ВЛ86ф

ВЛ86^Ф (індекс Ф означає фазове регулювання) — потужний радянський магістральний електровоз змінного струму. Конструктивно схожий з іншим потужним електровозом — ВЛ85, але мав асинхронні тягові двигуни, а основу системи регулювання складали чотирьохквадрантні преретворювачі. Найпотужніший радянський електровоз. Найпотужніший електровоз в СРСР (на момент створення найпотужніший електровоз у світі). Через скрутне матеріальне становище в СРСР, а також через ряд інших причин даний електровоз серійно не випускався, так і залишившись дослідним. На даний момент обидві секції електровоз порізані на металобрухт. Секція А — 2013, секція Б — квітень 2019.

ВЛ86^Ф
ВЛ86^Ф-001
Основні дані
Роки будування	1985
Країна будування	СРСР
Завод	НЕВЗ — механічна частина; — електронне обладнання
Разом побудовано	1
Країни експлуатації	не експлуатувався
Ширина колії	1520мм
Рід служби	вантажний
Технічні дані
Рід струму і напруга у контактній мережі	змінний, 25 кВ, 50 Гц
Конструкційна швидкість	110 км/год
Осьова формула	2(2о−2о−2о)
Довжина локомотива	45 000 мм
Робоча маса	300 т
Навантаження від рушійних осей на рейки	25 тс
Система регулювання	(4qS)
Тип ТЕД	асинхронний, НБ-607
Електричне гальмування	Рекуперативне
Діаметр коліс	1320 мм — нові 1220 мм — средньозношені
Годинна потужність ТЕД	12×950 кВт (11,4 МВт)
Сила тяги годинного режиму	82 000 кгс
Швидкість годинного режиму	50 км/год
Тривала потужність ТЕД	12×900 кВт (10,8 МВт)
Сила тяги тривалого режиму	78 000 кгс
ВЛ86ф у Вікісховищі

Передісторія

Перші спроби застосувати на радянських залізницях електрорухомий склад з асинхронними тяговими двигунами були датувалися 1960-ми роками. Так в 1967 році завод НЕВЗ виготовив дослідний електровоз ВЛ80-238, в якого на одній з секцій (макетній) були встановлені восьмиполюсні асинхронні тягові електродвигуни ЕТА-1200 потужністю по 1200 кВт. Секція мала ступеневе (32 позиції) високовольтне регулювання напруги, змінний однофазний струм перетворювався в постійний в випрямних установках, а далі в змінний . Провівши різноманітні випробування і виявивши недоліки, в 1971 році завод виготовив електровоз ВЛ80^А-751 (з асинхронними ТЕД). Цей електровоз отримав механічне обладнання від електровоза ВЛ80, але тяговими двигунами на ньому були асинхронні НБ-605 потужністю 1200 кВт. В порівнянні з макетною секцією, на даному електровозі регулювання вихідної напруги було не ступеневе, а плавно зонно-фазове (по 7 зонах). Як і на секції, перетворення струму в постійний здійснювалося в автономних інверторах напруги — по одному на кожний тяговий двигун. Однак не досконала на той час електронна, науково-технічна база, не дала можливості радянським інженерам досліджувати безколекторний тяговий привід. Це призвело до згортання, заводом наукових розробок, в цій галузі.

Створення нового електровоза

Електровоз ВЛ86^Ф, секція Б (стан на 2012 рік)

На початку 1980-х років з'явилися напівпровідникові прилади, до того часу вже накопичився досвід експлуатації електровозів ВЛ80^Р з електронними перетворювачами. В результаті на НЕВЗі відновилися роботи з створення нового рухомого складу з асинхронними ТЕД. Інженери розпочали проектування двох варіантів 12‑вісних електровозів. Перший з запропонованих варіантів проектування відхилили, тому робітники галузі взялися за проектування другого варіанту. В іншому варіанті електровоза в силовій схемі керований випрямляч і автономний інвентор напруги, замінили чотирьохквадратним перетворювачем. Тоді даний тип перетворювача тільки з'явився на німецьких залізницях. Він поєднував в собі випрямляч і трьохфазний інвентор, а також дозволяв здійснювати регулювання у всіх чотирьох квадрантах (звідси і назва). Заготовки виготовляла фінська фірма , з якою НЕВЗ раніше співпрацював (вона поставляла вирямні установки для електровозів Sr1). В кінці 1985 року завершилося будівництво нового електровоза, який отримав позначення ВЛ86^Ф-001.

Дивись також

• IORE — норвезько-шведський 12-вісний двосекційний вантажний електровоз потужністю 10 800 кВт

Література

• В. А. Раков. Опытный грузовой электровоз ВЛ86^Ф // Локомотивы и моторвагонный подвижной состав железных дорог Советского Союза 1976-1985. — Москва : «Транспорт», 1990. — С. 29—31. — .

(рос.)