Абхазька література

Абхазька література — письмова література абхазькою мовою. Виникла на початку XX століття.

Фольклор

Серед фольклорних творів абхазького народу виділяються героїчний епос про «нартів», історичні оповіді з минулого (зокрема про князів ^[ru]), розбійницькі пісні, сатиричні пісні, пісні про Кавказькій війні, ритуальні пісні і «мисливська» проза й поезія.

Абхазький фольклор активно збирав і вивчав Д. Ґуліа, який видав книги «Абхазькі прислів'я, загадки, скоромовки» (Тифліс, 1907), «Абхазькі народні прикмети про погоду» (Сухумі, 1922), «Культ козла в абхазів», «Абхазькі заклинання», «Мисливська мова в абхазів і боги полювання» (1926), «Сухум — не Діоскурія» та інші.

Рання навчальна література та журналістика

Аж до 1920-х років художньої літератури і преси абхазькою мовою не існувало.

У 1862 році російський вчений ^[ru] видав першу граматику абхазької мови — монографію «Абхазька мова». До цієї книги було прикладено першу абхазьку абетку, засновану на кирилиці.

Пізніше з'явилася абхазька абетка на російській графіці, створена Д. Ґуліа і в 1892 році.

У 1900-ті роки над створенням письмових текстів абхазькою мовою з використанням латинської графіки працював спеціальний «Перекладацький комітет», завдяки якому було видано перші абхазькі книги — з закону божого і «Книга для читання». На початку десятиліття російським сходознавцем бароном П. К. Усларом було складено абхазький буквар — «Апсва анбан».

А. М. Чочуа — упорядник букваря, читанки для другого—третього років навчання (Сухум, 1923) і абхазько-грузинсько-російського самовчителя (Сухум, 1926).

Абхазька преса виникла після 1917 року. Перша газета абхазькою мовою видавалася спочатку Д. Ґуліа, а потім ^[ru]; перший час вона називалася «Абхазія», потім — «Червона Абхазія» (^[ru]»).

Становлення традицій художньої літератури

Родоначальник абхазької літератури — Дирміт Ґуліа, що писав свої твори як абхазькою, так і російською мовами (зокрема, російською мовою ним написана «Історія Абхазії» (Тифліс, 1925)). Поетична творчість Гуліа включає дві віршовані збірки («Збірка віршів», Тифліс, 1912; «Вірші, сатири і пісні», Сухум, 1923), які включають твори, що розробляють теми і прийоми абхазького фольклору, поему «Любовний лист» (Тифліс, 1913). Д. Гуліа створив також повість «Під чужим небом» (розповідає про засланого в Сибір абхазького селянина, який прийняв покарання за злочин князя), низку перекладів з російської і грузинської мов, зокрема театральних п'єс.

Серед інших абхазьких авторів 1920-х років — поет ^[ru] («Абхазькі поеми», Сухумі, 1924), драматург і дослідник ^[ru] (п'єси «Махаджіри», «Діва гір»; книга «Географія Абхазії», Сухумі, 1925), драматург і перекладач (комедія «Ачапшара», або «Відвідування хворого», переклад абхазькою «Хаджі-Мурата» Л. М. Толстого), драматург С. Бжанія.

Значне місце в абхазькій радянській літературі займають поети І. Когоніа, Л. Квіцініа, К. Агумаа, , Б. Шінкуба і прозаїки І. Папаскірі, В. Агрба, Михайло Лакербай. В повоєнні роки друкувались романи й оповідання І. Тарби, Б. Шинкуби, , М. Лакербая, , Д. Ахуби, О. Дженіа, М. Хашига, Ш. Аджинджала та ін.

Примітки

1. . Архів оригіналу за 30 серпня 2019. Процитовано 30 серпня 2019.

Посилання

• Абхазская интернет-библиотека [ 29 серпня 2019 у Wayback Machine.](рос.)
• Абхазька література [ 26 січня 2021 у Wayback Machine.] // ВУЕ