Тара сівка село в Україні у Звенигородському районі Черкаської області центр сільської ради Населення 1985 чоловік на 1

49°08′02″ пн. ш. 31°03′39″ сх. д. / 49.13389° пн. ш. 31.06083° сх. д.Координати: 49°08′02″ пн. ш. 31°03′39″ сх. д. / 49.13389° пн. ш. 31.06083° сх. д.

Середня висота
над рівнем моря

1890 м

Відстань до
обласного центру

79,5 (фізична) км

Відстань до
районного центру

12 км

Найближча залізнична станція

Богачеве

Відстань до
залізничної станції

24 км

Місцева влада

Адреса ради

с. Тарасівка

Карта

Тарасівка

Тарасівка

Мапа

У Вікіпедії є статті про інші населені пункти з такою назвою: Тарасівка.

Географія

Село Тарасівка розташоване за 12 км на північний схід від районного центру — міста Звенигородка та за 24 км від залізничної станції Богачеве.

У селі бере початок річка , права притока Шполки.

Історія

На території сучасної Тарасівки люди жили давно. Край села й донині височать скіфські кургани. А за 5 кілометрів від нього — рукотворна Звенигора, яку насипали й тарасівчани. Повз село проходив відомий Чорний шлях. Крім землеробства, поселенці ще й наглядали за шляхом, бо восени та навесні вода заливала балки. Рубали ліщину, в'язали фашини (тараси) і мостили ними дорогу в баговинні. Звідси й походить назва села Тарасівка.

У першій половині січня 1654 року для приведення до присяги володарю царю та великому князю Олексію Михайловичу брацлавського полку, серед інших ґородів і у ґороді Тарасівка, був посланий князь Федір Барятинський. У ґороді Тарасівка присягу склали: 1 сотник, 1 сотенний отаман, 2 сотенних осавула, 365 козаків, 46 міщан.

У XVII—XVIII століттях Тарасівка була у складі Корсунського полку.

У 1768 році, під час Коліївщини, тарасівчани приєдналися до повстанського загону Семена Неживого, який ішов на Лисянку.

Після приєднання Правобережної України до Російської імперії Тарасівка потрапила у власність до генерал-губернатора В. В. Енгельгардта. Село мало 2 743 десятини орної землі. Проживало тут 938 кріпаків.

Після скасування кріпацтва Тарасівку засіли магнати Браницькі.

У 1900 році в селі мешкало 4 044 жителі, до церковнопарафіяльної школи ходило 32 учні.

У роки Української революції в селі організовано курінь Вільного козацтва, жителі Тарасівки підтримали Звенигородсько-Таращанське повстання. Близько 600 тарасівців та 400 сміливців із сусідніх сіл під керівництвом А. Пшеничного вступили в бій з німецькими військами і загинули навесні 1918 року.

Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного окупаційним урядом СССР 1923—1933 та 1946–1947 роках.

У 1922 році частина села згуртувалася в ТСОЗ, в 1931 році утворилося два колгоспи. Голодомор 1932—1933 років «скосив» у селі 656 душ.

За радянщини в Тарасівці зруйнували дві церкви: Покровську — напередодні війни та Казанську — в 1967 році.

437 мешканців села брали участь у боях радянсько-німецької війни, 236 з них загинули, 424 нагороджені орденами й медалями. Воїнам-односельцям, що загинули, встановлено пам'ятник та обеліск Слави.

У 1951 році врожайність сільськогосподарських культур досягла показників довоєнного рівня. У 1957 році село електрифіковано. Коштом колгоспу «Дніпро» в 1967 році побудовано двоповерхову школу на 560 учнів. Колгосп мав 3,3 тисяч га сільськогосподарських угідь, в тому числі 2,7 тисячі га орної землі. Господарство спеціалізувалось на вирощуванні пшениці і цукрових буряків, було розвинуте тваринництво. Допоміжними галузями були рибництво і бджільництво, працювала пилорама.

Також на той час працювали будинок культури, три бібліотеки з фондом 22,8 тисяч книг, два фельдшерсько-акушерських пункти, будинок побутового обслуговування.

Сучасність

У 2007 році село газифіковане. Відновлено церкву Казанської Ікони Божої Матері.

На території села діє СТОВ Корсунь «АгроРось». Основним напрямом виробництва господарств є вирощування зернових культур.

Населення

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:

Мова	Кількість	Відсоток
українська	1095	97.25%
російська	28	2.49%
білоруська	2	0.18%
вірменська	1	0.08%
Усього	1126	100%

Символіка

Герб села

Двічі пересічений щит, обрамлений жовтою (золотою) смугою. Голова — блакитного кольору, символізує мирне небо. Кінцева частина — синього кольору. Це Скарбовий ставок — гордість села. Пояс має жовтий (золотий) колір. Символізує золоті ниви села. В полі щита в голові зображено сонце («найясніше з усіх сонць»). Символізує тісний зв'язок з видатним земляком, композитором та диригентом Олександром Кошицем. В кінцевій частині щита схрещені козацька шабля та стріла часів Київської Русі, освячують ратні подвиги тарасівчан.

Прапор села

Полотнище зі співвідношенням сторін 2/3, поділене на три горизонтальні смуги однакової висоти. Блакитна (вгорі) — символізує мирне небо. Зелена (посередині) — символізує численні гаї та сади села Тарасівки. Жовта (внизу) — символізує золоті ниви села.

Видатні люди

У Тарасівці провів дитячі та юнацькі роки Кошиць Олександр Антонович — український диригент, композитор і етнограф. У 2000 році в селі споруджено, а 2010 році оновлено на сучасний вид пам'ятний знак на честь О. Кошиця. У 2005 році в загальноосвітній школі відкрито музей видатного земляка. В експозиції музею — портрети О. Кошиця, роботи його правнука Юрія Кошиця і самодіяльного художника Леоніда Бондаря, фотоматеріали з Вінніпезького архіву, книги О. Кошиця «Спогади» та «З піснею через світ» та картини художника А. Савченка «Тарасівка часів О. Кошиця».

У селі народився Василь Ларіонович Пазич (1925—1997) — народний артист України, співак Національної опери, викладач теорії співу в Київському інституті імені Драгоманова.

Вихідцями села є:

Красюк Іван Прокопович — генерал-лейтенант міліції, начальник Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України, випускник Тарасівської середньої школи;
Мудрагель Василь Данилович — майор-авіатор, удостоєний 14 урядових нагород;
Невмитий Володимир Ілліч — журналіст, письменник;
Невмитий Микола Лукич — кандидат економічних наук, доцент кафедри теоретичної та прикладної економіки Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

У селі жив Невмитий Ілля Іванович — учасник бойових дій у радянсько-німецькій війні, вчитель, заступник голови колгоспу «Дніпро», директор Тарасівської середньої школи, голова сільської ради ветеранів війни і праці, краєзнавець.

Див. також

Джерела

Тарасівка у сестринських Вікіпроєктах
	Портал
	Означення у Вікісловнику^?
	Теми у Вікіджерелах^?

Примітки

http://maps.vlasenko.net(рос.)
Акты относящіеся къ исторіи Южной и Западной Россіи. Т. X. С.-Петербургъ. Тип. бр. Пантелеевыхъ. 1978. С. 239—240(рос. дореф.)
Акты относящіеся къ исторіи Южной и Западной Россіи. Т. X. С.-Петербургъ. Тип. бр. Пантелеевыхъ. 1978. С. 296(рос. дореф.)
Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних

Література

Історія міст і сіл Української РСР. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР. — 15 000 прим.
Бурій В. Диригент і композитор Олександр Кошиць / Валерій Бурій // Місто робітниче (Ватутіне). — 2005. — 9 верес. — С. 4. — (Постаті)
Невмитий І., Невмитий В. Найясніше між усіма сонцями сонце. Історико-краєзнавчий нарис.- Одеса, Астропринт,-2005,-136с. .

Посилання

Тарасівка // Шевченківська енциклопедія : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — Т. 6: Т—Я. — С. 30.
who-is-who.com.ua^{[недоступне посилання з травня 2019]}

Це незавершена стаття про Черкаську область.
Ви можете проєкту, виправивши або дописавши її.

[1] ttp://maps.vlasenko.net(рос.)

[2] Акты относящіеся къ исторіи Южной и Западной Россіи. Т. X. С.-Петербургъ. Тип. бр. Пантелеевыхъ. 1978. С. 239—240(рос. дореф.)

[3] Акты относящіеся къ исторіи Южной и Западной Россіи. Т. X. С.-Петербургъ. Тип. бр. Пантелеевыхъ. 1978. С. 296(рос. дореф.)

[ukr-socialdata-mova-2001-4] Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних