Не гівці село в Україні у Верхнянській сільській територіальній громаді Калуського району Івано Франківської області сел

Не́гівці — село в Україні, у Верхнянській сільській територіальній громаді Калуського району Івано-Франківської області.

село Негівці
Школа Школа
Країна	Україна
Область	Івано-Франківська область
Район	Калуський район
Громада	Верхнянська сільська громада
Основні дані
Перша згадка	1447
Населення	1286
Площа	18,69 км²
Густота населення	68,81 осіб/км²
Поштовий індекс	77325https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Негівці&action=edit#
Телефонний код	+380 03472
Географічні дані
Географічні координати	49°07′50″ пн. ш. 24°22′02″ сх. д. / 49.13056° пн. ш. 24.36722° сх. д. / 49.13056; 24.36722Координати: 49°07′50″ пн. ш. 24°22′02″ сх. д. / 49.13056° пн. ш. 24.36722° сх. д. / 49.13056; 24.36722
Середня висота над рівнем моря	284 м
Водойми	Болохівка, Станківка, Велопунець, Теніса, Млинівка


Місцева влада
Адреса ради	77325, Івано-Франківська обл., Калуський район, с. Негівці, вул. Тарантюка, 1
Карта
Негівці
Негівці
Мапа

Негівці у Вікісховищі

Назва

За легендою назва Негівці пішла від татар-ногайців, що осіли в цій місцевості. За версією істориків назва більш давня і походить від світського імені власника — Нег (Неговіад, Нєгослав).

Історія

Поблизу села Негівці виявлено поховання доби бронзи.

Згадується 30 січня 1447 року в книгах галицького суду. У податковому реєстрі 1515 року документується 1/2 лану (близько 12 га) оброблюваної землі.

У 1788 збудовано церкву, яку в 1870-х роках зруйнувала повінь. В селі було три водяні млини.

У 1880 році село належало до Калуського повіту, було 872 мешканці в селі та 45 на довколишній території (всі — греко-католики), греко-католицька парафія (входить також Гуменів), церква святого Миколая, філія школи.

У 1890 році тодішній власник фільварку Юзеф Чарковський (продав фільварок і виїхав у 1938 році) у змові з тодішнім війтом Василем Шевчуком віддали громадську землю колоністам-мазурам з Познані, які заснували на ній присілок Пняки.

У 1932 збудували млин, який працював на солярці (у 1960-х роках переобладнаний на електричний, у 2000-х — закритий при банкрутстві колгоспу).

У 1939 році у Негівцях проживало 1480 мешканців (1410 українців-грекокатоликів, 20 поляків, 40 українців-римокатоликів, 5 євреїв і 5 інших національностей), а в присілку Пняки (колонія 1900-х) — 530 мешканців (20 українців, 70 поляків і 440 польських колоністів міжвоєнного періоду).

Після приєднання до СРСР село включене до Войнилівського району, в 1940 році 6 родин з села (у тому числі війта Івана Микитинського, члена КПЗУ Василя Шевчука) «розкуркулили» і вислали в Архангельську область (Опаринський район, де вони і повмирали), а з присілка Пняки — 40 родин до Сибіру. В тому ж році людей примусово зігнали в колгосп, який знущально назвали «17 вересня».

В урочищі Ліщина в 1940 році збудовано аеродром, який на світанку 22 червня 1941 року розбомбили німці.

15 травня 1942 року відкрита й освячена о. Юліаном Тарантюком символічна могила Січовим Стрільцям.

У квітні 1944 року в околицях села повстанська сотня Гонти розгромила німецьку автоколону і захопила 20 автомобілів зі зброєю і припасами. 15 квітня 1944 р. прибули з Калуша 7 возів з озброєними поляками, грабували і палили хати українців, вимордували одну родину з шести осіб. Однак раптова звістка про відрізання їм шляху відступу відділом УПА спричинила паніку і поляки розбіглись, кидаючи зброю. Їх виловили селяни навколишніх сіл. Після спроб польської Армії Крайової силового диктату над українцями у квітні 1944 року УПА провела акцію виселення поляків (у тому числі з Пняків). Наступного року на їхнє місце радянська влада привезла українців з Лемківщини (село Береги Горішні Сяніцького повіту) і Сокальщини.

Село підтримувало повстанський рух. Пам'ять про це засвідчує встановлений на хуторі Кізі металевий хрест із таблицею: «На цьому місці, у травні 1945 року загинули в бою з більшовиками вояки УПА: „Тріска“ — Микитин Юрко Іванович, 1918 р.н., с. Негівці; „Щорс“ — Німий Ярослав Васильович с. Комарів Галицького району; „Дуб“ — Романишин Микола Петрович 1911 р.н. с. Голинь; „Голуб“ — Дарвач Корнет Хомич 1918 р.н.; „Кобзар“ — Мельник Яків Іванович 1920 р.н. с. Пшеничники; „Муха“ — Свирид Михайло Онуфрійович 1921 р.н. с. Негівці».

У 1947 році повторно організували колгосп зі попередньою назвою «17 вересня» (пізніші назви — «За вільну Україну», «Вільна Україна»), у який до 1949 року загнали всіх.

У 1952 році частину переселенців повторно виселили — уже в Кіровоградську область (села Лаврівка, Варварівка, Гурівка, Березівка, Широка Балка Долинського району й Іванівка Кіровоградського).

У 1968 році комуністи на місці зруйнованої ними могили Січових Стрільців збудували пам'ятник радянському солдату.

Народились

Чолій Василь Іванович — адвокат, випускник Краківського університету, розстріляний у 1942 році за участь в підпіллі ОУН коло власного дому в Перемишлі.
Шевчук Прокіп Онуфрійович — вояк австрійської (італійський фронт) і галицької армій, учасник Листопадового зриву і безпосередньо — арешту львівського губернатора Галичини барона фон Гуйна.
Миндюк Ярослав Миколайович — лікар-емігрант (США), організатор і меценат друкованого органу УГКЦ «Католицький листок».
брати Каблаки: Іван, Микола, Михайло, Штефан і Дмитро — засновники осередку ОУН, вояки УПА.

Сьогодення

Фермерське господарство «Фортуна» (Гільшанський Микола).
Негівський сирзавод, цех з випічки кондитерських виробів (Цецхладзе Резо).

Соціальна сфера

Церква Воздвиження Чесного Хреста (храмове свято 27 вересня) збудована 1880 року, пам'ятка архітектури місцевого значення № 776. Австрійська армія конфіскувала в серпні 1916 р. у негівській церкві 5 дзвонів діаметром 53, 50, 40, 38, 28, вагою 77, 57, 27, 25, 10 кг, виготовлених у 1769, 1846. 1843, 1706, 1878 рр. Після війни польська влада отримала від Австрії компенсацію за дзвони, але громаді села грошей не перерахувала.
ФАП і сільрада.
Народний дім і бібліотека.
Школа I-ІІ ст. на 175 учнівських місць з дитсадком на 20 дітей.
Стадіон (реконструктований 2011 року).
Мультифункціональний спортивний майданчик коштом бюджету США споруджено в 2019 р.
392 двори, 1299 мешканців.

Церква Воздвиження Чесного Хреста
Сільрада і ФАП
Будинок культури і бібліотека
Меморіальна дошка на бібліотеці
Стадіон

Вулиці

У селі є вулиці:

Зарічна
Молодіжна (колишня Заріцька)
Підгірна
Підлісна
Тарантюка (включає колишні Серилівка, Варшава, Млинська, хутір Панщина)
Тараса Шевченка (колишня Задвирська)
Хутірська (колишній хутір Пняки)

Примітки

Ростислав Михайловський. Негівці — історія жива. — Брощнів-Осада: Видавництво «Таля», 2015 — 112 с., іл.
Akta grodzkie i ziemskie, T.12, s.157, № 1801 [ 26 грудня 2015 у Wayback Machine.] (лат.)
Zródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. s. 171 — Warszawa: Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. — 252 s.
. Архів оригіналу за 7 березня 2016. Процитовано 2 грудня 2014.
Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939 [ 21 лютого 2021 у Wayback Machine.]. — Вісбаден, 1983. — с. 33, 117.
Бойчук З. О. У серці мали те, що не вмирає. — Івано-Франківськ: Сіверсія МВ, 2005 — с. 49.
. Архів оригіналу за 3 липня 2018. Процитовано 3 липня 2018.
. Архів оригіналу за 8 серпня 2016. Процитовано 3 липня 2016.
. Архів оригіналу за 16 жовтня 2017. Процитовано 17 жовтня 2017.
. Архів оригіналу за 25 вересня 2019. Процитовано 25 вересня 2019.
. Архів оригіналу за 1 жовтня 2019. Процитовано 26 вересня 2019.
. Архів оригіналу за 21 жовтня 2017. Процитовано 21 жовтня 2017.
. Архів оригіналу за 4 грудня 2014. Процитовано 1 грудня 2014.
. Архів оригіналу за 6 травня 2021. Процитовано 25 квітня 2017.
. Архів оригіналу за 4 серпня 2019. Процитовано 1 серпня 2019.
. Архів оригіналу за 3 грудня 2016. Процитовано 26 червня 2012.
. Архів оригіналу за 3 травня 2016. Процитовано 30 вересня 2015.

Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете проєкту, виправивши або дописавши її.

[1] Ростислав Михайловський. Негівці — історія жива. — Брощнів-Осада: Видавництво «Таля», 2015 — 112 с., іл.

[2] Akta grodzkie i ziemskie, T.12, s.157, № 1801 [ 26 грудня 2015 у Wayback Machine.] (лат.)

[3] Zródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. s. 171 — Warszawa: Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. — 252 s.

[4] . Архів оригіналу за 7 березня 2016. Процитовано 2 грудня 2014.

[5] Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939 [ 21 лютого 2021 у Wayback Machine.]. — Вісбаден, 1983. — с. 33, 117.

[6] Бойчук З. О. У серці мали те, що не вмирає. — Івано-Франківськ: Сіверсія МВ, 2005 — с. 49.

[7] . Архів оригіналу за 3 липня 2018. Процитовано 3 липня 2018.

[8] . Архів оригіналу за 8 серпня 2016. Процитовано 3 липня 2016.

[9] . Архів оригіналу за 16 жовтня 2017. Процитовано 17 жовтня 2017.

[10] . Архів оригіналу за 25 вересня 2019. Процитовано 25 вересня 2019.

[11] . Архів оригіналу за 1 жовтня 2019. Процитовано 26 вересня 2019.

[12] . Архів оригіналу за 21 жовтня 2017. Процитовано 21 жовтня 2017.

[13] . Архів оригіналу за 4 грудня 2014. Процитовано 1 грудня 2014.

[14] . Архів оригіналу за 6 травня 2021. Процитовано 25 квітня 2017.

[15] . Архів оригіналу за 4 серпня 2019. Процитовано 1 серпня 2019.

[16] . Архів оригіналу за 3 грудня 2016. Процитовано 26 червня 2012.

[17] . Архів оригіналу за 3 травня 2016. Процитовано 30 вересня 2015.