Рене Маран | ||||
---|---|---|---|---|
René Maran | ||||
Рене Маран. 1930 рік. | ||||
Ім'я при народженні | René Maran | |||
Народився | 8 листопада 1887 Фор-де-Франс, Мартиніка | |||
Помер | 9 травня 1960 (72 роки) Париж | |||
Поховання | цвинтар Монпарнас | |||
Громадянство | Франція | |||
Діяльність | письменник, перекладач, критик | |||
Alma mater | d | |||
Мова творів | французька | |||
Роки активності | 1909–1960 | |||
Напрямок | реалізм | |||
Жанр | роман, вірш, есей | |||
Magnum opus | «Батуала» | |||
Премії | Ґонкурівська премія (1921) | |||
| ||||
Рене Маран у Вікісховищі | ||||
Висловлювання у Вікіцитатах | ||||
Роботи у Вікіджерелах |
Рене Маран (фр. René Maran; 8 листопада 1887 — 9 травня 1960) — французький письменник, лауреат Ґонкурівської премії (1921).
Біографічні дані
Рене Маран народився 5 листопада 1887 року на кораблі, яким його батьки, Леон-Ерменежільд Маран (*1864 — 1911) і Марі-Коріна Маран (до шлюбу Лаґрандер, 1865 — 1915), пливли до міста Фор-де-Франс (Мартиніка) з Каєнни (Французька Гвіана). У метриці майбутнього письменника вказано іншу дату — 8 листопада 1887 року, оскільки корабель прибув до порту три дні після народження Рене. Через три роки родина переїхала до Габону, де батькові запропонували посаду в колоніальній адміністрації.
У 1894-му Рене Марана помістили в пансіонат при ліцеї в Талансі, а з 1897 по 1906-й він навчався у Великому ліцеї Мішеля Монтеня (Бордо), де познайомився й грав у регбі з — майбутнім високопоставленим колоніальним урядовцем, що зорганізував Рух Опору у Французькій Екваторіальній Африці (ФЕА). До 1909-го Рене Маран здобував вищу юридичну освіту. Цього ж року дебютував поетичною збіркою «Щасливий дім» у лілльському журналі Леона Боке Le Beffroi («Дозорна вежа»), а в 1910-му став служити чиновником четвертого класу колоніальної адміністрації в Убангі-Шарі (нині територія ЦАР). Там він зустрівся з батьком, який півроку по тому вийшов на пенсію, переселився в Бордо й у 1911-му помер. Відтоді Рене відчував брак грошей, бо довелося фінансово підтримувати матір і двох молодших братів. З намови приятеля Філеаса Лебеґа у 1912-му Маран почав писати присвячений «найдорожчому другові роман «Батуала», який вийшов друком у видавництві Альбена Мішеля 1921 року. У цьому посприяли перекладач Маноель Ґаїсто й поет Анрі де Реньє. У передмові Маран піддав гострій критиці деякі аспекти колоніальної політики Франції, звернувшись до всіх французьких письменників. Внаслідок цього влада заборонила розповсюджувати книжку в колоніях. У тому ж році автор одержав Ґонкурівську премію. За «Батуалу» проголосували п'ять членів журі. Інші п'ять були за «Весільну пісню» (L'Epithalame) . Маран переміг завдяки подвійному голосу голови журі й став першим чорношкірим ґонкурівським лауреатом. У фінальний тур також вийшли П'єр Мак-Орлан (La Cavalière Elsa) і (Les nocturnes).
Наприкінці 1924 року Рене Маран у чині заступника третього класу цивільної служби був змушений звільнитися з роботи. Перебрашись із Убангі до Парижа, став професіональним письменником та журналістом на радіо. 1927 року він одружився з білошкірою Каміллою Бертло (Camille Berthelot, 1894—1977), яка походила з небагатої родини. Бездітне подружжя удочерило білошкіру дівчинку Полетту, яка, вийшовши в 1946 році заміж, взяла подвійне прізвище — Мішель-Маран.
У 1930-х роках Маран відвідував літературний салон , де познайомився з основоположниками негритюду Леопольдом Седаром Сенґором, Еме Сезером та . Радив їм не вдаватися до крайнощів. Вбачав небезпеку в такій течії, що в ті часи тільки зароджувалася:
"Хоча чорношкірі люди мали Рене Марана за предтечу негритюду, та цей літератор визнав, що він негаразд розуміє значення цього слова й схильний вбачати в ньому радше расизм, ніж нову форму гуманізму. Попри все, Маран уперто позиціонував себе як «людину, рівну з іншими»" (Ліліан Кестло).
Відзначався поміркованістю й уважав, що в житті всієї Французької імперії можна досягти гармонії завдяки змішанню рас. Шанував історію французів, незалежно від кольору їхньої шкіри. Був патріот Франції й виступав за рівні можливості для всіх її громадян.
Маран жив не тільки з письменницької та критико-журналістської роботи. З 1937 року він одержував стипендію з фонду «Міжколоніальна служба» (Service intercolonial) за те, що на замовлення французького міністерства колоній редагував статті, які потім безплатно надходили в редакції газет. Така робота тривала й під час німецької окупації. Маран спростував закиди про колабораціонізм і 1942 року дістав Велику премію Брокетт-Ґонен Французької академії, призначену, зокрема, винагороджувати за видатні моральні якості. Під час Другої світової війни він, залишившись на окупованій території, не був інтернований. Неприхильно ставився до почину Ебуе — одного з організаторів ґоллістського Руху Опору в Екваторіальній Африці. Маран вважав, що не африканським туземцям належить захищати французів, а навпаки: французам — туземців. У 1949-му Корню-Жантій, верховний комісар ФЕА, постановив виплачувати Марану довічну пенсію — 100 000 франків щороку — на знак «визнання за літературні твори, присвячені ФЕА». Однак 1953 року наступник Корню-Жантія скасував цю постанову. Унаслідок цього після смерті Марана його вдова була змушена користуватися матеріальною допомогою від Леопольда Седара Сенґора.
В останні роки життя Рене Маран провадив суспільно-громадську діяльність у расовому питанні. Взяв участь у Першому всесвітньому конґресі чорношкірих письменників і митців, що відбувся в Парижі в 1956 році. Був також на Другому конґресі в Римі 1959 року. Підтримував дружні стосунки з чорношкірим американським письменником і дипломатом Мерсером Куком.
Письменник помер 9 травня 1960 року від інфаркту (зі слів Бернара Мішеля, письменникового внука). Похований на цвинтарі Монпарнас поряд з іншими ґонкурівськими лауреатами — Марґеріт Дюрас, Сімоною де Бовуар, .
Творчість
Рене Маран зробив перші спроби в красному письменстві ще в другому класі ліцею завдяки викладачеві літератури Ламбіне. У 1909, 1912, 1922 й 1935 роках видав чотири збірки поезій — відповідно «Дім щастя», «Внутрішнє життя», позначені сильним впливом символізму, «Незворушне обличчя: станси» й «Прекрасні образи». П'ята — «Книга спогадів» (1958) — стала підсумком. У ній автор зібрав усе найкраще з написаного. Селім Ландер піддав критиці поетичні твори автора, навівши приклад тих, що 1953 року подано як підставу прийняття Марана до Міжнародної академії французької культури (зокрема, вірш La mére — «Мати»). Іронічно поставився до Маранових літературних уподобань, які той оприлюднив у некролозі, написаному на смерть Ламбіне: La cithare («Арфа» або ж «Цитра») й Les bœufs («Бики») .
Рене Маран відомий передусім як прозаїк. Писав пізнавальні анімалістичні книжки, призначені головно для дітей і юнацтва, в яких барвисто змальовував африканську природу й засуджував жорстокість у ставленні до тварин. Це «Джума, собака джунглів…» (1927), «Книга джунглів» (1934), «Звірі джунглів» (1941), «Слон Мбала» (1947) і «Павіан Бакуя» (1953). У доробку письменника також два майже автобіографічні романи «Жорстке серце» (розпочатий близько 1912 року й виданий єдиний раз у 1931) та «Людина, як усі», що виходив у світ тричі, перейменований і перероблений: вперше у 1927-му під назвою «Щоденник без дати», вдруге — орієнтовно 1932 року під назвою «Захист кохання» і втретє — в 1947-му під актуальною назвою. Головними героями роману є чорношкірий карибець Жан Венез і білошкіра француженка Андре-Марієлла (в попередніх варіантах — Адіджа і Уріка). Сам автор стверджував, що написав їх не впору. Як пише Франц Фанон у публіцистичній книжці «Чорна шкіра — білі маски» (Peau noire, masques blancs, 1952) про інтимні стосунки між людьми різних рас, «кохаючи мене, біла жінка доводить, що я вартий білого кохання. Мене люблять, як білошкірого. Я білошкірий». Про Жана Венеза автор зауважує: «Це європеєць. Але він чорношкірий, отже він негр. У цьому й суперечність. Він не розуміє людей своєї раси, а білошкірі не розуміють його».
Двоїстість притаманна самому Марану. Як літератор і журналіст, він боровся за визнання рівноправності чорношкірої людини у французькому суспільстві, виступав проти расизму, проти гноблення колонізованих народів і водночас проголошував ідею гуманістичної місії Франції, обстоював слушність і прогресивність асиміляційної колоніальної політики.
У своїх романах на африканську тематику автор показував непрості стосунки між чорними і білими. Був патріот Франції і, попри деякі застороги, висловлені в кореспонденції з Філеасом Лебеґом, описував життя «великих французів», у тому числі й тих, що відкривали землі майбутньої Французької колоніальної імперії. У листуванні він часто цитував своїх трьох найкращих друзів, якими захоплювався, — Фелікса Ебуе, і Маноеля Ґаїсто.
Найвідоміший твір, завдяки якому Маран здобув світову славу, — це «Батуала», перший франкомовний роман про африканських туземців, написаний темношкірим автором. Ймовірно, що саму назву роману підказало габонське сільце Батуала у провінції Оґове-Івіндо. 1921 року цей твір удостоєно Ґонкурівської премії, й тоді ж таки, зразу ж після опублікування, Рене Маран потрапив під лавину критики і наклепницьких звинувачень у французькій пресі. Роздратування викликав не так сам роман, як його передмова. У ній засуджено не окремих колоніальних урядовців, а всю колоніальну адміністрацію Французької Екваторіальної Африки:
Цивілізаціє, цивілізаціє, гордосте європейців, могило безневинно ними вбитих […]!
Ти зводиш своє королівство на трупах. Хоч що б ти бажала, хоч що б робила, ти вводиш себе в оману. Від твого вигляду проливаються сльози й лунає болісний крик. Ти сила, що вділяє право. Ти не смолоскип, а пожежа. Нищиш усе, що доторкаєшся.
Честе країни, яка дала мені все, мої брати з Франції, письменники всіх відламів; ви, що часто сперечаєтеся про дрібнички, що задля забави чубитеся й тут же доходите злагоди — щоразу, коли йдеться про борню за справедливу й благородну ідею. Закликаю вас на допомогу, бо вірю у вашу великодушність. Моя книжка не полемічна. Так сталося, що її опубліковано в потрібний час. Є злободенне питання — «негр». Але хто б захотів його поставити? Тільки не американці. Тільки не пропагандисти в усіх газетах понад Рейном. […]
Мої брати по духу, письменники Франції […]. Хай пролунає ваш голос! Треба, щоб ви допомогли тим, хто передає словами речі такими, якими вони є, а не такими, якими хотілося б їх бачити. Згодом, коли очистяться колоніальні міські нетрища, я змалюю деякі зразки, що вже накреслив, але наразі тримаю в записниках. Скажу вам, що в деяких місцинах нещасні негри мусили продавати своїх жінок по двадцять п'ять — сімдесят п'ять франків, аби заплатити за них подушний податок. Я скажу вам… Але тоді говоритиму від не чийогось там, а таки свого імени; це будуть мої ідеї, й оприлюдню їх я, а не хтось інший. Наперед знаю — європейці, яких маю на увазі, такі боягузливі й ниці, що жоден із них не посміє ані словом мені заперечити. Таж якби була змога дати знати, з яких щоденних підлостей складається колоніальне життя, то про нього менше б говорили, а то й взагалі промовчували б. Воно поступово вульгаризує людину. Дуже нечисленні колоністи, будь вони й урядовці, вдосконалюються духовно. Їм несила опиратися оточенню. Вони спиваються. Перед війною багато хто з європейців міг самотужки осушити понад п'ятнадцять літрів перно за тридцять днів. А відтоді — гай-гай! Я знав одного чоловіка, що побив усі рекорди. Вісімдесят пляшок — ось скільки він подужував випивати за місяць.
Ці та інші мерзотні неподобства доводять людей, що в них гараздують, до найогиднішої безхарактерності. Ця ницість не може не турбувати частину осіб, призначених діяти від імені Франції. Саме вони мають відповідати за лихо, від якого потерпають деякі області країни чорношкірих. Задля підвищення в чинах треба було позбуватися «всіляких прикрощів». Одержимі такою метою, чиновники відреклися від усього благородного, зволікають, відкладають, брешуть і нагромаджують брехню. Вони не хотіли бачити. Не хотіли чути. Їм бракувало сміливості, щоб говорити. Інтелектуальну недолугість доповнили моральна немічність і брак докорів сумління — ось чинуші й обдурили свою країну.
Закликаю вас виправити те, що адміністрація евфемістично називає «помилками». Боротьба буде запекла. Вам доведеться сміло виступити проти работорговців.
Боротися з ними буде важче, ніж з вітряками. Ваше завдання прекрасне. Тож негайно до роботи. Франція цього хоче!
Оригінальний текст (фр.)Civilisation, civilisation, orgueil des Européens, et leur charnier d'innocents […]!Tu bâtis ton royaume sur des cadavres. Quoi que tu veuilles, quoi que tu fasses, tu te meus dans le mensonge. À ta vue, les larmes de sourdre et la douleur de crier. Tu es la force qui prime le droit. Tu n'es pas un flambeau, mais un incendie. Tout ce à quoi tu touches, tu le consumes.
Honneur du pays qui m'a tout donné, mes frères de France, écrivains de tous les partis; vous qui, souvent, disputez d'un rien, et vous déchirez à plaisir, et vous réconciliez tout à coup, chaque fois qu'il s'agit de combattre pour une idée juste et noble, je vous appelle au secours, car j'ai foi en votre générosité. Mon livre n'est pas de polémique. Il vient, par hasard, à son heure. La question " nègre " est actuelle. Mais qui a voulu qu'il en fût ainsi ? Mais les Américains. Mais les campagnes des journaux d'outre-Rhin. […]
Mes frères en esprit, écrivains de France […]. Que votre voix s'élève ! Il faut que vous aidiez ceux qui disent les choses telles qu'elles sont, non pas telles qu'on voudrait qu'elles fussent. Et plus tard, lorsqu'on aura nettoyé les suburres coloniales, je vous peindrai quelques-uns de ces types que j'ai déjà croqués, mais que je conserve, un temps encore, en mes cahiers. Je vous dirai qu'en certaines régions, de malheureux nègres ont été obligés de vendre leurs femmes à un prix variant de vingt-cinq à soixante-quinze francs pièce pour payer leur impôt de capitation. Je vous dirai… Mais, alors, je parlerai en mon nom et non pas au nom d'un autre; ce seront mes idées que j'exposerai et non pas celles d'un autre. Et, d'avance, des Européens que je viserai, je les sais si lâches que je suis sûr que pas un n'osera me donner le plus léger démenti. Car, la large vie coloniale, si l'on pouvait savoir de quelle quotidienne bassesse elle est faite, on en parlerait moins, on n'en parlerait plus. Elle avilit peu à peu. Rares sont, même parmi les fonctionnaires, les coloniaux qui cultivent leur esprit. Ils n'ont pas la force de résister à l'ambiance. On s'habitue à l'alcool. Avant la guerre, nombreux étaient les Européens capables d'assécher à eux seuls plus de quinze litres de pernod, en l'espace de trente jours. Depuis, hélas ! j'en ai connu un qui a battu tous les records. Quatre-vingts bouteilles de whisky de traite, voilà ce qu'il a pu boire en un mois.
Ces excès et d'autres, ignobles, conduisent ceux qui y excellent à la veulerie la plus abjecte. Cette abjection ne peut qu'inquiéter de la part de ceux qui ont charge de représenter la France. Ce sont eux qui assument la responsabilité des maux dont souffrent, à l'heure actuelle, certaines parties du pays des noirs. C'est que, pour avancer en grade, il fallait qu'ils n'eussent " pas d'histoires «. Hantés de cette idée, ils ont abdiqué toute fierté, ils ont hésité, temporisé, menti et délayé leurs mensonges. Ils n'ont pas voulu voir. Ils n'ont rien voulu entendre. Ils n'ont pas eu le courage de parler. Et à leur anémie intellectuelle l'asthénie morale s'ajoutant, sans un remords, ils ont trompé leur pays.
C'est à redresser tout ce que l'administration désigne sous l'euphémisme d'» errements " que je vous convie. La lutte sera serrée. Vous allez affronter des négriers.
Il vous sera plus dur de lutter contre eux que contre des moulins. Votre, tâche est belle. À l'œuvre donc, et sans plus attendre. La France le veut !
На крайніх реакційних позиціях стояв Рене Траутманн. 25 січня 1922 він опублікував у газеті L'Action nationale статтю, де звинуватив Марана у расизмі, самозванстві та невдячності, а до головного героя роману — вождя Батуали, звернувся такими словами: «Але ж, Батуало, ми знаємо ваш зразок щасливого життя — грабувати, мордувати, вбивати або повертати в рабство всіх ваших сусідів, хай там хто вони. Ось така вершина вашого щастя, ви, добрі негри Центральної Африки». Траутманн висунув свій поділ негритоїдної раси на «негрів», тобто тих, що ще не пізнали благ французького колоніалізму, й «чорних», що вже пізнали. На захист автора «Батуали» став Леон Боке, ствердивши в передмові до «Маленького короля Химерії» (1924), що Маран цілковито асимілювався у французькій культурі, хоч і маючи африканську натуру.
Наприкінці 1921 року Ернест Гемінґвей, тодішній паризький кореспондент газети «Чикаґо стар», написав:
"Батуала" [...] досі у круговерті засудження, обурення і похвали. Маран [...] потрапив під різкі нападки в палаті депутатів як невдячний обмовник Франції. Декому з французів не сподобалося звинувачення, яке цей письменник висунув французькому імперіалізму за політику щодо тубільців у французьких колоніях. Інші заступилися за автора й просили політиканів вважати роман твором мистецтва, справжнього мистецтва, яким він і є.
А тим часом Рене Маран нічого не відає про бурю, яку викликала його книжка. Перебуває на французькій державній службі в Центральній Африці, за два дні дороги від озера Чад і за сімдесят днів їзди від Парижа. У цьому містечку немає телеграфу, автор навіть не знає про те, що його книжка здобула знамениту Ґонкурівську премію.
У вступі до роману розповідається про те, як у центрі Африки громада з десяти тисяч чорних жителів скоротилася під французьким пануванням до однієї тисячі. Це сумна історія, очевидець просто і безпристрасно викладає в ній факти. Вчитуючись у роман, ви уявляєте картину життя в африканському селі, побачену очима африканця — великими, з яскраво-білими білками, й відчуту його рожевими долонями і широкими плоскими голими ступнями. Ви відчуваєте запахи села, споживаєте його їжу й бачите білу людину такою, якою бачить її чорна, і, поживши в цьому селі, ви в ньому ж умираєте. Ось і вся історія. Прочитавши її, ви ототожните себе з Батуалою — ось чому це чудовий твір.
Роман починається з того, що Батуала, вождь села, прокидається в своїй хатині, розбуджений холодом світанку й шурхотом долівки, що обсипається, бо мурахи прокладають у ній хід. Він роздмухує пригасле вогнище, сідає, згорбившись, біля вогню і, зігріваючи застигле тіло, розмірковує, чи не лягти йому знову спати.
Наприкінці роману Батуала;— старий з неслухняними від віку суглобами, покалічений леопардом, у якого не влучив списом — як і з самого початку, лежить на долівці. Сільський чаклун покинув його на самоті, в селі вже є молодший вождь, і Батуала вмирає, замучений лихоманкою та спрагою, й шолудивий пес лиже йому рани. Поки Батуала так лежить, ви теж відчуваєте спрагу, і жар, і шорсткий вологий язик пса.
Напевно, незабаром роман перекладуть англійською. Але щоб це зробити, потрібен ще один негр, що прожив життя в містечку за два дні дороги від озера Чад, що володіє англійською мовою так, як володіє французькою Рене Маран.
Роман «Батуала» увійшов до шкільної програми літератури в Сенегалі й Республіці Конго після здобуття незалежності. У Франції — з 2002 року
Твори
Поезія
- La maison du bonheur. Paris, Édition du Beffroi, 164 р. (1909) — «Дім щастя»
- La vie intérieure. Paris, Ed. du Beffroi, 157 p. (1912) — «Внутрішнє життя»
- Le visage calme: stances. Paris, Ed. du Monde nouveau, 87 p. (1922) — «Незворушне обличчя: станси»
- Les belles images. Bordeaux, Ed. Delmas, 83 p. (1935) — «Прекрасні образи»
- Le livre du souvenir. Paris, Présence Africaine, 142 p. (1958) — «Книга спогадів»
Проза
- Batouala — Véritable roman nègre, Paris, Ed. Albin Michel, 169 p. (1921) — «Батуала — справжній негритянський роман», Ґонкурівська премія
- Le petit roi de Chimérie: conte. Paris, Ed. Albin Michel, 237 p. (1924) — «Маленький король Химерії: казка»
- Djouma, chien de brousse…. Paris, Ed. Albin Michel, 253 p. (1927) — «Джума, собака джунглів…»
- Journal sans date. Paris, Ed. Fayard, Les Œvres Libres (1927) — «Щоденник без дати»
- Le cœur serré, autobiographie. Paris, Ed. Albin Michel, 252 p. (1931) — «Жорстке серце» (автобіографія)
- Deux amis. Paris, Ed. Fayard, 128 p. (1931) — «Двоє друзів»
- Défence d'aimer. Paris, Ed. Fayard (орієнтовно 1932) — «Захист кохання»
- Le livre de la brousse. Paris, Ed. Albin Michel, 287 p. (1934) — «Книга джунглів»
- L'homme qui attend. Paris, Ed. Fayard, 130 p. (1936) — «Людина, яка чекає»
- Bêtes de la brousse, Paris, Ed. Albin Michel, 253 p. (1941) — «Звірі джунглів»
- Peine de cœur (dédié à Lucien Descaves), Paris, S.P.L.E., Ed. Univers, 207 p. (1944) — «Біль серця» (присвячено Люсьєнові Декаву)
- Un homme pareil aux autres, «dédié à Lucien Descaves, en témoignage de ma reconnaissance et de ma gratitude». Paris, Ed. Arc-en-Ciel, 248 p. (1947) — «Людина, як усі» («присвячено Люсьєнові Декаву — на знак моєї пошани і вдячности»)
- Mbala, l'éléphant, Illustrations de André Collot, Paris, Ed. Arc-en-Ciel, 187 p. (1947) — «Слон Мбала»
- Bacouya, le cynocéphale. Paris, Ed. Albin Michel, 241 р. (1953) — «Павіан Бакуя»
Есеї
- Asepsie noire! (1931) — «Чорна асептика!»
- Le Tchad de sable et d'or (1931) — «Чад піску і золота»
- Afrique Équatoriale Française: terres et races d'avenir (1937) — «Французька Екваторіальна Африка: землі й раси майбуття»
- Livingstone et l'exploration de l'Afrique (1938) — «Лівінґстон і дослідження Африки»
- Brazza et la fondation de l'A.E.F. (1941) — «Бразза і створення Французької Екваторіальної Африки»
- Les pionniers de l'Empire (tome 1), Paris, Ed. Albin Michel, 331 p. (1943) — «Піонери імперії»
- Les pionniers de l'Empire (tome 2), Paris, Ed. Albin Michel, 413 p.
- Savorgnan de Brazza (1951) — «Саворнян де Бразза»
- Félix Éboué, grand commis et loyal serviteur, 1885—1944 (1957) — «Фелікс Ебуе, великий службовець і вірний слуга,1885-1944»
- Bertrand du Guesclin, l'épée du roi (1960) — «Бертран дю Ґесклен, меч короля»
Бібліографія
- Frantz Omar Fanon, Peau noire, masques blancs, Paris: Les Éditions du Seuil, 1952, 239 p., 1952
- Hommage à René Maran, Présence africaine, 1965, 311 p.
- Femi Ojo-Ade, René Maran, écrivain négro-africain, Fernand Nathan, 1977
- (en) Femi Ojo-Ade, René Maran, the Black Frenchman: a bio-critical study, Three Continents Press, Washington, 1984, 265 p.
- Keith Cameron. «René Maran». — Boston: Twayne Publishers, 1985. — 176 с. —
- John Alfred Dennis. «The René Maran story: the life and times of a black Frenchman, colonial administrator, novelist and social critic, 1887—1960». — Thesis, Ph.D.: Stanford University, 1986. — 542 с. —
- Géraldine Woloch, René Maran: un écrivain négro-africain sous la colonisation, Institut d'études politiques de Grenoble, Saint-Martin-d'Hères, 1995, 173 p. (mémoire)
- Thierry Sinda, Révolte, critique sociale et tradition dans la littérature négro-africaine des origines à 1960, Université de Cergy-Pontoise, 2000, 445 p. (thèse de Lettres)
- Charles Onana, René Maran: le premier Goncourt noir, 1887—1960, Éd. Duboiris, Paris, 2007, 193 p.
Нагороди і відзнаки
- Prix Goncourt — Ґонкурівська премія (1921)
- Grand Prix Broquette-Gonin de l'Académie française — Велика премія Брокетт-Ґонен Французької академії (1942)
- Grand prix de la Société des Gens de Lettres — Велика премія Товариства літераторів (1949)
- Prix de la Mer et de l'Outre-Mer — Премія Моря і Заморських територій (1950)
- Membre de l'Académie Internationale de Culture française de Belgique — членство в Міжнародній академії французької культури в Бельгії (1953)
- Prix de Poésie de l'Académie française — Премія за поезію від Французької академії (1959)
Ушанування пам'яті
- У 2009 році засновано Літературну премію імені Рене Марана
- 1969 року в Камеруні випущено поштову марку номіналом 100 франків із зображенням Рене Марана
- 20 травня 1966 року на засіданні муніципального комітету Бордо вирішено назвати іменем Рене Марана площу Ронд. Цю постанову здійснено
- Іменем Рене Марана названо вулиці у Фор-де-Франсі, Каєнні та
- У 2006 році Барха Бауер і Серж Паран зняли 53-хвилинний документальний фільм «Рене Маран, будитель сумління» (René Maran, l'éveilleur des conscienses)
Посилання
- Steve Puig. René Maran. Portraits D'Îles. — «Рене Маран»
- René Maran was a great French writer. African American Registry — «Рене Маран був великий французький письменник» (англ.)
- René Maran — Livres, citations, photos et vidéos. Babelio.com. — «Рене Маран. Біографія, цитати, фотографії й відеозаписи»
Примітки
- Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- datos.bne.es: El portal de datos bibliográficos de la Biblioteca Nacional de España — 2011.
- Kristen Sarge, René Maran avant sa naissance: un siècle d'histoire guyanaise vue sous l'angle d'une famille (vers 1780—1887)
- Selim Lander. «Qui était vraiment René Maran, le premier Goncourt Noir?». MondesFrancophones.Com
- Camille Poirier, Goncourt oubliés 4 : René Maran, 1921. Livres avec Lire, 06.08.2012
- Pierre Assouline, Du côté de chez Drouant: Le Goncourt de 1903 à 1921, radioémission sur «France Culture», 27.07.2013
- Richard Koukougnon DJIROPO, René Maran, un illustre Guyanais méconnu des siens. Blada.com, 27.11.2010
- Про Рене Марана і див. Bernard Mouralis, René Maran et Gaston Monnerville: entre négritude et radicalisme. Francofonia, 14, 2005[недоступне посилання з квітня 2019]
- Lilyan Kesteloot, Histoire de la littérature négro-africaine : ХХе ‑ХХie siècle : 1930-2001. Paris, Karthala Editions, 2001. Див. також Le fonds René Maran à la bibliothèque municipale B. M. Bordeaux, 2007, 19 p. Hommages_Rene_Maran.pdf Batouala (1921); Jean Michel Andrault, René Maran. 2006 Hommages René Maran.pdf
- Сайт «Nuevo Mundo. Mundos Nuevos». Elsa Geneste. Autour de Batouala de René Maran: réflexions sur quelques formulations racistes et antiracistes du mot " nègre "
- . Архів оригіналу за 1 лютого 2014. Процитовано 23 січня 2014.
- «L'autobiographie dans l'espace francophone». Lourdes Rubiales Bonilla. René Maran et l'écriture du Moi, p. 77
- . Архів оригіналу за 9 березня 2014. Процитовано 9 березня 2014.
- . Архів оригіналу за 3 лютого 2014. Процитовано 24 січня 2014.
- François Beauvy, Philéas Lebesgue et ses correspondants en France et dans le monde de 1890 à 1958, thèse de doctorat, 2003, Université de Paris X — Nanterre, publiée par Ed. Awen, 2004, 674 p.
- Jacques de Cauna, René Maran, Le Dictionnaire de Bordeaux: IIIe siècle av. J.-C.-2006, Paris, Loubatières, 2006
- . Архів оригіналу за 9 квітня 2014. Процитовано 24 лютого 2014.
- (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 05.03.2014. Процитовано 22.02.2014.
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет
U Vikipediyi ye statti pro inshi znachennya cogo termina Maran Ukrcenter Primitki Rene MaranRene MaranRene Maran 1930 rik Im ya pri narodzhenniRene MaranNarodivsya8 listopada 1887 1887 11 08 For de Frans MartinikaPomer9 travnya 1960 1960 05 09 72 roki ParizhPohovannyacvintar MonparnasGromadyanstvo FranciyaDiyalnistpismennik perekladach kritikAlma materdMova tvorivfrancuzkaRoki aktivnosti1909 1960NapryamokrealizmZhanrroman virsh esejMagnum opus Batuala PremiyiGonkurivska premiya 1921 Rene Maran u Vikishovishi Vislovlyuvannya u Vikicitatah Roboti u VikidzherelahRichka Madam u For de Fransi 1890 rik Golovnij korpus Velikogo liceyu Mishelya Montenya Rene Maran fr Rene Maran 8 listopada 1887 18871108 9 travnya 1960 francuzkij pismennik laureat Gonkurivskoyi premiyi 1921 Biografichni daniRene Maran narodivsya 5 listopada 1887 roku na korabli yakim jogo batki Leon Ermenezhild Maran 1864 1911 i Mari Korina Maran do shlyubu Lagrander 1865 1915 plivli do mista For de Frans Martinika z Kayenni Francuzka Gviana U metrici majbutnogo pismennika vkazano inshu datu 8 listopada 1887 roku oskilki korabel pribuv do portu tri dni pislya narodzhennya Rene Cherez tri roki rodina pereyihala do Gabonu de batkovi zaproponuvali posadu v kolonialnij administraciyi U 1894 mu Rene Marana pomistili v pansionat pri liceyi v Talansi a z 1897 po 1906 j vin navchavsya u Velikomu liceyi Mishelya Montenya Bordo de poznajomivsya j grav u regbi z majbutnim visokopostavlenim kolonialnim uryadovcem sho zorganizuvav Ruh Oporu u Francuzkij Ekvatorialnij Africi FEA Do 1909 go Rene Maran zdobuvav vishu yuridichnu osvitu Cogo zh roku debyutuvav poetichnoyu zbirkoyu Shaslivij dim u lillskomu zhurnali Leona Boke Le Beffroi Dozorna vezha a v 1910 mu stav sluzhiti chinovnikom chetvertogo klasu kolonialnoyi administraciyi v Ubangi Shari nini teritoriya CAR Tam vin zustrivsya z batkom yakij pivroku po tomu vijshov na pensiyu pereselivsya v Bordo j u 1911 mu pomer Vidtodi Rene vidchuvav brak groshej bo dovelosya finansovo pidtrimuvati matir i dvoh molodshih brativ Z namovi priyatelya Fileasa Lebega u 1912 mu Maran pochav pisati prisvyachenij najdorozhchomu drugovi roman Batuala yakij vijshov drukom u vidavnictvi Albena Mishelya 1921 roku U comu pospriyali perekladach Manoel Gayisto j poet Anri de Renye U peredmovi Maran piddav gostrij kritici deyaki aspekti kolonialnoyi politiki Franciyi zvernuvshis do vsih francuzkih pismennikiv Vnaslidok cogo vlada zaboronila rozpovsyudzhuvati knizhku v koloniyah U tomu zh roci avtor oderzhav Gonkurivsku premiyu Za Batualu progolosuvali p yat chleniv zhuri Inshi p yat buli za Vesilnu pisnyu L Epithalame Maran peremig zavdyaki podvijnomu golosu golovi zhuri j stav pershim chornoshkirim gonkurivskim laureatom U finalnij tur takozh vijshli P yer Mak Orlan La Cavaliere Elsa i Les nocturnes Naprikinci 1924 roku Rene Maran u chini zastupnika tretogo klasu civilnoyi sluzhbi buv zmushenij zvilnitisya z roboti Perebrashis iz Ubangi do Parizha stav profesionalnim pismennikom ta zhurnalistom na radio 1927 roku vin odruzhivsya z biloshkiroyu Kamilloyu Bertlo Camille Berthelot 1894 1977 yaka pohodila z nebagatoyi rodini Bezditne podruzhzhya udocherilo biloshkiru divchinku Polettu yaka vijshovshi v 1946 roci zamizh vzyala podvijne prizvishe Mishel Maran U 1930 h rokah Maran vidviduvav literaturnij salon de poznajomivsya z osnovopolozhnikami negrityudu Leopoldom Sedarom Sengorom Eme Sezerom ta Radiv yim ne vdavatisya do krajnoshiv Vbachav nebezpeku v takij techiyi sho v ti chasi tilki zarodzhuvalasya Hocha chornoshkiri lyudi mali Rene Marana za predtechu negrityudu ta cej literator viznav sho vin negarazd rozumiye znachennya cogo slova j shilnij vbachati v nomu radshe rasizm nizh novu formu gumanizmu Popri vse Maran uperto pozicionuvav sebe yak lyudinu rivnu z inshimi Lilian Kestlo Vidznachavsya pomirkovanistyu j uvazhav sho v zhitti vsiyeyi Francuzkoyi imperiyi mozhna dosyagti garmoniyi zavdyaki zmishannyu ras Shanuvav istoriyu francuziv nezalezhno vid koloru yihnoyi shkiri Buv patriot Franciyi j vistupav za rivni mozhlivosti dlya vsih yiyi gromadyan Maran zhiv ne tilki z pismennickoyi ta kritiko zhurnalistskoyi roboti Z 1937 roku vin oderzhuvav stipendiyu z fondu Mizhkolonialna sluzhba Service intercolonial za te sho na zamovlennya francuzkogo ministerstva kolonij redaguvav statti yaki potim bezplatno nadhodili v redakciyi gazet Taka robota trivala j pid chas nimeckoyi okupaciyi Maran sprostuvav zakidi pro kolaboracionizm i 1942 roku distav Veliku premiyu Brokett Gonen Francuzkoyi akademiyi priznachenu zokrema vinagorodzhuvati za vidatni moralni yakosti Pid chas Drugoyi svitovoyi vijni vin zalishivshis na okupovanij teritoriyi ne buv internovanij Neprihilno stavivsya do pochinu Ebue odnogo z organizatoriv gollistskogo Ruhu Oporu v Ekvatorialnij Africi Maran vvazhav sho ne afrikanskim tuzemcyam nalezhit zahishati francuziv a navpaki francuzam tuzemciv U 1949 mu Kornyu Zhantij verhovnij komisar FEA postanoviv viplachuvati Maranu dovichnu pensiyu 100 000 frankiv shoroku na znak viznannya za literaturni tvori prisvyacheni FEA Odnak 1953 roku nastupnik Kornyu Zhantiya skasuvav cyu postanovu Unaslidok cogo pislya smerti Marana jogo vdova bula zmushena koristuvatisya materialnoyu dopomogoyu vid Leopolda Sedara Sengora V ostanni roki zhittya Rene Maran provadiv suspilno gromadsku diyalnist u rasovomu pitanni Vzyav uchast u Pershomu vsesvitnomu kongresi chornoshkirih pismennikiv i mitciv sho vidbuvsya v Parizhi v 1956 roci Buv takozh na Drugomu kongresi v Rimi 1959 roku Pidtrimuvav druzhni stosunki z chornoshkirim amerikanskim pismennikom i diplomatom Merserom Kukom Pismennik pomer 9 travnya 1960 roku vid infarktu zi sliv Bernara Mishelya pismennikovogo vnuka Pohovanij na cvintari Monparnas poryad z inshimi gonkurivskimi laureatami Margerit Dyuras Simonoyu de Bovuar TvorchistRene Maran zrobiv pershi sprobi v krasnomu pismenstvi she v drugomu klasi liceyu zavdyaki vikladachevi literaturi Lambine U 1909 1912 1922 j 1935 rokah vidav chotiri zbirki poezij vidpovidno Dim shastya Vnutrishnye zhittya poznacheni silnim vplivom simvolizmu Nezvorushne oblichchya stansi j Prekrasni obrazi P yata Kniga spogadiv 1958 stala pidsumkom U nij avtor zibrav use najkrashe z napisanogo Selim Lander piddav kritici poetichni tvori avtora navivshi priklad tih sho 1953 roku podano yak pidstavu prijnyattya Marana do Mizhnarodnoyi akademiyi francuzkoyi kulturi zokrema virsh La mere Mati Ironichno postavivsya do Maranovih literaturnih upodoban yaki toj oprilyudniv u nekrolozi napisanomu na smert Lambine La cithare Arfa abo zh Citra j Les bœufs Biki Rene Maran vidomij peredusim yak prozayik Pisav piznavalni animalistichni knizhki priznacheni golovno dlya ditej i yunactva v yakih barvisto zmalovuvav afrikansku prirodu j zasudzhuvav zhorstokist u stavlenni do tvarin Ce Dzhuma sobaka dzhungliv 1927 Kniga dzhungliv 1934 Zviri dzhungliv 1941 Slon Mbala 1947 i Pavian Bakuya 1953 U dorobku pismennika takozh dva majzhe avtobiografichni romani Zhorstke serce rozpochatij blizko 1912 roku j vidanij yedinij raz u 1931 ta Lyudina yak usi sho vihodiv u svit trichi perejmenovanij i pereroblenij vpershe u 1927 mu pid nazvoyu Shodennik bez dati vdruge oriyentovno 1932 roku pid nazvoyu Zahist kohannya i vtretye v 1947 mu pid aktualnoyu nazvoyu Golovnimi geroyami romanu ye chornoshkirij karibec Zhan Venez i biloshkira francuzhenka Andre Mariyella v poperednih variantah Adidzha i Urika Sam avtor stverdzhuvav sho napisav yih ne vporu Yak pishe Franc Fanon u publicistichnij knizhci Chorna shkira bili maski Peau noire masques blancs 1952 pro intimni stosunki mizh lyudmi riznih ras kohayuchi mene bila zhinka dovodit sho ya vartij bilogo kohannya Mene lyublyat yak biloshkirogo Ya biloshkirij Pro Zhana Veneza avtor zauvazhuye Ce yevropeyec Ale vin chornoshkirij otzhe vin negr U comu j superechnist Vin ne rozumiye lyudej svoyeyi rasi a biloshkiri ne rozumiyut jogo Dvoyistist pritamanna samomu Maranu Yak literator i zhurnalist vin borovsya za viznannya rivnopravnosti chornoshkiroyi lyudini u francuzkomu suspilstvi vistupav proti rasizmu proti gnoblennya kolonizovanih narodiv i vodnochas progoloshuvav ideyu gumanistichnoyi misiyi Franciyi obstoyuvav slushnist i progresivnist asimilyacijnoyi kolonialnoyi politiki U svoyih romanah na afrikansku tematiku avtor pokazuvav neprosti stosunki mizh chornimi i bilimi Buv patriot Franciyi i popri deyaki zastorogi vislovleni v korespondenciyi z Fileasom Lebegom opisuvav zhittya velikih francuziv u tomu chisli j tih sho vidkrivali zemli majbutnoyi Francuzkoyi kolonialnoyi imperiyi U listuvanni vin chasto cituvav svoyih troh najkrashih druziv yakimi zahoplyuvavsya Feliksa Ebue i Manoelya Gayisto Najvidomishij tvir zavdyaki yakomu Maran zdobuv svitovu slavu ce Batuala pershij frankomovnij roman pro afrikanskih tuzemciv napisanij temnoshkirim avtorom Jmovirno sho samu nazvu romanu pidkazalo gabonske silce Batuala u provinciyi Ogove Ivindo 1921 roku cej tvir udostoyeno Gonkurivskoyi premiyi j todi zh taki zrazu zh pislya opublikuvannya Rene Maran potrapiv pid lavinu kritiki i naklepnickih zvinuvachen u francuzkij presi Rozdratuvannya viklikav ne tak sam roman yak jogo peredmova U nij zasudzheno ne okremih kolonialnih uryadovciv a vsyu kolonialnu administraciyu Francuzkoyi Ekvatorialnoyi Afriki Civilizaciye civilizaciye gordoste yevropejciv mogilo beznevinno nimi vbitih Ti zvodish svoye korolivstvo na trupah Hoch sho b ti bazhala hoch sho b robila ti vvodish sebe v omanu Vid tvogo viglyadu prolivayutsya slozi j lunaye bolisnij krik Ti sila sho vdilyaye pravo Ti ne smoloskip a pozhezha Nishish use sho dotorkayeshsya Cheste krayini yaka dala meni vse moyi brati z Franciyi pismenniki vsih vidlamiv vi sho chasto sperechayetesya pro dribnichki sho zadlya zabavi chubitesya j tut zhe dohodite zlagodi shorazu koli jdetsya pro bornyu za spravedlivu j blagorodnu ideyu Zaklikayu vas na dopomogu bo viryu u vashu velikodushnist Moya knizhka ne polemichna Tak stalosya sho yiyi opublikovano v potribnij chas Ye zlobodenne pitannya negr Ale hto b zahotiv jogo postaviti Tilki ne amerikanci Tilki ne propagandisti v usih gazetah ponad Rejnom Moyi brati po duhu pismenniki Franciyi Haj prolunaye vash golos Treba shob vi dopomogli tim hto peredaye slovami rechi takimi yakimi voni ye a ne takimi yakimi hotilosya b yih bachiti Zgodom koli ochistyatsya kolonialni miski netrisha ya zmalyuyu deyaki zrazki sho vzhe nakresliv ale narazi trimayu v zapisnikah Skazhu vam sho v deyakih miscinah neshasni negri musili prodavati svoyih zhinok po dvadcyat p yat simdesyat p yat frankiv abi zaplatiti za nih podushnij podatok Ya skazhu vam Ale todi govoritimu vid ne chijogos tam a taki svogo imeni ce budut moyi ideyi j oprilyudnyu yih ya a ne htos inshij Napered znayu yevropejci yakih mayu na uvazi taki boyaguzlivi j nici sho zhoden iz nih ne posmiye ani slovom meni zaperechiti Tazh yakbi bula zmoga dati znati z yakih shodennih pidlostej skladayetsya kolonialne zhittya to pro nogo menshe b govorili a to j vzagali promovchuvali b Vono postupovo vulgarizuye lyudinu Duzhe nechislenni kolonisti bud voni j uryadovci vdoskonalyuyutsya duhovno Yim nesila opiratisya otochennyu Voni spivayutsya Pered vijnoyu bagato hto z yevropejciv mig samotuzhki osushiti ponad p yatnadcyat litriv perno za tridcyat dniv A vidtodi gaj gaj Ya znav odnogo cholovika sho pobiv usi rekordi Visimdesyat plyashok os skilki vin poduzhuvav vipivati za misyac Ci ta inshi merzotni nepodobstva dovodyat lyudej sho v nih garazduyut do najogidnishoyi bezharakternosti Cya nicist ne mozhe ne turbuvati chastinu osib priznachenih diyati vid imeni Franciyi Same voni mayut vidpovidati za liho vid yakogo poterpayut deyaki oblasti krayini chornoshkirih Zadlya pidvishennya v chinah treba bulo pozbuvatisya vsilyakih prikroshiv Oderzhimi takoyu metoyu chinovniki vidreklisya vid usogo blagorodnogo zvolikayut vidkladayut breshut i nagromadzhuyut brehnyu Voni ne hotili bachiti Ne hotili chuti Yim brakuvalo smilivosti shob govoriti Intelektualnu nedolugist dopovnili moralna nemichnist i brak dokoriv sumlinnya os chinushi j obdurili svoyu krayinu Zaklikayu vas vipraviti te sho administraciya evfemistichno nazivaye pomilkami Borotba bude zapekla Vam dovedetsya smilo vistupiti proti rabotorgovciv Borotisya z nimi bude vazhche nizh z vitryakami Vashe zavdannya prekrasne Tozh negajno do roboti Franciya cogo hoche Originalnij tekst fr Civilisation civilisation orgueil des Europeens et leur charnier d innocents Tu batis ton royaume sur des cadavres Quoi que tu veuilles quoi que tu fasses tu te meus dans le mensonge A ta vue les larmes de sourdre et la douleur de crier Tu es la force qui prime le droit Tu n es pas un flambeau mais un incendie Tout ce a quoi tu touches tu le consumes Honneur du pays qui m a tout donne mes freres de France ecrivains de tous les partis vous qui souvent disputez d un rien et vous dechirez a plaisir et vous reconciliez tout a coup chaque fois qu il s agit de combattre pour une idee juste et noble je vous appelle au secours car j ai foi en votre generosite Mon livre n est pas de polemique Il vient par hasard a son heure La question negre est actuelle Mais qui a voulu qu il en fut ainsi Mais les Americains Mais les campagnes des journaux d outre Rhin Mes freres en esprit ecrivains de France Que votre voix s eleve Il faut que vous aidiez ceux qui disent les choses telles qu elles sont non pas telles qu on voudrait qu elles fussent Et plus tard lorsqu on aura nettoye les suburres coloniales je vous peindrai quelques uns de ces types que j ai deja croques mais que je conserve un temps encore en mes cahiers Je vous dirai qu en certaines regions de malheureux negres ont ete obliges de vendre leurs femmes a un prix variant de vingt cinq a soixante quinze francs piece pour payer leur impot de capitation Je vous dirai Mais alors je parlerai en mon nom et non pas au nom d un autre ce seront mes idees que j exposerai et non pas celles d un autre Et d avance des Europeens que je viserai je les sais si laches que je suis sur que pas un n osera me donner le plus leger dementi Car la large vie coloniale si l on pouvait savoir de quelle quotidienne bassesse elle est faite on en parlerait moins on n en parlerait plus Elle avilit peu a peu Rares sont meme parmi les fonctionnaires les coloniaux qui cultivent leur esprit Ils n ont pas la force de resister a l ambiance On s habitue a l alcool Avant la guerre nombreux etaient les Europeens capables d assecher a eux seuls plus de quinze litres de pernod en l espace de trente jours Depuis helas j en ai connu un qui a battu tous les records Quatre vingts bouteilles de whisky de traite voila ce qu il a pu boire en un mois Ces exces et d autres ignobles conduisent ceux qui y excellent a la veulerie la plus abjecte Cette abjection ne peut qu inquieter de la part de ceux qui ont charge de representer la France Ce sont eux qui assument la responsabilite des maux dont souffrent a l heure actuelle certaines parties du pays des noirs C est que pour avancer en grade il fallait qu ils n eussent pas d histoires Hantes de cette idee ils ont abdique toute fierte ils ont hesite temporise menti et delaye leurs mensonges Ils n ont pas voulu voir Ils n ont rien voulu entendre Ils n ont pas eu le courage de parler Et a leur anemie intellectuelle l asthenie morale s ajoutant sans un remords ils ont trompe leur pays C est a redresser tout ce que l administration designe sous l euphemisme d errements que je vous convie La lutte sera serree Vous allez affronter des negriers Il vous sera plus dur de lutter contre eux que contre des moulins Votre tache est belle A l œuvre donc et sans plus attendre La France le veut Na krajnih reakcijnih poziciyah stoyav Rene Trautmann 25 sichnya 1922 vin opublikuvav u gazeti L Action nationale stattyu de zvinuvativ Marana u rasizmi samozvanstvi ta nevdyachnosti a do golovnogo geroya romanu vozhdya Batuali zvernuvsya takimi slovami Ale zh Batualo mi znayemo vash zrazok shaslivogo zhittya grabuvati morduvati vbivati abo povertati v rabstvo vsih vashih susidiv haj tam hto voni Os taka vershina vashogo shastya vi dobri negri Centralnoyi Afriki Trautmann visunuv svij podil negritoyidnoyi rasi na negriv tobto tih sho she ne piznali blag francuzkogo kolonializmu j chornih sho vzhe piznali Na zahist avtora Batuali stav Leon Boke stverdivshi v peredmovi do Malenkogo korolya Himeriyi 1924 sho Maran cilkovito asimilyuvavsya u francuzkij kulturi hoch i mayuchi afrikansku naturu Naprikinci 1921 roku Ernest Gemingvej todishnij parizkij korespondent gazeti Chikago star napisav Batuala dosi u krugoverti zasudzhennya oburennya i pohvali Maran potrapiv pid rizki napadki v palati deputativ yak nevdyachnij obmovnik Franciyi Dekomu z francuziv ne spodobalosya zvinuvachennya yake cej pismennik visunuv francuzkomu imperializmu za politiku shodo tubilciv u francuzkih koloniyah Inshi zastupilisya za avtora j prosili politikaniv vvazhati roman tvorom mistectva spravzhnogo mistectva yakim vin i ye A tim chasom Rene Maran nichogo ne vidaye pro buryu yaku viklikala jogo knizhka Perebuvaye na francuzkij derzhavnij sluzhbi v Centralnij Africi za dva dni dorogi vid ozera Chad i za simdesyat dniv yizdi vid Parizha U comu mistechku nemaye telegrafu avtor navit ne znaye pro te sho jogo knizhka zdobula znamenitu Gonkurivsku premiyu U vstupi do romanu rozpovidayetsya pro te yak u centri Afriki gromada z desyati tisyach chornih zhiteliv skorotilasya pid francuzkim panuvannyam do odniyeyi tisyachi Ce sumna istoriya ochevidec prosto i bezpristrasno vikladaye v nij fakti Vchituyuchis u roman vi uyavlyayete kartinu zhittya v afrikanskomu seli pobachenu ochima afrikancya velikimi z yaskravo bilimi bilkami j vidchutu jogo rozhevimi dolonyami i shirokimi ploskimi golimi stupnyami Vi vidchuvayete zapahi sela spozhivayete jogo yizhu j bachite bilu lyudinu takoyu yakoyu bachit yiyi chorna i pozhivshi v comu seli vi v nomu zh umirayete Os i vsya istoriya Prochitavshi yiyi vi ototozhnite sebe z Batualoyu os chomu ce chudovij tvir Roman pochinayetsya z togo sho Batuala vozhd sela prokidayetsya v svoyij hatini rozbudzhenij holodom svitanku j shurhotom dolivki sho obsipayetsya bo murahi prokladayut u nij hid Vin rozdmuhuye prigasle vognishe sidaye zgorbivshis bilya vognyu i zigrivayuchi zastigle tilo rozmirkovuye chi ne lyagti jomu znovu spati Naprikinci romanu Batuala starij z nesluhnyanimi vid viku suglobami pokalichenij leopardom u yakogo ne vluchiv spisom yak i z samogo pochatku lezhit na dolivci Silskij chaklun pokinuv jogo na samoti v seli vzhe ye molodshij vozhd i Batuala vmiraye zamuchenij lihomankoyu ta spragoyu j sholudivij pes lizhe jomu rani Poki Batuala tak lezhit vi tezh vidchuvayete spragu i zhar i shorstkij vologij yazik psa Napevno nezabarom roman perekladut anglijskoyu Ale shob ce zrobiti potriben she odin negr sho prozhiv zhittya v mistechku za dva dni dorogi vid ozera Chad sho volodiye anglijskoyu movoyu tak yak volodiye francuzkoyu Rene Maran Roman Batuala uvijshov do shkilnoyi programi literaturi v Senegali j Respublici Kongo pislya zdobuttya nezalezhnosti U Franciyi z 2002 rokuTvoriPoeziya La maison du bonheur Paris Edition du Beffroi 164 r 1909 Dim shastya La vie interieure Paris Ed du Beffroi 157 p 1912 Vnutrishnye zhittya Le visage calme stances Paris Ed du Monde nouveau 87 p 1922 Nezvorushne oblichchya stansi Les belles images Bordeaux Ed Delmas 83 p 1935 Prekrasni obrazi Le livre du souvenir Paris Presence Africaine 142 p 1958 Kniga spogadiv Proza Batouala Veritable roman negre Paris Ed Albin Michel 169 p 1921 Batuala spravzhnij negrityanskij roman Gonkurivska premiya Le petit roi de Chimerie conte Paris Ed Albin Michel 237 p 1924 Malenkij korol Himeriyi kazka Djouma chien de brousse Paris Ed Albin Michel 253 p 1927 Dzhuma sobaka dzhungliv Journal sans date Paris Ed Fayard Les Œvres Libres 1927 Shodennik bez dati Le cœur serre autobiographie Paris Ed Albin Michel 252 p 1931 Zhorstke serce avtobiografiya Deux amis Paris Ed Fayard 128 p 1931 Dvoye druziv Defence d aimer Paris Ed Fayard oriyentovno 1932 Zahist kohannya Le livre de la brousse Paris Ed Albin Michel 287 p 1934 Kniga dzhungliv L homme qui attend Paris Ed Fayard 130 p 1936 Lyudina yaka chekaye Betes de la brousse Paris Ed Albin Michel 253 p 1941 Zviri dzhungliv Peine de cœur dedie a Lucien Descaves Paris S P L E Ed Univers 207 p 1944 Bil sercya prisvyacheno Lyusyenovi Dekavu Un homme pareil aux autres dedie a Lucien Descaves en temoignage de ma reconnaissance et de ma gratitude Paris Ed Arc en Ciel 248 p 1947 Lyudina yak usi prisvyacheno Lyusyenovi Dekavu na znak moyeyi poshani i vdyachnosti Mbala l elephant Illustrations de Andre Collot Paris Ed Arc en Ciel 187 p 1947 Slon Mbala Bacouya le cynocephale Paris Ed Albin Michel 241 r 1953 Pavian Bakuya Eseyi Asepsie noire 1931 Chorna aseptika Le Tchad de sable et d or 1931 Chad pisku i zolota Afrique Equatoriale Francaise terres et races d avenir 1937 Francuzka Ekvatorialna Afrika zemli j rasi majbuttya Livingstone et l exploration de l Afrique 1938 Livingston i doslidzhennya Afriki Brazza et la fondation de l A E F 1941 Brazza i stvorennya Francuzkoyi Ekvatorialnoyi Afriki Les pionniers de l Empire tome 1 Paris Ed Albin Michel 331 p 1943 Pioneri imperiyi Les pionniers de l Empire tome 2 Paris Ed Albin Michel 413 p Savorgnan de Brazza 1951 Savornyan de Brazza Felix Eboue grand commis et loyal serviteur 1885 1944 1957 Feliks Ebue velikij sluzhbovec i virnij sluga 1885 1944 Bertrand du Guesclin l epee du roi 1960 Bertran dyu Gesklen mech korolya BibliografiyaFrantz Omar Fanon Peau noire masques blancs Paris Les Editions du Seuil 1952 239 p 1952 Hommage a Rene Maran Presence africaine 1965 311 p Femi Ojo Ade Rene Maran ecrivain negro africain Fernand Nathan 1977 en Femi Ojo Ade Rene Maran the Black Frenchman a bio critical study Three Continents Press Washington 1984 265 p Keith Cameron Rene Maran Boston Twayne Publishers 1985 176 s ISBN 9780805766042 John Alfred Dennis The Rene Maran story the life and times of a black Frenchman colonial administrator novelist and social critic 1887 1960 Thesis Ph D Stanford University 1986 542 s ISBN 9780805766042 Geraldine Woloch Rene Maran un ecrivain negro africain sous la colonisation Institut d etudes politiques de Grenoble Saint Martin d Heres 1995 173 p memoire Thierry Sinda Revolte critique sociale et tradition dans la litterature negro africaine des origines a 1960 Universite de Cergy Pontoise 2000 445 p these de Lettres Charles Onana Rene Maran le premier Goncourt noir 1887 1960 Ed Duboiris Paris 2007 193 p ISBN 978 2 916872 01 8Nagorodi i vidznakiPrix Goncourt Gonkurivska premiya 1921 Grand Prix Broquette Gonin de l Academie francaise Velika premiya Brokett Gonen Francuzkoyi akademiyi 1942 Grand prix de la Societe des Gens de Lettres Velika premiya Tovaristva literatoriv 1949 Prix de la Mer et de l Outre Mer Premiya Morya i Zamorskih teritorij 1950 Membre de l Academie Internationale de Culture francaise de Belgique chlenstvo v Mizhnarodnij akademiyi francuzkoyi kulturi v Belgiyi 1953 Prix de Poesie de l Academie francaise Premiya za poeziyu vid Francuzkoyi akademiyi 1959 Ushanuvannya pam yatiU 2009 roci zasnovano Literaturnu premiyu imeni Rene Marana 1969 roku v Kameruni vipusheno poshtovu marku nominalom 100 frankiv iz zobrazhennyam Rene Marana 20 travnya 1966 roku na zasidanni municipalnogo komitetu Bordo virisheno nazvati imenem Rene Marana ploshu Rond Cyu postanovu zdijsneno Imenem Rene Marana nazvano vulici u For de Fransi Kayenni ta U 2006 roci Barha Bauer i Serzh Paran znyali 53 hvilinnij dokumentalnij film Rene Maran buditel sumlinnya Rene Maran l eveilleur des conscienses PosilannyaSteve Puig Rene Maran Portraits D Iles Rene Maran Rene Maran was a great French writer African American Registry Rene Maran buv velikij francuzkij pismennik angl Rene Maran Livres citations photos et videos Babelio com Rene Maran Biografiya citati fotografiyi j videozapisi PrimitkiBibliotheque nationale de France BNF platforma vidkritih danih 2011 d Track Q19938912d Track Q54837d Track Q193563 datos bne es El portal de datos bibliograficos de la Biblioteca Nacional de Espana 2011 d Track Q50358336 Kristen Sarge Rene Maran avant sa naissance un siecle d histoire guyanaise vue sous l angle d une famille vers 1780 1887 Selim Lander Qui etait vraiment Rene Maran le premier Goncourt Noir MondesFrancophones Com Camille Poirier Goncourt oublies 4 Rene Maran 1921 Livres avec Lire 06 08 2012 Pierre Assouline Du cote de chez Drouant Le Goncourt de 1903 a 1921 radioemission sur France Culture 27 07 2013 Richard Koukougnon DJIROPO Rene Maran un illustre Guyanais meconnu des siens Blada com 27 11 2010 Pro Rene Marana i div Bernard Mouralis Rene Maran et Gaston Monnerville entre negritude et radicalisme Francofonia 14 2005 nedostupne posilannya z kvitnya 2019 Lilyan Kesteloot Histoire de la litterature negro africaine HHe HHie siecle 1930 2001 Paris Karthala Editions 2001 Div takozh Le fonds Rene Maran a la bibliotheque municipale B M Bordeaux 2007 19 p Hommages Rene Maran pdf Batouala 1921 Jean Michel Andrault Rene Maran 2006 Hommages Rene Maran pdf Sajt Nuevo Mundo Mundos Nuevos Elsa Geneste Autour de Batouala de Rene Maran reflexions sur quelques formulations racistes et antiracistes du mot negre Arhiv originalu za 1 lyutogo 2014 Procitovano 23 sichnya 2014 L autobiographie dans l espace francophone Lourdes Rubiales Bonilla Rene Maran et l ecriture du Moi p 77 Arhiv originalu za 9 bereznya 2014 Procitovano 9 bereznya 2014 Arhiv originalu za 3 lyutogo 2014 Procitovano 24 sichnya 2014 Francois Beauvy Phileas Lebesgue et ses correspondants en France et dans le monde de 1890 a 1958 these de doctorat 2003 Universite de Paris X Nanterre publiee par Ed Awen 2004 674 p Jacques de Cauna Rene Maran Le Dictionnaire de Bordeaux IIIe siecle av J C 2006 Paris Loubatieres 2006 Arhiv originalu za 9 kvitnya 2014 Procitovano 24 lyutogo 2014 PDF Arhiv originalu PDF za 05 03 2014 Procitovano 22 02 2014