Про католицьку святу дивіться статтю .
Ізабелла Французька Isabelle de France | ||
Портрет Ізабелли в уяві художника | ||
| ||
---|---|---|
25 січня 1308 — 20 січня 1327 | ||
Попередник: | Маргарита Французька | |
Спадкоємець: | Філіпа де Авен | |
Народження: | близько 1295 Париж, Франція | |
Смерть: | 22 серпня 1358 замок Хартфорд, Англія | |
Поховання: | d | |
Країна: | Франція | |
Релігія: | католицька церква | |
Рід: | Капетинги, Плантагенети | |
Батько: | Філіп IV Красивий | |
Мати: | Жанна I Наваррська | |
Шлюб: | Едуард II | |
Діти: | Едуард III, Джон Елтемський, , Джоан Тауерська | |
Медіафайли у Вікісховищі |
Ізабелла Французька (англ. Isabella of France бл. 1295 — 22 серпня 1358) пізніше прозвана Французькою вовчицею — королева Англії, дружина англійського короля Едуарда II, мати короля Едуарда III. Вона була дочкою французького короля Філіпа IV Красивого і його дружини Жанни І Наваррської. Сестра останніх королів з династії Капетингів.
Біографія
Дитячі роки
Рік народження Ізабелли, шостої дитини Філіпа IV і Жанни І Наваррської, точно не встановлений. З документів, що відносяться до її шлюбу з Едуардом ІІ, вважають, що вона народилася близько 1295 року. Письмові джерела вказують і інші дати: 1288 рік, 1292 рік, червень 1299 року. Найбільш поширеною є думка, що Ізабелла народилася між січнем 1295 і січнем 1296 років; французькі хроністи (англ. Guillaume de Nangis) і пишуть що в момент одруження її було 12 років.
Відомостей про дитинство Ізабелли майже не залишилося. Перші роки вона провела в палаці Сіте (фр. Palais de la Cité) у Парижі. Її годувальницею і першою вихователькою була Теофанія де Сент-П'єр, яка прищепила дівчині любов до літератури. Ймовірно є те, що принцеса була освічена трохи вище середнього рівня. В цю епоху жінки, зазвичай, навчалися письму і читанню в монастирях.
Шлюбні плани
Як було прийнято в цей період, усі діти Філіпа IV були одружені заради політичної вигоди. Ізабелла була обіцяна в дружини спадкоємцю Едуарда І. Шлюб був частиною мирного врегулювання конфлікту Англії і Франції через конфіскацію Філіпом Гасконі в 1294 році. У 1299 році папа Боніфацій VIII запропонував подвійне весілля: англійський король Едуард I, який овдовів, повинен був одружитися з сестрою Філіпа Маргаритою, а його син, майбутній Едуард II, — з Ізабеллою, після досягнення нею шлюбного віку. Після об'єднання двох королівських домів, Гасконь поверталася Англії. Проте в 1303 році Едуард I почав шукати іншу наречену для сина. А Філіп кілька років вів війну у Фландрії і побоювався, що знову буде залучений в бойові дії з Англією. З огляду на сформовані обставини, французький король погодився передати Гасконь Англії. Договір між Францією і Англією, укладений у Парижі в 1303 році, затвердив статус Гасконі як володіння англійського короля з моменту заручин королівських дітей, що відбулися в день його підписання.Едуард I помер 7 липня 1307, перед смертю він наказав синові одружитися з Ізабеллою. Новому англійському королю, що вів війну в Шотландії, був необхідний тривалий мир з Францією і не став більше відкладати одруження. 25 січня 1308 в соборі в Булоні відбулося одруження Едуарда II і Ізабелли Французької.
Перші роки шлюбу. Гавестон
Майбутній Едуард ІІ був наймолодшою дитиною Едуарда І і Елеонори Кастильської. Брати Едуарда померли ще до його народження, а сестри були значно старшими за нього. Тому король виховував сина разом з іншими десятьма юнаками з лицарських родів. Одним з них був Пірс Гавестон, батько якого воював в армії короля Франції і Уельсу. Між молодими людьми зав'язалися тісні відносини. Більшість сучасних джерел, не називаючи їх гомосексуальними, підкреслюють незвичайну близькість. Деякі сучасні історики, підкреслюючи, що в шлюбі в Ізабелли і Едуарда було четверо дітей, заперечують гомосексуальність англійського короля. Гавестон був у складі делегації, яка 7 лютого 1308 вітала молодят, коли вони висадилися в Дуврі. Зустріч Гавестона і Едуарда II була надзвичайно теплою, що справило неприємне враження на дядьків Ізабелли (графів Д'Евре і Валуа), що супроводжували подружжя до Англії. Пізніше Едуард передав Гавестону коштовності, подарунок Філіпа IV, і частину ювелірних виробів, що складали придане Ізабелли. У Дуврі Ізабеллу зустріли найшляхетніші дами королівства, серед яких була Ізабелла Вескі, що стала на багато років довіреною особою королеви. Перші роки подружнього життя Ізабелли відзначені конфліктом між англійським королем і його баронами, незадоволеними привілейованим становищем Гавестона. Одним із приводів послужило те, що на коронації Едуарда і Ізабелли (25 лютого 1308) Гавестон був одягнений у пурпур, що було дозволено лише особам королівської крові, і ніс корону Едуарда Сповідника — честь, яка могла бути надана тільки англійському дворянину найвищого положення. Вже 3 березня Парламент закликав до вигнання Гавестона. Серед тих, хто підтримував баронську опозицію, були мачуха Едуарда Маргарита, батько його дружини Філіп IV, архієпископ Уінчелсі.
У 1310 році за постановою Парламенту на час шотландського походу Едуарда правління країною було передано комітету з двадцяти одного ордейнера, до якого входили єпископи і барони. Після повернення короля, ордейнери передали йому постанову (ордонанс) з сорока одного пункту, обов'язкову для виконання і обмежуючу його владу. У пункті двадцятому вимагалося назавжди видалити Гавестона (разом з королем брав участь у шотландській війні 1310—1311 років), так як він давав королю «неправильні поради». Також Едуард був звинувачений Парламентом у невдалих діях під час війни в Шотландії. Гавестон знову покинув Англію, але повернувся в березні 1312. Це порушення постанови Парламенту змусило баронів взятися за зброю: схопивши Гавестона, вони стратили його 19 червня 1312. Страта Гавестона породила розкол серед ордейнерів, тому що частина їх визнала це дію безправною і незаконною, і дещо посилила позиції короля, якому багато хто співчував.
Відомостей про участь Ізабелли в боротьбі проти Гавестона немає. Весь цей час вона перебувала в тіні. Едуард проводив більше часу з фаворитом, ніж з нею, і лише нагадування короля Філіпа повертали короля в сім'ю. У перші місяці вигнання Гавестона подружжя возз'єдналися, Ізабелла стала супроводжувати чоловіка в поїздках, вони разом провели Різдво 1308 року у Віндзорі. Фінансове становище Ізабелли також покращилося. Відомо, що на Різдво 1311 королева послала дружині Гавестона, Маргарет де Клер, цінні подарунки. Взимку 1312 Едуард переніс свій двір в Йорк. Відправивши вагітну Ізабеллу в пріоратство Тайнемут, Едуард цілком зайнявся порятунком Гавестона. З щоденних записів двору Ізабелли випливає, що в цей період вона вела активне листування, в тому числі і з бунтівними баронами. Зміст листів невідомо, але передбачається, що це були спроби примирення з опозицією, зроблені на прохання Едуарда. Як Ізабелла сприйняла страту Гавестона свідоцтв не залишилося. Філіп IV визнав за необхідне послати на допомогу зятю свого брата графа Д'Евре на чолі делегації законознавців для сприяння примиренню короля і опозиції. У Англії для умиротворення баронів прибули також легати папи римського. У середині вересня 1312 почалися складні переговори, в яких брала участь і Ізабелла, що заслужила репутацію миротворниці.
1312—1321 роки
13 листопада 1312 Ізабелла народила першу дитину — спадкоємця престолу Едуарда. Скорбота Едуарда, що втратив Гавестона, трохи зменшилася при народженні принца: «інакше, якщо б король помер бездітним, корона неодмінно стала б предметом для чвар». 20 грудня 1312 Едуард, завдяки наполяганням послів французького короля і папи римського, уклав мир з вбивцями Гавестона, на чолі яких стояв наймогутніший магнат Англії, двоюрідний брат короля, Томас Ланкастер. Але Едуард не залишав надії помститися за смерть фаворита.
Відомостей про будь-які непорозуміння між подружжям у наступні десять років після смерті Гавестона немає. Якщо вони знаходилися в розлуці, то регулярно обмінювалися посланнями. Як правило, листи короля були секретними, тому відразу після прочитання знищувалися. Ймовірно, Едуард цінував розум Ізабелли і її дипломатичні здібності, які вона вже встигла проявити. Едуард шанобливо звертався з дружиною і щедро забезпечував її.
У 1313 році Ізабелла і Едуард відвідали Францію. Вони були запрошені Філіпом IV на посвячення в лицарі братів Ізабелли. Побувавши в Гасконі, подружжя попрямували до Парижа. Подорож було відзначено великою кількістю свят і нещасним випадком: під час пожежі згорів намет англійської королеви, а сама Ізабелла була поранена. Філіп IV пішов на деякі поступки зятеві в гасконському питанні й висловив готовність видати йому грошову позику. Передбачається, що цей візит привів до скандальних викриттів у королівській сім'ї: Ізабелла подарувала багато прикрашені кошелі дружинам своїх братів. Пізніше Ізабелла зауважила, що кошелі, подаровані нею невісткам, виявилися у двох нормандських лицарів — і Д'Оне, присутніх на бенкеті у Вестмінстері. Ізабелла запідозрила своїх невісток у подружній невірності, і, ймовірно, повідомила про це королю Філіпу під час свого наступного візиту до Франції в 1314 році. Виникла справа Нельської вежі, в результаті якого дві невістки Ізабелли — Бланка і Маргарита Бургундські, звинувачені в подружній зраді, були засуджені на довічне ув'язнення. Достовірно відомо, що під час справи Нельський вежі Ізабелла перебувала у Франції, до 19 березня — у Парижі. Ходили чутки, що саме вона розповіла все королю. Деякі дослідники вважають, що Ізабелла видала своїх невісток, щоб кинути тінь на потомство братів, маючи намір згодом вимагати французький трон для свого сина. Однак у такому випадку Ізабелла повинна була передбачати, що її брати, тоді ще дуже молоді люди, не вступлять у нові шлюби або більше не будуть мати потомства. Взагалі немає жодних доказів, що існувала така змова. Сама ж поїздка англійської королеви до Франції навесні 1314 була викликана необхідністю врегулювання гасконський договір.
У новій військовій кампанії на півночі 24 червня 1314 при англійські війська були розбиті шотландцями під проводом Роберта Брюса. Едуард, який ледь уникнув полону, звинуватив у невдачі баронів. Прикордонні англійські володіння піддалися нападам шотландців. Після поразки в Шотландії Томас Ланкастер фактично захопив владу в країні. У вересні в Йорку на засіданні Парламенту Ланкастер поставив у провину Едуарду недотримання Ордонансів, і, як наслідок цього, поразку у війні. Король був змушений погодитися на скорочення витрат з утримання двору й адміністрації. Відомо, що Ізабелла прийняла сторону чоловіка. Вона зміцнила свій союз з ворогом Ланкастера , сестра якого, , придворна дама, була її близькою радницею. Бомони у свій час були віддалені від двору на вимогу ордейнерів, але королева повернула їх. Крім того, завдяки королеві, Едуард у своїй боротьбі проти Ордонансів користувався порадами законознавців Філіпа IV. Ланкастер виступив проти Ізабелли, зменшивши її грошове утримання і переслідуючи її оточення. У 1315–1317 роках Англію, як і інші країни Північної Європи, вразив голод, у результаті якого загинули тисячі людей, а країна відчула серйозні фінансові проблеми. Відомо, що, проїжджаючи через Сент-Олбанс 9 серпня 1315, король і королева з великими труднощами добули хліб. Укази Едуарда про зниження цін на їстівні припаси не змогли полегшити становище країни.
Незважаючи на народження в 1316 році другого сина, , положення Едуарда було не міцним. Королева запросила Ланкастера на хрестини, запропонувавши стати хрещеним принца, проте Ланкастер був відсутній на церемонії. Королева зайняла більш активну роль в управлінні країною, беручи участь з дозволу Едуарда в засіданнях Ради. У цей же час збільшилися її земельні володіння, Едуард подарував дружині також деякі маєтки і землі, що належали Гавестону. Восени 1316 за наполяганням дружини король скасував обрання свого кандидата на місце єпископа Даремського Генрі Стенфорда. Ізабелла бажала бачити єпископом «цілком безграмотного» (на думку представників Даремської єпархії) Льюїса Бомонта, брата Генрі Бомонта і Ізабелли Вескі, запевняючи, що тільки він буде опорою короля в боротьбі проти шотландців. Ще одна спроба Ізабелли посадити на єпископське крісло (в Рочестері) свого кандидата не увінчалася успіхом. Її кандидат знову протистояв кандидатові короля, і папа був надзвичайно здивований тим, що королева діє всупереч волі чоловіка.
У цей же час в Оксфорді якийсь оголосив, що він справжній король Англії, в дитинстві підмінений Едуардом. Дейдрас виявляв готовність довести свою правоту в поєдинку з королем. Самозванець був схоплений і страчений, проте непопулярність Едуарда була така велика, що багато хто вірив в те, що він несправжній король. За повідомленням автора «Життєписи Едуарда Другого» інцидент з Дейдрасом глибоко стурбував королеву.
У 1318 році Ізабелла брала участь у переговорах між Ланкастером, відставленим від влади через свою нездатність керувати, проте все ще представляючи серйозну загрозу, і королем. Лікський договір, підписаний 9 серпня, зобов'язував Едуарда дотримуватися Ордонансів і підкорятися раді на чолі з . До складу ради увійшов і , противник Лікського договору. Його став камергером, а пізніше новим фаворитом короля.
У 1319 році , воєначальник Роберта Брюса, зробив спробу взяти Ізабеллу в заручниці. Королева разом з дітьми знаходилася неподалік від Йорка в той час, як король облягав Бервік. Лише випадково план Дугласа зірвався. Король, дізнавшись про небезпеку, якої зазнала Ізабелла, негайно зняв облогу Бервіка і пішов в Йорк. Можливо, що метою шотландців було якраз відхід короля від стін Бервіка. Підозри у зраді впали на одного лицаря, Едмунда Дарела, який був заарештований і звинувачений у розкритті місцезнаходження Ізабелли, але його провина так і не була доведена.
У 1320 році Ізабелла супроводжувала Едуарда на континент. Англійський король приніс у Ам'єні омаж Філіппу V. Під час цього візиту Едуард заручився підтримкою брата дружини в боротьбі з баронської опозицією і вирішив з ним питання про Понтьє, де в цей час профранцузька партія підривала владу англійців.
Піднесення Діспенсерів . 1321—1325
Близькість Діспенсерів до короля послужила причиною нового спалаху невдоволення. Старший Діспенсер мав репутацію «жорстокої і жадібної» людини. Як багато хто вважали, син Х'ю Діспенсера-старшого був коханцем короля. мав необмежений вплив на Едуарда, за повідомленням хронік, будь-яке бажання фаворита тут же ставало наказом короля. Сім'я фаворитів за підтримки Едуарда вступила в конфлікт з аристократією королівства. Спочатку Х'ю молодший, користуючись своїм становищем, домігся більшої частини спадщини герцога Глостера, потім він зосередив увагу на землях Валлійської марки і, перш за все, деяких маєтках , барона Вігмора. А після того, як Х'ю молодший добився від короля рішення про конфіскацію маєтку Гоуер у Джона Морбрея, лорди Марки об'єдналися проти диспенсерів. Ізабелла, яка свого часу терпіла дружбу чоловіка з Гавестоном, не збиралася миритися з захопленням Едуарда Діспенсером-молодшим. Судячи з деяких фактів, вона протистояла Діспенсерам. Так, на прохання лордів Марки, королева втрутилася у сварку між абатом Сент-Олбенса і пріором одного з відділень обителі, Вільямом Сомертоном, прийнявши сторону останнього, що викликав незадоволення Діспенсера. Проте в своїй боротьбі проти сімейства фаворитів вона не могла спертися на «незадоволених» магнатів, так як залишалася вірною королю. 14 липня Ізабеллі і двом сановникам короля була передана велика державна печатка, що свідчить про довіру, яку мав у той час до дружини Едуард. У липні 1321 Ізабелла народила свою другу дочку Джоан. Пологи відбувалися у замку Тауер, так як ситуація в країні була на межі громадянської війни, і Едуард вирішив, що королева буде у безпеці в добре укріпленій цитаделі. 29 липня перед міськими стінами Лондона зупинилося військо бунтівних баронів на чолі з Мортімером, які мали намір добитися вигнання Діспенсерів. Тауер, де перебувала королева з дочкою, був оточений. 1 серпня до Мортімера приєдналися інші «незгодні» разом з Ланкастером. Аймер де Валанс просив Ізабеллу втрутитися, щоб відвернути воєнне зіткнення. Королева публічно на колінах благала чоловіка порвати з Діспенсерами, але незабаром Едуард повернув їх до двору.
Після короткочасного перепочинку восени 1321 напруженість між королем і баронами тільки зросла. Ізабелла вирушила у паломництво в Кентербері, в ході якого побажала зупинитися в замку Лідс, фортеці, що належить прихильникові Ланкастера лорду Бедлсміру. Історики вважають, що візит королеви був невипадковий — можливо, Едуард спровокував його, щоб створити привід до війни. Королеву образили, відмовившись прийняти її. Сталася сутичка між охороною Ізабелли і гарнізоном замку, загинуло шестеро людей зі свити королеви. 3 жовтня 1321 Ізабелла послала королю листа з вимогою помститися за смерть своїх слуг. Наприкінці того ж місяця за наказом Едуарда війська на чолі з Пемброком взяли в облогу замок Лідс. У цей час королеві, яка перебувала в Рочестері, знову було залишено велика печатку і довірено контроль над королівською канцелярією. Дії короля отримали несподіване схвалення як у більшої частини баронів, так і серед простого люду. Едуард сам очолив облогу, коли ж 31 жовтня Лідс здався, він стратив коменданта замку і його солдатів. 1 грудня 1321 лондонський збір духовенства під натиском Едуарда анулював рішення про вигнання Діспенсерів.
Прагнучи закріпити успіх, Едуард вийшов походом на опозиціонерів. У січні 1322 армія Едуарда поблизу Шрусбері змусила капітулювати Мортімерів. У березні, після битви при був полонений Томас Ланкастер. Мортімери були ув'язнені в Тауері. Ланкастер негайно страчений: Едуард і Діспенсери святкували перемогу.
Після поразки баронської опозиції пішли репресії. Едуард під впливом Діспенсерів конфісковував землі, обмежував свободи, страчував і ув'язнював членів сімей бунтівних магнатів, у тому числі жінок і людей похилого віку. Хроністи засуджували жорстокість покарань. Папа Іоанн XXII безуспішно закликав Едуарда стримати свій гнів. Серед гноблених були і люди, близькі до Ізабелли. Відомо, що королева успішно клопотала про прощення одного із заколотників, лорда Новілла. Однак, за повідомленням Фруассара, Діспенсер, бачачи «незадоволення королеви», спонукав короля діяти ще більш безжально.
Відносини королеви і Діспенсера-молодшого погіршилися: він відмовляв у виплаті їй грошового утримання та не повернув замки і Дівайзіс, передані нею навесні 1321 відповідно Діспенсер-старшому та союзнику короля Оліверу Інгхему. Деякі автори вважають, що Діспенсер-молодший робив замах на життя або честь Ізабелли. Ставлення самого Едуарда до дружини стало помітно холоднішим. Відсутність імені Ізабелли в ділових паперах з 1 листопада 1322 по 18 вересня 1324 свідчить про те, що вона впала в немилість і була позбавлена фінансової підтримки.
У цьому ж році Ізабелла потрапила в небезпечну ситуацію в ході бойових дій з шотландцями. Після чергової поразки, цього разу при , Едуард вирушив на південь, мабуть, щоб зібрати нові війська. Ізабелла зі свитою залишилася в пріоратстві Тайнемут. Шотландці здійснювали спустошливі набіги на північні землі Англії. У той час, як їх армія продовжувала просування на південь, Ізабелла поділилася з чоловіком побоюваннями щодо своєї особистої безпеки і попросила збройної допомоги. Едуард спочатку запропонував королеві вислати людей Діспенсера, вона ж, негайно відкинувши подібну пропозицію, наполягла на тому, щоб прибули війська, у відданості яких вона не мала підстав сумніватися. Однак, поспішно відступаючи на південь разом із військом Діспенсерів, Едуард випустив ініціативу з рук, в результаті чого Ізабелла виявилася відрізаною від нього шотландцями, в той час як уздовж берегової лінії курсували кораблі фламандців, що були колишніми союзниками шотландців у цій війні. Ситуація ставала запеклою. Щоб не потрапити в полон, Ізабелла змушена була послати навперейми шотландцям сквайрів зі своєї особистої свити, в той час як залишені з нею лицарі зуміли захопити корабель. Коли битва була в самому розпалі, Ізабелла разом з супроводжуючими особами зуміла сісти на корабель. У результаті цього поспішного відступу загинули дві фрейліни з її свити. Кораблю, на борту якого перебувала королева, вдалося ухилитися від зустрічі з фламандським флотом. Ізабелла благополучно висадилася в Йорку. Пізніше, в 1326 році, королева звинувачувала Едуарда в тому, що під впливом Діспенсера він кинув її в Шотландії без допомоги. На думку деяких дослідників, Діспенсер не міг піддати королеву і її свиту небезпеці умисно: разом з Ізабеллою була і дружина королівського фаворита Американський історик Едвард Льюіс, вважає, що ситуація, в якій опинилася Ізабелла, була спровокована Льюїсом Бомоном, єпископом Дарема, протеже Ізабелли.
Війна в Гасконі
Згідно Паризького договору король Едуард як герцог Аквітанії зобов'язаний був приносити васальну присягу королю Франції за свої володіння в Гасконі. За короткий час на французькому троні змінили один одного три брати Ізабелли. Едуард уникнув принесення присяги Людовіку X і лише під великим тиском присягнув Філіппу V. Коли ж королем став Карл IV, Едуард, наскільки це було можливо, відкладав поїздку на континент, що провокувало зростання напруженості у відносинах між двома країнами. Однією зі спірних територій було графство Аженуа. почався в листопаді 1323 після побудови французами бастіди в Сен-Сардо, частини Аженуа, підпорядкованої Франції. Гасконці під проводом англійського сенешаля Ральфа Бассета захопили і зруйнували бастіду. Французькі війська у відповідь невдало штурмували замок Монпеза. Після відмови Едуарда видати ініціаторів нападу на Сен-Сардо, Карл IV оголосив Гасконь і Понтьє конфіскованими. Восени 1324 Карл Валуа захопив фортецю Ла Реоль. Намісник англійського короля, , був змушений підписати перемир'я на умовах, продиктованих Карлом Валуа. Французи зайняли всю Аквітанію крім прибережних районів.
Конфлікт між Англією і Францією вплинув на положення Ізабелли. У березні 1324 чоловік перестав виплачувати їй грошове утримання. Від королеви зажадали присяги на вірність Діспенсеру-молодшому — вона відмовилася. Восени 1324 всі землі Ізабелли були конфісковані королем, а сума, що виділялася на її особисті витрати, зменшена з 11000 до 1000 марок на рік. У кінці вересня 1324, коли парламент ухвалив вигнати всіх французів з королівської служби, Ізабелла позбулася своїх відданих слуг, що були з нею багато років. У жовтні виплата грошей на витрати королеві була передана до рук Діспенсерів. Трьох молодших дітей Ізабелли передали на виховання родичам фаворитів, щоб захистити їх від впливу королеви-француженки. Карл IV, якому сестра скаржилася в листах на своє становище, вимагав припинити утиски королеви, проте Едуард не послухав цього заклику.
Від'їзд у Францію
Незважаючи на те, що особиста зустріч Едуарда з французьким королем могла сприяти на ситуацію з Аженуа, той як і раніше відмовлявся залишати Англію навіть на короткий час, побоюючись, що в його відсутність барони розправляться з Діспенсерами. Карл IV через папу зробив Едуарду пропозицію: він готовий відмінити конфіскацію земель, якщо англійський король поступиться Аженуа. Папа запропонував як посла королеву Ізабеллу. Для неї несподівано відкрилася можливість покінчити зі своїм принизливим становищем, і, щоб не зірвати свою поїздку до Франції, вона намагалася вести себе з Діспенсерами дружелюбно.
Навесні 1325 Ізабелла прибула до Парижа. 30 травня був складений мирний договір на жорстких для англійців умовах, що містив усе-таки пункт про необхідність вирішення питання отримання Аженуа королем Англії. Карл IV затвердив договір 31 травня, Едуард II — 13 червня. На думку Пола Доерті, договір, несприятливий для Англії, міг послужити дискредитації влади Діспенсерів, чого прагнули і король Франції, й Ізабелла зі своїми прихильниками. Після підписання договору Едуард побажав, щоб дружина повернулася додому. Влітку вона переселилася з Парижа в замок Шатонеф, пізніше зупинялася в безлічі замків в околицях столиці. Так як гроші з Англії перестали приходити, Карл оплачував витрати сестри. Едуард, ймовірно, збирався вирушити до Франції для принесення оммажу, проте 24 серпня, вже перебуваючи в Дуврі, оголосив, що хворий. На континент король відправив делегацію, на чолі якої стояли єпископи Річмонд і Стратфорд, в їх завдання входила підготовка до церемонії принесення присяги. 2 вересня в Парижі Ізабелла подала Стратфорду ідею про передачу прав на всі англійські володіння на континенті наслідному принцу, з тим, щоб він прибув для здійснення оммажу. Едуард II погодився на цю комбінацію, що стало нечуваною удачею для Ізабелли: її старший син виводився з-під впливу Діспенсерів і ставав заручником у руках своєї матері. У вересні 1325 наслідний принц приніс присягу, але, всупереч бажанням Едуарда II, Ізабелла залишилась разом з сином у Парижі. Її двір став центром для всіх незадоволених політикою Едуарда II. За повідомленням єпископа Ексетера , який приїхав на континент за завданням Едуарда, при французькому дворі збиралися вороги англійського короля. Ізабелла створила свій двір у вигнанні, до якого приєдналися найбільш високопоставлені особи, в тому числі Едмунд Кентський, який прибув у Францію, щоб одружитися з кузиною Роджера Мортімера, і , граф Річмонд. Королева відмовлялася бачити Степлдона і повертала непрочитаними його листи. Степлдон повинен був забезпечити королеву грошима, але лише в тому випадку, якщо вона пообіцяє повернутися до Англії. Єпископ поспішно залишив Францію, тому що побоювався за своє життя.
Зв'язок з Мортімером. Підготовка до вторгнення в Англію
Едуард у листах до папи та Карла IV марно висловлював свою стурбованість з приводу відсутності дружини. Французький король відповідав зятеві, що "Королева приїхала з власної волі і може повернутися, коли їй до вподоби. Але якщо вона воліє залишатися тут, вона моя сестра і я не можу її вислати ". Ізабелла, яка до того часу посилала до чоловіку і Діспенсерам доброзичливі листи, виразила непокору. Королева заявила, що вона не повернеться, поки між нею та її чоловіком буде стояти третя особа (Діспенсер). З цього часу вона одягалася як вдова, стверджуючи, що Діспенсер знищив її шлюб з Едуардом. В одному з послань королю Ізабелла пригрозила вторгненням її союзників у країну для повалення фаворита.
У грудні 1325 помер Карл Валуа, на похорон приїхала його дочка Жанна, графиня Геннегау. Ймовірно, з графинею в Париж прибув , який знайшов притулок у Геннегау. Немає жодних відомостей, що Ізабелла і Мортімер зустрічалися у Франції раніше грудня 1325 року. Вікторіанські історики вважали, що зв'язок королеви з бунтівним бароном розпочався ще задовго до її поїздки у Францію, сучасні дослідники ж схиляються до версії, що коханцями вони стали саме в кінці 1325 року. Вступивши в любовний зв'язок, Ізабелла не могла не розуміти, наскільки це небезпечно. Вже те, що вона залишила чоловіка, нехай і утримувала сина, порушувало всі умовності того часу. Зрада ж могла привести її до загибелі.
На початку січня 1326 Едуард II через був сповіщений про те, що французький король запропонував одружити наслідного принца на дочці і просив того про допомогу в нападі на Англію. Незабаром Едуард дізнався і про зраду дружини. 8 лютого він випустив сповіщення про загальний збор військ, де вперше пов'язав імена Ізабелли і Мортімера. У тому ж місяці в Парижі Ізабелла, Мортімер і Кент вели таємні переговори з послом Роберта Брюса графом Море. Можливо, партія королеви в обмін на припинення набігів на північні землі Англії пропонувала визнати Брюса королем. Навесні до Парижа прибули папські нунції, їхнім завданням було примирення Ізабелли з чоловіком. Ймовірно, умовою повернення королева висунула вимоги видалити від двору Діспенсерів і повернути їй конфісковані маєтки. Перспектива полюбовної угоди не входила в плани Мортімера, який, за деякими відомостями, обіцяв убити Ізабеллу, якщо вона повернеться до Англії. Умови, на яких Ізабелла погоджувалася повернутися, не були прийняті ні Едуардом, ні, тим більше Діспенсерами. Не вплинуло на Діспенсера і послання Іоанна XXII з зазначенням сприяти відновленню миру між подружжям. Тим часом Ізабелла прискорила підготовку до вторгнення і вступила в листування з незадоволеними правлінням Едуарда II в самій Англії. Однак її любовний зв'язок став широко відомим, і королева втратила прихильність папи. Іоанн XXII направив Карлу IV едикт з вимогою не надавати більш притулку коханцям. Сучасні хроністи вважали, що Карл, отримавши попередження папи і піддавшись на вмовляння Діспенсерів, мав намір відправити сестру в Англію. Але, швидше за все, французький король вів більш тонку гру: йому, зайнятого війною в Гасконі, було вигідно залишитися в тіні. І коли, залишивши Париж, Мортімер вирушив до Ено, а Ізабелла разом з Кентом в Понтьє, Карл не переслідував королеву і не видав її маршрут Едуарду II. Флот ж, зібраний в той час французьким королем біля узбережжя Нормандії, цілком міг відвернути увагу його зятя від небезпеки, що виходила з Ено.
Повалення Едуарда ІІ
Ще в Парижі Ізабелла досягла попередньої домовленості з Вільгельмом де Ено і його дружиною про шлюб свого сина з однією з їхніх дочок. Придане і отримані раніше кошти від Карла IV пішли на оплату найманців з числа жителів Брабанта, до яких додався загін під проводом брата Вільгельма Іоанна. Граф в рамках шлюбних домовленостей надав також вісім військових кораблів і дрібні судна. Ізабелла, можливо, уклала таємну угоду з шотландцями про те, що вони утримаються від нападів на англійські землі під час її походу проти Едуарда. На думку дослідників, Ізабелла здійснювала фінансову та дипломатичну підготовку вторгнення, Мортімер ж взяв на себе військову частину операції. 22 вересня 1326 Ізабелла і Мортимер з невеликим загоном відпливли до Англії з Дордрехта. Едуард II був проінформований про дату вторгнення і вжив заходів для перехоплення змовників.
Ухилившись від зустрічі з флотом, посланим Едуардом, загін Ізабелли 24 вересня висадився біля села Оруелл (східне узбережжя Англії). За різними оцінками, спочатку в розпорядженні Ізабелли було від 300 до 2000 солдатів, найбільш ймовірна цифра — 1500. Ізабелла написала сповіщення до жителів міст Англії, в яких повідомляла про своє повернення і наміри покарати винних у смерті Ланкастера і вигнати Діспенсерів. Через деякий час Ізабеллу зустрів , зведений брат Едуарда II, на землі якого висадилися змовники. Сам граф Норфолк був призначений Едуардом відповідальним за збір військ для чинення опору вторгненню. 27 вересня в Норфолку на службу королю з'явився загін чисельністю лише у п'ятдесят п'ять осіб.
Не зустрічаючи ніякого опору, бунтівники дійшли до Бері-Сент-Едмендс і Кембриджу. У Кембриджі до Ізабелли і Мортимера приєднався , брат страченого Томаса Ланкастера, зі своїми лицарями. Звістка про вторгнення наздогнала короля в Лондоні 27 вересня. Заклики Едуарда до об'єднання проти заколотників не подіяли. Ситуація в самому Лондоні стала небезпечною для короля. Ізабелла, продовжуючи рух на південь, 2 жовтня досягла Оксфорда, де вона була «зустрінута як рятівниця». Давній противник Едуарда, єпископ Герефорду , виступив в університеті з промовою про злодіяння Діспенсерів. У той же день Едуард залишив Лондон і попрямував на захід у бік Вельсу. Ізабелла і Мортімер в союзі з Ланкастером об'єднали всіх невдоволених правлінням короля в коаліцію. 7 жовтня заколотники зупинилися біля міста Данстейбл. Лондон в той час був у руках повсталих містян. Єпископ Степлдон, не розуміючи, що престиж королівської влади в столиці знищений, спробував втихомирити бунтівників, щоб захистити свою власність. Ненависний усіма як слуга Едуарда, він був убитий — голову Степлдона пізніше надіслали Ізабеллі її прихильники. Події в Лондоні сильно схвилювали королеву, так як у Тауері, захопленому містянами, знаходився її молодший син Джон, оголошений повсталими хранителем цієї фортеці і Сіті, проте, в даний момент Ізабелла була позбавлена можливості вплинути на події в столиці. Едуард 9 жовтня досяг Глостера. Ізабелла з військами прийшла туди через тиждень після чоловіка, який до того часу встиг перетнути кордон з Вельсом. 15 жовтня королева, зрозумівши, що народ на її боці, вирішила відкрити свої справжні наміри. У цей день Орлетон в Воллінгфорді виголосив промову «Голова моя! Голова моя болить!», Спрямовану вже проти Едуарда II.
18 жовтня Ізабелла і Мортімер обложили Бристоль, де зник Діспенсер-старший. Місто відкрило ворота перед змовниками 26 жовтня, і королева нарешті возз'єдналася зі своїми дочками і Джоан, яких Діспенсер утримував в Бристолі.
У той же час Едуард і Діспенсер-молодший намагалися добратися по морю до Ланді, невеликого острова біля берегів Девону. Однак через погану погоду їм довелося повернутися до Вельсу. Маючи в тилу вже вірний їй Бристоль, Ізабелла пройшла до Херефорда, там вона наказала Генрі Плантагенету знайти і заарештувати Едуарда. 16 листопада король і його фаворит були виявлені і взяті під варту близько Ллантрізанта. Х'ю Діспенсер-старший, захоплений у Бристолі, незважаючи на несміливі спроби Ізабелли врятувати його, під натиском партії Ланкастерів був засуджений до четвертування, повішення і обезголовлення. Дослідники відзначають, що Ізабелла завжди скаржилася тільки на дії Діспенсера-молодшого і, схоже, не мала ворожнечі до його батька, але піти проти волі своїх союзників вона не могла. За «злочини, що порочать лицарську гідність» Діспенсера стратили в мантії з гербами, щоб його герб «був знищений назавжди». Тіло його розчленували і кинули «на поживу псам.» , один з головних прихильників Едуарда II, що в 1322 році отримав землі конфісковані у Мортімера, був страчений 17 листопада.
Х'ю Діспенсер-молодший був страчений 24 листопада в Херефорді при величезному скупченні народу. Його повісили як злодія й четвертували і відправили частини тіла в найбільші міста Англії. Саймона Редінга, захопленого разом з Діспенсером, повісили поруч з ним, звинувативши в образі Ізабелли. Після страт ключових фігур правління Едуарда II, Ізабелла і Мортімер стали проявляти стриманість. Дрібні дворяни отримали прощення, урядові чиновники високого рівня, здебільшого призначені на свої посади обома Діспенсерами і Степлдоном, також залишилися на своїх місцях.
Скинення з престолу Едуарда ІІ
Едуард II тимчасово перебував під охороною Генрі Ланкастера в замку Кенілворт. Велика королівська печатка була передана Ізабеллі. Королева зайняла Лондонський Тауер і призначила мером одного зі своїх прихильників. Але Едуард все ще був королем і чоловіком Ізабелли. Ситуація залишалася напруженою, королева побоювалася, що прихильники Едуарда звільнять його. У листопаді було скликано раду знаті і духівництва у Воллінгфорді для визначення подальшої долі Едуарда. Обговорювалося питання про позбавлення короля життя. Йоганн д'Ено, вказавши, що неможливо робити замах на життя помазаника божого, запропонував позбавити Едуарда влади і тримати в ув'язненні все життя. На раді піднімалося також питання про возз'єднання подружжя, оскільки Едуард II просив повернути йому сім'ю. Однак, враховуючи, що король погрожував вбити Ізабеллу, вирішили відмовити йому, що збігалося з бажанням королеви. На січневу, 1327 року, сесію парламенту, з метою дотримання законності, Едуард запрошувався двічі, але він, проклявши всіх учасників засідання, відмовився бути присутнім. У парламенті домінували прихильники Ізабелли і Мортімера, очолювані Адамом Орлетоном. Сам Мортімер виступив з промовою, в якій перерахував причини, які потягли за собою необхідність повалення Едуарда. У Вестмінстер-Хол впустили натовп містян, налаштованих проти короля. Орлетон виголосив промову «Божевільний король погубить свій народ», закликав присутніх позбавити Едуарда влади і визнати королем його сина. Натовп одностайно зажадала скинення Едуарда II. Проти висловилися лише архієпископи: Йоркський Вільям Мелтон, Лондонський Стефен Грейвсенд, Рочестерський Гамо Хіт і Карлайлскій Джон Росс, ніхто з колишніх друзів і прихильників короля не посмів приєднати свій голос до протестів. Церемонію скинення провів архієпископ Рейнольдс. Коли в зал ввели принца, лорди принесли йому оммаж, було відмічено, що єпископи, що протестували проти позбавлення влади, не брали участь в церемонії. За словами хроніста, Ізабелла під час засідання «виглядала так, немов ось-ось помре від горя» і кілька разів плакала. Принц Едуард несподівано заявив, що не прийме корону проти волі батька, і протягом декількох днів нікому не вдалося переконати його змінити своє рішення. У Кенілворт була направлена делегація з тридцяти чоловік на чолі з Орлетоном. Попередньо, 20 січня з Едуардом ІІ зустрілися Орлетон, Стратфорд і Бергерш. Орлетон зажадав зречення від короля, заявивши, що інакше парламент може відкинути його спадкоємців і звести на престол представника іншої сім'ї (мався на увазі Мортімер). Погроза подіяла: Едуард, ридаючи, зрікся корони.
Принц Едуард став наступним англійським королем. Зважаючи на те, що принц був неповнолітнім, була створена регентська рада. Відомі імена дванадцяти лордів, що входили до ради на чолі з Генрі Ланкастером, серед членів ради не згадуються Ізабелла і Мортімер. Але все-таки багато юристів стверджували, що Едуард II, незалежно від рішення парламенту, все ще є законним королем. Залишалася імовірність повернення Едуарда до влади за допомогою його прихильників, і, так як відомо, що король був мстивий, положення Ізабелли було небезпечним.
Смерть Едуарда ІІ
Подальша доля Едуарда II і роль Ізабелли в ній до досі служать предметом суперечок істориків. Вони згодні з тим, що скинутого короля з міркувань безпеки було наказано перевезти з Кенілворта в замок Берклі, поблизу володінь Мортімера, під опіку Джона Мальтраверса і , зятя Мортімера. 23 вересня 1327 Ізабелла та Едуард III, що знаходилися в Лінкольні, отримали повідомлення, що Едуард II загинув в результаті «нещасного випадку». Мортімер був у цей час у Вельсі, виконуючи обов'язки головного судді. За два тижні до смерті Едуарда він отримав звістки про змову, що мало на меті звільнення колишнього короля. За повідомленнями хроністів, розкриття змови і вирішило долю Едуарда II.
Згідно популярній легенді, Ізабелла і Мортімер, вирішивши покінчити з Едуардом, і, в той же час, уникнути звинувачення у вбивстві, написали його тюремникам двозначний лист на латині (лат.Eduardum occidere nolite timere bonum est). У залежності від розташування коми (перед або після timere), його можна було прочитати і як «Не бійтеся вбити Едуарда, це добре», і як «Бійтеся вбити Едуарда». Насправді не існує твердих доказів, ніби було прийнято рішення остаточно розправитися з Едуардом, і ні найменших існування подібного листа. Як зазначає біограф Ізабелли Е. Уейр, королева і Мортімер у вересні 1327 перебували в різних місцях і не мали часу прийняти спільно відповідне рішення. На думку Уейр наказ про вбивство, якщо такий був, був від Мортімера.
Тіло Едуарда II було поховане в Глостерському соборі, його серце положили в срібну шкатулку і передано Ізабеллі. На церемонії похорону, що відбулася 20 грудня 1327 та проведеної з усією можливою пишністю, були присутні Ізабелла, Едуард III, Мортімер і весь королівський двір.
Ходили чутки, що Едуард вижив і знаходиться десь у Європі. Вони знайшли відображення в знаменитому , яке адресоване Едуарду III і датується кінцем 1330-х — 1340-ми роками. Існують різні інтерпретації обставин як смерті, так і порятунку Едуарда II. Крім того, сучасні історики сумніваються, що Едуард був убитий за допомогою розпеченої кочерги. Вважається, що Едуард дійсно помер у замку Берклі від хвороби, викликаної ув'язненням, або був убитий. Подальші ж розповіді про його порятунок були просто легендами, аналогічні тим, що були пов'язані з Жанною д'Арк після її смерті.
Проте деякі історики мають власний погляд на долю Едуарда II. Пол Доерті наполягає на тому, що в листі Фієскі розказано про реальні події. Згідно з ним, Едуард втік із замку Берклі за допомогою якогось лицаря Вільяма Окла, який з'явився в Європі під ім'ям «Вільям Валлієць», щоб відволікти увагу від самого скинутого короля. Іен Мортімер, спираючись на документи тієї епохи, починаючи з 1327 року, стверджує, що Роджер Мортімер сам влаштував втечу Едуарда з Берклі. За цією версією, після «втечі» Едуард жив в Ірландії, отримав справжню свободу після падіння Мортімера і навіть здійснив подорож по Європі, а після своєї смерті був похований в Глостері. Елісон Уейр, також використовуючи лист Фієскі, стверджує, що Едуард II втік, убивши одного зі своїх тюремників і надалі жив як відлюдник. Відповідно до цієї версії в Глостерський соборі був похований не Едуард, а той, кого він вбив. Всі автори альтернативних версій долі скинутого короля сходяться на думці, що в своїх інтересах Ізабелла і Мортімер, знаючи, що він живий, офіційно оголосили про смерть Едуарда. Більшість же істориків, у тому числі Девід Карпентер, вважають, що подібні припущення безпідставні.
Регентстово Ізабелли
У 1328 році син Ізабелли, Едуард III, одружився з . Домовленість про це була досягнута між Ізабеллою і батьками Філіппи ще в 1326 році. Пишна церемонія одруження відбулася в Йорку. У молодої королеви, всупереч звичаю, не було свого двору, не отримала вона від свекрухи і земель, на володіння якими за життя чоловіка мала право як королева-жінка. Коронація Філіппи була відкладена на невизначений час. Можливо, королева-мати навмисно тримала невістку на задньому плані, побоюючись втратити свій вплив на сина і, разом з ним, свою владу.
Повернувши собі свої землі, Ізабелла, незважаючи на те, що її особисті статки значно збільшилася, не зупинилася на досягнутому, ставши одним з найбільших власників земель королівства. До Ізабелли ніхто з англійських королев не вів настільки марнотратний спосіб життя. Доходи з володінь королеви зросли з 4 400 до 13 333 фунтів на рік, суми, що була величезною в ті часи. Вже в перші дні правління Ізабелла отримала з королівської казни близько 12 000 фунтів, а незабаром, під приводом погашення зовнішнього боргу, ще 20 000 фунтів. Ізабеллі також були потрібні значні кошти для винагороди своїх союзників. Мортімер також зосередив увагу на збільшенні своїх володінь, в основному за рахунок земель Валлійська марки. Неможливо визначити ступінь участі Мортімера у справах управління країною, так як він правив спільно з Ізабеллою і не займав ніякого офіційного поста. На думку Е. Уейр, співробітництво королеви-матері і її фаворита ґрунтувалося на взаємній довірі, і вони «розділили між собою сфери впливу».
Під час регентства Ізабеллі довелося зіткнутися з рішенням зовнішньополітичних проблем, що залишилися в спадок від попереднього правління. Навесні 1327 шотландці відновили набіги на північні землі королівства. Влітку цього ж року англійці почали нову військову кампанію проти невизнаного ними короля Роберта Брюса. Військо під проводом молодого короля протягом трьох тижнів переслідувало загони Дугласа і Рендольфа, але до вирішальної битви справа не дійшла. Виснажені безрезультатною гонитвою, англійці були змушені повернутися на південь. Тим часом Дуглас осадив спочатку Дарем, потім Алінк та Норгем, а Роберт Брюс вторгся в Нортумберленд. Ізабелла віддала перевагу вирішити проблему дипломатичним шляхом. У жовтні 1327 королівські посланці таємно відвідали Брюса в Норгемі, щоб дізнатися його умови. Едуард III спочатку був проти мирного договору, проте у кінцевому результаті поступився. У результаті було укладено . Згідно з ним, дочка Ізабелли Джоан Тауерська виходила заміж за спадкоємця шотландського престолу Давида, а Едуард III відмовлявся від претензій на шотландські землі, в обмін на обіцянку військової допомоги проти будь-якого супротивника, крім французів, і 20 000 фунтів компенсації за рейди по північних районах країни. Незважаючи на те, що в результаті угоди північні землі країни були в безпеці, правлінню Ізабелли воно не додало популярності. Сам король, який поступився натиску матері, не втрачав нагоди продемонструвати своє невдоволення договором. Крім того, велика частина шотландських грошей надійшла не в королівську скарбницю, а залишилася у Ізабелли.
Другою зовнішньополітичною проблемою була ситуація з гасконськими землями. Ізабелла і тут вирішила питання за допомогою переговорів. За мирним договором, укладеним в Парижі, частина Гасконі без Аженуа, поверталася Англії, в обмін на 50 000 фунтів компенсації. Втрата Аженуа, також як і мирний договір з Шотландією, лише посилила непопулярність Ізабелли і Мортімера.
Генрі Ланкастер був одним з перших, хто порвав із Ізабеллою і Мортімером. Обурений укладеним у Нортгемптоні договором, а також тим, що землі графства Лінкольн, що належали раніше його братові, були поділені між Ізабеллою, Мортімером і його сином, в 1327 році Ланкастер покинув двір. Користуючись підтримкою населення Лондона і деяких магнатів, він відкрито став на чолі опозиції.
Ізабелла провела реформу королівської адміністрації і місцевих правоохоронних органів, у якій потребувала країна після заворушень правління Едуарда II. 28 квітня 1328, після смерті останнього брата Ізабелли Карла, Едуард III, що підтримувався матір'ю, пред'явив претензії на французький престол. До Франції було направлено англійське посольство, яке вимагало офіційного визнання його прав. Однак пери Франції ігнорували вимоги Едуарда, заява якого залишилася символічною. Королівська скарбниця була порожня, становище в країні у зв'язку з переходом Ланкастера в опозицію було близьке до громадянської війни. У цій ситуації неможливо було піти на військові дії, Ізабелла обмежилася тим, що переорієнтувала зовнішньополітичні зв'язки на найближчих сусідів і суперників Франції. У листопаді 1328 вона відповіла послам Філіпа VI, що Едуард III, син короля, ніколи не принесе оммажу синові графа. Коли у відповідь Філіп VI привласнив доходи з гасконских земель, стурбовані англійські магнати просили королеву діяти більш обачно.
У 1329 році Едуард III, на вмовляння матері, приніс Філіпу VI васальну присягу, втім, було вирішено, що це буде так званий умовний оммаж (без зобов'язань щодо несення військової служби), який не завадить згодом претендувати на корону Франції. Хроністи XIV століття (наприклад, ) розцінили позицію Ізабелли як зрада по відношенню до сина, проте у той час ситуація не дозволяла вступати в конфлікт з Францією, і королева-мати це розуміла.
Падіння і страта Мортімера
Восени 1328 Мортімеру був присвоєний спеціально створений для нього титул — граф Марч. Включення Мортімера у число графів викликало невдоволення магнатів королівства, і, перш за все, Ланкастера. За словами сучасників, після отримання титулу Мортімер став поводитися як король. Ізабелла через сина дала йому дозвіл утримувати збройну свиту. Сто вісімдесят валлійців, що супроводжували графа Марч всюди, завдавали чимало бід не стільки його ворогам, скільки мирним людям. Річний дохід Мортімера становив 8 000 фунтів, він жив в нечуваній розкоші. Королева закривала очі на зухвалість свого коханця і, ймовірно, передала йому верховенство в справах управління.
Наприкінці 1328 Генрі Ланкастер зважився на збройний виступ проти Ізабелли і Мортімера. Він погрожував висунути в Парламенті звинувачення проти останнього в злочинній змові з шотландцями при укладанні мирного договору. Королівськими силами командував Мортімер, в похід вирушили також Ізабелла і король Едуард. У січні 1329 Мортімер взяв фортецю Ланкастера Лестер, а потім — Бедфорд. Ланкастер, надісланий союзниками після взяття Лестера, був змушений капітулювати. Він уникнув смерті, але був підданий колосальному штрафу. Деякі заколотники, наприклад, колишній прихильник королеви Генрі де Бомон, що втратив величезні земельні володіння в Шотландії, — бігли у Францію.Тих же, хто залишився в Англії, Ізабелла помилувала. Навесні 1330 року Едмунд Кентський, який вважав, що його зведений брат живий, спробував організувати повалення Мортімера. Змова була швидко розкрита, заарештовані граф Кентський і декілька його прихильників — в тому числі Саймон Мепехем, архієпископ Кентерберійський. Прохання про помилування Едмунда Кента було відхилено, Ізабелла наполягла на його страті. Міський кат відмовився привести вирок у виконання, Едмунда стратив злочинець, якого за це було помилувано.
Деякі дослідники припускають, що наприкінці 1329 Ізабелла завагітніла. Елісон Вейр говорить про вагітність королеви з обережністю: двічі, в 1329 і 1330 роках, королева склала заповіт, до цього вона робила так лише один раз, коли носила свою першу дитину. Дитина Мортімера та королеви, якщо б вона з'явилася на світ, була б ускладненням для Ізабелли і небезпечною для короля. Вейр припускає, що обидві вагітності Ізабелли закінчилися викиднями.
Тим часом молодий король, відсторонений Мортімером від влади, таємно об'єднав навколо себе його супротивників з числа діячів церкви і дворян. Король розкрив свої задуми щодо повалення Мортімера тільки самим надійним соратникам — і Річарду Бери. Восени 1330 Ізабелла і Мортімер, оточені збройною свитою, що забезпечувала їхню безпеку, прибули в замок . 18 або 19 жовтня Мортімер, у зв'язку з отриманими відомостями про нову змову, викликав на раду і допитав Монтегю і його друзів. Мортімер звинуватив Едуарда, присутнього на раді, у змові проти нього. Король і Монтегю все заперечували. Після ради Монтегю порахував, що настав час для рішучих дій і переконав короля завдати удару. Вночі 19 жовтня 1330 озброєні дворяни зі свити короля проникли в замок через таємний хід. Ізабелла, Мортімер та інші члени королівської ради обговорювали можливість арешту Монтегю, коли з'явилися люди короля. Едуард, не бажаючи показуватися на очі матері, став біля дверей апартаментів Ізабелли. Мортімер чинив опір, убив одного з нападників, але був схоплений. Ізабелла марно благала сина «помилувати доброго Мортімера».
У листопаді був скликаний Парламент, який засудив Мортімера на смерть за державну зраду. У ході судового розслідування Ізабелла зображувалася як безневинна жертва, а про її зв'язки з Мортімером не згадувалося зовсім. Мортімера повісили в Тайберні, особлива милість короля полягала в тому, що його труп не розчленували, щоб розіслати по найбільших містах країни, що було звичаєм цієї епохи.
Останні роки
Після перевороту, Ізабелла перебувала під арештом у замку , а потім під домашнім арештом в Віндзорському замку до 1322 року, а потім знову переїхала в замок в Норфоку. Вікторіанський історик Агнес Стрікленд стверджувала, що в цей час Ізабелла страждала від раптових нападів божевілля, але сучасні дослідники припускають, що у неї був лише нервовий зрив після втрати Мортімера. У цей час вона перебувала під наглядом лікаря. Навесні 1332 вона отримала часткову свободу, отримавши дозвіл залишити Віндзор, і приєдналася до двору.
Ізабелла залишалася дуже багатою, незважаючи на те, що після втрати влади передала свою вдовину частина синові, натомість їй були виділені інші землі. У 1331 році їй було призначено річне утримання у розмірі 3 000 фунтів, що збільшилося у 1337 році до 4 000 фунтів. Вона вела розкішне життя в Норфолку, в її свиті крім придворних дам і лицарів також були конюхи, службовці в кількості тридцяти трьох людей та велика кількість слуг. Мешканці найближчого до замку Різінг міста зобов'язані були безплатно постачати туди певну кількість провізії. Також Ізабелла отримувала чверть від суми митних зборів Ліннського порту. Едуард бачився з матір'ю два-три рази на рік, в інший час він листувався з нею і посилав подарунки. Королева захоплювалася літературою, особливо легендами про короля Артура, колекціонуванням коштовностей і святих реліквій. Можливо, що королева в кінці свого життя виявляла інтерес до астрології і геометрії, так як одного разу вона отримала в подарунок мідні квадранти. У 1337 році Едуард повернув матері доходи від Понтьє і Монтрейля, а також право розпоряджатися майном на свій розсуд.
З роками Ізабелла зблизилася зі своєю дочкою Джоан, особливо після того, як та стала жити окремо з чоловіком, Давидом Шотландським. Вона дуже любила своїх онуків, особливо ж зблизилася зі старшим — Едуардом. Отримавши з роками відносну свободу, Ізабелла з принцом Едуардом відвідала ряд святих місць. Королева, як і раніше брала участь у житті королівського двору і мала багато відвідувачів. Дружні стосунки пов'язували її з донькою Роджера Мортімера , графинею Пемброк, і онуком Мортімера, також , якому Едуард III повернув титул графа Марч. У 1348 році планувався візит Ізабелли до Франції для участі в мирних переговорах, але, в кінцевому результаті, поїздка не відбулася. Відомо, що Ізабелла, за бажанням папи, умовила сина в 1354 році звільнити , утримуваного ним як заручника.
Востаннє Ізабелла з'явилася на офіційному урочистості у квітні 1358 року на лицарському турнірі у Віндзорі, присвяченому святкуванню дня Святого Георгія. Ізабелла була в сукні з шовку, розшитій сріблом, рубінами, перлами та золотими шнурами.
Померла Ізабелла 22 серпня 1358. Вона заповіла частину свого майна, в тому числі й замок Різінг, принцу Едуарду, а деякі особисті речі своїй дочці Джоан. Її тіло було перевезено до Лондона і поховано у францісканській церкви в Ньюгейті. Пишна церемонія відбулася 27 листопада, процесія пройшла через весь Лондон, за труною першими слідував принц Вельський — найближчий з родичів, які були присутні на похоронах. Заупокійну службу вів архієпископ Кентерберійський Саймон Айліп. Ізабелла була похована у весільній мантії. На прохання королеви срібна скринька, в якій зберігалося серце Едуарда II, була покладена в її труну. На могилі скульптором Агнес Ремсі було споруджено мармуровий надгробок (встановлено в 1359 році) зі статуєю королеви. Пам'ятник постраждав під час Реформації, пізніше лорд-мер Лондона разом з кількома іншими статуями і надгробками продав його, і сліди скульптурного портрета королеви загубилися. Під час Другої світової війни будівля на Ньюгейт-Сіті була зруйнована німецькою авіацією, могила Ізабелли Французької не збереглася.
Діти
У шлюбі з Едуардом ІІ Ізабелла народила четверо дітей:
- Едуард ІІІ, король Англії (13 листопада 1312 — 21 червня 1377)
- Джон Елтемський, граф Корнуолльський (15 серпня 1316 — 13 вересня 1336)
- (18 червня 1318 — 22 квітня 1355), дружина (з 1332)
- Джоан Тауерська (5 липня 1321 — 7 вересня 1362), дружина (з 1328) Давида ІІ, короля Шотландії
Наприкінці 1314 року, відповідно до звітів королівського Гардеробу, Ізабелла користувалася послугами лікарів. Виходячи з цих даних, Дж. Е. Тріз зробила висновок, що в цей час у королеви був викидень або вона народила мертву дитину.
Ізабелла в мистецтві
Література
Починаючи з «Едуарда II» Крістофера Марло, Ізабелла зображувалася в літературі як підступна і мстива красуня.
Поет XVIII століття Томас Грей, з'єднавши королеву із п'єси Марло з Маргаритою Анжуйської із хроніки Шекспіра, де та названа «Французької вовчицею», створив поему антифранцузької спрямованості , в якій Ізабелла розриває нутрощі Едуарда II своїми «безжалісними іклами».
Епітет «Вовчиця» закріпився за Ізабеллою Французькою і повторно використовувався Бертольдом Брехтом у «Житті Едуарда II в Англії».
Крім того Ізабелла з'являється в романах «Помста королеви» і «Леді-Сонце», що вийшли під псевдонімом Джин Плейді. Успадкувавши від батька жорстокість, Ізабелла одержима бажанням знищити Едуарда II і його фаворитів більше через гордість, ніж через нерозділене кохання. Після вбивства Едуарда вона не знає спокою від нічних кошмарів і в безсонні ночі страждає від усвідомлення своєї провини. Сп'яніла владою, Ізабелла не бажає передавати її синові. Як і в реальній історії, Ізабеллу і Мортімера скидає Едуард III.
Ізабелла Французька — одна з дійових осіб циклу романів Моріса Дрюона «Прокляті королі». У романі «Залізний король» англійська королева грає ключову роль у викритті любовних зв'язків її невісток Маргарити і Бланки Бургундських. У романі «Французька вовчиця» детально розповідається про баронський заколот проти Едуарда II, який очолили Ізабелла і Роджер Мортімер.
Елісон Вейр у біографії Ізабелли, що вийшла в 2005 році, використовуючи свідчення очевидців та архівні документи, спробувала намалювати більш об'єктивний портрет англійської королеви.
Кіно
Цикл романів «Прокляті королі» екранізувався двічі, в 1972 році роль Ізабелли зіграла , а в 2005 — . Але найзнаменитіший образ Ізабелли в кінематографі був втілений французькою актрисою Софі Марсо у драмі «Хоробре серце». У фільмі, на відміну від сформованої традиції, Ізабелла — позитивний персонаж. Однак її роман з Вільямом Воллесом, нібито справжнім батьком Едуарда III, — вигадка: Воллес був страчений за рік до приїзду Ізабелли в Англію і за п'ять років до народження майбутнього англійського короля.
У 1991 році Дерек Джармен поставив за п'єсою Марло однойменний фільм, де Ізабеллу грає Тільда Свінтон. Англійська королева з'явилася в образі «фатальної жінки», чиє нерозділене кохання до Едуарда штовхає її на заколот проти короля.
Портрети Ізабелли
Збереглися портрети Ізабелли, як мініатюрні в рукописах XIV і XV століть, так і скульптурні. Однак багато хто з них передають лише символічний образ королеви. У монастирі Беверлі (Йоркшир) одна з скульптурних консолей (жіноча голова в короні і покривалі) вважається її портретом. Обличчя жінки з Беверлі дуже схоже на скульптурні портрети Філіпа IV, Людовіка X і Філіпа V з надгробків у Сен-Дені. Фігура жінки в короні і з скіпетром серед надгробків на гробниці Джона Елтемского, можливо також є зображенням королеви.
Родовід
Примітки
- Weir, Alison, 2006 р. 13
- Уейр, 2010 с.23
- Weir, 2005, p. 18f
- Наприклад: «Аннали святого Павла», «Життєпис Едуарда Другого».
- Doherty, 2003, p. 37
- Weir, 2005, p. 29, 30f
- Описано в «Анналах святого Павла»
- Weir, 2005, p. 43
- Krieger, 1990, s. 175
- Уейр, 2010, с. 115
- Doherty, 2003, p. 56
- Weir, Alison, 2006, p. 92
- Уейр, 2010, с. 144
- Уейр, 2010, с. 153
- Scalacronica, 1836
- Подібні припущення виказані Холлемом (Hallam. Capetian France), Ланглуа (C. V. Langlois), Фотьє (Fawtier. R. Les Capetiens de France: leur role dans sa construction)
- Уейр, 2010, с. 155—156
- Doherty, 2003, p. 61
- Doherty, 2003, p. 60
- Doherty, 2003, p. 61—62
- Doherty, 2003, p. 60—61
- Doherty, 2003, p. 62
- Doherty, 2003, p. 64
- Vita, 1957
- Weir, 2005
- Doherty, 2003, р. 66
- Уейр, 2010, с. 195
- Doherty, 2003
- Weir, 2005, р.132
- Doherty, 2003, р. 67
- Doherty, 2003, p. 70
- Weir, 2005, p. 133
- Doherty, 2003, p. 71
- Уейр, 2010, с. 200
- Weir, Alison, 2006, p. 138
- Doherty, 2003, p. 74-75
- Weir, Alison, 2006, p. 149
- Doherty, 2003, p. 73
- Уейр, 2010, с. 210
- Weir, Alison, 2006, p. 143
- Weir, Alison, 2006, p. 144
- Уейр, 2010, с. 221
- Уейр, 2010, с. 219
- Doherty, 2003, p. 76-77
- Doherty, 2003, p. 77
- Doherty, 2003, p. 78
- Holmes, 2000, p. 16
- Neillands, 2001, p. 30
- Neillands, 2001, p. 31
- Уейр, 2010, с. 234
- Sumption, 1999, p. 97
- Close Rolls, 1892—1897
- Уейр, 2010, с. 257
- Уейр, 2010, с. 265
- Cronicl of London, 1827
- Уейр, 2010, с. 279
- Уейр, 2010, с. 281
- Special Collections: Ancient Correspondence(SC.1) [en]
- Уейр, 2010, с. 288
- Dene, 1691
- Calendar of Entries, 1893—1904
- Society of Antiquaries. MS. 122
- Kibler, 1995, p. 477
- Lord, 2002, p. 47
- Weir, Alison, 2006, p. 221
- Weir, Alison, 2006, p. 222
- Weir, Alison, 2006, p. 223
- Doherty, 2003, p. 90
- Mortimer, 2004, p. 148—149
- Rolls, 1926—1961
- Weir, Alison, 2006, p. 227
- Doherty, 2003, p. 91
- Weir, Alison, 2006, p. 228
- Weir, Alison, 2006, p. 228—229, 232
- Weir, Alison, 2006, p. 232
- Четверта книга Царств: IV: 19.
- Doherty, 2003, p. 92
- Weir, Alison, 2006, p. 233
- Weir, Alison, 2006, p. 236
- А. Брайант. Эпоха рыцарства в истории Англии. Видавництво «Евразия».
- Mortimer, 2004, p. 159—162
- Doherty, 2003, p. 107
- Doherty, 2003, p. 108
- Weir, Alison, 2006, p. 242
- Doherty, 2003, p. 109
- Petent Rolls, 1894—1916
- Chartulary, 1927
- Kentish, MS. R. 5. 41
- Brut, 1906, 1908
- Walsingham, 1874
- Annales Monastici
- Doherty, 2010, p. 213—215
- Mortimer, 2004, p. 244—264
- Carpenter 2007a, 7 червня 2007
- Уейр, 2010, с. 425—426
- Weir, Alison, 2006, p. 258
- Weir, Alison, 2006
- Weir, Alison, 2006, p. 245
- Weir, Alison, 2006, p. 249
- Doherty, 2003, p. 156
- Уейр, 2010, с. 366
- Weir, Alison, 2006, p. 304
- Weir, Alison, 2006, p. 261
- Weir, Alison, 2006, p. 314
- Weir, Alison, 2006, p. 315
- Weir, Alison, 2006, p. 309
- Deprez, 1902
- Foedera, 1704—1735, 1816—1869
- Уейр, 2010, с. 453
- Уейр, 2010, с. 446—447
- Weir, Alison, 2006, p. 322
- Mortimer, 2004, p. 218
- Doherty, 2003, p. 149
- Weir, Alison, 2006, p. 333
- Doherty, 2003, p. 151
- Doherty, 2003, p. 152
- Doherty, 2003, p. 153
- Mortimer, 2004, p. 221—223
- Уейр, 2010, с. 487—490
- Doherty, 2003, p. 158—159
- Doherty, 2003, p. 159
- Уейр, 2010, с. 479
- Doherty, 2003, p. 161
- Doherty, 2003, p. 162
- Doherty, 2003, p. 172
- Doherty, 2003, p. 163
- Weir, Alison, 2006, p. 347
- Doherty, 2003, p. 173
- Уейр, 2010, с. 498
- Weir, Alison, 2006, p. 353
- Doherty, 2003, p. 176
- Уейр, 2010, с. 497
- Weir, 2006, p. 371
- Doherty, 2003, p. 175
- Doherty, 2003, p. 175—176
- Doherty, 2003, p. 177
- Doherty, 2003, p. 174
- Уейр, 2010, с. 511
- Weir, Alison, 2006, p. 373
- Weir, Alison, 2006, p. 374
- Уейр, 2010, с. 520
- Weir, Alison, 2006, p. 2
- Ewan, жовтень 1995, p. 1219—1221
Джерела
- Уейр Э. Французская волчица — королева Англии. Изабелла / Пер. с англ. А. Неміровой. — М.: АСТ: Астрель, 2010. — 629 с. — 3000 экз. —
- Ainsworth, Peter. Representing Royalty: Kings, Queens and Captains in Some Early Fifteenth Century Manuscripts of Froissart's Chroniques. — Kooper, 2006.
- Annales Londonienses // Chronicles of the Reigns of Edward I and Edward II / Hrsg. von W. Stubbs. — 2-е вид. — London: HMSO, 1882—1883. — (Rolls Series).
- Boutell, Charles. (1863) A Manual of Heraldry, Historical and Popular. London: Winsor & Newton.
- Carpenter, David. (2007a) «What Happened to Edward II?» London Review of Books. Vol. 29, No. 11. 7 June 2007.
- Doherty, P.C. (2003) Isabella and the Strange Death of Edward II. London: Robinson. .
- Ewan, Elizabeth. «Braveheart.» American Historical Review. Vol. 100, No. 4. Жовтень 1995
- Holmes, George. (2000) Europe, Hierarchy and Revolt, 1320—1450, 2nd edition. Oxford: Blackwell.
- Kibler, William W. (1995) Medieval France: an Encyclopedia. London: Routledge
- Weir, Alison. Queen Isabella: She-Wolf of France, Queen of England. — London: Pimlico Books, 2006
- Mortimer, Ian. (2004) The Greatest Traitor: The Life of Sir Roger Mortimer, Ruler of England 1327—1330. London: Pimlico Press
- Neillands, Robin. (2001) The Hundred Years War. London: Routledge
- Weir, Alison. (2006) Queen Isabella: She-Wolf of France, Queen of England. London: Pimlico Books. .
- Krieger K. F. Geschichte Englands von den Anfängen bis zum 15. Jahrhundert. — München: C.H. Beck, 1990. — P. 170—172. — .
- Vita Edwardi Secundi Monachi Cuiusdam Malmsberiensis. The Life of Edward II by the so-called Monk of Malmesbury / trans, and ed. N. Denholm-Young. — Oxford: Nelson's Mediaeval Texts, ed. V. H. Galbraith und R.A.B. Mynors, 1957.
- Grey of Heton, sir Thomas. Scalacronica: A Chronicle of England and Scotland from A. D. MCCCLXII / Ред.: J. Stevenson. — Edinburgh: Maitland Club, 1836.
- Sumption, Jonathan. The Hundred Years War: Trial by Battle / Hrsg. von H.T. Riley. — Philadelphia: Pennsylvania University Press, 1999.
- Calendar of the Close Rolls preserved in the Public Record Office: Edward I, Edward II and Edward III. — London: HMSO, 1892—1897.
- Cronicl of London, 1089—1483 / Ред.: H. Nicholas.
- Dene, William. Historia Roffensis / Ред.: H. Wharton. — 1691
- Calendar of Entries in the Papal Registers relating to Great Britain and Ireland / 8 vols, ed. W. H. Bliss and W. W. Blom. — London: HMSO, 1893—1904.
- Lord, Carla. Queen Isabella at the Court of France IN: Fourteenth Century England II / Edited by Chris Given-Wilson. — Woodbridge, Suffolk: Pimlico Press, 2002.
- Calendar of the Petent Rolls preserved in the Public Record Office: Edward I, Edward II and Edward III. — London: HMSO, 1894—1916
- Chartulary of Winchester Cathedral / Ред.: A. W Goodman. — Winchester, 1927
- The Kentish Chronicle / Trinity College Cambridge. — MS. R. 5. 41
- The Brut Chronicle, or The Chronicle of England. — London: ed. F. W. D. Brie, Early English Text Society, 1906, 1908. — (Original Series, CXXXI).
- Walsingham, Thomas. Chronicon Angliae, ab anno Domini 1322—1328 usque ad annum 1388. Auctore Monacho Quodam Sancti Albani / ed. E. M. Thompson. — London: HMSO, 1874. — (Rolls Series)
- Deprez E. Les Preliminaires de la Guerre de Gent Ans. — Paris, 1902
- Foedera, Conventiones, Literae et cujuscumque generis Acta Publica, or Rymer's Foedera, 1066—1383 / 20 vols, ed. Thomas Rymer; 4 vols, ed. Adam Clarke, J. Caley F. Holbrooke, J. W. Clarke and T. Hardy. — London, 1704—1735, 1816—1869.
- Weir, Alison. Isabella — She-Wolf of France, Queen of England. — London: Random House, 2005. —
Попередник Маргарита Французька | Королева Англії 1308-1327 | Наступник Філіпа де Авен |
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет
Pro katolicku svyatu divitsya stattyu Izabella Francuzka Isabelle de FranceIzabella FrancuzkaPortret Izabelli v uyavi hudozhnika koroleva konsort Angliyi 25 sichnya 1308 20 sichnya 1327 Poperednik Margarita Francuzka Spadkoyemec Filipa de Aven Narodzhennya blizko 1295 Parizh FranciyaSmert 22 serpnya 1358 zamok Hartford AngliyaPohovannya dKrayina FranciyaReligiya katolicka cerkvaRid Kapetingi PlantagenetiBatko Filip IV KrasivijMati Zhanna I NavarrskaShlyub Eduard IIDiti Eduard III Dzhon Eltemskij Dzhoan Tauerska Mediafajli b u Vikishovishi Izabella Francuzka angl Isabella of France bl 1295 22 serpnya 1358 piznishe prozvana Francuzkoyu vovchiceyu koroleva Angliyi druzhina anglijskogo korolya Eduarda II mati korolya Eduarda III Vona bula dochkoyu francuzkogo korolya Filipa IV Krasivogo i jogo druzhini Zhanni I Navarrskoyi Sestra ostannih koroliv z dinastiyi Kapetingiv BiografiyaDityachi roki Sim ya Filipa IV Dimna va Kalila 1315 Zliva na pravo brati Izabelli Karl i Filip Izabella Filip IV starshij brat Lyudovik i dyadko Karl Valua Rik narodzhennya Izabelli shostoyi ditini Filipa IV i Zhanni I Navarrskoyi tochno ne vstanovlenij Z dokumentiv sho vidnosyatsya do yiyi shlyubu z Eduardom II vvazhayut sho vona narodilasya blizko 1295 roku Pismovi dzherela vkazuyut i inshi dati 1288 rik 1292 rik cherven 1299 roku Najbilsh poshirenoyu ye dumka sho Izabella narodilasya mizh sichnem 1295 i sichnem 1296 rokiv francuzki hronisti angl Guillaume de Nangis i pishut sho v moment odruzhennya yiyi bulo 12 rokiv Vidomostej pro ditinstvo Izabelli majzhe ne zalishilosya Pershi roki vona provela v palaci Site fr Palais de la Cite u Parizhi Yiyi goduvalniceyu i pershoyu vihovatelkoyu bula Teofaniya de Sent P yer yaka prishepila divchini lyubov do literaturi Jmovirno ye te sho princesa bula osvichena trohi vishe serednogo rivnya V cyu epohu zhinki zazvichaj navchalisya pismu i chitannyu v monastiryah Shlyubni plani Yak bulo prijnyato v cej period usi diti Filipa IV buli odruzheni zaradi politichnoyi vigodi Izabella bula obicyana v druzhini spadkoyemcyu Eduarda I Shlyub buv chastinoyu mirnogo vregulyuvannya konfliktu Angliyi i Franciyi cherez konfiskaciyu Filipom Gaskoni v 1294 roci U 1299 roci papa Bonifacij VIII zaproponuvav podvijne vesillya anglijskij korol Eduard I yakij ovdoviv povinen buv odruzhitisya z sestroyu Filipa Margaritoyu a jogo sin majbutnij Eduard II z Izabelloyu pislya dosyagnennya neyu shlyubnogo viku Pislya ob yednannya dvoh korolivskih domiv Gaskon povertalasya Angliyi Prote v 1303 roci Eduard I pochav shukati inshu narechenu dlya sina A Filip kilka rokiv viv vijnu u Flandriyi i poboyuvavsya sho znovu bude zaluchenij v bojovi diyi z Angliyeyu Z oglyadu na sformovani obstavini francuzkij korol pogodivsya peredati Gaskon Angliyi Dogovir mizh Franciyeyu i Angliyeyu ukladenij u Parizhi v 1303 roci zatverdiv status Gaskoni yak volodinnya anglijskogo korolya z momentu zaruchin korolivskih ditej sho vidbulisya v den jogo pidpisannya Eduard I pomer 7 lipnya 1307 pered smertyu vin nakazav sinovi odruzhitisya z Izabelloyu Novomu anglijskomu korolyu sho viv vijnu v Shotlandiyi buv neobhidnij trivalij mir z Franciyeyu i ne stav bilshe vidkladati odruzhennya 25 sichnya 1308 v sobori v Buloni vidbulosya odruzhennya Eduarda II i Izabelli Francuzkoyi Pershi roki shlyubu Gaveston Majbutnij Eduard II buv najmolodshoyu ditinoyu Eduarda I i Eleonori Kastilskoyi Brati Eduarda pomerli she do jogo narodzhennya a sestri buli znachno starshimi za nogo Tomu korol vihovuvav sina razom z inshimi desyatma yunakami z licarskih rodiv Odnim z nih buv Pirs Gaveston batko yakogo voyuvav v armiyi korolya Franciyi i Uelsu Mizh molodimi lyudmi zav yazalisya tisni vidnosini Bilshist suchasnih dzherel ne nazivayuchi yih gomoseksualnimi pidkreslyuyut nezvichajnu blizkist Deyaki suchasni istoriki pidkreslyuyuchi sho v shlyubi v Izabelli i Eduarda bulo chetvero ditej zaperechuyut gomoseksualnist anglijskogo korolya Gaveston buv u skladi delegaciyi yaka 7 lyutogo 1308 vitala molodyat koli voni visadilisya v Duvri Zustrich Gavestona i Eduarda II bula nadzvichajno teployu sho spravilo nepriyemne vrazhennya na dyadkiv Izabelli grafiv D Evre i Valua sho suprovodzhuvali podruzhzhya do Angliyi Piznishe Eduard peredav Gavestonu koshtovnosti podarunok Filipa IV i chastinu yuvelirnih virobiv sho skladali pridane Izabelli U Duvri Izabellu zustrili najshlyahetnishi dami korolivstva sered yakih bula Izabella Veski sho stala na bagato rokiv dovirenoyu osoboyu korolevi Pershi roki podruzhnogo zhittya Izabelli vidznacheni konfliktom mizh anglijskim korolem i jogo baronami nezadovolenimi privilejovanim stanovishem Gavestona Odnim iz privodiv posluzhilo te sho na koronaciyi Eduarda i Izabelli 25 lyutogo 1308 Gaveston buv odyagnenij u purpur sho bulo dozvoleno lishe osobam korolivskoyi krovi i nis koronu Eduarda Spovidnika chest yaka mogla buti nadana tilki anglijskomu dvoryaninu najvishogo polozhennya Vzhe 3 bereznya Parlament zaklikav do vignannya Gavestona Sered tih hto pidtrimuvav baronsku opoziciyu buli machuha Eduarda Margarita batko jogo druzhini Filip IV arhiyepiskop Uinchelsi Gi de Boshan 10 j graf Vorik stoyit nad trupom Gavestona Malyunok XV stolittya U 1310 roci za postanovoyu Parlamentu na chas shotlandskogo pohodu Eduarda pravlinnya krayinoyu bulo peredano komitetu z dvadcyati odnogo ordejnera do yakogo vhodili yepiskopi i baroni Pislya povernennya korolya ordejneri peredali jomu postanovu ordonans z soroka odnogo punktu obov yazkovu dlya vikonannya i obmezhuyuchu jogo vladu U punkti dvadcyatomu vimagalosya nazavzhdi vidaliti Gavestona razom z korolem brav uchast u shotlandskij vijni 1310 1311 rokiv tak yak vin davav korolyu nepravilni poradi Takozh Eduard buv zvinuvachenij Parlamentom u nevdalih diyah pid chas vijni v Shotlandiyi Gaveston znovu pokinuv Angliyu ale povernuvsya v berezni 1312 Ce porushennya postanovi Parlamentu zmusilo baroniv vzyatisya za zbroyu shopivshi Gavestona voni stratili jogo 19 chervnya 1312 Strata Gavestona porodila rozkol sered ordejneriv tomu sho chastina yih viznala ce diyu bezpravnoyu i nezakonnoyu i desho posilila poziciyi korolya yakomu bagato hto spivchuvav Vidomostej pro uchast Izabelli v borotbi proti Gavestona nemaye Ves cej chas vona perebuvala v tini Eduard provodiv bilshe chasu z favoritom nizh z neyu i lishe nagaduvannya korolya Filipa povertali korolya v sim yu U pershi misyaci vignannya Gavestona podruzhzhya vozz yednalisya Izabella stala suprovodzhuvati cholovika v poyizdkah voni razom proveli Rizdvo 1308 roku u Vindzori Finansove stanovishe Izabelli takozh pokrashilosya Vidomo sho na Rizdvo 1311 koroleva poslala druzhini Gavestona Margaret de Kler cinni podarunki Vzimku 1312 Eduard perenis svij dvir v Jork Vidpravivshi vagitnu Izabellu v prioratstvo Tajnemut Eduard cilkom zajnyavsya poryatunkom Gavestona Z shodennih zapisiv dvoru Izabelli viplivaye sho v cej period vona vela aktivne listuvannya v tomu chisli i z buntivnimi baronami Zmist listiv nevidomo ale peredbachayetsya sho ce buli sprobi primirennya z opoziciyeyu zrobleni na prohannya Eduarda Yak Izabella sprijnyala stratu Gavestona svidoctv ne zalishilosya Filip IV viznav za neobhidne poslati na dopomogu zyatyu svogo brata grafa D Evre na choli delegaciyi zakonoznavciv dlya spriyannya primirennyu korolya i opoziciyi U Angliyi dlya umirotvorennya baroniv pribuli takozh legati papi rimskogo U seredini veresnya 1312 pochalisya skladni peregovori v yakih brala uchast i Izabella sho zasluzhila reputaciyu mirotvornici 1312 1321 roki 13 listopada 1312 Izabella narodila pershu ditinu spadkoyemcya prestolu Eduarda Skorbota Eduarda sho vtrativ Gavestona trohi zmenshilasya pri narodzhenni princa inakshe yaksho b korol pomer bezditnim korona neodminno stala b predmetom dlya chvar 20 grudnya 1312 Eduard zavdyaki napolyagannyam posliv francuzkogo korolya i papi rimskogo uklav mir z vbivcyami Gavestona na choli yakih stoyav najmogutnishij magnat Angliyi dvoyuridnij brat korolya Tomas Lankaster Ale Eduard ne zalishav nadiyi pomstitisya za smert favorita Vidomostej pro bud yaki neporozuminnya mizh podruzhzhyam u nastupni desyat rokiv pislya smerti Gavestona nemaye Yaksho voni znahodilisya v rozluci to regulyarno obminyuvalisya poslannyami Yak pravilo listi korolya buli sekretnimi tomu vidrazu pislya prochitannya znishuvalisya Jmovirno Eduard cinuvav rozum Izabelli i yiyi diplomatichni zdibnosti yaki vona vzhe vstigla proyaviti Eduard shanoblivo zvertavsya z druzhinoyu i shedro zabezpechuvav yiyi Gerb Izabelli Francuzkoyi U 1313 roci Izabella i Eduard vidvidali Franciyu Voni buli zaprosheni Filipom IV na posvyachennya v licari brativ Izabelli Pobuvavshi v Gaskoni podruzhzhya popryamuvali do Parizha Podorozh bulo vidznacheno velikoyu kilkistyu svyat i neshasnim vipadkom pid chas pozhezhi zgoriv namet anglijskoyi korolevi a sama Izabella bula poranena Filip IV pishov na deyaki postupki zyatevi v gaskonskomu pitanni j visloviv gotovnist vidati jomu groshovu poziku Peredbachayetsya sho cej vizit priviv do skandalnih vikrittiv u korolivskij sim yi Izabella podaruvala bagato prikrasheni kosheli druzhinam svoyih brativ Piznishe Izabella zauvazhila sho kosheli podarovani neyu nevistkam viyavilisya u dvoh normandskih licariv i D One prisutnih na benketi u Vestminsteri Izabella zapidozrila svoyih nevistok u podruzhnij nevirnosti i jmovirno povidomila pro ce korolyu Filipu pid chas svogo nastupnogo vizitu do Franciyi v 1314 roci Vinikla sprava Nelskoyi vezhi v rezultati yakogo dvi nevistki Izabelli Blanka i Margarita Burgundski zvinuvacheni v podruzhnij zradi buli zasudzheni na dovichne uv yaznennya Dostovirno vidomo sho pid chas spravi Nelskij vezhi Izabella perebuvala u Franciyi do 19 bereznya u Parizhi Hodili chutki sho same vona rozpovila vse korolyu Deyaki doslidniki vvazhayut sho Izabella vidala svoyih nevistok shob kinuti tin na potomstvo brativ mayuchi namir zgodom vimagati francuzkij tron dlya svogo sina Odnak u takomu vipadku Izabella povinna bula peredbachati sho yiyi brati todi she duzhe molodi lyudi ne vstuplyat u novi shlyubi abo bilshe ne budut mati potomstva Vzagali nemaye zhodnih dokaziv sho isnuvala taka zmova Sama zh poyizdka anglijskoyi korolevi do Franciyi navesni 1314 bula viklikana neobhidnistyu vregulyuvannya gaskonskij dogovir U novij vijskovij kampaniyi na pivnochi 24 chervnya 1314 pri anglijski vijska buli rozbiti shotlandcyami pid provodom Roberta Bryusa Eduard yakij led uniknuv polonu zvinuvativ u nevdachi baroniv Prikordonni anglijski volodinnya piddalisya napadam shotlandciv Pislya porazki v Shotlandiyi Tomas Lankaster faktichno zahopiv vladu v krayini U veresni v Jorku na zasidanni Parlamentu Lankaster postaviv u provinu Eduardu nedotrimannya Ordonansiv i yak naslidok cogo porazku u vijni Korol buv zmushenij pogoditisya na skorochennya vitrat z utrimannya dvoru j administraciyi Vidomo sho Izabella prijnyala storonu cholovika Vona zmicnila svij soyuz z vorogom Lankastera sestra yakogo pridvorna dama bula yiyi blizkoyu radniceyu Bomoni u svij chas buli viddaleni vid dvoru na vimogu ordejneriv ale koroleva povernula yih Krim togo zavdyaki korolevi Eduard u svoyij borotbi proti Ordonansiv koristuvavsya poradami zakonoznavciv Filipa IV Lankaster vistupiv proti Izabelli zmenshivshi yiyi groshove utrimannya i peresliduyuchi yiyi otochennya U 1315 1317 rokah Angliyu yak i inshi krayini Pivnichnoyi Yevropi vraziv golod u rezultati yakogo zaginuli tisyachi lyudej a krayina vidchula serjozni finansovi problemi Vidomo sho proyizhdzhayuchi cherez Sent Olbans 9 serpnya 1315 korol i koroleva z velikimi trudnoshami dobuli hlib Ukazi Eduarda pro znizhennya cin na yistivni pripasi ne zmogli polegshiti stanovishe krayini Nezvazhayuchi na narodzhennya v 1316 roci drugogo sina polozhennya Eduarda bulo ne micnim Koroleva zaprosila Lankastera na hrestini zaproponuvavshi stati hreshenim princa prote Lankaster buv vidsutnij na ceremoniyi Koroleva zajnyala bilsh aktivnu rol v upravlinni krayinoyu beruchi uchast z dozvolu Eduarda v zasidannyah Radi U cej zhe chas zbilshilisya yiyi zemelni volodinnya Eduard podaruvav druzhini takozh deyaki mayetki i zemli sho nalezhali Gavestonu Voseni 1316 za napolyagannyam druzhini korol skasuvav obrannya svogo kandidata na misce yepiskopa Daremskogo Genri Stenforda Izabella bazhala bachiti yepiskopom cilkom bezgramotnogo na dumku predstavnikiv Daremskoyi yeparhiyi Lyuyisa Bomonta brata Genri Bomonta i Izabelli Veski zapevnyayuchi sho tilki vin bude oporoyu korolya v borotbi proti shotlandciv She odna sproba Izabelli posaditi na yepiskopske krislo v Rochesteri svogo kandidata ne uvinchalasya uspihom Yiyi kandidat znovu protistoyav kandidatovi korolya i papa buv nadzvichajno zdivovanij tim sho koroleva diye vsuperech voli cholovika U cej zhe chas v Oksfordi yakijs ogolosiv sho vin spravzhnij korol Angliyi v ditinstvi pidminenij Eduardom Dejdras viyavlyav gotovnist dovesti svoyu pravotu v poyedinku z korolem Samozvanec buv shoplenij i strachenij prote nepopulyarnist Eduarda bula taka velika sho bagato hto viriv v te sho vin nespravzhnij korol Za povidomlennyam avtora Zhittyepisi Eduarda Drugogo incident z Dejdrasom gliboko sturbuvav korolevu U 1318 roci Izabella brala uchast u peregovorah mizh Lankasterom vidstavlenim vid vladi cherez svoyu nezdatnist keruvati prote vse she predstavlyayuchi serjoznu zagrozu i korolem Likskij dogovir pidpisanij 9 serpnya zobov yazuvav Eduarda dotrimuvatisya Ordonansiv i pidkoryatisya radi na choli z Do skladu radi uvijshov i protivnik Likskogo dogovoru Jogo stav kamergerom a piznishe novim favoritom korolya U 1319 roci voyenachalnik Roberta Bryusa zrobiv sprobu vzyati Izabellu v zaruchnici Koroleva razom z ditmi znahodilasya nepodalik vid Jorka v toj chas yak korol oblyagav Bervik Lishe vipadkovo plan Duglasa zirvavsya Korol diznavshis pro nebezpeku yakoyi zaznala Izabella negajno znyav oblogu Bervika i pishov v Jork Mozhlivo sho metoyu shotlandciv bulo yakraz vidhid korolya vid stin Bervika Pidozri u zradi vpali na odnogo licarya Edmunda Darela yakij buv zaareshtovanij i zvinuvachenij u rozkritti misceznahodzhennya Izabelli ale jogo provina tak i ne bula dovedena U 1320 roci Izabella suprovodzhuvala Eduarda na kontinent Anglijskij korol prinis u Am yeni omazh Filippu V Pid chas cogo vizitu Eduard zaruchivsya pidtrimkoyu brata druzhini v borotbi z baronskoyi opoziciyeyu i virishiv z nim pitannya pro Pontye de v cej chas profrancuzka partiya pidrivala vladu anglijciv Pidnesennya Dispenseriv 1321 1325 Blizkist Dispenseriv do korolya posluzhila prichinoyu novogo spalahu nevdovolennya Starshij Dispenser mav reputaciyu zhorstokoyi i zhadibnoyi lyudini Yak bagato hto vvazhali sin H yu Dispensera starshogo buv kohancem korolya mav neobmezhenij vpliv na Eduarda za povidomlennyam hronik bud yake bazhannya favorita tut zhe stavalo nakazom korolya Sim ya favoritiv za pidtrimki Eduarda vstupila v konflikt z aristokratiyeyu korolivstva Spochatku H yu molodshij koristuyuchis svoyim stanovishem domigsya bilshoyi chastini spadshini gercoga Glostera potim vin zoserediv uvagu na zemlyah Vallijskoyi marki i persh za vse deyakih mayetkah barona Vigmora A pislya togo yak H yu molodshij dobivsya vid korolya rishennya pro konfiskaciyu mayetku Gouer u Dzhona Morbreya lordi Marki ob yednalisya proti dispenseriv Izabella yaka svogo chasu terpila druzhbu cholovika z Gavestonom ne zbiralasya miritisya z zahoplennyam Eduarda Dispenserom molodshim Sudyachi z deyakih faktiv vona protistoyala Dispenseram Tak na prohannya lordiv Marki koroleva vtrutilasya u svarku mizh abatom Sent Olbensa i priorom odnogo z viddilen obiteli Vilyamom Somertonom prijnyavshi storonu ostannogo sho viklikav nezadovolennya Dispensera Prote v svoyij borotbi proti simejstva favoritiv vona ne mogla spertisya na nezadovolenih magnativ tak yak zalishalasya virnoyu korolyu 14 lipnya Izabelli i dvom sanovnikam korolya bula peredana velika derzhavna pechatka sho svidchit pro doviru yaku mav u toj chas do druzhini Eduard U lipni 1321 Izabella narodila svoyu drugu dochku Dzhoan Pologi vidbuvalisya u zamku Tauer tak yak situaciya v krayini bula na mezhi gromadyanskoyi vijni i Eduard virishiv sho koroleva bude u bezpeci v dobre ukriplenij citadeli 29 lipnya pered miskimi stinami Londona zupinilosya vijsko buntivnih baroniv na choli z Mortimerom yaki mali namir dobitisya vignannya Dispenseriv Tauer de perebuvala koroleva z dochkoyu buv otochenij 1 serpnya do Mortimera priyednalisya inshi nezgodni razom z Lankasterom Ajmer de Valans prosiv Izabellu vtrutitisya shob vidvernuti voyenne zitknennya Koroleva publichno na kolinah blagala cholovika porvati z Dispenserami ale nezabarom Eduard povernuv yih do dvoru Pislya korotkochasnogo perepochinku voseni 1321 napruzhenist mizh korolem i baronami tilki zrosla Izabella virushila u palomnictvo v Kenterberi v hodi yakogo pobazhala zupinitisya v zamku Lids forteci sho nalezhit prihilnikovi Lankastera lordu Bedlsmiru Istoriki vvazhayut sho vizit korolevi buv nevipadkovij mozhlivo Eduard sprovokuvav jogo shob stvoriti privid do vijni Korolevu obrazili vidmovivshis prijnyati yiyi Stalasya sutichka mizh ohoronoyu Izabelli i garnizonom zamku zaginulo shestero lyudej zi sviti korolevi 3 zhovtnya 1321 Izabella poslala korolyu lista z vimogoyu pomstitisya za smert svoyih slug Naprikinci togo zh misyacya za nakazom Eduarda vijska na choli z Pembrokom vzyali v oblogu zamok Lids U cej chas korolevi yaka perebuvala v Rochesteri znovu bulo zalisheno velika pechatku i dovireno kontrol nad korolivskoyu kancelyariyeyu Diyi korolya otrimali nespodivane shvalennya yak u bilshoyi chastini baroniv tak i sered prostogo lyudu Eduard sam ocholiv oblogu koli zh 31 zhovtnya Lids zdavsya vin strativ komendanta zamku i jogo soldativ 1 grudnya 1321 londonskij zbir duhovenstva pid natiskom Eduarda anulyuvav rishennya pro vignannya Dispenseriv Pragnuchi zakripiti uspih Eduard vijshov pohodom na opozicioneriv U sichni 1322 armiya Eduarda poblizu Shrusberi zmusila kapitulyuvati Mortimeriv U berezni pislya bitvi pri buv polonenij Tomas Lankaster Mortimeri buli uv yazneni v Taueri Lankaster negajno strachenij Eduard i Dispenseri svyatkuvali peremogu Pislya porazki baronskoyi opoziciyi pishli represiyi Eduard pid vplivom Dispenseriv konfiskovuvav zemli obmezhuvav svobodi strachuvav i uv yaznyuvav chleniv simej buntivnih magnativ u tomu chisli zhinok i lyudej pohilogo viku Hronisti zasudzhuvali zhorstokist pokaran Papa Ioann XXII bezuspishno zaklikav Eduarda strimati svij gniv Sered gnoblenih buli i lyudi blizki do Izabelli Vidomo sho koroleva uspishno klopotala pro proshennya odnogo iz zakolotnikiv lorda Novilla Odnak za povidomlennyam Fruassara Dispenser bachachi nezadovolennya korolevi sponukav korolya diyati she bilsh bezzhalno Prioratorstvo Tajnemut Zvidsi vtikala Izabella vid shotlandciv Vidnosini korolevi i Dispensera molodshogo pogirshilisya vin vidmovlyav u viplati yij groshovogo utrimannya ta ne povernuv zamki i Divajzis peredani neyu navesni 1321 vidpovidno Dispenser starshomu ta soyuzniku korolya Oliveru Inghemu Deyaki avtori vvazhayut sho Dispenser molodshij robiv zamah na zhittya abo chest Izabelli Stavlennya samogo Eduarda do druzhini stalo pomitno holodnishim Vidsutnist imeni Izabelli v dilovih paperah z 1 listopada 1322 po 18 veresnya 1324 svidchit pro te sho vona vpala v nemilist i bula pozbavlena finansovoyi pidtrimki U comu zh roci Izabella potrapila v nebezpechnu situaciyu v hodi bojovih dij z shotlandcyami Pislya chergovoyi porazki cogo razu pri Eduard virushiv na pivden mabut shob zibrati novi vijska Izabella zi svitoyu zalishilasya v prioratstvi Tajnemut Shotlandci zdijsnyuvali spustoshlivi nabigi na pivnichni zemli Angliyi U toj chas yak yih armiya prodovzhuvala prosuvannya na pivden Izabella podililasya z cholovikom poboyuvannyami shodo svoyeyi osobistoyi bezpeki i poprosila zbrojnoyi dopomogi Eduard spochatku zaproponuvav korolevi vislati lyudej Dispensera vona zh negajno vidkinuvshi podibnu propoziciyu napolyagla na tomu shob pribuli vijska u viddanosti yakih vona ne mala pidstav sumnivatisya Odnak pospishno vidstupayuchi na pivden razom iz vijskom Dispenseriv Eduard vipustiv iniciativu z ruk v rezultati chogo Izabella viyavilasya vidrizanoyu vid nogo shotlandcyami v toj chas yak uzdovzh beregovoyi liniyi kursuvali korabli flamandciv sho buli kolishnimi soyuznikami shotlandciv u cij vijni Situaciya stavala zapekloyu Shob ne potrapiti v polon Izabella zmushena bula poslati navperejmi shotlandcyam skvajriv zi svoyeyi osobistoyi sviti v toj chas yak zalisheni z neyu licari zumili zahopiti korabel Koli bitva bula v samomu rozpali Izabella razom z suprovodzhuyuchimi osobami zumila sisti na korabel U rezultati cogo pospishnogo vidstupu zaginuli dvi frejlini z yiyi sviti Korablyu na bortu yakogo perebuvala koroleva vdalosya uhilitisya vid zustrichi z flamandskim flotom Izabella blagopoluchno visadilasya v Jorku Piznishe v 1326 roci koroleva zvinuvachuvala Eduarda v tomu sho pid vplivom Dispensera vin kinuv yiyi v Shotlandiyi bez dopomogi Na dumku deyakih doslidnikiv Dispenser ne mig piddati korolevu i yiyi svitu nebezpeci umisno razom z Izabelloyu bula i druzhina korolivskogo favorita Amerikanskij istorik Edvard Lyuis vvazhaye sho situaciya v yakij opinilasya Izabella bula sprovokovana Lyuyisom Bomonom yepiskopom Darema protezhe Izabelli Vijna v Gaskoni Zgidno Parizkogo dogovoru korol Eduard yak gercog Akvitaniyi zobov yazanij buv prinositi vasalnu prisyagu korolyu Franciyi za svoyi volodinnya v Gaskoni Za korotkij chas na francuzkomu troni zminili odin odnogo tri brati Izabelli Eduard uniknuv prinesennya prisyagi Lyudoviku X i lishe pid velikim tiskom prisyagnuv Filippu V Koli zh korolem stav Karl IV Eduard naskilki ce bulo mozhlivo vidkladav poyizdku na kontinent sho provokuvalo zrostannya napruzhenosti u vidnosinah mizh dvoma krayinami Odniyeyu zi spirnih teritorij bulo grafstvo Azhenua pochavsya v listopadi 1323 pislya pobudovi francuzami bastidi v Sen Sardo chastini Azhenua pidporyadkovanoyi Franciyi Gaskonci pid provodom anglijskogo seneshalya Ralfa Basseta zahopili i zrujnuvali bastidu Francuzki vijska u vidpovid nevdalo shturmuvali zamok Monpeza Pislya vidmovi Eduarda vidati iniciatoriv napadu na Sen Sardo Karl IV ogolosiv Gaskon i Pontye konfiskovanimi Voseni 1324 Karl Valua zahopiv fortecyu La Reol Namisnik anglijskogo korolya buv zmushenij pidpisati peremir ya na umovah prodiktovanih Karlom Valua Francuzi zajnyali vsyu Akvitaniyu krim priberezhnih rajoniv Konflikt mizh Angliyeyu i Franciyeyu vplinuv na polozhennya Izabelli U berezni 1324 cholovik perestav viplachuvati yij groshove utrimannya Vid korolevi zazhadali prisyagi na virnist Dispenseru molodshomu vona vidmovilasya Voseni 1324 vsi zemli Izabelli buli konfiskovani korolem a suma sho vidilyalasya na yiyi osobisti vitrati zmenshena z 11000 do 1000 marok na rik U kinci veresnya 1324 koli parlament uhvaliv vignati vsih francuziv z korolivskoyi sluzhbi Izabella pozbulasya svoyih viddanih slug sho buli z neyu bagato rokiv U zhovtni viplata groshej na vitrati korolevi bula peredana do ruk Dispenseriv Troh molodshih ditej Izabelli peredali na vihovannya rodicham favoritiv shob zahistiti yih vid vplivu korolevi francuzhenki Karl IV yakomu sestra skarzhilasya v listah na svoye stanovishe vimagav pripiniti utiski korolevi prote Eduard ne posluhav cogo zakliku Vid yizd u Franciyu Nezvazhayuchi na te sho osobista zustrich Eduarda z francuzkim korolem mogla spriyati na situaciyu z Azhenua toj yak i ranishe vidmovlyavsya zalishati Angliyu navit na korotkij chas poboyuyuchis sho v jogo vidsutnist baroni rozpravlyatsya z Dispenserami Karl IV cherez papu zrobiv Eduardu propoziciyu vin gotovij vidminiti konfiskaciyu zemel yaksho anglijskij korol postupitsya Azhenua Papa zaproponuvav yak posla korolevu Izabellu Dlya neyi nespodivano vidkrilasya mozhlivist pokinchiti zi svoyim prinizlivim stanovishem i shob ne zirvati svoyu poyizdku do Franciyi vona namagalasya vesti sebe z Dispenserami druzhelyubno Majbutnij Eduard III prinosit ommazh Karlu IV Serednovichna miniatyura Navesni 1325 Izabella pribula do Parizha 30 travnya buv skladenij mirnij dogovir na zhorstkih dlya anglijciv umovah sho mistiv use taki punkt pro neobhidnist virishennya pitannya otrimannya Azhenua korolem Angliyi Karl IV zatverdiv dogovir 31 travnya Eduard II 13 chervnya Na dumku Pola Doerti dogovir nespriyatlivij dlya Angliyi mig posluzhiti diskreditaciyi vladi Dispenseriv chogo pragnuli i korol Franciyi j Izabella zi svoyimi prihilnikami Pislya pidpisannya dogovoru Eduard pobazhav shob druzhina povernulasya dodomu Vlitku vona pereselilasya z Parizha v zamok Shatonef piznishe zupinyalasya v bezlichi zamkiv v okolicyah stolici Tak yak groshi z Angliyi perestali prihoditi Karl oplachuvav vitrati sestri Eduard jmovirno zbiravsya virushiti do Franciyi dlya prinesennya ommazhu prote 24 serpnya vzhe perebuvayuchi v Duvri ogolosiv sho hvorij Na kontinent korol vidpraviv delegaciyu na choli yakoyi stoyali yepiskopi Richmond i Stratford v yih zavdannya vhodila pidgotovka do ceremoniyi prinesennya prisyagi 2 veresnya v Parizhi Izabella podala Stratfordu ideyu pro peredachu prav na vsi anglijski volodinnya na kontinenti naslidnomu princu z tim shob vin pribuv dlya zdijsnennya ommazhu Eduard II pogodivsya na cyu kombinaciyu sho stalo nechuvanoyu udacheyu dlya Izabelli yiyi starshij sin vivodivsya z pid vplivu Dispenseriv i stavav zaruchnikom u rukah svoyeyi materi U veresni 1325 naslidnij princ prinis prisyagu ale vsuperech bazhannyam Eduarda II Izabella zalishilas razom z sinom u Parizhi Yiyi dvir stav centrom dlya vsih nezadovolenih politikoyu Eduarda II Za povidomlennyam yepiskopa Eksetera yakij priyihav na kontinent za zavdannyam Eduarda pri francuzkomu dvori zbiralisya vorogi anglijskogo korolya Izabella stvorila svij dvir u vignanni do yakogo priyednalisya najbilsh visokopostavleni osobi v tomu chisli Edmund Kentskij yakij pribuv u Franciyu shob odruzhitisya z kuzinoyu Rodzhera Mortimera i graf Richmond Koroleva vidmovlyalasya bachiti Stepldona i povertala neprochitanimi jogo listi Stepldon povinen buv zabezpechiti korolevu groshima ale lishe v tomu vipadku yaksho vona poobicyaye povernutisya do Angliyi Yepiskop pospishno zalishiv Franciyu tomu sho poboyuvavsya za svoye zhittya Zv yazok z Mortimerom Pidgotovka do vtorgnennya v Angliyu Eduard u listah do papi ta Karla IV marno vislovlyuvav svoyu sturbovanist z privodu vidsutnosti druzhini Francuzkij korol vidpovidav zyatevi sho Koroleva priyihala z vlasnoyi voli i mozhe povernutisya koli yij do vpodobi Ale yaksho vona voliye zalishatisya tut vona moya sestra i ya ne mozhu yiyi vislati Izabella yaka do togo chasu posilala do choloviku i Dispenseram dobrozichlivi listi virazila nepokoru Koroleva zayavila sho vona ne povernetsya poki mizh neyu ta yiyi cholovikom bude stoyati tretya osoba Dispenser Z cogo chasu vona odyagalasya yak vdova stverdzhuyuchi sho Dispenser znishiv yiyi shlyub z Eduardom V odnomu z poslan korolyu Izabella prigrozila vtorgnennyam yiyi soyuznikiv u krayinu dlya povalennya favorita U grudni 1325 pomer Karl Valua na pohoron priyihala jogo dochka Zhanna grafinya Gennegau Jmovirno z grafineyu v Parizh pribuv yakij znajshov pritulok u Gennegau Nemaye zhodnih vidomostej sho Izabella i Mortimer zustrichalisya u Franciyi ranishe grudnya 1325 roku Viktorianski istoriki vvazhali sho zv yazok korolevi z buntivnim baronom rozpochavsya she zadovgo do yiyi poyizdki u Franciyu suchasni doslidniki zh shilyayutsya do versiyi sho kohancyami voni stali same v kinci 1325 roku Vstupivshi v lyubovnij zv yazok Izabella ne mogla ne rozumiti naskilki ce nebezpechno Vzhe te sho vona zalishila cholovika nehaj i utrimuvala sina porushuvalo vsi umovnosti togo chasu Zrada zh mogla privesti yiyi do zagibeli Na pochatku sichnya 1326 Eduard II cherez buv spovishenij pro te sho francuzkij korol zaproponuvav odruzhiti naslidnogo princa na dochci i prosiv togo pro dopomogu v napadi na Angliyu Nezabarom Eduard diznavsya i pro zradu druzhini 8 lyutogo vin vipustiv spovishennya pro zagalnij zbor vijsk de vpershe pov yazav imena Izabelli i Mortimera U tomu zh misyaci v Parizhi Izabella Mortimer i Kent veli tayemni peregovori z poslom Roberta Bryusa grafom More Mozhlivo partiya korolevi v obmin na pripinennya nabigiv na pivnichni zemli Angliyi proponuvala viznati Bryusa korolem Navesni do Parizha pribuli papski nunciyi yihnim zavdannyam bulo primirennya Izabelli z cholovikom Jmovirno umovoyu povernennya koroleva visunula vimogi vidaliti vid dvoru Dispenseriv i povernuti yij konfiskovani mayetki Perspektiva polyubovnoyi ugodi ne vhodila v plani Mortimera yakij za deyakimi vidomostyami obicyav ubiti Izabellu yaksho vona povernetsya do Angliyi Umovi na yakih Izabella pogodzhuvalasya povernutisya ne buli prijnyati ni Eduardom ni tim bilshe Dispenserami Ne vplinulo na Dispensera i poslannya Ioanna XXII z zaznachennyam spriyati vidnovlennyu miru mizh podruzhzhyam Tim chasom Izabella priskorila pidgotovku do vtorgnennya i vstupila v listuvannya z nezadovolenimi pravlinnyam Eduarda II v samij Angliyi Odnak yiyi lyubovnij zv yazok stav shiroko vidomim i koroleva vtratila prihilnist papi Ioann XXII napraviv Karlu IV edikt z vimogoyu ne nadavati bilsh pritulku kohancyam Suchasni hronisti vvazhali sho Karl otrimavshi poperedzhennya papi i piddavshis na vmovlyannya Dispenseriv mav namir vidpraviti sestru v Angliyu Ale shvidshe za vse francuzkij korol viv bilsh tonku gru jomu zajnyatogo vijnoyu v Gaskoni bulo vigidno zalishitisya v tini I koli zalishivshi Parizh Mortimer virushiv do Eno a Izabella razom z Kentom v Pontye Karl ne peresliduvav korolevu i ne vidav yiyi marshrut Eduardu II Flot zh zibranij v toj chas francuzkim korolem bilya uzberezhzhya Normandiyi cilkom mig vidvernuti uvagu jogo zyatya vid nebezpeki sho vihodila z Eno Povalennya Eduarda II She v Parizhi Izabella dosyagla poperednoyi domovlenosti z Vilgelmom de Eno i jogo druzhinoyu pro shlyub svogo sina z odniyeyu z yihnih dochok Pridane i otrimani ranishe koshti vid Karla IV pishli na oplatu najmanciv z chisla zhiteliv Brabanta do yakih dodavsya zagin pid provodom brata Vilgelma Ioanna Graf v ramkah shlyubnih domovlenostej nadav takozh visim vijskovih korabliv i dribni sudna Izabella mozhlivo uklala tayemnu ugodu z shotlandcyami pro te sho voni utrimayutsya vid napadiv na anglijski zemli pid chas yiyi pohodu proti Eduarda Na dumku doslidnikiv Izabella zdijsnyuvala finansovu ta diplomatichnu pidgotovku vtorgnennya Mortimer zh vzyav na sebe vijskovu chastinu operaciyi 22 veresnya 1326 Izabella i Mortimer z nevelikim zagonom vidplivli do Angliyi z Dordrehta Eduard II buv proinformovanij pro datu vtorgnennya i vzhiv zahodiv dlya perehoplennya zmovnikiv Uhilivshis vid zustrichi z flotom poslanim Eduardom zagin Izabelli 24 veresnya visadivsya bilya sela Oruell shidne uzberezhzhya Angliyi Za riznimi ocinkami spochatku v rozporyadzhenni Izabelli bulo vid 300 do 2000 soldativ najbilsh jmovirna cifra 1500 Izabella napisala spovishennya do zhiteliv mist Angliyi v yakih povidomlyala pro svoye povernennya i namiri pokarati vinnih u smerti Lankastera i vignati Dispenseriv Cherez deyakij chas Izabellu zustriv zvedenij brat Eduarda II na zemli yakogo visadilisya zmovniki Sam graf Norfolk buv priznachenij Eduardom vidpovidalnim za zbir vijsk dlya chinennya oporu vtorgnennyu 27 veresnya v Norfolku na sluzhbu korolyu z yavivsya zagin chiselnistyu lishe u p yatdesyat p yat osib H yu Dispenser Molodshij i Edmund Ficalan pered Izabelloyu Miniatyura z hronik Fruassara Ne zustrichayuchi niyakogo oporu buntivniki dijshli do Beri Sent Edmends i Kembridzhu U Kembridzhi do Izabelli i Mortimera priyednavsya brat strachenogo Tomasa Lankastera zi svoyimi licaryami Zvistka pro vtorgnennya nazdognala korolya v Londoni 27 veresnya Zakliki Eduarda do ob yednannya proti zakolotnikiv ne podiyali Situaciya v samomu Londoni stala nebezpechnoyu dlya korolya Izabella prodovzhuyuchi ruh na pivden 2 zhovtnya dosyagla Oksforda de vona bula zustrinuta yak ryativnicya Davnij protivnik Eduarda yepiskop Gerefordu vistupiv v universiteti z promovoyu pro zlodiyannya Dispenseriv U toj zhe den Eduard zalishiv London i popryamuvav na zahid u bik Velsu Izabella i Mortimer v soyuzi z Lankasterom ob yednali vsih nevdovolenih pravlinnyam korolya v koaliciyu 7 zhovtnya zakolotniki zupinilisya bilya mista Danstejbl London v toj chas buv u rukah povstalih mistyan Yepiskop Stepldon ne rozumiyuchi sho prestizh korolivskoyi vladi v stolici znishenij sprobuvav vtihomiriti buntivnikiv shob zahistiti svoyu vlasnist Nenavisnij usima yak sluga Eduarda vin buv ubitij golovu Stepldona piznishe nadislali Izabelli yiyi prihilniki Podiyi v Londoni silno shvilyuvali korolevu tak yak u Taueri zahoplenomu mistyanami znahodivsya yiyi molodshij sin Dzhon ogoloshenij povstalimi hranitelem ciyeyi forteci i Siti prote v danij moment Izabella bula pozbavlena mozhlivosti vplinuti na podiyi v stolici Eduard 9 zhovtnya dosyag Glostera Izabella z vijskami prijshla tudi cherez tizhden pislya cholovika yakij do togo chasu vstig peretnuti kordon z Velsom 15 zhovtnya koroleva zrozumivshi sho narod na yiyi boci virishila vidkriti svoyi spravzhni namiri U cej den Orleton v Vollingfordi vigolosiv promovu Golova moya Golova moya bolit Spryamovanu vzhe proti Eduarda II 18 zhovtnya Izabella i Mortimer oblozhili Bristol de znik Dispenser starshij Misto vidkrilo vorota pered zmovnikami 26 zhovtnya i koroleva nareshti vozz yednalasya zi svoyimi dochkami i Dzhoan yakih Dispenser utrimuvav v Bristoli U toj zhe chas Eduard i Dispenser molodshij namagalisya dobratisya po moryu do Landi nevelikogo ostrova bilya beregiv Devonu Odnak cherez poganu pogodu yim dovelosya povernutisya do Velsu Mayuchi v tilu vzhe virnij yij Bristol Izabella projshla do Hereforda tam vona nakazala Genri Plantagenetu znajti i zaareshtuvati Eduarda 16 listopada korol i jogo favorit buli viyavleni i vzyati pid vartu blizko Llantrizanta H yu Dispenser starshij zahoplenij u Bristoli nezvazhayuchi na nesmilivi sprobi Izabelli vryatuvati jogo pid natiskom partiyi Lankasteriv buv zasudzhenij do chetvertuvannya povishennya i obezgolovlennya Doslidniki vidznachayut sho Izabella zavzhdi skarzhilasya tilki na diyi Dispensera molodshogo i shozhe ne mala vorozhnechi do jogo batka ale piti proti voli svoyih soyuznikiv vona ne mogla Za zlochini sho porochat licarsku gidnist Dispensera stratili v mantiyi z gerbami shob jogo gerb buv znishenij nazavzhdi Tilo jogo rozchlenuvali i kinuli na pozhivu psam odin z golovnih prihilnikiv Eduarda II sho v 1322 roci otrimav zemli konfiskovani u Mortimera buv strachenij 17 listopada Strata Dispensera Molodshogo Miniatyura z Hronik Fruasssara H yu Dispenser molodshij buv strachenij 24 listopada v Herefordi pri velicheznomu skupchenni narodu Jogo povisili yak zlodiya j chetvertuvali i vidpravili chastini tila v najbilshi mista Angliyi Sajmona Redinga zahoplenogo razom z Dispenserom povisili poruch z nim zvinuvativshi v obrazi Izabelli Pislya strat klyuchovih figur pravlinnya Eduarda II Izabella i Mortimer stali proyavlyati strimanist Dribni dvoryani otrimali proshennya uryadovi chinovniki visokogo rivnya zdebilshogo priznacheni na svoyi posadi oboma Dispenserami i Stepldonom takozh zalishilisya na svoyih miscyah Skinennya z prestolu Eduarda II Eduard II timchasovo perebuvav pid ohoronoyu Genri Lankastera v zamku Kenilvort Velika korolivska pechatka bula peredana Izabelli Koroleva zajnyala Londonskij Tauer i priznachila merom odnogo zi svoyih prihilnikiv Ale Eduard vse she buv korolem i cholovikom Izabelli Situaciya zalishalasya napruzhenoyu koroleva poboyuvalasya sho prihilniki Eduarda zvilnyat jogo U listopadi bulo sklikano radu znati i duhivnictva u Vollingfordi dlya viznachennya podalshoyi doli Eduarda Obgovoryuvalosya pitannya pro pozbavlennya korolya zhittya Jogann d Eno vkazavshi sho nemozhlivo robiti zamah na zhittya pomazanika bozhogo zaproponuvav pozbaviti Eduarda vladi i trimati v uv yaznenni vse zhittya Na radi pidnimalosya takozh pitannya pro vozz yednannya podruzhzhya oskilki Eduard II prosiv povernuti jomu sim yu Odnak vrahovuyuchi sho korol pogrozhuvav vbiti Izabellu virishili vidmoviti jomu sho zbigalosya z bazhannyam korolevi Na sichnevu 1327 roku sesiyu parlamentu z metoyu dotrimannya zakonnosti Eduard zaproshuvavsya dvichi ale vin proklyavshi vsih uchasnikiv zasidannya vidmovivsya buti prisutnim U parlamenti dominuvali prihilniki Izabelli i Mortimera ocholyuvani Adamom Orletonom Sam Mortimer vistupiv z promovoyu v yakij pererahuvav prichini yaki potyagli za soboyu neobhidnist povalennya Eduarda U Vestminster Hol vpustili natovp mistyan nalashtovanih proti korolya Orleton vigolosiv promovu Bozhevilnij korol pogubit svij narod zaklikav prisutnih pozbaviti Eduarda vladi i viznati korolem jogo sina Natovp odnostajno zazhadala skinennya Eduarda II Proti vislovilisya lishe arhiyepiskopi Jorkskij Vilyam Melton Londonskij Stefen Grejvsend Rochesterskij Gamo Hit i Karlajlskij Dzhon Ross nihto z kolishnih druziv i prihilnikiv korolya ne posmiv priyednati svij golos do protestiv Ceremoniyu skinennya proviv arhiyepiskop Rejnolds Koli v zal vveli princa lordi prinesli jomu ommazh bulo vidmicheno sho yepiskopi sho protestuvali proti pozbavlennya vladi ne brali uchast v ceremoniyi Za slovami hronista Izabella pid chas zasidannya viglyadala tak nemov os os pomre vid gorya i kilka raziv plakala Princ Eduard nespodivano zayaviv sho ne prijme koronu proti voli batka i protyagom dekilkoh dniv nikomu ne vdalosya perekonati jogo zminiti svoye rishennya U Kenilvort bula napravlena delegaciya z tridcyati cholovik na choli z Orletonom Poperedno 20 sichnya z Eduardom II zustrilisya Orleton Stratford i Bergersh Orleton zazhadav zrechennya vid korolya zayavivshi sho inakshe parlament mozhe vidkinuti jogo spadkoyemciv i zvesti na prestol predstavnika inshoyi sim yi mavsya na uvazi Mortimer Pogroza podiyala Eduard ridayuchi zriksya koroni Princ Eduard stav nastupnim anglijskim korolem Zvazhayuchi na te sho princ buv nepovnolitnim bula stvorena regentska rada Vidomi imena dvanadcyati lordiv sho vhodili do radi na choli z Genri Lankasterom sered chleniv radi ne zgaduyutsya Izabella i Mortimer Ale vse taki bagato yuristiv stverdzhuvali sho Eduard II nezalezhno vid rishennya parlamentu vse she ye zakonnim korolem Zalishalasya imovirnist povernennya Eduarda do vladi za dopomogoyu jogo prihilnikiv i tak yak vidomo sho korol buv mstivij polozhennya Izabelli bulo nebezpechnim Smert Eduarda II Zamok Berkli Podalsha dolya Eduarda II i rol Izabelli v nij do dosi sluzhat predmetom superechok istorikiv Voni zgodni z tim sho skinutogo korolya z mirkuvan bezpeki bulo nakazano perevezti z Kenilvorta v zamok Berkli poblizu volodin Mortimera pid opiku Dzhona Maltraversa i zyatya Mortimera 23 veresnya 1327 Izabella ta Eduard III sho znahodilisya v Linkolni otrimali povidomlennya sho Eduard II zaginuv v rezultati neshasnogo vipadku Mortimer buv u cej chas u Velsi vikonuyuchi obov yazki golovnogo suddi Za dva tizhni do smerti Eduarda vin otrimav zvistki pro zmovu sho malo na meti zvilnennya kolishnogo korolya Za povidomlennyami hronistiv rozkrittya zmovi i virishilo dolyu Eduarda II Zgidno populyarnij legendi Izabella i Mortimer virishivshi pokinchiti z Eduardom i v toj zhe chas uniknuti zvinuvachennya u vbivstvi napisali jogo tyuremnikam dvoznachnij list na latini lat Eduardum occidere nolite timere bonum est U zalezhnosti vid roztashuvannya komi pered abo pislya timere jogo mozhna bulo prochitati i yak Ne bijtesya vbiti Eduarda ce dobre i yak Bijtesya vbiti Eduarda Naspravdi ne isnuye tverdih dokaziv nibi bulo prijnyato rishennya ostatochno rozpravitisya z Eduardom i ni najmenshih isnuvannya podibnogo lista Yak zaznachaye biograf Izabelli E Uejr koroleva i Mortimer u veresni 1327 perebuvali v riznih miscyah i ne mali chasu prijnyati spilno vidpovidne rishennya Na dumku Uejr nakaz pro vbivstvo yaksho takij buv buv vid Mortimera Tilo Eduarda II bulo pohovane v Glosterskomu sobori jogo serce polozhili v sribnu shkatulku i peredano Izabelli Na ceremoniyi pohoronu sho vidbulasya 20 grudnya 1327 ta provedenoyi z usiyeyu mozhlivoyu pishnistyu buli prisutni Izabella Eduard III Mortimer i ves korolivskij dvir Hodili chutki sho Eduard vizhiv i znahoditsya des u Yevropi Voni znajshli vidobrazhennya v znamenitomu yake adresovane Eduardu III i datuyetsya kincem 1330 h 1340 mi rokami Isnuyut rizni interpretaciyi obstavin yak smerti tak i poryatunku Eduarda II Krim togo suchasni istoriki sumnivayutsya sho Eduard buv ubitij za dopomogoyu rozpechenoyi kochergi Vvazhayetsya sho Eduard dijsno pomer u zamku Berkli vid hvorobi viklikanoyi uv yaznennyam abo buv ubitij Podalshi zh rozpovidi pro jogo poryatunok buli prosto legendami analogichni tim sho buli pov yazani z Zhannoyu d Ark pislya yiyi smerti Prote deyaki istoriki mayut vlasnij poglyad na dolyu Eduarda II Pol Doerti napolyagaye na tomu sho v listi Fiyeski rozkazano pro realni podiyi Zgidno z nim Eduard vtik iz zamku Berkli za dopomogoyu yakogos licarya Vilyama Okla yakij z yavivsya v Yevropi pid im yam Vilyam Valliyec shob vidvolikti uvagu vid samogo skinutogo korolya Ien Mortimer spirayuchis na dokumenti tiyeyi epohi pochinayuchi z 1327 roku stverdzhuye sho Rodzher Mortimer sam vlashtuvav vtechu Eduarda z Berkli Za ciyeyu versiyeyu pislya vtechi Eduard zhiv v Irlandiyi otrimav spravzhnyu svobodu pislya padinnya Mortimera i navit zdijsniv podorozh po Yevropi a pislya svoyeyi smerti buv pohovanij v Glosteri Elison Uejr takozh vikoristovuyuchi list Fiyeski stverdzhuye sho Eduard II vtik ubivshi odnogo zi svoyih tyuremnikiv i nadali zhiv yak vidlyudnik Vidpovidno do ciyeyi versiyi v Glosterskij sobori buv pohovanij ne Eduard a toj kogo vin vbiv Vsi avtori alternativnih versij doli skinutogo korolya shodyatsya na dumci sho v svoyih interesah Izabella i Mortimer znayuchi sho vin zhivij oficijno ogolosili pro smert Eduarda Bilshist zhe istorikiv u tomu chisli Devid Karpenter vvazhayut sho podibni pripushennya bezpidstavni Regentstovo Izabelli U 1328 roci sin Izabelli Eduard III odruzhivsya z Domovlenist pro ce bula dosyagnuta mizh Izabelloyu i batkami Filippi she v 1326 roci Pishna ceremoniya odruzhennya vidbulasya v Jorku U molodoyi korolevi vsuperech zvichayu ne bulo svogo dvoru ne otrimala vona vid svekruhi i zemel na volodinnya yakimi za zhittya cholovika mala pravo yak koroleva zhinka Koronaciya Filippi bula vidkladena na neviznachenij chas Mozhlivo koroleva mati navmisno trimala nevistku na zadnomu plani poboyuyuchis vtratiti svij vpliv na sina i razom z nim svoyu vladu Povernuvshi sobi svoyi zemli Izabella nezvazhayuchi na te sho yiyi osobisti statki znachno zbilshilasya ne zupinilasya na dosyagnutomu stavshi odnim z najbilshih vlasnikiv zemel korolivstva Do Izabelli nihto z anglijskih korolev ne viv nastilki marnotratnij sposib zhittya Dohodi z volodin korolevi zrosli z 4 400 do 13 333 funtiv na rik sumi sho bula velicheznoyu v ti chasi Vzhe v pershi dni pravlinnya Izabella otrimala z korolivskoyi kazni blizko 12 000 funtiv a nezabarom pid privodom pogashennya zovnishnogo borgu she 20 000 funtiv Izabelli takozh buli potribni znachni koshti dlya vinagorodi svoyih soyuznikiv Mortimer takozh zoserediv uvagu na zbilshenni svoyih volodin v osnovnomu za rahunok zemel Vallijska marki Nemozhlivo viznachiti stupin uchasti Mortimera u spravah upravlinnya krayinoyu tak yak vin praviv spilno z Izabelloyu i ne zajmav niyakogo oficijnogo posta Na dumku E Uejr spivrobitnictvo korolevi materi i yiyi favorita gruntuvalosya na vzayemnij doviri i voni rozdilili mizh soboyu sferi vplivu Pid chas regentstva Izabelli dovelosya zitknutisya z rishennyam zovnishnopolitichnih problem sho zalishilisya v spadok vid poperednogo pravlinnya Navesni 1327 shotlandci vidnovili nabigi na pivnichni zemli korolivstva Vlitku cogo zh roku anglijci pochali novu vijskovu kampaniyu proti neviznanogo nimi korolya Roberta Bryusa Vijsko pid provodom molodogo korolya protyagom troh tizhniv peresliduvalo zagoni Duglasa i Rendolfa ale do virishalnoyi bitvi sprava ne dijshla Visnazheni bezrezultatnoyu gonitvoyu anglijci buli zmusheni povernutisya na pivden Tim chasom Duglas osadiv spochatku Darem potim Alink ta Norgem a Robert Bryus vtorgsya v Nortumberlend Izabella viddala perevagu virishiti problemu diplomatichnim shlyahom U zhovtni 1327 korolivski poslanci tayemno vidvidali Bryusa v Norgemi shob diznatisya jogo umovi Eduard III spochatku buv proti mirnogo dogovoru prote u kincevomu rezultati postupivsya U rezultati bulo ukladeno Zgidno z nim dochka Izabelli Dzhoan Tauerska vihodila zamizh za spadkoyemcya shotlandskogo prestolu Davida a Eduard III vidmovlyavsya vid pretenzij na shotlandski zemli v obmin na obicyanku vijskovoyi dopomogi proti bud yakogo suprotivnika krim francuziv i 20 000 funtiv kompensaciyi za rejdi po pivnichnih rajonah krayini Nezvazhayuchi na te sho v rezultati ugodi pivnichni zemli krayini buli v bezpeci pravlinnyu Izabelli vono ne dodalo populyarnosti Sam korol yakij postupivsya natisku materi ne vtrachav nagodi prodemonstruvati svoye nevdovolennya dogovorom Krim togo velika chastina shotlandskih groshej nadijshla ne v korolivsku skarbnicyu a zalishilasya u Izabelli Drugoyu zovnishnopolitichnoyu problemoyu bula situaciya z gaskonskimi zemlyami Izabella i tut virishila pitannya za dopomogoyu peregovoriv Za mirnim dogovorom ukladenim v Parizhi chastina Gaskoni bez Azhenua povertalasya Angliyi v obmin na 50 000 funtiv kompensaciyi Vtrata Azhenua takozh yak i mirnij dogovir z Shotlandiyeyu lishe posilila nepopulyarnist Izabelli i Mortimera Genri Lankaster buv odnim z pershih hto porvav iz Izabelloyu i Mortimerom Oburenij ukladenim u Nortgemptoni dogovorom a takozh tim sho zemli grafstva Linkoln sho nalezhali ranishe jogo bratovi buli podileni mizh Izabelloyu Mortimerom i jogo sinom v 1327 roci Lankaster pokinuv dvir Koristuyuchis pidtrimkoyu naselennya Londona i deyakih magnativ vin vidkrito stav na choli opoziciyi Izabella provela reformu korolivskoyi administraciyi i miscevih pravoohoronnih organiv u yakij potrebuvala krayina pislya zavorushen pravlinnya Eduarda II 28 kvitnya 1328 pislya smerti ostannogo brata Izabelli Karla Eduard III sho pidtrimuvavsya matir yu pred yaviv pretenziyi na francuzkij prestol Do Franciyi bulo napravleno anglijske posolstvo yake vimagalo oficijnogo viznannya jogo prav Odnak peri Franciyi ignoruvali vimogi Eduarda zayava yakogo zalishilasya simvolichnoyu Korolivska skarbnicya bula porozhnya stanovishe v krayini u zv yazku z perehodom Lankastera v opoziciyu bulo blizke do gromadyanskoyi vijni U cij situaciyi nemozhlivo bulo piti na vijskovi diyi Izabella obmezhilasya tim sho pereoriyentuvala zovnishnopolitichni zv yazki na najblizhchih susidiv i supernikiv Franciyi U listopadi 1328 vona vidpovila poslam Filipa VI sho Eduard III sin korolya nikoli ne prinese ommazhu sinovi grafa Koli u vidpovid Filip VI privlasniv dohodi z gaskonskih zemel sturbovani anglijski magnati prosili korolevu diyati bilsh obachno U 1329 roci Eduard III na vmovlyannya materi prinis Filipu VI vasalnu prisyagu vtim bulo virisheno sho ce bude tak zvanij umovnij ommazh bez zobov yazan shodo nesennya vijskovoyi sluzhbi yakij ne zavadit zgodom pretenduvati na koronu Franciyi Hronisti XIV stolittya napriklad rozcinili poziciyu Izabelli yak zrada po vidnoshennyu do sina prote u toj chas situaciya ne dozvolyala vstupati v konflikt z Franciyeyu i koroleva mati ce rozumila Padinnya i strata Mortimera Voseni 1328 Mortimeru buv prisvoyenij specialno stvorenij dlya nogo titul graf March Vklyuchennya Mortimera u chislo grafiv viklikalo nevdovolennya magnativ korolivstva i persh za vse Lankastera Za slovami suchasnikiv pislya otrimannya titulu Mortimer stav povoditisya yak korol Izabella cherez sina dala jomu dozvil utrimuvati zbrojnu svitu Sto visimdesyat vallijciv sho suprovodzhuvali grafa March vsyudi zavdavali chimalo bid ne stilki jogo vorogam skilki mirnim lyudyam Richnij dohid Mortimera stanoviv 8 000 funtiv vin zhiv v nechuvanij rozkoshi Koroleva zakrivala ochi na zuhvalist svogo kohancya i jmovirno peredala jomu verhovenstvo v spravah upravlinnya Naprikinci 1328 Genri Lankaster zvazhivsya na zbrojnij vistup proti Izabelli i Mortimera Vin pogrozhuvav visunuti v Parlamenti zvinuvachennya proti ostannogo v zlochinnij zmovi z shotlandcyami pri ukladanni mirnogo dogovoru Korolivskimi silami komanduvav Mortimer v pohid virushili takozh Izabella i korol Eduard U sichni 1329 Mortimer vzyav fortecyu Lankastera Lester a potim Bedford Lankaster nadislanij soyuznikami pislya vzyattya Lestera buv zmushenij kapitulyuvati Vin uniknuv smerti ale buv piddanij kolosalnomu shtrafu Deyaki zakolotniki napriklad kolishnij prihilnik korolevi Genri de Bomon sho vtrativ velichezni zemelni volodinnya v Shotlandiyi bigli u Franciyu Tih zhe hto zalishivsya v Angliyi Izabella pomiluvala Navesni 1330 roku Edmund Kentskij yakij vvazhav sho jogo zvedenij brat zhivij sprobuvav organizuvati povalennya Mortimera Zmova bula shvidko rozkrita zaareshtovani graf Kentskij i dekilka jogo prihilnikiv v tomu chisli Sajmon Mepehem arhiyepiskop Kenterberijskij Prohannya pro pomiluvannya Edmunda Kenta bulo vidhileno Izabella napolyagla na jogo strati Miskij kat vidmovivsya privesti virok u vikonannya Edmunda strativ zlochinec yakogo za ce bulo pomiluvano Deyaki doslidniki pripuskayut sho naprikinci 1329 Izabella zavagitnila Elison Vejr govorit pro vagitnist korolevi z oberezhnistyu dvichi v 1329 i 1330 rokah koroleva sklala zapovit do cogo vona robila tak lishe odin raz koli nosila svoyu pershu ditinu Ditina Mortimera ta korolevi yaksho b vona z yavilasya na svit bula b uskladnennyam dlya Izabelli i nebezpechnoyu dlya korolya Vejr pripuskaye sho obidvi vagitnosti Izabelli zakinchilisya vikidnyami Eduard III shopiv Rodzhera Mortimera kohancya svoyeyi materi Tim chasom molodij korol vidstoronenij Mortimerom vid vladi tayemno ob yednav navkolo sebe jogo suprotivnikiv z chisla diyachiv cerkvi i dvoryan Korol rozkriv svoyi zadumi shodo povalennya Mortimera tilki samim nadijnim soratnikam i Richardu Beri Voseni 1330 Izabella i Mortimer otocheni zbrojnoyu svitoyu sho zabezpechuvala yihnyu bezpeku pribuli v zamok 18 abo 19 zhovtnya Mortimer u zv yazku z otrimanimi vidomostyami pro novu zmovu viklikav na radu i dopitav Montegyu i jogo druziv Mortimer zvinuvativ Eduarda prisutnogo na radi u zmovi proti nogo Korol i Montegyu vse zaperechuvali Pislya radi Montegyu porahuvav sho nastav chas dlya rishuchih dij i perekonav korolya zavdati udaru Vnochi 19 zhovtnya 1330 ozbroyeni dvoryani zi sviti korolya pronikli v zamok cherez tayemnij hid Izabella Mortimer ta inshi chleni korolivskoyi radi obgovoryuvali mozhlivist areshtu Montegyu koli z yavilisya lyudi korolya Eduard ne bazhayuchi pokazuvatisya na ochi materi stav bilya dverej apartamentiv Izabelli Mortimer chiniv opir ubiv odnogo z napadnikiv ale buv shoplenij Izabella marno blagala sina pomiluvati dobrogo Mortimera U listopadi buv sklikanij Parlament yakij zasudiv Mortimera na smert za derzhavnu zradu U hodi sudovogo rozsliduvannya Izabella zobrazhuvalasya yak beznevinna zhertva a pro yiyi zv yazki z Mortimerom ne zgaduvalosya zovsim Mortimera povisili v Tajberni osobliva milist korolya polyagala v tomu sho jogo trup ne rozchlenuvali shob rozislati po najbilshih mistah krayini sho bulo zvichayem ciyeyi epohi Ostanni roki Pislya perevorotu Izabella perebuvala pid areshtom u zamku a potim pid domashnim areshtom v Vindzorskomu zamku do 1322 roku a potim znovu pereyihala v zamok v Norfoku Viktorianskij istorik Agnes Striklend stverdzhuvala sho v cej chas Izabella strazhdala vid raptovih napadiv bozhevillya ale suchasni doslidniki pripuskayut sho u neyi buv lishe nervovij zriv pislya vtrati Mortimera U cej chas vona perebuvala pid naglyadom likarya Navesni 1332 vona otrimala chastkovu svobodu otrimavshi dozvil zalishiti Vindzor i priyednalasya do dvoru Zamok Rizing de Izabella provela ostanni roki svogo zhittya Izabella zalishalasya duzhe bagatoyu nezvazhayuchi na te sho pislya vtrati vladi peredala svoyu vdovinu chastina sinovi natomist yij buli vidileni inshi zemli U 1331 roci yij bulo priznacheno richne utrimannya u rozmiri 3 000 funtiv sho zbilshilosya u 1337 roci do 4 000 funtiv Vona vela rozkishne zhittya v Norfolku v yiyi sviti krim pridvornih dam i licariv takozh buli konyuhi sluzhbovci v kilkosti tridcyati troh lyudej ta velika kilkist slug Meshkanci najblizhchogo do zamku Rizing mista zobov yazani buli bezplatno postachati tudi pevnu kilkist proviziyi Takozh Izabella otrimuvala chvert vid sumi mitnih zboriv Linnskogo portu Eduard bachivsya z matir yu dva tri razi na rik v inshij chas vin listuvavsya z neyu i posilav podarunki Koroleva zahoplyuvalasya literaturoyu osoblivo legendami pro korolya Artura kolekcionuvannyam koshtovnostej i svyatih relikvij Mozhlivo sho koroleva v kinci svogo zhittya viyavlyala interes do astrologiyi i geometriyi tak yak odnogo razu vona otrimala v podarunok midni kvadranti U 1337 roci Eduard povernuv materi dohodi vid Pontye i Montrejlya a takozh pravo rozporyadzhatisya majnom na svij rozsud Z rokami Izabella zblizilasya zi svoyeyu dochkoyu Dzhoan osoblivo pislya togo yak ta stala zhiti okremo z cholovikom Davidom Shotlandskim Vona duzhe lyubila svoyih onukiv osoblivo zh zblizilasya zi starshim Eduardom Otrimavshi z rokami vidnosnu svobodu Izabella z princom Eduardom vidvidala ryad svyatih misc Koroleva yak i ranishe brala uchast u zhitti korolivskogo dvoru i mala bagato vidviduvachiv Druzhni stosunki pov yazuvali yiyi z donkoyu Rodzhera Mortimera grafineyu Pembrok i onukom Mortimera takozh yakomu Eduard III povernuv titul grafa March U 1348 roci planuvavsya vizit Izabelli do Franciyi dlya uchasti v mirnih peregovorah ale v kincevomu rezultati poyizdka ne vidbulasya Vidomo sho Izabella za bazhannyam papi umovila sina v 1354 roci zvilniti utrimuvanogo nim yak zaruchnika Vostannye Izabella z yavilasya na oficijnomu urochistosti u kvitni 1358 roku na licarskomu turniri u Vindzori prisvyachenomu svyatkuvannyu dnya Svyatogo Georgiya Izabella bula v sukni z shovku rozshitij sriblom rubinami perlami ta zolotimi shnurami Pomerla Izabella 22 serpnya 1358 Vona zapovila chastinu svogo majna v tomu chisli j zamok Rizing princu Eduardu a deyaki osobisti rechi svoyij dochci Dzhoan Yiyi tilo bulo perevezeno do Londona i pohovano u franciskanskij cerkvi v Nyugejti Pishna ceremoniya vidbulasya 27 listopada procesiya projshla cherez ves London za trunoyu pershimi sliduvav princ Velskij najblizhchij z rodichiv yaki buli prisutni na pohoronah Zaupokijnu sluzhbu viv arhiyepiskop Kenterberijskij Sajmon Ajlip Izabella bula pohovana u vesilnij mantiyi Na prohannya korolevi sribna skrinka v yakij zberigalosya serce Eduarda II bula pokladena v yiyi trunu Na mogili skulptorom Agnes Remsi bulo sporudzheno marmurovij nadgrobok vstanovleno v 1359 roci zi statuyeyu korolevi Pam yatnik postrazhdav pid chas Reformaciyi piznishe lord mer Londona razom z kilkoma inshimi statuyami i nadgrobkami prodav jogo i slidi skulpturnogo portreta korolevi zagubilisya Pid chas Drugoyi svitovoyi vijni budivlya na Nyugejt Siti bula zrujnovana nimeckoyu aviaciyeyu mogila Izabelli Francuzkoyi ne zbereglasya DitiU shlyubi z Eduardom II Izabella narodila chetvero ditej Eduard III korol Angliyi 13 listopada 1312 21 chervnya 1377 Dzhon Eltemskij graf Kornuollskij 15 serpnya 1316 13 veresnya 1336 18 chervnya 1318 22 kvitnya 1355 druzhina z 1332 Dzhoan Tauerska 5 lipnya 1321 7 veresnya 1362 druzhina z 1328 Davida II korolya Shotlandiyi Naprikinci 1314 roku vidpovidno do zvitiv korolivskogo Garderobu Izabella koristuvalasya poslugami likariv Vihodyachi z cih danih Dzh E Triz zrobila visnovok sho v cej chas u korolevi buv vikiden abo vona narodila mertvu ditinu Izabella v mistectviLiteratura Pochinayuchi z Eduarda II Kristofera Marlo Izabella zobrazhuvalasya v literaturi yak pidstupna i mstiva krasunya Poet XVIII stolittya Tomas Grej z yednavshi korolevu iz p yesi Marlo z Margaritoyu Anzhujskoyi iz hroniki Shekspira de ta nazvana Francuzkoyi vovchiceyu stvoriv poemu antifrancuzkoyi spryamovanosti v yakij Izabella rozrivaye nutroshi Eduarda II svoyimi bezzhalisnimi iklami Epitet Vovchicya zakripivsya za Izabelloyu Francuzkoyu i povtorno vikoristovuvavsya Bertoldom Brehtom u Zhitti Eduarda II v Angliyi Krim togo Izabella z yavlyayetsya v romanah Pomsta korolevi i Ledi Sonce sho vijshli pid psevdonimom Dzhin Plejdi Uspadkuvavshi vid batka zhorstokist Izabella oderzhima bazhannyam znishiti Eduarda II i jogo favoritiv bilshe cherez gordist nizh cherez nerozdilene kohannya Pislya vbivstva Eduarda vona ne znaye spokoyu vid nichnih koshmariv i v bezsonni nochi strazhdaye vid usvidomlennya svoyeyi provini Sp yanila vladoyu Izabella ne bazhaye peredavati yiyi sinovi Yak i v realnij istoriyi Izabellu i Mortimera skidaye Eduard III Izabella Francuzka odna z dijovih osib ciklu romaniv Morisa Dryuona Proklyati koroli U romani Zaliznij korol anglijska koroleva graye klyuchovu rol u vikritti lyubovnih zv yazkiv yiyi nevistok Margariti i Blanki Burgundskih U romani Francuzka vovchicya detalno rozpovidayetsya pro baronskij zakolot proti Eduarda II yakij ocholili Izabella i Rodzher Mortimer Elison Vejr u biografiyi Izabelli sho vijshla v 2005 roci vikoristovuyuchi svidchennya ochevidciv ta arhivni dokumenti sprobuvala namalyuvati bilsh ob yektivnij portret anglijskoyi korolevi Izabella Francuzka XIV st Kino Cikl romaniv Proklyati koroli ekranizuvavsya dvichi v 1972 roci rol Izabelli zigrala a v 2005 Ale najznamenitishij obraz Izabelli v kinematografi buv vtilenij francuzkoyu aktrisoyu Sofi Marso u drami Horobre serce U filmi na vidminu vid sformovanoyi tradiciyi Izabella pozitivnij personazh Odnak yiyi roman z Vilyamom Vollesom nibito spravzhnim batkom Eduarda III vigadka Volles buv strachenij za rik do priyizdu Izabelli v Angliyu i za p yat rokiv do narodzhennya majbutnogo anglijskogo korolya U 1991 roci Derek Dzharmen postaviv za p yesoyu Marlo odnojmennij film de Izabellu graye Tilda Svinton Anglijska koroleva z yavilasya v obrazi fatalnoyi zhinki chiye nerozdilene kohannya do Eduarda shtovhaye yiyi na zakolot proti korolya Portreti Izabelli Zbereglisya portreti Izabelli yak miniatyurni v rukopisah XIV i XV stolit tak i skulpturni Odnak bagato hto z nih peredayut lishe simvolichnij obraz korolevi U monastiri Beverli Jorkshir odna z skulpturnih konsolej zhinocha golova v koroni i pokrivali vvazhayetsya yiyi portretom Oblichchya zhinki z Beverli duzhe shozhe na skulpturni portreti Filipa IV Lyudovika X i Filipa V z nadgrobkiv u Sen Deni Figura zhinki v koroni i z skipetrom sered nadgrobkiv na grobnici Dzhona Eltemskogo mozhlivo takozh ye zobrazhennyam korolevi RodovidPrimitkiWeir Alison 2006 r 13 Uejr 2010 s 23 Weir 2005 p 18f Napriklad Annali svyatogo Pavla Zhittyepis Eduarda Drugogo Doherty 2003 p 37 Weir 2005 p 29 30f Opisano v Annalah svyatogo Pavla Weir 2005 p 43 Krieger 1990 s 175 Uejr 2010 s 115 Doherty 2003 p 56 Weir Alison 2006 p 92 Uejr 2010 s 144 Uejr 2010 s 153 Scalacronica 1836 Podibni pripushennya vikazani Hollemom Hallam Capetian France Langlua C V Langlois Fotye Fawtier R Les Capetiens de France leur role dans sa construction Uejr 2010 s 155 156 Doherty 2003 p 61 Doherty 2003 p 60 Doherty 2003 p 61 62 Doherty 2003 p 60 61 Doherty 2003 p 62 Doherty 2003 p 64 Vita 1957 Weir 2005 Doherty 2003 r 66 Uejr 2010 s 195 Doherty 2003 Weir 2005 r 132 Doherty 2003 r 67 Doherty 2003 p 70 Weir 2005 p 133 Doherty 2003 p 71 Uejr 2010 s 200 Weir Alison 2006 p 138 Doherty 2003 p 74 75 Weir Alison 2006 p 149 Doherty 2003 p 73 Uejr 2010 s 210 Weir Alison 2006 p 143 Weir Alison 2006 p 144 Uejr 2010 s 221 Uejr 2010 s 219 Doherty 2003 p 76 77 Doherty 2003 p 77 Doherty 2003 p 78 Holmes 2000 p 16 Neillands 2001 p 30 Neillands 2001 p 31 Uejr 2010 s 234 Sumption 1999 p 97 Close Rolls 1892 1897 Uejr 2010 s 257 Uejr 2010 s 265 Cronicl of London 1827 Uejr 2010 s 279 Uejr 2010 s 281 Special Collections Ancient Correspondence SC 1 en Uejr 2010 s 288 Dene 1691 Calendar of Entries 1893 1904 Society of Antiquaries MS 122 Kibler 1995 p 477 Lord 2002 p 47 Weir Alison 2006 p 221 Weir Alison 2006 p 222 Weir Alison 2006 p 223 Doherty 2003 p 90 Mortimer 2004 p 148 149 Rolls 1926 1961 Weir Alison 2006 p 227 Doherty 2003 p 91 Weir Alison 2006 p 228 Weir Alison 2006 p 228 229 232 Weir Alison 2006 p 232 Chetverta kniga Carstv IV 19 Doherty 2003 p 92 Weir Alison 2006 p 233 Weir Alison 2006 p 236 A Brajant Epoha rycarstva v istorii Anglii Vidavnictvo Evraziya Mortimer 2004 p 159 162 Doherty 2003 p 107 Doherty 2003 p 108 Weir Alison 2006 p 242 Doherty 2003 p 109 Petent Rolls 1894 1916 Chartulary 1927 Kentish MS R 5 41 Brut 1906 1908 Walsingham 1874 Annales Monastici Doherty 2010 p 213 215 Mortimer 2004 p 244 264 Carpenter 2007a 7 chervnya 2007 Uejr 2010 s 425 426 Weir Alison 2006 p 258 Weir Alison 2006 Weir Alison 2006 p 245 Weir Alison 2006 p 249 Doherty 2003 p 156 Uejr 2010 s 366 Weir Alison 2006 p 304 Weir Alison 2006 p 261 Weir Alison 2006 p 314 Weir Alison 2006 p 315 Weir Alison 2006 p 309 Deprez 1902 Foedera 1704 1735 1816 1869 Uejr 2010 s 453 Uejr 2010 s 446 447 Weir Alison 2006 p 322 Mortimer 2004 p 218 Doherty 2003 p 149 Weir Alison 2006 p 333 Doherty 2003 p 151 Doherty 2003 p 152 Doherty 2003 p 153 Mortimer 2004 p 221 223 Uejr 2010 s 487 490 Doherty 2003 p 158 159 Doherty 2003 p 159 Uejr 2010 s 479 Doherty 2003 p 161 Doherty 2003 p 162 Doherty 2003 p 172 Doherty 2003 p 163 Weir Alison 2006 p 347 Doherty 2003 p 173 Uejr 2010 s 498 Weir Alison 2006 p 353 Doherty 2003 p 176 Uejr 2010 s 497 Weir 2006 p 371 Doherty 2003 p 175 Doherty 2003 p 175 176 Doherty 2003 p 177 Doherty 2003 p 174 Uejr 2010 s 511 Weir Alison 2006 p 373 Weir Alison 2006 p 374 Uejr 2010 s 520 Weir Alison 2006 p 2 Ewan zhovten 1995 p 1219 1221DzherelaUejr E Francuzskaya volchica koroleva Anglii Izabella Per s angl A Nemirovoj M AST Astrel 2010 629 s 3000 ekz ISBN 978 5 17 041727 8 Ainsworth Peter Representing Royalty Kings Queens and Captains in Some Early Fifteenth Century Manuscripts of Froissart s Chroniques Kooper 2006 Annales Londonienses Chronicles of the Reigns of Edward I and Edward II Hrsg von W Stubbs 2 e vid London HMSO 1882 1883 Rolls Series Boutell Charles 1863 A Manual of Heraldry Historical and Popular London Winsor amp Newton Carpenter David 2007a What Happened to Edward II London Review of Books Vol 29 No 11 7 June 2007 Doherty P C 2003 Isabella and the Strange Death of Edward II London Robinson ISBN 1 84119 843 9 Ewan Elizabeth Braveheart American Historical Review Vol 100 No 4 Zhovten 1995 Holmes George 2000 Europe Hierarchy and Revolt 1320 1450 2nd edition Oxford Blackwell Kibler William W 1995 Medieval France an Encyclopedia London Routledge Weir Alison Queen Isabella She Wolf of France Queen of England London Pimlico Books 2006 Mortimer Ian 2004 The Greatest Traitor The Life of Sir Roger Mortimer Ruler of England 1327 1330 London Pimlico Press Neillands Robin 2001 The Hundred Years War London Routledge Weir Alison 2006 Queen Isabella She Wolf of France Queen of England London Pimlico Books ISBN 978 0 7126 4194 4 Krieger K F Geschichte Englands von den Anfangen bis zum 15 Jahrhundert Munchen C H Beck 1990 P 170 172 ISBN 3 406 33004 5 Vita Edwardi Secundi Monachi Cuiusdam Malmsberiensis The Life of Edward II by the so called Monk of Malmesbury trans and ed N Denholm Young Oxford Nelson s Mediaeval Texts ed V H Galbraith und R A B Mynors 1957 Grey of Heton sir Thomas Scalacronica A Chronicle of England and Scotland from A D MCCCLXII Red J Stevenson Edinburgh Maitland Club 1836 Sumption Jonathan The Hundred Years War Trial by Battle Hrsg von H T Riley Philadelphia Pennsylvania University Press 1999 Calendar of the Close Rolls preserved in the Public Record Office Edward I Edward II and Edward III London HMSO 1892 1897 Cronicl of London 1089 1483 Red H Nicholas Dene William Historia Roffensis Red H Wharton 1691 Calendar of Entries in the Papal Registers relating to Great Britain and Ireland 8 vols ed W H Bliss and W W Blom London HMSO 1893 1904 Lord Carla Queen Isabella at the Court of France IN Fourteenth Century England II Edited by Chris Given Wilson Woodbridge Suffolk Pimlico Press 2002 Calendar of the Petent Rolls preserved in the Public Record Office Edward I Edward II and Edward III London HMSO 1894 1916 Chartulary of Winchester Cathedral Red A W Goodman Winchester 1927 The Kentish Chronicle Trinity College Cambridge MS R 5 41 The Brut Chronicle or The Chronicle of England London ed F W D Brie Early English Text Society 1906 1908 Original Series CXXXI Walsingham Thomas Chronicon Angliae ab anno Domini 1322 1328 usque ad annum 1388 Auctore Monacho Quodam Sancti Albani ed E M Thompson London HMSO 1874 Rolls Series Deprez E Les Preliminaires de la Guerre de Gent Ans Paris 1902 Foedera Conventiones Literae et cujuscumque generis Acta Publica or Rymer s Foedera 1066 1383 20 vols ed Thomas Rymer 4 vols ed Adam Clarke J Caley F Holbrooke J W Clarke and T Hardy London 1704 1735 1816 1869 Weir Alison Isabella She Wolf of France Queen of England London Random House 2005 ISBN 0 7126 4194 7 Poperednik Margarita Francuzka Koroleva Angliyi 1308 1327 Nastupnik Filipa de Aven