Німеччина рік нульовий італ Germania anno zero завершальний фільм військової трилогії Роберто Росселліні знятий в післяв

«Німеччина, рік нульовий» (італ. Germania anno zero) — завершальний фільм військової трилогії Роберто Росселліні, знятий в післявоєнному Берліні у 1947 році. Одна із загальновизнаних вершин італійського неореалізму.

Німеччина, рік нульовий
Germania anno zero

Жанр	драма
Режисер	Роберто Росселліні
Продюсер	Роберто Росселліні
Сценарист	Роберто Росселліні Серджо Амідеї
У головних ролях
Оператор
Композитор	Ренцо Росселліні
Художник	^d
Кінокомпанія	Produzione Salvo D'Angelo Tevere Film
Тривалість	78 хв.
Мова	німецька, англійська, французька
Країна	Італія
Рік	1948
Дата виходу	1 грудня 1948 (Італія)
IMDb	ID 0039417
Рейтинг	IMDb

Сюжет

Фільм оповідає про долю однієї німецької сім'ї в Берліні, що лежить після війни в руїнах. Сім'я ледве зводить кінці з кінцями: їх будинок було зруйновано, тому їх підселили до іншої, уцілілої квартири, чому хазяї, звичайно, не раді. Батько () важко хворіє і нічим не може допомогти своїй сім'ї. Його син Карл-Гайнц () нещодавно повернувся з армії і ховається, побоюючись, що його відправлять до в'язниці за участь у військових діях. Забезпечувати харчування вимушені найслабкіші члени сім'ї: донька Єва (), що проводить вечори в барах з американськими солдатами, і 12-річний Едмунд (), що цілими днями тиняється зруйнованим містом у пошуках їжі і грошей.

Під час однієї з таких прогулянок Едмунд зустрічається з колишнім учителем — нацистом і педофілом. Той читає йому ніцшеанську проповідь про те, що слабкі і некорисні повинні померти, і хлопчик проектує ці слова на свого батька. Старий і сам раз у раз заводить мову про бажання перестати бути тягарем для сім'ї і відійти у світ інший. Роздобувши отруту, Едмунд безпристрасно підмішує його в чай прикованого до ліжка батька. Після смерті батька підлітка починає роз'їдати всепоглинаюче почуття . Хлопчик намагається відволіктися, приєднавшись до дітей, що граються у дворі, але вони втікають від нього, немов розгадавши його таємницю. Фінальна сцена в остові зруйнованої будівлі увійшла до історії як «один з найстрашніших епізодів післявоєнного європейського кіно»(рос.).

У ролях

— Едмунд
— батько
— Єва
— Карл-Хайнц
— учитель
— пан Радемахер
— пані Радемахер
— Крістель

Робота над фільмом

Фільм присвячено режисером пам'яті свого 8-річного сина Романо, який помер незадовго до початку зйомок. Майже усі ролі зіграли непрофесіонали. Виконавця головної ролі Росселліні знайшов в сім'ї німецьких циркачів. Його вразила зовнішня схожість хлопчика з покійним сином. Деякі епізоди засновані на спогадах режисера про звички сина; сюди відноситься, зокрема, поводження хлопчика зі шматком труби як з пістолетом. Деякі сцени фільму (у приміщеннях) знімалися не в Берліні, а в Римі. Росселліні довго був відсутнім на знімальному майданчику, тому окремі сцени знімали його асистенти. Сам режисер говорив, що його у фільмі цікавить лише фінал.

Етичний парадокс

У трактаті «Enjoy your symptom»! філософ Славой Жижек розглядає стрічку з позицій лаканівського психоаналізу. Здійснюючи батьковбивство, Едмунд не лише виконує заповіт свого демонічного наставника, але і здійснює прямо висловлене бажання батька померти. У його діях вища жорстокість і холодний розрахунок поєднуються з безмежною любов'ю і ніжністю — здатністю піти на злочин заради виконання волі батька. Парадокс в тому, що, здійснюючи вбивство батька, Едмунд зберігає невинність і, можна сказати, наближається до святості. Найбільший злочин тут прирівнюється до найбільшого самопожертвування.

Художня своєрідність

Песимістичний настрій задають вже перші кадри, в яких дитина риє могилу на кладовищі. Відмінні риси фільму — по-експресіоністському контрастне освітлення, різкість монтажних рішень, свідоме зниження драматизму в сценах викрадення отрути і отруєння, «настирливість» камери, яка невідступно йде за головним героєм. Фоном слугують гігантські остови розбомблених будівель, які зайвий раз підкреслюють депресивний стан дитини, провіщаючи тривожні міські декорації у фільмах Антоніоні. Метафорично можуть читатися і інші прикмети цього світу, такі, як численні осушені фонтані і трамваї, що настирно гуркотять. Модерністський музичний супровід також працює на нагнітання почуття смутної тривоги.

Оцінки

У 1948 році фільм був удостоєний гран-прі і премії за найкращий сценарій на кінофестивалі в Локарно.
«Безстрашний, тяжкий погляд на наслідки фашизму для суспільства і для окремих людей» (Criterion Collection).
«Перший випадок в історії кіно, коли центром тяжіння були представлені діти, а не дорослі» (Франсуа Трюффо).
«Скоріш за все, найкращий фільм сорокових про дітей» (, Village Voice).
«Найбільш безпросвітний фільм епохи неореалізму» (, The Guardian).

Вплив

Франсуа Трюффо зняв фільм «Чотириста ударів» (1959), з якого починається історія Французької нової хвилі, під враженням від перегляду стрічки Росселліні. Трюффо вважав, що Росселліні першим потім Віго став знімати дітей без нальоту сентиментальності.
Бернардо Бертолуччі вважає «Рік нульовий» серед трьох своїх улюблених фільмів і заявляє, що кожен його фільм є батьковбивством. У фільмі «Конформіст» (1970) він також простежує зв'язок між фашистськими злочинами і психічною травмою, нанесеною головному героєві в дитинстві педофілом. Головний герой повторює жест Едмунда, приставляючи до своєї голови імітацію пістолета.
До шанувальників фільму відносить себе австрійський режисер Міхаель Ханеке. У його фільмі «Біла стрічка», удостоєному «Золотої пальмової гілки», також розглядаються психологічні витоки фашизму, то, як з соціального зла проростають зерна зла в душах дітей.

Див. також

«Мотузка» — фільм, знятий в тому ж році Альфредом Хічкоком: безвідповідальна проповідь переваги одних над іншими веде до злочину
— класичний фільм Роберу Брессона про нікому не потрібного підлітка, що містить сюжетні переклички з фільмом Росселліні
— фільм Жан Люка Годара, знятий після падіння Берлінської стіни, з назвою, що відсилає до фільму 1948 року.

Коментарі

Дія відбувається через рік після падіння Третього рейху, тобто хлопчик народився в той рік, коли Гітлер прийшов до влади в Німеччині, що, мабуть, не позбавлено символічного підтексту.

Примітки

Slavoj Žižek. Enjoy Your Symptom!: Jacques Lacan in Hollywood and Out. 2nd edition. Routledge, 2001. . Pages 35-37.
Коротка рецензія Мих. Трофименкова
Стаття Дж. Розенбаума, приурочена до випуску фільму в рамках Criterion Collection (2010)
Peter Brunette. Roberto Rossellini. University of California Press, 1996. . Pages 82-85.
Germany Year Zero (1948) — The Criterion Collection
Current Posts for August 2010 — Page 2 — The Criterion Collection
. Архів оригіналу за 10 лютого 2015. Процитовано 10 лютого 2015.
Precious | Film review | Film | The Observer
Profile: Roberto Rossellini: sexual adventurer and master film-maker | Film | The Guardian
BFI | Sight & Sound | Top Ten Poll 2002 — How the directors and critics voted
Jeffries, Stuart (22 лютого 2008). Bertolucci: Films are a way to kill my father. The Guardian. Процитовано 18 жовтня 2008.
BFI | Sight & Sound | Top Ten Poll 2002 — How the directors and critics voted

Посилання

Німеччина, рік нульовий на сайті AllMovie (англ.)

[1] Дія відбувається через рік після падіння Третього рейху, тобто хлопчик народився в той рік, коли Гітлер прийшов до влади в Німеччині, що, мабуть, не позбавлено символічного підтексту.

[lacan-2] Slavoj Žižek. Enjoy Your Symptom!: Jacques Lacan in Hollywood and Out. 2nd edition. Routledge, 2001. . Pages 35-37.

[ru-3] Коротка рецензія Мих. Трофименкова

[ros-4] Стаття Дж. Розенбаума, приурочена до випуску фільму в рамках Criterion Collection (2010)

[brun-5] Peter Brunette. Roberto Rossellini. University of California Press, 1996. . Pages 82-85.

[6] Germany Year Zero (1948) — The Criterion Collection

[7] Current Posts for August 2010 — Page 2 — The Criterion Collection

[8] . Архів оригіналу за 10 лютого 2015. Процитовано 10 лютого 2015.

[9] Precious | Film review | Film | The Observer

[10] Profile: Roberto Rossellini: sexual adventurer and master film-maker | Film | The Guardian

[ss-11] BFI | Sight & Sound | Top Ten Poll 2002 — How the directors and critics voted

[guardian-12] Jeffries, Stuart (22 лютого 2008). Bertolucci: Films are a way to kill my father. The Guardian. Процитовано 18 жовтня 2008.

[13] BFI | Sight & Sound | Top Ten Poll 2002 — How the directors and critics voted