Azərbaycanca
Беларускі
Dansk
Deutsch
Española
Français
Indonesia
Italiana
日本語
Қазақ
Lietuvos
Nederlands
Português
Русский
සිංහල
แบบไทย
Türkçe
Українська
中國人
United State
Afrikaans
45°46′ пн. ш. 13°22′ сх. д. / 45.767° пн. ш. 13.367° сх. д.
| Аквілейський патріархат | |
| Дата створення / заснування | 3 століття |
|---|---|
 | |
| Посада керівника організації | d |
| Країна | Італія |
| Адміністративна одиниця | Фріулі-Венеція-Джулія |
| Собор | d |
| Є власником | Предямський замок |
| Попередник | d |
| Наступник | d і d |
| Час/дата припинення існування | 1751 |
 Аквілейський патріархат у Вікісховищі | |
Аквілейський патріархат (лат. Patriarchatus Aquileiensis) — єпископська резиденція та церковна провінція на північному сході Італії, центром якої спочатку було стародавнє місто Аквілея, розташоване біля північного узбережжя Адріатичного моря. Виник у IV столітті як церковна провінція з юрисдикцією над римською італійською провінцією часів принципату Венетія та Істрія (лат. Venetia et Histria). У другій половині VI століття єпископи-митрополити Аквілеї почали використовувати патріарший титул і Аквілейський патріархат фактично став невизнаною автокефальною церквою. Після завоювання Аквілеї лангобардами, у 568 році резиденцію було перенесено до міста Градо. У 606 році стався внутрішній розкол, і з того часу існувало дві ворогуючі лінії Аквілейських патріархів: одна в Новій Аквілеї (Градо) з юрисдикцією над контрольованими Візантією прибережними регіонами, а інша в Старій Аквілеї (пізніше переміщена до Кормонса). Перша лінія патріархів (Градо) тривала до 1451 року, тоді як друга лінія (Кормонс, пізніше Чивідале, а потім Удіне) тривала до 1751 року. Патріархи другої лінії також були феодалами Аквілейської патріаршої держави. Протягом пізньої античності та протягом середньовіччя було проведено низку Аквілейських церковних соборів. Сьогодні це титулярний архієпископський престол.
Історія
Від єпископства до патріархату
Давня традиція стверджує, що Аквілейську кафедру заснував св. Марк, посланий туди св. Петром перед його місією в Александрії. Вважається, що її першим єпископом був святий Єрмагор, що бл.70 року загинув мученицькою смертю. Наприкінці III століття (285 р.) єпископом Аквилеї був інший мученик, святий Ілар (або Іларій).
Протягом IV століття місто було головним церковним центром однієї з одинадцяти областей Італії римського імператора Августа — Regio X «Venetia et Histria» на півночі Адріатики. У 381 році святий Валеріан з'являється як митрополит-єпископ на цій території, проведений ним того року синод проти аріан, відвідали 32 (або 24) єпископи. Наступником Валеріана став Хроматій (388—408), відомий своїми гомілетичними та екзегетичними працями. Він сприяв роботі Єроніма Стридонського і Руфіна Аквілейського і підтримував контакти з Амвросієм Медіоланським і Іоанном Золотоустим.
З часом частина західної Іллірії, а також північні Норик і Реція потрапили під юрисдикцію Аквілеї. Римські міста, такі як Верона, Трент, Пола, Беллуно, Фельтре, Віченца, Тревізо та Падуя, були серед його суфраганів у V та VI століттях. Будучи митрополитами такої великої території та представниками римської цивілізації серед остготів і лангобардів, архієпископи Аквілеї домагалися та врешті отримали від своїх варварських господарів почесний титул патріарха, хоча й особистий а не постійний. Цей титул сприяв і водночас виправдовував сильну тенденцію до незалежності, яка була досить явною у відносинах Аквілеї з Римом, рису, яку вона поділяла зі своїм суперником, Равенною, єпископи якої так ніколи і не отримали патріаршого сану.
Рішення імператора Юстиніана про те, що Італія також має прийняти його релігійну політику, яка сприяла монофізитству, зустріло сильну опозицію з боку єпископа Аквілеї Македонія (539—557). Тим часом Папа Римський Вігілій піддався погрозам Юстиніана і приєднався до Другого Константинопольського собору 553 року, який засудив трьох представників, пізніше відомих як Три Глави. Завдяки мовчазній згоді Вігілія в засудженні «Трьох Глав», єпископи Північної Італії (Лігурії та Емілії), а серед них і Венеції та Істрії, розірвали спілкування з Римом під проводом Македонія. Цей розкол трьох глав дав можливість єпископу Аквілеї прийняти титул «патріарх». Наступник Македонія Паулін I (557—569) почав використовувати титул близько 560 року.
Тим часом до кінця наступного десятиліття лангобарди захопили всю Північну Італію. У 568 році патріарх Аквілеї був змушений втекти зі скарбами своєї церкви на маленький острів Градо, поблизу Трієста, останній залишок імперських володінь у північній Італії. Ця політична зміна не вплинула на відносини патріархату з Римом і його єпископи, чи то на території Ломбардії, чи на імперській території, наполегливо відмовлялися від усіх запрошень до примирення.
Розрив з Градо
Різноманітні спроби пап у Римі та екзархів у Равенні, як мирні, так і інші, зустріли наполегливу відмову відновити узи єдності аж до обрання Кандідіана (606 або 607 рік) митрополитом Аквілеї (у Градо). Втомлені п'ятдесятирічним розколом, ті з його суфраганів, чиї престоли знаходилися в межах імперії, приєдналися до нього, підкоряючись Риму; його материкові суфрагани серед лангобардів зберігалися в розколі. Вони пішли далі й обрали в самій Аквілеї патріарха Іоанна Абата (606 або 607 рік), так що відтепер у Північній Італії існувало два невеликих патріархати: острівний Аквілейський патріархат у Градо та материковий патріархат Старої Аквілеї, з резиденцією у фортеці Кормонс.
Зі смертю лангобардського короля Грімоальда (671), який був аріанином, ставлення лангобардів до Аквілейського патріархату почали змінюватися. Тепер представники лангобардського королівського двору були переважно католиками і виступали за угоду з Римською церквою. Згодом лангобардські королі забажали усунути всі конфлікти з Римом, включаючи його розкол з Аквілейською церквою. Поступово розкол втратив свою силу. Король Куніперт скликав Синод у Павії (698/699), на якому Стара Аквілея примирилася з Римом, і Папа Григорій II надав палій патріарху Серену (715—730) Аквілеї в 723 році. Ймовірно, у VII столітті папи визнали за митрополитами Градо титул патріарха Аквілеї, щоб компенсувати його присвоєння митрополитами Старої Аквілеї. У наступні століття цей титул продовжував використовуватися обома, але вже не мав жодного практичного значення.
У 628 році патріархи Старої Аквілеї перенесли свою резиденцію в Кормонс. Патріарх Калліст переніс патріаршу резиденцію до Чівідале-дель-Фріулі (Форум Юлії) у 737 році, і вона залишалася там до XIII століття, коли її знову перемістили, цього разу до Удіне у 1223 році.
В останнє десятиліття VIII століття створення нової митрополичої кафедри в Зальцбурзі зменшило розмір єпархії Старої Аквілеї, яка довго претендувала на територію Каринтії. Ще пізніше Патріарх Урс Аквілейський (пом. 811) прийняв арбітраж Карла Великого, відповідно до якого територія Каринтії на північ від Драви була передана Арно Зальцбурзькому. Після смерті Урса Максенцій вимагав коштів у двору Карла Великого на відбудову Аквілеї. Максенцій служив патріархом Аквілеї з 811 р. до своєї смерті в 837 р.
Тим не менш, угорське вторгнення в IX столітті та занепад імперського контролю посилили авторитет патріархів.
Розширення і занепад
Німецький феодальний вплив відтепер ставав дедалі відчутнішим у церковних справах Старої Аквілеї. У 1011 році один з її патріархів Іоанн IV в оточенні тридцяти єпископів освятив новий Бамберзький собор. Поппо, або Вольфганг (1019—1042), близький до імператора Конрада II, освятив свій власний собор в Аквілеї 13 липня 1031 року на честь Пресвятої Діви Марії. За його правління місто також отримало нові мури. Поппо також зумів остаточно звільнити патріарха від влади Каринтійського герцогства та воював проти Градо.
У 1047 році патріарх Еберхард, німець, сприяв оголошенню на Римському синоді того, що Аквілея поступається в честі лише Риму, Равенні та Мілану. Однак у 1063 році папа Лев IX оголосив Градо верховною владою, хоча Готебальд зберіг підтримку імператора Генріха III.
Тимчасова влада
У 1077 році патріарх Зігхард Бельштейнський отримав герцогський титул Фріулі від німецького короля Генріха IV, акт, який традиційно вважається народженням Аквілейської держави, або Patrie dal Friûl. Згодом Патріархат розширив свій політичний контроль у цій області: регіони під контролем Аквілеї в наступні століття включали Трієст, Каринтію, Штирію, Кадоре та центральну частину Істрії. У період свого розквіту Аквілейський патріархат був однією з найбільших держав Італії. Дворяни з патріархату були активними учасниками хрестових походів. У 1186 році патріарх Годфрі коронував сина Фрідріха Барбаросси, Генріха VI, у базиліці Сант-Амброджіо в Мілані як короля Італії, у відповідь папа Урбан III позбавив його влади.
На початку XIII століття, особливо за Вольфгера фон Ерла (1204—1218) і Бертольда (1218—1251), Патріархат мав процвітаючу промисловість і торгівлю, чому сприяла хороша мережа доріг, а також помітна культурна діяльність. Пошкоджена землетрусами та іншими стихійними лихами та скорочена до кількох сотень жителів, Аквілея була майже покинута в XIV столітті. Столиця держави була перенесена спочатку в Чивідале, а потім, з 1238 року, в Удіне, в центрі Фріулі, який був улюбленою резиденцією патріарха з XIII століття і незабаром став великим містом.
Однак наприкінці століття Патріархату довелося зіткнутися зі зростаючою владою Венеційської республіки, а також з внутрішніми чварами між власними васалами, а також вплутатися в нескінченні війни між гвельфами та гібелінами. Відродження відбулося під час правління Бертрана (1334—1350), успішного адміністратора та полководця. Він був убитий у 1350 році під час змови у віці дев'яноста років.
З моменту перенесення патріаршої резиденції до Удіне венеційці ніколи не жили в мирі з патріархатом, чия імперська прихильність викликала у Венеції заздрість. У XV столітті держава також постраждала від серії внутрішніх чвар між Чівідале та Удіне. У 1411 році це переросло у війну, яка мала ознаменувати кінець патріархату, оскільки Чівідале отримав підтримку від більшості фріульських комун, да Каррара з Падуї, імператора та короля Угорщини, тоді як останнього підтримували венеційці. У грудні того ж року імперська армія захопила Удіне, а в наступному січні Людовик Текський був призначений патріархом у міському соборі. 23 липня 1419 року венеційці завоювали Чивідале і готувалися зробити те саме з Удіне. Місто впало 7 червня 1420 року після тривалої облоги. Незабаром після цього венеційці підкорили Джемону, Сан-Даніеле, Венцоне і Толмеццо.
У 1445 році, після того як переможений патріарх Людовіко Тревізан на Флорентійському соборі мовчазно погодився зі втратою своєї стародавньої мирської держави в обмін на річну платню в 5000 дукатів, призначену йому з венеційської скарбниці, протистояння нарешті закінчилось. Після скасування патріархату Градо (1451) його замінив Венеційський патріархат. Надалі титул Патріарха Аквілеї зберігав лише релігійне значення. Колишня фріульська держава була включена до Венеційської республіки під назвою Patria del Friuli, якою керував генеральний проведитор або луоготененте, який проживав в Удіне.
При Доменіко Грімані (кардинал з 1497 р.) австрійська Фріулі була додана до території патріархату, юрисдикція якого поширювалася на деякі австрійські єпархії. У 1623 р. ректор Аквілеї Альберт Песслер від імені Фердинанда II, імператора Священної Римської імперії, звернувся з проханням заснувати Єпископство Горіції та вивести австрійські єпархії з-під юрисдикції Аквілейського патріархату.
Згасання
109-м і останнім патріархом Аквілеї був Даніель Дольфін, коад'ютор з 1714 року свого попередника Діонігіо Дольфіна, його наступник з 1734 року та кардинал з 1747 року.
Венеційські претензії на номінацію патріарха Аквілеї були зустрінуті зустрічними претензіями з боку Австрії з кінця XV століття, коли австрійські єпархії були включені до юрисдикції патріархату.
Нарешті арбітром було обрано Бенедикта XIV. Він присудив (1748–49) архідієцезії Удіне венеційську територію у Фріулі, а для австрійських володінь він створив апостольський вікаріат з резиденцією в Горіції, незалежний від Патріарха Аквілеї та безпосередньо залежний від Святого престолу, від імені якого здійснювалася вся юрисдикція.
Це рішення не задовольнило Венецію, і в 1751 році буллою Injunctio Nobis від 6 липня Папа розділив патріархат на дві архієпархії; один в Удіне, з венеційською Фріулі для його території, інший у Горіції, з юрисдикцією над австрійською Фріулі. Від стародавнього патріархату, колись такого гордого й впливового, залишилася лише парафіяльна церква Аквілеї. Він був негайно підпорядкований Апостольському Престолу, а його настоятелю було надано право використовувати єпископські знаки сім разів на рік.
Титулярна кафедра
У 1968 році Аквілея була включена до списку титулярних (більше не резиденційних) кафедр Католицької церкви з рангом митрополії. Станом на 2014 Престол обіймав Чарльз Джон Браун, нині Апостольський нунцій на Філіппінах, який був призначений на престол 26 листопада 2011 року.
Див. також
Посилання
- I libri dei Patriarchi
Примітки
- Meyendorff, 1989, с. 310-314.
- Sotinel, 2007, с. 85-120.
- G. C. Menis, History of Friuli, pp. 109—110, G. E. A. P. Pordenone 1988.
- G. C. Menis, History of Friuli, pp. 142—143, G. E. A. P. Pordenone 1988.
- Everett, Nicholas. Paulinus, The Carolgingians and Famosissima Aquileia, 145.
- G. C. Menis, History of Friuli, p. 207, Pordenone 1988
- G. C. Menis, History of Friuli, p. 251, Pordenone 1988
- Прилози за књижевност, језик, историју и фолклор, Volume 5. Državna Štamparija. 1925. с. 35.
- Annuario Pontificio 1968 (Tipografia Poliglotta Vaticana 1968), p. 553
Джерела
- Krahwinkler, Harald (2005). Patriarch Fortunatus of Grado and the Placitum of Riziano (PDF). Acta Histriae. 13 (1): 63—78.
- Meyendorff, John (1989). Imperial unity and Christian divisions: The Church 450-680 A.D. Crestwood, NY: St. Vladimir's Seminary Press. ISBN .
- Minotto, A. S. (ed.) (1870). Documenta ad Forumjulii patriarchatum Aquileiensem Tergestum Istriam Goritiam Vol. 1. (лат.). Venice: typis Joh. Cecchini, 1870. [Volume 1 of Acta et diplomata e r. tabulario veneto / studio et opera A. S. Minotto]
- Nicovich, John Mark (2009). The poverty of the Patriarchate of Grado and the Byzantine-Venetian Treaty of 1082. Mediterranean Historical Review. 24 (1): 1—16. doi:10.1080/09518960903000736. S2CID 153843834.
- Price, Richard M. (2007). The Three Chapters Controversy and the Council of Chalcedon. The Crisis of the Oikoumene: The Three Chapters and the Failed Quest for Unity in the Sixth-century Mediterranean. Turnhout: Brepols. с. 17—37. ISBN .
- Shahan, Thomas Joseph (1907). Catholic Encyclopedia (1913)/Aquileia. In Herbermann, Charles (ed.). Catholic Encyclopedia. Vol. 1. New York: Robert Appleton Company.
- Sotinel, Claire (2007). The Three Chapters and the Transformations of Italy. The Crisis of the Oikoumene: The Three Chapters and the Failed Quest for Unity in the Sixth-century Mediterranean. Turnhout: Brepols. с. 85—120. ISBN .
- Vicelja-Matijašić, Marina (2005). Byzantium and Istria: Some Aspects of Byzantine Presence in Istria (PDF). Acta Histriae. 13 (1): 185—204.
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет
45 46 pn sh 13 22 sh d 45 767 pn sh 13 367 sh d 45 767 13 367Akvilejskij patriarhat Data stvorennya zasnuvannya3 stolittya Posada kerivnika organizaciyid KrayinaItaliya Administrativna odinicyaFriuli Veneciya Dzhuliya Sobord Ye vlasnikomPredyamskij zamok Poperednikd Nastupnikd i d Chas data pripinennya isnuvannya1751 Akvilejskij patriarhat u Vikishovishi Akvilejskij patriarhat lat Patriarchatus Aquileiensis yepiskopska rezidenciya ta cerkovna provinciya na pivnichnomu shodi Italiyi centrom yakoyi spochatku bulo starodavnye misto Akvileya roztashovane bilya pivnichnogo uzberezhzhya Adriatichnogo morya Vinik u IV stolitti yak cerkovna provinciya z yurisdikciyeyu nad rimskoyu italijskoyu provinciyeyu chasiv principatu Venetiya ta Istriya lat Venetia et Histria U drugij polovini VI stolittya yepiskopi mitropoliti Akvileyi pochali vikoristovuvati patriarshij titul i Akvilejskij patriarhat faktichno stav neviznanoyu avtokefalnoyu cerkvoyu Pislya zavoyuvannya Akvileyi langobardami u 568 roci rezidenciyu bulo pereneseno do mista Grado U 606 roci stavsya vnutrishnij rozkol i z togo chasu isnuvalo dvi voroguyuchi liniyi Akvilejskih patriarhiv odna v Novij Akvileyi Grado z yurisdikciyeyu nad kontrolovanimi Vizantiyeyu priberezhnimi regionami a insha v Starij Akvileyi piznishe peremishena do Kormonsa Persha liniya patriarhiv Grado trivala do 1451 roku todi yak druga liniya Kormons piznishe Chividale a potim Udine trivala do 1751 roku Patriarhi drugoyi liniyi takozh buli feodalami Akvilejskoyi patriarshoyi derzhavi Protyagom piznoyi antichnosti ta protyagom serednovichchya bulo provedeno nizku Akvilejskih cerkovnih soboriv Sogodni ce titulyarnij arhiyepiskopskij prestol IstoriyaVid yepiskopstva do patriarhatu Patriarsha bazilika Santa Mariya Assunta v Akvileyi XI st zvedena na misci originalnogo hramu IV st Davnya tradiciya stverdzhuye sho Akvilejsku kafedru zasnuvav sv Mark poslanij tudi sv Petrom pered jogo misiyeyu v Aleksandriyi Vvazhayetsya sho yiyi pershim yepiskopom buv svyatij Yermagor sho bl 70 roku zaginuv muchenickoyu smertyu Naprikinci III stolittya 285 r yepiskopom Akvileyi buv inshij muchenik svyatij Ilar abo Ilarij Protyagom IV stolittya misto bulo golovnim cerkovnim centrom odniyeyi z odinadcyati oblastej Italiyi rimskogo imperatora Avgusta Regio X Venetia et Histria na pivnochi Adriatiki U 381 roci svyatij Valerian z yavlyayetsya yak mitropolit yepiskop na cij teritoriyi provedenij nim togo roku sinod proti arian vidvidali 32 abo 24 yepiskopi Nastupnikom Valeriana stav Hromatij 388 408 vidomij svoyimi gomiletichnimi ta ekzegetichnimi pracyami Vin spriyav roboti Yeronima Stridonskogo i Rufina Akvilejskogo i pidtrimuvav kontakti z Amvrosiyem Mediolanskim i Ioannom Zolotoustim Z chasom chastina zahidnoyi Illiriyi a takozh pivnichni Norik i Reciya potrapili pid yurisdikciyu Akvileyi Rimski mista taki yak Verona Trent Pola Belluno Feltre Vichenca Trevizo ta Paduya buli sered jogo sufraganiv u V ta VI stolittyah Buduchi mitropolitami takoyi velikoyi teritoriyi ta predstavnikami rimskoyi civilizaciyi sered ostgotiv i langobardiv arhiyepiskopi Akvileyi domagalisya ta vreshti otrimali vid svoyih varvarskih gospodariv pochesnij titul patriarha hocha j osobistij a ne postijnij Cej titul spriyav i vodnochas vipravdovuvav silnu tendenciyu do nezalezhnosti yaka bula dosit yavnoyu u vidnosinah Akvileyi z Rimom risu yaku vona podilyala zi svoyim supernikom Ravennoyu yepiskopi yakoyi tak nikoli i ne otrimali patriarshogo sanu Rishennya imperatora Yustiniana pro te sho Italiya takozh maye prijnyati jogo religijnu politiku yaka spriyala monofizitstvu zustrilo silnu opoziciyu z boku yepiskopa Akvileyi Makedoniya 539 557 Tim chasom Papa Rimskij Vigilij piddavsya pogrozam Yustiniana i priyednavsya do Drugogo Konstantinopolskogo soboru 553 roku yakij zasudiv troh predstavnikiv piznishe vidomih yak Tri Glavi Zavdyaki movchaznij zgodi Vigiliya v zasudzhenni Troh Glav yepiskopi Pivnichnoyi Italiyi Liguriyi ta Emiliyi a sered nih i Veneciyi ta Istriyi rozirvali spilkuvannya z Rimom pid provodom Makedoniya Cej rozkol troh glav dav mozhlivist yepiskopu Akvileyi prijnyati titul patriarh Nastupnik Makedoniya Paulin I 557 569 pochav vikoristovuvati titul blizko 560 roku Tim chasom do kincya nastupnogo desyatilittya langobardi zahopili vsyu Pivnichnu Italiyu U 568 roci patriarh Akvileyi buv zmushenij vtekti zi skarbami svoyeyi cerkvi na malenkij ostriv Grado poblizu Triyesta ostannij zalishok imperskih volodin u pivnichnij Italiyi Cya politichna zmina ne vplinula na vidnosini patriarhatu z Rimom i jogo yepiskopi chi to na teritoriyi Lombardiyi chi na imperskij teritoriyi napoleglivo vidmovlyalisya vid usih zaproshen do primirennya Rozriv z Grado Grado ta inshi vizantijski volodinnya v Pivnichnij Adriatici VI IX st Riznomanitni sprobi pap u Rimi ta ekzarhiv u Ravenni yak mirni tak i inshi zustrili napoleglivu vidmovu vidnoviti uzi yednosti azh do obrannya Kandidiana 606 abo 607 rik mitropolitom Akvileyi u Grado Vtomleni p yatdesyatirichnim rozkolom ti z jogo sufraganiv chiyi prestoli znahodilisya v mezhah imperiyi priyednalisya do nogo pidkoryayuchis Rimu jogo materikovi sufragani sered langobardiv zberigalisya v rozkoli Voni pishli dali j obrali v samij Akvileyi patriarha Ioanna Abata 606 abo 607 rik tak sho vidteper u Pivnichnij Italiyi isnuvalo dva nevelikih patriarhati ostrivnij Akvilejskij patriarhat u Grado ta materikovij patriarhat Staroyi Akvileyi z rezidenciyeyu u forteci Kormons Zi smertyu langobardskogo korolya Grimoalda 671 yakij buv arianinom stavlennya langobardiv do Akvilejskogo patriarhatu pochali zminyuvatisya Teper predstavniki langobardskogo korolivskogo dvoru buli perevazhno katolikami i vistupali za ugodu z Rimskoyu cerkvoyu Zgodom langobardski koroli zabazhali usunuti vsi konflikti z Rimom vklyuchayuchi jogo rozkol z Akvilejskoyu cerkvoyu Postupovo rozkol vtrativ svoyu silu Korol Kunipert sklikav Sinod u Paviyi 698 699 na yakomu Stara Akvileya primirilasya z Rimom i Papa Grigorij II nadav palij patriarhu Serenu 715 730 Akvileyi v 723 roci Jmovirno u VII stolitti papi viznali za mitropolitami Grado titul patriarha Akvileyi shob kompensuvati jogo prisvoyennya mitropolitami Staroyi Akvileyi U nastupni stolittya cej titul prodovzhuvav vikoristovuvatisya oboma ale vzhe ne mav zhodnogo praktichnogo znachennya U 628 roci patriarhi Staroyi Akvileyi perenesli svoyu rezidenciyu v Kormons Patriarh Kallist perenis patriarshu rezidenciyu do Chividale del Friuli Forum Yuliyi u 737 roci i vona zalishalasya tam do XIII stolittya koli yiyi znovu peremistili cogo razu do Udine u 1223 roci V ostannye desyatilittya VIII stolittya stvorennya novoyi mitropolichoyi kafedri v Zalcburzi zmenshilo rozmir yeparhiyi Staroyi Akvileyi yaka dovgo pretenduvala na teritoriyu Karintiyi She piznishe Patriarh Urs Akvilejskij pom 811 prijnyav arbitrazh Karla Velikogo vidpovidno do yakogo teritoriya Karintiyi na pivnich vid Dravi bula peredana Arno Zalcburzkomu Pislya smerti Ursa Maksencij vimagav koshtiv u dvoru Karla Velikogo na vidbudovu Akvileyi Maksencij sluzhiv patriarhom Akvileyi z 811 r do svoyeyi smerti v 837 r Tim ne mensh ugorske vtorgnennya v IX stolitti ta zanepad imperskogo kontrolyu posilili avtoritet patriarhiv Rozshirennya i zanepad Patriarshij prestol XI st Nimeckij feodalnij vpliv vidteper stavav dedali vidchutnishim u cerkovnih spravah Staroyi Akvileyi U 1011 roci odin z yiyi patriarhiv Ioann IV v otochenni tridcyati yepiskopiv osvyativ novij Bamberzkij sobor Poppo abo Volfgang 1019 1042 blizkij do imperatora Konrada II osvyativ svij vlasnij sobor v Akvileyi 13 lipnya 1031 roku na chest Presvyatoyi Divi Mariyi Za jogo pravlinnya misto takozh otrimalo novi muri Poppo takozh zumiv ostatochno zvilniti patriarha vid vladi Karintijskogo gercogstva ta voyuvav proti Grado U 1047 roci patriarh Eberhard nimec spriyav ogoloshennyu na Rimskomu sinodi togo sho Akvileya postupayetsya v chesti lishe Rimu Ravenni ta Milanu Odnak u 1063 roci papa Lev IX ogolosiv Grado verhovnoyu vladoyu hocha Gotebald zberig pidtrimku imperatora Genriha III Timchasova vlada U 1077 roci patriarh Zighard Belshtejnskij otrimav gercogskij titul Friuli vid nimeckogo korolya Genriha IV akt yakij tradicijno vvazhayetsya narodzhennyam Akvilejskoyi derzhavi abo Patrie dal Friul Zgodom Patriarhat rozshiriv svij politichnij kontrol u cij oblasti regioni pid kontrolem Akvileyi v nastupni stolittya vklyuchali Triyest Karintiyu Shtiriyu Kadore ta centralnu chastinu Istriyi U period svogo rozkvitu Akvilejskij patriarhat buv odniyeyu z najbilshih derzhav Italiyi Dvoryani z patriarhatu buli aktivnimi uchasnikami hrestovih pohodiv U 1186 roci patriarh Godfri koronuvav sina Fridriha Barbarossi Genriha VI u bazilici Sant Ambrodzhio v Milani yak korolya Italiyi u vidpovid papa Urban III pozbaviv jogo vladi Na pochatku XIII stolittya osoblivo za Volfgera fon Erla 1204 1218 i Bertolda 1218 1251 Patriarhat mav procvitayuchu promislovist i torgivlyu chomu spriyala horosha merezha dorig a takozh pomitna kulturna diyalnist Poshkodzhena zemletrusami ta inshimi stihijnimi lihami ta skorochena do kilkoh soten zhiteliv Akvileya bula majzhe pokinuta v XIV stolitti Stolicya derzhavi bula perenesena spochatku v Chividale a potim z 1238 roku v Udine v centri Friuli yakij buv ulyublenoyu rezidenciyeyu patriarha z XIII stolittya i nezabarom stav velikim mistom Odnak naprikinci stolittya Patriarhatu dovelosya zitknutisya zi zrostayuchoyu vladoyu Venecijskoyi respubliki a takozh z vnutrishnimi chvarami mizh vlasnimi vasalami a takozh vplutatisya v neskinchenni vijni mizh gvelfami ta gibelinami Vidrodzhennya vidbulosya pid chas pravlinnya Bertrana 1334 1350 uspishnogo administratora ta polkovodcya Vin buv ubitij u 1350 roci pid chas zmovi u vici dev yanosta rokiv Akvileya na derevoriti 1493 roku Gartman Shedel Nyurnberzka hronika Z momentu perenesennya patriarshoyi rezidenciyi do Udine venecijci nikoli ne zhili v miri z patriarhatom chiya imperska prihilnist viklikala u Veneciyi zazdrist U XV stolitti derzhava takozh postrazhdala vid seriyi vnutrishnih chvar mizh Chividale ta Udine U 1411 roci ce pereroslo u vijnu yaka mala oznamenuvati kinec patriarhatu oskilki Chividale otrimav pidtrimku vid bilshosti friulskih komun da Karrara z Paduyi imperatora ta korolya Ugorshini todi yak ostannogo pidtrimuvali venecijci U grudni togo zh roku imperska armiya zahopila Udine a v nastupnomu sichni Lyudovik Tekskij buv priznachenij patriarhom u miskomu sobori 23 lipnya 1419 roku venecijci zavoyuvali Chividale i gotuvalisya zrobiti te same z Udine Misto vpalo 7 chervnya 1420 roku pislya trivaloyi oblogi Nezabarom pislya cogo venecijci pidkorili Dzhemonu San Daniele Vencone i Tolmecco U 1445 roci pislya togo yak peremozhenij patriarh Lyudoviko Trevizan na Florentijskomu sobori movchazno pogodivsya zi vtratoyu svoyeyi starodavnoyi mirskoyi derzhavi v obmin na richnu platnyu v 5000 dukativ priznachenu jomu z venecijskoyi skarbnici protistoyannya nareshti zakinchilos Pislya skasuvannya patriarhatu Grado 1451 jogo zaminiv Venecijskij patriarhat Nadali titul Patriarha Akvileyi zberigav lishe religijne znachennya Kolishnya friulska derzhava bula vklyuchena do Venecijskoyi respubliki pid nazvoyu Patria del Friuli yakoyu keruvav generalnij proveditor abo luogotenente yakij prozhivav v Udine Pri Domeniko Grimani kardinal z 1497 r avstrijska Friuli bula dodana do teritoriyi patriarhatu yurisdikciya yakogo poshiryuvalasya na deyaki avstrijski yeparhiyi U 1623 r rektor Akvileyi Albert Pessler vid imeni Ferdinanda II imperatora Svyashennoyi Rimskoyi imperiyi zvernuvsya z prohannyam zasnuvati Yepiskopstvo Goriciyi ta vivesti avstrijski yeparhiyi z pid yurisdikciyi Akvilejskogo patriarhatu Zgasannya 109 m i ostannim patriarhom Akvileyi buv Daniel Dolfin koad yutor z 1714 roku svogo poperednika Dionigio Dolfina jogo nastupnik z 1734 roku ta kardinal z 1747 roku Venecijski pretenziyi na nominaciyu patriarha Akvileyi buli zustrinuti zustrichnimi pretenziyami z boku Avstriyi z kincya XV stolittya koli avstrijski yeparhiyi buli vklyucheni do yurisdikciyi patriarhatu Nareshti arbitrom bulo obrano Benedikta XIV Vin prisudiv 1748 49 arhidiyeceziyi Udine venecijsku teritoriyu u Friuli a dlya avstrijskih volodin vin stvoriv apostolskij vikariat z rezidenciyeyu v Goriciyi nezalezhnij vid Patriarha Akvileyi ta bezposeredno zalezhnij vid Svyatogo prestolu vid imeni yakogo zdijsnyuvalasya vsya yurisdikciya Ce rishennya ne zadovolnilo Veneciyu i v 1751 roci bulloyu Injunctio Nobis vid 6 lipnya Papa rozdiliv patriarhat na dvi arhiyeparhiyi odin v Udine z venecijskoyu Friuli dlya jogo teritoriyi inshij u Goriciyi z yurisdikciyeyu nad avstrijskoyu Friuli Vid starodavnogo patriarhatu kolis takogo gordogo j vplivovogo zalishilasya lishe parafiyalna cerkva Akvileyi Vin buv negajno pidporyadkovanij Apostolskomu Prestolu a jogo nastoyatelyu bulo nadano pravo vikoristovuvati yepiskopski znaki sim raziv na rik Titulyarna kafedra U 1968 roci Akvileya bula vklyuchena do spisku titulyarnih bilshe ne rezidencijnih kafedr Katolickoyi cerkvi z rangom mitropoliyi Stanom na 2014 Prestol obijmav Charlz Dzhon Braun nini Apostolskij nuncij na Filippinah yakij buv priznachenij na prestol 26 listopada 2011 roku Div takozhAkvileya Venecijskij patriarhat Patriarh VenecijskijPosilannyaI libri dei PatriarchiPrimitkiMeyendorff 1989 s 310 314 Sotinel 2007 s 85 120 G C Menis History of Friuli pp 109 110 G E A P Pordenone 1988 G C Menis History of Friuli pp 142 143 G E A P Pordenone 1988 Everett Nicholas Paulinus The Carolgingians and Famosissima Aquileia 145 G C Menis History of Friuli p 207 Pordenone 1988 G C Menis History of Friuli p 251 Pordenone 1988 Prilozi za kњizhevnost јezik istoriјu i folklor Volume 5 Drzavna Stamparija 1925 s 35 Annuario Pontificio 1968 Tipografia Poliglotta Vaticana 1968 p 553DzherelaKrahwinkler Harald 2005 Patriarch Fortunatus of Grado and the Placitum of Riziano PDF Acta Histriae 13 1 63 78 Meyendorff John 1989 Imperial unity and Christian divisions The Church 450 680 A D Crestwood NY St Vladimir s Seminary Press ISBN 9780881410563 Minotto A S ed 1870 Documenta ad Forumjulii patriarchatum Aquileiensem Tergestum Istriam Goritiam Vol 1 lat Venice typis Joh Cecchini 1870 Volume 1 of Acta et diplomata e r tabulario veneto studio et opera A S Minotto Nicovich John Mark 2009 The poverty of the Patriarchate of Grado and the Byzantine Venetian Treaty of 1082 Mediterranean Historical Review 24 1 1 16 doi 10 1080 09518960903000736 S2CID 153843834 Price Richard M 2007 The Three Chapters Controversy and the Council of Chalcedon The Crisis of the Oikoumene The Three Chapters and the Failed Quest for Unity in the Sixth century Mediterranean Turnhout Brepols s 17 37 ISBN 9782503515205 Shahan Thomas Joseph 1907 Catholic Encyclopedia 1913 Aquileia In Herbermann Charles ed Catholic Encyclopedia Vol 1 New York Robert Appleton Company Sotinel Claire 2007 The Three Chapters and the Transformations of Italy The Crisis of the Oikoumene The Three Chapters and the Failed Quest for Unity in the Sixth century Mediterranean Turnhout Brepols s 85 120 ISBN 9782503515205 Vicelja Matijasic Marina 2005 Byzantium and Istria Some Aspects of Byzantine Presence in Istria PDF Acta Histriae 13 1 185 204