Azərbaycanca
Беларускі
Dansk
Deutsch
Española
Français
Indonesia
Italiana
日本語
Қазақ
Lietuvos
Nederlands
Português
Русский
සිංහල
แบบไทย
Türkçe
Українська
中國人
United State
Afrikaans
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Сардинське королівство (італ. Regno di Sardegna) — держава під владою Савойського дому, що проіснувала з 1720 до 1861 року, від моменту обміну Савойською династією острова Сицилія на Сардинію та до заснування Королівства Італія. Титул короля Сардинії був здобутий герцогами Савойськими в обмін на вимушену поступку Сицилійського королівства Австрії в 1720 році, як наслідок Лондонського договору та Гаазького миру. Королівство Сардинія стояло у початках створення об'єднаного Італійського королівства під час Рісорджіменто і, таким чином, сучасної Італії.
Кордони Сардинського королівства суттєво змінювалися протягом всієї історії. Спочатку вона складалася з острова Сардинія та континентальної території, званої матерікової держави Сардинія, яка включала Савойю, П'ємонт, долину Аости та графство Ніцца. Материкові частини (Terra Firma) Сардинські держави були складовою Священної Римської імперії до їхнього завоювання Першою Республікою під час воєн Французької революції. Після цього територія королівства скоротилася до власно одного острова Сардинія. Після Віденського конгресу 1815 вона Савойський дім повернув свою континентальну частину, а також анексував Лігурійську республіку. Територія країни залишалася стабільною до 1859, коли були приєднані Ломбардія, Об'єднані провінції Центральної Італії та Королівство Двох Сицилій, а провінція Ансі, провінція Шамбері та округ Ніцца були уступлені Франції в обмін на військову допомогу.
Передумови: досавойський період
Вперше «Королівство Сардинії та Корсики» (лат. Regnum Sardiniæ et Corsicæ) було створено 4 квітня 1297 року папою Боніфацієм VIII для вирішення конфлікту між Анжуйською та Арагонською династіями через конфлікт за володіння Сицилійським королівством, викликаний сицилійським повстанням проти французького правління. Таким чином, це компенсаційне королівство, яке приписується Хайме II Арагонському.
Однак Сардинія залишалася під контролем могутніх владик з титулом юдик (judex - «суддя», звідси і назва юдикатів «judicats», дана чотирма основним князівствам, створеним на острові після розпаду Візантійської імперії), які самі перебували під впливом Пізанської та Генуезької республік. У 1323 Хайме II уклав союз з каталонським юдиком Арборейського юдикату і містом Сассарі і контролював владу в Кальярському і Галлурському юдикатах, усунувши пізанців з острова. Однак арагонський контроль не був остаточним до початку XV століття, коли Мартин Молодший, король Сицилії та прокуратор Сардинії від імені свого батька, короля Арагона Мартина Старого, переміг останніх юдиків Арбореї, включаючи Елеонору Арборейську (відому свою новаторською хартією під назвою Carta de Logu), і, щоб закрити будь-які юридичні питання, викупив права на цей юдикат. Корсика не була завойована, і королі Арагона перестали претендувати на неї в 1479, після того як згадка et Corsicæ була видалена з офіційної назви королівства. В другій половині XVI століття Арагонська Корона разом із Сардинським королівством перейшли у склад об'єднанної іспанської монархії .
Історія
1720 року герцог савойський Віктор-Амадей II, в обмін на отримане ним за Утрехтським миром (1713) Сицилійське королівство, отримав від Австрії істотно менш населений та небагатий острів Сардинію. Новоутворена держава отримала назву Сардинське королівство, хоча найважливішою як за населенням, так і за політичним значенням, його частиною лишився П'ємонт, головне місто якого Турин зберегло значення столиці. Воно складалось тоді, окрім Сардинії, Савої та Ніцци, із західної частини сучасного П'ємонту (Турин та Кунео).
У 1730 році Віктор-Амадей зрікся престолу на користь свого сина Карла-Еммануїла III (1730-1773). За рік він спробував підняти повстання, щоб повернути собі корону, але був заарештований та у 1732 році помер під арештом.
Енергійний, сміливий та розумний Карл-Еммануїл вперто прагнув до розширення територіальних володінь, укладаючи з цією метою союзи то з Францією, то з Австрією. У війні за польську спадщину він командував об'єднаними французькими та сардинськими військами, завдав поразки австрійцям під Гуасталлою і Пармою (1734) та взяв Мілан. За Віденським миром 1738 року він отримав частину герцогства Міланського (Новару й Тортону).
У Війні за австрійський спадок він приєднався спочатку до Франції, потім до Австрії, за що отримав від останньої значну частину князівства Павії, закріплену за ним Ахенським миром 1748 року. При Карлі-Еммануїлі було скасовано кріпацтво, введено новий кодекс цивільних та кримінальних законів, маєтки духовенства обкладено податком, прокладено нові дороги, прорито нові канали. Все це мало характер боротьби з церквою та з рештками феодального устрою, що відбувалась виключно в інтересах централізації та абсолютизму.
У наступне за тим царювання Віктора-Амадея III (1773-1796) надбання попередньої епохи було втрачено, переважно внаслідок божевільної розкоші короля й двору, а також їх любові до воєнних парадів. Король посилено турбувався про військо, наполегливо наслідуючи Фрідріху II, але, попри це, перший же досвід доказав цілковиту непридатність сардинської армії. Фінанси було підірвано, над державою тяжів великий борг, духовенство відновлено у всіх своїх правах. До кінця XVIII століття Сардинське королівство ще більше, ніж інші країни Північної Італії, було країною духовенства, дворянства та військових. Під кінець царювання Віктор-Амадей вирішив за необхідне підтримати Людовіка XVI, з яким був пов'язаний сімейними узами, і втрутився у війну з Французькою республікою.
Революційні та наполеонівські війни
1792 року французи вторглись до його володінь і, майже не зустрівши опору, зайняли Савою та Ніццу. Тимчасово витіснені звідти, французи знову вторгались до Сардинського королівства у 1794 та 1795 роках й завдали австрійцям і сардинцям низку серйозних поразок. Війна, однак, затягувалась, поки 1796 року головнокомандувачем не було призначено генерала Бонапарта. У декілька тижнів він змусив Віктора-Амадея спочатку до перемир'я (28 квітня), а потім до Паризького миру (15 травня 1796 року).
Цей мир знищив Сардинію як самостійну державу: Савоя та Ніцца були передані Франції, декілька фортець зруйновано, решта (за винятком Турину) віддано Франції. П'ємонт зобов'язався платити французам воєнний податок, надавати вільний прохід французьким військам та навіть доставляти їм провіант та фураж. Внутрішнє управління лишилось в руках Сардинського уряду, але він зобов'язався дарувати цілковиту амністію всім політичним злочинцям та повернути їм конфісковане майно, а також не приймати у себе французьких емігрантів. Незабаром після цього Віктор-Амадей III помер, й престол перейшов до ще більш слабкого, цілком бездарного сина Карла-Еммануїла IV (1796–1802).
За його часів у П'ємонті з'явився демократичний рух, відлуння загального революційного настрою кінця минулого століття, але у більш слабкій мірі, ніж у сусідніх Лігурійській та Цизальпійській республіках. Демократи мали постійні стосунки з революціонерами сусідніх країн та декілька разів влаштовували заколоти та збройні повстання. Королівські суди та інша влада застосовували страту та конфіскацію майна, позбавлення волі у найширших масштабах. Це дало французам зручний привід втрутитись у внутрішні справи П'ємонту.
У червні 1798 року Карл-Еммануїл мав поступитись французам своєю останньою фортецею — Турином — й надати у їх розпорядження всю свою армію. Слідом за цим він зрікся влади над П'ємонтом та іншими землями на континенті, виїхав на острів Сардинію та заснував свою резиденцію в місті Кальярі. Там він видав маніфест, у якому оголошував вимушеними та недійсними як своє зречення, так і всі розпорядження, віддані ним у той час, коли він перебував у владі французів.
1802 року Карл-Еммануїл IV зрікся престолу на користь свого брата Віктора Емануїла I (1802–1821), влада якого у перші дванадцять років царювання була обмежена островом Сардинія. За цей час у П'ємонті було введено наполеонівський кодекс та французьку систему управління. П'ємонт, об'єднаний з Францією, було розділено на шість департаментів, що управлялись французькими префектами. Влада дворянства та духовенства була якщо не знищена, то значно підірвана.
Період реакції. Повстання 1821
Після падіння Наполеона Сардинське королівство було відновлено у попередньому вигляді й до нього долучено герцогство Генуезьке. На Віденському конгресі в королівстві вирішено питання про спадкування престолу в тому сенсі, що у випадку бездітної смерті Віктора-Еммануїла та його єдиного брата, що лишився в живих, Карла-Фелікса, корона має перейти до молодшої лінії Савойського дому, до принца Карла-Альберта Кариньянського.
14 травня 1814 року Віктор-Еммануїл разом із сардинськими емігрантами вступив до Турину. Як і його попередники, він був знаряддям у руках католицького духовенства та придворних, а ці останні жадали можливо повнішого відновлення свого колишнього становища та мріяли про помсту ворогам. Вже 21 травня король видав едикт, яким все введене французами оголошувалось скасованим. Едикт повертав єзуїтів та знищував релігійне рівноправ'я, відбирав у іновірців громадянські права, знову вимагав у євреїв носити особливі знаки та позбавляв їх права володіти нерухомістю, відновлював духовні, воєнні та інші особливі суди із застосуванням колесування й четвертування. Не задовольнившись цим, уряд вирішив навіть знищити прокладені французами дороги (що було частково приведено до виконання), а зведений ними міст через По поблизу Турину був врятований від руйнування лише завдяки тому, що біля нього було поставлено каплицю на честь повернення короля. Від влади французів збереглись лише всі введені ними досить тяжкі податки.
Загалом реакція в П'ємонті лютувала у цю епоху навіть сильніше, ніж у решті Італії, тож австрійський режим у Ломбардії міг вважатись ліберальним у порівнянні із сардинським, і Меттерніх іноді стримував старанність Віктора-Еммануїла. Прагнення до рівності та свободи залишили, однак, глибокий слід у мисленні населення, переважно міського. Таємні товариства карбонарів були розповсюджені усім королівством; навіть серед аристократії та серед офіцерів було немало прихильників революції, а студенти Туринського університету майже всі мріяли про неї. Дружні стосунки із заколотниками підтримував і принц Кариньянський, який зумів впевнити їх у відвертості своїх революційних переконань.
У 1821 році стався заколот: 10 березня декілька офіцерів у Алессандрії підняли солдат, захопили фортецю й проголосили так звану іспанську конституцію та італійське королівство. Те ж повторилось й у декількох інших другорядних містах. 12 березня загін бунтівників вступив до Турину і, зустрівши захоплення з боку переважної частини місцевого населення, а також офіцерів місцевого гарнізону, без бою зайняв цитадель. Віктор-Еммануїл 13 березня зрікся престолу на користь свого брата Карла-Фелікса, а оскільки останній перебував за кордоном, то до його приїзду регентом став принц Кариньянський, що створив ліберальне міністерство під головуванням Фердинанда даль Поццо, з очільником заколотників, Санта-Розою, у посаді військового міністра. Новий король, однак, ще з-за кордону висловив своє невдоволення з приводу того, що сталось, вождів конституційної партії оголосив бунтівниками й наказав принцу-регенту на чолі вірних йому військ вирушити до Новари й там очікувати на подальші вказівки. Принц Кариньянський втік з Турину, оприлюднивши наказ військам знову стати під королівський прапор. Санта-Роза на чолі революційних військ рушив назустріч королю, що повертався на батьківщину із австрійською армією. 8 квітня 1821 року відбувся бій під Новарою, у якому революціонери були розбиті вщент. Турин та Алессандрія були зайняті австрійськими військами, і король Карл Фелікс (1821–1831) відновлений у всіх правах абсолютної влади. Учасників революції, яким не вдалось втекти за кордон, а разом з ними маса абсолютно невинних людей було віддано під суд та або страчено, або ув'язнено на тривалий термін. Друк було майже знищено; Туринський та Генуезький університети закрито на рік, а потім підпорядковано новому, цілком поліцейському регламенту.
Реформи
1831 року на престол вступив Карл Альберт, який зрікся своїх ліберальних захоплень. Католицьке духовенство користувалось за його правління колишньою владою; абсолютизм був тим самим; цензура збережена. Однак стан друку все ж став набагато легшим, у сфері судочинства було здійснено деякі реформи, положення університетів стало дещо вільнішим, покращено шляхи сполучення, вжито заходів для підйому сільського господарства та оброблювальної промисловості. Розвиток останньої, зростання міст, пожвавлення відносин з Францією давали поштовх для подальшого руху. У відношенні до Австрії Карл-Альберт тримався самостійніше, ніж його попередник, явно прагнучи до посилення свого впливу в інших частинах Італії та мріючи про розповсюдження на них своєї влади.
Коли 1848 року в Італії з'явились перші ознаки революційного руху, Карл-Альберт вирішив попередити його поступками й 8 лютого пообіцяв конституцію, опубліковану 4 березня. Для приведення її в дію 8 березня було сформовано ліберальне міністерство під головуванням гр. Бальбо. За нього було скликано перший Сардинський парламент.
На шляху до об'єднання Італії
Коли спалахнула революція у Мілані, Карл Альберт вирішив надати їй підтримку, розраховуючи приєднати Ломбардію до своїх володінь. У прокламації 25 березня він заявив, що Італія має сама, без втручання інших держав, вирішувати свої справи («L'Italia farà da sé»), й рушив війська на допомогу міланцям (див. Австро-італійська війна 1848—1849). Міністерство Бальбо пішло у відставку 26 липня 1848 року, одразу після поразки при Кустоці; наступні міністерства швидко ставали жертвами воєнних невдач та власної двозначної політики; всі вони більше думали про посилення Савойської династії, ніж про боротьбу за об'єднання (Рісорджименто) та свободу Італії; тому вони вкрай незичливо дивились на народні рухи, які тільки й могли б надати перевагу сардинському урядові над сильнішою у воєнному відношенні Австрією. Найбільшого значення в ряду цих міністерств мав кабінет (грудень 1848 — лютий 1849 років).
Після вступу на престол Віктор Емануїл II доручив владу маркізу (травень 1849 — жовтень 1852 років). 6 серпня 1849 року в Мілані було укладено мир між Австрією та Сардинією.
У листопаді 1849 року за сильного міністерського тиску було проведено вибори, що забезпечили у парламенті помірковано-ліберальну більшість. 1850 року впливовою особою в кабінеті д'Адзельо стає граф Кавур, який з 1852 року був майже беззмінним (з перервою у 1859-60 рр.) керівником сардинської політики. Турбуючись про підйом міжнародного значення Сардинії, Кавур схилив Віктора-Еммануїла взяти разом із Францією та Англією активну участь у Кримській війні 1854—1855 років.
1861 року утворилось Італійське королівство, сардинська конституція стала італійською, і Сардинське королівство припинило самостійне існування.
Примітки
- Henri Menabrea, Histoire de la savoie, 1958, 391 p.
- Robert John Weston Evans et Peter Harmish Wilson, The Holy Roman Empire, 1495-1806, Brill, 2012, 401 p.
- Christophe Roux, Corse française et Sardaigne italienne : Fragments périphériques de construction nationale, Paris, L'Harmattan, coll. « Logiques politiques », 1er mai 2014, 228 p.
Література
- Giuseppe Manno, , Turin, Alliana e Paravia, 1825—1827, 368 p.
- Giuseppe Manno, , Nuoro, Ilisso, coll. " Bibliotheca sarda ", 1998 (1re éd. 1842), 480 p.
- G. Casalis, V. Angius, Dizionario geografico, storico, statistico, commerciale degli stati di S. M. il Re di Sardegna, Turin, 1855.
- A. La Marmora, Itinerario dell'isola di Sardegna, F.lli Bocca, Turin, 1860.
- P. Tola, Codex Diplomaticus Sardiniæ, Turin, 1861—1868, dans Historiæ Patriæ Monumenta, Tomes X—XII.
- C. Baudi Di Vesme, Codex Diplomaticus Ecclesiensis, Fratelli Bocca, Turin, 1877, dans Historiæ Patriæ Monumenta, Thome XVII.
- A. Boscolo, Il feudalesimo in Sardegna, Cagliari, 1967.
- M. Le Lannou, Pastori e contadini di Sardegna, Della Torre, Cagliari, 1979.
- G. Sorgia, La Sardegna spagnola, Chiarella, Sassari, 1982.
- F.C. Casula, Profilo storico della Sardegna catalano-aragonese, CNR, Cagliari, 1982.
- B. Aatra, J. Day, L. Scaraffia, La Sardegna medievale e moderna, UTET, Turin, 1984, dans AAVV. (direction G. Galasso), Storia d'Italia, 1979—1995, vol. X.
- M. Tangheroni, La città dell'argento. Iglesias dalle origini alla fine del Medioevo, Liguori, Naples, 1985.
- J. Day, Uomini e terre nella Sardegna coloniale. XII—XVIII secolo, Einaudi, Turin, 1987.
- B. Anatra, A. Mattone, R. Turtas, L'età moderna. Dagli aragonesi alla fine del dominio spagnolo, Milan, Jaca Book, 1989, III vol. de la collection Storia dei sardi e della Sardegna, de Massimo Guidetti.
- B. Fois, Lo stemma dei quattro mori. Breve storia dell'emblema dei sardi, G. Delfino, Sassari, 1990.
- Dolores Turchi, , Rome, Newton-Compton, coll. " Quest'Italia ", 1990, 274 p..
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет
Ne plutati z Sardinske korolivstvo 1324 1720 Sardinske korolivstvo ital Regno di Sardegna1720 1861 Prapor korolivstva Sardiniya 1816 1848 Gerb Sardinskogo korolivstva 1833 1848 Stolicya TurinMova i italijska francuzkaPlosha 73 810 km 1859 Naselennya 5 167 000 1857 Forma pravlinnya absolyutna monarhiya 1720 1849 parlamentska konstitucijna monarhiya 1849 1861 Dinastiya Savojska dinastiyaNastupnikKorolivstvo Italiya 1861 1946 Druga francuzka imperiyaSogodni ye chastinoyu ItaliyaVikishovishe maye multimedijni dani za temoyu Sardinske korolivstvo 1720 1861 Sardinske korolivstvo ital Regno di Sardegna derzhava pid vladoyu Savojskogo domu sho proisnuvala z 1720 do 1861 roku vid momentu obminu Savojskoyu dinastiyeyu ostrova Siciliya na Sardiniyu ta do zasnuvannya Korolivstva Italiya Titul korolya Sardiniyi buv zdobutij gercogami Savojskimi v obmin na vimushenu postupku Sicilijskogo korolivstva Avstriyi v 1720 roci yak naslidok Londonskogo dogovoru ta Gaazkogo miru Korolivstvo Sardiniya stoyalo u pochatkah stvorennya ob yednanogo Italijskogo korolivstva pid chas Risordzhimento i takim chinom suchasnoyi Italiyi Kordoni Sardinskogo korolivstva suttyevo zminyuvalisya protyagom vsiyeyi istoriyi Spochatku vona skladalasya z ostrova Sardiniya ta kontinentalnoyi teritoriyi zvanoyi materikovoyi derzhavi Sardiniya yaka vklyuchala Savojyu P yemont dolinu Aosti ta grafstvo Nicca Materikovi chastini Terra Firma Sardinski derzhavi buli skladovoyu Svyashennoyi Rimskoyi imperiyi do yihnogo zavoyuvannya Pershoyu Respublikoyu pid chas voyen Francuzkoyi revolyuciyi Pislya cogo teritoriya korolivstva skorotilasya do vlasno odnogo ostrova Sardiniya Pislya Videnskogo kongresu 1815 vona Savojskij dim povernuv svoyu kontinentalnu chastinu a takozh aneksuvav Ligurijsku respubliku Teritoriya krayini zalishalasya stabilnoyu do 1859 koli buli priyednani Lombardiya Ob yednani provinciyi Centralnoyi Italiyi ta Korolivstvo Dvoh Sicilij a provinciya Ansi provinciya Shamberi ta okrug Nicca buli ustupleni Franciyi v obmin na vijskovu dopomogu Peredumovi dosavojskij periodDokladnishe Sardinske korolivstvo ta Sardinske korolivstvo 1324 1720 Vpershe Korolivstvo Sardiniyi ta Korsiki lat Regnum Sardiniae et Corsicae bulo stvoreno 4 kvitnya 1297 roku papoyu Bonifaciyem VIII dlya virishennya konfliktu mizh Anzhujskoyu ta Aragonskoyu dinastiyami cherez konflikt za volodinnya Sicilijskim korolivstvom viklikanij sicilijskim povstannyam proti francuzkogo pravlinnya Takim chinom ce kompensacijne korolivstvo yake pripisuyetsya Hajme II Aragonskomu Odnak Sardiniya zalishalasya pid kontrolem mogutnih vladik z titulom yudik judex suddya zvidsi i nazva yudikativ judicats dana chotirma osnovnim knyazivstvam stvorenim na ostrovi pislya rozpadu Vizantijskoyi imperiyi yaki sami perebuvali pid vplivom Pizanskoyi ta Genuezkoyi respublik U 1323 Hajme II uklav soyuz z katalonskim yudikom Arborejskogo yudikatu i mistom Sassari i kontrolyuvav vladu v Kalyarskomu i Gallurskomu yudikatah usunuvshi pizanciv z ostrova Odnak aragonskij kontrol ne buv ostatochnim do pochatku XV stolittya koli Martin Molodshij korol Siciliyi ta prokurator Sardiniyi vid imeni svogo batka korolya Aragona Martina Starogo peremig ostannih yudikiv Arboreyi vklyuchayuchi Eleonoru Arborejsku vidomu svoyu novatorskoyu hartiyeyu pid nazvoyu Carta de Logu i shob zakriti bud yaki yuridichni pitannya vikupiv prava na cej yudikat Korsika ne bula zavojovana i koroli Aragona perestali pretenduvati na neyi v 1479 pislya togo yak zgadka et Corsicae bula vidalena z oficijnoyi nazvi korolivstva V drugij polovini XVI stolittya Aragonska Korona razom iz Sardinskim korolivstvom perejshli u sklad ob yednannoyi ispanskoyi monarhiyi Istoriya1720 roku gercog savojskij Viktor Amadej II v obmin na otrimane nim za Utrehtskim mirom 1713 Sicilijske korolivstvo otrimav vid Avstriyi istotno mensh naselenij ta nebagatij ostriv Sardiniyu Novoutvorena derzhava otrimala nazvu Sardinske korolivstvo hocha najvazhlivishoyu yak za naselennyam tak i za politichnim znachennyam jogo chastinoyu lishivsya P yemont golovne misto yakogo Turin zbereglo znachennya stolici Vono skladalos todi okrim Sardiniyi Savoyi ta Nicci iz zahidnoyi chastini suchasnogo P yemontu Turin ta Kuneo U 1730 roci Viktor Amadej zriksya prestolu na korist svogo sina Karla Emmanuyila III 1730 1773 Za rik vin sprobuvav pidnyati povstannya shob povernuti sobi koronu ale buv zaareshtovanij ta u 1732 roci pomer pid areshtom Energijnij smilivij ta rozumnij Karl Emmanuyil vperto pragnuv do rozshirennya teritorialnih volodin ukladayuchi z ciyeyu metoyu soyuzi to z Franciyeyu to z Avstriyeyu U vijni za polsku spadshinu vin komanduvav ob yednanimi francuzkimi ta sardinskimi vijskami zavdav porazki avstrijcyam pid Guastalloyu i Parmoyu 1734 ta vzyav Milan Za Videnskim mirom 1738 roku vin otrimav chastinu gercogstva Milanskogo Novaru j Tortonu U Vijni za avstrijskij spadok vin priyednavsya spochatku do Franciyi potim do Avstriyi za sho otrimav vid ostannoyi znachnu chastinu knyazivstva Paviyi zakriplenu za nim Ahenskim mirom 1748 roku Pri Karli Emmanuyili bulo skasovano kripactvo vvedeno novij kodeks civilnih ta kriminalnih zakoniv mayetki duhovenstva obkladeno podatkom prokladeno novi dorogi prorito novi kanali Vse ce malo harakter borotbi z cerkvoyu ta z reshtkami feodalnogo ustroyu sho vidbuvalas viklyuchno v interesah centralizaciyi ta absolyutizmu U nastupne za tim caryuvannya Viktora Amadeya III 1773 1796 nadbannya poperednoyi epohi bulo vtracheno perevazhno vnaslidok bozhevilnoyi rozkoshi korolya j dvoru a takozh yih lyubovi do voyennih paradiv Korol posileno turbuvavsya pro vijsko napoleglivo nasliduyuchi Fridrihu II ale popri ce pershij zhe dosvid dokazav cilkovitu nepridatnist sardinskoyi armiyi Finansi bulo pidirvano nad derzhavoyu tyazhiv velikij borg duhovenstvo vidnovleno u vsih svoyih pravah Do kincya XVIII stolittya Sardinske korolivstvo she bilshe nizh inshi krayini Pivnichnoyi Italiyi bulo krayinoyu duhovenstva dvoryanstva ta vijskovih Pid kinec caryuvannya Viktor Amadej virishiv za neobhidne pidtrimati Lyudovika XVI z yakim buv pov yazanij simejnimi uzami i vtrutivsya u vijnu z Francuzkoyu respublikoyu Revolyucijni ta napoleonivski vijni1792 roku francuzi vtorglis do jogo volodin i majzhe ne zustrivshi oporu zajnyali Savoyu ta Niccu Timchasovo vitisneni zvidti francuzi znovu vtorgalis do Sardinskogo korolivstva u 1794 ta 1795 rokah j zavdali avstrijcyam i sardincyam nizku serjoznih porazok Vijna odnak zatyaguvalas poki 1796 roku golovnokomanduvachem ne bulo priznacheno generala Bonaparta U dekilka tizhniv vin zmusiv Viktora Amadeya spochatku do peremir ya 28 kvitnya a potim do Parizkogo miru 15 travnya 1796 roku Cej mir znishiv Sardiniyu yak samostijnu derzhavu Savoya ta Nicca buli peredani Franciyi dekilka fortec zrujnovano reshta za vinyatkom Turinu viddano Franciyi P yemont zobov yazavsya platiti francuzam voyennij podatok nadavati vilnij prohid francuzkim vijskam ta navit dostavlyati yim proviant ta furazh Vnutrishnye upravlinnya lishilos v rukah Sardinskogo uryadu ale vin zobov yazavsya daruvati cilkovitu amnistiyu vsim politichnim zlochincyam ta povernuti yim konfiskovane majno a takozh ne prijmati u sebe francuzkih emigrantiv Nezabarom pislya cogo Viktor Amadej III pomer j prestol perejshov do she bilsh slabkogo cilkom bezdarnogo sina Karla Emmanuyila IV 1796 1802 Za jogo chasiv u P yemonti z yavivsya demokratichnij ruh vidlunnya zagalnogo revolyucijnogo nastroyu kincya minulogo stolittya ale u bilsh slabkij miri nizh u susidnih Ligurijskij ta Cizalpijskij respublikah Demokrati mali postijni stosunki z revolyucionerami susidnih krayin ta dekilka raziv vlashtovuvali zakoloti ta zbrojni povstannya Korolivski sudi ta insha vlada zastosovuvali stratu ta konfiskaciyu majna pozbavlennya voli u najshirshih masshtabah Ce dalo francuzam zruchnij privid vtrutitis u vnutrishni spravi P yemontu Mislivskij zamok p yemontskih monarhiv u Stupinidzhi U chervni 1798 roku Karl Emmanuyil mav postupitis francuzam svoyeyu ostannoyu forteceyu Turinom j nadati u yih rozporyadzhennya vsyu svoyu armiyu Slidom za cim vin zriksya vladi nad P yemontom ta inshimi zemlyami na kontinenti viyihav na ostriv Sardiniyu ta zasnuvav svoyu rezidenciyu v misti Kalyari Tam vin vidav manifest u yakomu ogoloshuvav vimushenimi ta nedijsnimi yak svoye zrechennya tak i vsi rozporyadzhennya viddani nim u toj chas koli vin perebuvav u vladi francuziv 1802 roku Karl Emmanuyil IV zriksya prestolu na korist svogo brata Viktora Emanuyila I 1802 1821 vlada yakogo u pershi dvanadcyat rokiv caryuvannya bula obmezhena ostrovom Sardiniya Za cej chas u P yemonti bulo vvedeno napoleonivskij kodeks ta francuzku sistemu upravlinnya P yemont ob yednanij z Franciyeyu bulo rozdileno na shist departamentiv sho upravlyalis francuzkimi prefektami Vlada dvoryanstva ta duhovenstva bula yaksho ne znishena to znachno pidirvana Period reakciyi Povstannya 1821Istorichna karta administrativnogo podilu Sardiniyi Pislya padinnya Napoleona Sardinske korolivstvo bulo vidnovleno u poperednomu viglyadi j do nogo dolucheno gercogstvo Genuezke Na Videnskomu kongresi v korolivstvi virisheno pitannya pro spadkuvannya prestolu v tomu sensi sho u vipadku bezditnoyi smerti Viktora Emmanuyila ta jogo yedinogo brata sho lishivsya v zhivih Karla Feliksa korona maye perejti do molodshoyi liniyi Savojskogo domu do princa Karla Alberta Karinyanskogo 14 travnya 1814 roku Viktor Emmanuyil razom iz sardinskimi emigrantami vstupiv do Turinu Yak i jogo poperedniki vin buv znaryaddyam u rukah katolickogo duhovenstva ta pridvornih a ci ostanni zhadali mozhlivo povnishogo vidnovlennya svogo kolishnogo stanovisha ta mriyali pro pomstu vorogam Vzhe 21 travnya korol vidav edikt yakim vse vvedene francuzami ogoloshuvalos skasovanim Edikt povertav yezuyitiv ta znishuvav religijne rivnoprav ya vidbirav u inovirciv gromadyanski prava znovu vimagav u yevreyiv nositi osoblivi znaki ta pozbavlyav yih prava voloditi neruhomistyu vidnovlyuvav duhovni voyenni ta inshi osoblivi sudi iz zastosuvannyam kolesuvannya j chetvertuvannya Ne zadovolnivshis cim uryad virishiv navit znishiti prokladeni francuzami dorogi sho bulo chastkovo privedeno do vikonannya a zvedenij nimi mist cherez Po poblizu Turinu buv vryatovanij vid rujnuvannya lishe zavdyaki tomu sho bilya nogo bulo postavleno kaplicyu na chest povernennya korolya Vid vladi francuziv zbereglis lishe vsi vvedeni nimi dosit tyazhki podatki Zagalom reakciya v P yemonti lyutuvala u cyu epohu navit silnishe nizh u reshti Italiyi tozh avstrijskij rezhim u Lombardiyi mig vvazhatis liberalnim u porivnyanni iz sardinskim i Metternih inodi strimuvav starannist Viktora Emmanuyila Pragnennya do rivnosti ta svobodi zalishili odnak glibokij slid u mislenni naselennya perevazhno miskogo Tayemni tovaristva karbonariv buli rozpovsyudzheni usim korolivstvom navit sered aristokratiyi ta sered oficeriv bulo nemalo prihilnikiv revolyuciyi a studenti Turinskogo universitetu majzhe vsi mriyali pro neyi Druzhni stosunki iz zakolotnikami pidtrimuvav i princ Karinyanskij yakij zumiv vpevniti yih u vidvertosti svoyih revolyucijnih perekonan U 1821 roci stavsya zakolot 10 bereznya dekilka oficeriv u Alessandriyi pidnyali soldat zahopili fortecyu j progolosili tak zvanu ispansku konstituciyu ta italijske korolivstvo Te zh povtorilos j u dekilkoh inshih drugoryadnih mistah 12 bereznya zagin buntivnikiv vstupiv do Turinu i zustrivshi zahoplennya z boku perevazhnoyi chastini miscevogo naselennya a takozh oficeriv miscevogo garnizonu bez boyu zajnyav citadel Viktor Emmanuyil 13 bereznya zriksya prestolu na korist svogo brata Karla Feliksa a oskilki ostannij perebuvav za kordonom to do jogo priyizdu regentom stav princ Karinyanskij sho stvoriv liberalne ministerstvo pid golovuvannyam Ferdinanda dal Pocco z ochilnikom zakolotnikiv Santa Rozoyu u posadi vijskovogo ministra Novij korol odnak she z za kordonu visloviv svoye nevdovolennya z privodu togo sho stalos vozhdiv konstitucijnoyi partiyi ogolosiv buntivnikami j nakazav princu regentu na choli virnih jomu vijsk virushiti do Novari j tam ochikuvati na podalshi vkazivki Princ Karinyanskij vtik z Turinu oprilyudnivshi nakaz vijskam znovu stati pid korolivskij prapor Santa Roza na choli revolyucijnih vijsk rushiv nazustrich korolyu sho povertavsya na batkivshinu iz avstrijskoyu armiyeyu 8 kvitnya 1821 roku vidbuvsya bij pid Novaroyu u yakomu revolyucioneri buli rozbiti vshent Turin ta Alessandriya buli zajnyati avstrijskimi vijskami i korol Karl Feliks 1821 1831 vidnovlenij u vsih pravah absolyutnoyi vladi Uchasnikiv revolyuciyi yakim ne vdalos vtekti za kordon a razom z nimi masa absolyutno nevinnih lyudej bulo viddano pid sud ta abo stracheno abo uv yazneno na trivalij termin Druk bulo majzhe znisheno Turinskij ta Genuezkij universiteti zakrito na rik a potim pidporyadkovano novomu cilkom policejskomu reglamentu ReformiPrapor z 1848 1831 roku na prestol vstupiv Karl Albert yakij zriksya svoyih liberalnih zahoplen Katolicke duhovenstvo koristuvalos za jogo pravlinnya kolishnoyu vladoyu absolyutizm buv tim samim cenzura zberezhena Odnak stan druku vse zh stav nabagato legshim u sferi sudochinstva bulo zdijsneno deyaki reformi polozhennya universitetiv stalo desho vilnishim pokrasheno shlyahi spoluchennya vzhito zahodiv dlya pidjomu silskogo gospodarstva ta obroblyuvalnoyi promislovosti Rozvitok ostannoyi zrostannya mist pozhvavlennya vidnosin z Franciyeyu davali poshtovh dlya podalshogo ruhu U vidnoshenni do Avstriyi Karl Albert trimavsya samostijnishe nizh jogo poperednik yavno pragnuchi do posilennya svogo vplivu v inshih chastinah Italiyi ta mriyuchi pro rozpovsyudzhennya na nih svoyeyi vladi Koli 1848 roku v Italiyi z yavilis pershi oznaki revolyucijnogo ruhu Karl Albert virishiv poperediti jogo postupkami j 8 lyutogo poobicyav konstituciyu opublikovanu 4 bereznya Dlya privedennya yiyi v diyu 8 bereznya bulo sformovano liberalne ministerstvo pid golovuvannyam gr Balbo Za nogo bulo sklikano pershij Sardinskij parlament Na shlyahu do ob yednannya ItaliyiKoli spalahnula revolyuciya u Milani Karl Albert virishiv nadati yij pidtrimku rozrahovuyuchi priyednati Lombardiyu do svoyih volodin U proklamaciyi 25 bereznya vin zayaviv sho Italiya maye sama bez vtruchannya inshih derzhav virishuvati svoyi spravi L Italia fara da se j rushiv vijska na dopomogu milancyam div Avstro italijska vijna 1848 1849 Ministerstvo Balbo pishlo u vidstavku 26 lipnya 1848 roku odrazu pislya porazki pri Kustoci nastupni ministerstva shvidko stavali zhertvami voyennih nevdach ta vlasnoyi dvoznachnoyi politiki vsi voni bilshe dumali pro posilennya Savojskoyi dinastiyi nizh pro borotbu za ob yednannya Risordzhimento ta svobodu Italiyi tomu voni vkraj nezichlivo divilis na narodni ruhi yaki tilki j mogli b nadati perevagu sardinskomu uryadovi nad silnishoyu u voyennomu vidnoshenni Avstriyeyu Najbilshogo znachennya v ryadu cih ministerstv mav kabinet gruden 1848 lyutij 1849 rokiv Pislya vstupu na prestol Viktor Emanuyil II doruchiv vladu markizu traven 1849 zhovten 1852 rokiv 6 serpnya 1849 roku v Milani bulo ukladeno mir mizh Avstriyeyu ta Sardiniyeyu U listopadi 1849 roku za silnogo ministerskogo tisku bulo provedeno vibori sho zabezpechili u parlamenti pomirkovano liberalnu bilshist 1850 roku vplivovoyu osoboyu v kabineti d Adzelo staye graf Kavur yakij z 1852 roku buv majzhe bezzminnim z perervoyu u 1859 60 rr kerivnikom sardinskoyi politiki Turbuyuchis pro pidjom mizhnarodnogo znachennya Sardiniyi Kavur shiliv Viktora Emmanuyila vzyati razom iz Franciyeyu ta Angliyeyu aktivnu uchast u Krimskij vijni 1854 1855 rokiv 1861 roku utvorilos Italijske korolivstvo sardinska konstituciya stala italijskoyu i Sardinske korolivstvo pripinilo samostijne isnuvannya PrimitkiHenri Menabrea Histoire de la savoie 1958 391 p Robert John Weston Evans et Peter Harmish Wilson The Holy Roman Empire 1495 1806 Brill 2012 401 p Christophe Roux Corse francaise et Sardaigne italienne Fragments peripheriques de construction nationale Paris L Harmattan coll Logiques politiques 1er mai 2014 228 p LiteraturaGiuseppe Manno Turin Alliana e Paravia 1825 1827 368 p Giuseppe Manno Nuoro Ilisso coll Bibliotheca sarda 1998 1re ed 1842 480 p G Casalis V Angius Dizionario geografico storico statistico commerciale degli stati di S M il Re di Sardegna Turin 1855 A La Marmora Itinerario dell isola di Sardegna F lli Bocca Turin 1860 P Tola Codex Diplomaticus Sardiniae Turin 1861 1868 dans Historiae Patriae Monumenta Tomes X XII C Baudi Di Vesme Codex Diplomaticus Ecclesiensis Fratelli Bocca Turin 1877 dans Historiae Patriae Monumenta Thome XVII A Boscolo Il feudalesimo in Sardegna Cagliari 1967 M Le Lannou Pastori e contadini di Sardegna Della Torre Cagliari 1979 G Sorgia La Sardegna spagnola Chiarella Sassari 1982 F C Casula Profilo storico della Sardegna catalano aragonese CNR Cagliari 1982 B Aatra J Day L Scaraffia La Sardegna medievale e moderna UTET Turin 1984 dans AAVV direction G Galasso Storia d Italia 1979 1995 vol X M Tangheroni La citta dell argento Iglesias dalle origini alla fine del Medioevo Liguori Naples 1985 J Day Uomini e terre nella Sardegna coloniale XII XVIII secolo Einaudi Turin 1987 B Anatra A Mattone R Turtas L eta moderna Dagli aragonesi alla fine del dominio spagnolo Milan Jaca Book 1989 III vol de la collection Storia dei sardi e della Sardegna de Massimo Guidetti B Fois Lo stemma dei quattro mori Breve storia dell emblema dei sardi G Delfino Sassari 1990 Dolores Turchi Rome Newton Compton coll Quest Italia 1990 274 p