Українська державність на Сірому Клині

Сіра Україна Сірий Клин ← 1917 – 1920 → Національний прапор українців Розташування Сірого Клину на мапі світу Столиця Омськ Мова(и) Українська Релігія Православ'я Греко-католицтво Площа 460 000 км² Населення 1 500 000 осіб Етнічний склад (1926): 40,4% українці 27% казахи 22% росіяни Голова Головної Української Ради Сибіру  - 1917—1918 Г. Концевич  - 1918—1920 В.А. Яновицький Заступник Голови Головної Української Ради Сибіру  - 1917—1918 М. Новосельський Історія  - Перший з'їзд 30 липня 1917  - Другий з'їзд 11 серпня 1918  - Більшовицька окупація січень 1920 Сьогодні є частиною  Росія  Казахстан

Український національний рух на Сірому Клині — українська державницька діяльність в Західному Сибіру на Сірому Клині у 1917—1920 роках з вимогою автономії для українців. Починаючи з грудня 1917 року українська національна автономія була представлена у складі Сибірської Тимчасової Обласної Думи.

Український сибірський державницький рух охопив регіони Західного Сибіру, більшість населення в яких становили українці. Центром політичної діяльності українців був Омськ, де розміщувалась та проходили . Всього відбулося два таких з'їзди: 1-й — 30 липня 1917 року, 2-й — у 11 серпня 1918 року. Владу на місцях контролювали 5 українських рад.

В час існування української державності на Сірому Клині виходила українська преса, працювали українські громади та об'єднання, проводились українські маніфестації під національними синьо-жовтими прапорами.

Головною підтримкою і гарантом безпеки українців у Сибіру було сибірське українське військо, що утворилось з колишніх вояків Російської та Австро-Угорської армій, українців, які знаходились в Західному Сибіру. Всього у 1917—1918 роках в Сибіру було сформовано 9 українських полків.

Від початку свого формування українське військо було в складі , та брало участь у війні проти російських більшовиків, хоча були випадки переходу на бік більшовиків через широкомасштабну пропаганду.

В листопаді 1918 року український рух «Сірої України» був загальмований, коли владу в Сибіру перейняв на чолі з Олександром Колчаком.

Українська державність на Сірому Клині повністю припинила свою діяльність на початку 1920 року, коли Західний Сибір був остаточно окупований більшовиками, а останній український сибірський полк імені Петра Сагайдачного розформований. Надалі українське населення Сибіру знищили або асимілювали російські комуністи.

Історія

Заселення Сибіру українцями

Докладніше: Українці Сибіру та Сірий Клин

Масове переселення українців до Сірого клину почалось у 1891 році. Він був пов'язаний з будівництвом Транссибірської магістралі, у зв'язку з цим початково заселявся Західний Сибір: Тобольська губернія й Акмолинська область. Після 1893 року, з відкриттям наступної ділянки Транссибу, почав заселятися Східний Сибір. В основному, на 95%, українці оселялись у сільській місцевості.

У 1910—1917 роках у всьому Сибіру налічувалося 592,9 тисячі українців, які становили 6,8 % його населення. У Томській губернії проживало 308,1 тисячі українців, у Тобольській — 67,8, в Омському повіті Акмолинської області — 114,4 тисячі українців. У Тобольській губернії українці проживали переважно в південних повітах: Ішимському (8,6 тис.) та Тюкалинському (19,8 тис.).

В територіях Сірого Клину українці становили більшість — понад 40%, казахи — 27%, росіяни — 22%.

Перші українські громади

Однією з перших українських організацій в Сибіру стала Томська українська студентська громада, яка виникла в 1907 році і об'єднувала студентів-українців Томського університету і Томського технологічного інституту. Паралельно цьому існував також і український гурток «Просвіта».

Початок українського руху за державність

Лютнева (березнева) революція 1917 року в Росії викликала політичній рух поміж усього населення Сибіру. Відкрилися також значні можливості для українських поселенців у Сибіру та багатьох українських вояків, що там перебували в процесі мобілізації та формування.

23 березня 1917 року в Томську відбулась перша масова демонстрація українців. В цей день було реалізовано грандіозну всеросійську маніфестацію центральними вулицями міста, в якій вирішили показати себе і українці. Попри те, що українська громада саме щойно розпочала своє становлення, вона спромоглася оперативно мобілізуватися та здивувати томичів. Зокрема, було виготовлено величезну блакитно-жовту хоругву із написом «Республіка. Автономія України», кілька прапорів та транспарантів, організовано власну невелику колону. З огляду на несподіваність свята, тільки порівняно невелика група українських активістів була біля свого національного прапора. До української колони долучилися також і галичани з числа місцевих австрійських військовополонених, зокрема, Січові стрільці. Небачений доти в цьому сибірському місті український стяг справді привертав усезагальну увагу.

Розселення українців в Євразії (1926 рік)

Незабаром українські громади постали в багатьох містах Сибіру: Омську, Томську, Славгороді, Кургані, Бійську, Каїнську, Новомиколаївську, Ачинську, Іркутську, Барнаулі, Красноярську, Мінусінську, Тюмені та ін.

Наприкінці червня — на початку липня 1917 року відбувся Перший Український військовий з'їзд Сибіру, на якому було вирішено організувати перший всеукраїнський громадянський з'їзд Сибіру. Військові — учасники з'їзду, ініціювали українське політичне життя Сірого Клину. Завдяки мобілізованим українським солдатам і офіцерам, які опинилися у сибірських підрозділах, виникло і почало розбудовуватись українське життя на Сибіру.

Громади створювалися як національні організації, покликані об'єднати широкі кола українського населення незалежно від соціального стану, професії, політичних переконань, з метою представництва і захисту національних інтересів. Надалі місцеві українські організації об'єдналися в окружні (в Томську, Новомиколаївську) і губернські Ради (Алтайська губернська). Ради були територіальними органами національного самоврядування, які об'єднували і координували діяльність українських організацій ряду місцевостей.

В Омську почали діяти філії допомогових установ, що постали в Києві з метою опіки над українцями з Галичини й Буковини, вивезеними російською владою до Росії та українцями-вояками австро-угорської армії, що опинилися в російському полоні; вони мали відділи в низці міст Сибіру.

Частина українських полонених (вояків австро-угорської армії) долучилася до українського життя в Сибіру. Тут почали виходити українські газети: «Український Голос» в Омську та «Українське Слово» в Томську. Одночасно постали військові організації та в кінці 1917 року велися формування окремих українських військових частин; відомо, що з них найбільш успішним був курінь імені гетьмана Петра Сагайдачного в Омську і батальйони в Іркутську й інших містах. Всього в Сибіру було сформовано 9 українських полків.

Маніфестація українців у Томську (21 березня 1917 року)

Вимоги українців у Томську (21 березня 1917 року)

Українці у Томську (21 березня 1917 року)

Всі ці підрозділи (крім «Куреня імені Тараса Шевченка») створювались і керувались омською «Українською військовою організацією» на чолі з доктором Гривичем та прапорщиками «полку Сагайдачного» Бутирським і Мироном.

Через деякий час 7 з 9 полків були розформовані Білогвардійською владою, через їх ненадійність.

Врешті, 30 липня 1917 року в Омську відбувся на який прибуло близько 150 представників українців Сірого Клину, він тривав до 6 серпня. На ньому було засновано (голова Г. Концевич, заступник М. Новосельський), яка була покликана об'єднати всі українські організації азійської частини Росії; З'їзд також вислав делеґата до Української Центральної Ради в Києві.

Перші дипломатичні кроки назустріч між Україною і Сибіром зробив саме Сибірський Обласний Уряд. 12 травня 1918 року Веніамін Песоцький, виконувач обов'язків головного військового комісара Сибірського Обласного Уряду (цей урядовець ситуативно резидував у Одесі), призначив Івана Кіріллова повноважним представником Сибіру в Україні.

У житті українців Сибіру важливою подією був в Омську (11 — 13 серпня 1918 року), який вимагав від Сибірської Обласної Думи проголошення самостійності Сибіру, здійснення принципу самоврядування для окремих національностей, зокрема для українців, і створення Сибірської армії для охорони країни. На з'їзд прибули 83 делегати від 19 українських громад Сірого Клину. Також на з'їзді було обрано нового голову Головної Української Ради Сибіру — В.А. Яновицького.

Однак у громадянській війні перемогли сили білих росіян, Тимчасовий Автономний Уряд Сибіру у листопаді 1918 року передав владу утвореному в Уфі ^[ru], який незабаром очолив Верховний правитель Росії адмірал О. Колчак, і разом з тим український рух у Сибіру було загальмовано. Український курінь імені гетьмана Петра Сагайдачного, після великих втрат на уральському фронті проти більшовиків, перестав існувати наприкінці 1919 року.

Українці в органах влади Сибірської автономії

8—17 жовтня 1917 року в Томську відбувся з'їзд демократичних партій Сибіру — (серед них перевагу мали сибірські обласники й есери). У ньому, серед інших, брали участь 14 делегатів-українців. На з'їзді були представлені , й , а також з Томська. З'їзд проголосив автономію Сибіру і скликав .

15 українців брали участь в роботі Надзвичайного Сибірського обласного з'їзду, що відбувся у Томську 6—15 грудня 1917 року і створив орган тимчасової влади Сибіру — ; до її складу увійшло 5 українців: представник Головної Української Ради Сибіру , представник Омської Української Головної Ради , Алтайської Губернської Української Ради , Акмолинської Української Ради , та відповідальну перед нею Обласну Раду («Совєт») — уряд Сибіру, до складу якого увійшов представник українських організацій Д. Г. Сулима. Надалі він зайняв пост міністра у справах екстериторіальних народів у Тимчасовому уряді автономної території Сибіру. В. Строкань був обраний представником національної ради, створеного при Сибірській Обласній Раді.

Надзвичайний з'їзд Сибіру також вислав привітання до Української Центральної Ради у Києві з нагоди проголошення Третього Універсалу, а Обласна Рада 7 січня 1918 року повідомила більшовицьку владу в Петрограді, що вона її не визнає.

В кінці січня 1918 року Томська рада робітників і солдатів розігнала Сибірську Обласну Раду, але з її доручення далі діяв Тимчасовий Автономний Уряд Сибіру; так у Сибіру утворилося двовладдя. Позиція Сибірської Обласної Ради і Тимчасового Автономного Уряду Сибіру зміцнилася, коли проти більшовиків виступив в кінці травня 1918 року Чехо-словацький корпус, у квітні 1918 року висадився японський і англійський десант у Владивостоці, а у серпні — американський корпус генерала Ґревса.

Тимчасовий Автономний Уряд Сибіру у листопаді 1918 року передав владу утвореному в Уфі ^[ru], який незабаром очолив Верховний правитель Росії адмірал О. Колчак. У подальшій війні військо Колчака дійшло майже до Волги (березень 1919 року), але згодом зазнало поразки, а в січні 1920 року його армія було розбито, і Сибір здобули більшовики. У листопаді 1920 року вони остаточно опанували Далекий Схід.

Дипломатичні установи України у Сибіру

8 червня 1918 року провідний сибірський український діяч, інженер був визначений тимчасово виконуючим обов'язки консула в Омську. Намагаючись вибороти собі рівноправне становище з іншими народами, а щонайменше рідну українську школу, як от у Новомиколаївську Томської губернії на Сибіру, українські поселенці зверталися не раз за поміччю до українського уряду у Києві. Українські поселенці на Самарщині, що зорганізувалися вже в початку революції, вислали 1918 року делеґацію від імені 360 тисяч тамтешніх українців до гетьмана Павла Скоропадського з проханням допомоги й захисту їхніх інтересів та призначення їм українського консула. З подібним проханням до міністра закордонних справ України Дмитра Дорошенка навідалася делеґація від українців Томська й Новомиколаївська на Сибіру.

15 серпня 1918 року згідно з наказом по Міністерству Закордонних Справ Української Держави у Новомиколаєвську (сучасний Новосибірськ) засновувалася окрема консульська аґенція. Це місто мало стати другим після Омська осідком українського дипломатичного представництва у тому регіоні.

Територіальний устрій

Оскільки українську державність в Сибіру остаточно не вдалося сформувати, українцям вдалося затвердити лише три територіально-адміністративні одиниці на Сірому Клині:

• , з центром у Каїнську,
• , з центром у Томську,
• , з центром у Новомиколаївську.

Також, в Омську, де розміщувалась — вищий державний орган українців Сибіру, була створена , що формально також була адміністративно-політичною одиницею української державності на Сірому Клині, так як мала свого представника в Сибірському парламенті.

Таку ж політично-адміністративну одиницю було створено і на півночі сучасного Казахстану — в Акмолинській області. теж мала свого представника в Сибірському парламенті.

Збройні сили

• Самарський добровольчий український полк — перший українізований підрозділ в Сибіру, сформований у Самарі в кількості 600 чоловік, перебував у складі Чехословацького легіону, пізніше розформований, більшість солдат полку перейшла в Карпатськоруський полк, 160 чоловік — у курінь Петра Сагайдачного.
• 1-й піхотний полк імені гетьмана Петра Сагайдачного — сформований як курінь в Омську у серпні 1917 року під командуванням штабс-капітана Тітовського, на жовтень 1917 року чисельність куреня складала 89 осіб, на 23 серпня 1919 року він вже нараховував 6 піших сотень, по 150 осіб в кожній, 3 кулемета та 1 гармату. На середину жовтня 1919 року, курінь був збільшений до полку, налічував в своїх рядах 35 офіцерів і складався з 1-ї і 2-ї сотень — по 35 осіб кожна, 3-ї сотні — 37 осіб, 4-ї сотні — 42 осіб, а також 60 осіб в команді кінної розвідки, роти зв'язку в 37 чоловік, кулеметної команди в 80 чоловік і нестройових, яких нараховувалось до 300 чоловік. Всього, в списках полку значилось 525 чоловік і 4 кулемета, три з яких, були несправні.
• 2-й Український стрілецький полк — складався з 2 батальйонів по 4 сотні в кожному. Він був сформований в Петропавловську, але на фронт так і відправлявся, через те що вважався ненадійним; через побоювання переходу полку на бік Червоної армії, його відвели на Ісилькуль.
• 1-й Карпатськоруський полк — сформований в Омську з полонених-українців Австро-Угорської армії, знаходився у складі Чехословацького легіону, полк вирізнявся кокардами із зображенням золотого лева на синьо-жовтому фоні, вояки полку носили форму як російського так і англійського зразка, а також мали помаранчеві погони з літерою «К».
• Курінь імені Тараса Шевченка — сформований з мобілізованої в Єкатеринбургу української молоді; відмінністю цього куреня від інших формувань були жовті погони з синім кантом, які символізували національні кольори України. Офіцери куреня, які люто ненавиділи радянську владу, носили папахи із звішеним набік жовтим верхом — шликом. 1 травня 1919 року в селі Кузьминовському в курені відбулося повстання: заслані в підрозділ більшовики намовили військо перейти на бік Радянської Росії. Перехід його на бік більшовиків відбувся після нічного переходу повсталих в село Бакірове, куди «курінь» прийшов на світанку 2 травня 1919 року і розташувався там на відпочинок.
• Полк імені Петра Дорошенка — створений в липні 1917 року у Томську під командуванням Узбицького (900 солдат, 30 офіцерів); укомплектована українцями частина увійшла до складу 39-го сибірського піхотного полку.
• Український батальйон імені Отамана Максима Залізняка — сформований в Іркутську (2000 солдат). Цей батальйон ви­їхав з Іркутська і в липні 1917 року прибув до Києва, де йо­го зустріли представники Ук­раїнського Військового Секре­таріату на чолі з Симоном Петлюрою.

Див. також

• Кубанська Народна Республіка
• Донська Республіка
• Українська Народна Республіка
• Карпато-руський загін
• Українська Держава

Примітки

1. . Архів оригіналу за 13 жовтня 2017. Процитовано 12 жовтня 2017.
2. . Архів оригіналу за 13 жовтня 2017. Процитовано 12 жовтня 2017.
3. . Архів оригіналу за 27 вересня 2018. Процитовано 27 вересня 2018.
4. . Архів оригіналу за 13 жовтня 2017. Процитовано 12 жовтня 2017.
5. . Архів оригіналу за 14 жовтня 2017. Процитовано 13 жовтня 2017.
6. . Архів оригіналу за 12 жовтня 2017. Процитовано 12 жовтня 2017.
7. . Архів оригіналу за 12 жовтня 2017. Процитовано 12 жовтня 2017.
8. . Архів оригіналу за 23 вересня 2017. Процитовано 12 жовтня 2017.
9. . Архів оригіналу за 26 вересня 2017. Процитовано 13 жовтня 2017.
10. . Архів оригіналу за 28 вересня 2018. Процитовано 28 вересня 2018.
11. . Архів оригіналу за 14 жовтня 2017. Процитовано 14 жовтня 2017.
12. . Архів оригіналу за 14 жовтня 2017. Процитовано 14 жовтня 2017.
13. . Архів оригіналу за 14 жовтня 2017. Процитовано 14 жовтня 2017.
14. . Архів оригіналу за 18 травня 2015. Процитовано 14 жовтня 2017.
15. . Архів оригіналу за 20 жовтня 2017. Процитовано 14 жовтня 2017.
16. . Архів оригіналу за 14 жовтня 2017. Процитовано 14 жовтня 2017.
17. (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 14 жовтня 2017. Процитовано 13 жовтня 2017.

Джерела

• 100 років тому українці Сірого Клину створили в Сибіру власне самоврядування і військові підрозділи [ 27 вересня 2018 у Wayback Machine.]
• "СТРИБОК НА СХІД". ЯК УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА ПРОСУВАЛА СИБІРСЬКИХ КОНСУЛІВ [ 28 вересня 2018 у Wayback Machine.]
• Сірий Клин, Сіра Україна [ 13 жовтня 2017 у Wayback Machine.]
• Українці Сибіру В.А. Чорномаз [ 14 жовтня 2017 у Wayback Machine.]
• Згоди та незгоди сибірських українців. Як наші стяги у Томську замайоріли [ 13 жовтня 2017 у Wayback Machine.]
• Наші "на Західному Сибіру". Як українців Томщини "розворушила" революційна ейфорія 1917-го [ 12 жовтня 2017 у Wayback Machine.]
• Колчакія: Уніформологія [ 14 жовтня 2017 у Wayback Machine.]
• Колчкаія: Вексикологія національних формувань [ 21 листопада 2017 у Wayback Machine.]