Azərbaycanca AzərbaycancaБеларускі БеларускіDansk DanskDeutsch DeutschEspañola EspañolaFrançais FrançaisIndonesia IndonesiaItaliana Italiana日本語 日本語Қазақ ҚазақLietuvos LietuvosNederlands NederlandsPortuguês PortuguêsРусский Русскийසිංහල සිංහලแบบไทย แบบไทยTürkçe TürkçeУкраїнська Українська中國人 中國人United State United StateAfrikaans Afrikaans
Підтримка
www.wikidata.uk-ua.nina.az

Державна церква Римської імперії історичний термін що стосується нікейської церкви пов язаної з римськими імператорами п

Державна церква Римської імперії

Державна церква Римської імперії

Державна церква Римської імперії — історичний термін, що стосується нікейської церкви, пов'язаної з римськими імператорами після Солунського едикту в 380 році Феодосія I, який визнав нікейське християнство державною релігією Римської імперії. Більшість істориків посилаються на нікейську церкву, пов'язану з імператорами, різними способами: як католицька церква, православна церква, імператорська церква, імператорська римська церква або візантійська церква, хоча деякі з цих термінів також використовуються для більш широкого спілкування що виходить за межі Римської імперії. Східна православна церква, Орієнтальні православні церкви та Католицька церква стверджують, що є послідовниками Нікейської церкви, яку Феодосій визнав, але не вважають її творінням Римської імперії.

Раніше в IV столітті, після переслідувань Діоклетіана 303–313 років і суперечок донатистів, що виникли внаслідок цього, Костянтин скликав собори єпископів для визначення правовірності християнської віри, розширившись на попередніх християнських радах. Ряд екуменічних соборів, скликаних послідовними римськими імператорами, зібралися протягом IV і V століть, але християнство продовжувало страждати від розколів і розколів, що оточували теологічні та христологічні доктрини аріанства, несторіанізму та міафізитизму . У V столітті Західна Римська імперія занепала як держава ; окупанти розграбували Рим в 410 і в 455 рр., а Одоакр, арійський варвар-воєначальник, змусив Ромула Августа, останнього номінального західного імператора, зректися престолу в 476 р . Однак, крім згаданих розколів, церква як інституція зберігала спілкування, якщо не без напруги, між Сходом та Заходом . У 6 столітті візантійські армії візантійського імператора Юстиніана I відновили Італію та інші регіони західного середземноморського узбережжя. Незабаром Візантійська імперія втратила більшу частину цих здобутків, але вона утримувала Рим, як частину Равеннського екзархату, до 751 року, періоду, відомого в історії церкви як Візантійське папство . Ранні мусульманські завоювання VII-IX століть почнуть процес перетворення більшості тодішнього християнського світу в Леванті, на Близькому Сході, в Північній Африці, регіонах Південної Італії та Піренейському півострові до ісламу, суворо обмежуючи охоплення обох Візантійської імперії та її церкви. Християнська місіонерська діяльність, спрямована зі столиці Константинополя, не призвела до тривалого розширення формального зв'язку між церквою та візантійським імператором, оскільки райони поза політичним та військовим контролем Візантійської імперії створювали свої окремі церкви, як у випадку Болгарія в 919 році.

Юстиніан I, який став імператором у Константинополі в 527 р., визнав патріархів Риму, Константинополя, Олександрії, Антіохії та Єрусалиму вищим керівництвом визнаної державою Нікейської церкви. Однак Юстиніан стверджував "право і обов'язок регулювати своїми законами найдрібніші деталі богослужіння та дисципліни, а також диктувати теологічні думки, які повинні дотримуватися в Церкві".

За часів Юстініана християнська церква не була цілком під контролем імператора навіть на Сході: східні православні церкви відокремилися, відкинувши Халкідонський собор у 451 р., І назвавши прихильників імператорсько визнаної церкви " мелкітами ", Сирійська малканія ("імперська"). У Західній Європі християнство здебільшого підпорядковувалось законам і звичаям держав, які не були зобов'язані вірності імператору в Константинополі. Хоча папи римського сходу, призначені або, принаймні, затверджені імператором, продовжували бути лояльними до нього як до свого політичного лорда, вони відмовились прийняти його авторитет у релігійних питаннях або авторитет такої ради, як імперсько скликаний Собор Ієрія 754 року. Папа Григорій III (731–741) був останнім єпископом Риму, який попросив візантійського правителя ратифікувати його обрання. З коронуванням Карла Великого Папою Левом III 25 грудня 800 року як імператора Романорума політичний розкол між Сходом та Заходом став безповоротним. Духовно, халкедонське християнство зберігалося, принаймні теоретично, як єдине ціле до Великого розколу та його офіційного поділу із взаємним відлученням у 1054 р . Риму та Константинополя. Остаточно імперія зазнала краху після падіння Константинополя до ісламських турків-османів у 1453 р.

Знищення кордонів імперії німецькими народами та спалах місіонерської діяльності серед цих народів, які не мали прямих зв’язків з імперією, та серед піктських та кельтських народів, які ніколи не були частиною Римської імперії, сприяли ідеї загальнолюдського церква, вільна від асоціації з певною державою. Навпаки, "у східноримському чи візантійському погляді, коли Римська імперія стала християнською, був досягнутий ідеальний світовий порядок, бажаний Богом: одна універсальна імперія була суверенною, і спільною з нею була одна універсальна церква"; і до моменту загибелі Візантійської імперії в 1453 р. церква прийшла до психологічного злиття з нею до такої міри, що її єпископам було важко думати про нікейське християнство без імператора.

Спадщина ідеї універсальної церкви продовжується, прямо чи опосередковано, в сучасній католицькій церкві та Східній православній церкві, а також в інших, таких як Англіканське співтовариство.

Див. також

Примітки

  1. Forster (2008), p. 41.
  2. (1998), p. 5.
  3. Latourette (1983), p. 175.
    Schaff (1883), p. 179.
    Irvin (2002), p. 160.
    O'Hare (1997), p. 88.
  4. Ayer (1913), p. 553
  5. Thomas Talbott (2014). . Wipf and Stock Publishers. с. 18. ISBN . Архів оригіналу за 26 вересня 2021. Процитовано 4 січня 2021.
  6. Aloys Grillmeier (1996). . Westminster John Knox Press. с. 63. ISBN . Архів оригіналу за 27 вересня 2021. Процитовано 4 січня 2021.
  7. James Hitchcock (2012). . Ignatius Press. с. 209. ISBN . Архів оригіналу за 27 вересня 2021. Процитовано 4 січня 2021.
  8. Ayer (1913), pp. 538–539
  9. Ekonomou (2007), p. 218
  10. Granfield (2000), p. 325
  11. Noble (1984), p. 49
  12. GCT (29 травня 2020). . Greek City Times (амер.). Архів оригіналу за 3 березня 2021. Процитовано 5 грудня 2020.
  13. Gerland, Ernst. "The Byzantine Empire" [ 8 жовтня 2021 у Wayback Machine.] in The Catholic Encyclopedia. Vol. 3. New York: Robert Appleton Company, 1908. Retrieved 19 July 2010
  14. Encyclopedia of World Religions [ 27 вересня 2021 у Wayback Machine.]. Foreign Media Group; 2006. . Byzantine Church.
  15. Schadé (2006), art. "Byzantine Church"

Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет

Derzhavna cerkva Rimskoyi imperiyi istorichnij termin sho stosuyetsya nikejskoyi cerkvi pov yazanoyi z rimskimi imperatorami pislya Solunskogo ediktu v 380 roci Feodosiya I yakij viznav nikejske hristiyanstvo derzhavnoyu religiyeyu Rimskoyi imperiyi Bilshist istorikiv posilayutsya na nikejsku cerkvu pov yazanu z imperatorami riznimi sposobami yak katolicka cerkva pravoslavna cerkva imperatorska cerkva imperatorska rimska cerkva abo vizantijska cerkva hocha deyaki z cih terminiv takozh vikoristovuyutsya dlya bilsh shirokogo spilkuvannya sho vihodit za mezhi Rimskoyi imperiyi Shidna pravoslavna cerkva Oriyentalni pravoslavni cerkvi ta Katolicka cerkva stverdzhuyut sho ye poslidovnikami Nikejskoyi cerkvi yaku Feodosij viznav ale ne vvazhayut yiyi tvorinnyam Rimskoyi imperiyi Ranishe v IV stolitti pislya peresliduvan Diokletiana 303 313 rokiv i superechok donatistiv sho vinikli vnaslidok cogo Kostyantin sklikav sobori yepiskopiv dlya viznachennya pravovirnosti hristiyanskoyi viri rozshirivshis na poperednih hristiyanskih radah Ryad ekumenichnih soboriv sklikanih poslidovnimi rimskimi imperatorami zibralisya protyagom IV i V stolit ale hristiyanstvo prodovzhuvalo strazhdati vid rozkoliv i rozkoliv sho otochuvali teologichni ta hristologichni doktrini arianstva nestorianizmu ta miafizitizmu U V stolitti Zahidna Rimska imperiya zanepala yak derzhava okupanti rozgrabuvali Rim v 410 i v 455 rr a Odoakr arijskij varvar voyenachalnik zmusiv Romula Avgusta ostannogo nominalnogo zahidnogo imperatora zrektisya prestolu v 476 r Odnak krim zgadanih rozkoliv cerkva yak instituciya zberigala spilkuvannya yaksho ne bez naprugi mizh Shodom ta Zahodom U 6 stolitti vizantijski armiyi vizantijskogo imperatora Yustiniana I vidnovili Italiyu ta inshi regioni zahidnogo seredzemnomorskogo uzberezhzhya Nezabarom Vizantijska imperiya vtratila bilshu chastinu cih zdobutkiv ale vona utrimuvala Rim yak chastinu Ravennskogo ekzarhatu do 751 roku periodu vidomogo v istoriyi cerkvi yak Vizantijske papstvo Ranni musulmanski zavoyuvannya VII IX stolit pochnut proces peretvorennya bilshosti todishnogo hristiyanskogo svitu v Levanti na Blizkomu Shodi v Pivnichnij Africi regionah Pivdennoyi Italiyi ta Pirenejskomu pivostrovi do islamu suvoro obmezhuyuchi ohoplennya oboh Vizantijskoyi imperiyi ta yiyi cerkvi Hristiyanska misionerska diyalnist spryamovana zi stolici Konstantinopolya ne prizvela do trivalogo rozshirennya formalnogo zv yazku mizh cerkvoyu ta vizantijskim imperatorom oskilki rajoni poza politichnim ta vijskovim kontrolem Vizantijskoyi imperiyi stvoryuvali svoyi okremi cerkvi yak u vipadku Bolgariya v 919 roci Yustinian I yakij stav imperatorom u Konstantinopoli v 527 r viznav patriarhiv Rimu Konstantinopolya Oleksandriyi Antiohiyi ta Yerusalimu vishim kerivnictvom viznanoyi derzhavoyu Nikejskoyi cerkvi Odnak Yustinian stverdzhuvav pravo i obov yazok regulyuvati svoyimi zakonami najdribnishi detali bogosluzhinnya ta disciplini a takozh diktuvati teologichni dumki yaki povinni dotrimuvatisya v Cerkvi Za chasiv Yustiniana hristiyanska cerkva ne bula cilkom pid kontrolem imperatora navit na Shodi shidni pravoslavni cerkvi vidokremilisya vidkinuvshi Halkidonskij sobor u 451 r I nazvavshi prihilnikiv imperatorsko viznanoyi cerkvi melkitami Sirijska malkaniya imperska U Zahidnij Yevropi hristiyanstvo zdebilshogo pidporyadkovuvalos zakonam i zvichayam derzhav yaki ne buli zobov yazani virnosti imperatoru v Konstantinopoli Hocha papi rimskogo shodu priznacheni abo prinajmni zatverdzheni imperatorom prodovzhuvali buti loyalnimi do nogo yak do svogo politichnogo lorda voni vidmovilis prijnyati jogo avtoritet u religijnih pitannyah abo avtoritet takoyi radi yak impersko sklikanij Sobor Iyeriya 754 roku Papa Grigorij III 731 741 buv ostannim yepiskopom Rimu yakij poprosiv vizantijskogo pravitelya ratifikuvati jogo obrannya Z koronuvannyam Karla Velikogo Papoyu Levom III 25 grudnya 800 roku yak imperatora Romanoruma politichnij rozkol mizh Shodom ta Zahodom stav bezpovorotnim Duhovno halkedonske hristiyanstvo zberigalosya prinajmni teoretichno yak yedine cile do Velikogo rozkolu ta jogo oficijnogo podilu iz vzayemnim vidluchennyam u 1054 r Rimu ta Konstantinopolya Ostatochno imperiya zaznala krahu pislya padinnya Konstantinopolya do islamskih turkiv osmaniv u 1453 r Znishennya kordoniv imperiyi nimeckimi narodami ta spalah misionerskoyi diyalnosti sered cih narodiv yaki ne mali pryamih zv yazkiv z imperiyeyu ta sered piktskih ta keltskih narodiv yaki nikoli ne buli chastinoyu Rimskoyi imperiyi spriyali ideyi zagalnolyudskogo cerkva vilna vid asociaciyi z pevnoyu derzhavoyu Navpaki u shidnorimskomu chi vizantijskomu poglyadi koli Rimska imperiya stala hristiyanskoyu buv dosyagnutij idealnij svitovij poryadok bazhanij Bogom odna universalna imperiya bula suverennoyu i spilnoyu z neyu bula odna universalna cerkva i do momentu zagibeli Vizantijskoyi imperiyi v 1453 r cerkva prijshla do psihologichnogo zlittya z neyu do takoyi miri sho yiyi yepiskopam bulo vazhko dumati pro nikejske hristiyanstvo bez imperatora Spadshina ideyi universalnoyi cerkvi prodovzhuyetsya pryamo chi oposeredkovano v suchasnij katolickij cerkvi ta Shidnij pravoslavnij cerkvi a takozh v inshih takih yak Anglikanske spivtovaristvo Div takozhIstoriya Shidnoyi pravoslavnoyi cerkvi Istoriya Oriyentalnogo pravoslav ya Istoriya Katolickoyi cerkvi Halkedonski cerkvi CezarepapizmPrimitkiForster 2008 p 41 1998 p 5 Latourette 1983 p 175 Schaff 1883 p 179 Irvin 2002 p 160 O Hare 1997 p 88 Ayer 1913 p 553 Thomas Talbott 2014 Wipf and Stock Publishers s 18 ISBN 978 1 62564 690 3 Arhiv originalu za 26 veresnya 2021 Procitovano 4 sichnya 2021 Aloys Grillmeier 1996 Westminster John Knox Press s 63 ISBN 978 0 664 22300 7 Arhiv originalu za 27 veresnya 2021 Procitovano 4 sichnya 2021 James Hitchcock 2012 Ignatius Press s 209 ISBN 978 1 58617 664 8 Arhiv originalu za 27 veresnya 2021 Procitovano 4 sichnya 2021 Ayer 1913 pp 538 539 Ekonomou 2007 p 218 Granfield 2000 p 325 Noble 1984 p 49 GCT 29 travnya 2020 Greek City Times amer Arhiv originalu za 3 bereznya 2021 Procitovano 5 grudnya 2020 Gerland Ernst The Byzantine Empire 8 zhovtnya 2021 u Wayback Machine in The Catholic Encyclopedia Vol 3 New York Robert Appleton Company 1908 Retrieved 19 July 2010 Encyclopedia of World Religions 27 veresnya 2021 u Wayback Machine Foreign Media Group 2006 ISBN 978 1 60136 000 7 Byzantine Church Schade 2006 art Byzantine Church

Дата публікації:
Топ