У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна Гологори Голого ри село в Україні у Золочівському районі Львівської

49°45′07″ пн. ш. 24°43′17″ сх. д. / 49.75194° пн. ш. 24.72139° сх. д.Координати: 49°45′07″ пн. ш. 24°43′17″ сх. д. / 49.75194° пн. ш. 24.72139° сх. д.

Середня висота
над рівнем моря

346 м

Водойми

Золота Липа (річка)

Місцева влада

Адреса ради

80736, Львівська обл., Золочівський р-н, с. Гологори

Карта

Гологори

Гологори

Мапа

Гологори у Вікісховищі

Географія

У селі річка Гнила Липа впадає у Золоту Липу.

Клімат

Клімат Гологорів
Показник	Січ.	Лют.	Бер.	Квіт.	Трав.	Черв.	Лип.	Серп.	Вер.	Жовт.	Лист.	Груд.	Рік
Середній максимум, °C	−1,7	−0,4	4,4	12,4	18,5	21,7	23,0	22,4	18,0	12,3	5,2	0,3	11
Середня температура, °C	−4,5	−3,1	1,0	7,7	13,3	16,5	17,7	17,0	13,1	7,9	2,4	−2,1	7
Середній мінімум, °C	−7,2	−5,8	−2,4	3,1	8,1	11,3	12,5	11,7	8,2	3,6	−0,3	−4,4	3
Норма опадів, мм	34	33	35	49	76	89	95	71	58	41	39	43	663
Джерело: climate-data.org

Назва

Перекази зберегли давню назву сучасного села Гологори як «містечко Дукля». Археологічні дослідження, проведені в 60-х рр. XX століття, виявили тут поселення висоцької, та черняхівської культур XI—XIII ст.

Історія

Дукля (Гологори) — одне із найдавніших поселень Галичини. Перша згадка про «Княжі Голі гори» і «Рожене поле» була в літописі за 1099 р. 1132 року місто Гологори згадано в літописах і хроніках. Належало до Звенигородського князівства, а 1140 року Звенигородський князь Володимир приєднав місто до Галицького князівства. Інший літопис розповідає, що року 1144 на Великому полі поблизу Гологір відбулася битва Київського князя з Володимиром Володаровичем.

Інтенсивного розвитку Гологори досягли в XV ст. Поселення Дукля стало важливим торговим центром, через який проходили торгові шляхи. В XVII—XVIII століттях тут проводилися великі кінні ярмарки, продавали велику рогату худобу.

Згадується село 14 лютого 1446 року в книгах галицького суду.

У 1469 р. Гологори одержали магдебурзьке право. З XVIII століття збереглися примірники печатки місцевої ратуші, на якій зображено руїни Гологірського замку.

Справжнім лихом для міста і всієї округи були часті турецько-татарські набіги. У 1498 р. татари вкотре обложили замок. За переказами, у цьому бою загинув їхній воєначальник, улюблений ханський син. Жителі Гологір захоронили його прах на гірській вершині навпроти замку. Там же, на відзнаку перемоги у боротьбі з татарською навалою, спорудили пам'ятний знак. Це 5-метрова капличка 1670-х років, побудована у вигляді масивної колони, що стоїть на пагорбі, названому на честь св. Марка. За легендою, колона споруджена на честь перемоги над татарським загоном, що взяв замок в облогу. Сталося це у день св. Марка. Колона, що носить в народі назву «Марко», розташована при в'їзді в Гологори з лівого боку.

Гологори населяли українці, поляки і жиди (євреї). В 1895 р. Барон Гірш (нім. Hirsch) заснував у Гологорах приватну єврейську школу, яка отримала статус державної школи в 1901 р. Діяв заклад до 1939 р. Відвідували школу не лише юдеї, а й діти інших конфесій. Окрім грамоти, учнів тут вчили боднарській справі. У 1941 р. євреї в Золочівському районі були винищені нацистами.

Статус міста Гологори зберегли до 1939 р. У 1929 р. населення міста почало скорочуватись і становило на той час 2480 осіб. Покинуті в час війни давні будинки навколо ринкової площі розібрали для будівництва будівель райкому і райвиконкому у Красне, що було райцентром (1944—1959). Це остаточно знищило вигляд давнього міста, сліди земляних фортифікацій якого проглядаються донині. Руїни замку повністю розібрали для будівництва корівників, руїни яких видніються сьогодні.

Сьогодні в селі залишились лише храми Св. Юрія і Пресвятої Трійці. Є греко-католицька церква. Серед старих колгоспних споруд — бетоноване зерносховище округлої форми.

Околиці

Під'їжджаючи з півночі трасою до Гологорів, ліворуч розташована Лиса Гора, що є природним заповідником. Висота гори — 420 м над р. м. Її західні та північні схили круті, південні та східні — пологі. Лиса Гора покрита лучно-степовою рослинністю, трапляються рідкісні види гірської рослинності: скабіоза блискуча (в Європі росте лише в Піренеях, Альпах і Карпатах) та козилець гірський. Виявлено — одну з найрідкісніших рослин української флори, давній релікт і ендем, а також — сон-траву, , горицвіт, котячі лапки карпатські, що занесені до Червоної книги України.

Село розташоване в межах мальовничого низькогірного пасма Гологори, вздовж якого поруч зі селом проходить Головний європейський вододіл.

Пам'ятки

Втрачені

Парафіяльний костел у містечку (арх. Франциск Ксаверій Кульчицький) будували в 1774–1790 роках, посвячений у 1828, зруйнований у 1950-х. Стиль — бароко. Його світлину можна побачити у праці «Przeszlość і zabytki województwa Tarnapolskiego» (S. XLVIII).

Гологірський замок

Докладніше: Гологірський замок

Окрасою міста був Гологірський замок — один з найдавніших на Галичині оборонних замків, збудований у XV ст. Замок мав чотирикутну форму, його оточували вали і рів з водою. До нього можна було увійти лише через підйомний міст. Замок мав таємний вихід у лісі біля с.Гологірки.

Відомі люди

Вірлик Петро Іванович — керівник Золочівського окружного проводу ОУН, Лицар Срібного хреста заслуги УПА
Дольницький Мирон Андрійович — український військовик, географ. Четар УГА.
Композитор Ярослав Лопатинський — у 1905—1936 рр. проживав і працював у Гологорах, могила композитора розташована біля храму Св. Дмитрія у селі Гологірки
Михайлюк Петро Тадейович (1974—2017) — прапорщик Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
Миколай-Єронім Сенявський — часто перебував у містечку.

Дідичі

Миколай з Гологорів гербу Дембно — львівський підкоморій та підкоморій, галицький каштелян
Ян Сененський — каштелян кам'янецький
Ян Сененський — львівський латинський архієпископ, каштелян галицький
Миколай-Єронім Сенявський — державний діяч Речі Посполитої, один із найбільших польських магнатів
Адам Миколай Сенявський — державний діяч Речі Посполитої, син попереднього.
Микола Василь Потоцький — небіж попереднього, меценат (костел, церква Юрія та шпиталь убогих у Гологорах.).

Примітки

. Архів оригіналу за 27 січня 2016. Процитовано 19 січня 2016.
Гупало В. Звенигород і Звенигородська земля у ХІ–ХІІІ століттях (соціоісторична реконструкція). – Львів, 2014. – С. 445.
Akta grodzkie i ziemskie, T.12, s.148, № 1669 [ 26 грудня 2015 у Wayback Machine.] (лат.)
Kowalczyk J. Świątynie i klasztory późnobarokowe w archidiecezji lwowskiej [ 12 березня 2017 у Wayback Machine.] // . — 2003. — № XXVIII. — S. 215.
Kazimierz Przyboś (opracował). Urzędnicy województwa ruskiego XIV—XVIII wieków. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź, 1987. — S. 42. — ISBN 83-04-0251213-4 całość, . (пол.)
Kazimierz Przyboś (opracował). Urzędnicy województwa ruskiego XIV—XVIII wieków… — S. 333.
Barącz S. Pamiątki buczackie… — S. 57. (пол.)

Джерела

Мацюк О. Замки і фортеці Західної України (історичні мандрівки). — С. 28
Трубчанінов С. В.
Barącz S. Smotrycki Melecy: szkic bibliograficzny [ 2 квітня 2015 у Wayback Machine.]. — Poznań, 1889. (пол.)
«Gologóry» — Encyclopedia of Jewish. Communities in Poland, Volume II (Ukraine) [ 10 серпня 2009 у Wayback Machine.] (англ.)
Gołogóry // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1881. — Т. II. — S. 675. (пол.) — S. 675. (пол.)
Przeszłość i zabytki wojewódstwa tarnopolskiego. — Tarnopol, 1926. — S. 74—75. (пол.)

Посилання

Замки та храми України [ 1 лютого 2019 у Wayback Machine.]
Фотопрогулки по Украине и вокруг [ 21 серпня 2018 у Wayback Machine.] (рос.)

[1] . Архів оригіналу за 27 січня 2016. Процитовано 19 січня 2016.

[2] Гупало В. Звенигород і Звенигородська земля у ХІ–ХІІІ століттях (соціоісторична реконструкція). – Львів, 2014. – С. 445.

[3] Akta grodzkie i ziemskie, T.12, s.148, № 1669 [ 26 грудня 2015 у Wayback Machine.] (лат.)

[4] Kowalczyk J. Świątynie i klasztory późnobarokowe w archidiecezji lwowskiej [ 12 березня 2017 у Wayback Machine.] // . — 2003. — № XXVIII. — S. 215.

[5] Kazimierz Przyboś (opracował). Urzędnicy województwa ruskiego XIV—XVIII wieków. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź, 1987. — S. 42. — ISBN 83-04-0251213-4 całość, . (пол.)

[6] Kazimierz Przyboś (opracował). Urzędnicy województwa ruskiego XIV—XVIII wieków… — S. 333.

[СБ57-7] Barącz S. Pamiątki buczackie… — S. 57. (пол.)