Патріс Шеро

Патрі́с Шеро́ (фр. Patrice Chéreau, 2 листопада 1944, Лезініє — 7 жовтня 2013, Париж) — французький кінорежисер, театральний режисер-постановник, актор.

Патріс Шеро
Patrice Chéreau
^d
Дата народження	2 листопада 1944(1944-11-02)
Місце народження	Лезініє, Франція
Дата смерті	7 жовтня 2013(2013-10-07) (68 років)
Місце смерті	Кліші, О-де-Сен, Франція
Поховання	Пер-Лашез^[1]
Громадянство	Франція
Професія	кінорежисер, продюсер
Alma mater	ліцей Людовика Великого
Напрям	психодрама
Член у	Берлінська академія мистецтв і Баварська академія витончених мистецтв
Партнер	Паскаль Ґреґґорі
IMDb	ID 0161717
Нагороди та премії
Приз журі (1994) Срібний ведмідь за найкращу режисуру (2003) Золота зірка кіно (1999) приз Луї Деллюка (2001) ^d (1989) ^d (1992) ^d (1996) ^d (2003) Q3404529? (1992) Q3114261? (1992) ^d (1993) ^d (2008) премія «Сезар» за найкращий сценарій (1984) премія «Сезар» за найкращу режисуру (1999) ^d
Золотий ведмідь Берлінського кінофестивалю за найкращу режисуру — 2003 рік, стрічка , Золотий ведмідь Берлінського кінофестивалю за найкращий фільм — 2001 рік, стрічка Інтим, Приз журі Каннського кінофесту — 1994 рік, стрічка Королева Марго
Патріс Шеро у Вікісховищі

Біографія

Народився 2 листопада 1944 у містечку Лезініє на заході Франції. Під час навчання у паризькому ліцеї Людовіка Великого, ставив вистави в театральному гуртку. Кар'єру починав як театральний режисер-постановник та актор, працюючи у Мілані, Марселі та інших містах. У 1969–1972 був співдиректором (з Р. Планшоном) Національного народний театр (фр. Le Théâtre national populaire) у Віллербанні, з 1982 очолював «Театр дез Амандьє» (фр. Théâtre Nanterre-Amandiers) у Нантеррі (передмістя Парижа).

Славу у Франції Патріс Шеро здобув на театральній сцені, завдяки класичним постановкам за мотивами Віктора Гюго та Лопе де Вега, а також роботі у амплуа оперного постановника, наприклад, опер Дон Жуан Моцарта та Кільце Нібелунга Вагнера. Як актор, Шеро працював з такими кінорежисерами, як Анджей Вайда, Майкл Манн, Міхаель Ганеке та ін.

Свій перший фільм Патріс Шеро поставив у 1974 році, екранізувавши однойменний роман Джеймса Гедлі Чейза «Плоть орхідеї». У 1983 році на екрани вийшов його фільм «Поранена людина», який у 1984 році отримав кінопремію «Сезар» за найкращий сценарій. Цю ж премію отримала і стрічка 1998 року «Ті, хто мене люблять, поїдуть потягом».

У 1994 році Шеро отримав Приз журі Каннського кінофестивалю за фільм «Королева Марго» з Ізабель Аджані у головній ролі. Єдиний англомовний фільм режисера 2000 року «Інтим» удостоївся премії Луї Деллюка, нагороди «Блакитний ангел» Берлінського кінофестивалю, Премії Люм'єр та премії Міжнародної асоціації кінокритиків.

Особисте життя

Патріс Шеро був геєм та перебував у тривалих відносинах зі своїм партнером та улюбленим актором Паскалем Греггорі.

Помер Шеро у Парижі 7 жовтня 2013 від раку легенів.

Фільмографія

Режисер

Рік	Фільм	Оригінальна назва	Примітки
1975	Плоть орхідеї	La Chair de l'orchidée	за романом Д. Х. Чейза
1978	Жюдіт Терпов	Judith Therpauve
1983	Поранена людина	L'Homme blessé	• премія «Сезар» за найкращий кіносценарій • номінація на Золоту пальмову гілку Каннського МКФ
1986	Готель «Франція»	Hôtel de France
1991	Проти забуття	Contre l'oubli	колективний проект
1994	Королева Марго	La Reine Margot	за однойменним романом О. Дюма • номінація на премію BAFTA • Приз журі Каннського МКФ
1998	Ті, хто мене люблять, поїдуть потягом	Ceux qui m'aiment prendront le train	• премія «Сезар» за найкращу режисуру • Золота зірка кіно за найкращу режисуру • номінація на Золоту пальмову гілку Каннського МКФ
2001	Інтим	Intimité	• Приз Луї Деллюка • премія Блакитний ангел Берлінського МКФ за режисуру • Премія «Люм'єр» • Приз ФІПРЕССІ на МКФ в Ріо-де-Жанейро • номінація на Європейський кіноприз
2003		Son frère	• Срібний ведмідь Берлінського МКФ за режисуру
2005	Габріель	Gabrielle	за Дж. Конрадом • номінація на Золотого лева Венеційського МКФ
2009	Переслідування	Persécution

Актор

Рік	Фільм	Оригінальна назва	Режисер
1983	Дантон	Danton	Анджей Вайда
1985		Adieu Bonaparte	Юсеф Шахін
1992	Останній з могікан	Le Dernier des Mohicans	Майкл Манн
1997		Lucie Aubrac	Клод Беррі
1999	Віднайдений час	Le Temps retrouvé
2002		Au plus près du paradis	Тоні Маршалл
2003	Час вовків	Le Temps du loup	Міхаель Ганеке

Джерела

• Languages: An Interview with Patrice Chéreau(англ.)
• Patrice Chéreau, Director of Stage and Screen(англ.)

Примітки

1. Le Monde / J. Fenoglio — Paris: Société éditrice du Monde, 2013. — ISSN 0395-2037; 1284-1250; 2262-4694
   d:Track:Q17154220d:Track:Q67146272d:Track:Q90d:Track:Q12461
2. Patrice Chéreau. The Daily Telegraph (obituary). London. 8 жовтня 2013. Процитовано 7 жовтня 2015.
3. Moss, Stephen (25 квітня 2011). Patrice Chéreau: 'It's OK to be hated'. The Guardian. London. Процитовано 7 жовтня 2015.

Посилання

• Conferenza di Patrice Chéreau a Milano (італ.)
• Festival de Cannes, La reine Margot (фр.)
• зеркала (абзац о Шеро)^{[недоступне посилання з липня 2019]}(рос.)