У Вікіпедії є статті про інших людей із таким прізвищем Верещагін Василь Васильович Верещагін нар 26 жовтня 1842 Черепов

У Вікіпедії є статті про інших людей із таким прізвищем: Верещагін.

Василь Васильович Верещагін (нар. 26 жовтня 1842, Череповець, Новгородська губернія, Російська імперія — пом. 31 березня 1904, біля Порт-Артура) — російський художник-баталіст. (Прізвище походить від українського "вереск"-"верещати", у українських козаків поширене "Верещага")...

Верещагін Василь Васильович
рос. Верещагин Василий Васильевич


При народженні	Верещагин Василий Васильевич
Народження	26 жовтня 1842(1842-10-26) Череповець, Новгородська губернія, Російська імперія
Смерть	31 березня 1904(1904-03-31) (61 рік)
	в морі на броненосці, біля Порт-Артура (загиблий у бою)
Національність	росіянин
Країна	Російська імперія
Жанр	портрет, пейзаж, батальний жанр
Навчання	Морський кадетський корпус, Петербурзька Академія мистецтв
Діяльність	художник, письменник, військовослужбовець, history painter, genre painter
Напрямок	реалізм
Роки творчості	1863—1903
Вчитель	Жан-Леон Жером
Член	^d і Сербська академія наук і мистецтв
Твори	портрет, пейзаж, батальний жанр
Брати, сестри	^d, ^d і ^d
Роботи в колекції	Фінська національна галерея, Миколаївський обласний художній музей імені Василя Верещагіна, Історико-художній музей (Серпухов), Державний музей мистецтв Узбекистану, ^d, ^d, Нижньотагільський музей образотворчих мистецтв, Меморіал Вікторії, Державний історичний музей, Третьяковська галерея, Національний музей у Варшаві, Російський музей, Національна галерея Вірменії, Бруклінський музей, Словацька національна галерея, Ермітаж, Східно-Словацька галерея, Бостонський музей образотворчих мистецтв, ^d і Національний музей «Київська картинна галерея»
Нагороди
Автограф



Верещагін Василь Васильович у Вікісховищі

Брав участь в укладанні альбому «Живописна Україна» (разом з Л. Жемчужниковим, 1862).

Життєпис

Народився в сім'ї поміщика. У віці дев'яти років вступив до Морського кадетського корпусу. Після закінчення цього закладу та короткотривалої служби вийшов у відставку.

Мав трьох братів; усіх їх відправили до військово-навчальних закладів. Молодші, Сергій і Олександр, стали професійними військовиками; старший, — громадським діячем.

Навчання

Після виходу у відставку поступив в Петербурзьку академію мистецтв, де вчився в 1860—1863 у А. Т. Маркова, Ф. А. Моллера і А. Е. Бейдемана. Закінчивши академію, поїхав на Кавказ, де пробув близько року. Потім поїхав у Париж, де вчився і працював під керівництвом Жерома (1864—1865). У березні 1865 повернувся на Кавказ і продовжив писати з натури.

Восени 1865 відвідав Петербург, потім знов повернувся до Парижа, щоб продовжити навчання. Зиму 1865—1866 провів, навчаючись у Паризькій академії. Весною 1866 повернувся на батьківщину, завершивши своє офіційне навчання.

Запрошення у Туркестан

У 1867 , генерал-губернатор Туркестану та командувач російських військ у Середній Азії, запрошує художника до себе на службу — той перебуває при генералові в чині прапорщика. У серпні 1867 Верещагін відправляється в Ташкент і Самарканд. Брав участь в обороні обложеного Самарканда, був поранений і отримав орден Святого Георгія 4-го класу «В воздаяние за отличие, оказанное во время обороны цитадели г. Самарканда, с 2 по 8 Июня 1868 года.»

У кінці 1868 художник їде до Петербурга, звідти до Парижа, а потім знову повертається в Петербург. У 1869 він за сприяння Кауфмана організовує в столиці «туркестанську виставку» своїх робіт. Після закінчення виставки Верещагін знову їде до Туркестану, цього разу через Сибір.

Мандри

У 1871 переїхав у Мюнхен і почав працювати над картинами за східними сюжетами. У 1873 влаштував персональну виставку «туркестанських» творів у Кришталевому палаці в Лондоні. Весною 1874 відбулася виставка в Петербурзі. Після виставки майже два роки жив в Індії, виїжджаючи також в Тибет. Весною 1876 повернувся до Парижа.

Дізнавшись весною 1877 про початок російсько-турецької війни, негайно відправився до регулярної армії, залишивши в Парижі свою майстерню, і був зарахований до складу ад'ютантів головнокомандувача Дунайської армії з правом вільного пересування у військах, але без казенного утримання. Брав участь у деяких битвах. У червні 1877 отримав важке поранення.

У 1882—1883 знову подорожував Індією. У 1884 відвідав Сирію і Палестину, по чому створив картини на євангельські сюжети.

У 1901 відвідав Філіппінські острови, в 1902 — США і Кубу, в 1903 — Японію.

Був номінантом на звання лауреата першої Нобелівської премії миру в 1901. Був особистим другом президента США Теодора Рузвельта, протягом багатьох років дружив з Іваном Тургенєвим, Львом Толстим, Томасом Едісоном, Хосе Марті, Ернстом Геккелем, Іллєю Рєпіним.

Несподівана смерть

У 1904, з початком російсько-японської війни, відправився на фронт.

Загинув в битві під Порт-Артуром у результаті підриву на міні броненосця «Петропавловськ» разом з адміралом Степаном Макаровим.

Живопис

Барельєф на музеї ім. Василя Верещагіна в Миколаєві

«Релігійна процесія на святі Мохаррем в Шуші» (1865)
«Вулиця в селі Ходжагенті» (1868)
«Колишнє укріплення Кош-Тигермень» (1868)
«Хід в (підземна в'язниця) в Самарканді» (1868)
«В'їзд у місто Катта-Курган» (1868)
«Після поразки (Переможені)», 1868
«Руїни театру в Чугучаку» (1869)
«Киргизькі кибитки на ріці Чу» (1869)
«Жебраки в Самарканді» (1870)
«Політики в опіумній крамничці. Ташкент» (1870)
«Дервіші у святковому вбранні. Ташкент» (1870)
«Хор дервішів, що просять милостиню. Ташкент» (1870)
«Варвари» — до неї входять картини «Виглядають» (1873), «Нападають зненацька» (1871), «Оточили — переслідують…» (1872), «Представляють трофеї» (1872), «Тріумфують» (1872).
«Двері Тимура (Тамерлана)» (1871—1872)
«Мавзолей Тадж-Махал в Агрі» (1874—1876)
«Шлях військовополонених», 1879, (Бруклінський музей, Нью-Йорк)
«Після атаки. Перев'язний пункт під Плевною», 1881
«В турецькій покійницькій», 1881
«Придушення індійського повстання англійцями» (бл. 1884)
«Тифліс» (зібрання (колекція) Градобанку, Київ)

Обрані картини Верещагіна

«Вивозять поранених з поля бою», до 1888

Наполеон на Бородінських висотах, 1897
Наполеон і маршал Лористон («Мир будь-що-будь!»), 1899-1900
У підкореній Москві («Підпалювачі» або «Розстріл у Кремлі»), 1887-1888
Перед атакою. Під Плевною, 1881
Апофеоз війни, 1871-1872, Третьяковська галерея
Шипка-Шейново. Скобелєв під Шипкою
Про війну, 1873, Третьяковська галерея
Шпигун, Київська картинна галерея
Ад'ютант
Смертельно поранений, 1873
«Шлях військовополонених», 1879, Бруклінський музей
Два євреї, 1883-1884
Вид на Кримські гори
Головна вулиця в Самарканді з висоти цитаделі рано вранці, 1869-1870
Торжествують,1872
Самарканд, 1869
Дервіші у святковому вбранні, 1869-1870, Третьяковська галерея
Афганець, 1867-1868
Араб на верблюді, 1869-1870
Двері Тимура (Тамерлана), 1872
Японка, 1903
Мавзолей Тадж-Махал, 1874-1876
Гімалаї увечері, 1875
Придушення індійського повстання англійцями, 1884, ймовірно знищена
Вечір на озері. Один з павільйонів на Мармурової набережній в Раджнагарі (князівство Удайпур), 1874
Раджнагар. Мармурова, прикрашена барельєфами набережна на озері в Удайпурі, 1874
Банія (торговець). Бомбей, 1874—1876
Бухарський солдат (сарбаз), 1873
Бхіл, 1884
В горах Алатау. 1869-1870
Видивляються, 1873
Гімалайский поні, 1875
Воїн-вершник в Джайпурі, 1881
Гірський струмок в Кашмірі, 1875
Два яструба (Башибузуки), 1878-1879
Священник парс (вогнепоклонник). Бомбей, 1874-1876
Портрет бачі, 1867-1868
Ікона Миколи с ріки Вия (верхів'я Пінеги), 1894
Мулла Рахим и мулла Керим по дорозі на базар сваряться, 1873
Киргизькі кибитки на річці Чу, 1869-1870
Садова хвіртка в Тачені, 1869-1870
Калмицька молильня, 1869-1870
, 1871

Див. також

3410 Верещагін — астероїд, названий на честь художника
Миколаївський обласний художній музей імені В. В. Верещагіна
Гедройць Микола Антонович

Примітки

Музей им. В. В. Верещагина и город Николаев [ 4 березня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
Lutz D. Schmadel. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin, Heidelberg : Springer-Verlag, 2003. — 992 (XVI) с. — .

Література та посилання

Ковпаненко Н. Г. Верещагін Василь Васильович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 482. — .
Верещагін Василь Васильович // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
^[ru] Василий Васильевич Верещагин и его произведения / Фототип. и автотип. изд. — Санкт-Петербург: тип. А. С. Суворина, 1896. — 95 с., [88] л. ил., портр.
Демин Л. М. С мольбертом по земному шару: мир глазами В. В. Верещагина. — М.: Мысль, 1991. — 373, 2 с.
Верещагин Василий Васильевич // профіль на сайті «Православная энциклопедия»
Ілля Рєпін. Про Василя Верещагіна

[1] Музей им. В. В. Верещагина и город Николаев [ 4 березня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)

[2] Lutz D. Schmadel. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin, Heidelberg : Springer-Verlag, 2003. — 992 (XVI) с. — .