Освячення ножів

Освя́чення ножі́в — 1) гайдамацький ритуал; символічний початок козацько-селянського повстання (1768—1769 років), відомого як Коліївщина; описаний у поемі Тараса Шевченка «Гайдамаки»; 2) великодній ритуал.

Ілюстрація О. Сластіона до поеми Т. Шевченка «Гайдамаки», 1886

Чин освячення зброї

Требник Петра Могили (1646), який містить Чин освячення зброї

На думку дослідників, освячення ножів — один із різновидів ритуалу в контексті лицарської етики воїнства Христового». Освячування зброї і посвята в лицарі були характерні для західноєвропейської християнської традиції, яка у добу козаччини проникла до України. Козацька субкультура запозичила основні засади дружинної етики, західноєвропейської лицарської моралі й візантійського розуміння «справедливої війни», метою якої був захист країни і віри.

Згодом Чин освячення зброї з'явився у Требнику Петра Могили 1646 року.

Гайдамацький ритуал

Напередодні повстання 1768—1769 років гайдамаки на чолі із сотником Максимом Залізняком зібралися біля озера у Холодному Ярі. За переказами, непідтвердженими дослідниками, благословив їх й освятив їм зброю ігумен Мотронинського монастиря Мельхіседек Значко-Яворський.

Серед іншого, гайдамацький ритуал здійснили у Святопокровській церкві містечка Гребінки перед походом отамана Микити Швачки на Фастів 24 або 25 червня 1768 року.

Опис ритуалу в художній літературі

Про освячення ножів згадує у своїй поемі «Гайдамаки» Тарас Шевченко. Поетові про обряд переповів його дід Іван, свідок, а можливо, й учасник Коліївщини.

Молились щиро козаки, Як діти, щиро; не журились<...> А диякон: «Нехай ворог гине! Беріть ножі!» Освятили. Ударили в дзвони, Реве гаєм: «Освятили!» Аж серце холоне! Освятили, освятили! Гине шляхта, гине! Розібрали, заблищали По всій Україні.

Згадка про освячення ножів мається у книзі Василя Шкляра «Чорний ворон. Залишенець».

Сучасне здійснення ритуалу

Зображення гайдамацьких ножів на бойовому знамені 93-ї ОМБр «Холодний Яр»

Представники сучасних праворадикальних рухів відродили обряд освячення ножів. На їхню думку, «цими діями вони не тільки вшановують вчинки гайдамаків, але й наголошують про свою готовність захищати соціальні та національні права народу».

У січні 2018 року гайдамацькі ножі з'явилися на бойовому знамені 93-ї ОМБр «Холодний Яр».

Великодній ритуал

Освячення ножів, уже не пов'язане з гайдамацьким ритуалом, інколи відбувається на Великдень. Проте деякі священнослужителі засуджують цей обряд, зазначаючи, що у православній традиції дотепер існує лише освячення «копія», спеціального ножа для виймання частинок із просфор під час проскомидії (літургії).

Див. також

Примітки

1. Освячення ножів: до етичних парадоксів поеми Тараса Шевченка «Гайдамаки», 2014, с. 33.
2. Освячення ножів: до етичних парадоксів поеми Тараса Шевченка «Гайдамаки», 2014, с. 34.
3. Старовинний православний чин освячення української зброї, 2014.
4. Мельхіседек Значко-Яворський, 2005.
5. . Архів оригіналу за 24 січня 2018. Процитовано 23 січня 2018.
6. Швачка — фенікс українського духу, 2016, с. 128.
7. . Архів оригіналу за 24 січня 2018. Процитовано 23 січня 2018.
8. Тарас Шевченко. Гайдамаки, 2003, с. 156—157.
9. Василь Шкляр. Чорний ворон, 2009.
10. . ПроЧерк. 15 квітня 2011. Архів оригіналу за 12 січня 2019. Процитовано 20 січня 2021.
11. . ТСН. 22 січня 2018. Архів оригіналу за 20 вересня 2020. Процитовано 20 січня 2021.
12. Євген Заплетнюк (21 березня 2014). . Блог протоієрея Євгена Заплетнюка. Архів оригіналу за 28 червня 2015. Процитовано 20 січня 2021.

Джерела

• Бігун О. Освячення ножів: до етичних парадоксів поеми Тараса Шевченка «Гайдамаки» // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Філологія. Соціальні комунікації. — 2014. — Вип. 1 (31). — С. 33—37.
• Старовинний православний чин освячення української зброї // Київське православ’я. — 2014. — 6 березня.
• Букет Є. Швачка — фенікс українського духу. — К. : Український пріоритет, 2016. — С. 128.
• Тарас Шевченко. Гайдамаки // Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 1: Поезія 1837—1847. — С. 156—157.
• Василь Шкляр. Чорний ворон. — К. : Ярославів Вал, 2009. — 352 с. — .
• Ясь Олексій Васильович. Мельхіседек Значко-Яворський // Енциклопедія історії України / Валерій Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Енциклопедія історії України, 2005.