Антон Корошець (словен. Anton Korošec; 12 травня 1872, — 14 грудня 1940, Белград) — югославський політик, один з лідерів консервативної (Словенської народної партії), римо-католицький священник, оратор.
Антон Корошець | |
---|---|
Anton Korošec | |
![]() | |
7-й прем'єр-міністр Югославії | |
28 липня 1928 — 7 січня 1929 | |
Монарх | Олександр I Карагеоргієвич |
Попередник | Велімір Вукічевич |
Наступник | (Петар Живкович) |
Голова Національної ради Держави Словенців, Хорватів і Сербів | |
29 жовтня 1918 — 1 грудня 1918 | |
Попередник | Посада заснована |
Наступник | Посада ліквідована |
Народився | 12 травня 1872[1][2][3] Бисеряне, Штирія, Австро-Угорщина |
Помер | 14 грудня 1940[2][3] (68 років) Белград, Королівство Югославія[4] |
Похований | Любляна |
Відомий як | політик, письменник, богослов, католицький священник |
Громадянство | |
Alma mater | Ґрацький університет |
Політична партія | Словенська народна партія |
Релігія | католицька церква |
![]() | |
Біографія
Ранні роки
Народився в австро-угорському місті Бисеряне, що в ті часи належало Герцогству Штирія (нині — територія Словенії), початкову та середню освіту здобував у Птуї та Мариборі. Вивчав теологію, у 1895 був поставлений у священники. У 1905 отримав ступінь доктора теології після завершення навчання у Ґрацькому університеті. Був другом та однодумцем (Янеза Крека).
Політична кар'єра
У 1907 був обраний до Імперської Ради Австро-Угорщини від Словенської народної партії; у парламенті він як голова Югославського клубу зачитав Травневу декларацію, у якій було постановлено, що всі південні слов'яни мають бути об'єднані в одне автономне державне формування у складі Австро-Угорщини. У 1914 був на чолі словенсько-хорватського парламентського клубу. Після розпаду Австро-Угорщини Національна рада словенців, хорватів та сербів, у якій Корошець обіймав посаду президента, оголосила про створення Держави Словенців, Хорватів та Сербів 28—29 жовтня 1918. 9 листопада Корошець та Нікола Пашич узгодили в рамках Женевської декларації, що Королівство Сербія визнає рівність прав усіх його складових, утворюючи разом з ними конфедерацію. Однак вже від самого початку серби встановили жорсткий контроль, перетворивши Королівство Сербів, Хорватів та Словенців (згодом — Королівство Югославію) на унітарну державу.
У 1918-21 Корошець був віце-президентом у першому уряді Королівства Сербів, Хорватів та Словенців. Як голова Словенської народної партії співпрацював з двома урядами правого спрямування. Не дивлячись на поразку у 1920, Словенській народній партії вдалося виграти вибори в Словенії у 1924, після чого Корошець був обраний віце-президентом уряду. У 1924 та 1927 був також міністром внутрішніх справ. Корошець був проти ухвалення (Відовданської конституції) та проводив кампанію щодо ширшої автономії словенців у складі Королівства Сербів, Хорватів та Словенців до тих пір, поки Словенська народна партія не об'єдналася з сербськими радикалами, сформувавши централістський уряд та відкинувши таким чином цю ідею на другий план. Після замаху на Степана Радича у 1928, щоби забезпечити мирне співіснування етнічних груп король запропонував Корошецю очолити перший уряд Югославії без сербського прем'єр-міністра та обійняти посаду міністра внутрішніх справ, однак вже згодом, після проголошення Диктатури 6 січня, звільнив його з посади. У 1929 Корошець був міністром в уряді (Петара Живковича). Він намагався розв'язати кризу в державі демократичними методами, однак уряд був розпущений у 1930 під тиском Словенії.
Будучи в опозиції, Корошець уклав Словенську декларацію, що проголошувала створення нового міжнаціонального союзу словенців, хорватів та сербів. Ця пропозиція видалася привабливою для словенців, які проживали у Словенському Примор'ї та Каринтії, що межували з існуючою державою. У 1933 Корошець був висланий на острів Хвар. У 1935 Словенська народна партія бойкотувала парламентські вибори. Тим не менш, у цьому ж році Корошець був назначений міністром внутрішніх справ в уряді (Мілана Стоядиновича). На цій посаді Корошець пробув до 1938. У 1939 очолював уряд. Корошець сприяв укладенню (договору) між (Драгішею Цветковичем) і (Владко Мачеком) та обіймав посаду міністра освіти в їхньому уряді. В уряді Стоядиновича Корошець виступав за тісну співпрацю з нацистською Німеччиною. У якості міністра освіти в уряді Цветковича—Мачека у жовтні 1940 ввів два антисемітські закони. Перший обмежував участь євреїв в оптовій торгівлі їжею, тоді як другий обмежував чисельність студентів-євреїв у старших школах та університетах. Інші міністри висловлювалися проти цих законів, однак Корошець наполягав на тому, що провал їхнього введення може загострити відносини з Німеччиною, внаслідок чого закони були таки ухвалені.
До кінця свого життя Корошець відкрито висловлювався проти масонів, комунізму та юдаїзму. Будучи міністром внутрішніх справ в уряді Югославії, Корошець заявляв, що «всі євреї, комуністи й масони є зрадниками, конспіраторами та ворогами держави». Був організатором антикомуністичного угруповання Чатовий у бурі (словен. Straža v viharju).
Смерть
Антон Корошець помер у Белграді 14 грудня 1940 у віці 68 років.
Примітки
- Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- Encyclopædia Britannica
- Brozović D., Ladan T. Hrvatska enciklopedija — LZMK, 1999. — 9272 с.
- Deutsche Nationalbibliothek Record #119081032 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- . Hrvatska enciklopedija. Leksikografski zavod Miroslav Krleža. Архів оригіналу за 19 березня 2022. Процитовано 9 січня 2017.
- Leopoldina Plut-Pregelj, Carole Rogel (2010). . The Scarecrow Press, London – Toronto – Plymouth. с. 241–242, Korošec, Anton (1872–1940). ISBN . Архів оригіналу за 10 січня 2017. Процитовано 10 січня 2017.
- Christian Axboe Nielsen (2014). . University of Toronto Press, Toronto - Buffalo - London. с. 219–220. ISBN . Архів оригіналу за 10 січня 2017. Процитовано 10 січня 2017.
- Gregor Tomc, Doroteja Lešnik (1995). Rdeče in črno. Slovensko partizanstvo in domobranstvo. Ljubljana. с. 38—39.
Джерела
- Feliks J. Bister, Anton Korošec, državnozborski poslanec na Dunaju : življenje in delo : 1872—1918, Ljubljana, 1992.
- Časopis za zgodovino in narodopisje 77, št. 2-3 (2006) (номери повністю присвячені Антону Корошецю).
- Prispevki za novejšo zgodovino 31, št. 1 (1991) (містять лекції з симпозіуму, присвяченого Антону Корошецю).
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет