Род (божество)

Род^[] (Рід) — персонаж у слов'янській міфології, бог-покровитель роду або уособлення роду, хорошої долі.

Род
Малюнок Рода у храмі послідовників Лева Силенка
Божество в	слов'янська міфологія
Значення імені	Рід
Заняття	підтримання добробуту роду
Згадки	хроніки, фольклор
Медіафайли у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Род (значення).

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Рід (значення).

Функції

Оскільки писемних згадок про Рода дуже мало (згадується в «Слові святого Григорія про ідолопоклонство» ХІ-ХІІ ст. і декількох фольклорних записах), твердження дослідників щодо його образу та функцій мають гіпотетичний характер. Разом з тим існування персонажа (персонажів), який уособлював рід і був його покровителем, дуже правдоподібне; як і те, що він проходив еволюцію від духа-господаря, заступника врожайності та плідності худоби, покровителя сільськогосподарських робот до розпорядника небесних сфер.

Александер Брюкнер припускав, що Род був не богом, а втіленням узагальнених уявлень про добру долю та щастя. На думку Александра Ґейштора, Род — це також не бог, а уособлення хорошої долі, щасливого шансу, споріднений з білоруським персонажем Спором. Ґейштор доводив, що Рода хибно пов'язувати з , оскільки вони взагалі не згадуються в фолькорі, а присутні лише в церковних текстах.

Борис Рибаков навпаки відводив Родові роль верховного бога слов'ян у епоху, що передувала формуванню Володимирового пантеону. Рибаков приписав йому посаду небесного бога-творця життя. Водночас він вказував, що аналогічні функції мали Сварог, Стрибог і почасти Перун. На думку Рибакова, Род — це не власне ім'я, а один з епітетів.

Трактування

Род і рожаниці на картині Андрія Шишкіна

Борис Рибаков в рамках своєї концепції вважав рожаниць богинями плодючості, що не знаходить підтвердження в джерелах та не поділяється сучасними дослідниками. Також він вважав, що Род — загальнослов'янський бог, творець всього живого. Однак, згідно з більшістю інших наукових досліджень, Род (як і рожаниці) був східнослов'янським божеством чи покровителем роду та долі. Так, Дмитро Гаврилов і Станіслав Єрмаков зауважували, що в руських повчаннях проти язичництва Рода згадують як аналог грецького Аполлона, що виключає його статус верховного бога. Разом з тим еллінські тексти називають Аполлона головним богом країни Гіпербореї, з якої можна ототожнювати землі, заселені слов'янами.

Федір Капиця пропонував, що бог Род з часом втратив свій високий статус і трансформувався в духа-покровителя роду, «домового діда», а потім у покровителя новонароджених.

На думку Володимира Петрухіна, Род і рожаниці — це духи долі, які в середньовічній християнській традиції були замінені відповідно Богом, Богородицею та жінками-святими.

У неоязичництві

Сучасна неоязичницька культура, котру умовно можна розділити на рідновірське крило та, так зване, ведичне або ж «слов'яно-арійське», пропонує власний образ Рода, що сильно відрізняється від академічного. Нерідко неоязичницький Род тотожний Сварогу.

Згідно з українською етнологом, рідновіркою Галиною Лозко, Род у давнину був верховним богом, уособленням нащадків єдиного предка, а з часом трансформувався в домовика. Сергій Плачинда пропонував версію, що Род у подобі сокола — це першобог, який, у його викладі, сидить на верхівці світового дуба. В Плачинди Род трактувався як творець (Білобога) та (Чорнобога).

Російський неоязичник Микола Спіранський розробив маніхейську ідею вічної боротьби Рода (також званого Білобог) проти Чорнобога. При цьому Чорнобогу приписується створення тіла людини, а Роду — його оживлення. В російського рідновіра Олексія Добровольського (Доброслава) Род постає богом фізичного та морального здоров'я, що підтримує «рід-плем'я».

У окремих течіях Род, може бути верховним богом-покровителем. У більшості слов'янських неоязичницьких навчань присутній Бог-творець (Род, Сварог), який іноді розглядається як Єдиний і Неподільний і створив світ (світи). Він породив богів-творців Землі, чоловічого і жіночоги початку (Сварога і (Ладу)), які дали життя іншим богам. Головним руським богом після Творця (Рода) вважають Сварога (іноді ототожнюваного з Родом, що є його сином/батьком) — творця всесвіту, Перуна — громовика, бога воїнів або Даждьбога — сонячного бога.

Примітки

1. Ґейштор, Александр (2015). Слов'янська міфологія. Кліо. с. 196—199.
2. Род і рожаниці – Українська Релігієзнавча Енциклопедія (укр.). Процитовано 28 липня 2022.
3. Рыбаков, Б. А. (1995). Язычество древней Руси. Эллис-лак. с. 421.
4. Гаврилов, Дмитрий; Ермаков, Станислав (2009). Боги славянского и русского язычества. Москва: Ганга. с. 37.
5. Капица, Федор Сергеевич (2000). Славянские традиционные верования, праздники и ритуалы: справочник (рос.). Изд-во "Флинта". ISBN .
6. Исследования в области балто-славянской духовной культуры: загадка как текст (рос.). Индрик. 1994. с. 314—343. ISBN .
7. Lozko, Halyna (1997). Rodzima wiara ukrainska (Polish) . Wroclaw: Wydawn. Toporzel. ISBN . OCLC 46920043.
8. Плачинда, Сергій (1993). Словник давньоукраїнської міфології (укр.). Український письменник. с. 17. ISBN .
9. Шнирельман, В. А. (2001). Перун, Сварог и другие : русское неоязычество в поисках себя/Неоязычество на просторах Евразии: сборник выпущен по материалам конференции, проведенной Институтом этнологии и антропологии РАН (Москва, июнь 1999) (рос.). Библейско-богословский ин-т св. апостола Андрея. ISBN .
10. (Шнирельман В. А). Перун, Сварог и другие: русское неоязычество в поисках себя // Неоязычество на просторах Евразии / Упоряд. сб. В. А. Шнирельман. — М.: Библейско-богословский институт святого апостола Андрея, 2001. — С. 10-38.
11. Гайдуков A. B. Молодежная Субкультура славянского неоязычества в Петербурге // Молодежные движения и субкультуры Санкт-Петербурга. (Социология и антропологический анализ) / от. ред. В. В. Костюшев. — СПб.: Норма, 1999. — С. 24-50.