Естенський дім (італ. Casa d'Este), Есте (італ. Este), або Естенські (d'Este) — італійський шляхетний рід. Один з найдавніших княжих родів Італії. Протягом більше ніж 500 років правив Феррарою (Феррарська сеньйорія, Феррарське герцогство) і Моденою (Герцогство Модени і Реджо). Родоначальник — Альберто Аццо II. Назва роду походить від міста Есте. Головна резиденція у Феррарі — Естенський замок. Родовою усипальницею феррарських герцогів із Естенського дому служив монастир Тіла Господнього. Поділявся на три гілки: італійську, німецьку й австрійську. Перша перервалася по чоловічій лінії 1803 року, друга — 1848 року, третя — 1914 року. Герб — у лазуровому щиті срібний орел із золотим озброєнням і короною.
Назва
Герб
У синьому щиті срібний орел із золотою короною і золотим озброєнням (фр. D'azur, à l'aigle d'argent, becquée, languée et couronnée d'or.).
1239—1431 У лазуровому щиті срібний орел, із золотими дзьобом (язиком), кінцівками, озброєнням і короною. Так званий естенський орел. Малий, базовий герб Естенського дому, який використовувався на всіх подальших модифікаціях герба. | |
1431—1452 Лазуровий щит розтятий і перетятий; у 1-й і 4-й чвертях три золоті лілії (так звані ) в зубчатій червоно-золотій облямівці; у 2-й і 3-й чвертях — естенський орел. Герб маркіза моденського і феррарського Нікколо III д'Есте, затверджений 1431 року французьким королем Карлом VII. Символізує залежність Естенського дому від Франції. | |
1452—1471 Щит розтятий і перетятий; у 1-й і 4-й золотих чвертях чорний двоголовий орел (так званий імперський орел) із червоним дзьобом, кінцівками, озброєнням та золотою імперською короною; у 2-й і 3-й лазурових чвертях — французькі лілії в червоно-золотій зубчатій облямівці; по центру — лазуровий щиток із естенським орлом. Герб Борсо д'Есте, затверджений 1452 року імператором Фрідріхом III разом із наданням Моденсько-Реджоського герцогства. Символізує залежність від Священної Римської імперії. | |
1471 Щит із попереднім гербом і червоною главою, в якій схрещені ключі (так звані ключі Царства Небесного) — правий золотий і лівий срібний, перев'язані лазуровим пасом. Герб Борсо д'Есте, затверджений 1471 року римським папою Павлом ІІ разом із наданням Феррарського герцогства. Символізує залежність від Святого Престолу. | |
1471—1534 Герб 1452—1471 років, з червоним стовпом, у якому перехрещені ключі святого Петра. Герб герцогів феррарських, моденських і реджоських Ерколе I д'Есте (1471—1505) і Альфонсо I д'Есте (1505—1534). |
- 1535 — 1741
-
- 1741 — 1803
- Австрійські д'Есте
Історія
Походження
Родинні перекази Есте ведуть походження роду від каролінзьких намісників Північної Італії. Дуже рано вони отримали титул маркграфів (маркізів). Згодом, у часи величі сім'ї, придворні поети склали їм генеалогії, які називали їх нащадками самого Карла Великого та навіть троянських царів.
Поступово вони отримали сеньйоріальні права на такі північно-італійські міста і території (переважно у Веронській області):
- Есте (звідси їх ім'я), Ровіго, Монтаньяну, Казале-Маджоре, Понтремолі.
Оберто I († 972) і його син Оберто II († близько 1015) претендували на володіння тосканським маркграфством, як «патримоніальною» посадою і землею. Вони боролися з німецькими правителями, заступаючись за їх супротивників, Беренгара і Ардуїна Іврейських.
Альберто Аццо I, син Оберто II († 1029), і брат його Гуго, вперто продовжували ту ж боротьбу, потрапили в полон до імператора Генріха II; після звільнення вони намагалися витіснити його з Італії, виставляючи кандидатуру французького короля Роберта на італійський престол. Подальші їхні нащадки у своїй італійській політиці підтримували пап. Син Гуго, Альберто Аццо II († 1097), енергійно допомагав Григорію VII і Матильді Тосканськіїй проти Генріха IV і був присутній при знаменитій сцені в Каноссі (1077). Такі прецеденти надовго пофарбували прізвище д'Есте в гвельфські кольори.
Аццо II одружився з Кунігундою, сестрою одного з найвпливовіших німецьких князів, Вельфа III.В нього було троє синів:
- Вельф IV став герцогом Баварії та засновником німецької гілки роду Вельфи,
- Фулько I став родоначальниками італійської гілки (власне Есте),
- Уго переселився в Францію.
Італійська лінія
Один з нащадків Фулько, Аццо VII (1205—1264), захопив Феррару, яка вже раніше потрапляла в руки його попередників, але під час його дитинства була забрана місцевою могутньою сім'єю Салінгуерра. Населення міста визнало Аццо своїм государем. Разом з гвельфськими містами північної Італії він воював проти Еццеліно да Романо, ревного гібеліна і вірного союзника Фрідріха II Гогенштауфена. Перемога Аццо біля Кассано поклала межу блискучій кар'єрі Еццеліно.
Обіццо II (1240—1293), вірний гвельфській партії, боровся за Карла I Анжуйського проти Манфреда Гогенштауфена. 1276-го року Рудольф I Габсбург визнав його маркізом Есте і владикою Феррари. Громадяни Модени (1288—1289) і Реджо (1290) оголосили його своїм керівником. З того часу Феррара стала центром володінь дому Есте на три століття; Модена і Реджо майже непорушно зв'язувалися з нею в одне князівство.
Тільки ненадовго чвари між синами Обіццо II — Аццо VIII († 1308), Франческо († 1312) і Альдобрандіно II († бл. 1326) — похитнули їх панування у трьох названих містах. Синам Альдобрандіно II — Рінальдо II, Обіццо III і Нікколо I — вдалося знову повернути собі Феррару. Сини Обіццо III, за допомогою імператора Карла IV Люксембурзького, то за сприяння, то за протидії міланських Вісконті і мантуанських Гонзага, утвердилися знову в Модені, Реджо та інших сусідніх містах. Феррарське герцогство з того часу стало міцним, і для роду Есте настав блискучий вік розквіту.
Час розквіту, могутності і блиску в історії династії Есте відкривається з правління Нікколо III (1393—1441). У XIV столітті Есте, внаслідок розладу з папами, покинули гвельфський табір і приєдналися до групи гібеллінських князів. Нікколо зближувався з вигідними союзниками (наприклад, з Джан Галеаццо Вісконті), зміцнював Феррару, дбав про поліпшення землеробства на своїй території, користувався зручним економічним становищем Феррари між Венецією, Міланом, Флоренцією, Сієною, Пізою, щоб розвинути торгівлю, зробити своє «царство» найбільш квітучою країною в Італії. Він розумів своє завдання досить просто і грубо, але вмів втілити його в життя.
Він же з особливим запалом взявся насаджувати науки і пропагувати мистецтво, хоча більше в силу інстинкту і наслідування, ніж через істинну схильність та смак. Частково він підпорядковувався традиції, яку сім'я Есте заклала вже в XIII столітті і яка укріплена була в XIV столітті Нікколо II (1361—1388). Останній вів дружбу з Петраркою; наступник його Альберто I (1388—1393) діяв у тому ж напрямку. Нікколо III розширив Феррарський університет (1402), заснований його батьком Альберто, і зібрав біля нього видатних вчених. Він багато подорожував, був в Єрусалимі, вивчаючи пам'ятки і збираючи художні предмети, прикрашав Феррару церквами і палацами, запрошував до себе художників (Дж. делла Куерча розпочав тут свою діяльність зі статуї Мадонни для Феррарського собору, 1408). Ним же введено надзвичайну пишність в житті двору, завдяки пишності свят Феррара стала знаменитою на весь світ. Відома кривава розправа його з дружиною Паризиною і сином Гуго, яких він запідозрив у злочинному зв'язку: він наказав відрубати обом голови і зробив розпорядження щодо такої ж кари всіх жінок Феррари, винних у зраді.
Після його смерті правителями були один за іншим три сини. Леонелло (1407—1450) залишив по собі поетичний образ, подібний до найблагородніших італійських середньовічних князів. Він був навчений військовому ремеслу знаменитим кондотьєром Браччо ді Монтоне, отримав прекрасну науково-літературну освіту під керівництвом знаменитого гуманіста Гуаріно Веронського і виріс юнаком мужнім і ніжним одночасно. Він відмовився від агресивної політики і цілком віддався культурі. Його власні сонети і канцони дуже цінувалися сучасниками. Він продовжував збирати дорогоцінні пам'ятки мистецтва та запрошувати до себе художників (найбільше живописців, італійських і фламандських). Це — найпривабливіша фігура сім'ї Есте; вона не знайшла повторення в наступних поколіннях, можливо тому, що м'якість характеру і пасивне ставлення до політичних інтересів і військової справи могли підірвати могутність влади дому.
Герцоги Феррари, герцоги Модени, герцоги Реджо
Наступний брат, Борсо (1413—1471), продовжував займатись меценатством, створюючи зі своєї столиці найбільший центр культурного руху і зосереджуючи біля себе безліч вчених, письменників і артистів. При ньому була влаштована у Феррарі перша друкарня (Андреа Галло). Сам він не володів талантами і душевною тонкістю свого попередника, любив політику, а не літературу, і був політиком з енергією і успіхом, користуючись заступництвом обох світових влад, яким умів надавати послуги: від імператора Фрідріха III він отримав титул герцога Модени і Реджо (1452), а папа Пій II назвав його «герцогом Феррари» (1471), за що Борсо погодився номінально визнати сюзеренітет апостольського престолу. Зовнішній блиск феррарського двору досяг апогею при ньому і за його наступника. Борсо став майже законодавцем світських звичаїв. Здавалося, багатства текли в країну рікою; ніби багатіло і населення. Незважаючи на політичні витівки і розкіш, Борсо залишив по собі у скарбниці 500,000 дукатів і унікальну колекцію коштовностей. Впевнений у своїй силі й славі, Борсо допустив «вдячне населення» поставити у Феррарі його пам'ятник ще за життя. Піддані дійсно були задоволені його мирним правлінням, незважаючи на вимогливість уряду.
Ерколе I (1433—1505), третій брат, є типовим князем раннього Відродження — одночасно жорстокого і витонченого. Йому довелося вести війну з папою Сікстом IV і Венецією (1482); він вдало впорався з небезпекою, майстерно уклавши союз з Фердинандом Неаполітанським, Людовіко Моро міланським і Флоренцією. Після укладення миру (1484) його герцогство досягло вищого економічного процвітання, про яке він дуже дбав, прагнучи дати відпочинок підданим від воєн і високих податків. Йому лишалось йти далі готовими шаблонами щодо мистецтва і культури: створювати нове він не міг, не володіючи видатними здібностями та смаком. У політиці і в освітній діяльності він зумів знайти собі видатного радника в особі поета Боярдо. Колекції його багатства більше нагадували скарбницю середньовічного сеньйора, ніж витончені зібрання художніх пам'яток медічейського палацу.
Ерколе мав кілька сімей, і всі діти його виявилися так чи інакше обдарованими. Один з них, кардинал Іпполіто I (1479—1520), розумний, талановитий, енергійний, відрізнявся жорстокістю, помітною навіть серед інших членів його сім'ї. Особливо прославились дочки Ерколе — і Ізабелла. Остання (нар. 1474) уособлювала найкращі сторони італійської культури. Мала оригінальних розум, благородний характер, зосереджувала в собі все піднесене і прекрасне, чим багата була епоха Ренесансу. Чиста, м'яка, закохана душа її як би відштовхувала від себе все хибне. Таким малює її переказ, можливо, з перебільшенням. Вона відрізнялася чесністю серед порочних родичів. Чудово освічена, тонка цінителька всіх духовних благ, вона була на рідкість безкорисливою покровителькою наук і мистецтв. Вона вийшла заміж за Франческо Гонзага (1490) і відіграла велику роль в історії мантуанської цивілізації. Сестра її Беатріче (нар. 1473), віддана за Людовіко Моро міланського (1491), також вельми обдарована, мала більш практичний розум і тверду волю; любила політику і мала великий вплив на чоловіка († 1497).
Альфонсо I (1476—1534), син і наступник Ерколе I, одружений з політичних розрахунків (1502) з Лукрецією Борджіа, суворий і мстивий, оспіваний Аріосто, показав у важких обставинах видатні здібності полководця і державного керівника. Підтримуючи звичну ворожнечу з Венецією, він приєднався до Камбрейської ліги і приніс велику користь союзникам своїм військовим мистецтвом. Складена з різнотипних елементів коаліція розпалася: особливо різкий розрив стався між папою Юлієм II і Альфонсо, і папа оголосив його позбавленим прав на Феррару. Подальший розвал союзу призвів Альфонсо до втрати Модени і Реджо. Наступник Юлія, Лев X, намагався витіснити Альфонсо з Феррари (1519); але Климент VII змушений був знову визнати його права на герцогство, після того, як зазнав у 1527 році жорстокої поразки від імператора Карла V, який надав допомогу Альфонсо і знову затвердив його також в Модені і Реджо. Політичні труднощі не заважали Альфонсо підтримувати сталий культурний розвиток Феррари і замовляти для прикраси своїх палаців картини Мікеланджело і Тиціана.
Ерколе II (1508—1559), син попереднього почав правити як союзник Карла V, а після його зречення приєднався до коаліції папи Пія IV і французького короля Генріха II проти Іспанії (1556). Втім, війну він вів мляво, відрізняючись миролюбністю, і в 1558 році уклав мир з ворогами. Союз з Францією Ерколе закріпив шлюбом з Рене, дочкою короля Людовика XII, знаменитою своїм заступництвом реформаційному руху, вона внесла на короткий час у Феррару захоплення релігійною опозицією проти церкви. Під час правління Ерколе II мистецтво у Феррарі активно розвивалось: приїжджали або працювали для герцога знамениті живописці і скульптори (Тіціан, Джуліо Романо, Пеллегріно, Сансовіно та інші); розквітало виробництво художніх килимів і шпалер; влаштовувалися свята, що гриміли на всю Італію (наприклад, прийом папи Павла III 1543 року). Ерколе дав серйозне виховання своїм талановитим дочкам, Лукреції і Елеонорі. Ще більше, ніж він сам, докладав зусиль до підтримання літературного і мистецького руху його молодший брат Іпполіто (згодом кардинал), другий з Есте, що носив це ім'я, відомий будівельник вілли д'Есте в Тіволі.
Вже під час правління Ерколе II відчувалися ознаки початку занепаду політичної могутності і культурного блиску Феррари. Син Ерколе II, Альфонсо II (1533—1597), провів юність у Франції, захоплювався мріями про лицарські подвиги і був схильний до великих ідей, але для виконання їх метушлива і тривожна, натура його не мала жодних можливостей. Він намагався захищати угорців від турків (1566), думав зайняти польський престол (1574), але це йому не вдавалося. Величезні витрати на війни і дипломатію і на відкрите розкішне життя (полювання і турніри) підірвали порівняно стерпний економічний стан народу. Альфонсо цікавився усім таємничим, за традицією продовжував підтримувати письменників (Тассо, Гуаріні), змушуючи їх, втім, служити йому і в політичних справах і не завжди поважаючи їх духовну свободу (переслідування Тассо). «Великі мистецтва» він запустив, але захоплювався «малими» (майолікою, гравіюванням, виробництвом прикрас тощо), особливо любив археологію (дружба з Лігоріо).
Альфонсо II помер бездітним. Слідом за його смертю починаються лиха. Чезаре (1562—1628), побічний онук Альфонсо I, який намагався утвердитися в усіх спадкових землях дому д'Есте, зустрів опір з боку папи Климента VIII, який забрав у нього Феррару і приєднав до папських володінь. У «імперських феодах» — Модені і Реджо — йому вдалося втриматися; але він правив там без жодних досягнень, як другорядний правитель. Його наступники Альфонсо III († 1629), Франческо I († 1658), Альфонсо IV († 1662) і Франческо II († 1694) — також не виявили ніяких талантів. Рінальдо III († 1737), молодший син Франческо I, шлюбом з Шарлоттою Ганноверської поріднився з німецькими Вельфами.
Під час боротьби за австрійську спадщину його син і наступник Франческо III († 1780) бився за Францію в Неаполі та П'ємонті, а Модена була в цей час захоплена імперськими військами. Син і спадкоємець його Ерколе III Рінальдо примушений був тікати в Венецію, знайшовши притулок у центрі колишніх ворогів династії (1796). За Кампо-Формійським миром (1797) Модена і Реджо були приєднані до Цизальпінської республіки, а Ерколе-Рінальдо в обмін отримав (за Люневильським миром, 1801) землі в Німеччині (Брейсгау і Ортенау), які, втім, його наступник по жіночій лінії втратив (Пресбурзький мир, 1805). Він помер бездітним (1803), і таким чином перервалася італійська лінія роду д'Есте.
Австрійські Есте
Марія-Беатріче, єдина дочка Ерколе-Рінальдо, останнього герцога д'Есте з італійської лінії, вступила в шлюб (1771) з австрійським ерцгерцогом Фердинандом, братом імператора Йосипа II. Вона домоглася було повернути батькові його прав на спадщину, але, як зазначено вище, нещасні війни Габсбургів з революційною Францією відбилися завершальним ударом на долі останнього з італійських Есте (Кампо-Формійський мир позбавив його назавжди родових володінь).
1815 року ухвалою Віденського конгресу син Фердинанда і Марії-Беатріче д'Есте, ерцгерцог Франц (нар. 1779), отримав герцогства Мірандолу, Модени і Реджо, з присвоєнням йому фамільного імені д'Есте (Франческо IV). 1829 року, після смерті матері він успадкував ще герцогство Масу і князівство Каррару (Марія-Беатріче володіла ним завдяки своїй матері, Марії Терези Чібо). Старший його син Франц (Франческо V) успадкував італійські батькові землі (1846), але 1859 року повинен був остаточно відмовитися від свого герцогства, поступаючись процесу об'єднання Італії. Він помер бездітним 1875 року. З ним, власне, припинилася і австрійська лінія д'Есте.
Через різні комбінації спадкових прав в австрійському Габсбурзькому домі титул герцога д'Есте, чисто номінальний, дістався ерцгерцогу Францу Фердинанду (1863—1914), племіннику імператора Франца Йосифа і спадкоємцеві австрійського престолу. Так як його шлюб з Софією Гогенберг був морганатичним, то після їх вбивства в Сараєві 1914 року титул Австрійського ерцгерцога-Есте далі не дістався у спадок, а їхні діти носили тільки прізвище Гогенбергів.
Після вбивства спадкоємця престолу ерцгерцога д'Есте глава Дому Габсбургів призначив внучатого племінника Роберта, другого сина-майбутнього імператора Карла, як наступного спадкоємця Есте Австрійських. Через свою матір Зіту Бурбон-Пармську (правнучку Марії Терези Савойської, герцогині Лукки і Парми, яка була дочкою Марії Терези Австрійської-Есте, королеви Сардинії, яка в свою чергу була дочкою Австрійського ерцгерцога Фердинанда д'Есте і Марії Беатріче Річарда д'Есте, герцога і герцогині Моденських і Брейсгау), Роберт був нащадком Ерколе III д'Есте. Таким чином, лінія останніх герцогів д'Есте знову з'єдналася з австрійською лінією Дому Габсбургів.
Сучасність
Носієм традиційного титулу герцогів д'Есте є старший син ерцгерцога Роберта Австрійського-Есте (1915—1996) Карл Отто Лоренц, Австрійський Есте (нар. 1955), який одружився з принцесою Астрід Бельгійською, єдиною донькою короля Бельгії Альберта II. 1995 року Лоренц отримав додатковий титул принца Бельгії.
З 1991 року діти цієї пари носять титули принців Бельгії, ерцгерцогів Австрійських-Есте, імперські принци Австрії, принци Угорщини і Богемії. В Бельгії вони також мають титули принців Бельгії, ерцгерцогів Австрійських-Есте фон Габсбургів Лотаринзьких. Спадкоємцем титулу ерцгерцога Австрійського-Есте є старший син принца Лоренца і принцеси Астрід (нар. 1986).
Генеалогія
- Нікколо III д'Есте (1383—1441), маркіз феррарський, моденський і реджоський (1393—1441).
- Уго д'Есте (1405—1425)
- Леонелло д'Есте (1407—1450), маркіз феррарський, моденський і реджоський (1441—1450).
- Нікколо д'Есте (1438—1476)
- Борсо д'Есте (1413—1471), маркіз феррарський (1450—1471), моденський і реджоський (1450—1452); герцог моденський і реджоський (1452—1471); герцог феррарський (1471).
- Джіневра д'Есте (1419—1440) ∞ , сеньйор рімінський.
Література
- J. Burckhardt, «Die Cultur der Renaissance in Italien» (8 изд., 1 т.).
- Litta, «Famiglie celebri italiane» (3-й т.)
- Frizzi, «Memorie per la storia di Ferrara» (2 вид., Феррара, 1847-48)
- L. Benvenuti, «Bibliografia Atestina» (Болонья, 1881)
- А. Ciscato, «Storia d'este dalle origini al 1889» (Есте, 1890)
- Muntz, «Hist. de l'art pendant la renaissance»
- G. Campori e A. Solerti, «Luigi, Lucrezia e Leonora d'este» (Турин, 1888).
Довідники
- Гревс В. М. Эсте, княжья фамилия // Енциклопедичний словник Брокгауза і Ефрона. Т. XLI (1904), с. 78—82.
Посилання
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Естенський дім
- Сайт Мирослава Марека: династії Есте і Вельф [Архівовано 27 червня 2016 у Wayback Machine.]
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет
U Vikipediyi ye statti pro inshi znachennya cogo termina Este znachennya Estenskij dim ital Casa d Este Este ital Este abo Estenski d Este italijskij shlyahetnij rid Odin z najdavnishih knyazhih rodiv Italiyi Protyagom bilshe nizh 500 rokiv praviv Ferraroyu Ferrarska senjoriya Ferrarske gercogstvo i Modenoyu Gercogstvo Modeni i Redzho Rodonachalnik Alberto Acco II Nazva rodu pohodit vid mista Este Golovna rezidenciya u Ferrari Estenskij zamok Rodovoyu usipalniceyu ferrarskih gercogiv iz Estenskogo domu sluzhiv monastir Tila Gospodnogo Podilyavsya na tri gilki italijsku nimecku j avstrijsku Persha perervalasya po cholovichij liniyi 1803 roku druga 1848 roku tretya 1914 roku Gerb u lazurovomu shiti sribnij orel iz zolotim ozbroyennyam i koronoyu Gerb Este Zmist 1 Nazva 2 Gerb 3 Istoriya 3 1 Pohodzhennya 3 2 Italijska liniya 3 3 Avstrijski Este 3 4 Suchasnist 4 Genealogiya 5 Literatura 5 1 Dovidniki 6 PosilannyaNazvared Este ital Este d Este z Este abo Estenski ital d Este nim von Este Estenskij dim ital Casa d Este Estense Gerbred U sinomu shiti sribnij orel iz zolotoyu koronoyu i zolotim ozbroyennyam fr D azur a l aigle d argent becquee languee et couronnee d or nbsp 1239 1431 U lazurovomu shiti sribnij orel iz zolotimi dzobom yazikom kincivkami ozbroyennyam i koronoyu Tak zvanij estenskij orel Malij bazovij gerb Estenskogo domu yakij vikoristovuvavsya na vsih podalshih modifikaciyah gerba nbsp 1431 1452 Lazurovij shit roztyatij i peretyatij u 1 j i 4 j chvertyah tri zoloti liliyi tak zvani francuzki liliyi v zubchatij chervono zolotij oblyamivci u 2 j i 3 j chvertyah estenskij orel Gerb markiza modenskogo i ferrarskogo Nikkolo III d Este zatverdzhenij 1431 roku francuzkim korolem Karlom VII Simvolizuye zalezhnist Estenskogo domu vid Franciyi nbsp 1452 1471 Shit roztyatij i peretyatij u 1 j i 4 j zolotih chvertyah chornij dvogolovij orel tak zvanij imperskij orel iz chervonim dzobom kincivkami ozbroyennyam ta zolotoyu imperskoyu koronoyu u 2 j i 3 j lazurovih chvertyah francuzki liliyi v chervono zolotij zubchatij oblyamivci po centru lazurovij shitok iz estenskim orlom Gerb Borso d Este zatverdzhenij 1452 roku imperatorom Fridrihom III razom iz nadannyam Modensko Redzhoskogo gercogstva Simvolizuye zalezhnist vid Svyashennoyi Rimskoyi imperiyi nbsp 1471 Shit iz poperednim gerbom i chervonoyu glavoyu v yakij shresheni klyuchi tak zvani klyuchi Carstva Nebesnogo pravij zolotij i livij sribnij perev yazani lazurovim pasom Gerb Borso d Este zatverdzhenij 1471 roku rimskim papoyu Pavlom II razom iz nadannyam Ferrarskogo gercogstva Simvolizuye zalezhnist vid Svyatogo Prestolu nbsp 1471 1534 Gerb 1452 1471 rokiv z chervonim stovpom u yakomu perehresheni klyuchi svyatogo Petra Gerb gercogiv ferrarskih modenskih i redzhoskih Erkole I d Este 1471 1505 i Alfonso I d Este 1505 1534 nbsp 1535 1741 nbsp nbsp 1741 1803 nbsp Avstrijski d EsteIstoriyared Pohodzhennyared Rodinni perekazi Este vedut pohodzhennya rodu vid karolinzkih namisnikiv Pivnichnoyi Italiyi Duzhe rano voni otrimali titul markgrafiv markiziv Zgodom u chasi velichi sim yi pridvorni poeti sklali yim genealogiyi yaki nazivali yih nashadkami samogo Karla Velikogo ta navit troyanskih cariv Postupovo voni otrimali senjorialni prava na taki pivnichno italijski mista i teritoriyi perevazhno u Veronskij oblasti Este zvidsi yih im ya Rovigo Montanyanu Kazale Madzhore Pontremoli Oberto I 972 i jogo sin Oberto II blizko 1015 pretenduvali na volodinnya toskanskim markgrafstvom yak patrimonialnoyu posadoyu i zemleyu Voni borolisya z nimeckimi pravitelyami zastupayuchis za yih suprotivnikiv Berengara i Arduyina Ivrejskih Alberto Acco I sin Oberto II 1029 i brat jogo Gugo vperto prodovzhuvali tu zh borotbu potrapili v polon do imperatora Genriha II pislya zvilnennya voni namagalisya vitisniti jogo z Italiyi vistavlyayuchi kandidaturu francuzkogo korolya Roberta na italijskij prestol Podalshi yihni nashadki u svoyij italijskij politici pidtrimuvali pap Sin Gugo Alberto Acco II 1097 energijno dopomagav Grigoriyu VII i Matildi Toskanskiyij proti Genriha IV i buv prisutnij pri znamenitij sceni v Kanossi 1077 Taki precedenti nadovgo pofarbuvali prizvishe d Este v gvelfski kolori Acco II odruzhivsya z Kunigundoyu sestroyu odnogo z najvplivovishih nimeckih knyaziv Velfa III V nogo bulo troye siniv Velf IV stav gercogom Bavariyi ta zasnovnikom nimeckoyi gilki rodu Velfi Fulko I stav rodonachalnikami italijskoyi gilki vlasne Este Ugo pereselivsya v Franciyu Italijska liniyared Odin z nashadkiv Fulko Acco VII 1205 1264 zahopiv Ferraru yaka vzhe ranishe potraplyala v ruki jogo poperednikiv ale pid chas jogo ditinstva bula zabrana miscevoyu mogutnoyu sim yeyu Salinguerra Naselennya mista viznalo Acco svoyim gosudarem Razom z gvelfskimi mistami pivnichnoyi Italiyi vin voyuvav proti Eccelino da Romano revnogo gibelina i virnogo soyuznika Fridriha II Gogenshtaufena Peremoga Acco bilya Kassano poklala mezhu bliskuchij kar yeri Eccelino nbsp Gerb Franchesko d Este na zvoroti jogo portreta penzlya Rogira van der Vejdena Obicco II 1240 1293 virnij gvelfskij partiyi borovsya za Karla I Anzhujskogo proti Manfreda Gogenshtaufena 1276 go roku Rudolf I Gabsburg viznav jogo markizom Este i vladikoyu Ferrari Gromadyani Modeni 1288 1289 i Redzho 1290 ogolosili jogo svoyim kerivnikom Z togo chasu Ferrara stala centrom volodin domu Este na tri stolittya Modena i Redzho majzhe neporushno zv yazuvalisya z neyu v odne knyazivstvo Tilki nenadovgo chvari mizh sinami Obicco II Acco VIII 1308 Franchesko 1312 i Aldobrandino II bl 1326 pohitnuli yih panuvannya u troh nazvanih mistah Sinam Aldobrandino II Rinaldo II Obicco III i Nikkolo I vdalosya znovu povernuti sobi Ferraru Sini Obicco III za dopomogoyu imperatora Karla IV Lyuksemburzkogo to za spriyannya to za protidiyi milanskih Viskonti i mantuanskih Gonzaga utverdilisya znovu v Modeni Redzho ta inshih susidnih mistah Ferrarske gercogstvo z togo chasu stalo micnim i dlya rodu Este nastav bliskuchij vik rozkvitu Chas rozkvitu mogutnosti i blisku v istoriyi dinastiyi Este vidkrivayetsya z pravlinnya Nikkolo III 1393 1441 U XIV stolitti Este vnaslidok rozladu z papami pokinuli gvelfskij tabir i priyednalisya do grupi gibellinskih knyaziv Nikkolo zblizhuvavsya z vigidnimi soyuznikami napriklad z Dzhan Galeacco Viskonti zmicnyuvav Ferraru dbav pro polipshennya zemlerobstva na svoyij teritoriyi koristuvavsya zruchnim ekonomichnim stanovishem Ferrari mizh Veneciyeyu Milanom Florenciyeyu Siyenoyu Pizoyu shob rozvinuti torgivlyu zrobiti svoye carstvo najbilsh kvituchoyu krayinoyu v Italiyi Vin rozumiv svoye zavdannya dosit prosto i grubo ale vmiv vtiliti jogo v zhittya Vin zhe z osoblivim zapalom vzyavsya nasadzhuvati nauki i propaguvati mistectvo hocha bilshe v silu instinktu i nasliduvannya nizh cherez istinnu shilnist ta smak Chastkovo vin pidporyadkovuvavsya tradiciyi yaku sim ya Este zaklala vzhe v XIII stolitti i yaka ukriplena bula v XIV stolitti Nikkolo II 1361 1388 Ostannij viv druzhbu z Petrarkoyu nastupnik jogo Alberto I 1388 1393 diyav u tomu zh napryamku Nikkolo III rozshiriv Ferrarskij universitet 1402 zasnovanij jogo batkom Alberto i zibrav bilya nogo vidatnih vchenih Vin bagato podorozhuvav buv v Yerusalimi vivchayuchi pam yatki i zbirayuchi hudozhni predmeti prikrashav Ferraru cerkvami i palacami zaproshuvav do sebe hudozhnikiv Dzh della Kuercha rozpochav tut svoyu diyalnist zi statuyi Madonni dlya Ferrarskogo soboru 1408 Nim zhe vvedeno nadzvichajnu pishnist v zhitti dvoru zavdyaki pishnosti svyat Ferrara stala znamenitoyu na ves svit Vidoma krivava rozprava jogo z druzhinoyu Parizinoyu i sinom Gugo yakih vin zapidozriv u zlochinnomu zv yazku vin nakazav vidrubati obom golovi i zrobiv rozporyadzhennya shodo takoyi zh kari vsih zhinok Ferrari vinnih u zradi nbsp Leonello d Este portret roboti Pizanello Pislya jogo smerti pravitelyami buli odin za inshim tri sini Leonello 1407 1450 zalishiv po sobi poetichnij obraz podibnij do najblagorodnishih italijskih serednovichnih knyaziv Vin buv navchenij vijskovomu remeslu znamenitim kondotyerom Brachcho di Montone otrimav prekrasnu naukovo literaturnu osvitu pid kerivnictvom znamenitogo gumanista Guarino Veronskogo i viris yunakom muzhnim i nizhnim odnochasno Vin vidmovivsya vid agresivnoyi politiki i cilkom viddavsya kulturi Jogo vlasni soneti i kanconi duzhe cinuvalisya suchasnikami Vin prodovzhuvav zbirati dorogocinni pam yatki mistectva ta zaproshuvati do sebe hudozhnikiv najbilshe zhivopisciv italijskih i flamandskih Ce najprivablivisha figura sim yi Este vona ne znajshla povtorennya v nastupnih pokolinnyah mozhlivo tomu sho m yakist harakteru i pasivne stavlennya do politichnih interesiv i vijskovoyi spravi mogli pidirvati mogutnist vladi domu Gercogi Ferrari gercogi Modeni gercogi Redzho Nastupnij brat Borso 1413 1471 prodovzhuvav zajmatis mecenatstvom stvoryuyuchi zi svoyeyi stolici najbilshij centr kulturnogo ruhu i zoseredzhuyuchi bilya sebe bezlich vchenih pismennikiv i artistiv Pri nomu bula vlashtovana u Ferrari persha drukarnya Andrea Gallo Sam vin ne volodiv talantami i dushevnoyu tonkistyu svogo poperednika lyubiv politiku a ne literaturu i buv politikom z energiyeyu i uspihom koristuyuchis zastupnictvom oboh svitovih vlad yakim umiv nadavati poslugi vid imperatora Fridriha III vin otrimav titul gercoga Modeni i Redzho 1452 a papa Pij II nazvav jogo gercogom Ferrari 1471 za sho Borso pogodivsya nominalno viznati syuzerenitet apostolskogo prestolu Zovnishnij blisk ferrarskogo dvoru dosyag apogeyu pri nomu i za jogo nastupnika Borso stav majzhe zakonodavcem svitskih zvichayiv Zdavalosya bagatstva tekli v krayinu rikoyu nibi bagatilo i naselennya Nezvazhayuchi na politichni vitivki i rozkish Borso zalishiv po sobi u skarbnici 500 000 dukativ i unikalnu kolekciyu koshtovnostej Vpevnenij u svoyij sili j slavi Borso dopustiv vdyachne naselennya postaviti u Ferrari jogo pam yatnik she za zhittya Piddani dijsno buli zadovoleni jogo mirnim pravlinnyam nezvazhayuchi na vimoglivist uryadu nbsp Estenskij zamok Erkole I 1433 1505 tretij brat ye tipovim knyazem rannogo Vidrodzhennya odnochasno zhorstokogo i vitonchenogo Jomu dovelosya vesti vijnu z papoyu Sikstom IV i Veneciyeyu 1482 vin vdalo vporavsya z nebezpekoyu majsterno uklavshi soyuz z Ferdinandom Neapolitanskim Lyudoviko Moro milanskim i Florenciyeyu Pislya ukladennya miru 1484 jogo gercogstvo dosyaglo vishogo ekonomichnogo procvitannya pro yake vin duzhe dbav pragnuchi dati vidpochinok piddanim vid voyen i visokih podatkiv Jomu lishalos jti dali gotovimi shablonami shodo mistectva i kulturi stvoryuvati nove vin ne mig ne volodiyuchi vidatnimi zdibnostyami ta smakom U politici i v osvitnij diyalnosti vin zumiv znajti sobi vidatnogo radnika v osobi poeta Boyardo Kolekciyi jogo bagatstva bilshe nagaduvali skarbnicyu serednovichnogo senjora nizh vitoncheni zibrannya hudozhnih pam yatok medichejskogo palacu nbsp Izabella d Este portret roboti Ticiana Erkole mav kilka simej i vsi diti jogo viyavilisya tak chi inakshe obdarovanimi Odin z nih kardinal Ippolito I 1479 1520 rozumnij talanovitij energijnij vidriznyavsya zhorstokistyu pomitnoyu navit sered inshih chleniv jogo sim yi Osoblivo proslavilis dochki Erkole Beatriche i Izabella Ostannya nar 1474 uosoblyuvala najkrashi storoni italijskoyi kulturi Mala originalnih rozum blagorodnij harakter zoseredzhuvala v sobi vse pidnesene i prekrasne chim bagata bula epoha Renesansu Chista m yaka zakohana dusha yiyi yak bi vidshtovhuvala vid sebe vse hibne Takim malyuye yiyi perekaz mozhlivo z perebilshennyam Vona vidriznyalasya chesnistyu sered porochnih rodichiv Chudovo osvichena tonka cinitelka vsih duhovnih blag vona bula na ridkist bezkorislivoyu pokrovitelkoyu nauk i mistectv Vona vijshla zamizh za Franchesko Gonzaga 1490 i vidigrala veliku rol v istoriyi mantuanskoyi civilizaciyi Sestra yiyi Beatriche nar 1473 viddana za Lyudoviko Moro milanskogo 1491 takozh velmi obdarovana mala bilsh praktichnij rozum i tverdu volyu lyubila politiku i mala velikij vpliv na cholovika 1497 Alfonso I 1476 1534 sin i nastupnik Erkole I odruzhenij z politichnih rozrahunkiv 1502 z Lukreciyeyu Bordzhia suvorij i mstivij ospivanij Ariosto pokazav u vazhkih obstavinah vidatni zdibnosti polkovodcya i derzhavnogo kerivnika Pidtrimuyuchi zvichnu vorozhnechu z Veneciyeyu vin priyednavsya do Kambrejskoyi ligi i prinis veliku korist soyuznikam svoyim vijskovim mistectvom Skladena z riznotipnih elementiv koaliciya rozpalasya osoblivo rizkij rozriv stavsya mizh papoyu Yuliyem II i Alfonso i papa ogolosiv jogo pozbavlenim prav na Ferraru Podalshij rozval soyuzu prizviv Alfonso do vtrati Modeni i Redzho Nastupnik Yuliya Lev X namagavsya vitisniti Alfonso z Ferrari 1519 ale Kliment VII zmushenij buv znovu viznati jogo prava na gercogstvo pislya togo yak zaznav u 1527 roci zhorstokoyi porazki vid imperatora Karla V yakij nadav dopomogu Alfonso i znovu zatverdiv jogo takozh v Modeni i Redzho Politichni trudnoshi ne zavazhali Alfonso pidtrimuvati stalij kulturnij rozvitok Ferrari i zamovlyati dlya prikrasi svoyih palaciv kartini Mikelandzhelo i Ticiana nbsp Villa d Este poblizu Tivoli Erkole II 1508 1559 sin poperednogo pochav praviti yak soyuznik Karla V a pislya jogo zrechennya priyednavsya do koaliciyi papi Piya IV i francuzkogo korolya Genriha II proti Ispaniyi 1556 Vtim vijnu vin viv mlyavo vidriznyayuchis mirolyubnistyu i v 1558 roci uklav mir z vorogami Soyuz z Franciyeyu Erkole zakripiv shlyubom z Rene dochkoyu korolya Lyudovika XII znamenitoyu svoyim zastupnictvom reformacijnomu ruhu vona vnesla na korotkij chas u Ferraru zahoplennya religijnoyu opoziciyeyu proti cerkvi Pid chas pravlinnya Erkole II mistectvo u Ferrari aktivno rozvivalos priyizhdzhali abo pracyuvali dlya gercoga znameniti zhivopisci i skulptori Tician Dzhulio Romano Pellegrino Sansovino ta inshi rozkvitalo virobnictvo hudozhnih kilimiv i shpaler vlashtovuvalisya svyata sho grimili na vsyu Italiyu napriklad prijom papi Pavla III 1543 roku Erkole dav serjozne vihovannya svoyim talanovitim dochkam Lukreciyi i Eleonori She bilshe nizh vin sam dokladav zusil do pidtrimannya literaturnogo i misteckogo ruhu jogo molodshij brat Ippolito zgodom kardinal drugij z Este sho nosiv ce im ya vidomij budivelnik villi d Este v Tivoli Vzhe pid chas pravlinnya Erkole II vidchuvalisya oznaki pochatku zanepadu politichnoyi mogutnosti i kulturnogo blisku Ferrari Sin Erkole II Alfonso II 1533 1597 proviv yunist u Franciyi zahoplyuvavsya mriyami pro licarski podvigi i buv shilnij do velikih idej ale dlya vikonannya yih metushliva i trivozhna natura jogo ne mala zhodnih mozhlivostej Vin namagavsya zahishati ugorciv vid turkiv 1566 dumav zajnyati polskij prestol 1574 ale ce jomu ne vdavalosya Velichezni vitrati na vijni i diplomatiyu i na vidkrite rozkishne zhittya polyuvannya i turniri pidirvali porivnyano sterpnij ekonomichnij stan narodu Alfonso cikavivsya usim tayemnichim za tradiciyeyu prodovzhuvav pidtrimuvati pismennikiv Tasso Guarini zmushuyuchi yih vtim sluzhiti jomu i v politichnih spravah i ne zavzhdi povazhayuchi yih duhovnu svobodu peresliduvannya Tasso Veliki mistectva vin zapustiv ale zahoplyuvavsya malimi majolikoyu graviyuvannyam virobnictvom prikras tosho osoblivo lyubiv arheologiyu druzhba z Ligorio nbsp Palac gercogiv Modenskih Alfonso II pomer bezditnim Slidom za jogo smertyu pochinayutsya liha Chezare 1562 1628 pobichnij onuk Alfonso I yakij namagavsya utverditisya v usih spadkovih zemlyah domu d Este zustriv opir z boku papi Klimenta VIII yakij zabrav u nogo Ferraru i priyednav do papskih volodin U imperskih feodah Modeni i Redzho jomu vdalosya vtrimatisya ale vin praviv tam bez zhodnih dosyagnen yak drugoryadnij pravitel Jogo nastupniki Alfonso III 1629 Franchesko I 1658 Alfonso IV 1662 i Franchesko II 1694 takozh ne viyavili niyakih talantiv Rinaldo III 1737 molodshij sin Franchesko I shlyubom z Sharlottoyu Gannoverskoyi poridnivsya z nimeckimi Velfami Pid chas borotbi za avstrijsku spadshinu jogo sin i nastupnik Franchesko III 1780 bivsya za Franciyu v Neapoli ta P yemonti a Modena bula v cej chas zahoplena imperskimi vijskami Sin i spadkoyemec jogo Erkole III Rinaldo primushenij buv tikati v Veneciyu znajshovshi pritulok u centri kolishnih vorogiv dinastiyi 1796 Za Kampo Formijskim mirom 1797 Modena i Redzho buli priyednani do Cizalpinskoyi respubliki a Erkole Rinaldo v obmin otrimav za Lyunevilskim mirom 1801 zemli v Nimechchini Brejsgau i Ortenau yaki vtim jogo nastupnik po zhinochij liniyi vtrativ Presburzkij mir 1805 Vin pomer bezditnim 1803 i takim chinom perervalasya italijska liniya rodu d Este Avstrijski Estered Mariya Beatriche yedina dochka Erkole Rinaldo ostannogo gercoga d Este z italijskoyi liniyi vstupila v shlyub 1771 z avstrijskim ercgercogom Ferdinandom bratom imperatora Josipa II Vona domoglasya bulo povernuti batkovi jogo prav na spadshinu ale yak zaznacheno vishe neshasni vijni Gabsburgiv z revolyucijnoyu Franciyeyu vidbilisya zavershalnim udarom na doli ostannogo z italijskih Este Kampo Formijskij mir pozbaviv jogo nazavzhdi rodovih volodin nbsp Ercgercog Franc Ferdinand d Este 1815 roku uhvaloyu Videnskogo kongresu sin Ferdinanda i Mariyi Beatriche d Este ercgercog Franc nar 1779 otrimav gercogstva Mirandolu Modeni i Redzho z prisvoyennyam jomu familnogo imeni d Este Franchesko IV 1829 roku pislya smerti materi vin uspadkuvav she gercogstvo Masu i knyazivstvo Karraru Mariya Beatriche volodila nim zavdyaki svoyij materi Mariyi Terezi Chibo Starshij jogo sin Franc Franchesko V uspadkuvav italijski batkovi zemli 1846 ale 1859 roku povinen buv ostatochno vidmovitisya vid svogo gercogstva postupayuchis procesu ob yednannya Italiyi Vin pomer bezditnim 1875 roku Z nim vlasne pripinilasya i avstrijska liniya d Este Cherez rizni kombinaciyi spadkovih prav v avstrijskomu Gabsburzkomu domi titul gercoga d Este chisto nominalnij distavsya ercgercogu Francu Ferdinandu 1863 1914 pleminniku imperatora Franca Josifa i spadkoyemcevi avstrijskogo prestolu Tak yak jogo shlyub z Sofiyeyu Gogenberg buv morganatichnim to pislya yih vbivstva v Sarayevi 1914 roku titul Avstrijskogo ercgercoga Este dali ne distavsya u spadok a yihni diti nosili tilki prizvishe Gogenbergiv Pislya vbivstva spadkoyemcya prestolu ercgercoga d Este glava Domu Gabsburgiv priznachiv vnuchatogo pleminnika Roberta drugogo sina majbutnogo imperatora Karla yak nastupnogo spadkoyemcya Este Avstrijskih Cherez svoyu matir Zitu Burbon Parmsku pravnuchku Mariyi Terezi Savojskoyi gercogini Lukki i Parmi yaka bula dochkoyu Mariyi Terezi Avstrijskoyi Este korolevi Sardiniyi yaka v svoyu chergu bula dochkoyu Avstrijskogo ercgercoga Ferdinanda d Este i Mariyi Beatriche Richarda d Este gercoga i gercogini Modenskih i Brejsgau Robert buv nashadkom Erkole III d Este Takim chinom liniya ostannih gercogiv d Este znovu z yednalasya z avstrijskoyu liniyeyu Domu Gabsburgiv Suchasnistred Nosiyem tradicijnogo titulu gercogiv d Este ye starshij sin ercgercoga Roberta Avstrijskogo Este 1915 1996 Karl Otto Lorenc Avstrijskij Este nar 1955 yakij odruzhivsya z princesoyu Astrid Belgijskoyu yedinoyu donkoyu korolya Belgiyi Alberta II 1995 roku Lorenc otrimav dodatkovij titul princa Belgiyi Z 1991 roku diti ciyeyi pari nosyat tituli princiv Belgiyi ercgercogiv Avstrijskih Este imperski princi Avstriyi princi Ugorshini i Bogemiyi V Belgiyi voni takozh mayut tituli princiv Belgiyi ercgercogiv Avstrijskih Este fon Gabsburgiv Lotarinzkih Spadkoyemcem titulu ercgercoga Avstrijskogo Este ye starshij sin princa Lorenca i princesi Astrid Amedeo Belgijskij nar 1986 Genealogiyared Nikkolo III d Este 1383 1441 markiz ferrarskij modenskij i redzhoskij 1393 1441 Ugo d Este 1405 1425 Leonello d Este 1407 1450 markiz ferrarskij modenskij i redzhoskij 1441 1450 Nikkolo d Este 1438 1476 Franchesko d Este 1444 pislya 1471 Borso d Este 1413 1471 markiz ferrarskij 1450 1471 modenskij i redzhoskij 1450 1452 gercog modenskij i redzhoskij 1452 1471 gercog ferrarskij 1471 Dzhinevra d Este 1419 1440 Sigizmundo Pandolfo Malatesta senjor riminskij Erkole I d Este 1431 1505 gercog ferrarskij modenskij i redzhoskij 1471 1505 Alfonso I d Este 1476 1534 gercog ferrarskij modenskij i redzhoskij 1505 1534 Erkole II d Este 1508 1559 gercog ferrarskij modenskij i redzhoskij 1534 1559 Alfonso II d Este 1533 1597 gercog ferrarskij modenskij i redzhoskij 1559 1597 Alfonso d Este 1527 1587 markiz monetkkijskij 1569 1587 Chezare d Este 1562 1628 markiz monetkkijskij 1587 1628 gercog ferrarskij 1597 1598 modenskij i redzhoskij 1597 1628 Literaturared J Burckhardt Die Cultur der Renaissance in Italien 8 izd 1 t Litta Famiglie celebri italiane 3 j t Frizzi Memorie per la storia di Ferrara 2 vid Ferrara 1847 48 L Benvenuti Bibliografia Atestina Bolonya 1881 A Ciscato Storia d este dalle origini al 1889 Este 1890 Muntz Hist de l art pendant la renaissance G Campori e A Solerti Luigi Lucrezia e Leonora d este Turin 1888 Dovidnikired Grevs V M Este knyazhya familiya Enciklopedichnij slovnik Brokgauza i Efrona T XLI 1904 s 78 82 Posilannyared nbsp Vikishovishe maye multimedijni dani za temoyu Estenskij dim Cawley Charles Modena Ferrara Medieval Lands database Foundation for Medieval Genealogy Gerbi Este Sajt Miroslava Mareka dinastiyi Este i Velf Arhivovano 27 chervnya 2016 u Wayback Machine Otrimano z https uk wikipedia org w index php title Estenskij dim amp oldid 43541910