Нелінійна розповідь

Нелінійний наратив (англ. non-linear narrative — нелінійна розповідь, оповідання; фр. narration non-linéaire; від лат. narrare — розповідати) — поняття постмодерної філософії, теорії і літературної критики, яке фіксує відкритість і процесуальність самоздійснення як спосіб буття тексту, в якому реалізує себе феномен розгалуження перспективних траєкторій його створення і читання. Нелінійний наратив означає відмову від детерміністських задумів і презумпції лінійності. Він зазвичай розділений на відносно самостійні фрагменти, які можуть комбінуватися читачем або вільно, або на основі розробленого автором сценарію (за допомогою коментарів, посилань, приміток тощо), що дозволяє пересуватися від одного фрагменту до іншого — таким чином читач самостійно вибудовує власний шлях читання. У такому розумінні поняття «нелінійного наративу» вживається як синонім гіпертексту.

Література

Приклади нелінійних романів:

• Лоренс Стерн «Життя і думки Трістрама Шенді, джентльмена» (1759-67)
• Томас Карлейль ^[en]» (бл. 1833)
• Емілі Бронте «Грозовий перевал» (1847)
• Садека Гедаята ^[en]» (1937)
• Джеймс Джойс «Улісс» (1922)
• Фланн о'брайен ^[en]» (1939)
• Вільям С. Берроуз «Голий Сніданок» (1959)
• Джозеф Хеллер «Виверт-22» (1961)
• Мюріел Спарк  (1961)
• Курт Воннегут «Бійня номер п'ять» (1969)
• Мілорад Павич «Хозарський словник» (1988)
• Ірвін Велш  (1993)
• Арундати Рой «Бог Дрібниць» (1997)
• Девід Мітчелл «Хмарний атлас» (2004)
• Ерін Моргенштерн ^[en]» (2011)
• Емілі Сент-Джон Мэндел ^[en]» (2014)
• Марк Ентоні Річардсон  (2016)

Фільми

Телебачення

Відео ігри

Див. також

Примітки

1. Стародубцева Л. В. Мультимедіа і гіпертекст: Навчальнометодичний посібник для студентів соціологічного факультету. — X. : ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2011. — С. 72