Azərbaycanca AzərbaycancaБеларускі БеларускіDansk DanskDeutsch DeutschEspañola EspañolaFrançais FrançaisIndonesia IndonesiaItaliana Italiana日本語 日本語Қазақ ҚазақLietuvos LietuvosNederlands NederlandsPortuguês PortuguêsРусский Русскийසිංහල සිංහලแบบไทย แบบไทยTürkçe TürkçeУкраїнська Українська中國人 中國人United State United StateAfrikaans Afrikaans
Підтримка
www.wikidata.uk-ua.nina.az

Кваза р англ quasar скор від quasi stellar radio source квазізоряне радіоджерело надзвичайно світні активні ядра галакти

Квазар

Квазар

Кваза́р (англ. quasar, скор. від quasi-stellar radio source — квазізоряне радіоджерело) — надзвичайно світні активні ядра галактик, що характеризуються яскраво вираженими емісійними лініями, сильно зсунутими в червоний бік спектру.

image
Художнє зображення квазара

Квазари було виявлено 1963 року як джерела радіовипромінювання з дуже малими кутовими розмірами (менше 10″). Потім вони були ототожнені з тьмяними оптичними об'єктами 16—18m. Згодом було виявлено джерела, які за оптичними характеристиками від квазарів не відрізнялися, проте не випромінювали у радіо-діапазоні. Сьогодні квазарами називають обидва типи об'єктів: перші — радіогучними або радіоголосними, а другі — радіотихими. Радіоголосні квазари становлять декілька відсотків загальної кількості квазарів.

image
Художня візуалізація акреційного диска  — дуже далекого квазара, що живиться від надмасивної чорної діри з масою 2 млрд M☉

У спектрах багатьох квазарів крім емісійних ліній, є одна або декілька систем ліній поглинання, червоний зсув яких менший, ніж емісійних ліній. Ці лінії поглинання формуються на шляху між квазарами й спостерігачем. Випромінювання квазарів походить з акреційного диску навколо надмасивної чорної діри в центрі галактики. Енергія випромінювання квазарів величезна — найпотужніші з них мають світність у тисячі разів більшу, ніж галактики подібні до Чумацького Шляху. Червоні зсуви квазарів можуть сягати значення та навіть більше і мають космологічне походження, тобто виникають за рахунок розширення Всесвіту.

Квазари виявляють змінність у широкому часовому діапазоні — від кількох хвилин до кількох років. Амплітуда змінності в смузі В зазвичай складає 0,5—1,5m, хоча в деяких квазарів вона не перевищує 0,1m. Проте є група оптично змінних квазарів, зміни яких досягають 6,0m. Оптично змінні квазари часто об'єднують із лацертидами в один клас — блазари. Наявність квазара в галактиці відносить цю галактику до галактик з активними ядрами. Галактики із квазарами, радіогалактики й галактики Сейферта — це об'єкти одного роду, які перебувають на різних етапах своєї еволюції. Схоже, що за віком галактики із квазарами молодші, а галактики Сейферта — старіші.

Огляди неба, метою яких є відкриття квазарів, показали, що квазари були більш поширені в далекому минулому; найбільше їх було близько 10 млрд років тому. Сукупності квазарів в межах однієї галактичної нитки називаютьвеликими групами квазарів. Це одні з найбільших відомих структур у Всесвіті, їх розмір може сягати сотні мільйонів парсек. Відкриття цих груп відбувається завдяки використанню одного з кількох методів статистичного аналізу: кореляційної функції, метод «MST m,» (який початково використовувався в біології) та деякі інші.

Історія

image
Квазари у взаємодіючих галактиках
image
Зображення Слоанівського цифрового огляду небі квазара 3C 273, яке ілюструє зореподібний вигляд об’єкта. Видно, що струмінь квазара тягнеться вниз і вправо від квазара.

Перші квазари (3C 273 і 3C 48) як джерела радіовипромінювання виявили в радіооглядах неба наприкінці 1950-х років. Відповідні оптичні об'єкти було знайдено не одразу. За допомогою інтерферометра з телескопів Ловеллівської обсерваторії було показано, що ці радіоджерела мають дуже малий кутовий розмір.

1960 року Елан Сендидж і Томас А. Метьюз виявили на місці радіоджерела 3C 48 слабку блакитну зорю й отримали її спектр. Він містив велику кількість невідомих широких емісійних ліній, а фотометрія показувала змінність об'єкту й значний надлишок ультрафіолету порівняно зі звичайними зорями.

У 1962 році було передбачено, що радіоджерело 3C 273 зазнає п'ятиразового покриття Місяцем. Вимірювання, здійснені Сирілом Хазардом і Джоном Болтоном з радіотелескопа ім. Паркса, дозволили ідентифікувати оптичний об'єкт. У грудні 1962 року Мартен Шмідт отримав його спектр, використавши п'ятиметровий телескоп Гейла Паломарської обсерваторії. У цьому спектрі він виявив такі ж невідомі емісійні лінії. Однак Шмідт усвідомив, що це спектральні лінії водню, зсунуті в червоний бік спектра на 15,8 %. Це означало, що 3C 273 віддаляється зі швидкістю 47 000 км/с. Відкриття призвело до революційних змін у розумінні природи цих об'єктів і дозволило астрономам визначити червоний зсув у спектрі інших оптичних відповідників радіоджерел. Для 3C 48 червоний зсув відповідав швидкості руху 37 % від швидкості світла.

Ці об'єкти отримали назву «quasi-stellar radio sources» — квазізоряні (зореподібні) радіоджерела.
Термін «квазар» (англ. quasar) запропонував американський астрофізик китайського походження Хонг-Ї Чіу 1964 року в журналі «Physics Today» як альтернативу довгої назви «квазізоряні радіоджерела» (англ. quasi-stellar radio source).

1965 року Сендидж показав, що існує велика популяція об'єктів, ідентичних квазарам за спектральними характеристиками, які, проте, не виявляють себе в радіодіапазоні. Він назвав їх «блакитними зоряними об'єктами» (англ. blue stellar objects, BSO). Обидві категорії спочатку об'єднували під назвою «квазізоряні об’єкти» (англ. quasi-stellar object, QSO), а в подальшому назву «квазар» стали вживати щодо обох категорій, поділяючи квазари на «радіогучні» й «радіотихі».

Протягом 1960-х років велася дискусія про те, чи є квазари близькими або віддаленими об'єктами. Були припущення, що червоний зсув у спектрах квазарів є свідченням не розширення простору, а потужного гравітаційного поля цих об'єктів. Проте це спростував Шмідт у 1964 році. Незвичайні емісійні лінії квазарів нагадували лінії, що спостерігаються в гарячих газових туманностях низької густини. Однак такі туманності надто розріджені, щоб пояснити спостережувану потужність ліній. Утім, космологічне пояснення зміщення спектрів квазарів також наштовхнулось на труднощі. Одним із вагомих аргументів проти цієї ідеї було те, що квазари в такому випадку мають випромінювати надто велику енергію, щоб це можливо було пояснити за допомогою відомих фізичних процесів, включно з ядерним синтезом. Висловлювалися й екзотичні гіпотези: що квазари утворилися з досі невідомої форми стабільної антиречовини, і це може пояснити їхню світність; або, що квазари є білими дірами — протилежностями поглинаючих чорних дір.

Коли в 1970-х роках було успішно змодельовано виділення необхідної енергії в акреційному диску навколо чорної діри, аргументи про космологічні відстані до квазарів стали сприйматися майже всіма дослідниками. Ефективність випромінювання дисків становить в середньому 10 %. Квазари почали класифікувати як один із типів активних ядер галактик. Така інтерпретація також пояснює, чому квазари були поширені в ранньому Всесвіті. Випромінювання енергії практично припиняється, коли надмасивна чорна діра поглинає весь газ і пил навколо себе. Імовірно, більшість галактик, зокрема й Чумацький Шлях, пройшли через активну стадію, але зараз не мають достатньо речовини для утворення акреційного диску навколо центральної чорної діри.

1979 року було підтверджено, що подвійний квазар 0957+561 є насправді двома зображеннями того самого квазара, утвореними внаслідок гравітаційного лінзування — ефекту передбаченого Ейнштейном у загальній теорії відносності.

image
Спектр квазара HE 0940-1050 після подорожі міжгалактичним середовищем

У 13-й редакції каталогу VERON (2010 року) налічувалося близько 133 тис. квазарів.

Сучасне уявлення

Зараз відомо, що квазари є далекими, але надзвичайно яскравими об'єктами, тому будь-яке світло від квазарів, яке досягає Землі, має досить значне космологічне червоне зміщення.

image
Фотографія телескопа Hubble, зображено ядро квазара

Квазари розташовані в центрах активних галактик і є одними з найбільш яскравих, потужних і енергетичних об'єктів, відомих у Всесвіті. Вони випромінюють у тисячу разів більше енергії, ніж весь Чумацький Шлях, який містить 200—400 мільярдів зір. Світло від квазарів настільки потужне, що зазвичай розгледіти світло від галактики, в центрі якої перебуває квазар, неможливо. Енергія квазарів випромінюється у всьому електромагнітному спектрі від рентгенівського до інфрачервоного діапазону з піком в ультрафіолетовому діапазоні, при цьому деякі квазари також є потужними джерелами радіовипромінювання та гамма-променів. За допомогою зображень із високою роздільною здатністю, зроблених наземними телескопами та космічним телескопом Габбла, у деяких випадках було виявлено материнські галактики квазарів. Зазвичай ці галактики занадто тьмяні, щоб їх можна було побачити на тлі блиску квазара, якщо не спостерігати їх за допомогою спеціальних методів. Однак, для земного спостерігача самі квазари досить тьмяні через величезні відстані до них. Лише сім з них мають зоряну величину менше +14, тобто, для їх спостереження навіть за ідеальних умов потрібен телескоп з апертурою хоча б 30 см.

Згідно з гіпотезою Едвіна Солпітера і Якова Зельдовича, яку вони запропонували у 1964 році, і яка вже отримала чимало підтверджень, квазари випромінюють за рахунок акреції речовини в диск навколо надмасивних чорних дір в ядрах галактик. Випромінювання чорної діри не може вийти за межі горизонту подій, але випромінювання квазара генерується зовні чорної діри. Речовина, що наближається до чорної діри, навряд чи впаде прямо в неї, оскільки має певний момент імпульсу, що спричиняє утворення акреційного диску. В акреційному диску відбувається значне нагрівання газу через його в'язке тертя. Це нагрівання й призводить до дуже інтенсивного випромінювання. На випромінювання перетворюється від 5,7 % до 32 % маси речовини, що набагато більше порівняно з 0,7 % для процесу термоядерного синтезу протон-протонного циклу, який домінує у виробництві енергії в сонцеподібних зорях. Центральні маси від 105 до 109 M☉ були виміряні в квазарах за допомогою [en]. Підтверджено, що кілька десятків сусідніх галактик (включаючи й Чумацький Шлях), які не мають активного центру та не виявляють жодної активності, мають у своїх ядрах подібну надмасивну чорну діру. Зараз вважається, що переважна більшість великих галактик містять надмасивні чорні діри, але лише невелика частка має достатню кількість речовини на необхідній відстані від центру, щоб стати активними та перейти в категорію квазарів.

Це також пояснює, чому квазари були більш поширені в ранньому всесвіті — випромінювання майже припиняється, коли надмасивна чорна діра поглинає більшість газу й пилу навколо неї. Це означає, що більшість галактик, включно з Чумацьким Шляхом, імовірно пройшли через активну стадію, коли вони були квазарами або активними галактиками іншого класу, що залежить від маси чорної діри та швидкості акреції. На нинішньому етапі еволюції вони перебувають у стані спокою, оскільки для генерації потужного випромінювання бракує речовини, яка падала б у їхні центральні чорні діри.

image
Хмара газу навколо далекого квазара SDSS J102009.99+104002.7 (зображення зроблене інструментом )

Вважається, що квазари також можуть наново спалахнути, коли дві звичайні галактики зливаються і чорна діра отримує нове джерело матерії. Припускається, що квазар може знову утворитися, коли Галактика Андромеди зіткнеться з галактикою Чумацький Шлях приблизно через 3—5 мільярдів років.

У 1980-х роках були розроблені уніфіковані моделі, в яких квазари класифікували як особливий вид активних ядер галактик, і склався консенсус, що від інших активних ядер галактик, таких як блазари та радіогалактики, квазари здебільшого відрізняє лише кут нахилу галактики до променя зору.

Основні характеристики квазарів

Кількість

Станом на липень 2023 року було знайдено щонайменше 900 000 квазарів, більшість із яких відомі завдяки Слоанівському огляду неба. Деякі інші бази даних надають значно вищу оцінку кількості цих об'єктів. Наприклад, вказує на наявність близько 5 мільйонів квазарів.

Близько мільйона квазарів було ідентифіковано за допомогою спектроскопічних червоних зміщень, а від 2 до 3 мільйонів ідентифіковано у фотометричних каталогах.

Відстань

Усі спектри спостережуваних квазарів мають значний червоний зсув: одному з найближчих відомих квазарів (3C 273) відповідає значення 0,158, а найбільш віддаленому з відомих станом на 2021 рік (QSO J0313−1806) — 7,64. Ці червоні зміщення відповідають відстані від 2 до 25 млрд світлових років [en]. Через великі відстані до квазарів і скінченну швидкість світла, ми бачимо їх такими, якими вони були в дуже ранньому Всесвіті. Рекорд відстані до найбільш віддаленого відомого квазара продовжує оновлюватися, оскільки вчені знаходять все більш віддалені об'єкти.

Яскравість

Квазари є тьмяними об'єктами для спостерігача на Землі, але те, що вони видимі з такої великої відстані, означає, що вони — одні з найяскравіших об'єктів у відомому Всесвіті. Найяскравішим квазаром на небі є вже згаданий 3C 273 в сузір'ї Діви. Він має середню видиму зоряну величину 12,8m і є досить яскравим, щоб його можна було побачити навіть в аматорський телескоп з апетурою від 15—20 см та абсолютну зоряну величину −26,7m (що дорівнює видимій зоряній величині Сонця). Іншими словами, цей квазар випромінює енергії майже в 4 трлн разів більше, ніж Сонце, і є на понад 6 зоряних величин (в понад 250 разів) більш яскравим, ніж Чумацький Шлях.

Іншим, ще більш яскравим об'єктом імовірно є квазар [en], який було відкрито 1998 року. Його абсолютна зоряна величина — 32,2m. Подальші спостереження та зображення високої роздільної здатності, отнимані телескопом Габбла та 10-метровими телескопами Кека показали, що ця система гравітаційно лінзована, що збільшує яскравість квазара майже на порядок.

image
Яскраві гало навколо 18 далеких квазарів

Змінність

Квазари змінюють свою яскравість із часом. Ці зміни відбуваються дуже хаотично та неперіодично, а їхня тривалість може складати від хвилин до годин. Змінність квазарів відкрили Елан Сендидж і Томас А. Метьюз в 1963 році на основі спостережень квазара 3C 48. Станом на 2024 рік відомо, що більшість електромагнітного випромінювання в ультрафіолетовому та видимому діапазоні утворюється завдяки акреційному диску, тоді як рентгенівське випромінювання походить з електронної корони, що оточує центральну надмасивну чорну діру, утворюючись за рахунок комптонівського розсіювання. Утім, конкретна причина, яка призводить до змінності квазарів, досі достеменно була невідома. Існувало дві основні гіпотези:

  • Нестабільності в акрекційному диску та(або) зміна швидкості акреції, які утворюються внаслідок нерівномірного розподілу температур.
  • Перевипромінювання рентгенівських променів у видимому діапазоні.

Деякі астрофізики припускали, що змінність квазарів є наслідком комбінації кількох ефектів.

Станом на 2023 рік планувалося створити велику базу даних квазарів, що демонструють змінність. Ця база даних мала бути створена за допомогою 4-метрового Міжнародного телескопу з рідким дзеркалом (англ. International Liquid Mirror Telescope).

Випромінювання та спектр

image
На рентгенівському знімку телескопа Чандра зображено квазар PKS 1127—145, яскраве джерело рентгенівських променів і видимого світла приблизно за 10 млрд св.р. від Землі. Величезний релятивістський струмінь простягається щонайменше на 1 млн св.р. від квазара.

Спектр квазарів в ультрафіолетовому та видимому діапазонах складається з рівномірного та серії (як правило широких) емісійних ліній. На відміну від спектрів галактик та зір, спектри квазарів дуже подібні один до одного. Більшість квазарів є найяскравішими у певній ділянці спектру в ультрафіолетовому діапазоні (близько 121,6 нм), але завдяки значному червоному зсуву пік яскравості зазвичай спостерігається вже в інфрачервоному діапазоні (до 1000 нм для найвіддаленіших квазарів). Варто зазначити, що квазари, як і більшість об'єктів у Всесвіті, випромінюють в усіх діапазонах спектру (від гамма- до радіо-).

Певна частка випромінювання припадає на релятивістські струмені частинок, які рухаються зі швидкостями, близькими до швидкості світла, також відомі, як джети. Випромінювання джетів також припадає одразу на всі діапазони спектру, однак в більшості випадків воно найсильніше в рентгенівському діапазоні. В меншості квазарів джети дають потужне радіовипромінювання, інтенсивність якого також корелює з інтенсивністю у видимому діапазоні спектру.

Існує багато доказів того, що червоний зсув спектрів квазарів зумовлено саме космологічним розширенням Всесвіту. Червоне зміщення квазарів вимірюється за яскравими спектральними лініями оптичного й ультрафіолетового спектрів. Ці лінії яскравіші, ніж основна частина неперервного спектру, тому їх називають емісійними лініями (або лініями випромінювання). Вони мають ширину, еквівалентну кільком відсоткам швидкості світла, спричинену допплерівським зсувом унаслідок швидкого руху газу, що їх випромінює. Швидкий рух газу чітко вказує на велику масу квазара. Емісійні лінії водню (переважно серія Лаймана й серія Бальмера), гелію, вуглецю, магнію, заліза і кисню — це найяскравіші лінії в спектрах квазарів. Атоми, що випромінюють на цих довжинах хвиль, можуть бути як нейтральними, так і багатократно іонізованими. Такий широкий діапазон ступенів іонізації вказує на те, що газ далеко не скрізь є гарячим, і не утворює окремої зорі. Серед квазарів з особливостями в спектрі виділяють окрему категорію — «залізні квазари», в спектрах яких присутні яскраві емісійні лінії однократно іонізованого заліза (FeII), як наприклад .

Дослідження квазарів надають інформацію про один з ранніх етапів існування Всесвіту — кінець епохи рейонізації. Спектри найвіддаленіших квазарів (z ≥ 6) містять лінії поглинання, які свідчать про те, що міжгалактичне середовище у ті часи було заповнене нейтральним воднем. У спектрах ближчих квазарів немає ділянок, де домінють лінії поглинання, проте їхні спектри містять лінійчасту структуру, відому як ліс Лайман-альфа. Це є наслідком того, що міжгалактичне середовище зазнало повторної іонізації, а нейтральний газ існував тільки в невеликих хмарах. Інша цікава особливість квазарів полягає в тому, що вони містять хімічні елементи, важчі від гелію. Це означає, що в проміжку між Великим вибухом і найбільш ранніми квазарами, які спостерігаються, в галактиках відбувся спалах зореутворення — утворення зір найпершого, наразі гіпотетичного, третього покоління. Світло від цих зір спостерігалося 2005 року на космічному телескопі «Спітцер», хоча ці спостереження ще потребують підтвердження.

Класифікація

Таксономія квазарів включає різні підтипи, що представляють підмножини популяції квазарів з різними властивостями.

За інтенсивністю радіовипромінювання

  • Радіогучні квазари — квазари з потужними джетами, які є потужними джерелами радіовипромінювання. Вони складають приблизно 10 % від загальної популяції квазарів. В україномовній літературі також використовують термін «радіоголосні квазари».
  • Радіотихі квазари — квазари, у яких відсутні потужні струмені, та з відносно слабшим радіовипромінюванням порівняно з радіогучними квазарами. Більшість квазарів (близько 90 %) є радіотихими.

За типом емісійних ліній

  • Квазари з широкими емісійними лініями (BAL) — це квазари, у спектрах яких спостерігаються широкі емісійні лінії, зміщені в бік синього кольору відносно системи спокою квазара, що є результатом витікання газу з активного ядра в напрямку до спостерігача. Широкі емісійні лінії спостерігаються приблизно в 10 % квазарів. BAL-квазари зазвичай є радіотихими. В ультрафіолетових спектрах BAL-квазарів можна виявити широкі емісійні лінії іонізованого вуглецю, магнію, кремнію, азоту та інших елементів.
  • Квазари зі слабкими емісійними лініями — це квазари, які мають надзвичайно слабкі емісійні лінії в ультрафіолетовому або видимому спектрі.

За характером змінності

  • Червоні квазари — це квазари з оптичними кольорами ближчими до червоного, ніж у звичайних квазарів, що є результатом помірного пилового міжзоряного поглинання в материнській галактиці квазара. Інфрачервоні дослідження показали, що червоні квазари складають значну частину від загальної популяції квазарів.
  • Оптично активні квазари (OVV) — це радіогучні квазари, у яких релятивістський струмінь спрямований на спостерігача. Релятивістське випромінювання струменя призводить до сильної та швидкої зміни яскравості квазара. Квазари OVV також вважаються різновидом блазарів.

Кратні квазари

image
Хрест Ейнштейна — чотири зображення від одного квазара.

Якщо декілька квазарів розташовані візуально близько один до одного на небі (на відстані декілька кутових секунд або менше), це не гарантує, що вони є гравітаційно пов'язаною системою. Вони можуть бути розділені великою відстанню, тобто бути лише оптично кратними. Подібне явище спостерігається в оптично подвійних зорях (не плутати з візуально подвійними зорями), коли дві зорі візуально розташовані дуже близько одна до одної, однак насправді гравітаційно не пов'язані. У випадку зір це можна перевірити за допомогою проведення спектроскопічних спостережень та побудови кривої променевих швидкостей. У випадку подвійних та кратних квазарів для підтвердження кратності потрібно визначити їх червоний зсув. Якщо він однаковий (у межах похибок), ці об'єкти перебувають на однаковій відстані від Землі, тобто, вони розташовані близько один до одного і можуть гравітаційно взаємодіяти. Якщо така система складається з двох квазарів, їх називають «парою квазарів» або «подвійною системою квазарів».

Через велику масу галактик (зокрема квазарів) може виникати інше явище — гравітаційне лінзування квазара іншим масивним об'єктом, наприклад, галактикою. Обидва явища — і лінзування, і подвійність — є нечастими для квазарів, оскільки для цього потрібно, щоб земний спостерігач, квазар та лінзуючий об'єкт перебували майже на одній прямій (а для подвійних квазарів має майже збігатися третя координата — відстань). Станом на 2023 рік було відомо 436 випадків спостереження пар та лінзування квазарів.

image
Гравітаційно лінзований квазар HE 1104—1805

Першу потрійну систему квазарів знайдено у 2007 році під час спостережень в обсерваторії Кека. Цей об'єкт, позначений як LBQS 1429-008 (також відомий під позначенням QQQ J1432-0106), вперше спостерігали в 1989 році, і на той час було встановлено, що це подвійний квазар. Коли астрономи виявили третю компоненту, вони підтвердили, що це окремі квазари, а не зображення одного квазара, утворені внаслідок гравітаційного лінзування. Цей потрійний квазар має червоний зсув z = 2,076. Компоненти розділяє відстань близько 30—50 кілопарсек (97 000—160 000 світлових років), яка є типовою для взаємодіючих галактик. У 2013 році було відкрито другий потрійний квазар , що має червоний зсув z = 1,51 та відстань між компонентами близько 25 кпк (близько 80 000 св.р.).

Першу систему з 4-х квазарів — — відкрили в 2015 році на червоному зміщенні z = 2,0412. Вона має загальний розмір близько 200 кпк (650 000 св.р.) й оточена велетенською туманністю, у якій маса тільки холодного газу становить близько 10 мільярдів мас Сонця. В англомовній літературі такі об'єкти називають «квартетами квазарів» (англ. quasar quartet).

Гравітаційне лінзування

Якщо світло від квазара зазнає гравітаційного лінзування, воно може утворювати два, три або чотири зображення. Першим відкритим квазаром, для якого спостерігалося це явище, [en] у 1979 році; він мав два зображення. Цей об'єкт також відомий під назвою «Квазари-близнюки» (англ. Twin Quasar) та «Подвійний квазар» (англ. Double Quasar; це власна назва, об'єкт не має нічого спільного зі справжніми гравітаційно пов'язаними подвійними квазарами). Прикладом квазара з трьома зображеннями є . Відомо кілька квазарів із чотирма зображеннями, зокрема Хрест Ейнштейна та [en].

Міжнародна небесна система відліку

Оскільки квазари надзвичайно далекі (завдяки чому мають майже нульовий власний рух), відносно яскраві та малі за видимим розміром, їх використано як опорні точки для реалізації Міжнародної небесної системи координат (англ. ICRS). Міжнародна небесна система відліку (англ. ICRF) базується на сотнях позагалактичних радіоджерел, переважно квазарів, розподілених на всьому небі. Наприкінці XX-го сторіччя їхні положення виміряно за допомогою радіоінтерферометрії з наддовгою базою з точністю до 0,001″, що було на порядки точнішим, ніж найкращі оптичні вимірювання тих часів (FK5, 1988).

Див. також

Література

  • Загальна теорія відносності: випробування часом: Моногр. / Я. С. Яцків, О. М. Александров, І. Б. Вавилова, В. І. Жданов, Ю. М. Кудря; Голов. астрон. обсерваторія. Цетр дослідж. наук.-техн. потенціалу та історії науки ім. Г. М. Доброва. Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. Астрон. обсерваторія. — К.: ГАО НАН України, 2005. — 287 с. — . — укр.
  • Курс загальної астрономії: підручник для студ. вузів / С. М. Андрієвський, Д. О. Климишин; ОНУ ім. І. І. Мечникова, Прикарпатський нац. ун-т ім. В. Стефаника. — Одеса: Астропринт, 2010. — 475 с. : рис. — ISBN 978—966–318–773–0 — укр.
  • Mauro D'Onofrio, Paola Marziani, Jack W. Sulentic. Fifty Years of Quasars: From Early Observations and Ideas to Future Research. — Springer, 2012. — .

Примітки

  1. Most Distant Quasar Found. ESO Science Release. Процитовано 4 липня 2011.
  2. Wu, Xue-Bing та ін. (2015). An ultraluminous quasar with a twelve-billion-solar-mass black hole at redshift 6.30. Nature. 518 (7540): 512—515. arXiv:1502.07418. Bibcode:2015Natur.518..512W. doi:10.1038/nature14241. PMID 25719667.
  3. Frank, Juhan; King, Andrew; Raine, Derek J. (February 2002). Accretion Power in Astrophysics (вид. Third). Cambridge, UK: Cambridge University Press. Bibcode:2002apa..book.....F. ISBN .
  4. Quasars and Active Galactic Nuclei. ned.ipac.caltech.edu. Процитовано 31 серпня 2020.
  5. Головко, М.В.; Крячко, І.П. (2018). Астрономія (навчальний посібник для профільної школи). м. Київ: «КОНВІ ПРІНТ». с. 175—176. ISBN .
  6. Schmidt, Maarten; Schneider, Donald; Gunn, James (1995). Spectroscopic CCD Surveys for Quasars at Large Redshift. IV. Evolution of the Luminosity Function from Quasars Detected by Their Lyman-Alpha Emission. The Astronomical Journal. 110: 68. Bibcode:1995AJ....110...68S. doi:10.1086/117497.
  7. Clowes, R. G. (2001). Large Quasar Groups - A Short Review (англ.). Т. 232. The New Era of Wide Field Astronomy. с. 108. Bibcode:2001ASPC..232..108C.
  8. Quasars in interacting galaxies. ESA/Hubble. Процитовано 19 червня 2015.
  9. Shields, Gregory A. (1999). A Brief History of Active Galactic Nuclei. The Publications of the Astronomical Society of the Pacific. 111 (760): 661—678. arXiv:astro-ph/9903401. Bibcode:1999PASP..111..661S. doi:10.1086/316378. Процитовано 21 квітня 2024.
  10. Our Activities. European Space Agency. Процитовано 3 жовтня 2014.
  11. ; Sandage, Allan R. (1963). Optical Identification of 3c 48, 3c 196, and 3c 286 with Stellar Objects. Astrophysical Journal. 138: 30—56. Bibcode:1963ApJ...138...30M. doi:10.1086/147615.
  12. Wallace, Philip Russell (1991). Physics: Imagination and Reality. World Scientific. ISBN .
  13. The History of Jodrell Bank. Jodrell Bank Centre for Astrophysics. Процитовано 17 квітня 2024.
  14. G. Shields (1999). A Brief History of AGN. The Publications of the Astronomical Society of the Pacific. 111 (760): 661—678. arXiv:astro-ph/9903401. doi:10.1086/316378. Процитовано 10 травня 2024. The spectrum of the object showed broad emission lines at unfamiliar wavelengths, and photometry showed the object to be variable and to have an excess of ultraviolet emission compared with normal stars.
  15. Hazard, C. ; Mackey, M. B. ; Shimmins, A. J. (1963). Investigation of the Radio Source 3C 273 By The Method of Lunar Occultations. Nature. 197 (4872): 1037—1039. Bibcode:1963Natur.197.1037H. doi:10.1038/1971037a0.
  16. Schmidt Maarten (1963). 3C 273: a star-like object with large red-shift. Nature. 197 (4872): 1040. Bibcode:1963Natur.197.1040S. doi:10.1038/1971040a0.
  17. Greenstein, Jesse L.; Matthews, Thomas A. (1963-03). Red-Shift of the Unusual Radio Source: 3C 48. Nature (англ.). Т. 197, № 4872. с. 1041—1042. doi:10.1038/1971041a0. ISSN 0028-0836. Процитовано 10 травня 2024.
  18. Greenstein, J. L. (1963). Quasi-stellar radio sources. Scientific American. 209 (6): 54—63. JSTOR 24935964.
  19. Квазар // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 210. — .
  20. Quasar | Discovery, Structure & Evolution. Britannica (англ.). 5 квітня 2024. Процитовано 10 травня 2024.
  21. Chiu, Hong-Yee (1964). Gravitational collapse. Physics Today. 17 (5): 21. Bibcode:1964PhT....17e..21C. doi:10.1063/1.3051610.
  22. Сергій Назаров (2012). Активні галактики (PDF). Світогляд (4).
  23. Burbidge, E. Margaret. Quasi-Stellar Objects // Annual Review of Astronomy and Astrophysics. — 1967. — Т. 5 (jan). — С. 399. — DOI:10.1146/annurev.aa.05.090167.002151.
  24. Kellermann, K. I. (1 листопада 2014). The discovery of quasars and its aftermath. Journal of Astronomical History and Heritage. Т. 17. с. 267—282. ISSN 1440-2807. Процитовано 18 квітня 2024.
  25. Biała dziura ma być odwrotnością czarnej dziury. Czy taki obiekt w ogóle może istnieć?. National Geographic.
  26. Trakhtenbrot, Benny; Volonteri, Marta; Natarajan, Priyamvada (3 лютого 2017). On the Accretion Rates and Radiative Efficiencies of the Highest-redshift Quasars. The Astrophysical Journal Letters. Т. 836, № 1. с. L1. doi:10.3847/2041-8213/836/1/l1. ISSN 2041-8205. Процитовано 18 квітня 2024.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом ()
  27. updated, Keith Cooper last (24 лютого 2018). Quasars: Brightest Objects in the Universe. Space.com (англ.). Процитовано 18 квітня 2024.
  28. Walsh∗, D.; Carswell†, R. F.; Weymann‡, R. J. (1979-05). 0957 + 561 A, B: twin quasistellar objects or gravitational lens?. Nature (англ.). Т. 279, № 5712. с. 381—384. doi:10.1038/279381a0. ISSN 1476-4687. Процитовано 1 квітня 2024.
  29. Veron-Cetty M.P., Veron P. (2010 (13th Ed.)). . VizieR archives. Архів оригіналу за 16 Травня 2021. Процитовано 10.02.2016.
  30. Grupen, Claus; Cowan, Glen (2005). Astroparticle physics. Springer. с. 11–12. ISBN .
  31. Simulations Show Webb Telescope Can Reveal Distant Galaxies Hidden in Quasars’ Glare - NASA (амер.). 14 жовтня 2020. Процитовано 14 травня 2024.
  32. Hubble Surveys the «Homes» of Quasars. Hubblesite News Archive, Release ID 1996–35.
  33. Universe Today. How to see quasars with backyard telescopes. phys.org (англ.). Процитовано 10 травня 2024.
  34. newbie (22 березня 2022). Stars: What Magnitude can I see with my Telescope?. Telescope Nights (амер.). Процитовано 10 травня 2024.
  35. Thomsen, D. E. (20 червня 1987). End of the World: You Won't Feel a Thing. Science News. 131 (25): 391. doi:10.2307/3971408. JSTOR 3971408.
  36. Lambourne, Robert J. A. (2010). Relativity, Gravitation and Cosmology (вид. Illustrated). Cambridge University Press. с. 222. ISBN .
  37. Tiziana Di Matteo та ін. (10 лютого 2005). Energy input from quasars regulates the growth and activity of black holes and their host galaxies. Nature. 433 (7026): 604—607. arXiv:astro-ph/0502199. Bibcode:2005Natur.433..604D. doi:10.1038/nature03335. PMID 15703739.
  38. MUSE spies accreting giant structure around a quasar. www.eso.org. Процитовано 20 листопада 2017.
  39. Pierce, J S C та ін. (13 лютого 2023). Galaxy interactions are the dominant trigger for local type 2 quasars. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society. 522 (2): 1736—1751. arXiv:2303.15506. doi:10.1093/mnras/stad455.
  40. Thomsen, D. E. (20 червня 1987). End of the World: You Won't Feel a Thing. Science News. 131 (25): 391. doi:10.2307/3971408. JSTOR 3971408.
  41. (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 17 грудня 2008. Процитовано 30 грудня 2009.
  42. T. J. Cox; Abraham Loeb (9 грудня 2007). (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 2 лютого 2010. Процитовано 1 липня 2011.
  43. Peter J. Barthel (1989). Is every Quasar beamed?. The Astrophysical Journal. 336: 606—611. Bibcode:1989ApJ...336..606B. doi:10.1086/167038.
  44. Million Quasars Catalog, Version 8 (2 August 2023). MILLIQUAS. 2 серпня 2023. Процитовано 20 листопада 2023.
  45. Dawes, C.; Storfer, C.; Huang, X.; Aldering, G.; Cikota, Aleksandar; Dey, Arjun; Schlegel, D. J. (1 грудня 2023). Finding Multiply Lensed and Binary Quasars in the DESI Legacy Imaging Surveys. The Astrophysical Journal Supplement Series. Т. 269, № 2. с. 61. doi:10.3847/1538-4365/ad015a. ISSN 0067-0049. Процитовано 10 травня 2024.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом ()
  46. Million Quasars Catalog, Version 8 (2 August 2023). MILLIQUAS. 2 серпня 2023. Процитовано 20 листопада 2023.
  47. Shu, Yiping; Koposov, Sergey E; Evans, N Wyn; Belokurov, Vasily; McMahon, Richard G; Auger, Matthew W; Lemon, Cameron A (5 вересня 2019). Catalogues of active galactic nuclei from Gaia and unWISE data. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society. Oxford University Press (OUP). 489 (4): 4741—4759. arXiv:1909.02010. doi:10.1093/mnras/stz2487. ISSN 0035-8711.
  48. Storey-Fisher, Kate; Hogg, David W.; Rix, Hans-Walter; Eilers, Anna-Christina; Fabbian, Giulio; Blanton, Michael; Alonso, David (2023). Quaia, the Gaia-unWISE Quasar Catalog: An All-Sky Spectroscopic Quasar Sample. AAS journals. arXiv:2306.17749.
  49. Ren, Bin B.; Fogarty, Kevin; Debes, John H.; Meyer, Eileen T.; Mo, Youbin; Mawet, Dimitri; Perrin, Marshall D.; Ogle, Patrick M.; Sahlmann, Johannes (2024-03). 3C 273 host galaxy with Hubble Space Telescope coronagraphy. Astronomy & Astrophysics. Т. 683. с. L5. doi:10.1051/0004-6361/202348254. ISSN 0004-6361. Процитовано 10 травня 2024.
  50. Kruesi, Liz (27 серпня 2013). Astronomy 101: Quasars and other AGNs | Astronomy.com. Astronomy Magazine (амер.). Процитовано 10 травня 2024.
  51. updated, Keith Cooper last (24 лютого 2018). Quasars: Brightest Objects in the Universe. Space.com (англ.). Процитовано 10 травня 2024.
  52. Wang, Feige; Yang, Jinyi; Fan, Xiaohui; Hennawi, Joseph F.; Barth, Aaron J.; Banados, Eduardo; Bian, Fuyan; Boutsia, Konstantina; Connor, Thomas (1 січня 2021). A Luminous Quasar at Redshift 7.642. The Astrophysical Journal Letters. Т. 907, № 1. с. L1. doi:10.3847/2041-8213/abd8c6. ISSN 2041-8205. Процитовано 10 травня 2024.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом ()
  53. Redshift. lco.global (англ.). Процитовано 19 травня 2024.
  54. Landau, Elizabeth; Bañados, Eduardo (6 грудня 2017). Found: Most Distant Black Hole. NASA. Процитовано 6 грудня 2017.
  55. NASA/IPAC Extragalactic Database. ned.ipac.caltech.edu. Процитовано 10 травня 2024.
  56. Talcott, Richard (17 листопада 2023). Target acquired: Observe Quasar 3C 273. Astronomy Magazine (амер.). Процитовано 10 травня 2024.
  57. Greenstein, Jesse L.; Schmidt, Maarten (1964-07). The Quasi-Stellar Radio Sources 3c 48 and 3c 273. The Astrophysical Journal (англ.). Т. 140. с. 1. doi:10.1086/147889. ISSN 0004-637X. Процитовано 10 травня 2024.
  58. . web.archive.org (англійською) . NASA. 15 липня 2010. Процитовано 10 травня 2024.
  59. Karachentsev, Igor D.; Karachentseva, Valentina E.; Huchtmeier, Walter K.; Makarov, Dmitry I. (2004-04). A Catalog of Neighboring Galaxies. The Astronomical Journal (англ.). Т. 127, № 4. с. 2031—2068. doi:10.1086/382905. ISSN 0004-6256. Процитовано 10 травня 2024.
  60. . web.archive.org. 13 вересня 2011. Процитовано 10 травня 2024.
  61. Irwin, Michael J.; Ibata, Rodrigo A.; Lewis, Geraint F.; Totten, Edward J. (1998-10). APM 08279+5255: An Ultraluminous Broad Absorption Line Quasar at a Redshift z = 3.87. The Astrophysical Journal (англ.). Т. 505, № 2. с. 529—535. doi:10.1086/306213. ISSN 0004-637X. Процитовано 10 травня 2024.
  62. Lewis, Geraint F.; Ibata, Rodrigo A.; Ellison, Sara L.; Aracil, Bastien; Petitjean, Patrick; Pettini, Max; Srianand, Raghunathan (2002-07). Spatially resolved STIS spectra of the gravitationally lensed broad absorption line quasar APM08279+5255: the nature of component C and evidence for microlensing. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society (англ.). Т. 334, № 1. с. L7—L10. doi:10.1046/j.1365-8711.2002.05700.x. ISSN 0035-8711. Процитовано 10 травня 2024.
  63. Bright halos around distant quasars. www.eso.org. Процитовано 26 жовтня 2016.
  64. Petrecca, Vincenzo; Papadakis, Iossif; Paolillo, Maurizio; De Cicco, Demetra; Bauer, Franz (2024). Ensemble power spectral density of SDSS quasars in UV/optical bands. doi:10.48550/ARXIV.2404.06983. Процитовано 10 травня 2024.
  65. Matthews, Thomas A.; Sandage, Allan R. (1963-07). Optical Identification of 3c 48, 3c 196, and 3c 286 with Stellar Objects. The Astrophysical Journal (англ.). Т. 138. с. 30. doi:10.1086/147615. ISSN 0004-637X. Процитовано 10 травня 2024.
  66. Hare, Thomas; Gabel, Jack (06/2023). Modeling Quasar Variability With Simulations of Mass Accretion Rate Perturbations (англ.). Т. 242. American Astronomical Society Meeting Abstracts. с. 341.08. Bibcode:2023AAS...24234108H.
  67. Kammoun, Elias (10/2021). Probing the inner accretion flow of a luminous highly variable Seyfert (англ.). XMM-Newton Proposal. с. 78. Bibcode:2021xmm..prop...78K.
  68. Sun, Ethen; Ailawadhi, Bhavya; Akhunov, Talat; Borra, Ermanno; Dubey, Monalisa; Dukiya, Naveen; Fu, Jiuyang; Grewal, Baldeep; Hickson, Paul (2023). SunPhot: Preparations for an upcoming quasar variability survey with the International Liquid Mirror Telescope. doi:10.48550/ARXIV.2311.05622. Процитовано 10 травня 2024.
  69. Vanden Berk, Daniel E.; Richards, Gordon T.; Bauer, Amanda; Strauss, Michael A.; Schneider, Donald P.; Heckman, Timothy M.; York, Donald G.; Hall, Patrick B.; Fan, Xiaohui (2001-08). Composite Quasar Spectra from the Sloan Digital Sky Survey. The Astronomical Journal. Т. 122, № 2. с. 549—564. doi:10.1086/321167. Процитовано 10 травня 2024.
  70. The Recipe for Powerful Quasar Jets - NASA (амер.). Процитовано 10 травня 2024.
  71. Dżet z czarnej dziury w M87 osiąga prędkości bliskie prędkości światła. www.urania.edu.pl (пол.). Процитовано 2 квітня 2024.
  72. Tadhunter, C. N.; Morganti, R.; Robinson, A.; Dickson, R.; Villar-Martin, M.; Fosbury, R. A. E. (1998-08). The nature of the optical-radio correlations for powerful radio galaxies. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society (англ.). Т. 298, № 4. с. 1035—1047. doi:10.1046/j.1365-8711.1998.01706.x. ISSN 0035-8711. Процитовано 10 травня 2024.
  73. Marinello, Murilo; Rodríguez-Ardila, Alberto; Marziani, Paola; Sigut, Aaron; Pradhan, Anil (21 травня 2020). Panchromatic properties of the extreme Fe ii emitter PHL 1092. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society (англ.). Т. 494, № 3. с. 4187—4202. doi:10.1093/mnras/staa934. ISSN 0035-8711. Процитовано 10 травня 2024.
  74. Gnedin, Nickolay Y.; Ostriker, Jeremiah P. (10 вересня 1997). Reionization of the Universe and the Early Production of Metals. The Astrophysical Journal (англ.). Т. 486, № 2. с. 581—598. doi:10.1086/304548. ISSN 0004-637X. Процитовано 10 травня 2024.
  75. . Nasa.gov. Архів оригіналу за 16 квітня 2011. Процитовано 1 липня 2011.
  76. Peterson, Bradley (1997). Active Galactic Nuclei. Cambridge University Press. ISBN .
  77. Активні_ядра_галактик // Велика українська енциклопедія : [у 30 т.] / проф. А. М. Киридон (відп. ред.) та ін. — К. : ДНУ «Енциклопедичне видавництво», 2018— . — .
  78. Diamond-Stanic, Aleksandar та ін. (2009). High-redshift SDSS Quasars with Weak Emission Lines. The Astrophysical Journal. 699 (1): 782—799. arXiv:0904.2181. Bibcode:2009ApJ...699..782D. doi:10.1088/0004-637X/699/1/782.
  79. Zakamska, Nadia та ін. (2003). Candidate Type II Quasars from the Sloan Digital Sky Survey. I. Selection and Optical Properties of a Sample at 0.3 < Z < 0.83. The Astronomical Journal. 126 (5): 2125. arXiv:astro-ph/0309551. Bibcode:2003AJ....126.2125Z. doi:10.1086/378610.
  80. Glikman, Eilat та ін. (2007). The FIRST-2MASS Red Quasar Survey. The Astrophysical Journal. 667 (2): 673. arXiv:0706.3222. Bibcode:2007ApJ...667..673G. doi:10.1086/521073.
  81. Darling, David. 2004. The Universal Book of Astronomy.
  82. Urry, C. Megan; Padovani, Paolo (1995-09). Unified Schemes for Radio-Loud Active Galactic Nuclei. Publications of the Astronomical Society of the Pacific (англ.). Т. 107. с. 803. doi:10.1086/133630. ISSN 0004-6280. Процитовано 10 травня 2024.
  83. Heintz, Wulff Dieter (1978). Double stars. Geophysics and astrophysics monographs. Dordrecht Boston London: D. Reidel. ISBN .
  84. Myers, A. та ін. (2008). Quasar Clustering at 25 h−1 kpc from a Complete Sample of Binaries. The Astrophysical Journal. 678 (2): 635—646. arXiv:0709.3474. Bibcode:2008ApJ...678..635M. doi:10.1086/533491.
  85. Gravitationally lensed quasar HE 1104-1805. ESA/Hubble Press Release. Процитовано 4 листопада 2011.
  86. . ESO. Архів оригіналу за 8 лютого 2009. Процитовано 23 квітня 2009.
  87. (9 січня 2007). Astronomers see first quasar trio. BBC News.
  88. ; Courbin, F.; Meylan, G.; Sluse, D.; Thompson, D.; Mahabal, A.; Glikman, E. (2007). Discovery of a Probable Physical Triple Quasar. The Astrophysical Journal. 662 (1): L1—L5. arXiv:astro-ph/0701155. Bibcode:2007ApJ...662L...1D. doi:10.1086/519162.
  89. Extremely rare triple quasar found. phys.org. Процитовано 12 березня 2013.
  90. Farina, E. P. та ін. (2013). Caught in the Act: Discovery of a Physical Quasar Triplet. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society. 431 (2): 1019—1025. arXiv:1302.0849. Bibcode:2013MNRAS.431.1019F. doi:10.1093/mnras/stt209.
  91. Hennawi, J. та ін. (2015). Quasar quartet embedded in giant nebula reveals rare massive structure in distant universe. Science. 348 (6236): 779—783. arXiv:1505.03786. Bibcode:2015Sci...348..779H. doi:10.1126/science.aaa5397. PMID 25977547.
  92. Gibson, Carl H. (2014). Formation of Plasma Proto-Galaxies by Turbulent Fragmentation: Quasar Quartet Images of Young Chain-Cluster-Galaxie (PDF) (англійською) . Т. 24. Journal of Cosmology. с. 12731—12739. Bibcode:2014JCos...2412731G.
  93. Quasar quartet in galactic nursery. Nature (англ.). Т. 521, № 7552. 2015-05. с. 263—263. doi:10.1038/521263a. ISSN 0028-0836. Процитовано 10 травня 2024.
  94. ; Narayan, R. (1992). Cosmological applications of gravitational lensing. Annual Review of Astronomy and Astrophysics. 30: 311—358. Bibcode:1992ARA&A..30..311B. doi:10.1146/annurev.aa.30.090192.001523.
  95. information@eso.org. Seeing double. www.spacetelescope.org (англ.). Процитовано 10 травня 2024.
  96. Henry, J. Patrick; Heasley, J. N. (8 травня 1986). High-resolution imaging from Mauna Kea: the triple quasar in 0.3-arc s seeing. Nature. 321 (6066): 139—142. Bibcode:1986Natur.321..139H. doi:10.1038/321139a0.
  97. Huchra, J.; Gorenstein, M.; Kent, S.; Shapiro, I.; Smith, G.; Horine, E.; Perley, R. (1985-05). 2237 + 0305 - A new and unusual gravitational lens. The Astronomical Journal. Т. 90. с. 691. doi:10.1086/113777. Процитовано 10 травня 2024.
  98. Chantry, V.; Magain, P. (2007-08). Deconvolution of HST images of the Cloverleaf gravitational lens: Detection of the lensing galaxy and a partial Einstein ring. Astronomy & Astrophysics. Т. 470, № 2. с. 467—473. doi:10.1051/0004-6361:20066839. ISSN 0004-6361. Процитовано 10 травня 2024.
  99. . U.S. Naval Observatory Astronomical Applications. Архів оригіналу за 9 липня 2011. Процитовано 7 червня 2012.
  100. International Celestial Reference System (ICRS). aa.usno.navy.mil. Процитовано 9 травня 2024.
Ця стаття належить до української Вікіпедії.

Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет

Kvaza r angl quasar skor vid quasi stellar radio source kvazizoryane radiodzherelo nadzvichajno svitni aktivni yadra galaktik sho harakterizuyutsya yaskravo virazhenimi emisijnimi liniyami silno zsunutimi v chervonij bik spektru Hudozhnye zobrazhennya kvazara Kvazari bulo viyavleno 1963 roku yak dzherela radioviprominyuvannya z duzhe malimi kutovimi rozmirami menshe 10 Potim voni buli ototozhneni z tmyanimi optichnimi ob yektami 16 18m Zgodom bulo viyavleno dzherela yaki za optichnimi harakteristikami vid kvazariv ne vidriznyalisya prote ne viprominyuvali u radio diapazoni Sogodni kvazarami nazivayut obidva tipi ob yektiv pershi radioguchnimi abo radiogolosnimi a drugi radiotihimi Radiogolosni kvazari stanovlyat dekilka vidsotkiv zagalnoyi kilkosti kvazariv Hudozhnya vizualizaciya akrecijnogo diska duzhe dalekogo kvazara sho zhivitsya vid nadmasivnoyi chornoyi diri z masoyu 2 mlrd M U spektrah bagatoh kvazariv krim emisijnih linij ye odna abo dekilka sistem linij poglinannya chervonij zsuv yakih menshij nizh emisijnih linij Ci liniyi poglinannya formuyutsya na shlyahu mizh kvazarami j sposterigachem Viprominyuvannya kvazariv pohodit z akrecijnogo disku navkolo nadmasivnoyi chornoyi diri v centri galaktiki Energiya viprominyuvannya kvazariv velichezna najpotuzhnishi z nih mayut svitnist u tisyachi raziv bilshu nizh galaktiki podibni do Chumackogo Shlyahu Chervoni zsuvi kvazariv mozhut syagati znachennya z 6 7 displaystyle z 6 7 ta navit bilshe i mayut kosmologichne pohodzhennya tobto vinikayut za rahunok rozshirennya Vsesvitu Kvazari viyavlyayut zminnist u shirokomu chasovomu diapazoni vid kilkoh hvilin do kilkoh rokiv Amplituda zminnosti v smuzi V zazvichaj skladaye 0 5 1 5m hocha v deyakih kvazariv vona ne perevishuye 0 1m Prote ye grupa optichno zminnih kvazariv zmini yakih dosyagayut 6 0m Optichno zminni kvazari chasto ob yednuyut iz lacertidami v odin klas blazari Nayavnist kvazara v galaktici vidnosit cyu galaktiku do galaktik z aktivnimi yadrami Galaktiki iz kvazarami radiogalaktiki j galaktiki Sejferta ce ob yekti odnogo rodu yaki perebuvayut na riznih etapah svoyeyi evolyuciyi Shozhe sho za vikom galaktiki iz kvazarami molodshi a galaktiki Sejferta starishi Oglyadi neba metoyu yakih ye vidkrittya kvazariv pokazali sho kvazari buli bilsh poshireni v dalekomu minulomu najbilshe yih bulo blizko 10 mlrd rokiv tomu Sukupnosti kvazariv v mezhah odniyeyi galaktichnoyi nitki nazivayutvelikimi grupami kvazariv Ce odni z najbilshih vidomih struktur u Vsesviti yih rozmir mozhe syagati sotni miljoniv parsek Vidkrittya cih grup vidbuvayetsya zavdyaki vikoristannyu odnogo z kilkoh metodiv statistichnogo analizu korelyacijnoyi funkciyi metod MST m s displaystyle sigma yakij pochatkovo vikoristovuvavsya v biologiyi ta deyaki inshi IstoriyaKvazari u vzayemodiyuchih galaktikah Zobrazhennya Sloanivskogo cifrovogo oglyadu nebi kvazara 3C 273 yake ilyustruye zorepodibnij viglyad ob yekta Vidno sho strumin kvazara tyagnetsya vniz i vpravo vid kvazara Pershi kvazari 3C 273 i 3C 48 yak dzherela radioviprominyuvannya viyavili v radiooglyadah neba naprikinci 1950 h rokiv Vidpovidni optichni ob yekti bulo znajdeno ne odrazu Za dopomogoyu interferometra z teleskopiv Lovellivskoyi observatoriyi bulo pokazano sho ci radiodzherela mayut duzhe malij kutovij rozmir 1960 roku Elan Sendidzh i Tomas A Metyuz viyavili na misci radiodzherela 3C 48 slabku blakitnu zoryu j otrimali yiyi spektr Vin mistiv veliku kilkist nevidomih shirokih emisijnih linij a fotometriya pokazuvala zminnist ob yektu j znachnij nadlishok ultrafioletu porivnyano zi zvichajnimi zoryami U 1962 roci bulo peredbacheno sho radiodzherelo 3C 273 zaznaye p yatirazovogo pokrittya Misyacem Vimiryuvannya zdijsneni Sirilom Hazardom i Dzhonom Boltonom z radioteleskopa im Parksa dozvolili identifikuvati optichnij ob yekt U grudni 1962 roku Marten Shmidt otrimav jogo spektr vikoristavshi p yatimetrovij teleskop Gejla Palomarskoyi observatoriyi U comu spektri vin viyaviv taki zh nevidomi emisijni liniyi Odnak Shmidt usvidomiv sho ce spektralni liniyi vodnyu zsunuti v chervonij bik spektra na 15 8 Ce oznachalo sho 3C 273 viddalyayetsya zi shvidkistyu 47 000 km s Vidkrittya prizvelo do revolyucijnih zmin u rozuminni prirodi cih ob yektiv i dozvolilo astronomam viznachiti chervonij zsuv u spektri inshih optichnih vidpovidnikiv radiodzherel Dlya 3C 48 chervonij zsuv vidpovidav shvidkosti ruhu 37 vid shvidkosti svitla Ci ob yekti otrimali nazvu quasi stellar radio sources kvazizoryani zorepodibni radiodzherela Termin kvazar angl quasar zaproponuvav amerikanskij astrofizik kitajskogo pohodzhennya Hong Yi Chiu 1964 roku v zhurnali Physics Today yak alternativu dovgoyi nazvi kvazizoryani radiodzherela angl quasi stellar radio source 1965 roku Sendidzh pokazav sho isnuye velika populyaciya ob yektiv identichnih kvazaram za spektralnimi harakteristikami yaki prote ne viyavlyayut sebe v radiodiapazoni Vin nazvav yih blakitnimi zoryanimi ob yektami angl blue stellar objects BSO Obidvi kategoriyi spochatku ob yednuvali pid nazvoyu kvazizoryani ob yekti angl quasi stellar object QSO a v podalshomu nazvu kvazar stali vzhivati shodo oboh kategorij podilyayuchi kvazari na radioguchni j radiotihi Protyagom 1960 h rokiv velasya diskusiya pro te chi ye kvazari blizkimi abo viddalenimi ob yektami Buli pripushennya sho chervonij zsuv u spektrah kvazariv ye svidchennyam ne rozshirennya prostoru a potuzhnogo gravitacijnogo polya cih ob yektiv Prote ce sprostuvav Shmidt u 1964 roci Nezvichajni emisijni liniyi kvazariv nagaduvali liniyi sho sposterigayutsya v garyachih gazovih tumannostyah nizkoyi gustini Odnak taki tumannosti nadto rozridzheni shob poyasniti sposterezhuvanu potuzhnist linij Utim kosmologichne poyasnennya zmishennya spektriv kvazariv takozh nashtovhnulos na trudnoshi Odnim iz vagomih argumentiv proti ciyeyi ideyi bulo te sho kvazari v takomu vipadku mayut viprominyuvati nadto veliku energiyu shob ce mozhlivo bulo poyasniti za dopomogoyu vidomih fizichnih procesiv vklyuchno z yadernim sintezom Vislovlyuvalisya j ekzotichni gipotezi sho kvazari utvorilisya z dosi nevidomoyi formi stabilnoyi antirechovini i ce mozhe poyasniti yihnyu svitnist abo sho kvazari ye bilimi dirami protilezhnostyami poglinayuchih chornih dir Koli v 1970 h rokah bulo uspishno zmodelovano vidilennya neobhidnoyi energiyi v akrecijnomu disku navkolo chornoyi diri argumenti pro kosmologichni vidstani do kvazariv stali sprijmatisya majzhe vsima doslidnikami Efektivnist viprominyuvannya diskiv stanovit v serednomu 10 Kvazari pochali klasifikuvati yak odin iz tipiv aktivnih yader galaktik Taka interpretaciya takozh poyasnyuye chomu kvazari buli poshireni v rannomu Vsesviti Viprominyuvannya energiyi praktichno pripinyayetsya koli nadmasivna chorna dira poglinaye ves gaz i pil navkolo sebe Imovirno bilshist galaktik zokrema j Chumackij Shlyah projshli cherez aktivnu stadiyu ale zaraz ne mayut dostatno rechovini dlya utvorennya akrecijnogo disku navkolo centralnoyi chornoyi diri 1979 roku bulo pidtverdzheno sho podvijnij kvazar 0957 561 ye naspravdi dvoma zobrazhennyami togo samogo kvazara utvorenimi vnaslidok gravitacijnogo linzuvannya efektu peredbachenogo Ejnshtejnom u zagalnij teoriyi vidnosnosti Spektr kvazara HE 0940 1050 pislya podorozhi mizhgalaktichnim seredovishem U 13 j redakciyi katalogu VERON 2010 roku nalichuvalosya blizko 133 tis kvazariv Suchasne uyavlennyaZaraz vidomo sho kvazari ye dalekimi ale nadzvichajno yaskravimi ob yektami tomu bud yake svitlo vid kvazariv yake dosyagaye Zemli maye dosit znachne kosmologichne chervone zmishennya Fotografiya teleskopa Hubble zobrazheno yadro kvazara Kvazari roztashovani v centrah aktivnih galaktik i ye odnimi z najbilsh yaskravih potuzhnih i energetichnih ob yektiv vidomih u Vsesviti Voni viprominyuyut u tisyachu raziv bilshe energiyi nizh ves Chumackij Shlyah yakij mistit 200 400 milyardiv zir Svitlo vid kvazariv nastilki potuzhne sho zazvichaj rozglediti svitlo vid galaktiki v centri yakoyi perebuvaye kvazar nemozhlivo Energiya kvazariv viprominyuyetsya u vsomu elektromagnitnomu spektri vid rentgenivskogo do infrachervonogo diapazonu z pikom v ultrafioletovomu diapazoni pri comu deyaki kvazari takozh ye potuzhnimi dzherelami radioviprominyuvannya ta gamma promeniv Za dopomogoyu zobrazhen iz visokoyu rozdilnoyu zdatnistyu zroblenih nazemnimi teleskopami ta kosmichnim teleskopom Gabbla u deyakih vipadkah bulo viyavleno materinski galaktiki kvazariv Zazvichaj ci galaktiki zanadto tmyani shob yih mozhna bulo pobachiti na tli blisku kvazara yaksho ne sposterigati yih za dopomogoyu specialnih metodiv Odnak dlya zemnogo sposterigacha sami kvazari dosit tmyani cherez velichezni vidstani do nih Lishe sim z nih mayut zoryanu velichinu menshe 14 tobto dlya yih sposterezhennya navit za idealnih umov potriben teleskop z aperturoyu hocha b 30 sm Zgidno z gipotezoyu Edvina Solpitera i Yakova Zeldovicha yaku voni zaproponuvali u 1964 roci i yaka vzhe otrimala chimalo pidtverdzhen kvazari viprominyuyut za rahunok akreciyi rechovini v disk navkolo nadmasivnih chornih dir v yadrah galaktik Viprominyuvannya chornoyi diri ne mozhe vijti za mezhi gorizontu podij ale viprominyuvannya kvazara generuyetsya zovni chornoyi diri Rechovina sho nablizhayetsya do chornoyi diri navryad chi vpade pryamo v neyi oskilki maye pevnij moment impulsu sho sprichinyaye utvorennya akrecijnogo disku V akrecijnomu disku vidbuvayetsya znachne nagrivannya gazu cherez jogo v yazke tertya Ce nagrivannya j prizvodit do duzhe intensivnogo viprominyuvannya Na viprominyuvannya peretvoryuyetsya vid 5 7 do 32 masi rechovini sho nabagato bilshe porivnyano z 0 7 dlya procesu termoyadernogo sintezu proton protonnogo ciklu yakij dominuye u virobnictvi energiyi v soncepodibnih zoryah Centralni masi vid 105 do 109 M buli vimiryani v kvazarah za dopomogoyu en Pidtverdzheno sho kilka desyatkiv susidnih galaktik vklyuchayuchi j Chumackij Shlyah yaki ne mayut aktivnogo centru ta ne viyavlyayut zhodnoyi aktivnosti mayut u svoyih yadrah podibnu nadmasivnu chornu diru Zaraz vvazhayetsya sho perevazhna bilshist velikih galaktik mistyat nadmasivni chorni diri ale lishe nevelika chastka maye dostatnyu kilkist rechovini na neobhidnij vidstani vid centru shob stati aktivnimi ta perejti v kategoriyu kvazariv Ce takozh poyasnyuye chomu kvazari buli bilsh poshireni v rannomu vsesviti viprominyuvannya majzhe pripinyayetsya koli nadmasivna chorna dira poglinaye bilshist gazu j pilu navkolo neyi Ce oznachaye sho bilshist galaktik vklyuchno z Chumackim Shlyahom imovirno projshli cherez aktivnu stadiyu koli voni buli kvazarami abo aktivnimi galaktikami inshogo klasu sho zalezhit vid masi chornoyi diri ta shvidkosti akreciyi Na ninishnomu etapi evolyuciyi voni perebuvayut u stani spokoyu oskilki dlya generaciyi potuzhnogo viprominyuvannya brakuye rechovini yaka padala b u yihni centralni chorni diri Hmara gazu navkolo dalekogo kvazara SDSS J102009 99 104002 7 zobrazhennya zroblene instrumentom Vvazhayetsya sho kvazari takozh mozhut nanovo spalahnuti koli dvi zvichajni galaktiki zlivayutsya i chorna dira otrimuye nove dzherelo materiyi Pripuskayetsya sho kvazar mozhe znovu utvoritisya koli Galaktika Andromedi zitknetsya z galaktikoyu Chumackij Shlyah priblizno cherez 3 5 milyardiv rokiv U 1980 h rokah buli rozrobleni unifikovani modeli v yakih kvazari klasifikuvali yak osoblivij vid aktivnih yader galaktik i sklavsya konsensus sho vid inshih aktivnih yader galaktik takih yak blazari ta radiogalaktiki kvazari zdebilshogo vidriznyaye lishe kut nahilu galaktiki do promenya zoru Osnovni harakteristiki kvazarivKilkist Stanom na lipen 2023 roku bulo znajdeno shonajmenshe 900 000 kvazariv bilshist iz yakih vidomi zavdyaki Sloanivskomu oglyadu neba Deyaki inshi bazi danih nadayut znachno vishu ocinku kilkosti cih ob yektiv Napriklad vkazuye na nayavnist blizko 5 miljoniv kvazariv Blizko miljona kvazariv bulo identifikovano za dopomogoyu spektroskopichnih chervonih zmishen a vid 2 do 3 miljoniv identifikovano u fotometrichnih katalogah Vidstan Usi spektri sposterezhuvanih kvazariv mayut znachnij chervonij zsuv odnomu z najblizhchih vidomih kvazariv 3C 273 vidpovidaye znachennya 0 158 a najbilsh viddalenomu z vidomih stanom na 2021 rik QSO J0313 1806 7 64 Ci chervoni zmishennya vidpovidayut vidstani vid 2 do 25 mlrd svitlovih rokiv en Cherez veliki vidstani do kvazariv i skinchennu shvidkist svitla mi bachimo yih takimi yakimi voni buli v duzhe rannomu Vsesviti Rekord vidstani do najbilsh viddalenogo vidomogo kvazara prodovzhuye onovlyuvatisya oskilki vcheni znahodyat vse bilsh viddaleni ob yekti Yaskravist Kvazari ye tmyanimi ob yektami dlya sposterigacha na Zemli ale te sho voni vidimi z takoyi velikoyi vidstani oznachaye sho voni odni z najyaskravishih ob yektiv u vidomomu Vsesviti Najyaskravishim kvazarom na nebi ye vzhe zgadanij 3C 273 v suzir yi Divi Vin maye serednyu vidimu zoryanu velichinu 12 8m i ye dosit yaskravim shob jogo mozhna bulo pobachiti navit v amatorskij teleskop z apeturoyu vid 15 20 sm ta absolyutnu zoryanu velichinu 26 7m sho dorivnyuye vidimij zoryanij velichini Soncya Inshimi slovami cej kvazar viprominyuye energiyi majzhe v 4 trln raziv bilshe nizh Sonce i ye na ponad 6 zoryanih velichin v ponad 250 raziv bilsh yaskravim nizh Chumackij Shlyah Inshim she bilsh yaskravim ob yektom imovirno ye kvazar en yakij bulo vidkrito 1998 roku Jogo absolyutna zoryana velichina 32 2m Podalshi sposterezhennya ta zobrazhennya visokoyi rozdilnoyi zdatnosti otnimani teleskopom Gabbla ta 10 metrovimi teleskopami Keka pokazali sho cya sistema gravitacijno linzovana sho zbilshuye yaskravist kvazara majzhe na poryadok Yaskravi galo navkolo 18 dalekih kvazariv Zminnist Kvazari zminyuyut svoyu yaskravist iz chasom Ci zmini vidbuvayutsya duzhe haotichno ta neperiodichno a yihnya trivalist mozhe skladati vid hvilin do godin Zminnist kvazariv vidkrili Elan Sendidzh i Tomas A Metyuz v 1963 roci na osnovi sposterezhen kvazara 3C 48 Stanom na 2024 rik vidomo sho bilshist elektromagnitnogo viprominyuvannya v ultrafioletovomu ta vidimomu diapazoni utvoryuyetsya zavdyaki akrecijnomu disku todi yak rentgenivske viprominyuvannya pohodit z elektronnoyi koroni sho otochuye centralnu nadmasivnu chornu diru utvoryuyuchis za rahunok komptonivskogo rozsiyuvannya Utim konkretna prichina yaka prizvodit do zminnosti kvazariv dosi dostemenno bula nevidoma Isnuvalo dvi osnovni gipotezi Nestabilnosti v akrekcijnomu disku ta abo zmina shvidkosti akreciyi yaki utvoryuyutsya vnaslidok nerivnomirnogo rozpodilu temperatur Pereviprominyuvannya rentgenivskih promeniv u vidimomu diapazoni Deyaki astrofiziki pripuskali sho zminnist kvazariv ye naslidkom kombinaciyi kilkoh efektiv Stanom na 2023 rik planuvalosya stvoriti veliku bazu danih kvazariv sho demonstruyut zminnist Cya baza danih mala buti stvorena za dopomogoyu 4 metrovogo Mizhnarodnogo teleskopu z ridkim dzerkalom angl International Liquid Mirror Telescope Viprominyuvannya ta spektr Na rentgenivskomu znimku teleskopa Chandra zobrazheno kvazar PKS 1127 145 yaskrave dzherelo rentgenivskih promeniv i vidimogo svitla priblizno za 10 mlrd sv r vid Zemli Velicheznij relyativistskij strumin prostyagayetsya shonajmenshe na 1 mln sv r vid kvazara Spektr kvazariv v ultrafioletovomu ta vidimomu diapazonah skladayetsya z rivnomirnogo ta seriyi yak pravilo shirokih emisijnih linij Na vidminu vid spektriv galaktik ta zir spektri kvazariv duzhe podibni odin do odnogo Bilshist kvazariv ye najyaskravishimi u pevnij dilyanci spektru v ultrafioletovomu diapazoni blizko 121 6 nm ale zavdyaki znachnomu chervonomu zsuvu pik yaskravosti zazvichaj sposterigayetsya vzhe v infrachervonomu diapazoni do 1000 nm dlya najviddalenishih kvazariv Varto zaznachiti sho kvazari yak i bilshist ob yektiv u Vsesviti viprominyuyut v usih diapazonah spektru vid gamma do radio Pevna chastka viprominyuvannya pripadaye na relyativistski strumeni chastinok yaki ruhayutsya zi shvidkostyami blizkimi do shvidkosti svitla takozh vidomi yak dzheti Viprominyuvannya dzhetiv takozh pripadaye odrazu na vsi diapazoni spektru odnak v bilshosti vipadkiv vono najsilnishe v rentgenivskomu diapazoni V menshosti kvazariv dzheti dayut potuzhne radioviprominyuvannya intensivnist yakogo takozh korelyuye z intensivnistyu u vidimomu diapazoni spektru Isnuye bagato dokaziv togo sho chervonij zsuv spektriv kvazariv zumovleno same kosmologichnim rozshirennyam Vsesvitu Chervone zmishennya kvazariv vimiryuyetsya za yaskravimi spektralnimi liniyami optichnogo j ultrafioletovogo spektriv Ci liniyi yaskravishi nizh osnovna chastina neperervnogo spektru tomu yih nazivayut emisijnimi liniyami abo liniyami viprominyuvannya Voni mayut shirinu ekvivalentnu kilkom vidsotkam shvidkosti svitla sprichinenu dopplerivskim zsuvom unaslidok shvidkogo ruhu gazu sho yih viprominyuye Shvidkij ruh gazu chitko vkazuye na veliku masu kvazara Emisijni liniyi vodnyu perevazhno seriya Lajmana j seriya Balmera geliyu vuglecyu magniyu zaliza i kisnyu ce najyaskravishi liniyi v spektrah kvazariv Atomi sho viprominyuyut na cih dovzhinah hvil mozhut buti yak nejtralnimi tak i bagatokratno ionizovanimi Takij shirokij diapazon stupeniv ionizaciyi vkazuye na te sho gaz daleko ne skriz ye garyachim i ne utvoryuye okremoyi zori Sered kvazariv z osoblivostyami v spektri vidilyayut okremu kategoriyu zalizni kvazari v spektrah yakih prisutni yaskravi emisijni liniyi odnokratno ionizovanogo zaliza FeII yak napriklad Doslidzhennya kvazariv nadayut informaciyu pro odin z rannih etapiv isnuvannya Vsesvitu kinec epohi rejonizaciyi Spektri najviddalenishih kvazariv z 6 mistyat liniyi poglinannya yaki svidchat pro te sho mizhgalaktichne seredovishe u ti chasi bulo zapovnene nejtralnim vodnem U spektrah blizhchih kvazariv nemaye dilyanok de dominyut liniyi poglinannya prote yihni spektri mistyat linijchastu strukturu vidomu yak lis Lajman alfa Ce ye naslidkom togo sho mizhgalaktichne seredovishe zaznalo povtornoyi ionizaciyi a nejtralnij gaz isnuvav tilki v nevelikih hmarah Insha cikava osoblivist kvazariv polyagaye v tomu sho voni mistyat himichni elementi vazhchi vid geliyu Ce oznachaye sho v promizhku mizh Velikim vibuhom i najbilsh rannimi kvazarami yaki sposterigayutsya v galaktikah vidbuvsya spalah zoreutvorennya utvorennya zir najpershogo narazi gipotetichnogo tretogo pokolinnya Svitlo vid cih zir sposterigalosya 2005 roku na kosmichnomu teleskopi Spitcer hocha ci sposterezhennya she potrebuyut pidtverdzhennya KlasifikaciyaTaksonomiya kvazariv vklyuchaye rizni pidtipi sho predstavlyayut pidmnozhini populyaciyi kvazariv z riznimi vlastivostyami Za intensivnistyu radioviprominyuvannya Radioguchni kvazari kvazari z potuzhnimi dzhetami yaki ye potuzhnimi dzherelami radioviprominyuvannya Voni skladayut priblizno 10 vid zagalnoyi populyaciyi kvazariv V ukrayinomovnij literaturi takozh vikoristovuyut termin radiogolosni kvazari Radiotihi kvazari kvazari u yakih vidsutni potuzhni strumeni ta z vidnosno slabshim radioviprominyuvannyam porivnyano z radioguchnimi kvazarami Bilshist kvazariv blizko 90 ye radiotihimi Za tipom emisijnih linij Kvazari z shirokimi emisijnimi liniyami BAL ce kvazari u spektrah yakih sposterigayutsya shiroki emisijni liniyi zmisheni v bik sinogo koloru vidnosno sistemi spokoyu kvazara sho ye rezultatom vitikannya gazu z aktivnogo yadra v napryamku do sposterigacha Shiroki emisijni liniyi sposterigayutsya priblizno v 10 kvazariv BAL kvazari zazvichaj ye radiotihimi V ultrafioletovih spektrah BAL kvazariv mozhna viyaviti shiroki emisijni liniyi ionizovanogo vuglecyu magniyu kremniyu azotu ta inshih elementiv Kvazari zi slabkimi emisijnimi liniyami ce kvazari yaki mayut nadzvichajno slabki emisijni liniyi v ultrafioletovomu abo vidimomu spektri Kvazari tipu 2 ce kvazari v yakih akrecijnij disk i shiroki emisijni liniyi silno zatemneni gustim gazom i pilom Voni ye analogami sejfertivskih galaktik 2 tipu ale z bilshoyu svitnistyu Za harakterom zminnosti Chervoni kvazari ce kvazari z optichnimi kolorami blizhchimi do chervonogo nizh u zvichajnih kvazariv sho ye rezultatom pomirnogo pilovogo mizhzoryanogo poglinannya v materinskij galaktici kvazara Infrachervoni doslidzhennya pokazali sho chervoni kvazari skladayut znachnu chastinu vid zagalnoyi populyaciyi kvazariv Optichno aktivni kvazari OVV ce radioguchni kvazari u yakih relyativistskij strumin spryamovanij na sposterigacha Relyativistske viprominyuvannya strumenya prizvodit do silnoyi ta shvidkoyi zmini yaskravosti kvazara Kvazari OVV takozh vvazhayutsya riznovidom blazariv Kratni kvazariHrest Ejnshtejna chotiri zobrazhennya vid odnogo kvazara Yaksho dekilka kvazariv roztashovani vizualno blizko odin do odnogo na nebi na vidstani dekilka kutovih sekund abo menshe ce ne garantuye sho voni ye gravitacijno pov yazanoyu sistemoyu Voni mozhut buti rozdileni velikoyu vidstannyu tobto buti lishe optichno kratnimi Podibne yavishe sposterigayetsya v optichno podvijnih zoryah ne plutati z vizualno podvijnimi zoryami koli dvi zori vizualno roztashovani duzhe blizko odna do odnoyi odnak naspravdi gravitacijno ne pov yazani U vipadku zir ce mozhna pereviriti za dopomogoyu provedennya spektroskopichnih sposterezhen ta pobudovi krivoyi promenevih shvidkostej U vipadku podvijnih ta kratnih kvazariv dlya pidtverdzhennya kratnosti potribno viznachiti yih chervonij zsuv Yaksho vin odnakovij u mezhah pohibok ci ob yekti perebuvayut na odnakovij vidstani vid Zemli tobto voni roztashovani blizko odin do odnogo i mozhut gravitacijno vzayemodiyati Yaksho taka sistema skladayetsya z dvoh kvazariv yih nazivayut paroyu kvazariv abo podvijnoyu sistemoyu kvazariv Cherez veliku masu galaktik zokrema kvazariv mozhe vinikati inshe yavishe gravitacijne linzuvannya kvazara inshim masivnim ob yektom napriklad galaktikoyu Obidva yavisha i linzuvannya i podvijnist ye nechastimi dlya kvazariv oskilki dlya cogo potribno shob zemnij sposterigach kvazar ta linzuyuchij ob yekt perebuvali majzhe na odnij pryamij a dlya podvijnih kvazariv maye majzhe zbigatisya tretya koordinata vidstan Stanom na 2023 rik bulo vidomo 436 vipadkiv sposterezhennya par ta linzuvannya kvazariv Gravitacijno linzovanij kvazar HE 1104 1805 Pershu potrijnu sistemu kvazariv znajdeno u 2007 roci pid chas sposterezhen v observatoriyi Keka Cej ob yekt poznachenij yak LBQS 1429 008 takozh vidomij pid poznachennyam QQQ J1432 0106 vpershe sposterigali v 1989 roci i na toj chas bulo vstanovleno sho ce podvijnij kvazar Koli astronomi viyavili tretyu komponentu voni pidtverdili sho ce okremi kvazari a ne zobrazhennya odnogo kvazara utvoreni vnaslidok gravitacijnogo linzuvannya Cej potrijnij kvazar maye chervonij zsuv z 2 076 Komponenti rozdilyaye vidstan blizko 30 50 kiloparsek 97 000 160 000 svitlovih rokiv yaka ye tipovoyu dlya vzayemodiyuchih galaktik U 2013 roci bulo vidkrito drugij potrijnij kvazar sho maye chervonij zsuv z 1 51 ta vidstan mizh komponentami blizko 25 kpk blizko 80 000 sv r Pershu sistemu z 4 h kvazariv vidkrili v 2015 roci na chervonomu zmishenni z 2 0412 Vona maye zagalnij rozmir blizko 200 kpk 650 000 sv r j otochena veletenskoyu tumannistyu u yakij masa tilki holodnogo gazu stanovit blizko 10 milyardiv mas Soncya V anglomovnij literaturi taki ob yekti nazivayut kvartetami kvazariv angl quasar quartet Gravitacijne linzuvannyaYaksho svitlo vid kvazara zaznaye gravitacijnogo linzuvannya vono mozhe utvoryuvati dva tri abo chotiri zobrazhennya Pershim vidkritim kvazarom dlya yakogo sposterigalosya ce yavishe en u 1979 roci vin mav dva zobrazhennya Cej ob yekt takozh vidomij pid nazvoyu Kvazari bliznyuki angl Twin Quasar ta Podvijnij kvazar angl Double Quasar ce vlasna nazva ob yekt ne maye nichogo spilnogo zi spravzhnimi gravitacijno pov yazanimi podvijnimi kvazarami Prikladom kvazara z troma zobrazhennyami ye Vidomo kilka kvazariv iz chotirma zobrazhennyami zokrema Hrest Ejnshtejna ta en Mizhnarodna nebesna sistema vidlikuOskilki kvazari nadzvichajno daleki zavdyaki chomu mayut majzhe nulovij vlasnij ruh vidnosno yaskravi ta mali za vidimim rozmirom yih vikoristano yak oporni tochki dlya realizaciyi Mizhnarodnoyi nebesnoyi sistemi koordinat angl ICRS Mizhnarodna nebesna sistema vidliku angl ICRF bazuyetsya na sotnyah pozagalaktichnih radiodzherel perevazhno kvazariv rozpodilenih na vsomu nebi Naprikinci XX go storichchya yihni polozhennya vimiryano za dopomogoyu radiointerferometriyi z naddovgoyu bazoyu z tochnistyu do 0 001 sho bulo na poryadki tochnishim nizh najkrashi optichni vimiryuvannya tih chasiv FK5 1988 Div takozhMikrokvazari podvijni zori v yakih odnim iz komponentiv ye masivna kompaktna zorya z akrecijnim diskom navkolo neyi Dlya zemnogo sposterigacha viglyadayut podibno do kvazariv za sho j otrimali svoyu nazvu Hrest Enshtejna Gamma spalahiLiteraturaZagalna teoriya vidnosnosti viprobuvannya chasom Monogr Ya S Yackiv O M Aleksandrov I B Vavilova V I Zhdanov Yu M Kudrya Golov astron observatoriya Cetr doslidzh nauk tehn potencialu ta istoriyi nauki im G M Dobrova Kiyiv nac un t im T Shevchenka Astron observatoriya K GAO NAN Ukrayini 2005 287 s ISBN 966 02 3728 6 ukr Kurs zagalnoyi astronomiyi pidruchnik dlya stud vuziv S M Andriyevskij D O Klimishin ONU im I I Mechnikova Prikarpatskij nac un t im V Stefanika Odesa Astroprint 2010 475 s ris ISBN 978 966 318 773 0 ukr Mauro D Onofrio Paola Marziani Jack W Sulentic Fifty Years of Quasars From Early Observations and Ideas to Future Research Springer 2012 ISBN 978 3 642 27564 7 PrimitkiMost Distant Quasar Found ESO Science Release Procitovano 4 lipnya 2011 Wu Xue Bing ta in 2015 An ultraluminous quasar with a twelve billion solar mass black hole at redshift 6 30 Nature 518 7540 512 515 arXiv 1502 07418 Bibcode 2015Natur 518 512W doi 10 1038 nature14241 PMID 25719667 Frank Juhan King Andrew Raine Derek J February 2002 Accretion Power in Astrophysics vid Third Cambridge UK Cambridge University Press Bibcode 2002apa book F ISBN 0521620538 Quasars and Active Galactic Nuclei ned ipac caltech edu Procitovano 31 serpnya 2020 Golovko M V Kryachko I P 2018 Astronomiya navchalnij posibnik dlya profilnoyi shkoli m Kiyiv KONVI PRINT s 175 176 ISBN 978 617 7724 24 6 Schmidt Maarten Schneider Donald Gunn James 1995 Spectroscopic CCD Surveys for Quasars at Large Redshift IV Evolution of the Luminosity Function from Quasars Detected by Their Lyman Alpha Emission The Astronomical Journal 110 68 Bibcode 1995AJ 110 68S doi 10 1086 117497 Clowes R G 2001 Large Quasar Groups A Short Review angl T 232 The New Era of Wide Field Astronomy s 108 Bibcode 2001ASPC 232 108C Quasars in interacting galaxies ESA Hubble Procitovano 19 chervnya 2015 Shields Gregory A 1999 A Brief History of Active Galactic Nuclei The Publications of the Astronomical Society of the Pacific 111 760 661 678 arXiv astro ph 9903401 Bibcode 1999PASP 111 661S doi 10 1086 316378 Procitovano 21 kvitnya 2024 Our Activities European Space Agency Procitovano 3 zhovtnya 2014 Sandage Allan R 1963 Optical Identification of 3c 48 3c 196 and 3c 286 with Stellar Objects Astrophysical Journal 138 30 56 Bibcode 1963ApJ 138 30M doi 10 1086 147615 Wallace Philip Russell 1991 Physics Imagination and Reality World Scientific ISBN 9789971509293 The History of Jodrell Bank Jodrell Bank Centre for Astrophysics Procitovano 17 kvitnya 2024 G Shields 1999 A Brief History of AGN The Publications of the Astronomical Society of the Pacific 111 760 661 678 arXiv astro ph 9903401 doi 10 1086 316378 Procitovano 10 travnya 2024 The spectrum of the object showed broad emission lines at unfamiliar wavelengths and photometry showed the object to be variable and to have an excess of ultraviolet emission compared with normal stars Hazard C Mackey M B Shimmins A J 1963 Investigation of the Radio Source 3C 273 By The Method of Lunar Occultations Nature 197 4872 1037 1039 Bibcode 1963Natur 197 1037H doi 10 1038 1971037a0 Schmidt Maarten 1963 3C 273 a star like object with large red shift Nature 197 4872 1040 Bibcode 1963Natur 197 1040S doi 10 1038 1971040a0 Greenstein Jesse L Matthews Thomas A 1963 03 Red Shift of the Unusual Radio Source 3C 48 Nature angl T 197 4872 s 1041 1042 doi 10 1038 1971041a0 ISSN 0028 0836 Procitovano 10 travnya 2024 Greenstein J L 1963 Quasi stellar radio sources Scientific American 209 6 54 63 JSTOR 24935964 Kvazar Astronomichnij enciklopedichnij slovnik za zag red I A Klimishina ta A O Korsun Lviv Golov astronom observatoriya NAN Ukrayini Lviv nac un t im Ivana Franka 2003 S 210 ISBN 966 613 263 X Quasar Discovery Structure amp Evolution Britannica angl 5 kvitnya 2024 Procitovano 10 travnya 2024 Chiu Hong Yee 1964 Gravitational collapse Physics Today 17 5 21 Bibcode 1964PhT 17e 21C doi 10 1063 1 3051610 Sergij Nazarov 2012 Aktivni galaktiki PDF Svitoglyad 4 Burbidge E Margaret Quasi Stellar Objects Annual Review of Astronomy and Astrophysics 1967 T 5 jan S 399 DOI 10 1146 annurev aa 05 090167 002151 Kellermann K I 1 listopada 2014 The discovery of quasars and its aftermath Journal of Astronomical History and Heritage T 17 s 267 282 ISSN 1440 2807 Procitovano 18 kvitnya 2024 Biala dziura ma byc odwrotnoscia czarnej dziury Czy taki obiekt w ogole moze istniec National Geographic Trakhtenbrot Benny Volonteri Marta Natarajan Priyamvada 3 lyutogo 2017 On the Accretion Rates and Radiative Efficiencies of the Highest redshift Quasars The Astrophysical Journal Letters T 836 1 s L1 doi 10 3847 2041 8213 836 1 l1 ISSN 2041 8205 Procitovano 18 kvitnya 2024 a href wiki D0 A8 D0 B0 D0 B1 D0 BB D0 BE D0 BD Cite news title Shablon Cite news cite news a Obslugovuvannya CS1 Storinki iz nepoznachenim DOI z bezkoshtovnim dostupom posilannya updated Keith Cooper last 24 lyutogo 2018 Quasars Brightest Objects in the Universe Space com angl Procitovano 18 kvitnya 2024 Walsh D Carswell R F Weymann R J 1979 05 0957 561 A B twin quasistellar objects or gravitational lens Nature angl T 279 5712 s 381 384 doi 10 1038 279381a0 ISSN 1476 4687 Procitovano 1 kvitnya 2024 Veron Cetty M P Veron P 2010 13th Ed VizieR archives Arhiv originalu za 16 Travnya 2021 Procitovano 10 02 2016 Grupen Claus Cowan Glen 2005 Astroparticle physics Springer s 11 12 ISBN 978 3 540 25312 9 Simulations Show Webb Telescope Can Reveal Distant Galaxies Hidden in Quasars Glare NASA amer 14 zhovtnya 2020 Procitovano 14 travnya 2024 Hubble Surveys the Homes of Quasars Hubblesite News Archive Release ID 1996 35 Universe Today How to see quasars with backyard telescopes phys org angl Procitovano 10 travnya 2024 newbie 22 bereznya 2022 Stars What Magnitude can I see with my Telescope Telescope Nights amer Procitovano 10 travnya 2024 Thomsen D E 20 chervnya 1987 End of the World You Won t Feel a Thing Science News 131 25 391 doi 10 2307 3971408 JSTOR 3971408 Lambourne Robert J A 2010 Relativity Gravitation and Cosmology vid Illustrated Cambridge University Press s 222 ISBN 978 0521131384 Tiziana Di Matteo ta in 10 lyutogo 2005 Energy input from quasars regulates the growth and activity of black holes and their host galaxies Nature 433 7026 604 607 arXiv astro ph 0502199 Bibcode 2005Natur 433 604D doi 10 1038 nature03335 PMID 15703739 MUSE spies accreting giant structure around a quasar www eso org Procitovano 20 listopada 2017 Pierce J S C ta in 13 lyutogo 2023 Galaxy interactions are the dominant trigger for local type 2 quasars Monthly Notices of the Royal Astronomical Society 522 2 1736 1751 arXiv 2303 15506 doi 10 1093 mnras stad455 Thomsen D E 20 chervnya 1987 End of the World You Won t Feel a Thing Science News 131 25 391 doi 10 2307 3971408 JSTOR 3971408 PDF Arhiv originalu PDF za 17 grudnya 2008 Procitovano 30 grudnya 2009 T J Cox Abraham Loeb 9 grudnya 2007 PDF Arhiv originalu PDF za 2 lyutogo 2010 Procitovano 1 lipnya 2011 Peter J Barthel 1989 Is every Quasar beamed The Astrophysical Journal 336 606 611 Bibcode 1989ApJ 336 606B doi 10 1086 167038 Million Quasars Catalog Version 8 2 August 2023 MILLIQUAS 2 serpnya 2023 Procitovano 20 listopada 2023 Dawes C Storfer C Huang X Aldering G Cikota Aleksandar Dey Arjun Schlegel D J 1 grudnya 2023 Finding Multiply Lensed and Binary Quasars in the DESI Legacy Imaging Surveys The Astrophysical Journal Supplement Series T 269 2 s 61 doi 10 3847 1538 4365 ad015a ISSN 0067 0049 Procitovano 10 travnya 2024 a href wiki D0 A8 D0 B0 D0 B1 D0 BB D0 BE D0 BD Cite news title Shablon Cite news cite news a Obslugovuvannya CS1 Storinki iz nepoznachenim DOI z bezkoshtovnim dostupom posilannya Million Quasars Catalog Version 8 2 August 2023 MILLIQUAS 2 serpnya 2023 Procitovano 20 listopada 2023 Shu Yiping Koposov Sergey E Evans N Wyn Belokurov Vasily McMahon Richard G Auger Matthew W Lemon Cameron A 5 veresnya 2019 Catalogues of active galactic nuclei from Gaia and unWISE data Monthly Notices of the Royal Astronomical Society Oxford University Press OUP 489 4 4741 4759 arXiv 1909 02010 doi 10 1093 mnras stz2487 ISSN 0035 8711 Storey Fisher Kate Hogg David W Rix Hans Walter Eilers Anna Christina Fabbian Giulio Blanton Michael Alonso David 2023 Quaia the Gaia unWISE Quasar Catalog An All Sky Spectroscopic Quasar Sample AAS journals arXiv 2306 17749 Ren Bin B Fogarty Kevin Debes John H Meyer Eileen T Mo Youbin Mawet Dimitri Perrin Marshall D Ogle Patrick M Sahlmann Johannes 2024 03 3C 273 host galaxy with Hubble Space Telescope coronagraphy Astronomy amp Astrophysics T 683 s L5 doi 10 1051 0004 6361 202348254 ISSN 0004 6361 Procitovano 10 travnya 2024 Kruesi Liz 27 serpnya 2013 Astronomy 101 Quasars and other AGNs Astronomy com Astronomy Magazine amer Procitovano 10 travnya 2024 updated Keith Cooper last 24 lyutogo 2018 Quasars Brightest Objects in the Universe Space com angl Procitovano 10 travnya 2024 Wang Feige Yang Jinyi Fan Xiaohui Hennawi Joseph F Barth Aaron J Banados Eduardo Bian Fuyan Boutsia Konstantina Connor Thomas 1 sichnya 2021 A Luminous Quasar at Redshift 7 642 The Astrophysical Journal Letters T 907 1 s L1 doi 10 3847 2041 8213 abd8c6 ISSN 2041 8205 Procitovano 10 travnya 2024 a href wiki D0 A8 D0 B0 D0 B1 D0 BB D0 BE D0 BD Cite news title Shablon Cite news cite news a Obslugovuvannya CS1 Storinki iz nepoznachenim DOI z bezkoshtovnim dostupom posilannya Redshift lco global angl Procitovano 19 travnya 2024 Landau Elizabeth Banados Eduardo 6 grudnya 2017 Found Most Distant Black Hole NASA Procitovano 6 grudnya 2017 NASA IPAC Extragalactic Database ned ipac caltech edu Procitovano 10 travnya 2024 Talcott Richard 17 listopada 2023 Target acquired Observe Quasar 3C 273 Astronomy Magazine amer Procitovano 10 travnya 2024 Greenstein Jesse L Schmidt Maarten 1964 07 The Quasi Stellar Radio Sources 3c 48 and 3c 273 The Astrophysical Journal angl T 140 s 1 doi 10 1086 147889 ISSN 0004 637X Procitovano 10 travnya 2024 web archive org anglijskoyu NASA 15 lipnya 2010 Procitovano 10 travnya 2024 Karachentsev Igor D Karachentseva Valentina E Huchtmeier Walter K Makarov Dmitry I 2004 04 A Catalog of Neighboring Galaxies The Astronomical Journal angl T 127 4 s 2031 2068 doi 10 1086 382905 ISSN 0004 6256 Procitovano 10 travnya 2024 web archive org 13 veresnya 2011 Procitovano 10 travnya 2024 Irwin Michael J Ibata Rodrigo A Lewis Geraint F Totten Edward J 1998 10 APM 08279 5255 An Ultraluminous Broad Absorption Line Quasar at a Redshift z 3 87 The Astrophysical Journal angl T 505 2 s 529 535 doi 10 1086 306213 ISSN 0004 637X Procitovano 10 travnya 2024 Lewis Geraint F Ibata Rodrigo A Ellison Sara L Aracil Bastien Petitjean Patrick Pettini Max Srianand Raghunathan 2002 07 Spatially resolved STIS spectra of the gravitationally lensed broad absorption line quasar APM08279 5255 the nature of component C and evidence for microlensing Monthly Notices of the Royal Astronomical Society angl T 334 1 s L7 L10 doi 10 1046 j 1365 8711 2002 05700 x ISSN 0035 8711 Procitovano 10 travnya 2024 Bright halos around distant quasars www eso org Procitovano 26 zhovtnya 2016 Petrecca Vincenzo Papadakis Iossif Paolillo Maurizio De Cicco Demetra Bauer Franz 2024 Ensemble power spectral density of SDSS quasars in UV optical bands doi 10 48550 ARXIV 2404 06983 Procitovano 10 travnya 2024 Matthews Thomas A Sandage Allan R 1963 07 Optical Identification of 3c 48 3c 196 and 3c 286 with Stellar Objects The Astrophysical Journal angl T 138 s 30 doi 10 1086 147615 ISSN 0004 637X Procitovano 10 travnya 2024 Hare Thomas Gabel Jack 06 2023 Modeling Quasar Variability With Simulations of Mass Accretion Rate Perturbations angl T 242 American Astronomical Society Meeting Abstracts s 341 08 Bibcode 2023AAS 24234108H Kammoun Elias 10 2021 Probing the inner accretion flow of a luminous highly variable Seyfert angl XMM Newton Proposal s 78 Bibcode 2021xmm prop 78K Sun Ethen Ailawadhi Bhavya Akhunov Talat Borra Ermanno Dubey Monalisa Dukiya Naveen Fu Jiuyang Grewal Baldeep Hickson Paul 2023 SunPhot Preparations for an upcoming quasar variability survey with the International Liquid Mirror Telescope doi 10 48550 ARXIV 2311 05622 Procitovano 10 travnya 2024 Vanden Berk Daniel E Richards Gordon T Bauer Amanda Strauss Michael A Schneider Donald P Heckman Timothy M York Donald G Hall Patrick B Fan Xiaohui 2001 08 Composite Quasar Spectra from the Sloan Digital Sky Survey The Astronomical Journal T 122 2 s 549 564 doi 10 1086 321167 Procitovano 10 travnya 2024 The Recipe for Powerful Quasar Jets NASA amer Procitovano 10 travnya 2024 Dzet z czarnej dziury w M87 osiaga predkosci bliskie predkosci swiatla www urania edu pl pol Procitovano 2 kvitnya 2024 Tadhunter C N Morganti R Robinson A Dickson R Villar Martin M Fosbury R A E 1998 08 The nature of the optical radio correlations for powerful radio galaxies Monthly Notices of the Royal Astronomical Society angl T 298 4 s 1035 1047 doi 10 1046 j 1365 8711 1998 01706 x ISSN 0035 8711 Procitovano 10 travnya 2024 Marinello Murilo Rodriguez Ardila Alberto Marziani Paola Sigut Aaron Pradhan Anil 21 travnya 2020 Panchromatic properties of the extreme Fe ii emitter PHL 1092 Monthly Notices of the Royal Astronomical Society angl T 494 3 s 4187 4202 doi 10 1093 mnras staa934 ISSN 0035 8711 Procitovano 10 travnya 2024 Gnedin Nickolay Y Ostriker Jeremiah P 10 veresnya 1997 Reionization of the Universe and the Early Production of Metals The Astrophysical Journal angl T 486 2 s 581 598 doi 10 1086 304548 ISSN 0004 637X Procitovano 10 travnya 2024 Nasa gov Arhiv originalu za 16 kvitnya 2011 Procitovano 1 lipnya 2011 Peterson Bradley 1997 Active Galactic Nuclei Cambridge University Press ISBN 0 521 47911 8 Aktivni yadra galaktik Velika ukrayinska enciklopediya u 30 t prof A M Kiridon vidp red ta in K DNU Enciklopedichne vidavnictvo 2018 ISBN 978 617 7238 39 2 Diamond Stanic Aleksandar ta in 2009 High redshift SDSS Quasars with Weak Emission Lines The Astrophysical Journal 699 1 782 799 arXiv 0904 2181 Bibcode 2009ApJ 699 782D doi 10 1088 0004 637X 699 1 782 Zakamska Nadia ta in 2003 Candidate Type II Quasars from the Sloan Digital Sky Survey I Selection and Optical Properties of a Sample at 0 3 lt Z lt 0 83 The Astronomical Journal 126 5 2125 arXiv astro ph 0309551 Bibcode 2003AJ 126 2125Z doi 10 1086 378610 Glikman Eilat ta in 2007 The FIRST 2MASS Red Quasar Survey The Astrophysical Journal 667 2 673 arXiv 0706 3222 Bibcode 2007ApJ 667 673G doi 10 1086 521073 Darling David 2004 The Universal Book of Astronomy Urry C Megan Padovani Paolo 1995 09 Unified Schemes for Radio Loud Active Galactic Nuclei Publications of the Astronomical Society of the Pacific angl T 107 s 803 doi 10 1086 133630 ISSN 0004 6280 Procitovano 10 travnya 2024 Heintz Wulff Dieter 1978 Double stars Geophysics and astrophysics monographs Dordrecht Boston London D Reidel ISBN 978 90 277 0885 4 Myers A ta in 2008 Quasar Clustering at 25 h 1 kpc from a Complete Sample of Binaries The Astrophysical Journal 678 2 635 646 arXiv 0709 3474 Bibcode 2008ApJ 678 635M doi 10 1086 533491 Gravitationally lensed quasar HE 1104 1805 ESA Hubble Press Release Procitovano 4 listopada 2011 ESO Arhiv originalu za 8 lyutogo 2009 Procitovano 23 kvitnya 2009 9 sichnya 2007 Astronomers see first quasar trio BBC News Courbin F Meylan G Sluse D Thompson D Mahabal A Glikman E 2007 Discovery of a Probable Physical Triple Quasar The Astrophysical Journal 662 1 L1 L5 arXiv astro ph 0701155 Bibcode 2007ApJ 662L 1D doi 10 1086 519162 Extremely rare triple quasar found phys org Procitovano 12 bereznya 2013 Farina E P ta in 2013 Caught in the Act Discovery of a Physical Quasar Triplet Monthly Notices of the Royal Astronomical Society 431 2 1019 1025 arXiv 1302 0849 Bibcode 2013MNRAS 431 1019F doi 10 1093 mnras stt209 Hennawi J ta in 2015 Quasar quartet embedded in giant nebula reveals rare massive structure in distant universe Science 348 6236 779 783 arXiv 1505 03786 Bibcode 2015Sci 348 779H doi 10 1126 science aaa5397 PMID 25977547 Gibson Carl H 2014 Formation of Plasma Proto Galaxies by Turbulent Fragmentation Quasar Quartet Images of Young Chain Cluster Galaxie PDF anglijskoyu T 24 Journal of Cosmology s 12731 12739 Bibcode 2014JCos 2412731G Quasar quartet in galactic nursery Nature angl T 521 7552 2015 05 s 263 263 doi 10 1038 521263a ISSN 0028 0836 Procitovano 10 travnya 2024 Narayan R 1992 Cosmological applications of gravitational lensing Annual Review of Astronomy and Astrophysics 30 311 358 Bibcode 1992ARA amp A 30 311B doi 10 1146 annurev aa 30 090192 001523 information eso org Seeing double www spacetelescope org angl Procitovano 10 travnya 2024 Henry J Patrick Heasley J N 8 travnya 1986 High resolution imaging from Mauna Kea the triple quasar in 0 3 arc s seeing Nature 321 6066 139 142 Bibcode 1986Natur 321 139H doi 10 1038 321139a0 Huchra J Gorenstein M Kent S Shapiro I Smith G Horine E Perley R 1985 05 2237 0305 A new and unusual gravitational lens The Astronomical Journal T 90 s 691 doi 10 1086 113777 Procitovano 10 travnya 2024 Chantry V Magain P 2007 08 Deconvolution of HST images of the Cloverleaf gravitational lens Detection of the lensing galaxy and a partial Einstein ring Astronomy amp Astrophysics T 470 2 s 467 473 doi 10 1051 0004 6361 20066839 ISSN 0004 6361 Procitovano 10 travnya 2024 U S Naval Observatory Astronomical Applications Arhiv originalu za 9 lipnya 2011 Procitovano 7 chervnya 2012 International Celestial Reference System ICRS aa usno navy mil Procitovano 9 travnya 2024 Cya stattya nalezhit do dobrih statej ukrayinskoyi Vikipediyi

Дата публікації:
Топ