Євген Євстигнєєв

Євстигнє́єв Євге́н Олекса́ндрович (рос. Евге́ний Алекса́ндрович Евстигне́ев; 9 жовтня 1926, Горький, РРФСР — 4 березня 1992, Москва, Росія) — радянський актор театру і кіно, народний артист СРСР (1983).

Євстигнєєв Євген Олександрович
Зображення
Народився	9 жовтня 1926(1926-10-09)^[1]^[2] Нижній Новгород, РСФРР, СРСР^[1]
Помер	4 березня 1992(1992-03-04)^[3]^[1](65 років) Лондон, Велика Британія інфаркт міокарда
Поховання	Новодівичий цвинтар^[1]
Громадянство	СРСР  Росія
Діяльність	актор, кіноактор, театральний педагог, педагог
Alma mater	Школа-студія МХАТ (1956)
Заклад	^d
Роки діяльності	1946 — 1992
У шлюбі з	Волчек Галина Борисівна, Цивіна Ірина Костянтинівна і Євстигнєєва Лілія Дмитрівна
Діти	Євстигнєєв Денис Євгенович і Селянська Марія Євгенівна
IMDb	nm0422392
Нагороди та премії
Євстигнєєв Євген Олександрович у Вікісховищі

Походження. Становлення таланту

Євген Євстигнєєв народився 9 жовтня 1926 року в Нижньому Новгороді в сім'ї робітників. До війни закінчив семирічку, деякий час працював електромонтером, згодом — слюсарем на заводі. Брав участь у заводській самодіяльності. У 1946 році вступає до Горьківського театрального училища, яке закінчив у 1951-му. Нині цей навчальний заклад носить його ім'я. Працював у . У 1954 році поступає до Школи-студії МХАТ, яку закінчує в 1956-му (курс П. Массальського). У 1956—1957 рр. був артистом МХАТу.

«Современник» і перші кіноролі (1957—1970)

У 1957 році переходить до нещодавно створеного театру «Современник». Перший значний успіх Євгена Євстигнєєва на його сцені — роль короля у спектаклі ^[ru] за п'єсою Є. Шварца (постановка ^[ru]). Ще однією визначною роботою актора в цьому театрі стала роль Сатіна в п'єсі Максима Горького «На дні».

В кіно актор дебютував у 1957 році, зігравши роль Петерсона у фільмі Володимира Петрова «Поєдинок» за одноіменною повістю О. Купріна.

Першою головною роллю Є. Євстигнєєва стала роль директора суднобудівного заводу в фільмі та Петра Тодоровського «Ніколи» (рос. «Никогда») (1962), що знімався на Одеській кіностудії. Петро Тодоровський пізніше назвав саме цю роботу найкращою роллю актора.

Пізніше, в 1964-му, Євстигнєєв зіграв головну роль у дебютному повнометражному фільмі Елема Климова «Ласкаво просимо, або Стороннім вхід заборонено» (рос. «Добро пожаловать, или Посторонним вход воспрещён»). На обидві ролі актора довго не хотіли затверджувати, проте допомогла наполегливість режисерів.

В 60-х Євстигнєєв також бере участь в екранізаціях творів російської класичної літератури (роль Гаріна у фільмі «Гіперболоїд інженера Гаріна» за повістю О. М. Толстого, підпільного міліонера Корейка у картині «Золоте теля» за мотивами книги І. Ільфа та Є. Петрова, Івана Пралінського у стрічці «Поганий анекдот» за оповіданням Ф. Достоєвського.

Євгена Євстигнєєва помічає Ельдар Рязанов і запрошує його на характерні ролі в фільми «Бережись автомобіля» (1966) і «Зигзаг удачі» (1968).

МХАТ. Кінороботи 70-х — 90-х

1970-ті

У 1971-му Євген Євстигнєєв слідом за О. М. Єфремовим переходить до Московського художнього театру. У 70-х актор задіяний у постановках за п'єсами радянських драматургів — Олександра Гельмана («Зворотній зв'язок», «Ми, що нижче підписалися…»), Михайла Рощина («Валентин і Валентина», «Ешелон», «Старий новий рік») та ін.

Активно знімається в кіно (головна роль у фільмі О. Зархі «Повість про невідомого актора» (рос. «Повесть о неизвестном актёре»), ролі в фільмах «Підранки» (рос. «Подранки») М. Губенка, «Про Червону Шапочку» Л. Нечаєва, «Старики-розбійники» та «Неймовірні пригоди італійців в Росії» Е. Рязанова, «Місце зустрічі змінити не можна» С. Говорухіна тощо). Однією зі знакових ролей, які зіграв Є. Євстигнєєв у 70-ті, є роль професора Плейшнера у культовому радянському серіалі «Сімнадцять миттєвостей весни» (рос. «Семнадцать мгновений весны») Тетяни Ліознової.

1980-ті — початок 1990-х

У 80-ті на сцені МХАТу О. М. Єфремов ставить спектаклі за п'єсами А. П. Чехова «Чайка» і «Дядя Ваня». Євстигнєєв виконує в них відповідно ролі Дорна (раніше він грав цього персонажа в «Современнику») і професора Серебрякова.

Продовжує активно зніматися в кіно (головні ролі у фільмах «Демідови», «Ще люблю, ще сподіваюся» (рос. «Ещё люблю, ещё надеюсь»), «Зимовий вечір у Гаграх»). Роль в останньому фільмі актор особливо цінував і прагнув її зіграти, боровся за неї.

Улюбленою роботою Євстигнєєва стала роль професора Преображенського в фільмі Володимира Бортка «Собаче серце». На неї пробувалися Юрій Яковлєв, Владислав Стржельчик, Леонід Броньовий, Михайло Ульянов, проте Є. Євстигнєєв, із погляду режисера картини, був переконливішим.

Останньою роботою актора в кіно стала роль Івана Грозного в міні-серіалі ^[ru] режисера ^[ru]. Її озвучив ^[ru].

Смерть

В актора були серйозні проблеми із серцем. Він переніс кілька інфарктів. У березні 1992-го в Лондоні йому мали зробити операцію, напередодні якої Євстигнєєв помер.

Похований на Новодівочому кладовищі.

Сім'я

• Перша дружина — актриса та театральний режисер Галина Волчек (1933—2019).
  • Син — Денис Євстигнєєв (нар. 1961), кінооператор та режисер.
• Друга дружина — актриса Лілія Євстигнєєва (Журкіна) (1937—1986).
  • Дочка — Марія Селянська (нар. 1968), актриса.
    • Онука — Софія Євстигнєєва (Разуваєва) (нар. 1995), актриса.
• Третя дружина — актриса Ірина Цивіна (1963—2019).

Фільмографія

Багато знімався в кіно, зіграв у понад сотні фільмів (зокрема: «Ласкаво просимо, або Стороннім вхід заборонено», «Дев'ять днів одного року», «Зигзаг удачі», «Золоте теля», «Старий Новий рік», «Улюблена жінка механіка Гаврилова», «Собаче серце»).

Грав у фільмах, знятих на українських кіностудіях:

• «Ніколи» (1962, Олексій),
• «Вірність» (1965, капітан Іван Терентійович),
• «Гіперболоїд інженера Гаріна» (1965, Гарін),
• «Стара фортеця» (телевізійний) (1974, Петлюра),
• «Місце зустрічі змінити не можна» (телевізійний) (1979, Петро Ручников («Ручечник»)),
• «Чорна курка, або Підземні жителі» (1981, батюшка),
• «Нові пригоди янкі при дворі короля Артура» (1988, архієпископ),
• «Яма» (1990, голова суду).

Література

• Закржевская Л. Евстигнеев. М., 1968,
• Кино: Энциклопедический словарь. М., 1987. — С. 135;
• Всемирный биографический энциклопедический словарь. М., 1998. — С. 264;
• УСЕ: Універсальний словник-енциклопедія. К., 1999. — С. 491;
• Раззаков Ф. Популярная энциклопедия звезд. М., 2000. — С. 199—209;
• Раззаков Ф. Актеры всех поколений. М., 2000 — С. 252—257;
• Иллюстрированный энциклопедический словарь. М., 2000. — С. 447;
• Кинословарь. Т.1. СПб., 2001. — С. 411—412.

Примітки

1. Кругосвет — 2000.
   d:Track:Q2627728
2. Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
   d:Track:Q37312
3. Deutsche Nationalbibliothek Record #12060034X // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
   d:Track:Q27302d:Track:Q36578
4. . Архів оригіналу за 27 квітня 2021. Процитовано 27 квітня 2021.
5. Пётр Тодоровский. «Этот фильм был мощным трамплином…» [ 6 листопада 2014 у Wayback Machine.] (Беседу ведёт Наталья Мазур). Киноведческие записки № 65, 2003.
6. . Архів оригіналу за 28 квітня 2021. Процитовано 28 квітня 2021.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title ()
7. . Архів оригіналу за 22 лютого 2022. Процитовано 28 квітня 2021.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title ()
8. . Архів оригіналу за 14 квітня 2021. Процитовано 28 квітня 2021.
9. . Архів оригіналу за 23 лютого 2019. Процитовано 28 квітня 2021.

Посилання