Steyr Daimler Puch Штайр Даймлер Пух з 1864 року австрійський виробник вогнепальної зброї військової техніки автомобілів

Steyr-Daimler-Puch (Штайр-Даймлер-Пух) — з 1864 року австрійський виробник вогнепальної зброї, військової техніки, автомобілів, велосипедів, мотоциклів та літаків зі штаб-квартирою у місті Штайр. У проміжку між 1987 та 2001 роками компанія поступово була розділена на декілька частин, що належать різним власникам та продовжують діяльність під новими назвами.

Steyr-Daimler-Puch AG
нім. Steyr-Daimler-Puch
Логотип

Тип	Акціонерне товариство
Організаційно-правова форма господарювання	акціонерне товариство
Галузь	Автомобілебудування
Попередник(и)	Austro-Daimler Steyr Puch
Наступник(и) (спадкоємці)	Magna Steyr, ^d, ^d і ^d
Засновано	1864
Засновник(и)
Закриття (ліквідація)	2001
Штаб-квартира	Штайр, Австрія
Філії	Steyr-Fiat
Продукція	Транспортні засоби
Співробітники	10 000 (1889)
Холдингова компанія	^d^[1]
Дочірні компанії	Steyr Mannlicher, ^d і ^d^[1]

Steyr-Daimler-Puch у Вікісховищі

Заснування компанії Steyr

У 1864 році брати і створили збройову компанію Josef und Franz Werndl & Comp., Waffenfabrik und Sägemühl, вони були синами зброяра Леопольда Верндла. Через 5 років вони роблять свій сімейний бізнес акціонерним товариством і перейменовують фірму в Oesterreichische Waffenfabriks-Gesellschaft. Незабаром вони прославилися своїми якісними гвинтівками, у 1894 році вони стали виробляти й велосипеди під маркою .

Початок виробництва автомобілів

Фірма так і займалася виробництвом гвинтівок, боєприпасів і т.д. до 1915 року, коли вже йшла Перша світова війна. Керівництво фірми зрозуміло, що коли війна скінчиться, попит на озброєння впаде, а одними велосипедами ситий не будеш. Тому вирішують зайнятися виробництвом автомобілів. Вибір падає на 38-річного Ганса Ледвінку, який працював у фірмі (майбутня "Татра").

Він конструює з рядною 6-кою під капотом, однак машину не вдалося запустити в серію, і першим серійним автомобілем фірми став . Це був подальший розвиток конструкції прототипу, машина мала той же 6-циліндровий мотор об'ємом 3.3 л і потужністю 40 сил. Автомобіль, який через його збройове походження називали "Waffenauto" ("збройове авто"), мав характерну решітку радіатора, яка нагадувала решітки гоночних довоєнних "Мерседесів". Цей міцно збитий, не найпотужніший автомобіль міг розігнатися до 100 (км/год).

У 1921 році Ледвінка вирішує розширити модельний ряд 4-циліндровою, більш дешевою моделлю, яка отримала назву , з мотором об'ємом 1.8 л і потужністю 20 сил, пізніше з'явилася версія з 2-літровим мотором. Ця машина, так само як і її більш крупний брат, комплектувалася 4-ступінчастою коробкою передач, що була єдиним цілим з блоком мотора. Машина була здатна розганятися до 80 км/год.

У 1922 році, бажаючи закріпити успіх моделі , Ледвінка будує спортивні укорочені варіанти, які успішно виступають на заходах, машина отримала назву , вона мала той же 3.3 л мотор, але доведений до 60 сил. Невдовзі з'являється ще більш потужний варіант з мотором 4.9 л, який розвиває аж 145 сил. Машина отримала індекс . Ці автомобілі стали завойовувати призові місця на трасах , , , та інших, де вони виступали, це були дуже красиві автомобілі для свого часу.

Всього випустили 85 слабких версій і 60 топових.

У цей же час Ледвінка хоче запустити в серію малолітражку з 2-циліндровим мотором повітряного охолодження, з хребтовою рамою, незалежною підвіскою, яка повинна була стати доступною біднішим верствам населення, але керівництво фірми вважає, що фірма повинна зосередитися на дорогих автомобілях, як мінімум 4-циліндрових, які повинні скласти конкуренцію "Мерседесам". Між Ледвінкою і директорами відбувається конфлікт, і Ледвінка йде до свого колишнього роботодавця, який знаходиться в чеському місті Копрживніце, до фірми, яка тепер називається , прихопивши з собою ідеї, таким чином з'явилися автомобілі марки "Татра".

У 1924 році завод перейменовують в Steyr Werke AG, до цього часу керівництво розуміє, що зробило дурницю, посварившись із Ледвінкою, і відправляє до нього послів для налагодження дружніх відносин. Проте Ганз відкидає пропозицію фірми, не дивлячись на те, що "Штайр" запропонувала куди більшу зарплату: Ледвінка не має наміру стрибати з місця на місце, але йде на поступки, створивши своє конструкторське бюро в місті Ліц, він стає технічним консультантом фірм "Татра" і "Штайр".

При допомозі Ледвінки в 1924 році модернізують модель , вона отримує індекс . Машину трохи змінили, вона отримала другий радіатор і додатковий паливний бак, з більш істотних змін — більш широка колія коліс. Однак машина перебувала у виробництві до 1925 року, коли їй на заміну приходить модель : це була та ж модель, тільки зі збільшеним до 50 сил мотором. Машина отримує гальма і на передні колеса. А незабаром модель стає першою машиною марки, яка отримує плоску решітку радіатора.

Водночас у тому ж 1925 році Антон Хонсіг, який був головним конструктором фірми після відходу Ледвінки, за допомогою останнього конструює малолітражну модель : машина має нові шасі з незалежною задньою підвіскою конструкції Ледвінки, мотор і коробка так само, як і у великих моделей, є єдиним цілим механізмом.

Мотор, який був 6-циліндровим, мав об'єм у 1.6 л і розвивав 30 сил, він розганяв машинку до 85 (км/год).

Ця модель була добре прийнята і журналістами, і покупцями, у підсумку протягом 3 років, коли машина перебувала у виробництві, вдалося продати понад 11 000 автомобілів.

У 1927 році "Штайр" офіційно йде з гонок, але в 1928 році з'являються нові версії моделі : 4 л — і 4.4 л — . Разом з ними виходить на ринок модель , яка має новий 4-літровий мотор, але на відміну від спортивних версій він розвиває всього 70 сил. За 2 роки фірма продає всього 400 дорогих автомобілів цієї моделі.

У січні 1929 року у фірму, яка знаходиться на піку своєї слави, приходить на посаду головного інженера Фердинанд Порше, який до того часу вже розійшовся в поглядах з керівництвом "Мерседес-Бенц", тож залюбки прийняв пропозицію австрійської фірми.

Під його керівництвом будується великий і розкішний автомобіль . Машина була представлена в 1929 році, і повинна була піти в серію в 1930 році. Це була гордість не тільки фірми, але й Австрії, бо автомобіль був 8-циліндровий, з мотором об'ємом 5.3 л, він розвивав 100 к. сил. Уперше на "Штайр" стояв не моноблочний двигун, а зі знімнними головками, задня підвіска була незалежною, гальма фірми "Локхід" були гідравлічними й діяли на всі колеса.

Однак вже почалася економічна криза, а фірмі "Штайр" було вказано зверху (головним акціонером обох компаній був австрійський банк Österreichische Credit-Anstalt) прийти на допомогу фірмі Austro-Daimler, яка мала вже у виробничій програмі 8-циліндрову модель , тож, побудувавши всього 3 автомобіля моделі "", фірмі "Штайр" довелося відмовитися від свого флагмана. Ображений Фердинанд Порше йде з фірми і засновує своє конструкторське бюро.

У тому ж 1929 році на зміну приходить модель . Нова машина отримує незалежну задню підвіску і 2-літровий мотор, який розвивав 40 сил.

Однак надворі була криза, яка ледь не погубила фірму, в 1929 році фірма випустила 5000 автомобілів, але залишилася купа нерозпроданих автомобілів, і в 1930 році завод за весь рік виготовляє всього 12 машин, з них 8 машин нової серії , яку почав розробляти ще Фердинанд Порше.

Модель почав конструювати Порше, але довів до кінця новий конструктор фірми — Еншке. Це був автомобіль, який замінив серію , що не пробула у виробництві й року: мотор мав об'єм 2.1 л і розвивав ті ж 40 сил, що й попередник, не дивлячись на те, що мотор був побудований з нижнім розподільчим валом на відміну від автомобілів, які ще з часів Ледвінки мали верхній розподільчий вал; цей мотор мав таку новинку, як силуміновий картер і 8-опорний колінчастий вал. Усередині машина була непогано оснащена, в базовому варіанті були освітлення салону, прикурювач і попільничка. На базі цієї моделі були побудовані автомобілі для таксі . У найважчий кризовий 1930 рік їх продали 8 штук.

У 1931 році, щоб вийти нарешті з кризи, фірма "Штайр" підписує угоду з фірмою "Опель" про ліцензійне виробництво його дешевої моделі . Варіант фірми "Штайр" мав позначення і прізвисько в народі "", що означало "пробка"/"затичка". Проте вдалося продати 496 автомобілів, фірма змогла потихеньку стати на ноги, до кінця 1932 року ліцензію не продовжили, тому що "" був дешевкою: справа в тому, що люди, які могли собі дозволити дуже дешевий автомобіль, не хотіли, щоб доступне авто виглядало, як відверта дешевка.

Окрім цього, зростаютьпродажі моделі , яких протягом 1931 року реалізовують у кількості 2196 автомобілів, тобто продажі виросли в 550 разів.

У 1932 році відбувається незначна модернізація серії . З'являються такі моделі: , вона ж — це була та ж модель 1930 року; , вона ж — мала той же мотор і коробку, правда, мотор був форсований до 45 сил, але у була збільшена довжина кузова майже на 32 см при тій же базі, що й у ; модель , або . Останній варіант мав той же мотор, що і , але база була збільшена на 28 см, і довжина кузова досягала 4.66 м — цей варіант будувався тільки з кузовом лімузин і мав 3 ряди сидінь, цих "топових" варіантів побудували за 2 роки 55 автомобілів, на відміну від 990 автомобілів, випущених на коротких базах.

Через рік на базі моделі з'являється нова модель — . База автомобіля залишилася та ж, але змінився дизайн кузова, він став більш округлим. Модель мала цілий ряд кузовів, від відкритих родстерів до закритих лімузинів.

У 1934 році фірми "Аутро-Даймлер-Пухверке" і "Штайр Верке АГ" об'єднуються і створюють фірму Steyr-Daimler-Puch. Автомобілі марки "Аустро-Даймлер" у травні 1935 року зникнуть в анналах історії, а тим часом після об'єднання під маркою "Штайр" з'являється нова серія автомобілів — .

— маленький "Штайр", був розроблений Еншке, який через рік піде працювати у фірму "Адлер". А поки він сконструював 4-циліндровий 1.4 л автомобіль, який має штамповану легку раму, незалежну підвіску всіх коліс. Незважаючи на свій слабосильний мотор у 32 к.с., за машиною закріпилася слава надійного автомобіля, який "не пасує" в альпійських дорогах, тобто не перегрівається на підйомах та й завдяки малій вазі здатний тягти себе в гори.

У той же час у серію йде автомобіль, який трохи більший за габаритами, ніж модель , але мотор, який має також 6 циліндрів, розточений до 2-х літрів і розвиває 50 сил. Стилістично машина повторює дизайн більш дрібної серії .

У 1935 році на зміну приходить : машина побудована на базі /, тобто її база довша стандартної, кузов же збільшився на 60 см порівняно з попередницею, мотор збільшують до 2.3 л, і з нього знімають уже 55 сил — машина повинна стати топовою в модельному ряду фірми у зв'язку із зникненням автомобілів марки "А-Д".

1936 рік стає найпродуктивнішим за представленням нових або оновлених моделей.

По-перше, модель змінює більш крупна 5-метрова модель , яка має той же мотор, що і попередня модель — машина залишається флагманом фірми до початку Другої світової війни.

По-друге, оновлюють серії , збільшують колію на 10 см, ставлять більш крупний мотор об'ємом 1.5 л і потужністю 35 сил — таким чином з'являється модель . У машині поліпшують інтер'єр салону і збільшують заднє скло.

По-третє, більш велику серію також модернізують, знову збільшують колію на 10 см, ставлять більш потужний мотор об'ємом 2.1 л потужністю 50 сил — ця модель іде тільки на експорт, головним чином до Німеччини, де продається як "". Усього продали 200 таких автомобілів.

Але головна новинка — "", або, як його ще називали, . Це була маленька машинка, яку сконструював Карл Еншке ще в листопаді 1935 року, до того, як піти в "Адлер". Машина оснащувалася 4-циліндровим 1 л мотором потужністю 22 сили, коробка передач була 4-ступінчастою, а підвіска всіх коліс — незалежною, деякі називали автомобіль виродком, але він мав попит на ринку. Не дивлячись на те, що машинка була дешевою, вона непогано оснащувалася, так, наприклад, можна було замовити 2-кольорове забарвлення кузова, хромовані бампери, хромовані поручні на передніх сидіннях, також мався датчик рівня палива і тахометр.

1937 року на модель встановлюють новий двигун об'ємом 2.3 л і потужністю 55 сил, вона отримала новий індекс — . Через рік відбувається оновлення моделі , вона отримує новий індекс — , разом з ним і збільшений до 1.1 л мотор потужністю в 25 сил і додає у довжині на 6 см. Виробництво всіх автомобілів припиняється в 1940 році. До речі, за цей час фірма встигла випустити 13 000 маляток серії /.

У 1940 році фірма відновлює виробництво того, з чого починала 80 років тому, тобто зброї, але, окрім цього, завод випускає і військову транспортну техніку. До речі, директор фірми Георг Мейндл був першим німецьким промисловцем, який почав використовувати рабську працю ув'язнених концтаборів. Спочатку "працівників" привозили з табору, розташованого в Маутхаузена-Гузен, але Мейндл у 1942 році пише листа керівництву СС з проханням побудувати табірні бараки безпосередньо поруч із заводськими територіями для зменшення транспортних витрат з доставки робочої сили. Прохання було виконано. Незабаром слідом за "Штайр" використовувати рабську працю стали і німецькі фірми, зокрема "Мерседес-Бенц" і "МАN". Під час війни Фердинанд Порше конструює гусеничну техніку для фірми "Штайр", наприклад, такі як .

Після війни завод вирішує повернутися до виробництва мирної техніки, спочатку мають намір воскресити серію /, а також ряд прототипів, які були побудовані ще в 1940 році. Зокрема, "", який мав обтічний дизайн кузова, але на нього планувалося ставити V8 3.5 л повітряного охолодження, який сконструював Порше, і який використовувався на військовій техніці. Також планувалося випускати "" з V4 об'ємом 1.8 л, проте далі прототипів справа не пішла. У 1948 році "Штайр-Даймлер-Пух" підписують угоду з фірмою "ФІАТ" про виробництво їхніх автомобілів — з 1949 по 1952 рік фірма випускає "ФІАТ 1100", 1400 і під маркою "Фіат-Штайр". Однак у 1952 році на базі "" "Штайр" починає випускати автомобіль, який продається як "". Кузов автомобіля був від "", але мотор був конструкції фірми SDP, який агрегатувався з коробкою передач фірми "ФІАТ". Залежно від форсування, мотори розвивали від 65 до 85 сил, підвіска була також конструкції фірми "Штайр". У 1957 році з'явилася версія з 2.3 л мотором, потужністю 95 сил — "".

Припинення виробництва автомобілів Steyr

У 1957 році виробництво автомобілів переноситься на потужності заводу Puch, які знаходяться в місті Грац.

Компанія Puch

у 1889 році влаштувався працювати в велосипедну фабрику "Fahrradfabrikation Strauchergasse 18 a", а через 10 років засновує власне підприємство — J. Puch - Erste steiermärkische Fahrrad-Fabriks-AG. Тоді ж він починає будувати мотоцикли, а в 1901 році каталог продукції поповнюється двигунами.

Через 3 роки вирішує вийти на автомобільний ринок, до 1906 року запрошений інженер Карл Слефогт будує перший автомобіль фірми — . Він був 2-циліндровим. A вже через рік з'являються 4-циліндрові автомобілі серії .

У 1909 році 4-літровий автомобіль марки "Пух" ставить світовий рекорд на максимальну швидкість — машина розвиває 130,4 (км/год).

У 1912 році з'являється модель з мотором 3.5 л — .

Під час Першої світової "Пух" поставляє в Австро-Угорську армію транспортну техніку — велосипеди й мотоцикли, а також нечисленні автомобілі.

У 1919 році фірма "Пух" випустила дві моделі автомобілів: "" з 1.6 л 4-циліндровим мотором і гоночний , який, однак, не приніс успіху фірмі. 1923 року фірма "Пух" повністю переключилася на виробництво велосипедів і мотоциклів. А в 1928 році фірма об'єдналася з фірмою Austro-Daimler.

Автомобілі Steyr-Puch

Автомобілі з емблемою "Пух" не випускалися аж до 1957 року, коли автомобільне виробництво концерну було перенесено в Грац на завод фірми Puch.

Це був ^[en], кузов автомобіля був копією Fiat Nuova 500, а ось двигун розробив син Фердинанда Порше Феррі Порше. Це був 2-циліндровий боксер об'ємом 500 кубів; цікаво, він працював куди рівніше, ніж фіатівський мотор, і до того ж був надійнішим, хоча видавав усього 16 сил.

У 1959 році машинку модернізували, на них стали ставити м'який люк, ці машини отримали індекс D, а варіант DL до всього іншого отримав форсований моторк потужністю 20 сил. Ці машини поставлялися не тільки до Німеччини, але і в Японію і США, а в Фінляндії ці машини продавалися через дилерів фірми Sisu.

У 1959 році Ледвінка, але цього разу не Ганз, а його син Еріх, будує повнопривідний легкий автомобіль для потреб військових і поліції — його мотор має об'єм 640 кубів і 2 циліндра. Цей автомобіль незабаром дуже швидко завоював симпатію не тільки у поліцаїв і солдатів, але і в цивільного населення в усіх країнах світу: крім відкритого кузова, можна було купити й автомобілі зі склопластиковою кабіною.

1960 року на базі моделі ^[en] з'явився кузов універсал — Steyr-Puch 700, його мотор був запозичений у "Хафлінгера" і розвивав 20-25 сил.

У 1961 році з'являється крупніший позашляховик — "Пінзгауер", який на відміну від "Хафлінгера", мав мотор ззаду, передньомоторне компонування, залежно від замовлення машина могла мати 2 (710, пізніше 716) або 3 (712, пізніше 718) мости, двигуни спочатку були бензинові об'ємом 2.5 л, пізніше з'явилися 2.7 л, потужністю від 85 до 105 сил. В основному ці машини йшли військовим. Цю машину також розробив Еріх Ледвінка. Їх випуск припинився в 2000 році.

У 1962 році виходить на ринок оновлений легковик — "". Мотор збільшений на 20 кубів, тобто до 660, а спортивні версії цієї машини розвивають до 41 к.с., у той час як цивільний варіант задовольняється все тими ж 20 к.с.

У 1966 році поляк Собеслав Засада отримав чемпіонський титул у групі G2 на Міжнародному чемпіонату світу з ралі, виступав він на .

Останньою малолітражкою фірми став "". Він мав кузов "Фіат 126", але мотор був 660-кубовий, відомий ще з моделі . Машина розвивала 25 сил і випускалася з 1973 по 1975 рік.

Але найвідоміша машина, яку сконструювали інженери Steyr-Daimler-Puch і яка досі випускаються на заводах фірми "Пух" у Граці — , або більш відомий як Mercedes-Benz G-Klasse.

Цю машину почали проєктувати ще в 1972 році на замовлення іранського шаха, але незабаром машину запропонували європейським арміям — уперше готову машину представили в 1979 році. Тепер ці машини мають переважно 3-променеву емблему, але ще можна купити і , зокрема з потужними моторами фірми "АМГ", але тільки в Австрії та Швейцарії.

У 1998 році виробництво військової техніки було продано австрійському інвестору, який назвав його Steyr-Daimler-Puch Spezialfahrzeug GmbH (SSF). У 2003 році SSF було продано американській компанії General Dynamics, виробнику оборонного обладнання, і General Dynamics Land Systems.

Компанія Magna Steyr

На сьогодні, з 2001 року, існує фірма , яка продовжує випускати легкові автомобілі на заводах у місті Грац, правда вони вже давно не несуть на собі емблему Steyr-Puch. У різний час на потужностях заводу випускалися такі машини як , VW Golf Country, довгобазі та американські авто для європейського ринку: Jeep Grand Cherokee, Jeep Commander, Chrysler Voyager/Grand Voyager, Chrysler 300C, а ще — повнопривідні "Мерседеси Е-класу" , кабріолети "Сааб 9-3" передостаннього покоління, хоча до цього їх виготовляли на "" у Фінляндії, німецький "БМВ Х3" також виготовлялися на заводах "Пух".

Нині з воріт заводу виходять такі автомобілі: Peugeot RCZ, Mini Countryman і Aston Martin Rapide.

Список легкових автомобілів Steyr

1916 -
1921 -
1922 -
1924 -
1925 -
1927 -
1929 -
1930 -
1931 -
1932 -
1933 -
1935 -
1936 -
1937 -
1938 -
1952 -
1957 -

Список автомобілів Steyr-Fiat

1949 -

Список автомобілів Puch

1906 -
1907 -
1912 -
1919 -
1979 -

Список автомобілів Steyr-Puch

1957 -
1959 -
- Steyr-Puch Haflinger
1960 -
1961 -
1962 -
1973 -

Джерела

F. F. Ehn: Das große Puch-Buch. Die Zweiräder von 1890 bis 1987, 8. Auflage, Weishaupt, Gnas 2013, .
F. F. Ehn: Die Puch-Automobile 1900–1990 (2. Auflage 2000).
Hilde Harrer: Grazer Radfahrvereine 1882-1900 (Ein Beitrag zur Geschichte des steirischen Radfahrwesens), Historische Landeskommission für Steiermark, Graz, 1998,
Franz Knogler: Personenkraftwagen Steyr von 1920–1941. Steyr Daimler Puch AG, Steyr 1998, .
Matthias Marschik; Martin Krusche: Die Geschichte des Steyr Puch 500 (In Österreich weltbekannt), Verlagshaus Hernals, 2012, .
Martin Pfundner: Austro Daimler und Steyr. Rivalen bis zur Fusion. Die frühen Jahre des Ferdinand Porsche. Böhlau, Wien 2007. .
Egon Rudolf: Puch. Eine Entwicklungsgeschichte, Weishaupt, Gnas 2007, .
Hans Seper u.a.: Österreichische Automobilgeschichte. Eurotax Verlag, Klosterneuburg 1999, .
Hans Seper: 100 Jahre Steyr-Daimler-Puch A.G. 1864 - 1964. 3. Auflage, Weishaupt, Gnas 2009, (Vorabdruck aus: Blätter für Technikgeschichte. Heft 26).
Wolfgang J. Verwüster: Puch. Mopeds, Roller und Kleinkrafträder, Weishaupt, Gnas 2012, .
Wolfgang Wehap: frisch, radln, steirisch. Eine Zeitreise durch die regionale Kulturgeschichte des Radfahrens. Steirische Verlags-Gesellschaft, Graz 2005, , S. 103 ff.

Архів преси XX століття — 1908.
d:Track:Q36948990

[<span_class="wikidata_cite_citetype_Q43229_citetype_Q65651503_citetype_Q1172284"_data-entity-id="Q36948990">Архів_преси_XX_століття<span_class="wef_low_priority_links">_—_1908.</span></span><div_style="display:none">[[d:Track:Q36948990]]</div>-1] Архів преси XX століття — 1908.
d:Track:Q36948990

[1]