Максимов Олексій Матвійович

Олексій Матвійович Макси́мов (нар. 21 січня 1899, Казань, Російська імперія — пом. 24 травня 1965, Львів, УРСР, СРСР) — радянський актор театру і кіно, режисер і педагог. Народний артист Української РСР (1954).

Максимов Олексій Матвійович
Народився	9 (21) січня 1899 Казань, Російська імперія
Помер	24 травня 1965(1965-05-24) (66 років) Львів, Українська РСР, СРСР
Поховання	Личаківський цвинтар
Громадянство	Російська імперія  СРСР
Діяльність	актор театру, кіноактор, театральний режисер, педагог
Роки діяльності	1917 — 1965
IMDb	nm0538764
Нагороди та премії
Максимов Олексій Матвійович у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей з таким прізвищем: див. Максимов.

Біографія

Народився 9 [21] січня 1899(18990121) року в місті Казані (нині Татарстан, Російська імперія). На сцені — з 1917 року. Брав участь у Громадянській війні в Росії. Упродовж 1921—1924 років працював в антрепризі Юхима Доліна у Владивостоці, згодом працював у театрах Хабаровська, Кінешми, Херсону, Житомира, у 1930—1935 роках — в театрі «Червоному факелі» у Новосибірську, потім в Ростові-на-Дону; одночасно протягом 1937—1940 років викладав акторську майстерність в Ростовському театральному училищі.

З 1940 року актор і режисер театру Київського військового округу (у 1944—1953 роках — театр Одеського військового округу, з 1954 року — Львівський російський драматичний театр). Одночасно у 1946—1951 роках викладав у Одеському театральному училищі. Член КПРС з 1957 року. Помер у Львові 24 травня 1965 року. Похований у Львові на Личаківському цвинтарі.

Творчість

Найбільш вдало виконував героїчні ролі; втілював образи людей сильного, вольового характеру. Серед робіт:

театральні ролі

• Іван Горлов, Богдан Хмельницький («Фронт», Олександра Корнійчука);
• Іван Грозний («Великий государ» Володимира Соловйова);
• Вершинін ( Всеволода Іванова);
• Гай («Мій друг» Миколи Погодіна);
• Бем («Прага залишається моєю» Юрія Бу­ряківського);
• Кошкін ( Костянтина Треньова);
• Микола Ватутін («Ге­нерал Ватутін» Любомира Дмитерка);
• Сірано де Бержерак («Сірано де Бержерак» Едмона Ростана);

у кіно

• Ілля Владимиров («Макар Нечай», 1940);
• отаман Григор'єв («Олександр Пархоменко», 1942);
• Робертсон («Миклухо-Маклай», 1947);
• Голубєв («Головний про­спект», 1956);
• Керженцев («Блакитна стріла», 1958);
• Густав Августович («Таврія», 1959);
• Павло Кареджи («Космічний сплав», 1964);
• Орлов («Сон», 1964).

поставив вистави

• «Великий государ» Володимира Со­­ловйова (1946);
• «Варвари» Максима Горь­­кого (1948);
• «Весна у Москві» (1950) та «Іван Рибаков» (1954) Віктора Гусєва;
• «Оптимістична трагедія» Всеволода Виш­нев­ського (1957).

Відзнаки

• Сталінська премія (1952; за роль Бема у виставі «Прага залишається моєю»);
• Народний артист УРСР з 1954 року;
• Орден «Знак Пошани».

Література

• Максимов, Алексей Матвеевич // Театральная энциклопедия. Том ІІІ. Советская энциклопедия. Москва. 1964, сторінки 634—635 (рос.);
• Максимов Олексій Матвійович // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.;
• Максимов Олексій Матвійович // Митці України : Енциклопедичний довідник / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1992. — С. 382. — . [Архівовано з першоджерела 12 вересня 2022.];
• М. О. Луговий. Максимов Олексій Матвійович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2017. — Т. 18 : Лт — Малицький. — 711 с. — .