Беорн

Беорн (давн-англ. Beorn) — персонаж роману-казки Дж. Р. Р. Толкіна «Гобіт, або Туди і звідти», людина, яка живе в долинах Андуїну й має здатність обертатися на ведмедя. Під час походу гнома Торіна і його супутників до Самотньої Гори Беорн приймає їх у своєму будинку, а потім бере участь у Битві П'ятьох Воїнств, де його поява призводить до втечі з поля бою армії гоблінів. Згодом стає ватажком людей, відомих як беорнінґи.

Беорн
Beorn
Зображення Беорна у ведмежій подобі
Творець:	Дж. Р. Р. Толкін
Твори:	Гобіт
Стать:	Чоловіча
Раса:	Людина
Дата народження:	невідома
Дата смерті:	між 2942 і 3018 (Т. Е.)
Діти:	Ґрімбеорн
Прототип:	Бьодвар Б'яркі, Беовульф
Роль виконує:	Мікаел Персбрандт

На образ персонажа вплинули і англосаксонський епос. Зокрема, Беорн нагадує героя Бьодвара Б'яркі та берсерків з ісландських саг, а також Беовульфа з однойменної давньоанглійської поеми.

Ім'я

Давньоанглійське слово beorn відоме з англосаксонської поезії, де воно використовувалося як синонім слів «людина», «воїн», «вождь», «герой», але його початковим значенням було «ведмідь». Слово походить від спільного індоєвропейського кореня bher — «яскравий», «коричневий», «брунатний», «темно-жовтий», а його еквівалентом у давньоскандинавській мові є слово bjorn, яке також означає ведмедя. Обидва значення давньоанглійського слова втілюються в образі персонажа, який є людиною, здатною обертатися на ведмедя, що є характерним прийомом для філологічно орієнтованої творчості Толкіна. Український дослідник Ю. Дем'яненко також звертає увагу на давньоанглійське дієслово beornan («горіти», «палати», в сучасній англійській мові трансформувалося в burn з тим же значенням), що відповідає образу персонажа як того, хто «палає гнівом до орків, варгів, інших злих істот». Іменем «Беорн» названі різні історичні та легендарні особи англосаксонського періоду. Найвідомішим із них є Бйорн (Беорн) Залізнобокий, який очолив разом зі своїми братами вторгнення Великої язичницької армії в Англію у 865 році.

Характеристика

Згідно з описом, цим у «Гобіті», Беорн — височезний і кремезний чоловік із чорним волоссям та густою чорною бородою. Одягається у вовняну безрукавку, яка доходить до колін. У звіриній подобі він виглядає як велетенський чорний ведмідь. Беорн дуже запальний, має мало друзів і безжальний до своїх ворогів, зокрема до гоблінів. Він не їсть м'яса, а вживає в їжу переважно мед та вершки. Беорн — єдиний, хто володіє секретом приготування особливих медових тістечок, які дуже поживні й можуть зберігатися протягом тривалого часу.

Беорн живе один, у верхніх долинах Андуїну між Імлистими Горами й Морок-лісом. Його садиба розташована в діброві. Її оточують засіяні квітами поля, що використовуються як бджолині угіддя. Огорожею служить терновий живопліт, що, ймовірно, є відсиланням до англійського та ірландського фольклору, де терен символізує надприродну природу місцевості та її жителів. У дворі розташовані кілька складених із колод будівель (клуні, стайні й повітки) та довгий низький дерев'яний будинок. У володіннях Беорна живуть і прислуговують розумні тварини, мову яких він розуміє. На захід від його будинку, на річці Андуїн, розташована скеля Каррок, у якій Беорн повибивав східці. Якось уночі Ґандальф побачив його на вершині цієї скелі. Беорн дивився в бік Імлистих Гір і проревів ведмежою мовою: «Настане день, коли вони вигинуть і я повернуся назад!».

Літературний життєпис

За словами Ґандальфа, походження Беорна точно не відоме. За однією версією, він — ведмідь, нащадок великого стародавнього роду ведмедів, які жили в горах до приходу велетнів. За іншою версією, яку Ґандальф уважав правдоподібнішою, Беорн є людиною, а його предки жили в навколишніх землях ще до того, як туди прибули дракони та гобліни.

20 липня 2941 року (Третьої епохи) Більбо Торбин разом із гномами й Ґандальфом, урятувавшись від погоні гоблінів і варгів, знайшли притулок у Беорна. Почувши розповідь Ґандальфа про пригоди загону в Імлистих Горах і околицях, Беорн особисто переконався в її правдивості, спіймавши гобліна й варга та допитавши їх. Після двох ночей, проведених у його будинку, Торін і його супутники продовжили подорож. Беорн забезпечив їх їстівними запасами, подарував луки й позичив гномам і гобіту своїх поні для перевезення поклажі з умовою відпустити їх після приходу до кордонів Морок-лісу, а Ґандальфу — коня, на якому той відбув на Білу Раду. Після цього Беорн таємно супроводжував подорожніх до краю лісу, забезпечуючи їм охорону.

Після загибелі дракона Смоґа Беорн взяв участь у Битві П'ятьох Воїнств біля Самотньої Гори, де, виступивши на боці людей, ельфів і гномів, завдав раптового удару по особистій охороні командувача армії гоблінів (Болґа), сина (Азоґа):

В останню мить з'явився Беорн — ніхто не знав, звідкіля він узявся. Він прийшов сам, у ведмежій подобі, й у своїй люті здавався мало не велетнем. Його рев нагадував гуркіт гармат і барабанів, він розкидав зі своєї путі вовків і ґоблінів, немов пір'їнки. Напавши на них із тилу, він вихором прорвався крізь їхнє кільце. Ґноми все ще боронились, обступивши своїх ватажків на невисокому круглому пагорбі. Тоді Беорн нахилився, підхопив Торіна, який упав, протятий списами, і виніс його з бойовища.

Він швидко повернувся, і лють його подвоїлася, так що ніхто не міг йому протистояти, і жодна зброя, здавалося, його не вражала. Він розметав (Болґову) охорону, повалив його самого і розтоптав на смерть. Страх охопив ґоблінів, і вони кинулись урозтіч.

— Толкін Дж. Р. Р. Розділ 18. Дорога назад // Гобіт, або Туди і звідти / пер. з англ. Олени О'Лір — С. 281

Беорн супроводжував Більбо та Ґандальфа на зворотному шляху до свого будинку, де вони гостювали до весни. На свято йолю Беорн запросив до себе багатьох гостей. Після Битви П'ятьох Воїнств він став володарем великого краю в долинах Андуїну між Імглистими Горами та Морок-лісом. Його нащадки — беорнінґи — ще довго зберігали здатність обертатися на ведмедів. Під час Війни Персня беорнінґами правив його син Ґрімбеорн Старий. Попри те, що мито за прохід через їхню землю, за словами гнома Ґлоїна, було високе, нащадки Беорна все ж таки зберігали традиції свого гостинного предка і торгові шляхи через їхні володіння були абсолютно безпечними — туди не сміли вторгатися ні орки, ні вовки. Після падіння Саурона беорнінґи та їхні сусіди-лісовики отримали у своє володіння центральну частину Морок-лісу, розташовану між королівством Трандуїла на півночі та державою Келеборна на півдні.

Створення й розвиток

У чернетках повісті персонаж Беорна називався слов'янським словом Medwed (від рос. медведь — «ведмідь»). Таку саму назву спочатку мав один із розділів «Гобіта», згодом перейменований на «Чудернацьку оселю». На думку Дугласа Андерсона, про це слово Толкін дізнався з творчості свого друга Реймонда Чемберса, професора англійської мови в Університетському коледжі Лондона. У дослідженні, присвяченому історіям про синів ведмедів та їх зв'язку з «Беовульфом», Чемберс коротко виклав сюжет російської казки про Івашка-Медведка, напівлюдину-напівведмедя. У начерках «Гобіта» ім'я «Медведко» було англізоване й набуло форми «Medwed». Однак у замітках, написаних після складання присвяченого персонажу розділу, Толкін зазначив про необхідність змінити ім'я і зробив це під час роботи над передостаннім розділом, при описі участі персонажа у Битві П'ятьох Воїнств. Згідно з початковим задумом Толкіна Беорн прибував на битву на чолі війська ведмедів.

Згадка про Ґрімбеорна та беорнінґів у чернетках «Володаря перснів» уперше з'являється при написанні розділу «Ґаладріель» («Дзеркало Ґаладріелі» в опублікованому романі). У ранньому варіанті оповіді Келеборн пропонує членам Братства Персня припинити участь у поході, якщо вони вважають, що їх дій було достатньо; він обіцяє допомогти Ґімлі дістатися країни беорнінґів. Згодом, коли стало очевидним, що ніхто з Братства не може зникнути із сюжету на цій стадії, Толкін перемістив інформацію про беорнінґів у розмову Фродо та Ґлоїна в Рівендолі.

Джерела натхнення та прототипи

Бьодвар Б'яркі б'ється у ведмежій подобі. Ілюстрація Луїса Му

Видатний дослідник літературної спадщини Толкіна Том Шиппі у своїй книзі «Дорога в Середзем'я» характеризує Беорна, як «грубого й нечутливого» персонажа, а пізніше пояснює:

Протягом досить значного відрізку оповіді… Толкін із захватом досліджує ту сувору й нетерпиму незалежність, яка так характерна для героїв… Найнаочніше ж подібну поведінку демонструє Беорн.

Шиппі відзначає подібність Беорна до скандинавського героя Бьодвара Б'яркі (давньоскан. Bǫthvarr Bjarki — «войовниче ведмежа»). У «Сазі про Хрольва Кракі» розповідається, як під час вирішального бою він спочатку сидить без руху, перебуваючи у своєрідному трансі, й на полі бою не з'являється, тоді як його соратників у битві супроводжує величезний ведмідь, невразливий для стріл. Коли ж Бьодвара будять, він іде битися, але ведмедя з воїнами тепер уже немає, і вони зазнають поразки. Дуглас Андерсон порівнює Беорна з батьком Бьодвара, Бйорном (давньоскан. Bjorn), який через прокляття вдень ставав ведмедем, а вночі повертав собі людську подобу. Автор «Історії „Гобіта“» Джон Рейтліфф також відзначає вплив братів героя саги, Фроді й Торіра: подібно до Фроді, Беорн має надзвичайну силу і є самітником, а згодом, як і Торір, стає правителем народу.

Зображення воїна і берсерка (праворуч) із бронзової пластинки Вендельського періоду (Торслунда, Швеція)

Поява Беорна в Битві П'ятьох Воїнств нагадує поведінку берсерків — воїнів, які під час бою відзначалися несамовитістю та величезною силою. Іншою спільною рисою Беорна та берсерків є здатність до зміни подоби. У книзі Ґандальф характеризує його як того, хто вміє «міняти шкури» (англ. skin-changer), обертаючись на ведмедя. У скандинавській міфології подібне вміння приписувалося берсеркам, а саме слово berserkr, за однією з версій, перекладається як «ведмежа шкура».

Дослідники також порівнюють Беорна з Беовульфом з однойменної давньоанглійської поеми, чиє ім'я перекладається як «бджолиний вовк», тобто «ведмідь». Спільною їх рисою є фізична міць — Беовульф «з ведмежою силою і незграбністю ламає мечі, відриває руки, трощить ребра». Він убиває прапороносця франків, розчавивши його у своїх обіймах, що нагадує «ведмежу хватку». Обидва персонажі вважають за краще битися без зброї. Подібно до Беовульфа, який продемонстрував руку вбитого ним чудовиська Ґренделя в чертозі Георот, Беорн виставив біля свого будинку голову гобліна та шкуру варга, яких він узяв у полон і після допиту вбив.

Будинок Беорна побудований на зразок германської медової зали, одним із прикладів якої є Георот — палац короля Гродґара в поемі «Беовульф»: видовжена зала з розташованим у центральній частині вогнищем, розділена дерев'яними стовпами. Ця подібність помітна на ілюстрації «Зала Беорна», намальованій Толкіном для першого видання «Гобіта». Рання версія цього малюнка частково заснована на зображенні середньовічної скандинавської зали, опублікованому в книзі Е. В. Гордона «Вступ до давньоскандинавської мови» (1927).

На думку Марджорі Бернс, персонаж Беорна поєднує в собі часом протилежні характеристики войовничого вікінга і мирного англійця. Бувши лютим воїном, який жорстоко розправляється з ворогами, він, утім, не полює, не вживає в їжу м'ясо й утримує в порядку свої угіддя. Квіткові поля та сад біля його садиби нагадують краєвиди англійської сільської місцевості та Ширу. Беорн поєднує в собі різні крайнощі, бувши одночасно «жорстоким і добрим, ведмедем і людиною, домосідом і мандрівником, берсерком і пацифістом». Бернс порівнює Беорна з лордом Бертілаком із середньоанглійської поеми XIV століття «Сер Ґавейн і Зелений Лицар», яку Толкін переклав на сучасну англійську мову: обидва персонажі мають значну статуру, живуть у діброві, розташованій у дикій місцевості вдалині від цивілізації, та можуть змінювати подобу.

Вплив на інших персонажів Толкіна

Джон Рейтліфф зазначає, що ведмеді також відіграють важливу роль в інших історіях, створених Толкіном для дітей: наприклад, ведмідь Карху і його племінники Паксу та Валкотукка в «Листах Різдвяного Діда» або три ведмеді в . Епізод у «Листах Різдвяного Діда», де Карху воює з гоблінами, нагадує участь Беорна в Битві П'ятьох Воїнств.

Деякі дослідники, зокрема письменник Пітер Біґл і професор англійської літератури ^[en], бачать у Беорні попередника Тома Бомбадила, більш розвиненого персонажа з роману «Володар перснів». Обидва герої — могутні створіння, що мають таємничі здібності, походження яких автором не пояснюється, і тісно пов'язані з природою. Вони живуть поблизу небезпечного лісу й допомагають героям, надаючи їм притулок у своєму будинку та рятуючи в критичний момент (завдяки Беорну люди, ельфи й гноми виграють битву, а Бомбадил рятує гобітів у Курганах).

Образ Беорна в адаптаціях

Беорн зображений на ілюстраціях , , братів Гільдебрандтів, Анке Ейсманн і Джефа Мюррея. У радіопостановці «Гобіта» 1968 року Беорна озвучив Денис Готорн. У мультфільмі «Гобіт» 1977 року та телеспектаклі «Казкова подорож містера Більбо Беггінса, гобіта» персонаж відсутній.

Мікаел Персбрандт у ролі Беорна

У фільмах «Хоббіт: Пустка Смога» та «Хоббіт: Битва п'яти воїнств» роль Беорна зіграв шведський актор Мікаел Персбрандт. Згідно з концепцією творців фільму, зовнішній вигляд персонажа був реалізований таким чином, щоб у людській подобі він мав деякі звірячі риси. Волосся зробили подібним до кінської гриви, ніс був видозмінений, ставши схожим на ведмежий, а до зубів додані два «звірячі» ікла. Зріст персонажа у фільмі — 8 футів (2,4 метра). Режисер Пітер Джексон не хотів, щоб зовнішність Беорна у звіриній формі повністю відповідала справжньому ведмедеві. У зв'язку з цим дизайнери створили концепт ведмедя зі зміненою анатомічною будовою й нетиповим способом пересування. На спині з'явився горб, що додало йому подібності до дикого кабана. Спочатку передбачалося, що у ведмедя будуть блакитні очі, як у актора, однак у такому образі він виглядав недостатньо страхітливо. У підсумку було вирішено, що в персонажа і в людській, і у ведмежій формі будуть темно-карі очі. З урахуванням того, що Беорн походить із північних земель, його мова набула шведського акценту.

Будинок Беорна досить докладно описаний у творчості Толкіна, проте в такому вигляді він повторює архітектуру Медусельда — палацу короля Рогану в кінотрилогії «Володар перснів». За словами Пітера Джексона, в «Гобіті» необхідно було створити щось інше, частково зберігши авторський опис. У фільмі будинок має простішу архітектуру, більше засновану на сільській садибі. Дах будівлі покритий дерном подібно до будинків вікінгів. За прикладом девонського довгого будинку частина приміщення призначена для тварин. Для оформлення різьблення по дереву в інтер'єрі будинку були задіяні різні мотиви зі скандинавської міфології (дерево Іґґдрасілль, круки Гуґін і Мунін, змій Нідгьоґґ), образ із середньовічного мистецтва та традиційні орнаменти маорі. При створенні дизайну стільця Беорна було взято за основу трони вікінгів.

На думку Метью Разака, оглядача сайту Flixist.com, у фільмі персонаж Беорна «здається особливо витраченим марно, і Персбрандт не дає йому тієї значущості, на яку він заслуговує». Рецензент Патрік Неш висловив думку, що сцені з його участю бракує почуття таємничості, яке було в книзі й «робило її такою цікавою під час читання». Критик порталу NJ.com Стівен Вітті похвалив персонажа за винятковий зовнішній вигляд, а Джонатан Р. Лак позитивно оцінив акторську гру Мікаеля Персбрандта. Водночас рішення режисера приділити Беорну лише кілька секунд екранного часу в третьому фільмі було сприйняте як «зрада персонажа».

Примітки

Коментарі

1. У листі до Наомі Мітчісон від 25 квітня 1954 року Толкін пояснює, що Беорн, попри свої надприродні здібності, був людиною.
2. «Орки» й «гобліни» — різні назви тих самих істот. Словом «гобліни» Толкін позначав їх у «Гобіті», а запозиченим із поеми «Беовульф» терміном «орк», який уважав вдалішим — у «Володарі перснів», «Сильмариліоні» й інших творах.

Джерела

1. Tolkien, 2006, с. 178.
2. Anderson, 2002, с. 164.
3. Rateliff, 2007, с. 282.
4. Дем'яненко, 2007, с. 92.
5. Lewis P. W. Beorn and Tom Bombadil: a tale of two heroes // Mythlore: A Journal of J. R. R. Tolkien, C. S. Lewis, Charles Williams, and Mythopoeic Literature : journal. — Mythopoeic Society, 2007. — No. 97—98. — ISSN 0146-9339.
6. Shippey, 1979, с. 300—301.
7. Дем'яненко, 2007, с. 92—94.
8. Hammond W. G., Scull C. The Lord of the Rings: A Reader's Companion. — L. : HarperCollins, 2005. — P. 24—25. — .
9. Tolkien, 2006, с. 185.
10. Толкін, 2021, с. 118—135.
11. Rateliff, 2007, с. 247—248.
12. Толкін, 2021, с. 118—130.
13. Fonstad, 1996, с. 76, 105.
14. Толкін, 2021, с. 119—120.
15. Fonstad, 1996, с. 99.
16. Толкін, 2021, с. 117—139.
17. Толкін, 2021, с. 284—285.
18. Tolkien, 2004, с. 228.
19. Fonstad, 1996, с. 178.
20. Anderson, 2006, с. 137, 143.
21. Rateliff, 2007, с. 228, 275.
22. Rateliff, 2007, с. 301.
23. Rateliff, 2007, с. 679.
24. Rateliff, 2007, с. 366.
25. Tolkien, 1989, с. 233, 248.
26. Shippey, 1992, с. 62.
27. Shippey, 1992, с. 73.
28. Rateliff, 2007, с. 257.
29. Anderson, 2002, с. 165.
30. Rateliff, 2007, с. 258—259.
31. Anderson, 2002, с. 349.
32. Gilliver et al., 2006, с. 96.
33. Shippey, 1992, с. 73—74.
34. Drout, 2006, с. 56.
35. The Hobbit: The Desolation of Smaug: Special Extended DVD Edition (DVD). Warner Home Video. 2014. Beorn: The Shape-shifter
36. Shippey, 2002, с. 94.
37. Anderson, 2002, с. 168.
38. Rateliff, 2007, с. 260—261.
39. Anderson, 2002, с. 170—171.
40. Burns, 2008, с. 130—132, 134—135.
41. Burns, 2008, с. 132—134.
42. Rateliff, 2007, с. 254—255.
43. Rateliff, 2007, с. 256.
44. (англ.). Ted Nasmith’s official website. Архів оригіналу за 7 березня 2022. Процитовано 7 березня 2022.
45. (англ.). Ted Nasmith’s official website. Архів оригіналу за 7 березня 2022. Процитовано 7 березня 2022.
46. (англ.). John Howe’s official website. Архів оригіналу за 7 березня 2022. Процитовано 7 березня 2022.
47. (англ.). Spider Web Art. Архів оригіналу за 8 серпня 2020. Процитовано 7 березня 2022.
48. J. R. R. Tolkien: The Hobbit (англ.). Anke Eißmann's official website. Архів оригіналу за 10 травня 2013. Процитовано 7 березня 2022.
49. (англ.). Jef Murray’s official website. Архів оригіналу за 7 березня 2022. Процитовано 7 березня 2022.
50. (англ.). Internet Archive. Архів оригіналу за 25 березня 2016. Процитовано 7 березня 2022.
51. Drout, 2006, с. 559.
52. Robb B. J., Simpson P. Middle-earth Envisioned: The Hobbit and The Lord of the Rings: On Screen, On Stage, and Beyond. — N. Y. : MBI Publishing Company, 2013. — P. 28. — .
53. (англ.). TheOneRing.net. 7 грудня 2010. Архів оригіналу за 21 листопада 2017. Процитовано 7 березня 2022.
54. The Hobbit: The Desolation of Smaug: Special Extended DVD Edition (DVD). Warner Home Video. 2014. Beorn's House
55. Razak M. (13 грудня 2013). (англ.). Flixist.com. Архів оригіналу за 13 січня 2017. Процитовано 7 березня 2022.
56. Nash P. (2 березня 2014). (англ.). Threemoviebuffs.com. Архів оригіналу за 13 січня 2017. Процитовано 7 березня 2022.
57. Whitty S. (12 грудня 2013). (англ.). NJ.com. Архів оригіналу за 4 грудня 2017. Процитовано 7 березня 2022.
58. Lack J. R. (12 грудня 2013). (англ.). Wegotthiscovered.com. Архів оригіналу за 7 березня 2022. Процитовано 7 березня 2022.
59. Иванов Б. (9 грудня 2014). (рос.). Film.ru. Архів оригіналу за 7 березня 2022. Процитовано 7 березня 2022.

Література

• Дем'яненко Ю. М. Лінгвістичні жарти професора Толкієна // Новітня філологія : журнал. — Видавництво МДГУ ім. Петра Могили, 2007. — № 7 (27). — С. 90—109. — ISSN 1815-2325.
• Толкін Дж. Р. Р. Гобіт, або Туди і звідти = The Hobbit, or There and Back Again / пер. з англ. Олени О'Лір. — Л. : Астролябія, 2021. — 304 с. — .
• Anderson D. A. R. W. Chambers and The Hobbit // Tolkien Studies : journal. — West Virginia University Press, 2006. — Vol. 3. — P. 137—147. — ISSN 1547-3155.
• Anderson D. A. The Annotated Hobbit. — Boston; N. Y. : Houghton Mifflin, 2002. — 398 p. — .
• Burns M. Skin-Changing in More than One Sense: The Complexity of Beorn // J. R. R. Tolkien / ed. H. Bloom. — N. Y. : Bloom's Literary Criticism, 2008. — P. 129—140. — (Bloom's modern critical views) — .
• Fonstad W. K. The Atlas of Middle-earth. — Boston : Houghton Mifflin, 1996. — 210 p. — .
• Gilliver P., Marshall J., Weiner E. The Ring of Words: Tolkien and the Oxford English Dictionary. — Oxf. : Oxford University Press, 2006. — 234 p. — .
• J. R. R. Tolkien Encyclopedia: Scholarship and Critical Assessment / ed. M. D. C. Drout. — N. Y.; L. : Routledge, 2006. — 808 p. — .
• Shippey T. A. Creation from Philology in The Lord of the Rings // J. R. R. Tolkien, Scholar and Storyteller: Essays in Memoriam / ed. M. Salu, R. T. Farrell. — L.; Ithaca : Cornell University Press, 1979. — P. 286—316. — .
• Shippey T. A. J. R. R. Tolkien: Author of the Century. — Boston : Houghton Mifflin, 2002. — 347 p. — .
• Shippey T. A. The Road to Middle-earth. — L. : Grafton, 1992. — 337 p. — .
• The Letters of J. R. R. Tolkien / ed. H. Carpenter, C. Tolkien. — L. : HarperCollins, 2006. — 502 p. — .
• Tolkien J. R. R., Rateliff J. D. The History of The Hobbit. Part One: Mr. Baggins. — L. : HarperCollins, 2007. — 467 p. — .
• Tolkien J. R. R., Rateliff J. D. The History of The Hobbit. Part Two: Return to Bag-End. — L. : HarperCollins, 2007. — 438 p. — .
• Tolkien J. R. R. The Lord of the Rings (50th Anniversary Deluxe Edition). — L. : HarperCollins, 2004. — 1157 p. — .
• Tolkien J. R. R. The Treason of Isengard / ed. C. Tolkien. — Boston : Houghton Mifflin, 1989. — 504 p. — (The History of the Middle-earth) — .

Ця стаття належить до української Вікіпедії.