Промете й грец Προμηθεύς лат Prometheus провидець у грецькій міфології віщий і добрий син титана Япета й німфи Клімени Ф

Промете́й (грец. Προμηθεύς, лат. Prometheus — провидець) — у грецькій міфології віщий і добрий син титана Япета й німфи Клімени Фетіди (варіанти: Асії, Феміди), брат Атланта, Менетія та Епіметея, батько Девкаліона. Викрав з Олімпу вогонь і передав його людям, за що був ув'язнений богами. Звільнений героєм Гераклом.

Прометей Προμηθεύς
Прометей несе людям вогонь, Гейнріх Фюгер
Титан, який бився за долю людей, за що був суворо покараний
Божество в	давньогрецька міфологія
Значення імені	Просвітитель
Ім'я іншими мовами	грец. Προμηθεύς
Місцевість	Давня Греція та Кавказ
Батько	Япет
Мати	Клімена
Брати/сестри	Атлант, Менетій, Епіметей
Діти	Девкаліон, ^d, ^d, ^d, ^d і Еллін
Місце поховання	Арґос
Пов'язані події	суд між людьми і богами
Персонаж твору	^d і Прометей прикутий
Медіафайли у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Прометей (значення).

У мистецтві образ Прометея використовується як персоніфікація просвітителя.

Прометей у міфах

Коли титани готувалися до титаномахії — битви проти олімпійських богів, Прометей став на бік Зевса і переконав свого нерозумного брата Епіметея вчинити так само. Афіна, бачачи розум титана, навчила його різним наукам.

Гуманізм Прометея

Під час суперечки щодо того, яку частину жертв люди мусять віддавати богам, Прометей вирішив допомогти людям, котрі жили надголодь і були безсилі проти могутніх олімпійців. Прометей поділив забитого жертовного бика на дві частини. В одну купу склав усе мʼясо й накрив шкурою тварини, а в другу — самі кістки, поклавши на них шматки жиру. Зевс, уведений в оману, вибрав купу, яка лисніла смачним жиром. Відтоді люди стали приносити в жертву богам кістки, тобто гіршу частину вбитої тварини, а самі їли мʼясо.

Зевс розгнівався на людей і забрав у них вогонь аби тим довелося їсти м'ясо сирим. Однак Прометей викрав вогонь з Олімпу, взявши його від сонячної колісниці (або кузні Гефеста), і приніс його людям у тростинці. Так людський рід було врятовано від голоду й холоду. З часом люди стали могутніми і майстерними в різних справах.

Покарання Прометея

Зевс, бачачи силу людей, задумав помститися. Він наказав Гефестові створити з глини найпрекраснішу, але нерозважливу, жінку Пандору та віддати її Епіметею. Та Прометей здогадався про підступ Зевса й наказав братові не приймати дарів. Епіметей не послухався і взяв Пандору за дружину. Вона відкрила скриньку з лихами, якою володів Епіметей, і так світ наповнили різні нещастя, від яких потерпають люди.

Зевс звелів схопити й прикути Прометея до однієї із скель Кавказу і пробити йому списом груди. Щоранку на скелю сідав орел і гострим дзьобом рвав печінку. За ніч печінка відростала, а вранці орел прилітав знову, щоб карати титана. Багато тисячоліть терпів Прометей тяжкі муки, аж поки Геракл (за згодою Зевса, який бажав прославити свого сина) убив орла й визволив титана.

Наука Прометея

Пізніші перекази повʼязують з Прометеєм не лише викрадення вогню з неба; він нібито показав людям, як видобувати та обробляти метали. Він дав їм науку про числа і відкрив мистецтво письма. Він приручив тварин, запріг до воза коней, збудував перший корабель і змайстрував вітрило. Він дав хворим ліки і знайшов трави, що тамують біль. Прометей розбудив у людині дух і дав їй силу владарювання над світом. З інших міфів довідуємося, що Прометей створив із землі й води (з глини, змішаної із сльозами) людей і вдихнув у них життя (Овідій). Недалеко від міста Панопей показували цегляний будиночок, де Прометей у свій час виконав цю роботу. Довкола лежали грудки глинястої землі, і від них нібито пахло людським тілом — це були залишки використаного матеріалу. У деяких областях Греції Прометея шанували як бога. В Афінах він був у пошані нарівні з Афіною та Гефестом. На честь Прометея було встановлено свято — біг із запаленими смолоскипами (прометеї).

Звільнення Прометея

Прометеєві було відомо хто відбере у Зевса владу і як йому уникнути такої долі. Щойно Прометей розповів це прибулим до нього океанідам, як миттю прилетів Гермес, вимагаючи розкрити таємницю. Не отримавши відповіді, Зевс кинув скелю з прикутим титаном під землю, а через багато років підняв знову. Всі боги тоді вже визнали владу Зевса і не думали протистояти йому, однак памʼятали про пророцтво. Зевс за минулі віки подобрішав і став піклуватися про людей та боронив правду. Він послав героя Геракла звільнити Прометея, якщо він видасть таємницю.

Геракл застрелив орла з лука і тоді Прометей відкрив йому, що Зевс не має одружуватися на Фетиді, бо її син, ким би не був його батько, перевершить його. Після цього Геракл розбив ланцюги і звільнив титана. Фетида ж вийшла за героя Пелея, син якого також став славним героєм. Проте Зевс колись поклявся, що Прометей буде прикутий вічно і мусив дотриматися слова. Тому він придумав щоб Прометей носив на собі кільце зі шматочком скелі. З того часу звільнений титан ніколи не знімає кільця.

«Вічний образ»

Прометей як символ Теплоенергетичного факультету КПІ у вигляді металевої скульптури на корпусі № 5.

Прометей відкриває галерею так званих вічних образів, до яких постійно звертатиметься людство. Есхіл присвятив титанові ряд трагедій, з яких збереглася лише одна — «Прометей закутий». Прометей Есхіла втілює розум і силу духу, волелюбність і велич подвигу в імʼя щастя людей. За нової епохи образ титана Прометея знаходимо в Гете, Байрона, Шеллі, він надихав славетних майстрів пензля Мікеланджело, Тіціана, Рібейру, Сальватора Розу, композиторів Бетховена, Ліста, Танєєва, Скрябіна. Образ Прометея надзвичайно популярний в Україні. Прометея уславили Т. Шевченко, І. Франко, Леся Українка, А. Малишко й інші.

У переносному значенні Прометей, як і поняття «прометеїзм», «прометеїв вогонь», є уособленням самовідданості, шляхетних почуттів і вчинків людини, незгасного прагнення досягти високої мети. У російській літературі найцікавіші опрацювання міфа належать письменникам революційного табору: К. Рилєєву, М. Огарьову та іншім.

Прометей є символом заснованого в 1931 році Теплоенергетичного факультету Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського». Скульптура Прометея знаходиться на корпусі № 5.

Образ Прометея в українській та світовій літературі

Антична література

Вперше образ Прометея зʼявився в давньогрецькій міфології, де увіковічнив образ титана в трагедії «Прометей закутий». В основу цього твору покладена історія про те, як за наказом Зевса Прометей був прикутий до скелі.

Одним із перших інтерпретаторів міфу про Прометея був Гесіод. У його «Теогонії» Прометей — борець проти свавільного захоплення влади олімпійськими богами. Гесіод протиставляє Прометея Зевсові у притчі про Пандору в поемі «Роботи і дні». Тут згадується про те, як Зевса «одурив Прометей хитро думний», як громовержець придумав для людей різні клопоти, зокрема, «взявши вогонь, заховав».

З трагедією Есхіла «Прометей закутий» перегукується твір іншого грецького письменника — Лукіана, що має красномовну назву «Прометей, або Кавказ». Написаний він у формі діалогів, які ведуть між собою основні дійові особи — Гермес, Гефест і Прометей.

У звʼязку з цим пригадується вислів відомого філософа: «Богам Греції, які були вже раз в трагічній формі — смертельно поранені в „Прометеї закутому“ Есхіла, довелось ще раз — в комічній формі — померти в „Бесідах“ Лукіана… Це потрібно для того, щоб людство весело прощалося зі своїм минулим».^[]

Творчий початок в діяльності Прометея підкреслюється в «Метаморфозах» римського поета Овідія. Розповідаючи про створення світу, Овідій замислюється над питанням «Звідки постала людина?»

Просвітництво

До образу Прометея зверталося чимало німецьких письменників — Й. В. Гете, И. Г. Гердер, А. Шлегель. Зокрема, широкою популярністю користувався уривок з незавершеної драми Гете «Прометей».

Література Романтизму

Особливої популярності образ Прометея набуває за доби романтизму. Він стає романтичним символом непокори, тираноборства і людинолюбства. Яскравим свідченням цього є спадщина видатних англійських романтиків — Дж. Байрона і П. Б. Шеллі, у творчості яких образ Прометея відіграє важливу роль. Недарма ж Байрона називали «Прометеєм XIX століття», а Мері Шеллі, дружина поета, зазначала, що "Прометей — душа поезії «Шеллі». ^[] Як і твір Гете, присвячений Прометею, вірш Байрона «Прометей» тематично пов'язаний з трагедією Есхіла «Прометей закутий». Це ліричний монолог поета, в якому містяться роздуми про долю міфічного героя, що виявився таким близьким і дорогим серцю романтика. Відомо, що Байрон був готовий віддати життя за свободу краю в абстрактному і конкретному розумінні цього слова. У вірші «Прометей» висловлюється співчуття героєві, прославляється готовність пожертвувати собою заради інших.

Традиційне і новаторське тісно переплітаються в драмі П. Б. Шеллі «Визволений Прометей» (1819). У передмові до цього твору автор обстоює своє право на вигадку в інтерпретації міфічного персонажа. Він підкреслює, що навіть грецькі трагіки, запозичуючи сюжети з античної міфології, не використовували їх сліпо, а намагалися піти далі в осмисленні відомих міфологічних сюжетів.

Російська література 19 століття

Образ Прометея приваблював письменників, опозиційне налаштованих щодо влади та існуючого ладу. Так, він був зовсім не випадковим у творчості російського романтика М. П. Огарьова, відомого не тільки як поет, а й як борець за свободу, приятель і соратник О. І. Герцена. Вірш Огарьова «Прометей» (1841), по суті, є монологом титана, гнівним словом, зверненим до коршака і до того, хто його послав.

Зевс для Прометея не тільки тиран, а й заздрісник, який не може простити титану того, що він створив людей, що викрав для них небесний вогонь і залишився непохитний. Прометей не тільки не кається, але й кидає виклик громовержцю. Він пишається тим, що зробив людей схожими на себе. Огарьовський Прометей, незважаючи на муки і страждання, вірить у світле майбутнє, у те, що люди згадуватимуть його з любов'ю.

Українська література

В українській літературі була своя традиція сприйняття і переосмислення античного образу. У поемі Т. Г. Шевченка «Кавказ» (1845) образ Прометея висвітлений по новому, характеризується новими відтінками значення. У свідомості поета Кавказ асоціюється зі стражданнями прикутого до скелі напівбога. М. К. Зеров відзначав політичний протестантизм цього образу в шевченківській поемі, а П. П. Філіпович вважав, що на тлі твору «увертюра» з Прометеєм набуває особливої сили і є в українській літературі гідним прикладом, коли ідейну спрямованість Прометеєвого міфу втілено в рівноцінний мистецький образ.

Створений Шевченком образ Прометея, попри всю його епізодичність, має символічний характер. Дослідники не раз вказували на те, що він символ народу, який бореться, і з цим важко не погодитися. Про це свідчать і рядки поеми, звернені до борців проти поневолення і тиранії: «Борітеся — поборете…» Можна навести ще чимало фактів, які є свідченням зацікавленості українських письменників міфічним образом тираноборця. Так, І. Я. Франко переклав вірш Й. В. Гете «Прометей», а також уривок з поеми П. Б. Шеллі «Звільнений Прометей». Ім'я титана досить часто згадується в листах та творчості Лесі Українки. І хоча поетеса не залишила окремого твору, присвяченого Прометеєві, мотиви, пов'язані з міфом про титана, з'являються в багатьох її поезіях.

Сумні роздуми поетеси не містять закликів, вона нічого не нав'язує читачеві, лише констатує факти, а висновок він мусить зробити самостійно. «Нащадки Прометея» згадуються, живуть і діють у багатьох інших творах Лесі Українки. До образу титана зверталися П. Г. Тичина, Л. С. Первомайський, І. І. Нехода, М. Д. Руденко.

Вірш Рильського «Прометей» невеликий за обсягом (складається з чотирьох катренів), пройнятий оптимістичним пафосом і цікавий прямим авторським зверненням до міфічного героя через віки. У поемі Малишка «Прометей» спостерігається героїзація життя простої людини, пораненого бійця зі Смоленщини, якого в часи окупації знайшли і прихистили жителі українського селища.

Література Модернізму

У XX столітті Франц Кафка підсумовує мотиви міфу про Прометея і подає у своїй притчі чотири повір'я про міфічного героя. Як і його попередники, Кафка фантазує, розмірковуючи про Прометея і закликає читача до роздумів. Його притча «Прометей» — це аналітичний етюд, в якому автор дає своє, екзистенціальне тлумачення образу титана. Образ Прометея у Кафки статичний. У його повір'ях стверджується, що була рана і залишилися скелі. Отже, в основі повір'я (міфу) — правда, а «правду життя за Кафкою можна пояснити, вона — страждання. … він символізує не так людство, як окрему людину, індивіда». Окрім усього цього, Прометей у Кафки не представлений як громадський ідеал служіння людству.

Див. також

Галерея

Міф про Прометея, П'єро ді Козімо
Покарання Прометея, Теодор Ромбоутс
Прометей (Коссірс)
Польський Прометеуш, Орас Верне
Прометей у стилі абстракціонізм
Прометей у нацистському мистецтві, Арно Брекер
Партія, Арно Брекер
Прометей душить орла, Жак Ліпшиць
Прометей, Освальд Венкебах
Прометей, Отто Грейнер
Прометей в університеті Мінью, Португалія
Амірані - грузинський Прометей
Технопрометей приносить світло, дамба Відрару в Румунії
Прометей у Сочі
Прометей у КПІ
Кам'янський Прометей
Статуї Свободи та Прометея у Кам'янському

Примітки

Любкер Ф. Prometheus // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, А. И. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — СПб: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 1109–1110.
d:Track:Q45202630d:Track:Q4249594d:Track:Q101490d:Track:Q656d:Track:Q694826d:Track:Q4135787d:Track:Q30059240d:Track:Q24933120d:Track:Q1459210
Есхіл. «Прометей прикутий» 218, 252, 445 і далі., 478 і далі., и 228—286.
Гесіод. «Теогонія» 521—564; Лукіан. «Розмови богів I» та «Прометей або Кавказ» 3.
Сервій. Коментарі до «Буколік» Вергілія VI.42.
Гесіод. «Роботи і дні» 42-105 і «Теогонія» 565—616; Схолії до Аполлонія Родоського II.1249.
Кун М. А. Легенди і міфи стародавньої Греції. Пер. з рос. Ю. О. Іванченко. Вид. 3-є. — К., «Рад. школа», 1967

Література

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Прометей

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Прометей

Словник античної міфології. — К.: Наукова думка, 1985. — 236 сторінок.
Мифы Древней Греции / Р. Грейвс; Пер. с англ. К. П. Лукьяненко ; Под ред. и с послесл. А. А. Тахо-Годи. — М. : Прогресс, 1992. — 620 с.

Посилання

Прометей // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1963. — Т. 6, кн. XII : Літери По — Риз. — С. 1514-1515. — 1000 екз.
Прометей // Шевченківська енциклопедія : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — Т. 5 : Пе—С. — С. 363.

[<span_class="wikidata_cite_citetype_Q1580166"_data-entity-id="Q45202630"><i_class="wef_low_priority_links">[[:ru:Любкер,_Фридрих|Любкер&nbsp;Ф.]]</i>_[http://dlib.rsl.ru/01003599381_Prometheus]_//_''[[:d:Q30059240|Реальный_словарь_классических_древностей_по_Любкеру]]''<span_class="wef_low_priority_links">_/_под_ред._[[:Зелінський_Тадей_Францович|Ф.&nbsp;Ф.&nbsp;Зелинский]],_[[:ru:Георгиевский,_Александр_Иванович|А.&nbsp;И.&nbsp;Георгиевский]],_[[:ru:Куторга,_Михаил_Семёнович|М.&nbsp;С.&nbsp;Куторга]]_и_др._—_[[:Санкт-Петербург|СПб]]:_[[:ru:Филологическое_общество|Общество_классической_филологии_и_педагогики]],_1885._—_С.&nbsp;1109–1110.</span></span><div_style="display:none">[[d:Track:Q45202630]][[d:Track:Q4249594]][[d:Track:Q101490]][[d:Track:Q656]][[d:Track:Q694826]][[d:Track:Q4135787]][[d:Track:Q30059240]][[d:Track:Q24933120]][[d:Track:Q1459210]]</div>-1] Любкер Ф. Prometheus // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, А. И. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — СПб: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 1109–1110.
d:Track:Q45202630d:Track:Q4249594d:Track:Q101490d:Track:Q656d:Track:Q694826d:Track:Q4135787d:Track:Q30059240d:Track:Q24933120d:Track:Q1459210

[2] Есхіл. «Прометей прикутий» 218, 252, 445 і далі., 478 і далі., и 228—286.

[3] Гесіод. «Теогонія» 521—564; Лукіан. «Розмови богів I» та «Прометей або Кавказ» 3.

[4] Сервій. Коментарі до «Буколік» Вергілія VI.42.

[5] Гесіод. «Роботи і дні» 42-105 і «Теогонія» 565—616; Схолії до Аполлонія Родоського II.1249.

[6] Кун М. А. Легенди і міфи стародавньої Греції. Пер. з рос. Ю. О. Іванченко. Вид. 3-є. — К., «Рад. школа», 1967