальську землю із резиденцією у Суздалі, де місцеве боярство служило для нього підпорою. З 1125 року, після смерті Володимира, Юрій став незалежним ростово-суздальським князем. Після смерті свого старшого брата київського князя Мстислава Великого (1132), Юрій силою захопив Переяслав, згодом виміняв його за частину північних земель у свого брата Ярополка Володимировича, князя київського. Перехід Переяславщини до Юрія спричинив його боротьбу з братами, яка закінчилася 1135 року поразкою Юрія, внаслідок чого він був змушений покинути південні землі й повернутися на Суздальщину.

За його князювання зросла економічна і політична сила північних князівств, тут засновано місто Переяславль-Заліський, Юр'єв-Польський, Кострому, 1147 року вперше згадується Москва (в Іпатіївському літописі, мимоходом, як місце зустрічі Юрія з його союзником Святославом Ольговичем Новгород-Сіверським. Наступна згадка в Тверському літописця 16 століття під 1156 роком в списку міст, заснованих Юрієм, і в Лаврентіївському літописі під 1177 в зв'язку з військовими подіями, що відбулися одразу після вбивства Андрія Боголюбського)). Тому Юрія Долгорукого вважають засновником Москви. Археологічні дані свідчать, що велике укріплене поселення племені в'ятичів, з церквою, існувало на місці Московського Кремля вже до кінця 11 століття, знайдені також залишки фортеці 12 століття, влаштоване Долгоруким. Він оформив на Північно-Східній Русі уділи, які роздав своїм синам, ставши засновником московської династичної лінії Рюриковичів («молодших Мономаховичів») та організатором Ростово-Суздальського князівства, ядра пізнішої Московської держави.

1149 року, користуючись з усобиць між князями, Юрій Долгорукий пішов у похід на південь і разом з половцями, біля Переяслава на Дніпрі, розбивши війська київського князя Ізяслава II Мстиславича, оволодів Києвом. 1150 року мусив його покинути, але згодом знову опинився в Києві. Після поразки на річці Руті (1151), якої йому завдав Ізяслав Мстиславич, Юрій повернувся до Суздаля. Втретє здобув він Київ 1155 року й залишився там до кінця свого життя (близько двох років). Щоб закріпитись на півдні, він роздавав тут своїм синам удільні князівства.

Юрій Долгорукий не був улюбленцем киян; його отруїли під час бенкету в київського боярина Петрила 15 травня 1157 року. Після його смерті повсталі кияни ліквідували встановлену ним владу, «суздальців — бояр і дружину — побивали по містах і селах» (М. Грушевський). Також було розтягнуто його майно («Красний двір», інший двір, за Дніпром, — «Рай»), двір сина Василька в місті.

Двори Юрія Долгорукого в Києві

Див. також: Князівські двори домонгольського Києва

Юрій Долгорукий мав в Києві так званий Красний двір. Можливо, це був відбудований Красний двір Всеволода, або ж інший двір з такою ж назвою. Цей двір згадується у літопису під 1150 та 1158 роками. Окрім цього, Юрій також мав ще заміський двір за Дніпром, що мав назву «Рай» та імовірно ототожнюється з городищем на острові Муромець. Обидва двори були пограбовані повсталими киянами у 1158 році.

Родина

Докладніше: Мономаховичі та Юрійовичі

Батько: Володимир Всеволодович (Мономах) — великий князь київський

Мати: Єфимія (†1126), дочка половецького хана; «Гюргева мати» (Денник Володимира Мономаха)

1-а дружина (з 12 січня 1108): NN, донька половецького хана Аепи Осеневича. Цей шлюб скріплював мирну угоду Володимира Мономаха із половцями.

Ростислав Юрійович — князь новгородський, переяславський
Андрій Юрійович (Боголюбський) — великий князь володимиро-суздальський
— князь курський
Гліб Юрійович — князь переяславський князь київський (1169—1171)
Борис Юрійович — князь білгородський, турівський
— дружина новгород-сіверського князя Олега Святославича.
Ольга Юріївна (? — 4 липня 1181) — галицька княгиня, дружина галицького князя Ярослава Осьмомисла (бл. 1140—1187

2-а дружина: NN; вислана Андрієм Боголюбським у Візантію з молодшими братами.

Василько Юрійович — князь суздальський
Мстислав Юрійович — князь новгородський
— князь юрієвський
Михайло Юрійович — великий князь володимиро-суздальський (1174—1176)
Всеволод Юрійович (Велике Гніздо) — великий князь володимиро-суздальський (1176—1212)

Родовід

8. Ярослав Мудрий, великий князь київський

4. Всеволод Ярославич, великий князь київський

9. Інгігерда, принцеса шведська

2. Володимир Мономах, великий князь київський

10. Костянтин IX Мономах, візантійський імператор

5. Марія-Анастасія Мономах

11. Олена Склирена (?)

1. Юрій Долгорукий, великий князь київський

3. Єфимія

Оцінки

Російський історик Василь Татіщев (1686—1750) негативно оцінював князя Юрія Довгорукого.

Цей великий князь був росту немалого, товстий, лицем білий, очі не вельми великі, ніс довгий і викривлений, борода мала, великий любитель жінок, солодкої їжі й пиття; більше про веселощі, ніж про управління й воїнство пильнував, але все інше перебувало у владі й нагляді вельмож його і улюбленців... Сам мало що робив, все більше діти й князі союзні...

Історик і публіцист Михайло Щербатов (1733—1790) вважав, що князя Юрія прозвали Довгоруким подібно до перського царя Артаксеркса — «через жадобу до надбання».

Примітки

Войтович Л. Князівські династії Східної Європи (кінець IX — початок XVI ст.). Львів: Інститут українознавства, 2000.
Іпатіївський літопис, 1147
Лаврентіївський літопис, 1177
Рабинович М. Г. Древний центр Москвы// Вопросы истории. — 1990. — № 3. — 107—119
Извлеченіе изъ древнихъ Русскихъ лѣтописей / Отделъ І. Извѣстія лѣтописные // Сборникъ матеріаловъ для исторической топографіи Кіева и его окрестностей.— Кіевъ: типографія Е. Я. Федорова, 1874.— С. 23
Мовчан, 1993, с. 42.
Звід пам'яток історії та культури України, 2003, с. 799.
Каргер, 1958, с. 277.
Володимѣръ… створиша миръ и поя Володимѣръ за Юргя Аепину дщерь, Осеневу внуку, а Олег поя за сына Аепину дщерь, Гиргеневу внуку.
Татищев В.Н. История Российская. — Москва, 2005. — Т. 2. — С. 303.
Карамзин Н. М. История государства Российского. — Москва, 1991. — Т. 2-3. — С. 143.