Болгарський гусарський полк

Болгарський гусарський полк — назва двох гусарських військових формувань російської імператорської армії, що існували в 1759-1762 і 1776-1783 роках відповідно.

Болгарський гусарський полк
Болгарский гусарский полк
Полковий герб у 1776-1783 годах
На службі	1759-1762, 1776-1783
Країна	Російська імперія
Належність	Російська імператорська армія
Вид	кавалерійський полк
Тип	легка (нерегулярна кіннота)

Історія

1740 р. російська імператриця Анна Іванівна опублікувала прокламацію, адресовану всім сербам, болгарам і влахам, які жили у Священній Римській імперії. Нею вона заохочувала вступати в гусарські полки, які починали формуватися в російській армії. Подібний документ згодом видала російська цариця Катерина II. Ним вона заявила про готовність Росії надати усім християнським іммігрантам з Османської імперії жадану землю у межах Російської імперії. У той же час Колегія іноземних справ почала направляти на Балкани емісарів, які агітували за те, щоб місцеві жителі переїжджали на поселення в Росію. Усі, хто обрав шлях переселення, здебільшого оселялися на південних рубежах Російської імперії, де їх зараховували до регулярної російської армії. Під час прибуття балканців з освоюваних земель виселялися українці, яким давали півроку на переїзд ще далі на південь.

9 березня 1759 р. в Новій Сербії генерал-майор Йован Хорват утворив перший Болгарський гусарський полк, який був рухомою поселеною частиною, розташованою на Пслі та сформованою з парубків спеціально для участі у Семилітній війні. У полку служили болгари з України, а також болгари і неболгари — вихідці з Балкан, Угорщини, Волощини та Молдови. Вони розташовувалися в районі Миргорода у важких матеріальних умовах і часто дезертирували, як правило, на Запорозьку Січ. Через недокомплект (нестачу особового складу) 26 липня 1762 р. Болгарський полк влився у Македонський гусарський полк, який у травні 1761 р. відрядили на фронт, де він дійшов до польського Каліша. Македонський полк скасовано 13 травня 1763 р., а його склад розподілено між Молдавським і Сербським полками.

24 грудня 1776 р. в числі дев'ятьох полків, створених на території Азовської та Новоросійської губерній для захисту південних рубежів у зв'язку зі знищенням царською владою Запорозької Січі, з кадрів розпущених кавалерійських частин сформовано новий поселений Болгарський гусарський полк у складі шістьох ескадронів. 28 червня 1783 р. всі поселені гусарські полки було ліквідовано, а Болгарський полк разом із Сербським став Ольвіопольським гусарським полком.

Штабс-офіцер і унтер-офіцер Болгарського гусарського полку, 1776-1783

Однострій

Після відтворення в 1776 р. особовому складу полку належалося таке обмундирування (однакове для всіх польових і поселених гусарських полків): чорні ментики з жовтими шнурами, білі опанчі, чорні ківери з жовтою тасьмою, чорні чепраки з жовтою викладкою, чорні пояси з жовтими перехопленнями, чорні ташки, мідні ґудзики. Офіцерам приділялися парадні жовті чоботи. Індивідуальним для полку було коричневе забарвлення штанів («чакширів») і доломанів («дуламов»). Останні так само мали білі обшлаги і жовті шнурки.

Герб

1776 року було затверджено герб полку: «Щит зі срібною смугою, діагонально поділений на дві частини; з них у верхній, зеленій, зображено три золоті хрести, а в нижній, червоній — три срібні півмісяці».

Примітки

1. Гирич, Ярослав (30 серпня 2018). . Український тиждень (35 (563)). Архів оригіналу за 9 грудня 2019. Процитовано 9 грудня 2019.
2. Дойнов, Стефан (2005). Българите в Украйна и Молдова през Възраждането (1751 – 1878). София: Академично издателство „Марин Дринов“. с. 49—51. ISBN . (болг.)
3. , , Сербський, Болгарський, , , Молдавський, Македонський та гусарські полки.
4. Сайт «Милитера» («Военная литература») [ 24 лютого 2020 у Wayback Machine.] (рос.)
5. Историческое описаніе одежды и вооруженія россійскихъ войскъ. — Издание Главного интендантского управления, 1899. — Т. 5. — С. 13—14.

Посилання

• Тютюнджиев, Иван. „Български военни формирования в Украйна през XVIII век. Българите в Северното Причерноморие. том 4“, Унив. изд. „Св. св. Кирил и Методий“, 1995, с. 131-136. В. Търново [ 20 лютого 2018 у Wayback Machine.] (болг.)