Колабораціонізм у Криму під час Німецько радянської війни політичне економічне та військове співробітництво радянських г

Колабораціонізм у Криму під час Німецько-радянської війни — політичне, економічне та військове співробітництво радянських громадян різних національностей, мешканців Криму, а також емігрантів з числа підданих колишньої Російської імперії з окупаційною владою нацистської Німеччини та її союзників під час Другої світової війни.

Німецькі солдати у Криму, грудень 1941 року

Колабораціонізм росіян та українців у Криму

Середній термін, до якого засуджували кримських татар, — **10.5 років** у виправно-трудових таборах. Це є специфікою військового колабораціонізму: за участь у добровольчих загонах та охорону сіл від партизанів без подальшої участі у фізичній розправі над радянськими громадянами та учасниками партизанських загонів радянські суди давали 10 років.

У той же час середній термін для колабораціоністів з-поміж росіян Криму складає **15.2 років** виправно-трудових таборів. Крім цього, відсоток тих, хто був засуджений до страти через розстріл, також вищий у росіян, ніж серед кримських татар. Цей факт пояснюється тим, що росіяни Криму призначалися на позиції, які вимагали від них більшого залучення до організації репресій проти цивільного населення.

Докладніше: Російський колабораціонізм у Другій світовій війні та Український колабораціонізм з нацистською Німеччиною

Доступна для дослідження вибірка судових справ колабораціоністів із Криму показує, що середній термін покарань для кримських татар виявився нижчим, ніж у росіян та українців Криму. Це означає, що діяльність колабораціоністів серед росіян та українців була пов'язана з більшими злочинами, ніж серед кримських татар. Росіяни та українці у Криму (на відміну від кримських татар, для яких здебільшого був характерний військовий колабораціонізм) переважно виконували адміністративні та поліцейські функції, тому вони були більш активно залучені до процесу переслідування та знищення єврейського населення. Абсолютну більшість агентів нацистської служби безпеки в Криму, яка займалася виявленням та переслідуванням єврейського населення, складали росіяни та українці.

Жінки, які не могли виконувати фізичну роботу на рівні з чоловіками, часто займалися господарством. Колишні члени айнзатцгрупи D під час судових процесів свідчили, що в німецьких поліцейських штабах обслуговуючий персонал складався виключно з російських жінок. На території Криму були організовані борделі в Алушті, Сімферополі, Феодосії, причому більшість дівчин, які в них працювали, були росіянками за національністю. Один із колишніх членів айнзатцгрупи свідчив на суді, що бордель у Феодосії відвідував Алоїс Перштерер — командир айнзатцкоманди 10b та один із найактивніших учасників акцій проти кримських євреїв.

Хоча в партизанських звітах підкреслювалося, що нібито лише кримські татари розкрадали продовольчі бази, і цей наратив став частиною всіх повоєнних «спогадів» кримських партизан, німецькі документи свідчать про інше. Відповідно до повідомлення верховного командування 11-ї армії Вермахту від 23 листопада 1941 року, жителі Сімферополя, переважно росіяни та українці, також розголошували німцям місцезнаходження партизанських продовольчих баз.

Росіяни та українці склали основу місцевого окупаційного самоврядування в містах, тоді як у сільській місцевості управління залежало від національності людей, які в них проживали.

Невдачі партизанів і пропаганда щодо кримських татар

Сєров, Кобулов і Берія спочатку прийняли рішення про необхідність депортації, а тільки після використали звинувачення в масовій зраді як виправдання. Такий підхід відображав попередні депортації інших народів, зокрема радянських німців, карачаївців, калмиків, чеченців, інгушів та балкарців. Депортація поволзьких німців у 1941 році створила прецедент, що виправданням колективного покарання цілої нації може бути звинувачення в масовій зраді. Цей шаблон повторювався під час депортацій у 1943 та 1944 роках, коли декрети часто використовували майже ідентичні формулювання. У випадку чеченців, інгушів і балкарців офіційні укази про звинувачення їх у державній зраді та накази про депортацію видавалися лише після завершення переселення. Отже, звинувачення в колективній зраді були по суті формальністю, що легітимізувала депортації.

Під час керівництва радянським партизанським рухом у Криму Мокроусов і ^[ru] зіткнулися зі значними військовими невдачами проти німців, у яких вони звинувачували кримських татар. Використовуючи це як привід, радянські партизани розпочали кампанію з нападів на кримськотатарські села, що призвело до безладного вбивства мирних жителів і викрадання їхніх запасів продовольства, прирікаючи вцілілих на голодну смерть. Зокрема, Мокроусов і Мартинов закликали до авіаударів, які знищили мирні селища ^[ru] і Кучук-Озенбаш. Зосередження уваги на пограбуванні кримськотатарських сіл замість боротьби з німцями сприяло серйозним військовим невдачам, тому в липні 1942 року радянський уряд усунув Мокросуова з його посади. Отже, партизанський рух у Криму скоротився з 3098 членів у листопаді 1941 року до лише 150 чоловіків до листопада 1942. Офіційні радянські звіти приписували некомпетентність Мокроусова його алкоголізму: він фактично не міг виконувати навіть своїх найелементарніших військових обов'язків через психічні вади внаслідок пияцтва.

Мокроусів і Мартинов, крім того, що виявилися бездарними у військовій справі, були ще й шовіністично налаштовані до кримських татар. Так, вони заборонили їм вступати в партизанські загони та видавили кримських татар з-під лісистих масивів, що призвело до загибелі багатьох кримськотатарських комуністів. У липні 1942 року вони направили перший хибний донос командувачу Південно-Західного фронту маршалу Будьонному про те, що більшість кримських татар нібито перейшла на бік німців. Ймовірно, цей донос став першоджерелом для НКВС, який пізніше склав «обґрунтування» депортації кримських татар. Як і Сєров, Кобулов та Берія, Мокроусов і Мартинов не надали жодних доказів на підтвердження своїх наклепницьких заяв.

Грабування кримськотатарських сіл радянськими партизанами для здобуття їжі виявилося менш ефективною тактикою порівняно з реальними диверсіями проти німецьких ліній постачання. 2 січня 1942 року німецький уряд затвердив утворення кримськотатарських батальйонів самооборони для захисту їхніх сіл від таких нападів. До 15 лютого 1942 року вони організували 1632 кримських татар у 14 рот і 6 батальйонів. Ці формування захищали селища проти нападів партизан Мокроусова.

Кримські татари також воювали в лавах партизанів після того, як радянська влада усунула Мокроусова з посади та зняла шовіністичну заборону на їх вступ до лав партизанів. До січня 1944 року партизанський рух досяг 3783 осіб (на відміну від 150 осіб під керівництвом Мокроусова). Шістсот тридцять (тобто 17 %) з них були кримськими татарами: участь кримських татар у партизанському русі була пропорційною їх частці у населенні Криму. Багато кримськотатарських сіл також надавали допомогу партизанському руху після того, як партизани припинили свої шовіністичні напади на них у липні 1942 року, незважаючи на великий ризик німецьких репресій. Таким чином, невдачі партизанського руху в Криму були пов'язані лише з некомпетентністю та шовінізмом російського керівництва, а не з «колабораціонізмом» кримських татар.

Кримськотатарський, литовсько-татарський та румунсько-татарський колабораціонизм та національний рух

Грудень 1941 — весна 1944

Наприкінці грудня 1941 в Бахчисараї був створений так званий Мусульманський комітет, який очолив колиш. член кримськотатарської партії Міллі Фірка («Національна партія») Джеміль Абдурешідов. Через кілька днів комітет переїхав до Сімферополя. За задумом його засновників, ця установа мала представляти всіх кримських татар і керувати всіма сферами їхнього життя. Сімферопольський мусульманський комітет складався з 18-ти осіб: президента, 2-х заступників і 15-ти членів, кожен з яких відповідав за певну сферу діяльності. Члени комітету затверджувалися начальників поліції безпеки і СД генералів округу «Крим». Головною метою діяльності к-ту було сприяння нім. окупаційній адміністрації. Вирішенням конкретних питань займалися відповідні відділи: по боротьбі з рад. партизанами; по комплектуванню добровольчих формувань; по наданню допомоги сім'ям добровольців; пропаганди й агітації (при цьому відділі перебувала редакція газети «Azat Kirim» («Звільнений Крим») — головного органу мусульманських к-тів); релігії. У січні–березні 1942 подібні комітети були створені в Алушті, Бахчисараї, Євпаторії, Карасубазарі (нині м. Білогірськ), Старому Криму, Судаку і Ялті. Місцеві мусульманські к-ти мали таку саму структуру й у своїх діях неофіційно керувалися вказівками столичного к-ту.

З боку окупаційної адміністрації була накладена сувора заборона на будь-яку політичну діяльність мусульманських комітетів. Проте лідери кримськотатарських націоналістів не полишали надії отримати ширші повноваження. Боротьба за поширення повноважень мала два етапи, які за місцем дії можна умовно назвати «кримським» і «німецьким». Перший етап тривав до квітня–травня 1944. Літо 1944 — весна 1945 — період боротьби за політ. права в еміграції.

У квітні 1942 Джеміль Абдурешідов, Ільмі Керменчикли, Гжік Аппаз та інші розробили новий статут і програму діяльності Сімферопольського к-ту, які передбачали в кінцевому підсумку створення Кримськотатарської держави під протекторатом Німеччини. Документи були подані на розгляд до міністерства в справах окупованих східних областей. Після негативної реакції окупантів керівники руху поділилися на 2 угруповання: колабораціоністів, роль яких зводилася до звичайного пособництва німецькій адміністрації, і прихильників «третьої сили», які відтепер вважали своїм ворогом не тільки сталінізм, а й гітлеризм. Перших очолив Джеміль Абдурешидов. Діяльність їхніх опонентів пов'язана з іменем одного з лідерів національного руху 1917–20 Амета Озенбашли. Свої погляди на програму співпраці з Німеччиною він відобразив у меморандумі, написаному в листопаді 1942. Хоча цей документ був навіть поміркованішим, ніж попередній, окупаційна влада не послала його до Берліна. Боротьба між угрупованнями нац. руху тривала з перемінним успіхом ще рік. У листопаді 1943 прихильники «третьої сили» зазнали поразки, а їхній лідер, побоюючись репресій, виїхав до Румунії. Мусульманські к-ти припинили політичну активність: їхня діяльність була зведена до вирішення господарських та добродійних питань.

Літо 1944 — весна 1945

Літо 1944 — весна 1945 — другий етап боротьби за політичні права, який пов'язаний з ім'ям Мустафи Едіге Киримала (Шинкевича) — емігранта з СРСР, литовського татарина, який від 1932 мешкав у Туреччині. У грудні 1941 він і Мустеджиб Улькюсал (теж емігрант, але з Румунії, тобто румунський татарин) при підтримці німецького посла в Туреччині Франца фон Папена прибули до Берліна, де спробували вступити в переговори з представниками німецького політичного керівництва. У ході зустрічей вони висловили побажання отримати гарантії щодо майбутньої незалежності Криму і попросили допустити їх у табори військовополонених на території південної України і Криму, де утримувалися кримські татари. Розмови про незалежність Криму німці залишили без коментарів. У проханні ж відвідати табори вони відмовили, пославшись на карантин.

Проте головним результатом поїздки до Берліна стало те, що цим емігрантам вдалося залишитися в Німеччині та закласти тут засади для майбутнього кримськотатарського представництва. Навесні 1942 з Кирималом працювало 12 осіб. У липні 1942 генеральний комісар округу «Крим» Альфред Фрауенфельд повідомив Едіге Кирималу, що уряд Німеччини визнає його «штаб, як повноважне представництво кримських татар», але тільки у сфері економічних і гуманітарних інтересів. У листопаді 1942 Киримал отримав дозвіл приїхати до Криму. Метою візиту була зустріч з представниками місцевої кримськотатарської громадськості. 16 грудня берлінська делегація провела спільне засідання з членами Сімферопольського комітету. Едіге Киримал і інформували актив к-ту про роботу свого представництва. К-т схвалив діяльність берлінського штабу, визнав його керівну роль і обрав до свого складу обох доповідачів. У січні 1943 штаб Киримала був визнаний єдиним представником інтересів кримськотатарського народу і став офіційно іменуватися Кримськотатарським національним центром. У листопаді 1943 при цьому міністерстві виник кримськотатарський відділ (Krimtataren Leitstelle), який мав давати вказівки Едіге Кирималу та його людям. Навесні 1944 національний центр взяв активну участь у порятунку членів кримськотатарських мусульманських комітетів. Йому вдалося евакуювати 60 осіб. Ще близьк 2 тисяч (в основному, кадри поліцейських формувань) були вивезені морем на початку боїв за Крим.

Восени 1944 Едіге Киримал залишився єдиним лідером кримськотатарського національного руху, якого визнавала Німеччина. Але, фактично, через депортацію кримських татар він нікого не представляв. Та навіть у таких умовах ключовим пунктом програми Киримала було досягнення незалежності Криму в межах півострова. Ця позиція привела його в листопаді 1944 до конфлікту з генералом Андрієм Власовим. Центр Киримала відмовився приєднуватися до Комітету визволення народів Росії (КВНР). Мустафа Едіге Киримал активно пропагував ідею «тюркської єдності». Згідно з поглядами Киримала, кримські татари не тільки повинні були отримати незалежність, а й відчути себе частиною «єдиного тюркського миру». З цими ідеями він виступав на сторінках газети («Крим»), перший номер якої вийшов у Берліні 25 листопада 1944. Киримал надавав допомогу в створенні бойової групи «Крим» Східнотюркського з'єднання військ СС. Головним чином вона полягала в підготовці офіцерських кадрів.

17 березня 1945 уряд Німеччини зробив офіційну заяву, в якій Кримськотатарський національний центр визнавався «єдиним представником кримськотатарського народу». Його головою залишався Едіге Киримал, але склад центру повністю оновився. Новий центр почав свою діяльність у квітні 1945. Першим його кроком була заява про те, що головною політичною метою організації є боротьба за національне і політичне звільнення кримських татар. Проте в результаті військової поразки Німеччини цей захід не мав наслідків.

Депортація кримських татар

Докладніше: Депортація кримських татар

Незважаючи на широко поширену російську пропагандистську тезу про те, що депортація нібито була «розмазаним» покаранням на весь народ нібито за злочини колабораціоністів, факт насправді полягає в тому, що колабораціоністи з числа кримських татар, як і колабораціоністи з будь-якого народу, мали ім'я та прізвище і були засуджені, згідно з радянським законодавством, за ту чи іншу ступінь співпраці з німцями та відправлені до радянських концтаборів на певний термін або розстріляні. При цьому, як показує аналіз справ підсудних та архів Музею Голокосту, кримські татари були практично не залучені до репресій проти мирних жителів та у Голокост, на відміну від росіян із Криму, які у зв'язку з цим отримали більш суворі покарання, навіть незважаючи на те, що співробітники НКВС намагалися приписати кримським татарам ті злочини, які вони ніколи не скоювали (кримські татари переважно перебували у загонах самооборони, що займалися боротьбою з партизанами та захистом кримськотатарських сіл від грабіжницьких набігів радянських партизанів).

Депортації здебільшого зазнали жінки та діти (більш ніж 4/5 з депортованних або близько 82 %). З закінченням війни солдати, сержанти, офіцери, генерали, герої війни з-поміж кримськотатарських чоловіків, що воювали у лавах Червоної армії та дожили до кінця війни, були демобілізовані і в 1945—1946 роках також направлені в місця спецпоселення для депортованих.

Висвітлення

Вихід книги (рос. Книга памяти Восточного Крыма), де роль кримських татар у війні подана тенденційно однобоко (лише як посібників нацистського режиму), викликав протест з боку кримськотатарського населення, що переріс у масові мітинги. Напередодні Дня Незалежності України 2013 року весь тираж книги було знищено.

Коментарі

Треба враховувати також, що у низці судових справ є очевидні наміри приписати кримським татарам злочини, які вони не вчиняли, а також створити певний образ, який пізніше транслюватиметься в офіційному дискурсі протягом довгого часу.
Наприклад, колабораціонист та зрадник України Вассерман казав: «Понятно, если бы к ним применили всю строгость законов военного времени, то уже в следующем поколении крымскотатарского народа не существовало бы, поскольку женщины, естественно, вынуждены были бы выходить замуж за представителей других народов. Поскольку тогда страной руководили люди в высшей степени гуманные. Прежде всего Джугашвили, Скрябин и Берия… Они приняли иное решение: размазать это наказание тонким слоем по всему народу, и весь народ целиком сослать. <...> То есть, по условиям военного времени это вообще можно считать подарком судьбы».

Примітки

Махалова, 2020, с. 228-231.
Махалова, 2020, с. 229, «Данный отрывок содержится только в последнем допросе обвиняемого, хотя на всех предыдущих на вопрос о том, по каким причинам он поступил на службу к оккупантам, он отвечал, что не хотел быть угнанным на принудительные работы в Германию. На мой взгляд, данная цитата явно свидетельствует о том, что крымским татарам в ходе процесса пытались навязать ту мотивацию, которая была необходима советскому государству. То, что этот человек служил во вражеских войсках, не вызывает сомнения, то есть он должен был быть осужден по статье 58.1а Уголовного Кодекса. Между тем, приведенный выше фрагмент был явно написан следователем, а подсудимого заставили подписаться под этим признанием. Примечательно также то, что если в обвинительном заключении 1944 г. ставится акцент на его националистических настроениях и намерениях, при пересмотре дела в феврале 1999 г. это «признание» и национализм крымских татар вообще не упоминаются».
Махалова, 2020, с. 44, «Так как для крымских татар был характерен в бóльшей степени военный коллаборационизм, а для русских и украинцев преимущественно выполнение административных функций и служба в полиции, последние были более активно вовлечены в процесс преследования и уничтожения еврейского населения. Этим можно объяснить, помимо прочего, более суровые наказания, которые они получили после освобождения Крыма».
Махалова, 2020, с. 44, 121—123, 131, 135.
Махалова, 2020, с. 201, «Батальоны крымских татар не участвовали в преследовании и физическом уничтожении еврейского населения Крыма. Подобный вывод подтверждается показаниями бывших членов айнзатцгруппы Д, которые подчеркивали роль крымскотатарских батальонов в борьбе против партизан, отрицая при этом их причастность к процессу решения «еврейского вопроса». Принимая во внимание национальный состав полицейских, можно заключить, что русские и украинцы были более активно вовлечены в Холокост, нежели крымскотатарские добровольцы, которые занимались борьбой с партизанами».
Махалова, 2020, с. 143, «Люди, согласившиеся работать осведомителями, были так или иначе вовлечены в Холокост, поскольку они должны были указывать на уклонившихся от явки на сборные пункты евреев и крымчаков, а также на тех, кто состоял в смешанных браках. Впоследствии работники службы безопасности могли участвовать в допросах арестованных ими людей. Сергей М., например, арестовавший членов подпольной организации, не только избивал их на допросах, но и изнасиловал одну девушку. Впоследствии, согласно материалам дела, он изнасиловал и пару еврейских девушек. ... Что касается национальности тех, кто работал в качестве агентов службы безопасности, то несмотря на то, что в делах, которые доступны сегодня в архиве Музея Холокоста, абсолютное большинство составляют русские и украинцы, единичные случаи позволяют предположить, что крымские татары также нанимались на эту работу».
Махалова, 2020, с. 65.
Махалова, 2020, с. 89.
Махалова, 2020, с. 101.
Махалова, 2020, с. 132.
Pohl, 2010, с. 3.
Pohl, 2010, с. 5.
Pohl, 2010, с. 5—6.
Pohl, 2010, с. 6—7.
Этим людям была сохранена жизнь –. avdet.org (ru-RU) . 27 травня 2013. Процитовано 27 липня 2024.
Махалова, 2020, с. 228, «Средний срок, к которому приговаривали крымских татар, – 10.5 лет в исправительно-трудовых лагерях».
Махалова, 2020, с. 229, «Подобную закономерность можно объяснить тем, что русские назначались на позиции, которые требовали от них бóльшей вовлеченности в организацию репрессий против гражданского населения».
Махалова, 2020, с. 229, «Несмотря на то что большинство крымских татар получили относительно небольшой срок пребывания в исправительно-трудовых лагерях, в ряде судебных дел имеются очевидные намерения приписать крымским татарам преступления, которые они не совершали, а также создать определенный образ, который позже будет транслироваться в официальном дискурсе на протяжении долгого времени».
Махалова, 2020, с. 231.
Pohl, 2010, с. 5, «Defense of Crimean Tatar villages targeted for attack by Soviet partisan units constituted another reason for serving in German organized military battalions. The Soviet partisan movement in Crimea was initially led by A.N. Mokrousov and A.V. Martynov. These men proved themselves to be both militarily incompetent and extreme racists against the native Crimean Tatar population. <...> During their tenure leading the Soviet partisan movement in Crimea it suffered a series of failures against the Germans for which they blamed the Crimean Tatars. Under this pretext, Soviet partisans began a campaign of attacking Crimean Tatar villages, indiscriminately murdering civilians and stealing their food supplies thereby condemning the survivors to starvation».
Pohl, 2010, с. 4, «By the Soviet government’s own logic they had evidence of anti-Soviet activity against less than 6,000 Crimean Tatars yet they brutally punished the entire population of nearly 200,000 people, the vast majority consisting of women and children».
Pohl, 2010, с. 7, «The vast majority of the deported Crimean Tatars can only be described as completely innocent of any wrong doing. Over four fifths of the deportees consisted of women and children. More Crimean Tatars fought in the Red Army and in the partisans than did with German units. Nationalities with far more collaborators avoided collective punishment. Indeed a comparative study between collaboration with the Germans and wholesale deportation reveals little actual connection between the two».
Махалова, 2020, с. 244, «По подсчетам исследователя Брайана Вильямса, 82% среди тех, кто был депортирован весной 1944 г., составляли женщины и дети».
Pohl, 2010, с. 7, «NKVD records show 8,927 Crimean Tatars including 524 officers and 1,392 sergeants demobilized from the Soviet military and sent to special settlements during 1945 and 1946».
Махалова, 2020, с. 243, «Удивительно, однако и те, кто сражался в рядах Красной Армии и даже получили за это высшую степень отличия – Герой Советского Союза, – не смогли избежать депортации. Среди крымских татар было семь мужчин, получивших это звание в годы Второй мировой войны. Вернувшись домой, некоторые из них обнаружили, что их семьи, несмотря на все заслуги родственника перед Отечеством, были также депортированы. <...> Всего же в послевоенный период около 9000 демобилизованных из Красной армии крымских татар отправились к своим семьям на спецпоселения».
Скандальною антитатарською книгою займеться міліція. «Кримськотатарське питання online». Архів оригіналу за 23 березня 2014. Процитовано 23 березня 2014.
Абдульватов: Либо Ширшов сошел с ума, либо скандальная книга — спецзаказ (рос.) . «Агентство Крымские Новости». Архів оригіналу за 23 березня 2014. Процитовано 23 березня 2014.
По требованию крымских татар в Крыму уничтожили Книгу памяти Восточного Крыма «Просили помнить»? (рос.) . «Ворот@Крыма». Архів оригіналу за 23 березня 2014. Процитовано 23 березня 2014.

Історіографія

Гулима О.. Колабораціонізм кримських татар під час Другої світової війни: причини та наслідки // Наукові записки: серія «Історія». — С. 38-42.
Махалова І. А. КОЛАБОРАЦІОНІЗМ У КРИМУ В ПЕРІОД НАЦИСТСЬКОЇ ОКУПАЦІЇ (1941-1944 рр.) / Будницкий Олег Витальевич. — Москва : ВШЕ, 2020. — 277 с.
Поляков В. Є.. Партизанський рух у Криму в роки Великої Вітчизняної війни // Вестник СПбГУ. — № 2, 2016, 2. — С. 88-100.
Rudakova Daria. Цивільний колабораціонізм в окупованій Україні та Криму, 1941-1944 рр.: дослідження мотиваціїня = Civilian Collaboration in Occupied Ukraine and Crimea, 1941-1944: A study of motivation. — Perth : The University of Western Australia, 2018.
Weiss-Wendt Anton. Нацистський геноцид ромів: переоцінка та вшанування = The Nazi Genocide of the Roma: Reassessment and Commemoration. — New York : berghahn, 2015.
J. Otto Pohl. The False Charges of Treason against the Crimean Tatars // International Committee for Crimea. — Washington, 2010. — № 18.

[3] Треба враховувати також, що у низці судових справ є очевидні наміри приписати кримським татарам злочини, які вони не вчиняли, а також створити певний образ, який пізніше транслюватиметься в офіційному дискурсі протягом довгого часу.

[17] Наприклад, колабораціонист та зрадник України Вассерман казав: «Понятно, если бы к ним применили всю строгость законов военного времени, то уже в следующем поколении крымскотатарского народа не существовало бы, поскольку женщины, естественно, вынуждены были бы выходить замуж за представителей других народов. Поскольку тогда страной руководили люди в высшей степени гуманные. Прежде всего Джугашвили, Скрябин и Берия… Они приняли иное решение: размазать это наказание тонким слоем по всему народу, и весь народ целиком сослать. <...> То есть, по условиям военного времени это вообще можно считать подарком судьбы».

[FOOTNOTEМахалова2020228-231-1] Махалова, 2020, с. 228-231.

[FOOTNOTEМахалова2020229«Данный_отрывок_содержится_только_в_последнем_допросе_обвиняемого,_хотя_на_всех_предыдущих_на_вопрос_о_том,_по_каким_причинам_он_поступил_на_службу_к_оккупантам,_он_отвечал,_что_не_хотел_быть_угнанным_на_принудительные_работы_в_Германию._На_мой_взгляд,_данная_цитата_явно_свидетельствует_о_том,_что_крымским_татарам_в_ходе_процесса_пытались_навязать_ту_мотивацию,_которая_была_необходима_советскому_государству._То,_что_этот_человек_служил_во_вражеских_войсках,_не_вызывает_сомнения,_то_есть_он_должен_был_быть_осужден_по_статье_58.1а_Уголовного_Кодекса._Между_тем,_приведенный_выше_фрагмент_был_явно_написан_следователем,_а_подсудимого_заставили_подписаться_под_этим_признанием._Примечательно_также_то,_что_если_в_обвинительном_заключении_1944_г._ставится_акцент_на_его_националистических_настроениях_и_намерениях,_при_пересмотре_дела_в_феврале_1999_г._это_«признание»_и_национализм_крымских_татар_вообще_не_упоминаются»-2] Махалова, 2020, с. 229, «Данный отрывок содержится только в последнем допросе обвиняемого, хотя на всех предыдущих на вопрос о том, по каким причинам он поступил на службу к оккупантам, он отвечал, что не хотел быть угнанным на принудительные работы в Германию. На мой взгляд, данная цитата явно свидетельствует о том, что крымским татарам в ходе процесса пытались навязать ту мотивацию, которая была необходима советскому государству. То, что этот человек служил во вражеских войсках, не вызывает сомнения, то есть он должен был быть осужден по статье 58.1а Уголовного Кодекса. Между тем, приведенный выше фрагмент был явно написан следователем, а подсудимого заставили подписаться под этим признанием. Примечательно также то, что если в обвинительном заключении 1944 г. ставится акцент на его националистических настроениях и намерениях, при пересмотре дела в феврале 1999 г. это «признание» и национализм крымских татар вообще не упоминаются».

[FOOTNOTEМахалова202044«Так_как_для_крымских_татар_был_характерен_в_бóльшей_степени_военный_коллаборационизм,_а_для_русских_и_украинцев_преимущественно_выполнение_административных_функций_и_служба_в_полиции,_последние_были_более_активно_вовлечены_в_процесс_преследования_и_уничтожения_еврейского_населения._Этим_можно_объяснить,_помимо_прочего,_более_суровые_наказания,_которые_они_получили_после_освобождения_Крыма»-4] Махалова, 2020, с. 44, «Так как для крымских татар был характерен в бóльшей степени военный коллаборационизм, а для русских и украинцев преимущественно выполнение административных функций и служба в полиции, последние были более активно вовлечены в процесс преследования и уничтожения еврейского населения. Этим можно объяснить, помимо прочего, более суровые наказания, которые они получили после освобождения Крыма».

[FOOTNOTEМахалова202044,_121—123,_131,_135-5] Махалова, 2020, с. 44, 121—123, 131, 135.

[FOOTNOTEМахалова2020201«Батальоны_крымских_татар_не_участвовали_в_преследовании_и_физическом_уничтожении_еврейского_населения_Крыма._Подобный_вывод_подтверждается_показаниями_бывших_членов_айнзатцгруппы_Д,_которые_подчеркивали_роль_крымскотатарских_батальонов_в_борьбе_против_партизан,_отрицая_при_этом_их_причастность_к_процессу_решения_«еврейского_вопроса»._Принимая_во_внимание_национальный_состав_полицейских,_можно_заключить,_что_русские_и_украинцы_были_более_активно_вовлечены_в_Холокост,_нежели_крымскотатарские_добровольцы,_которые_занимались_борьбой_с_партизанами»-6] Махалова, 2020, с. 201, «Батальоны крымских татар не участвовали в преследовании и физическом уничтожении еврейского населения Крыма. Подобный вывод подтверждается показаниями бывших членов айнзатцгруппы Д, которые подчеркивали роль крымскотатарских батальонов в борьбе против партизан, отрицая при этом их причастность к процессу решения «еврейского вопроса». Принимая во внимание национальный состав полицейских, можно заключить, что русские и украинцы были более активно вовлечены в Холокост, нежели крымскотатарские добровольцы, которые занимались борьбой с партизанами».

[FOOTNOTEМахалова2020143«Люди,_согласившиеся_работать_осведомителями,_были_так_или_иначе_вовлечены_в_Холокост,_поскольку_они_должны_были_указывать_на_уклонившихся_от_явки_на_сборные_пункты_евреев_и_крымчаков,_а_также_на_тех,_кто_состоял_в_смешанных_браках._Впоследствии_работники_службы_безопасности_могли_участвовать_в_допросах_арестованных_ими_людей._Сергей_М.,_например,_арестовавший_членов_подпольной_организации,_не_только_избивал_их_на_допросах,_но_и_изнасиловал_одну_девушку._Впоследствии,_согласно_материалам_дела,_он_изнасиловал_и_пару_еврейских_девушек._..._Что_касается_национальности_тех,_кто_работал_в_качестве_агентов_службы_безопасности,_то_несмотря_на_то,_что_в_делах,_которые_доступны_сегодня_в_архиве_Музея_Холокоста,_абсолютное_большинство_составляют_русские_и_украинцы,_единичные_случаи_позволяют_предположить,_что_крымские_татары_также_нанимались_на_эту_работу»-7] Махалова, 2020, с. 143, «Люди, согласившиеся работать осведомителями, были так или иначе вовлечены в Холокост, поскольку они должны были указывать на уклонившихся от явки на сборные пункты евреев и крымчаков, а также на тех, кто состоял в смешанных браках. Впоследствии работники службы безопасности могли участвовать в допросах арестованных ими людей. Сергей М., например, арестовавший членов подпольной организации, не только избивал их на допросах, но и изнасиловал одну девушку. Впоследствии, согласно материалам дела, он изнасиловал и пару еврейских девушек. ... Что касается национальности тех, кто работал в качестве агентов службы безопасности, то несмотря на то, что в делах, которые доступны сегодня в архиве Музея Холокоста, абсолютное большинство составляют русские и украинцы, единичные случаи позволяют предположить, что крымские татары также нанимались на эту работу».

[FOOTNOTEМахалова202065-8] Махалова, 2020, с. 65.

[FOOTNOTEМахалова202089-9] Махалова, 2020, с. 89.

[FOOTNOTEМахалова2020101-10] Махалова, 2020, с. 101.

[FOOTNOTEМахалова2020132-11] Махалова, 2020, с. 132.

[FOOTNOTEPohl20103-12] Pohl, 2010, с. 3.

[FOOTNOTEPohl20105-13] Pohl, 2010, с. 5.

[FOOTNOTEPohl20105—6-14] Pohl, 2010, с. 5—6.

[FOOTNOTEPohl20106—7-15] Pohl, 2010, с. 6—7.

[16] Этим людям была сохранена жизнь –. avdet.org (ru-RU) . 27 травня 2013. Процитовано 27 липня 2024.

[FOOTNOTEМахалова2020228«Средний_срок,_к_которому_приговаривали_крымских_татар,_–_10.5_лет_в_исправительно-трудовых_лагерях»-18] Махалова, 2020, с. 228, «Средний срок, к которому приговаривали крымских татар, – 10.5 лет в исправительно-трудовых лагерях».

[FOOTNOTEМахалова2020229«Подобную_закономерность_можно_объяснить_тем,_что_русские_назначались_на_позиции,_которые_требовали_от_них_бóльшей_вовлеченности_в_организацию_репрессий_против_гражданского_населения»-19] Махалова, 2020, с. 229, «Подобную закономерность можно объяснить тем, что русские назначались на позиции, которые требовали от них бóльшей вовлеченности в организацию репрессий против гражданского населения».

[FOOTNOTEМахалова2020229«Несмотря_на_то_что_большинство_крымских_татар_получили_относительно_небольшой_срок_пребывания_в_исправительно-трудовых_лагерях,_в_ряде_судебных_дел_имеются_очевидные_намерения_приписать_крымским_татарам_преступления,_которые_они_не_совершали,_а_также_создать_определенный_образ,_который_позже_будет_транслироваться_в_официальном_дискурсе_на_протяжении_долгого_времени»-20] Махалова, 2020, с. 229, «Несмотря на то что большинство крымских татар получили относительно небольшой срок пребывания в исправительно-трудовых лагерях, в ряде судебных дел имеются очевидные намерения приписать крымским татарам преступления, которые они не совершали, а также создать определенный образ, который позже будет транслироваться в официальном дискурсе на протяжении долгого времени».

[FOOTNOTEМахалова2020231-21] Махалова, 2020, с. 231.

[FOOTNOTEPohl20105«Defense_of_Crimean_Tatar_villages_targeted_for_attack_by_Soviet_partisan_units_constituted_another_reason_for_serving_in_German_organized_military_battalions._The_Soviet_partisan_movement_in_Crimea_was_initially_led_by_A.N._Mokrousov_and_A.V._Martynov._These_men_proved_themselves_to_be_both_militarily_incompetent_and_extreme_racists_against_the_native_Crimean_Tatar_population._<...>_During_their_tenure_leading_the_Soviet_partisan_movement_in_Crimea_it_suffered_a_series_of_failures_against_the_Germans_for_which_they_blamed_the_Crimean_Tatars._Under_this_pretext,_Soviet_partisans_began_a_campaign_of_attacking_Crimean_Tatar_villages,_indiscriminately_murdering_civilians_and_stealing_their_food_supplies_thereby_condemning_the_survivors_to_starvation»-22] Pohl, 2010, с. 5, «Defense of Crimean Tatar villages targeted for attack by Soviet partisan units constituted another reason for serving in German organized military battalions. The Soviet partisan movement in Crimea was initially led by A.N. Mokrousov and A.V. Martynov. These men proved themselves to be both militarily incompetent and extreme racists against the native Crimean Tatar population. <...> During their tenure leading the Soviet partisan movement in Crimea it suffered a series of failures against the Germans for which they blamed the Crimean Tatars. Under this pretext, Soviet partisans began a campaign of attacking Crimean Tatar villages, indiscriminately murdering civilians and stealing their food supplies thereby condemning the survivors to starvation».

[FOOTNOTEPohl20104«By_the_Soviet_government’s_own_logic_they_had_evidence_of_anti-Soviet_activity_against_less_than_6,000_Crimean_Tatars_yet_they_brutally_punished_the_entire_population_of_nearly_200,000_people,_the_vast_majority_consisting_of_women_and_children»-23] Pohl, 2010, с. 4, «By the Soviet government’s own logic they had evidence of anti-Soviet activity against less than 6,000 Crimean Tatars yet they brutally punished the entire population of nearly 200,000 people, the vast majority consisting of women and children».

[FOOTNOTEPohl20107«The_vast_majority_of_the_deported_Crimean_Tatars_can_only_be_described_as_completely_innocent_of_any_wrong_doing._Over_four_fifths_of_the_deportees_consisted_of_women_and_children._More_Crimean_Tatars_fought_in_the_Red_Army_and_in_the_partisans_than_did_with_German_units._Nationalities_with_far_more_collaborators_avoided_collective_punishment._Indeed_a_comparative_study_between_collaboration_with_the_Germans_and_wholesale_deportation_reveals_little_actual_connection_between_the_two»-24] Pohl, 2010, с. 7, «The vast majority of the deported Crimean Tatars can only be described as completely innocent of any wrong doing. Over four fifths of the deportees consisted of women and children. More Crimean Tatars fought in the Red Army and in the partisans than did with German units. Nationalities with far more collaborators avoided collective punishment. Indeed a comparative study between collaboration with the Germans and wholesale deportation reveals little actual connection between the two».

[FOOTNOTEМахалова2020244«По_подсчетам_исследователя_Брайана_Вильямса,_82%_среди_тех,_кто_был_депортирован_весной_1944_г.,_составляли_женщины_и_дети»-25] Махалова, 2020, с. 244, «По подсчетам исследователя Брайана Вильямса, 82% среди тех, кто был депортирован весной 1944 г., составляли женщины и дети».

[FOOTNOTEPohl20107«NKVD_records_show_8,927_Crimean_Tatars_including_524_officers_and_1,392_sergeants_demobilized_from_the_Soviet_military_and_sent_to_special_settlements_during_1945_and_1946»-26] Pohl, 2010, с. 7, «NKVD records show 8,927 Crimean Tatars including 524 officers and 1,392 sergeants demobilized from the Soviet military and sent to special settlements during 1945 and 1946».

[FOOTNOTEМахалова2020243«Удивительно,_однако_и_те,_кто_сражался_в_рядах_Красной_Армии_и_даже_получили_за_это_высшую_степень_отличия_–_Герой_Советского_Союза,_–_не_смогли_избежать_депортации._Среди_крымских_татар_было_семь_мужчин,_получивших_это_звание_в_годы_Второй_мировой_войны._Вернувшись_домой,_некоторые_из_них_обнаружили,_что_их_семьи,_несмотря_на_все_заслуги_родственника_перед_Отечеством,_были_также_депортированы._<...>_Всего_же_в_послевоенный_период_около_9000_демобилизованных_из_Красной_армии_крымских_татар_отправились_к_своим_семьям_на_спецпоселения»-27] Махалова, 2020, с. 243, «Удивительно, однако и те, кто сражался в рядах Красной Армии и даже получили за это высшую степень отличия – Герой Советского Союза, – не смогли избежать депортации. Среди крымских татар было семь мужчин, получивших это звание в годы Второй мировой войны. Вернувшись домой, некоторые из них обнаружили, что их семьи, несмотря на все заслуги родственника перед Отечеством, были также депортированы. <...> Всего же в послевоенный период около 9000 демобилизованных из Красной армии крымских татар отправились к своим семьям на спецпоселения».

[28] Скандальною антитатарською книгою займеться міліція. «Кримськотатарське питання online». Архів оригіналу за 23 березня 2014. Процитовано 23 березня 2014.

[29] Абдульватов: Либо Ширшов сошел с ума, либо скандальная книга — спецзаказ (рос.) . «Агентство Крымские Новости». Архів оригіналу за 23 березня 2014. Процитовано 23 березня 2014.

[30] По требованию крымских татар в Крыму уничтожили Книгу памяти Восточного Крыма «Просили помнить»? (рос.) . «Ворот@Крыма». Архів оригіналу за 23 березня 2014. Процитовано 23 березня 2014.