Святослав Караванський

Щодо інших людей з таким самим іменем та прізвищем див. Караванський.

Святосла́в Йо́сипович Карава́нський (24 грудня 1920, Одеса — 17 грудня 2016, Балтимор, США) — український мовознавець, поет, перекладач, журналіст, автор самвидаву. Довголітній в'язень радянських таборів СРСР 1944–1960, 1965–1979. Член ОУН.

Святослав Йосипович Караванський
Народився	24 грудня 1920(1920-12-24) Одеса, нині  Україна
Помер	17 грудня 2016(2016-12-17) (95 років) Балтимор,  США
Країна	СРСР  США
Національність	українець
Діяльність	мовознавець, поет, журналіст
Сфера роботи	мовознавство^[1], поезія^[1], переклад^[1], журналістика^[1] і Q117039182?^[1]
Мова творів	українська
Партія	ОУН
Нагороди	Орден «За мужність» І ступеня
Премії	Літературна та патріотично-виховна премія імені Олекси Гірника
Висловлювання у Вікіцитатах

З 1979 р. був в еміграції.

Життєпис

Народився 24 грудня 1920 року в місті Одеса в родині інженера.

Середню школу закінчив в Одесі 1938 року. Вчився в Одеському індустріальному інституті, а з 1939 року — ще й на заочному підвідділі інституту чужоземних мов. Ще в шкільні роки почав писати вірші й оповідання, деякі з них публікували в піонерській пресі. Навчаючись в інституті, Караванський робить перші спроби перекладу, мріє трудитися літературою.

У 1940 р. полишає інститут і самохіть іде до війська, щоб, відслуживши, вступити на філологічний факультет університету. В липні 1941 року частина, в якій служив Святослав, потрапила в оточення німецьких військ у Західній Білорусі. Уникнувши полону, Караванський повертається на початку 1942 року в Одесу, вступає на літературний факультет університету, де зближується з гуртком української молоді, пов'язаної з ОУН. Член ОУН (б) від січня 1943 року під псевдо «Бальзак». Караванський очолював ланку з двох інших оунівців і претендував на посаду господарчого референта в обласному проводі. Організовує книгарню української літератури «Основа», а виторгувані гроші передає на потреби гуртка й українського театру. Його переслідує румунська сигуранца.

В 1944 році виїздить до Румунії, звідки в липні того ж року нелегально повертається у зайняту радянською армією Одесу (групу було скинуто на парашутах для ведення підривної діяльності в радянському тилу). Але третього ж дня після повернення, при спробі відновити зв'язок з колишніми гуртківцями, Караванського заарештували. Під час слідства його обіцяли звільнити, якщо буде доносити про настрої студентської молоді, однак він відмовився.

Життя в таборах

У 1945 р. військовий трибунал Одеського військового округу засудив Караванського до 25 років позбавлення волі. Карався в багатьох таборах — будував залізницю на р. Печорі, рубав ліс коло Магадану, добував золото на Колимі, будував магістраль Тайшет — Лена, шив одяг у Мордовії.

Коли умови в таборах після смерті Сталіна пом'якшали, Караванський береться за свою давню мрію — літературну працю й багато пише — вірші, віршовані казки, п'єси, перекладає. Деякі з його творів навіть публікували в центральних виданнях («Літературна Україна»). 1954 року розпочинає велику роботу над .

19 грудня 1960 року, після 16 років і 5 місяців ув'язнення, Караванського звільняють постановою Дубравного ВТТ (виправно-трудовий табір) — на підставі ст. 2 Указу про амністію від 17 вересня 1955 року термін ув'язнення Караванського скорочений наполовину, тобто на 12,5 років. Він повертається до Одеси, працює механіком ремонту обчислювальних машин, перекладачем у редакції обласної газети «Чорноморська комуна», позаштатним кореспондентом журналу «Україна», виїздить на заробітки до республіки Комі тощо. Закінчує працю над , що складався з 1 000 друкованих сторінок. Досі в Україні не існувало подібного видання. Словник містить близько 60 000 римованих пар, що автор склав сам, а не взяв із творів поетів. Ця праця має велике значення для розвитку літературної й мовної культури України. Караванський багато перекладає з англійської мови, друкує книжку «Біографії слів», часто виступає з дописами про мову. 1961 року одружився з Ніною Строкатою. У 1962 р. вступив на заочний підвідділ філологічного факультету Одеського університету.

Караванський брав активну участь у громадському житті країни: збирав українські книжки для Кубані, пропонував організувати всенародні врочистості до ювілею М. Лисенка, виступав за дублювання фільмів українською мовою тощо. У 1965 р. занепокоєний ростом русифікації шкіл і ВНЗ, написав статтю «Про одну політичну помилку», став автором самвидаву. Після цього 4 вересня 1965 року проведено обшук, 13 листопада — арешт. Оскільки не було жодного формального приводу для суду над Караванським, то на подання КДБ Генеральний прокурор СРСР Р. Руденко опротестував його звільнення за амністією. Без суду і розслідування Караванського відправили й далі відбувати 25-річний термін (8 років і 7 місяців) у таборах суворого режиму. Караванський 5 разів оголошував голодування протесту, у Володимирській тюрмі зібрав свідчення в'язнів — учасників і свідків розстрілу польських офіцерів у Катині, підготував про це статтю, щоб передати її на волю. Влітку 1969 р. його було заарештовано в тюрмі й там же засуджено додатково ще на 5 років тюрми та 3 роки таборів особливо суворого режиму.

Святослав і Ніна Караванські (Ніна Строката), 1980

У грудні 1971 року заарештовують дружину Ніну Строкату-Караванську, яка допомагала Святославу. В травні 1972 року її засуджують на 4 роки таборів.

Усього Святослав Караванський провів у радянських таборах 30 років. Деякий час відбував покарання з легендарним сотенним УПА Березівської сотні Карпатського куреня військової округи «Говерля» ТВ-21 «Гуцульщина» Мирославом Симчичем «Кривоносом». У листопаді 1979 року емігрував разом з дружиною до США. Вів громадську й наукову діяльність, опублікував низку праць із мовознавства. 1993 року в Києві вийшов його «Практичний словник синонімів української мови», 1998 року — «Російсько-український словник складної лексики».

Літературна творчість

Вірші та оповідання почав писати у школі, деякі з них публікувалися в піонерській пресі. Після смерті Сталіна умови в таборах пом'якшали, Святослав взявся за літературну працю. Писав вірші, віршовані казки, п'єси, перекладає з англійської. Деякі з його творів публікувалися навіть у газеті «Літературна Україна». 1954 року розпочав велику роботу над «Словником українських рим».

Караванський багато перекладав, підготував книгу «Біографія слів», часто виступав з дописами про мову, підготував до видання збірку гуморесок і фейлетонів, перекладав для журналу «Дніпро» роман «Джейн Ейр» Шарлотти Бронте, у 2004 році закінчує розпочатий іще в таборі «Словник українських рим» (близько 1 000 друкованих сторінок).

Боротьба за мову

Святослав Караванський опублікував уже в часи свободи численні розвідки, в яких засуджує «знущання з української мови» та правопису. Ось що Караванський пише про Правопис-90:

Зміни, допущені Правописом-90, радше косметичні, а не спрямовані на відродження самобутніх рис української мови. 1. Розреклямована реабілітація літери Ґ насправді мильна бульбашка. Літеру Ґ допущено до вживання у яких двох-трьох десятках переважно маловживаних слів. Правопис декларує: „У власних назвах іншомовного походження етимологічний звук Ґ у вимові й на письмі передаватиметься традиційним (?) Г, проте збереження Ґ у вимові не вважатиметься порушенням ортоепічної норми“. Іншими словами, літеру Ґ запроваджено косметично, для показухи. Щождо географічних назов і прізвищ, то там має й далі писатися Г: Біг Бен, а не Біґ Бен, Грімм, а не Ґрімм, Гданськ, а не Ґданськ. Постає питання навіщо літера Ґ в українській абетці? Щоб її й далі не використовувати? На мою думку, укладачі Правопису-90, а вірніше їхні високі зверхники з ЦК КПУ, погодилися на запровадження літери Ґ для заспокоєння громадськости в Україні та діяспорі, і заразом зробили все, щоб написання імен та географічних назов ув українському правописі нічим не відрізнялося від російського написання. Запровадження літери Ґ в українському правописі мало б повернути належне місце й літері Г, яку досі у багатьох словах замінювано на літеру X: Хельсінкі замість Гельсінкі, Хаммер замість Гаммер, Ханна замість Ганна. Аж ні. Правопис-90 зберіг проімперську практику перекладу іншомовної „Н“ як Х. Слова Гельсінкі, Гантер, Гофман і далі писатимуться Хельсінкі, Хантер, Хофман. Комісія подбала, щоб у написанні власних імен не було жодних розбіжностей з російським правописом. 2. Ряд інших змін — це усунення правописних розбіжностей, а не правописного погрому 30-х років. 3. Усунувши деякі малоістотні розбіжності, Правопис-90 не зачепив кричущих перекручень погромних часів

.

Державні нагороди

• Орден «За мужність» I ст. (8 листопада 2006) — за громадянську мужність, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи і демократії та з нагоди 30-ї річниці створення Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод.

Книги

• Сутичка з тайфуном. — Нью-Йорк, Балтімор, Торонто : Українське видавництво «Смолоскип» ім. В. Симоненка, 1980.
• Моє ремесло: Поезії [ 2 жовтня 2021 у Wayback Machine.]. — Лондон : Українська Видавнича Спілка в Лондоні, 1981. — 184 с.
• Ярина з городу Хоми Черешні. — Торонто, Онтаріо : Гомін України, 1981.
• Гумористичний самвидав. — Філядельфія: Київ, 1982.
• Секрети української мови: науково-популярна розвідка з додатком словничків репресованої та занедбаної української лексики. — К. : Кобза, 1994. — 150 с. —
• Секрети української мови. Друге видання, значно розширене. — Львів : БаК, 2009
• Пошук українського слова, або, Боротьба за національне «Я». — К. : ВЦ Академія, 2001. — 233 с. —
• До зір крізь терня, або хочу бути редактором. — Львів: БаК, 2008. — 120 с. —
• Книга-журнал одного автора. — Львів: БаК, 2010. — 240 с. —
• Звідки пішла єсть московська мова або шила в мішку не сховаєш. — Львів: БаК, 2012
• Лист до Героя пера — Марії Матіос. — Львів: БаК, 2013. — 220 с. —
• Обираймо чесних президентів! - Львів: БаК, 2016. - 19 с. -
• Ідіотизми сталінської ярижки у державній мові України. - Львів: БаК, 2016. - 222 с. -

Словники

• «Практичний словник синонімів української мови». — К.: Кобза, 1993. — 469 с. —
• «Російсько-український словник складної лексики». — К.: ВЦ Академія, 1998. — 709 с. —
• «Російсько-український словник складної лексики». Друге видання, доповнене й виправлене. — Львів: БаК, 2006. — XIV + 562 с. — // (Словник видано в авторській редакції за правописом 1928 року)
• «Практичний словник синонімів української мови». Друге видання, доповнене й опрацьоване. — К.: Українська книга, 2000. — 480 с. —
• . — Львів: БаК, 2004. — 1027 с. —
• «Практичний словник синонімів української мови». Третє видання, опрацьоване й значно доповнене. — Львів: БаК, 2008. — 512 с. —
• «Практичний словник синонімів української мови». Четверте видання, опрацьоване й значно доповнене. — Львів: БаК, 2012.
• Практичний словник синонімів української мови. — П'яте видання, опрацьоване й значно доповнене. — Львів : БаК, 2014. — 544 с. — .
• «Російсько-український словник складної лексики». Третє видання, доповнене й виправлене. — Львів: БаК, 2016. — 608 с. —

Пам'ять

Зчіпка з трьох марок «Лицарі духу. Діячі українського правозахисного руху»

• У листопаді 2020 року Укрпошта випустила зчіпку «Лицарі духу. Діячі українського правозахисного руху» з трьох марок «Михайло Горинь (1930–2013)», «Микола Руденко (1920–2004)», «Святослав Караванський (1920–2016)». Автор — Василь Василенко. Дата випуску — 20.11.2020. Тираж — 100 000 прим.

Примітки

1. Czech National Authority Database
   d:Track:Q13550863
2. . ukranews.com. Українські новини. 18 грудня 2016. Архів оригіналу за 20 грудня 2016.
3. Похід на Схід. Як ОУН воювала в усіх куточках України; Texty.org.ua. Процитовано 27 березня 2021.
4. Гандзій, Олександр (22 червня 2021). Маємо позбутися міфу про віроломний напад Німеччини. Gazeta.ua. оригіналу за 21 листопада 2021. Процитовано 19 лютого 2023.
5. І.Рапп. Ніни Строката (Строкатова)-Караванська Ніна Антонівна [ 2 червня 2011 у Wayback Machine.] // Дисидентський рух в Україні. Персоналії / Український національний рух
6. . Український Стиль. Архів оригіналу за 3 червня 2016. Процитовано 22 травня 2016.
7. . Архів оригіналу за 8 січня 2021. Процитовано 1 лютого 2021.
8. . Архів оригіналу за 29 вересня 2018. Процитовано 26 грудня 2021.
9. Поштові марки у вигляді зчіпки з 3-х марок "Лицарі духу". Процитовано 5 серпня 2022 року.

Джерела

• Біляїв В. Палка й правдива мова (Святослав Караванський) // «На неокраянім крилі…». — Донецьк : Східний видавничий дім, 2003. — С. 100—111.
• Василюк Я. Міцне чималеньке слово // Визвольний шлях. — 1980. — № 10. — С. 1277—1279.
• Зінкевич О. Караванський Святослав // Енциклопедія української діяспори / Гол. ред. В. Маркусь, спів-ред. Д. Маркусь. — Нью-Йорк — Чикаго, 2009. — Кн. 1. — С. 359.
• Лихо з розуму (Портрети двадцяти «злочинців»): Збірник матеріалів / Укл. В. Чорновіл. — Париж,1967. — С. 83—170.
• Літературні вечори в Українськім Інституті Модерного Мистецтва Чикаго, 1973—2006 // Укладачі: Віра Боднарук, Володимир Білецький. — Донецьк : Український культурологічний центр, 2006. — 140 с.
• Пелех У. Святослав Караванський — його життя і творчість — відлуння жорстокої доби // Від розстріляного до замученого відродження. 1960—1980 роки в українській літературі. — Торонто -Вінніпег: Видавнича фундація Гуменюків. — С. 125—133.
• Славутич Яр. Совість віку (Поезія Святослава Караванського) // Слово. Збірник 11. — Б. м. : ОУП «Слово», 1987. — С. 290—297.
• Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.

Посилання

• Борець за мову і волю [ 20 квітня 2011 у Wayback Machine.].
• .
• Статті в рубриці «До мови з розумом» [ 5 серпня 2016 у Wayback Machine.].
• Презентація «Від книги до мети» зі світлинами
• Відійшов у вічність український мовознавець і дисидент Святослав Караванський [ 18 грудня 2016 у Wayback Machine.]