У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна Кенія Респу бліка Ке нія суах і англ Kenya держава на сході Африки

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Кенія.

Респу́бліка Ке́нія (суах. і англ. Kenya) — держава на сході Африки, яка межує на півночі з Південним Суданом і Ефіопією, на сході з Сомалі, на південному заході з Танзанією, на заході з Угандою, на південному сході омивається Індійським океаном. Охоплюючи територію 580 367 км², Кенія посідає 47-ме місце у світі за площею та 22-те в Африці. Столиця і найбільше місто — Найробі.

Республіка Кенія
суах. Jamhuri ya Kenya
англ. Republic of Kenya


Прапор	Герб

Девіз: (суахілі)
«Let us all pull together»

Гімн: Ee Mungu Nguvu Yetu
«О, Боже, творець усього»

Столиця
(та найбільше місто) Найробі
^{country H G O}

Офіційні мови кісуахілі, англійська

Форма правління

Республіка

- Президент Вільям Руто

-

Незалежність від Великої Британії

- Дата 12 грудня 1963

- Проголошення республіки 12 грудня 1964

Площа

- Загалом 580,367 км² (47)

- Внутр. води 2,3 %

Населення

- оцінка липень 2020 53 771 296 (27)

- перепис 8 лютого 2007 31,138,735

- Густота 78,93/км² (130-е)

ВВП (ПКС) 2019 р., оцінка

- Повний ▲$194,401 млрд (69)

- На душу населення ▲$3,691 (147)

ІЛР (2016) ▲0.555 (середня) (146)

Валюта Кенійський шилінг (KES)

Часовий пояс EAT ()

- Літній час відсутній (UTC+3)

Коди ISO 3166 KE / KEN / 404

Домен

.ke

Телефонний код +254

^a According to cia.gov, estimates for this country explicitly take into account the effects of mortality due to AIDS; this can result in lower life expectancy, higher infant mortality and death rates, lower population and growth rates, and changes in the distribution of population by age and sex than would otherwise be expected.

Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Кенія

Географічне положення

Межує з Ефіопією на півночі, Сомалі на сході, Танзанією на південному заході, Угандою на заході і Південним Суданом на північному заході. З південного сходу омивається Індійським океаном. Майже посередині країни проходить екватор.

Політична система

27 серпня 2010 р. набула чинності конституція, схвалена на референдумі 4 серпня 2010 р. До цього діяла Конституція 1963 року, яка була прийнята у зв'язку з отриманням свободи від Великої Британії. Нова конституція обмежує деякі повноваження президента, розширює громадянські права, сприяє проведенню земельної реформи.

Виконавча влада

Глава держави — президент, який обирається загальним прямим голосуванням терміном на 5 років і може бути переобраний ще раз. Вибори президента проводяться одночасно з парламентськими виборами. Головнокомандувач Збройними силами. У разі недієздатності або смерті президента його функції переходять до віце-президента на З-місячний термін, протягом якого в країні мають бути проведені президентські вибори.

Нинішній Президент Кенії — Вільям Руто. Обраний на загальних виборах у серпні 2022 року.

Прем'єр-міністр Республіки Кенія очолює уряд (посада введена в 2008 році).

Законодавча влада

Законодавча влада складається з:

Верхня палата — Сенат

- Кожен з 47 округів має сенатора, якого обирають.
- Попередньо узгоджена кількість сенаторів — 60.
- Розглядає процес імпічменту Президента.

Нижня палата — Національна Асамблея

Більшість членів Національної Асамблеї обираються прямим голосуванням.

Кожна окружна асамблея обирає депутата-жінку, що гарантує щонайменше 47 жінок серед депутатів
Національної Асамблеї.
Запланована кількість депутатів — 347.
Голосуванням ініціює процес розслідування діяльності та імпічменту Президента.
Окружні асамблеї та виконавча влада.
Країна поділяється приблизно на 47 округів, які співвідносні з теперішніми округами.
Кожен округ має виконавчий орган, котрий очолює губернатор округа, обраний прямим голосуванням.
Кожен округ має окружну асамблею, членами якої обирають представників муніципалітетів усієї країни.

Судова влада

Судова система складається з верховних суддів, суддів та інших працівників. Судами вищої інстанції є Верховний Суд, Апеляційний Суд, Високий Суд.

Верховний Суд — найвищий судовий орган, що складається з головного судді, заступника головного судді та п'яти інших суддів. Цей суд розглядає апеляції з Апеляційного та Конституційного судів. Він також є найвищою інстанцією в процесі імпічменту Президента.

Апеляційний Суд — розглядає апеляції з Високого Суду і за дорученням Парламенту. Він складається щонайменше з 12 суддів та очолюється президентом, призначеним верховним суддею. Незалежна Комісія з судових справ скликається для участі в процесі призначення суддів. Вони подають список суддів Президенту на затвердження (ця стаття буде введена до дії після перехідного періоду).

Комісія складається з:

Суддя Верховного Суду — обирається членами Верховного Суду, очолює комісію.
Суддя Апеляційного Суду — обирається членами Апеляційного суду, очолює комісію.
Генеральний прокурор.
Два адвокати, жінка й чоловік, кожен з яких має принаймні 15 років досвіду, висунені уповноваженим органом, що відповідає за професійну діяльність адвокатів.
Одна особа, висунена Комісією з державної служби.

Генеральний прокурор

Призначається Президентом за ухвалення Національної Асамблеї.
Перебуває на посаді не більше одного терміну тривалістю в 6 років.

Зовнішня політика

Кенія має тісні зв'язки зі своїми сусідами, які розмовляють суахілі, у регіоні Великих африканських озер. Відносини з Угандою та Танзанією міцні: три нації співпрацюють у напрямку економічної та соціальної інтеграції шляхом спільного членства у Східноафриканському співтоваристві.

Відносини з Сомалі історично були напруженими, проте існувала певна військова координація проти повстанців-ісламістів. Кенія має добрі стосунки зі Сполученим Королівством.

Економіка

Три чверті працівників у Кенії зайняті в сільському господарстві. Культивуються — чай, кава, кукурудза, зернові, цукрова тростина, фрукти, овочі. М'ясо-молочне тваринництво, також розводяться свині й кури.

Промисловість — у невеликих кількостях виробляються споживчі товари (батарейки, тканини, мило, сигарети), переробка сільгосппродукції. З колоніальних часів збереглося кілька нафтопереробних підприємств, виробництво цементу, судноремонтні майстерні.

Експортуються в основному чай та кава, імпортуються промислові товари, нафтопродукти тощо. «Кенійські авіалінії» — найбільша авіакомпанія Африки.

Через розмаїття кліматичних екологічних зон, існує широка різноманітність садівничій продукції в Кенії. Основні з них — це квіти: наприклад, троянди, гвоздики, альстроемеріі, туберози, арабікуми, ерінгії тощо.

Транспорт

Залізниці та автомобільні дороги зосереджені переважно на півдні країни. Основна залізнична магістраль йде від Момбаси через Найробі в Уганду. Є також кілька бічних відгалужень, загальна довжина залізниць становить приблизно 3000 км. Головні міста сполучає мережа доріг, загальна довжина яких становить 70 000 км (10 % — з твердим покриттям). Шосе сполучає Найробі зі столицею Ефіопії Аддис-Абебою. Аеропорти міжнародного значення знаходяться в околицях Найробі і Момбаси. У 1996 національна авіакомпанія «Kenya Airways» була приватизована і включена до складу авіакомпанії KLM з метою розширення мережі повітряних сполучень.

Клімат

У Кенії переважає субекваторіальний тип клімату. Найспекотніше і найпосушливіше місце Кенії — північно-східне плоскогір'я і околиці озера Туркана. У лютому — березні денні температури досягають +36…+38 °C, а нічні опускаються до +24…+26 °C. У липні — серпні вдень повітря прогрівається до +32…+34 °C, а вночі охолоджується до +22…+24 °C.

На Центральному нагір'ї температура повітря сильно залежить від висоти місцевості. Наприклад, у столиці країни, яка розташована на висоті 1800 м над рівнем моря, у січні вдень відзначається близько +25 °C, а вночі — близько +12 °C, у липні — +21 і +11 градусів відповідно.

На великих висотах у нічні години нерідкі заморозки, а найвища точка країни — гора Кенія — покрита снігом цілий рік. На узбережжі клімат м'якіший. У січні вдень повітря прогрівається до +29…+31 °C, а вночі охолоджується до +22…+24 °C, у липні денні температури повітря досягають +26…+28 °C, а нічні — +21…+23 °C.

Протягом року в Кенії відзначається два сезони дощів: яскраво виражений — з березня по червень, і менш виражений — з жовтня по грудень. Найбільше дощів випадає на півдні узбережжя Індійського океану і на заході країни (на східних схилах Центрального нагір'я). У цих регіонах відзначається до 1500 мм опадів на рік. На крайньому північному сході країни випадає до 500 мм опадів на рік, а в північно-західній частині країни, поблизу озера Туркана — до 200 мм опадів на рік.

Населення

Докладніше: Населення Кенії

Чисельність населення — 53 771 296 осіб (станом на липень 2020 року). Річний приріст — 2,7 %.

Народжуваність — 37 на 1000 (фертильність— 4,6 народжень на жінку, дитяча смертність — 55 на 1000).

Смертність — 10 на 1000.

Середня тривалість життя — 58 років.

Зараженість вірусом імунодефіциту (ВІЛ) — 6,7 % (оцінка на 2003 рік).

Етнічний склад — кікую 22 %, лух'я 14 %, луо 13 %, календжин 12 %, камба 11 %, гусії 6 %, меру 6 %, інші африканці 15 %, неафриканці (індійці, англійці, араби) 1 %.

Офіційна мова Кенії — англійська; нею викладають у школах і складають всі урядові документи. Але більша частина населення розмовляє на суахілі (мова народів банту з великим числом арабських запозичень), тому вона вважається національною мовою. Крім того, в Кенії існує понад 40 місцевих говірок.

Письменність — 90 % чоловіків, 80 % жінок (за 2003 рік).

Релігії — близько 50 % сповідують містичні культи, 40 % християни, 10 % мусульмани (оцінки релігійної приналежності сильно відрізняються).

Релігія

Докладніше: Релігія в Кенії

За даними сайту складає:

протестантизм (45 %),
католицизм (33 %),
іслам (10 %),
традиційні релігії (10 %),
інші віросповідання (2 %).

Історія

Докладніше: Історія Кенії

Стародавні часи

Територія Кенії, на думку багатьох вчених, входить в область, яка стала прабатьківщиною людства. Там, на східному узбережжі озера Туркана, виявлені знаряддя праці та рештки предків людей, що жили близько 3 млн років тому.

Значно пізніше територія Кенії була заселена людьми, близькими за своїми рисами до нинішньої . Також там жили племена (нині південноафриканського) расового типу. Пізніше з заходу прийшли негроїдні бантумовні племена, предки сучасних покомо, суахілі та міджікенда.

У VII—VIII століттях на узбережжі Кенії почали утворюватися торгові центри суахілі (Ламу, , Малінді, Момбаса та ін.) Вони займалися посередницькою торгівлею між внутрішніми районами Африки з Індією та Аравією. З Африки вивозили залізо, золото, слонову кістку, ріг носорога, рабів, а ввозили металеву зброю, ремісничі вироби, тканини.

Середньовіччя

У 1498 році до узбережжя Кенії прибули кораблі португальської експедиції під командуванням Васко да Гами, що шукала морський шлях в Індію. На початку XVI століття португальці захопили багаті портові міста на узбережжі Кенії, щоб використовувати їх, як проміжні пункти на шляху до Індії.

Однак, у середині XVII століття правителі султанату Оман стали виганяти португальців з Кенії. До 1699 року оманський імам остаточно заволодів Момбасою і вигнав португальців з усього узбережжя. Правителі Оман, а поставили при владі своїх намісників з місцевих мешканців, які претендували на арабське походження.

XIX століття

До початку XIX століття основою економіки Кенії стала работоргівля. Один з головних шляхів арабських работорговців у Східній Африці пролягав з Момбаси в африканську державу Ванга.

На початку XIX століття в Момбасі виникли сепаратистські тенденції — суахілійська династія Мазруі прагнула до незалежності від султанів Занзібара й до встановлення свого панування над всім узбережжям Східної Африки.

У 1824 році Мазруі взяли британський протекторат над Момбаса. Однак це їм не допомогло. У 1828 році султан Занзібару відправив до Момбаси флот і розгромив війська Мазруі. Війна тривала до 1837 року, закінчилася перемогою султана Занзібару. Усі члени родини Мазруі були відправлені як раби в Оман.

З 1846 року в Кенії з'явилися християнські місіонери, спочатку на узбережжі, а потім і в глибинних районах.

З 1870-х років Східна Африка стала об'єктом суперництва між європейськими державами, в першу чергу Британії і Німеччини. У 1886 році вони уклали угоду про розподіл Східної Африки, за яким територія нинішньої Кенії увійшла в британську сферу впливу.

У 1890 р. Британія та Німеччина уклали так званий Занзібарський договір, за яким англійці віддали Німеччині острів Гельголанд біля її північного узбережжя, визнали права Німеччини на Танганьїку (материкову частина сучасної Танзанії), а натомість отримали права на Кенію і острів Занзібар.

З 1890 р. англійці почали інтенсивно освоювати родючі землі у внутрішніх районах Кенії, засновуючи «білу» поселенську колонію. Вже в 1897−1901 роках була побудована залізниця і лінія зв'язку від Момбаси до озера Вікторія. Англійці-поселенці створювали великі плантаційні господарства, у тому числі для виробництва експортних культур — чаю, кава, сизалю. Британці створювали підприємства з переробки сільгосппродукції, виробництва споживчих товарів, інфраструктуру тощо.

XX століття

На початку XX століття активізувалася імміграція англійців до Кенії. У 1902 році в адміністративному центрі Східно-африканського протекторату, Найробі, британські поселенці створили першу громадську організацію — Асоціацію колоністів. У 1906 році при британському губернаторові було сформовано дві ради — Виконавчу і Законодавчу, в які входили тільки білі.

З XX століття на узбережжі Кенії став поширюватися іслам.

У 1907 році, розпорядженням британського губернатора, в Кенії було заборонено рабовласництво, що традиційно практикувалося в місцевих африканських племенах.

У роки Першої світової війни британська влада мобілізувала в армію близько 200 тисяч кенійців, в основному як носії військових вантажів, однак кілька тисяч з них (у складі Королівського корпусу африканських стрільців) взяли безпосередню участь у бойових діях проти німецьких військ у Східній Африці.

З 1927 року до Законодавчої ради увійшли обрані представники арабів та азійців (в основному з Південної Азії), корінні жителі отримали перше місце в Законодавчій раді тільки в 1944 році.

У жовтні 1952 в Кенії спалахнуло повстання «мау-мау», з вимогою відібрати майно білих і віддати його місцевим. У повстанні брали участь в основному племена кікую, , . За деякими оцінками, партизанська армія мау-мау доходила до 30 або навіть 50 тисяч бійців. Цю армію очолив 32-річний з племені кікую. Він мав досвід служби в британській армії.

Партизани мау-мау, озброєні стрілецькою зброєю, а також списами, луками та ножами, нападали на місцеві поліцейські ділянки, вбивали місцевих, які працювали на британців, грабували і спалювали фермерські господарства англійських поселенців.

У 1956 році партизани мау-мау були розгромлені, більшість їхніх командирів вбито або взято в полон, у тому числі і головнокомандувач Кіматі, який був страчений.

Кенія одержала незалежність від Великої Британії в 1964 році. Прем'єр-міністром і президентом став . Після його смерті в 1978 його місце зайняв віце-президент Даніель Арап Моі. У 1991-92 роках були великі виступи народу за демократичніший уряд.

Адміністративно-територіальний поділ

Докладніше: Адміністративний поділ Кенії

Територія Кенії розділена на 8 провінцій та на 71 округ. Є острівне поселення Фунзі.


№	Провінція	Центр	Площа, км²	Населення(2007), тис.чол.
1	Центральна	Ньєрі	13 236	4 145,794
2	Прибережна	Момбаса	84 113	3 035,306
3	Східна	Ембу	154 354	5 277,037
4	Найробі	Найробі	693	2 982,226
5	Північно-Східна	Гарісса	126 186	1 762,370
6	Ньянза	Кісуму	12 507	5 050,174
7	Рифт-Валлі	Накуру	182 413	8 786,372
8	Західна	Какамега	8 285	4 022,913

Туризм

Одним з основних джерел доходів уряду є туризм.

Дика природа Кенії приваблює туристів з усього світу. Тут можна побачити полювання лева на антилоп, сімейне купання бегемотів і найбільшу у світі колонію рожевих фламінго. Величезна територія Кенії ось вже більше 15 років є національним парком, тому будь-яке полювання тут суворо заборонено.

Любителі екстремального відпочинку приїжджають за альпінізмом на згаслий вулкан Кенія, а дайвери — за зануреннями в гігантську морську печеру, довжиною близько 65 км і глибиною близько 900 метрів.

Національний парк «Амбоселі» найбільш відвідуваний у Кенії, тому що розташований біля підніжжя Кіліманджаро, найвищої гори Африки.

Момбаса — місто-курорт на узбережжі індійського океану, друге за величиною в Кенії..

Культура

Докладніше: Культура Кенії

Музеї Кенії

Національний музей Кенії
Лойянгалани (Loiyangalani)
Музей Кабарне (Kabarnet)
Музей Капенгурія (Kapenguria)

Національні парки та заповідники Кенії

Самбуру (англ. Samburu National Reserve)
Найробі (англ. Nairobi National Park)
Масаї Мара (Maasai Mara National Reserve). Межує з національним парком Серенгеті (англ. Serengeti), Танзанія. Названа на честь корінних мешканців цих місць — народу маса́ї.
Парк «Озеро Накуру» (англ. Lake Nakuru National Park)

Всього в Кенії налічується близько 59 національних заповідників і парків.

Спорт

Усьому світу відомі кенійські бігуни — багаторазові переможці олімпійських ігор. У Кенії проводиться всесвітньо відоме «Сафарі-ралі», що довго входило в календар чемпіонату світу з ралі й яке вважалося одним із найскладніших як для гонщиків, так і для машин.

Див. також

Примітки

Claire Foottit (2004). (вид. 1st ed). Bradt Travel Guides. Архів оригіналу за 15 червня 2007. Процитовано 16 червня 2007.
. Архів оригіналу за 29 квітня 2021. Процитовано 5 травня 2021.
Андрій Котлярчук: Африканський вирій // Український тиждень № 11 (176) від 18 березня 2011 Посилання [ 13 грудня 2011 у Wayback Machine.]

Література

(рос.) Алексеев Л. А. Кения: два десятилетия по пути независимого развития. — М. : Знание, 1984. — 64 с.
(рос.) Матвеева Н. Ф. Кения: имидж стабильности? // «Азия и Африка сегодня» (Москва). — 2009. — № 6. — С. 34–37.
(рос.) Почепский В. А. Внешняя политика Кении. М. : Международные отношения, 1987. — 134 с.

Посилання

Кенія [ 18 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — 792 с. — .
Посольство України у Кенії [ 28 жовтня 2013 у Wayback Machine.]
Блог українського мандрівника по Кенії [ 22 червня 2013 у Wayback Machine.]

Південний Судан	Ефіопія
Уганда		Сомалі
	Танзанія	Індійський океан

[Bradt101-1] Claire Foottit (2004). (вид. 1st ed). Bradt Travel Guides. Архів оригіналу за 15 червня 2007. Процитовано 16 червня 2007.

[2] . Архів оригіналу за 29 квітня 2021. Процитовано 5 травня 2021.

[3] Андрій Котлярчук: Африканський вирій // Український тиждень № 11 (176) від 18 березня 2011 Посилання [ 13 грудня 2011 у Wayback Machine.]